Курсова робота "Малі річки України"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ГЕОГРАФІЇ, ТУРИЗМУ ТА ІСТОРІЇ

КАФЕДРА ФІЗИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ, КРАЄЗНАВСТВА ТА ТУРИЗМУ

«Допущено до захисту»                                               Реєстраційний №________

Завідувач кафедри                                                 «___»_______________2021 р.

__________Казаков В.Л.

«___»_____________2021 р.

МАЛІ РІЧКИ УКРАЇНИ

Курсова робота

студента денної форми навчання,

спеціальності «Географія»

групи ГОЕ-19

освітньо-кваліфікаційного рівня

«бакалавр»

Глазкова Владислава

Науковий керівник:

Кандидат геолого-мінералогічних наук, старший викладач

Калініченко О.О.

Оцінка:

Національна шкала________________

Шкала ECTS____Кількість балів______

Члени комісії

 ___________  __________________

        (Підпис)  (Прізвище та ініціали)

____________  ___________________

        (Підпис)  (Прізвище та ініціали)

____________  ___________________

        (Підпис)  (Прізвище та ініціали)

Кривий Ріг – 2021

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

1. Характеристика  річок України  , та умови їх формування…..….4

   1.1. Водні ресурси України …………………………………………...4

   1.2. Загальна характеристика річкової мережі території України …5

   1.3. Рівневий режим річок України…………………………………...13

   1.4. Річний стік…………………………………………………………15

• фактори формування річного стоку
• внутрішньорічний розподіл стоку
  5. . Хімічний склад річкових вод…………………………………..…21

           2. Характеристика малих річок України їх особливості і значення…...…23

3. Антропогенний вплив на малі річки України…………………….….25

4. Система екологічної класифікації поверхневих вод…………….…..28

5. Аналіз якості вод малої річки Саксагань 2020 р…………….…….…32

5.1. Порядок виконання екологічної оцінки поверхневих вод

       річок     України………………………………………………………32

5.2. Регулювання стоку річки Саксагань………………………………...35

5.3. Класифікація і особливості річки Саксагань…………………….....36

• Гідрографічна мережа
• Грунти басейну
• Русло річки
• Водний режим
• Максимальний стік
• Дощові паводки

  5.4. Аналіз стану поверхневих вод малої

         річки Саксагань 2020 року……………………….……………...…40

Висновок……………………………………………………..……………48

Список використаних джерел………………………………………...….51

Додатки………………………………………………………...………….54

ВСТУП

Річки виконують цілу низку екологічних та соціальних функцій. Вони утворюють дренажну мережу суходолу, формують ландшафтну структуру та підтримують біорізноманіття території, забезпечують рекреаційні потреби населення. Але малі річки в Україні відчули за останні десятиріччя найбільший вплив людської діяльності, саме вони найбільше змінились, багато з них просто зникли з карти нашої Батьківщини[2].

Беручи до уваги те, що стан малих річок останнім часом дуже погіршився, а також те, що через місто Кривий Ріг протікає маленька річка Саксагань ставить досить актуальним питання стану поверхневих вод малих річок України і окремо якість води малої річки Саксагань міста Кривий Ріг.

Мета курсової роботи з’ясувати екологічний стан малих річкок України та дослідити якість поверхневих вод річки Саксанань.

Для досягнення обраної мети були поставлені наступні завдання:

• дати характеристику малим річкам;

• ознайомитись з екологічними проблемами малих річок України;
• ознайомитись з методикою екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними класами;
• опрацювати деякі методики дослідження якості води;
• проаналізувати дослідження хімічного складу води річки Саксагань;
• за результатами аналізу поверхневих вод  дати оцінку якості  вод річки Саксагань та віднести її до певного класу.

Актуальність теми: Зростання антропогенного навантаження на навколишнє середовище значно погіршує його екологічний стан. Значних негативних змін зазнають і поверхневі води. Особливої уваги заслуговують малі річки зміни в режимі яких позначаються на гідрологічному ланцюгу основної річки. Виходячи з ситуації, що склалася з малими річками в Україні, дослідження іх екологічного стану є досить актуальним.

Об'єкт дослідження: річки України.

Предмет дослідження: малі річки України, їх особливості, екологічний стан  на прикладі р.Саксагань.

Метод дослідження: збір і аналіз даних, лабораторний метод експериментів (дослідження вмісту речовин у воді р. Саксагань).

Для початку розглянемо, що ж таке мала річка і в чому її відмінність  від інших.

1.  ВОДНІ РЕСУРСИ РІЧОК УКРАЇНИ ТА УМОВИ ЇХ ФОРМУВАННЯ

1.1. Водні ресурси України

Водні ресурси України складаються зі стоку річок та прісних підземних вод. Місцевий річковий стік, тобто той, що формується в межах країни, у середній за водністю рік становить 52,4 км3. З урахуванням припливу із суміжних країн, середній багаторічний річковий стік сягає 87,1 км3, а при врахуванні стоку Дунаю по Кілійському рукаву ця величина зростає до 209,8 км3.

Прогнозні ресурси підземних вод України оцінені як 22,5 км3/рік, або 61,7 млн. м3/добу, з них, гідравлічне не зв'язаних з річковим стоком, — лише 7 км3/рік (19 млн. м3/добу). Таким чином, сумарні водні ресурси у середній за водністю рік оцінюються в 94,1 км3, у маловодний рік — 77,2, а в дуже маловодний — 59,4 км3 (див дод 1) [10].

У розрахунку на 1 км2 площі країни середній місцевий стік становить 86,8 тис. м3/рік, а в розрахунку на одного жителя — близько 1,1 тис. м3/рік. У дуже маловодний рік ці цифри дорівнюють, відповідно 49,2 і 0,65. Це свідчить про те, що Україна належить до недостатньо забезпечених водою країн (див. дод 2 і 3) [6].

Розподіл річкового стоку по території України дуже нерівномірний. Це відповідає територіальному розподілу атмосферних опадів і сумарного випаровування. Найменше водних ресурсів формується там, де зосереджені найбільші водоспоживачі, — Донбас, Криворіжжя, Крим, південні області. Характерною особливістю основної складової водних ресурсів країни — річкового стоку — є його нерівномірність упродовж року і з року в рік. Більша частина річного стоку формується під час весняної повені — від 60— 70 % на півночі та північному сході до 80—90 % на півдні України. Дуже нерівномірно розподілені по території України і запаси підземних вод: 65 % ресурсів зосереджено в Дніпровсько-Донецькому та ВолиноПодільському артезіанських басейнах (північна і північно-західна частина України). Причорноморський артезіанський басейн та інші гідрогеологічні райони мають менш сприятливі умови формування підземних вод. У розрахунку на одну людину найбільша кількість підземних вод (5,54 м3/добу) припадає на Чернігівську область, а найменша (0,28—0,43 м3/добу) — на Одеську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Донецьку, Миколаївську, Житомирську та Вінницьку області. Найбільша кількість прогнозних ресурсів підземних вод приурочена до басейнів Дніпра (61 %), Сіверського Дінця (12 %) і Дністра (9 %). (див дод 4)

Сумарні розвідані експлуатаційні ресурси підземних вод становлять 5,7 млрд. м3/рік (15,6 млн. м3/добу), або 26 % від прогнозних ресурсів підземних вод [4].

У 2011 році забір підземних вод становив 1,96 млрд. м3/рік (5,4 млн. м3/добу), що складає 9 % від їх прогнозних ресурсів та 34 % від експлуатаційних запасів. Отже, в Україні є резерви прісних підземних вод, які б могли поліпшити питне водопостачання.

Підземні води становлять 14,3 % у загальному водоспоживанні держави. Вони визначають забезпечення водою питної якості населення міст і селищ міського типу в Луганській, Львівській, Волинській, Закарпатській, Житомирській, Кіровоградській, Рівненській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим, де використання підземних вод для цих потреб досягає 30-70 %. На використанні вод із підземних джерел базується також, в основному, сільськогосподарське водопостачання.

Головним чином підземні води використовуються для господарськопитного водопостачання, сільського господарства та виробничо-технічних цілей.

Із загальної кількості міст України (474) у 77 містах водопостачання здійснюється з підземних водних джерел, у 161 місті використання підземних вод перевищує 50 %. Сільськогосподарське водопостачання практично повсюди в локальних системах здійснюється за рахунок ресурсів підземних вод [3].

Найбільший відбір підземних вод здійснюється в Донецькій (377 млн. м3/рік), Луганській (353), Львівській (170), Дніпропетровській (148), Київській (94), Полтавській (77), Волинській (53), Чернігівській (52) областях, Автономній Республіці Крим (95), в яких використовується 72 % загального по Україні відбору підземних вод.

