Культура України у 50-60 роках ХХ століття

Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр.) Культура і духовне життя в Україні наприкінці 1950‑х — у першій половині 1960-х років Історія України ІІ курс

Культура і духовне життя в Україні наприкінці 1950‑х — у першій половині 1960-х років Завдання Уміти характеризувати умови розвитку культури України періоду «відлиги», основні напрямки та явища культурного життя, діяльність найвідоміших представників цього періоду. Висловлювати ставлення до процесу русифікації. Давати власну оцінку яскравому явищу періоду «відлиги» - шістдесятництву.

Умови розвитку культури Завдання: визначте, що сприяло, а що перешкоджало розвитку української культури? Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції; волюнтаризм; курс на «злиття націй»; лібералізація суспільно-політичного життя; децентралізація; припинення політичних репресій; залишковий принцип фінансування; русифікація; курс на формування нової людини – будівника комунізму; непорушність офіційної ідеології; соціалістичний реалізм. Висновки

1. Історичні умови розвитку української культури Українська культура кінця 1950-х — початку 1960-х рр. розвивалася в умовах «відлиги», яка мала значний вплив на всі процеси культурного життя. Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню. Суттєвий вплив на формування ідеології суспільства справило святкування в 1954 р. 300-річчя Переяславської ради. На честь цієї події ЦК КПРС схвалив «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954)». У документі наголошувалося, що ця подія є важливою для всього радянського народу. Запорукою подальшого успішного розвитку українського народу мають стати взаємодопомога і дружба з «братнім російським народом». Політична «відлига» зумовила нову хвилю «українізації». Знову постало питання про збереження і розвиток української мови. Такі історичні умови сприяли новому піднесенню української культури, можна навіть говорити про її чергове відродження. Проте воно виявилося вкрай коротким і обмеженим.

2. Розвиток науки Усвідомлення радянським керівництвом масштабів змін, пов’язаних із розгортанням у світі науково-технічної революції, позитивно вплинуло на розвиток науки. Істотно збільшилися бюджетні витрати на наукові дослідження, фактично «за потребами» фінансувалися установи, що працювали на військово-промисловий комплекс. Головними центрами наукових досліджень у республіці були інститути Академії наук УРСР, президентом якої до 1962 р. залишався біохімік О. Палладін. У 1962 р. її очолив Б. Патон. Доба «хрущовської відлиги» вважається найбільш динамічним періодом в історії української науки. У цей час у республіці з’явилося чимало нових наукових осередків.

В Інституті проблем матеріалознавства, заснованому в 1955 p., розроблялася прогресивна технологія порошкової металургії.

1955р. - інститут металофізики. Його вчені створили жароміцні сплави для реактивної техніки.

У 1960 р. створено Фізико-технічний інститут низьких температур.

Учені харківських інститутів спеціалізувалися в галузі металургії, ядерної фізики, ядерної енергетики, керованих термоядерних реакцій тощо. Науковці цих закладів узяли участь у виконанні програми з розвитку ядерної енергетики, якою керував відомий радянський фізик-ядерник Ігор Курчатов

У 1957 р. в складі АН УРСР почав діяти Обчислювальний центр на чолі з Віктором Глушковим. Він працював над створенням обчислювальних машин для управління виробничими процесами, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ.

першу в СРСР машину широкого профілю «Дніпро» (1961)

Над замовленнями ВПК активно працював Інститут механіки. Він займався розробкою рекомендацій щодо подолання вібрацій корпусів міжконтинентальних балістичних ракет, теорією конструктивної міцності пластмас для ракетної техніки, проектованої Дніпропетровським конструкторським бюро «Південне».

Світового визнання досягнули українські учені в галузі точних наук. Серед них надзвичайно вагоме місце займали розроблені наприкінці 1950-х років академіком Миколою Боголюбовим нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Це дало змогу обґрунтувати теорію надтекучості та надпровідності.

