Культурно-освітнє товариство "Просвіта"

Культурно-освітнє товариство "Просвіта"

1868 р. Народовці заснували товариство “Просвіта”, яке- спершу видавало популярні книжки, а потім організовувало читальні та охопило своїм впливом широкі кола селян.

Мета товариства:

• поширювати освіту;

• утверджувати національну свідомість.

Перший голова “Просвіти” — учитель гімназії Анатолій Вахнянин.

Діяльність товариства

1. Видавали твори українських письменників.

2. Друкували шкільні підручники.

4. Випускали щорічний “Науковий календар”.

5. Давали стипендії для студентів.

6. Вели антиалкогольну пропаганду.

У своїй діяльності “Просвіта” спиралася на читальні (на кінець століття таких читалень у краї було 816) та філії (товариство мало в Галичині 19 філій).

Товариство “Просвіта” мало всеукраїнський характер. У роботі його брали участь В. Дорошенко, І. Крип’якевич, І. Раковський, С. Рудницький та інші.

З ініціативи “Просвіти” було створено друкований орган народовців “Діло”.

Чисельність членів “ Просвіти” постійно зростала і на кінець XIX ст. налічувала майже 800 осіб. Осередки “Просвіти” існували на українських землях з кінця 60-х років XIX ст. до 1940 p., а в діаспорі вони збереглися й донині.

Висновок

“Просвіта” несла в народні маси культуру, знання й національну свідомість і була важливим чинником консолідації галицьких українців.

Польське повстання 1863—1864 pp. і Україна

Польське повстання 1863— 1864рр.—національно-визвольне повстання поляків проти Росії.

Охопило Королівство Польське, Литву, частину Білорусі та Правобережної України.

Січень 1863 р. Початок польського повстання проти російського панування.

Це був виступ за:

• національну незалежність; • ліквідацію кріпосництва;  • скасування станів з їхніми привілеями;

• відновлення Польщі в кордонах 1772 p., а отже приєднання земель Правобережної України до Польщі.

Підготовкою повстання керував Центральний національний комітет, який мав тісні зв’язки з польською еміграцією в Західній Європі.

Оскільки керівники повстання ігнорували соціальні потреби українського селянства та українське національне питання, українці були байдужими до повстання, а часто й ворожими. Селяни Правобережної України в основному не підтримали повстання. У 1864 р. повстання було придушено. Багато учасників повстання вбито або заслано до Сибіру (30 тис. осіб).

Малоросі́йство — течія суспільно-політичної думки, що виникла на землях української козацької держави, зміст якої полягав у тому, що українці, росіяни та інші народи вважалися органічною частиною єдиного слов'янського народу, що мають рівні національні та соціальні права та можливості. Характерною рисою даної концепції було з одного боку, лояльне ставлення до царського уряду, а з іншого — помірне відстоювання самобутніх «прав і вольностей»^[1][2]. Етимологічно назва походить відпоняття «малороси».На сьогоднішній день малоросійство розглядається, як комплекс редукованого патріотизму та провінціалізму серед частини українського суспільства, зумовлений довгим перебуванням земель України у складіРосійської імперії^[3]. Малоросійство знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до українських національно-державницьких традицій та прагнень, а часто і активній підтримці російської культури і великодержавної політики. За визначенням М. Драгоманова носії малоросійства — це зросійщені українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом.

Доктор психологічних наук В. П. Москалець визначає природу малоросійства, як «цілий невропатичний комплекс, який можна назвати соціальним садистсько-мазохістським. Це комплекс соціальної неповноцінності, інфантилізм зі схильністю до забуття, марень, невропатична тривожність з ананкастичним синдромом та ін.»^[4]. Микола Рябчук визначає причиною виникнення малоросійської ідентичності драматичне раздвоєння колективної психіки, коли частина населення вже не наважується ототожнювати себе з Україною та українцями, при цьому не бажає цілком відректись від української ідентифікації, беззастережно ототожнивши себе з російським/радянським народом

Хлопомáнство — народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні 50-ті—60-ті роки 19 століття, яка прагнула зближення з народом.

Хлопомани  — польський термін на означення прихильників селянства; згодом цю презирливу назву перебрали самі адепти «любові до простого українського народу». Цей рух під впливом соціально-революційних ідей Заходу народився спочатку серед студентів Київського університету, які походили зі спольщених шляхетських родин. Усвідомивши собі, що належить служити «тому народові, серед якого живеш», вони покинули польські студентські організації і заснували українську громаду.

Народо́вці, або українофі́ли^[1], — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 1860-х у Галичині, на Буковині та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких русофілів.

Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.

1899 року народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 року ця партія стала називатися «Українська трудова партія». 1925 року ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).