1.2.  Загальна характеристика річкової мережі території України

На території України нараховується 63119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км. До великих річок належать Дунай, Тиса, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Прип'ять, Десна, Сіверський Донець, Західний Буг. Середніх річок налічується 81, малих – 63029 (табл. 1.4). З них близько 60 тис. (93%) дуже малих (довжиною менше 10 км); малих річок, що мають довжину більше 10 км, налічується 3212. Їх загальна довжина – близько 74 тис. км. З них у басейні Дніпра – 1383 (43,0 %), басейні Дністра – 453 (14,0 %), басейні Південного Бугу – 367 (11,4 %), сумарною довжиною, відповідно, 32,1; 10,6 та 8,0 тис. Км (див дод 4) [3, 6].

Певний інтерес являє розподіл площ водозборів малих річок по басейнах великих рік. Переважна більшість малих річок завдовжки до 10 км має площу водозбору від 20 до 500 км2 (87% загальної кількості і 72% сумарної довжини малих річок України). У межах басейнів головних річок і приморських територій водозбірні площі малих річок мають, переважно, такі розміри: у басейнах Вісли, Дунаю, Дністра і в Причорномор’ї – 20-50 км2, у басейнах Південного Бугу та Дністра – 50-100 км2, у Приазов’ї – 100-200 км2. (Див. дод4).

Гідрографічна сітка України представлена річковими системами Вісли, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Дону та річок Причорномор'я і Приазов'я (до двох останніх відносяться і річки Криму)[6].

Найбільша кількість річок України припадає на басейни Дунаю (27,9%),

Дніпра (24,4%), Дністра (23,6%) і Південного Бугу (10,5%). Більша частина території України (98%) належить до басейнів Чорного і Азовського морів і тільки 2% її площі – до басейну Балтійського моря. Переважна більшість річок України тече з півночі на південь або у близькому до цього напрямку, окремі річки – з півдня на північ; напрямок течії малих річок залежить від місцевих умов і може бути різним [7].

Басейн Вісли в межах України займає північний захід Волино-Подільської височини і західну частину Поліської низовини. На українській території в басейні налічується 3112 річки загальною довжиною 7365 км, у тому числі 108 річок завдовжки більше 10 км. Найбільшими притоками Вісли тут є велика річка Західний Буг і середня – Сан (Сян). Сан має довжину 444 км, з них в Україні – лише 56 км на кордоні з Польщею. На території України Сан приймає невеликі притоки – Вігор, Вишню і Шкло. Середні похили річок – 0,8 -1,6 м/км, а у верхів'ях Сану – 6 м/км.

Західний Буг бере початок на північних схилах Подільської височини. Із загальної довжини річки, що становить 772 км, в межах України знаходиться 401 км. Середній похил у верхів'ї – 3,4 м/км, далі за течією зменшується до 0,3-1,1 м/км. Нижче від м.Устилуг Західний Буг є прикордонною річкою.

Басейн Дунаю займає південні та південно-східні схили Східних Карпат, Закарпаття та південно-західну частину Причорноморської низовини. У межах України розташована лише невелика ділянка нижньої течії річки Дунай – від м. Рені до гирла – завдовжки 174 км. Основними річками басейну Дунаю в Україні є велика річка – Тиса і середні річки Сірет, Прут.

Тиса у верхів'ї – типова гірська річка – долина вузька, V – подібна, місцями має вигляд ущелини з майже прямовисними схилами. При виході на Закарпатську низовину долина річки розширюється, заплава в окремих місцях сягає ширини до 4 км, а русло – 140-260 м, при глибинах на плесах до 5 – 10 м. Правобережні притоки Тиси густою мережею вкривають південнозахідний макросхил Українських Карпат.

Дністер має басейн у формі дуже витягнутого, зігнутого посередині овалу завдовжки близько 700 км при середній ширині 120 км. Основною особливістю гідрографічної сітки басейну Дністра є відсутність значних приток: в межах України налічується лише 6 річок, що належать до середніх; їх довжина не перевищує 250 км. Переважають малі річки завдовжки до 10 км. Більша частина нижнього Дністра розміщена в Молдові [8].

Басейн Південного Бугу розташований на Волино-Подільській і Придніпровській височинах, нижня частина басейну – на Причорноморській низовині. Річкова сітка має деревоподібну структуру, середня густота її – близько 0,33 км/км2. Це єдина велика річка, басейн якої повністю розміщений в межах України. Характерною особливістю басейну, що виділяє його з-поміж інших великих річок, є дуже велика зарегульованість стоку штучними водоймами. Головними притоками Південного Бугу є річки Синюха та Інгул.

Дніпро є однією з найбільших річок Європи. Довжина річки в Україні становить 1121 км; довжина спільної ділянки з Білоруссю дорівнює 125 км.

Від кордону з Білоруссю майже до гирла Дніпро перетворився на ланцюг із шести водосховищ, де природні умови суттєво змінені. Ширина найбільших водосховищ (Кременчуцьке та Каховське) сягає 25-28км [5].

Найбільш значними за водністю, площею водозборів і довжиною річками правобережжя Прип'яті і межиріччя Прип'ять – Рось є Стир, Горинь із Случчю, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь. Найбільшими річками басейну Середнього і Нижнього Дніпра є Десна з Сеймом і Сновом, Рось, Сула з Удаєм, Псел з Хоролом, Ворскла, Оріль, Самара з Вовчою та Інгулець.

Річкова сітка в українській частині басейну Дніпра найгустіша в межах Волино-Подільської височини (0,5 км/км2), а найменш густа – у безстічних районах, де її густота близька до нуля або дорівнює нулю. Йдеться про межиріччя Дніпро-Інгулець і Дніпро-Молочна. Найбільший безстічний район (приблизно 11 тис. км2) розташований між Дніпром і Сивашем [8].

Східна і південно-східна частина України – це басейни Сіверського Дінця і річок Приазов 'я.

Сіверський Донець є найбільшою річкою на сході України. Українська частина басейну за своїми розмірами і впливом на стік є головною; довжина річки в межах України становить 700 км, площа басейну – 54500 км2 (55% загальної площі водозбору). Основні притоки Сіверського Дінця: праві – Уда, Берека, Оскіл, Казенний Торець, Лугань, Велика Кам'янка; ліві – Красна, Борова, Айдар, Євсуг, Деркул [5].

Характерними ознаками Сіверського Дінця, що виділяють його з-поміж інших великих річок України, є велика кількість водозабірних споруд, значний господарський водовідбір, що супроводжується водовідведенням. Сіверський Донець та його притоки приймають велику кількість шахтних вод.

До найбільших річок північного узбережжя Азовського моря належать Молочна, Обіточна, Берда, Кальміус, Кальчик, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик, Міус, Кринка. Як і річки басейну Сіверського Дінця, річки Приазов'я зазнають великого антропогенного впливу індустріального Донбасу.

Усі значні річки Криму – Салгир, Мокрий Індол, Біюк-Карасу, Чорна, Бельбек, Кача, Альма та інші беруть початок в Кримських горах. На рівнинній частині півострова поширені балки з періодичним стоком.

Густота річкової мережі коливається по території України у значних межах, що обумовлено багатьма природними факторами, головними з яких є: клімат (перш за все опади), висота місцевості над рівнем моря, характер рельєфу, геологічна будова, властивості гірських порід та грунтів, характер рослинності та ін. Найбільша густота річкової мережі – у Карпатах, тут вона коливається від 0,94 км/км2 (басейн Пруту) до 2,5 км/км2 (басейн Білого Черемоша). В басейні Дністра значення коефіцієнтів густоти річкової мережі зменшуються від витоку (1,0-1,7 км/км2) до гирла (0,18-0,20 км/км2). Подібним є характер зміни коефіцієнтів густоти річкової мережі в басейні Південного Бугу, де вони змінюються від 0,40-0,73 км/км2 у верхів’ях річки до 0,160,20 км/км2 у нижній течії [64] та в басейні Дніпра – відповідно, від 0,45-0,48 км/км2 (у басейнах Случі, Тетеріва) до 0,18 км/км2 (басейн р. Інгулець) [34, 66]. Середня густота річкової мережі басейну Сіверського Дінця дорівнює 0,21 км/км2, а для річок Приазов’я – 0,28 км/км2 [6].

Густотою річкової мережі відзначаються також Кримські гори, насамперед – Південний берег Криму (0,61 км/км2). Середнє значення густоти річкової мережі для території України становить 0,39 км/км2 [5].

Фізико-географічні особливості території України, а також антропогенний вплив зумовлюють значні відмінності річок, що розташовані в різних регіонах. Річки України поділяють залежно від висотного положення басейну на три основних групи: річки низовин, річки розчленованих височин і гірські річки [33].

Групу річок низовин в першу чергу можна розділити на дві підгрупи: річок з долинами завглибшки до 20-30 м, де спостерігаються незначні ерозійні процеси; і річок, в басейнах яких сильно розвинені акумулятивні процеси.

Річки першої підгрупи зосереджені на Причорноморській низовині і частково на лівобережній Придніпровській низовині. Оскільки покривні відкладення півдня і півночі різні, а також різні кліматичні умови цих районів, то є природним розділення річок цієї підгрупи на два типи – ті, що протікають в районах північних низовин і річок півдня. Річки першої підгрупи, що протікають по акумулятивних низовинах, також розділяються на два типи – річки північних низовин з басейнами значно залісеними і заболоченими, і річки з басейнами слабо залісеними. До цього останнього типу можна віднести річки, що протікають по заплавах великих річок – Дніпра і Дністра [3].