З 1956 р. генеральним конструктором космічних апаратів став уродженець Житомирщини Сергій Корольов

11-15 серпня 1962 р. здійснив космічний політ навколо Землі перший космонавт Павло Попович, українець за походженням.

Важливими здобутками характеризувалася робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 1950-х років під керівництвом Миколи Амосова розпочалася теоретична розробка та впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань.

«Шістдесятництво» - це рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, й стала ядром інтелектуальної опозиції режиму в Україні 60-х років. На формування світогляду «шістдесятників» значною мірою вплинула гуманістична західна культура. Закономірним наслідком цих впливів було відродження інтересу до багатств української культури. Виникла потреба відшукати власне місце не поряд зі «старшим братом», а в контексті загальносвітової культури. З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. ...Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жаріють вони й сьогодні... Олесь Гончар Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе. В.Симоненко

Шістдесятники України Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Лідери шістдесятників. Зліва направо - Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Леоніда Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний

Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко. У прозі найвизначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у критиці — Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Бойчак.

      Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.       Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942—1952 pp. майбутній поет навчався в школі, яку закінчив із золотою медаллю. Вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка.       У 1957— 1960 рр. працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960—1963 pp.,— у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.       1962 р. Василь Симоненко планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».       ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935—1963)   У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим. 13-го грудня 1963р. 28-річний поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.

Наскрізною темою творчості Горської була Україна, її історичне минуле й сучасне, звичаї, традиції, образна символіка, менталітет — все те, що є сутністю народу, основою його духовного розвитку. Художниця розуміла, що без цього не може бути справжнього мистецтва. Всі її роботи філософськи осмислені, а образна система розкриває глибокий зміст. Роман Корогодський у своїй праці «Шістдесятники» назвав її «душею українського шістдесятництва», адже вона була не просто мисткинею, яка відкрила для себе Україну, і, дослідивши й осягнувши її мистецький простір, не тільки органічно в нього ввійшла, а й стала духовним поводирем творчої молоді 1960-х, започаткувала в мистецтві ті стилі й напрямки, які є новаторськими й сьогодні.

КАРТИНА ВІКТОРА ЗАРЕЦЬКОГО «А МИ ТУЮ ЧЕРВОНУ КАЛИНУ ПІДІЙМЕМО...», ЯКА ВОДНОЧАС Є ПОРТРЕТОМ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ Мистецтвознавець Григорій Мєстєчкін вважав, що "…творчий доробок Алли Горської, Георгія Синиці, Віктора Зарецького та Галини Зубченко за значимістю можна прирівняти до сучасних фрагментів фресок та мозаїк Михайлівського та Успенського соборів".  

Створений Аллою Горською у співавторстві з Галиною Севрук та Опанасом Заливаною вітраж у вестибюлі Київського університету ім. Тараса Шевченка викликав чимало гострих як кри­тичних, так і схвальних відгуків. Цей мистецький шедевр, який випромінював любов авторів до України, не повинен, на думку влади, прикрашати найпрестижніший український вищий навчальний заклад, де не тільки панувала наука, а й усебічно цькувалася та спотворювалася історична і художня правда. За спогадами очевидців, вітраж був чудовим витвором волелюбного духу опору проти тоталітарної системи і приниження всього українського. У центрі його - гнівна постать Тараса Шевченка, який однією рукою обнімає скорбну жінку - підневільну Україну, захищаючи її, а в другій високо піднятій руці тримає свій "Кобзар" . Картину увиразнювали Тарасові рядки: "Возвеличу малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх поставлю слово". Уже під час роботи перед вітражем почали збиратися викладачі і студенти. Невдовзі про вітраж захоплено заговорив увесь Київ. Вражений побаченим, парторг університету завісив його рядном. Невдовзі вітраж розбили, Опанаса Заливаху заарештувати й вислати до Сибіру в табори, Аллу Горську виключили зі Спілки художників. Проте цього можновладцям виявилося замало. Вони розуміли, що мистецтво Горської небезпечне для радянського устрою, а художниця не поступиться принципами і не зрадить однодумців. 28 листопада 1970 р. Аллу Горську жорстоко вбили на дачі в батька її чоловіка. У смерті відразу ж безпідставно звинуватили її свекра, який начебто не любив невістку, тому й замордував, а сам покінчив життя самогубством, кинувшись під поїзд. Але недалеко від того місця, де загинув старий Зарецький, знайшли обірваний годинник - отже, чоловік не сам кинувся під поїзд, а чинив відчайдушний опір тим, хто кидав його під колеса…

