Культура Русі України

Культура Русі-України в X – 1-й половина XI століття

План1. Писемність. Освіта.2. Архітектура.3. Образотворче мистецтво.4. Фольклор. Музична творчість. Дозвілля.5. Висновок.6. Літературні джерела.

1. Писемність. Освіта. Велике значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніше ніж у ІХ ст., тобто ще до запровадження християнства. Про це свідчать такі факти: уже в першій половині Х ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944). На території Новгорода та в інших місцях археологи знайшли берестяні грамоти з написами, які надряпувалися на корі загостреними кістяними і залізними писалами. Найраніші з них належать до ХІ ст.

У другій половині IX – на початку X століття набазі грецького алфавіту виникла слов’янська абетка – кирилиця, а на її основі сфомували старослов’янську мову. З прийняттям християнства вона набула поширення, насамперед у релігійній сфері. Нею писали церковні книги й проводилибогослужіння.

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого існували школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. При Софійському соборі була бібліотека, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, високоосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п’ять іноземних мов.

Одним із найвидатніших письменників ХІ ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр., Іларіон оспівує діяльність князя Володимира. Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У «Повчанні дітям», яке вміщено в Лаврентіївському літописі від 1096 р., Володимир Мономах навчає дітей моралі, виступає проти усобних війн між князями, захищає ідею єдності Руської землі, ідею міцної великокнязівської влади.

Високого розвитку і досконалості за часів Давньоруської держави досягли архітектура і різні галузі мистецтва. У той час на Русі будували дерев’яні й кам’яні будівлі. Із прийняттям християнства широкого розмаху набула кам’яна церковна, цивільна і фортифікаційна архітектура. Розвивається живопис: фрески, малювання ікон.2. Архітектура.

До найдавніших пам’яток кам’яної архітектури належить Десятинна церква у Києві. Побудована вона за князя Володимира Святославича у 989­–996 рр. Свою назву церква дістала через те, що будувалася й утри­мувалася за рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділе­ної ним на утримання руської єпископії. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час захвату Києва монголо-татарами. Навколо Десятинної церкви розташовувалися князівські палаци. У 1036 р. було збудовано Спасо-­Преображенський собор у Черні­гові, відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941­–1945 рр.

За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у 1037 р.), 1051 р. засновано Києво-­Печерський монастир. За часів Ярослава верхня частина Києва була обнесена високим валом з трьома брамами, головна з них дістала назву Золоті ворота. Собори, подібні до Київської Софії, тільки менші за розміром, були побудовані у Полоцьку (1044–­1066) і Новгороді (1045­–1052). Одночасно з церковними зводилися розкішні світські дерев’яні й кам’яні хороми, палати, «золотоверхі тереми», де жили князі й бояри. Водночас прості люди жили в дерев’яних напівхатах­-напівземлянках. 

3. Образотворче мистецтво. Храми оздоблювали фресками, мозаїкою, а також іконами, які часто поєднували для створення цілісного образу. Мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та вигнуті поверхні — апсиди, куполи, склепіння, арки. Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фресковий розпис потребував доброго вапняного розчину, потрібного набору фарб, в основному мінеральних, і дуже високої майстерності живописців.Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди.

Мозаїка Софійського собору Мозаїка Михайлівського. Золотоверхого собору. Фреска Софійського собору в Новгороді

4. Фольклор. Музична творчість. Дозвілля. Душею народу є його творчість, яку ще називають фольклором. В Русі-Україні були поширені різноманітні жанри фольклору: казки й билини, прислів’я й приказки, пісні. Народна пісня і церковні розспіви складали основу музичного життя і культури Середньовіччя, займаючи велике місце в житті людини тієї епохи, наповнюючи її побут і дозвілля.

По мірі все більш широкого поширення християнства, негативне ставлення духовенства і державної влади до «мирського музикування» поступово посилювалося і набувало якісно інших форм. У XI столітті в "Житії преподобного отця Ісаакія", печерного затворника, народна музика розглядається вже як «засіб знущання бісів над преподобним»:«... Біси вчинили крик великий, волаючи: «наш єси, Ісаакій! » І посадивши його, самі почали сідати навколо, і миттю келія і прохід печерний наповнилися бісами. Один із бісів, уявний Христос, сказав: «Візьміть сопілки, тимпани і гуслі і вдарте дружніше, а Ісак нам нехай попляше». Негайно біси, вдаривши в сопіли, тимпани і гуслі, схопили Ісаакія, почали з ним скакати і танцювати в продовження багатьох годин і, змученого його, залишили ледве живим і, так поглумившись, зникли». (Києво-Печерський патерик, або Сказання про житіє і подвиги святих угодників Києво-Печерської Лаври. - Київ, 1991. С.89.)

Серед звичаїв княжого двору було розважатися мистецтвом скоморохів - інструментальною народною музикою, іграми, танцями, акробатикою.

Через перші поетичні твори - колискові пісні, пісеньки-забавлянки, пестушки - пізнавалась рідна мова, емоційні сфери і естетичні почуття. Глибокий моральний сенс цих творів служив фундаментом, на якому будувався естетичний світ дитини.

Висновки. Отже, культура Київської Русі посіла помітне місце в скарбниці світової культури, увібравши культуру стародавніх слов’янських племен і Візантії.

1. Воропай О. Звичаї українського народу. – К.: Оберіг, 1993. – 59 с.2. Гріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. – М.: Юрайт, 1998. – 669 с.3. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. – К.: Либідь, 1991. – 398 с.4. Історія світової культури. – Либідь, 1994. – 320 с.5. Історія української літератури ХХ ст. – У двох книгах. /за ред. В. Г. Дончика.- К.: Либідь, 1994.6. Історія української культури / За загал. ред. I. Крип'якевича. — К.: Либідь, 1994. – 656 с.7. Ковальчук О. В. Українське народознавство. – К.: Освіта, 19928. https://spadok.org.ua/folklor/muzychna-kultura-kyyivskoyi-rusi. Літературні джерела

Дякую за увагу!