Річки Полісся мають малі ухили, широкі і неглибокі долини, часто слабо виражені, значну заболоченість як заплав так і вододільних частин, а також досить велику лісистість басейну. Покривні відклади пісчано-глинисті, на місцевих піднесеннях спостерігаються малопотужні лесоподібні відклади. Середні падіння річок Полісся міняються в межах від 0,1 до 0,5 м/км, часто найменші ухили характерні для верхів'я річки, коли вона витікає з болотяного масиву. Глибина річкової долини до 5-10 м, ширина її не виражена і можна вважати її рівній ширині водозбору річки, тобто близько 3-5 км. Ерозійні процеси розвинені слабо, переважно спостерігаються акумулятивні процеси – осадження наносів, принесених річкою ззовні з височин, і накопичення відкладень органічного складу в численних болотах, особливо інтенсивне в західній частині Прип’ятського Полісся [6].

Характерна особливість річок Полісся – наявність широкої заплави, що часто затоплюється. Висота заплави зазвичай невелика – близько 1 м. На заплаві часто зустрічаються заплавні озера, стариці. Найпоширенішим типом руслового процесу тут є вільне меандрування. Русла поліських річок здебільшого складені з піску. Швидкість течії в річках під час повені становить близько 1 м/с, під час межені 0,3-0,4 м/с. У поліських річках порівняно мало водної та повітряно-водної рослинності. Характерною ознакою води є її висока прозорість та коричнюватий відтінок [5].

Річки північної частини лівобережної Придніпровської низовини схожі з річками Прип’ятського Полісся по ухилах і значній заболоченості басейнів. Річки середньої частини лівобережної Придніпровської низовини, як і річки східної частини Прип’ятського Полісся, мають меншу заболоченість і протікають в глибших долинах – до 20-30 м. Ухили цих річок дещо більше, середні падіння їх 0,7-1 м/км, ширина долин до 1,5-2 км з більш вираженими пологими схилами. Донні відклади представлені здебільшого мулом або ж замуленим піском. За умов порівняно малих похилів місцевості швидкість течії є малою – протягом більшої частини року вона менша за 0,5 м/с. Ці обставини сприяють тому, що береги часто вкриті очеретом, поширеною є і водна рослинність [5].

На Поліссі і Придніпровській низовині є невеликі місцеві піднесення, де поверхневі відкладення представлені породами лесової і лесоподібної серії. Річки, що стікають з цих невеликих височин, мають падіння до 2-5 м/км, глибші долини, до 40-60 м, з крутими схилами і ярами [3].

У степовій зоні річки зустрічаються порівняно рідко, а розміри їх – невеликі. Найбільш характерні риси цих річок – це наявність товстого шару мулу та значне заростання. У багатьох випадках вільні від рослинності ділянки практично відсутні. Швидкість течії у степових річках є невеликою – 0,20,3 м/с.

Річки, що протікають по Причорноморській низовині і беруть початок на височинах, мають долини завглибшки до 40-60 м; вони близькі по своїх гідрографічних характеристиках до річок височин. Коротші річки, що починаються в межах низовини, мають долини завглибшки до 20-30 м, середні падіння їх змінюються в межах від 0,1-0,3 до 0,5-1 м/км. Неглибокі долини річок Причорноморської низовини балкового типу, схили їх пологі, іноді порізані балками і ярами [4].

Річки, що протікають по розчленованим височинам середньої частини України, складають найбільш чисельну групу, що відрізняється значною різноманітністю гідрографічних характеристик.

Середні падіння річок цієї групи змінюються від 1-2 м/км до 10-12 м/км; глибина річкових долин коливається від 20-30 до 120-150 м, а ширина долин – від 60-100 м до 2-3 км. Довші річки з більшими водозборами мають менші ухили і широкі долини – до 5 км.

На характер річок височин має вплив геологічна будова басейну – головним чином потужність і фізико-механічний склад покривних відкладів. Ці пухкі відклади представлені на більший частині височин України лесами і лесоподібними суглинками, місцями піщано-глинистими утвореннями льодовикового періоду, а на півдні – важкими суглинками і глинами елювіально-делювіального походження. У залежності від потужності і складу пухких відкладів і заглиблення місцевого базису ерозії річкові долини можуть бути вузькими або ширшими, з різною глибиною.

Інтенсивність сучасних ерозійних процесів значна в басейнах, вкритих пилуватими суглинковими відкладеннями. Розорені схили річкових долин вкриті мережею ярів значної глибини і протяжності. В південних степових районах ярів менше, вони заміщаються пологими, широкими балками.

Група річок височин може бути розділена на три підгрупи залежно від глибини місцевого базису ерозії; можна виділити річки з долинами, заглибленими до 20-40 м, 60-80 м і 120-150 м.

Річки першої підгрупи з долинами завглибшки 20-40 м поширені на Волино-Подільському плато, на віддалених від великих річок частинах Придніпровської та інших височин. У районах піщано-глинистих поверхневих відкладів – на Волинській височині – річки мають широкі долини з плавними схилами; в районах інших височин – верхів'я у вигляді ярів і круті схили долин, також порізані ярами.

Річки другої підгрупи з долинами завглибшки до 60-80 м спостерігаються в районах з суглинковими покривними відкладами майже на всіх височинах поблизу долин великих річок і на вузьких вододілах. Схили долин цих річок можуть бути крутими або пологими залежно від складу підстильних порід, також змінюється і ухил дна долин. Такі річки поширені в зоні виходів кристалічних порід на Придніпровській, частково на Подільській височинах і по периферії Донецького кряжу.

Річки з глибшими долинами (до 120-150 м) мають порівняно менше розповсюдження. Найбільш характерними річками цієї підгрупи є річки Подільської височини; це лівобережні притоки Дністра, які мають сильно заглиблені долини, по схилах яких і на дні оголюються щільні і кам'янисті породи – пісковики, вапняки, граніти. Падіння малих річок, що впадають у Дністер в межах Подільської височини, доходять до 10-12 м/км, а середні падіння довших приток Дністра – до 3-5 м/км. Глибина річкових долин збільшується у міру наближення до Дністра, їх схили обривисті і прямовисні в зоні розмиву щільних і кам'янистих відкладів. У верхів'ях глибина річкових долин Поділля до 30-40 м, в середній течії до 60-80 м, а в нижній – до 120-150 м. Загальний вид долини у верхів'ях – яр або балка, потім каньйон (р. Смотрич). Дно долини вузьке, вкрито уламками щільних порід і галькою; русло в період межені завширшки від 5-10 до 30-60 м з невеликою звивистістю. Заплава, вкрита дрібнозернистими алювіальними відкладами і поросла рослинністю, спостерігається у верхній і середній течії, у нижній течії заплава складена крупним алювієм і уламковим матеріалом [33]. Звичайно вона вкрита чагарниковою та деревною рослинністю. Водночас зустрічаються ділянки, де заплава є розораною, інколи майже до самих брівок. Русла подільських річок складені погано окатаною галькою та мулом [5]. Лісистість басейнів цих річок невелика – до 5-8 %, частково залісені схили річкових долин, але не повсюдно. Заболоченість мала – до 2%, переважно у верхній і середній течії річок. Практично всі без винятку подільські річки мають перегороджувальні споруди, вище яких розташовані ставки та водосховища.

Невелика кількість річок з глибокими долинами (до 100-120 м) спостерігається на Донецькому кряжі та Приазовській височині [62]. Ці річки мають значні ухили, долини з виходами кам'янистих порід. Долини річок мають нешироку заплаву. На берегах звичайно розповсюджені очерет, чагарникова рослинність. Важлива обставина, що істотно впливає на річки краю – значна кількість підпірних споруд [5].

Зовсім іншим є вигляд гірських річок у Карпатах. У південно-східній, найвищій частині Українських Карпат, де окремі хребти підносяться на 1800 м над рівнем моря, а окремі гори мають висоту до 2000 м, витоки річок знаходяться на висотах 1100-1200 м і навіть дещо вище, а в північно-західній частині, де висота хребтів становить 800-1000 м над рівнем моря, витоки річок знаходяться на висотах 700-800 м. Падіння малих річок доходять до 6070 м/км. Притоки цих малих річок, тобто невеликі струмки завдовжки 3-5 км мають падіння ще більші – до 100 м/км. У передгір’ях похили річок зменшуються до 10-15 м/км.

Ширина річкових долин відносно невелика – до 2-3 км, але зустрічаються ділянки з ширшою долиною (3-5 км), залежно від місцевих геологічних умов. Ширші долини спостерігаються між окремими гірськими хребтами, а вужчі – при перетині деяких хребтів. Схили річкових долин переважно круті і обривисті, рідше прямовисні, але не по всій довжині схилу, а лише в межах виходів на поверхню щільних кам'янистих порід.