ЗАЛИВАХА О. Картина “Пам’яті Алли Горської”. “… І сум, і страх, і сором, і “чорне навколо”. І невмирущість Людини, її духу, і жертовне очищення, жорстокість і жовті спалахи до Бога, де щем і безкінечність, відчай власного безсилля, випадковість і невмолимість. А дух Людини виявив себе, як ніколи, переповнено, до відчутного тернового болю. Голосіння, щем і незбагненність. Алли мертвої я не бачив, я бачив лише живий і сильний дух Людини й жінки, що заповнила собою всіх нас, те вічне життя!”…    Образотворче втілення цих думок знайшло у портреті Алли Горської, написаному Опанасом Заливахою у першу ж ніч після похорону Алли.

Вже на похороні Алли Горської заговорили про неї як людину, що вища за смерть і за те життя, яке вона так мало цінувала. Чи було її життя жертовним? Так, Алла жертвувала своїм мистецтвом заради любові до України, заради друзів-однодумців. Вона вміла внести спокій і впевненість у душі. Надія, яку несла Алла з собою, була потрібна, як повітря, як дружнє плече у лиху годину. Кажуть, коли китайці будували свою Велику стіну, вона не трималася, поки не стали робити людських жертвоприношень. Алла Горська належала до титанічної породи людей… Вона була просто велика, і от саме вона лягла до підмурівку нашої держави, там її кров… У ніч перед похороном Алли Горської хор "Гомін" вивчив цю пісню. Вона була присвячена Аллі Горській. Більше хор ніколи її не співав. Не так давно в твоїй оселі Пишались ружі край вікна, Навколо сад шумів веселий, Була в ту пору весна. І над Дніпром у небі синім Цвіла зірниця золота, І зозуленька на калині Тобі кувала щасливі літа. Минуло все, запала тиша, Тяжких зітхань тобі не чуть, І тільки друзі найвірніші Тебе провадять в останню путь. Прийшла зима, снігами вкрила І тихий сад, і темний гай. Голосить вітер край могили… Прощай, наш друже, навіки прощай!

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького, але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила 1956 р., а вже наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована у 1958 р., згодом — збірка "Мандрівки серця" у 1961 р. 1962 р. збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 р. Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники". У 1965 р., коли почались арешти української інтелігенції, Ліна Костенко підписувала листи протесту, а коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола та його друзів, вона була на процесі…

1977 р. надрукована збірка Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", через два роки роман у віршах "Маруся Чурай", а у 1980 р. — збірка "Неповторність". 1987 р. вийшла збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т.Г. Шевченка. Збірка "Вибране" побачила світ 1989 р. За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах "Берестечко". 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги.

Ліна КОСТЕНКО Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба - це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять. Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим шляхом золотим. Остання в світі казка сидить під образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Джерела шістдесятництва Одним із джерел шістдесятництва був український фольклор, зокрема митцями активно запозичувалися й переосмислювалися фольклорні мотиви й образи, використовувалися народнопісенні засоби і прийоми образотворення. Естетичним взірцем письменників 60-их років стала творчість митців Розстріляного Відродження. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового літературного процесу, тому активно вивчають творчість зарубіжних письменників, перекладають твори кращих митців світового письменства. Літературне шістдесятництво зробило чималий внесок у розробку таких жанрів, як балада, притча, сонет, етюд, рубаї, роман у віршах, химерна проза. Помітно розширюються тематичні обрії художньої літератури: підкорення космосу, етична правомірність науково-технічної революції, тема голодомору.