Ширина дна долин річок в центральній частині Українських Карпат незначна, близько 30-50 м, рідше 100 м, а саме дно долини нерівне, з виступаючими окремими скелями, засипане масою крупного уламкового матеріалу, що розмивається і виноситься річкою під час паводків. У міру віддалення від витоку і виходу річки у знижені передгірські райони, ширина дна річкової долини доходить до 200-300 м, іноді дещо більше, причому і в цьому випадку дно долини має багато нерівностей і засипано уламками розмитих гірських порід. При виході на рівнину дно долин заповнене галькою і крупним гравієм [10].

Русла річок в центральній високій частині Українських Карпат не виражені, в межень річка протікає у вигляді потоку, до 2-3 м завширшки, між окремими камінням, утворюючи місцями невеликі озерця, або ж ховається між крупними уламками гірських порід. По мірі віддалення від витоку русла річок розширюються до 5-10, іноді до 20 м, причому звивистість їх стає меншою. Зазвичай русла є однорукавними, вони складені галькою. Характерний розмір гальки – 100 мм, хоча може бути більшим і меншим.

На виході з гір ширина карпатських річок у межень сягає 30-35 м. Водночас глибина залишається порівняно невеликою – близько 1 м. Для передгірської зони поширеним типом руслового процесу є руслова багаторукавність. На осередках часто зустрічається чагарникова рослинність. Що ж до самих русел, то вони звичайно позбавлені водної та повітряно-водної рослинності.

Швидкість течії гірських річок значна – в період межені до 1-2 м/сек, а в періоди паводків – до 5 м/сек. Глибини в межень незначні, не більше 0,5-0,6 м, тому в межень річки в багатьох місцях прохідні убрід; у періоди паводків глибини збільшуються до 0,8-4 м, але унаслідок великих швидкостей річки стають непрохідними навіть при відносно малих глибинах.

Переважну частину року вода в карпатських річках відзначається чистотою та прозорістю. Разом з тим під час паводків мутність зростає на кілька порядків; вода від наносів стає коричневою. Величина твердого стоку різко зростає і обчислюється в десятках кілограмів на 1 м3 води. Твердий стік зростає за рахунок інтенсивного змиву з поверхні басейну і, особливо, за рахунок розмиву зсувів, що часто перегороджують долини річок. Місцями спостерігаються селеві потоки.

Середня лісистість басейнів 50%, іноді доходить до 80%. Заболоченість мала, наближається до нуля [6].

Нарешті, характерні особливості мають річки Гірського Криму. В самих горах частими є водоспади, наявність валунів, серед яких біжить річковий потік. Доволі поширеною є деревна рослинність, що росте на прилеглих схилах і часом змикається кронами над річками. У підніжжях гір ширина долин річок зростає до кілометра і більше [8]. Схили долин переважно зайняті під сільськогосподарські культури (виноград, тютюн, плодові дерева). Береги річок часто вкриті чагарниковою рослинністю. Русла здебільшого є звивистими, ширина їх в межінь не перевищує 6-8 м. У нижній течії донні відклади представлені галькою.

1.3. Рівневий режим річок України

У зв’язку з різними фізико-географічними умовами на річках України значно розрізняється режим рівня води. (Див.дод 1)

Так, на рівнинних річках річний хід рівнів характеризується весняним водопіллям і низькою літньою меженню. Весняне водопілля може проходити двома - трьома і більше піками, які обумовлюються нерівномірним таненням снігу або дощами. Початок весняного водопілля на малих і середніх річках приходиться на першу - другу декади березня, рідко - на другу - третю декади лютого, а закінчується в другій половині квітня, інколи у першій декаді травня. На деяких річках, особливо річках Приазов’я, лівих притоках середньої течії Дніпра тощо, під час льодоходу утворюються затори, які зумовлюють значні підйоми рівнів. Тривалість водопілля - до 1,5 - 2 місяців. Найвищі рівні весняного водопілля є зазвичай і найвищими рівнями води і спостерігаються наприкінці березня - початку квітня.

Інтенсивність підняття і загальне підвищення рівнів води весною різноманітні і залежать від гідрометеорологічних умов весняного періоду і гідрографічної будови річкового басейну. Найбільш часто рівні води весною за добу піднімаються на 20-40 см, інколи на 100-200 см (максимальні спостереження). На річках з великою заболоченістю басейна і широкою заплавою максимальне підняття рівнів не перевищує 100 см на добу.

Загальне підняття рівнів у весняну повінь змінюється у значних межах: при низькій повені – 1.0-2.0 м, при середній -2.0-4.0, при дуже високій – 5.0-6.0 м. На заболочених річках з широкими заплавами (Стохід, Уборть, Ірша, Турія та ін.) загальне підняття рівнів не перевищує 2-3.5 м навіть у роки з дуже високою весняною повінню

Літня межень часто плавно переходить в осінню і триває до жовтня - листопада, може неодноразово перериватися дощовими паводками, висота і частота повторення яких збільшується з півночі на південь і південний захід. Загальна тривалість дощових паводків - від 3 - 5 діб до 1,5 місяця на Подільській височині. Середня інтенсивність підняття рівня води під час паводку - від 5 - 20 до 10 - 100 см/добу.[6]

Осінні обложні дощі підвищують рівні води. Стійка зимова межень із сталим льодовим покривом буває лише на річках північного сходу країни. На малих річках у суворі зими спостерігається промерзання, яке триває від кількох днів до 2 місяців. На решті території відлиги часто формують зимові паводки, які порушують льодовий покрив. Особливо часто зимові паводки бувають на річках Приазов’я.

Зимова межень розпочинається появою від’ємних температур повітря, льодових утворень на річках. Вона декілька вища за літньо-осінню межень, а у зв’язку з відлигою бувають зимові паводки з підняттям рівня води до 1,0 - 1,5 м.

Підняття рівня води на початку водопілля на річках Карпат зазвичай роз-починається в середині - наприкінці березня у зв’язку зі сніготаненням в горах, або випадінням дощів. Водопілля проходить кількома хвилями, особливо під час потепління та повернення холоду і часто ускладнюється або посилюється дощами У таких випадках гребінь другої хвилі значно перевищує гребінь першої. Найвищі рівні весняної повені спостерігаються на малих річках зазвичай в другій-третій декаді березня. Максимум весняного водопілля не завжди є найвищим річним рівнем, частіш за все - це найвищий рівень дощових паводків.

Інтенсивність підняття рівня весняного водопілля залежить переважно від водності весни. Тривалість весняного водопілля - 1,5 - 2 місяця.

За весняним водопіллям слідкують літні дощові паводки, максимуми яких зазвичай перевищують максимальні рівні весняної повені на 0,5 - 1,5 м. У багатоводні роки відмічається до 8-10 та більше паводків, середня тривалістьяких на малих річках становить 5-10 діб. Обложні дощі восени зумовлюють значні підйоми рівнів, які інколи досягають 2-3 м.

Зниження рівня триває до серпня - вересня і досягає найбільш низького значення наприкінці вересня - жовтня. В окремі роки паводків може бути від 5-8 до 10-12 і більше. Восени спостерігається підвищення рівня, яке триває до зими. Необхідно відмітити, що восени бувають дуже високі і навіть катастрофічні паводки.[34]

Взимку режим рівнів характеризується нестійкістю із-за частих відлиг. Рівень води при цьому піднімається на 1,0 - 1,5 м, а інколи і на 2,0 - 3,5 м в по-рівнянні з перед паводковим періодом.

Для річок Криму характерні два періоди: перший триває з листопада -грудня до квітня - травня, другий - в інші місяці року. Перший період характеризується підвищеним стоянням вод і частими паводками, а другий - з низьким меженним рівнем і пересиханням.

Взимку паводки викликаються внаслідок потепління і випадіння інтенсивних дощів. Весняні паводки обумовлені переважно таненням снігу, що накопичується взимку на головному пасмі Кримських гір. Окремо виділити повеніважко, тому, що танення снігу зазвичай супроводжується дощами. Часті зимові відлиги не сприяють утворенню значних запасів снігу.

Зниження рівня води спостерігається з травня по листопад. На цьому фоні бувають інтенсивні короткочасні (декілька годин) паводки, які інколи досягають значних височин. Для вересня - жовтня характерні найбільш низькі річні рівні води у річках або їхнє пересихання.[36]

1.4.  Річний стік

Фактори формування стоку

Територія України розташована в різних ландшафтних зонах, в яких співвідношення між поверхневим і підземним стоком неоднакові. Так, у лісовій зоні значні маси води просочуються в глибину, підвищують рівень ґрунтових вод і створюють сприятливі умови для дренування цих вод річковою мережею. У степовій зоні значна частина дощових і талих вод збігає по поверхні землі в річкову мережу, тобто поверхневий стік перевищує підземний. Різні співвідншення між поверхневим і підземним стоком утворюють специфічні особливості в режимі річкового стоку і в його розподілі на протязі року.

Різні ландшафтні зони характеризуються різним рельєфом, різними величинами атмосферних опадів і витрат на випаровування, гідрологічними умовами, характером ґрунтового і рослинного покриву тощо, які разом мають виключне значення у формуванні величин сезонного стоку.[33[ (Див.дод 2)

В геологічному відношенні Україна розташована на південно-західному краї докембрійської Східноєвропейської платформи і лише крайній південь території на Скіфській плиті. В межах платформи докембрійський фундамент залягає на різних рівнях, утворюючи виступи та западини, що зумовлені рухами земної кори. На платформенній частині виділяються такі геоструктури:

– Український щит, який складений дислокованими різновіковими докембрійськими осадочно-метаморфічними і магматичними породами. Будовоювін нагадує щит середньовічних європейських лицарів. Середина його припіднята, краї ж заглиблюються в товщу Землі.

– Дніпровсько-Донецька западина – одна з найглибших западин на Східноєвропейській платформі. В основній частині її докембрійський фундамент знаходиться на глибині до 10 - 12 км. Западина заповнена переважно осадовими відкладами девону (потужністю понад 4000 м), карбону (3700 м), пермі (1900 м), тріасу (450 м), юри (650 м), крейди (650 м).

– Донецька складчаста область, утворена дислокованими відкладами девону, карбону, пермі, які вкриті де-не-де антропогеновими відкладами.

– Причорноморська западина межує з Українським щитом і є південною окраїною Східноєвропейської платформи, заповнена двокілометровою товщею осадових порід.

– Волино-Подільська плита безпосередньо прилягає на заході й північному заході до Українського щита. Це і справді кам’яна плита, яка схована на глибині 2000 - 2500 м.

- Південно-Західний схил Воронезького кристалічного масиву –докембрійські кристалічні породи залягають на глибині від 970 м до 1500 м і перекриті осадовими відкладами пермського, юрського, крейдового і палеоге-нового віку.

Геологічна будова зумовлює підземне живлення річок, визначає рівень річкових вод у різні фази гідрологічного режиму. У басейнах, складених легкопроникними породами (вапняки, піски, базальт та ін.), значна кількість поверхневих вод переходить у підземні, які згодом надходять у річки. Таким чином, геологічні умови регулюють річковий стік на протязі року.

Загальний план рельєфу України –чергування височин і низовин, характер розчленування, напрям простягання зумовлені геологічною структурою. Більшість орографічних одиниць простягається з північного заходу на південних схід відповідно до напряму геологічних структур.

Якщо розглянути рельєф України, то можна виділити декілька основних форм:

– Причорноморська низовина займає південь країни і поступово знижується до Чорного і Азовського морів. На крайньому півдні України і на півночі Криму абсолютні її висоти не перевищують 40 м.

– Придніпровська низовина розміщена на Лівобережжі. Переважаючі висоти - до 200 м. На схилах долин, особливо на крутих, значно розвинута яружно-балкова мережа.[33]

- Поліська низовина розташована на півночі й північному заході України. Її рівнинна поверхня переривається підвищеннями - кряжами (Овруцький, Озернянський).

–Закарпатська низовина - розміщена на крайньому заході країни. Вулканічним хребтом вона поділяється на дві частини: Солотвинську та Чоп Лукачівську. Рівнинність території урізноманітнює Берегівське плоскогір’я, яке підноситься над нею на 150 - 200 м.

До підвищених ділянок відносяться:

– Волинська височина - розташована на північному заході, являє собою хвилясто-горбкувате плато, поверхня якого розчленована річковими долинами, балками і ярами. Середня висота місцевості на ній –200 - 300 м (найвище місце Мізоцький кряж –342 м).

– Подільська височина простягається на заході й південному заході краї-ни. На Подільській височині здіймаються окремі підняття: Гологори, Кремене-цькі гори, Розточчя, Опілля, Товтри.

– Хотинська височина розташована у межиріччі Пруту і середньої течії Дністра, вона невелика за площею, але висока з горою Бердою (515 м).

–Придніпровська височина простягається уздовж правого берега Дніпра. Височина являє собою слабохвилясту поверхню з майже вирівняними межиріччями. Середня висота поверхні височини становить на північному заході 220 -240 м, а на південному – 170 - 180 м.

– Приазовська височина знаходиться на півдні України. Абсолютні висо-ти –200 - 300 м. На південний схід височина дещо знижується. Найвища точка височини – Могила Бельмак (324 м).

– Донецький кряж здіймається на сході країни. Середні висоти його ста-новлять 200 - 300 м. У його східній частині розташована найвища точка Лівобережної України – Могила Мечетна (367 м).

– Відроги Середньоруської височини знаходяться на північному сході України. Висоти досягають 300 м.

Окрасою рельєфу України є гори – Карпати (г. Говерла 2061 м) та Крим-ські (г. Роман-Кош 1545 м).

Середні висоти Українських Карпат коливаються від 1200 до 1600 м. Гірські пасма мають північно-західне простягання. Це Бескиди (800-1250 м), Горгани (1400-1800 м) та Покутсько-Буковинські гори (700-1400 м), які утворюють Зовнішні Карпати. У центральній частині гірської країни знаходяться Вододільно-Верховинський (1000-1700 м) та Полонинсько-Чорногорський (1400-2000 м) хребти, Рахівські та Чивчинські гори (12001700 м). На південному заході простягся Вулканічний (ВигорлатГутинський) хребет (900-1000 м). Українські Карпати є типовими середньовисотними горами, які мають округлі вершини та пологі схили. Північнозахідні схили Бескидів, Полонинсько-Чорногорського хребта круті, обривисті, ріки, що їх прорізають, утворили каньйони й ущелини. З північного сходу до Українських Карпат прилягає Передкарпатська височина – (200-500 м), а з Південного заходу – Закарпатська низовина (100-120 м).

У Кримських горах виділяють три пасма: Головне (1200-1500 м), Внутрішнє (400-600 м), Зовнішнє (250-350 м). Вони мають асиметричні схили і розділені поздовжніми ерозійно-тектонічними зниженнями. Для Головного пасма характерні вирівняні масиви – яйли. Максимальні відмітки Кримських гір становлять 1545 м (г. Роман-Кош), 1525 м (г. Еклізі-Бурун), 1223 м (г. Ай Петрі).

Земна поверхня України, її низовини, височини і гори мають складну морфоструктуру і морфоскульптуру з різними генетичними типами і формами рельєфу – водно-акумулятивними, водно-ерозійними, льодовиковими, водно-льодовиковими, денудаційними, карстовими та еоловими, що значною мірою пов'язано з її геологічною будовою.

Рельєф відіграє важливу роль у формуванні річкового стоку. Проте це відбувається не безпосередньо, а внаслідок зміни кількості опадів і випаровування. Встановлено, що навіть незначне підвищення є конденсатором опадів на вітряних схилах, тим часом як протилежні схили характеризуються зменшенням кількості опадів. (Див.дод.3)

У відкритих місцях степової і лісостепової зон різні форми рельєфу значно впливають на розподіл снігу. Якщо на рівнині висота снігового покриву становить 5 - 6 см, то в балках – 100 - 110 см.

В умовах розчленованого рельєфу талі та дощові води стікають швидше і випаровування при цьому може бути меншим, ніж при незначному розчленованому рельєфі.

Таким чином, можна зробити висновок, що вплив рельєфу на гідрологічний режим виражається у значенні елементів мікрорельєфу на опади, темпера-туру, випаровування.

Особливості клімату України визначаються насамперед її географічним положенням, напрямами руху повітря, характером поверхні (рельєфу). Україна розташована на південному сході Європи у помірному кліматичному поясі. Для більшої частини її території характерний помірно-континентальний клімат.

Лише на Південному березі Криму клімат близький до середземноморського субтропічного.

На гідрологічний режим найбільший вплив мають наступні кліматичні елементи:

– Термічний режим повітря. Середні січневі температури зростають з північного сходу на південь від -80С до +40С; липневі – з північного заходу на південь змінюються від +180С до +240С. Середня тривалість безморозного періоду коливається від 130 діб на північному сході до 75 днів – на південному заході.

– Вітровий режим. Постійне чергування вологого (атлантичного) і сухо-го східного повітря в умовах рівнинного рельєфу викликає часту зміну циклонів та антициклонів.

– Режим опадів. Кількість атмосферних опадів на території України зменшується з півночі та північного заходу (750 мм за рік) на південь та південний схід (до 350 мм за рік). Це пояснюється тим, що вологі повітряні маси з Атлантичного океану, просуваються по території України із заходу на схід, поступово втрачають вологу і стають сухішими. Найбільше опадів випадає в Карпатах (до 1600 мм за рік) та в Кримських горах (до 1200 мм за рік), найменше - на Причорноморській низовині (до 300 мм).

Основна кількість опадів (75-80%) на території України випадає у вигляді дощу і тільки 20-25% - у вигляді снігу. Для України у цілому властивий континентальний тип річного ходу опадів: максимуми влітку (червень - липень) і мінімуми взимку (січень - лютий). Лише на Південному березі Криму опади перважають восени і взимку.