Художники Микола Глущенко

М.Глущенко. “Відлига”. 1959 р.

Григорій Смольський

Г.Смольський “Віра”. 1964 р. в.

В. Монастирський. “Зустріч воз`єднаних”. 1954р.

Композитори : Б.Лятошинський, К. Данькевич, Г. Майборода, П. Майборода, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький, А.Філіпенко І.Шамо А. Штогаренко.

«Поняття свободи багатогранне: це свобода совісті, свобода мислення, свобода особи, свобода нації. Свобода – це не тільки відстоювання права на власний вибір і власну самобутність, але водночас й визначення права на існування іншого, інакомислячого» (М. Вінграновський) Ваша думка?

Перевірте себе! Хлопець з Полтавщини, виріс без батька, але на все життя залишився красивою, чистою людиною. За 28 років його земного життя світ побачила лише перша збірка поезій – «Тиша і грім». Непокірного правдолюбця жорстоко побили на вокзалі в Черкасах, і лікарі нічим не змогли зарадити… (Василь Симоненко) Період репресій їй відомий не з книжок – батько 10 років поневірявся по сталінських таборах. Її твори захоплюють щирістю, задушевністю, дають зрозуміти, що наше особисте життя тісно пов’язане з долею всієї України, бо історія окремої країни складається з мільйонів людських доль – мужніх, легендарних, трагічних, щасливих. Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» - це не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини ХVІІ ст., це мисляча історія. (Ліна Костенко) Син простого лісоруба із Прикарпаття, проріс, як пагінець із землі. Його поезія пролилася у світ піснями «Два кольори», «Пісня про Україну», ін. У 1958 р. він наважився стати на захист найбідніших, заявити про любов до України та рідної мови, за що був підданий різкій критиці. (Дмитро Павличко) Поет-громадянин, який неодноразово критикувався вищим партійним керівництвом у 60-х роках, незабаром стане одним з лідерів Народного руху України за перебудову, а його «Чорнобильська мадонна» вражатиме так само, як і мадонни Рафаеля… (Іван Драч) Поет, філософ і публіцист в одній особі. Багато його сердечних, щирих віршів стали піснями: Мати сіяла сон Під моїм під вікном… Посіяла людям Літа свої літечка житом… Мамо, вечір догоря, Вигляда тебе роса… (Борис Олійник)

Установіть відповідність між назвою твору та його автором «Тронка» М. Стельмах «Дикий мед» Г. Тютюнник «Кров людська – не водиця» Л. Первомайський «Зачарована Десна» О.Гончар О. Довженко «Тронка» О.Гончар «Дикий мед» Л. Первомайський «Кров людська – не водиця» М. Стельмах «Зачарована Десна» О. Довженко

Основні події періоду 1955 р. – стаття О. Довженка “Мистецтво живопису і сучасність”. Початок “відлиги” в українській літературі. 1957 р. – запущено перший штучний супутник Землі. 1957 р. - вихід друком збірки Л. Костенко “Проміння землі”. 1958 р. – реформа освіти, запровадження обов’язкового 8-річного навчання. 1959 р. – засновано клуб творчої молоді “Супутник” у Києві. 1960 р. – уведено в дію перший атомний реактор. 1961 р. – політ у космос Ю. Гагаріна. 1962 р. – вихід друком збірки В. Симоненка “Тиша і грім” 1964 р. – побудова прискорювача електронів (Фізико-технічний інститут АН УРСР)

Домашнє завдання: 1.Опрацювати матеріал лекції Дайте письмову відповідь на питання. Що із періоду «відлиги» ми можемо взяти для сьогодення? Напишіть відповідь у формі послання українським політикам під назвою «Історія вчить».