Найбільш потужний сніговий покрив фіксується у водозборі Десни; най-менші величини снігового покриву відмічені у басейнах річок, що мають зону живлення на південь від 48 паралелі, а також у басейнах річок Інгулу, Інгульця, Базавлука, Мокрої Сури. На решті території (басейни Трубіж, Супоя, Сули, Псла, Ворскли, Оскола, верхів’я Сів. Дінця) спостерігаються середні величини снігового покриву між зазначеними вище групами.

Вплив кліматичних факторів на стік незаперечний. Температурний режим повітря зумовлює випаровування, яке на півдні значно вище ніж на півночі.

Окрім значень і тривалості однакових температур важливе значення має дружність настання сезонів. Від дружності настання весни залежить рівень весняної повені, від дружності зими - стійкість перших льодових явищ. Взагалі льодовий режим водних об’єктів повністю відображає зміни температури повітря [6].

Стосовно опадів, то тут визначальними є їхній територіальний розподіл, інтенсивність та часовий розподіл. Територіальний розподіл визначає водність річок взагалі, а зміна опадів у часі зумовлює зміну фаз водного режиму, коли додаткове живлення річок у вигляді дощів чи талого снігу накладається на підземне. Значна зміна рівнів води залежить від інтенсивності опадів. У період, коли кількість опадів мінімальна, настають періоди маловоддя річок – межень.

Таким чином, проаналізувавши вплив основних фізико-географічних компонентів на гідрологічний режим річок України, можна зробити висновок, що основними факторами є клімат та рельєф. Інші компоненти накладаються на них, доповнюючи і роблячи повною існуючу картину гідрологічного режиму річок.[33]

 Внутрішньорічний розподіл стоку

Режим стоку переважно визначається джерелами живлення. Річки України живляться талими (сніговими), дощовими і підземними водами.

Більшість річок України належать до річок переважно снігового живлення і для яких характерна тенденція до вирівнювання внутрішньорічного розподілу стоку. Це зумовлено зарегулюванням стоку, впливом кліматичного фактора – зростання температури повітря взимку, а отже, почастішали відлиги, під час яких відбувається часткове танення снігового покриву.

На півночі та в центральній частині України доля снігового живлення декілька перевищує 50% річного стоку, а на півдні збільшується до 80% і більше.

На річках снігового живлення найбільші середні місячні витрати води спостерігаються у березні - квітні, а найменші – наприкінці літа або на початку осені.

В західних районах країни є річки, де значна частка стоку формується за рахунок дощових вод, доля весняного стоку - менше 50% річного, а стік меженних сезонів перевищує 15 - 20% річного. Стік річок Причорноморської низовини і степового Криму формується переважно у лютому - березні. Річки цього району практично не мають підземного живлення і щорічно пересихають влітку і промерзають взимку.

На другому місці у живленні річок України є підземне живлення, доля якого у річному стоці дуже мінлива. Так, в середньому він складає 20 - 35%, на окремих річках Волино-Подільської височини - більше 50%, а на півдні Причорноморської низовини – доля підземного живлення близька до нуля.

Дощове живлення річок незначне - не перевищує 10% і тільки у басейні Тиси, Пруту та окремих карпатських притоках Дністра ця доля значно вища.

Доля підземного живлення, величина і інтенсивність паводків залежить від характеру опадів і температури повітря, а також від гідрогеологічних умов, почво-ѓрунтів, рослинності. Так, в межах Волино-Подільської, Придніпровської височини, Донецького кряжу доля підземного живлення істотна в тому випадку, якщо долина річок достатньо глибока, якщо ж долина річки неглибока, то в межень ґрунтових вод недостатньо для підтримання постійної течії води і такі річки можуть пересихати. Вплив лісу на розподіл стоку протягом року полягає у збільшенні тривалості весняного стоку і перерозподілі поверхневого та підземного стоку. Якщо мала річка не дренує підземні води, то рослинність зменшує меженний стік. Зменшує його також заболоченість, внаслідок витрат води на випаровування.

Внутрішньорічний розподіл стоку більшості річок України зазнав і впливу господарської діяльності –це створення водосховищ, забір води на зрошення, водопостачання, осушувальні меліорації, перекидання води з одного басейну річки в інший.[33]

1.5. Хімічний склад річкових вод

Головною особливістю територіального розподілу показників сольового складу є чітка гідрохімічна зональність із північного заходу на південний схід. Ця зональність не залежить від напрямку течії річок і добре узгоджується з фізико-географічними зонами.

Зона мішаних лісів. Річкові води зони повсюдно гідрокарбонатно - кальцієві з середньою мінералізацією, що змінюється від 164 мг/дм3 у басейнах Ужа й Уборті до 354 мг/ дм3 у басейні Десни без Сейму, Остра, Снову. Максимальна мінералізація (512 мг/дм3) спостерігається у водах Західного Бугу. Хімічний склад і мінералізація вод зони практично не відрізняються від відповідних показників у природних умовах, за винятком р. Західний Буг, мінералізація води якої зросла на 98%.

Лісостепова зона. Хімічний склад вод лісостепової зони зазнав значних змін, які полягають для більшості річкових басейнів у збільшенні середньорічної мінералізації, абсолютних і відносних концентрацій іонів натрію, магнію, хлору й сульфатів. Наприклад, у басейні Дністра кальцієва група вод змінилася на натрієво-кальцієву, мінералізація зросла.

Степова зона. Хімічний склад і мінералізація річкових вод цієї зони порівняно з природними практично цілком змінилися на рівні класів або груп. Наприклад, у басейні Сіверського Дінця гідрокарбонатно-сульфатні води змінилися на хлоридно-сульфатні, у басейнах лівих приток Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я мінералізація зросла за рахунок іонів натрію, хлору, сульфатів, меншою мірою – магнію.

Гірські країни. Хімічний склад річкових вод у межах гірських країн порівняно з природним, за винятком Передкарпаття, практично не змінився. У ріках Передкарпаття гідрокарбонатний кальцієвий склад вод змінився на гідрокарбо-натний кальцієво-магнієвий з одночасним зростанням мінералізації на 10 %.

Отже, на підставі викладеної вище характеристики річкових вод можна робити наступні висновки:

1. У хімічному складі річкових вод рівнинної частини України спостерігається чітка гідрохімічна зональність ( від західних і північно-західних до східних і південно-східних кордонів країни). У цьому ж напрямі збільшується і мінералізація річкових вод.

2. Гідрохімічна зональність спостерігається незалежно від напрямку течії річок і добре узгоджується з межами фізико-географічних зон. Так, у зоні мішаних лісів (Українське Полісся) поширені прісні води гідрокарбонатно- кальцієві, а в західних областях лісостепової зони – також прісні гідрокарбонатно- кальцієві, які з просування на схід поступово переходять у гідрокарбонатнокальцієво-магнієво-натрієві. На межі зі степовою зоною в їх сполуках помітне місце починають займати сульфати і тому у степовій зоні

3.У складі вод великих річок ( Дніпра, Південний Буг, Дністер, Сіверського Дінця) спостерігається також гідрохімічна зональність, яка полягає переважно в зростанні за течією сульфатів і хлоридів лужних металів. Однак вони не узгоджуються так чітко з межами фізико-географічних зон, як зональність у хімічному складі річкових вод місцевого стоку переважають сульфатно-хлоридні води змішаного катіонного складу.

4.У гірських країнах зональність практично не простежується, води річок повсюдно прісні гідрокарбонатно- кальцієві.

5.Сучасний хімічний склад річкових вод лісостепових і особливо степових зон істотно відрізняється від природного за рахунок зростання абсолютних і відносних концентрацій іонів антропогенного походження – натрію, хлору, сульфатів, магнію.

6.Зональність хімічного складу й мінералізації річкових вод зберігається в усі періоди року, в середньому за рік і за багаторіччя як у природних умовах, так і в умовах впливу антропогенних факторів.[35]

2. ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ ЇХ ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ

Річкою, на відміну від струмка, балки, канави, прийнято називати постійно діючий водотік, первісно утворений природним шляхом, що має течію води протягом року (а якщо пересихає чи перемерзає, то на короткий час і не щороку). Оскільки в різних ландшафтних зонах розміри водотоків, що тимчасово пересихають чи перемерзають, дуже різняться між собою, різними будуть і розміри річки, яку за класифікацією відносять до малої.

Думки спеціалістів щодо вихідного розміру малої річки неоднакові. Одні пропонують класифікувати їх, виходячи з довжини, інші - з площі, з якої річка збирає воду, або залежно від витрат води, яку спроможне пропустити русло річки і т. д. У США, наприклад, до категорії “мала річка” відносять водотоки з площею водозбору від 400-600 км² у гірських і до 2000-4000 км² у рівнинних районах [14].

До малих річок на Україні відносять водотоки довжиною до 200 км. Їх кількість налічує близько 63 тисяч. (див.дод4)

Річки містять у собі основну масу запасів прісних вод країни і відіграють величезну роль в економіці населення, яке проживає в їх басейнах.

За останні десятиріччя внаслідок інтенсивної діяльності людини -- зарегулювання стоку меліоративними роботами, забруднення, тощо -- малі річки зазнали значного негативного антропогенного впливу. Це призвело до іх обміління, пригнічення в них корисної флори і фауни, погіршення якості вод і т. ін. [18].

Відмінність малих річок від великих полягає не тільки в їх довжині чи площі басейну. Вони відрізняються передусім ступенем залежності властивих їм біопроцесів від навколишнього водозбору. Чим могутніша річка, тим більше позначаються на розвитку її гідробіології процеси, що відбуваються в ній самій. Практично всі великі річки, що протікають по кількох природних зонах, є азональними елементами ландшафту. Наприклад, біоценози Дніпра, русло якого перетинає лісову, поліську, лісостепову і степову зони, мають практично однаковий характер, у той час як біоценози суходолу цих зон -- різні [5].

Інше явище спостерігаємо на малих річках. Їх гідрологія, гідрохімія, склад біоценозів, процеси біопродуктивності і самоочищення, якості їх вод залежать від стану водозбірної площі, від процесів, що переважають на суходолі в зонах їх басейнів. Значення цих процесів досить часто буває важливішим, ніж кліматичні та погоді умови, через що гідрологічні, гідрохімічні й гідробіологічні показники малих річок можуть значно відрізнятися від середньостатисчних зональних чи місцевих. Внаслідок цього всі основні характеристики водозбору малої річки -- лісистість, заболоченість, зволоження території, процент орної площі, наявність факторів забруднення, меліоративні роботи -- як правило, беруть до уваги при гідрологічних розрахунках і санітарно - гідробіологічних прогнозах, а також при плануванні різних природоохоронних заходів.

Важко переоцінити значення малих річок. Здавна малі річки були джерелом гідравлічної енергії - на них будували млини, гідросилові установки промислових підприємств. Про масштаби використання малих річок на початку XX ст. можна судити за басейнами Дніпра та Дністра, де налічувалося відповідно 5044 і 1563 гідравлічні установки [5].

Кількість малих річок чимала, а всі зміни в режимі обов'язково відбиваються на гідрологічному ланцюгу основної річки. Цим відрізняються води малих річок від інших природних відновлюваних ресурсів, нераціональне використання яких справляє в більшості випадків локальний вплив. Розвиток економічного потенціалу тих чи інших районів України здебільшого пов'язаний з перспективою інтенсивного використання ресурсів малих річок, що в деяких місцевостях є основними, а то й єдиними джерелами водопостачання. Адже близько 90 % водних ресурсів України формуються саме за рахунок малих річок. Тому проблема їх охорони і раціонального використання набуває нині особливого державного значення.

3. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА МАЛІ РІЧКИ УКРАЇНИ

Діяльність людини і постійно зростаюче використання нею природних ресурсів виснажує водний баланс. Із року в рік збільшується кількість районів, де водних ресурсів уже не вистачає. В міру реконструкції тієї чи іншої річки чи групи річок фонд природних витоків в Україні зменшується, а кількість трансформованих річок, з докорінно зміненим режимом, зростає. Змінюється не тільки гідрографія самої річкової мережі, а весь рельєф прилеглих територій [10].

Якщо раніше техногенні перетворення входили в життя річок поступово, то тепер ці зміни відбуваються дуже швидко і позначаються на всіх сторонах її життя. Передусім змінюється величина річкового стоку, його сезонний розподіл, перебудовуються русло, заплава, дельта, схили терас, режим течії. Так, в результаті інтенсивних агромеліоративних робіт спостерігається скорочення стоку річок у лісостеповій зоні та на Поліссі на 5%, Степу -- на 10%. На окремих ділянках степової зони обсяг стоку скоротився аж на 40, а в Поліссі -- на 15--20% [10].

Існує декілька підходів до поділу річок на великі, середні та малі. При цьому враховують такі показники, як довжина водотоку, площа водозбору, середній річний стік, глибина і ширина потоку тощо. Так, В.М. Родевич (1931) до малих відносив річки довжиною до 400 км і з меженною витратою менше 10 м³/с, а до середніх -- довжиною 400-1000км. та меженною витратою 10-100 м³/с. А.В. Огієвський (1936)запропонував свою класифікацію річок за їхньою довжиною, площею басейну і середньорічною витратою води [11,18].

Малі річки в Україні чи не найбільше відчули за останні десятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли. Безпосереднім фактором впливу на малі річки є наявність стоків (очищених і неочищених): комунальних, промислових, сільськогосподарських. Їхня дія особливо небезпечна, тому що в окремих випадках об'єм цих стоків може бути таким самим або й більшим, ніж об'єм стоку малої річки. Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів малих річок характерне для Причорномор'я, де за їхній рахунок забезпечується майже весь об'єм водокористування, Дунаю (77%), басейну Вісли (57%), Приазов'я (56%), басейну Дністра (51%) (див.дод.4)[1].

Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення несприятливої ситуації у гідрологічному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів малих річок практично у всіх регіонах держави. На перший погляд малі річки не здатні відігравати провідної ролі у водозабезпеченні народного господарства. Проте, складаючи лише 20% сумарного державного водозабору, вони забезпечують на 67% потреби сільгоспводопостачання, на 35% – зрошення, на 25% – господарсько-побутові потреби населення. Об'єм забору води на народногосподарські потреби в басейнах малих річок сягає 20% забору з водних об'єктів суші на Україні.

Якщо врахувати все сказане і порівняти водні ресурси, на які можна розраховувати, з потребами в них, то можна зробити лише один висновок: до початку майбутнього століття водні ресурси будуть близькі до вичерпання для найбільш економічно розвиненої частини земної кулі. В окремих регіонах і річкових басейнах вони майже вичерпані чи близькі до цього вже нині.

Таким чином, генеральним напрямом у вирішенні водної проблеми повинно бути раціональне використання і охорона водних ресурсів. Вода перестала бути вічним, безплатним даром природи. Слід замислитись, чи не багато води ми використовуємо безцільно, що треба зробити для того, щоб річки і озера стали чистішими?

Розвиток економічного потенціалу тих чи інших районів України здебільшого пов'язаний з перспективою інтенсивного використання ресурсів малих річок, що в деяких місцевостях є основними, а то й єдиними джерелами водопостачання. Адже близько 90% водних ресурсів України формується саме за рахунок малих річок. Тому проблема їх охорони і раціонального використання набуває нині особливого державного значення[10].

Якщо раніше техногенні перетворення входили в життя річок поступово, то тепер ці зміни відбуваються дуже швидко і позначаються на всіх сторонах їх життя. Передусім змінюється величина річкового стоку, його сезонний розподіл, перебудовуються русло, заплава, дельта, схили терас, режим течії.

Так, внаслідок інтенсивних агромеліоративних робіт спостерігається скорочення стоку річок у лісостеповій зоні та у Поліссі на 5%, у Степу – на 10%. На окремих ділянках степової зони обсяг стоку скоротився аж на 40%, а у Поліссі – на 15-20%. У ряді випадків природні ресурси малих річок уже вичерпані або недостатні, щоб задовольнити потреби водоспоживачів. Але й поза діяльністю людини річки, особливо малі, досить динамічні природні об'єкти. Пам'ятаймо, що їх основні зміни відбуваються також під впливом природних факторів – клімату, зволоження території, характеру поверхні, пов'язаного з тектонікою[7].

В Україні водні джерела використовуються в усіх можливих напрямках: водний транспорт, рибне господарство, лісосплав, побутове, промислове і сільськогосподарське водопостачання, гідро- і теплоенергетика, водна меліорація і, нарешті, масова рекреація.

Тривога за долю малих річок зростає з посиленням господарського навантаження на навколишню природу та водозбірні площі річок. Зараз у багатьох країнах, напевне, не залишилось річок, які б мали первісний вигляд, у яких водний потік, русло і береги не мали б, як мінімум, слідів господарської діяльності людини. Тому проблема охорони і раціонального використання малих річок – об'єктів, найбільш чутливих і схильних до стрімких негативних перетворень, ніж середні та великі водотоки, віднесена до числа найважливіших державних проблем.

Оцінюючи сучасний чи очікуваний стан малих річок, необхідно враховувати такі їх особливості:

1.малі річки є основним джерелом живлення великих рік, тому збереження їх має найважливіше значення для захисту водних ресурсів від виснаження;

2.на водозборах малих річок розміщується значна кількість населення, промислових об'єктів, сільськогосподарських земель, що визначає велике народногосподарське значення цієї категорії річок;

3.внаслідок малої величини ці річки дуже чутливі до певних видів господарської діяльності, що особливо гостро позначається на водному режимі території. В їх числі:

•вилучення з річок значної кількості води, а також вся інша господарська діяльність, яка зумовлює зміни (насамперед зменшення) річкового стоку за рік в цілому і в меженні періоди;

•інтенсивний відбір підземних вод, що призводить до осушення великих територій та зменшення підземного живлення річок, аж до його повного зникнення;

•випрямлення річищ, що супроводжується збільшенням швидкості течії води, зниженням глибини і живого перерізу, тобто призводить до видимого зменшення параметрів річки;

•скидання стічних вод та інші види забруднень, які помітно погіршують якість води через її нестачу для розведення.

Існують й інші причини зміни водності, зумовлені впливом діяльності людини на формування стоку – осушення земель, збільшення врожайності сільськогосподарських культур та ін. Зменшення стоку малих річок може спричинити також відчленування частини водозбірної площі у зв'язку із прокладанням осушувальної мережі, коли стік річок-водоприймачів одержує своєрідну добавку.

4. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД УКРАЇНИ

 Екологічна класифікація якості поверхневих вод України побудована за екосистемним принципом. Необхідна повнота й об’єктивність характеристики якості поверхневих вод досягається набором показників, які всебічно відображають особливості абіотичної і біотичної складових водних екосистем.

Комплекс показників екологічної класифікації якості поверхневих вод включає біологічні, фізико-хімічні та хімічні показники.

До групи біологічних показників входять: гідробіологічні, біохімічні, бактеріологічні та токсикологічні характеристики.

Група фізико-хімічних та хімічних показників включає загальні показники хімічного складу та властивостей поверхневих вод, які характеризують звичайні, властиві водним екосистемам інгредієнти, концентрація яких може змінюватись під впливом антропогенних чинників, а також показники забруднюючих речовин токсичної та радіаційної дії, що найбільш поширені у поверхневих водах України і впливають на функціонування біоценозів.

Крім того, екологічний стан поверхневих вод оцінюється за допомогою показників порушення гідроморфологічних параметрів водних об’єктів.

Система екологічної класифікації якості поверхневих вод суші та естуаріїв України включає дві супідрядні класифікації, а саме: класифікацію за біологічними показниками та класифікацію за фізико-хімічними і хімічними показниками (див.дод.6).

Перша класифікація  включає:

— блок оцінки якості вод за структурними характеристиками біотичних угруповань та біоіндикаційними індексами;

— блок оцінки якості вод за біохімічними критеріями;

— блок оцінки якості вод за бактеріологічними критеріями;

— блок оцінки якості вод за даними біотестування води та донних відкладів.

Друга класифікація має три складові:

— блок оцінки якості вод за критеріями сольового складу

— блок оцінки якості вод за хімічними трофо-сапробіологічними критеріями

— блок оцінки якості вод за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної та радіаційної дії

Блок оцінки якості вод за критеріями сольового складу включає такі спеціалізовані підсистеми, розроблені з урахуванням гідрохімічного районування території України:

— оцінку якості прісних вод за величиною загальної мінералізації та електропровідності

 — оцінку якості прісних вод за вмістом сульфатів

— оцінку якості прісних вод за вмістом хлоридів.

Блок оцінки якості поверхневих вод за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної та радіаційної дії  включає дві спеціалізовані підсистеми:

— оцінку якості вод за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної дії у воді, донних відкладах та гідробіонтах, з окремою шкалою якості вод за вмістом заліза для північного Полісся;

— оцінку поверхневих вод за критеріями вмісту специфічних речовин радіаційної дії.

 Екологічна класифікація якості вод за біологічними критеріями  включає такі групи показників:

a) гідробіологічні:

— структурні показники окремих угруповань – чисельність, біомаса, число видів, індекс Шенона, структурні індекси та ін.,

— показники трофності – біомаса фітопланктону, концентрація хлорофілу “а”, первинна продукція;

— біоіндикаційні оцінки – індекси сапробності за системами Пантле–Букка і Гуднайта–Уітлея, біотичні індекси;

b) біохімічні – індекс А/R (самоочищення / самозабруднення), потенційна здатність вод до самоочищення, активність позаклітинних оксидоредуктаз у донних відкладах;

c) бактеріологічні – загальна чисельність бактеріопланктону, кількість сапрофітних бактерій та бактерій групи кишкових паличок (індекс БГКП).

d) біотестові – біотести на ракоподібних, біотест Кнеппкисн

Блок оцінки якості поверхневих вод за хімічними трофо-сапробіологічними показниками включає такі групи показників:

a) загальні показники – температура, завислі речовини, прозорість, концентрація іонів водню;

b) показники кисневого режиму – концентрація розчиненого кисню, насичення киснем, для водойм і водосховищ – також насичення киснем у гіполімніоні;

c) показники вмісту сполук азоту – амонійного, нітритного, нітратного й загального азоту, а також сполук фосфору – загального фосфору та фосфору фосфатів;

d) показники вмісту органічних речовин – органічний вуглець, перманганатна та біхроматна окислюваність, біохімічне споживання кисню(див.дод 7).

 Всі спеціалізовані системи оцінок екологічної класифікації якості поверхневих вод побудовані за однаковим принципом: поділяють води на п'ять класів та сім підпорядкованих їм категорій.

Конкретні гідрофізичні, гідрохімічні, гідробіологічні та інші показники є елементарними ознаками якості вод. Інтегральні кількісні ознаки, що побудовані на інтегруванні елементарних ознак якості вод, є узагальнюючими ознаками якості вод. На основі елементарних і узагальнюючих ознак визначаються класи, категорії та індекси якості вод, зони сапробності та ступені трофності.

Визначені за цими ознаками класи і категорії якості вод характеризують природний стан, а також ступінь антропогенного забруднення поверхневих вод суші та естуаріїв України.

Назви, надані класам і категоріям якості вод  за їх екологічним станом, є такими:

I клас з однією категорією (1) — відмінні;

II клас — добрі, з двома категоріями: дуже добрі (2) і добрі (3);

III клас — задовільні, з двома категоріями: задовільні (4) і посередні (5);

IV клас з однією категорією (6) — погані;

V клас з однією категорією (7) — дуже погані.

Назви, надані класам і категоріям якості вод за ступенем їх чистоти (забрудненості), є такими:

I клас з однією категорією (1) — дуже чисті;

II клас — чисті, з двома категоріями: чисті (2) і досить чисті (3);

III клас — забруднені, з двома категоріями: слабко забруднені (4) і помірно забруднені (5);

IV клас з однією категорією (6) — брудні;

V клас з однією категорією (7) — дуже брудні.

4.11 Зазначені класи і категорії якості поверхневих вод, що визначені за комплексом запропонованих критеріїв, відповідають певній трофності та сапробності вод, а саме:

клас I, категорія 1 — оліготрофні, олігосапробні води;

клас II — мезотрофні води:

категорія 2 –  мезотрофні, α-олігосапробні;

категорія 3 –  мезо-евтрофні, β’-мезосапробні води;

клас III — евтрофні води:

категорія 4 – евтрофні, β’’-мезосапробні,

категорія 5 – ев-політрофні, α’-мезосапробні води;

клас IV, категорія 6 –  політрофні, α’’-мезосапробні води;

клас V, категорія 7 –  гіпертрофні, полісапробні води.(див.дод 8)[28]

5. АНАЛІЗ ЯКОСТІ ВОДИ МАЛОЇ РІЧКИ САКСАГАНЬ 2020 РОКУ

5.1. Порядок виконання екологічної оцінки поверхневих вод річок України

Для досягнення об’єктивності та достовірності оцінки екологічного стану водних об’єктів необхідно використовувати комплекс гідроморфологічних, біологічних, фізико-хімічних, хімічних та токсикологічних показників.

Оцінка екологічного стану поверхневих вод за біологічними показниками повинна базуватися перш за все на дослідженні фітопланктону, фітобентосу, зообентосу, макрофітів та іхтіофауни. Важливе значення мають також бактеріологічні характеристики та результати біотестування.

 Екологічна оцінка якості поверхневих вод за фізико-хімічними та хімічними характеристиками повинна обов'язково включати всі три блоки оцінок: за показниками сольового складу, за хімічними трофо-сапробіологічними показниками), за показниками вмісту специфічних речовин токсичної та радіаційної дії . Результати подаються у вигляді єдиної оцінки, котра ґрунтується на заключних висновках за трьома групами вказаних класифікацій.

 Послідовність дій щодо виконання оцінки екологічного стану поверхневих вод передбачає:

— визначення екорегіону та типу водного об’єкта. Згідно з Водною Рамковою Директивою ЄС 2000/60/ЕС розрізняють такі типи вод: ріка, озеро, прибережні, перехідні води, істотно змінені або штучно створені водні об’єкти;

— оцінка специфіки поверхневих вод на основі систем типізації водних об’єктів відповідного типу;

— виділення основних типів біотопів у водному об’єкті;

— аналіз порушення гідроморфологічних характеристик, притаманних водному об’єкту чи його частині (згідно з Водною Рамковою Директивою ЄС 2000/60/ЕС та стандартом ЕN 14614:2004/OP);

— визначення еталонних умов та еталонного стану біотичних компонентів водного об’єкта (згідно з Водною Рамковою Директивою ЄС 2000/60/ЕС та іншими керівними документами ЄС у цій галузі);

— порівняння значень досліджених показників якості поверхневих вод з відповідними показниками в еталонних (референційних) умовах та значеннями, які наведені в екологічній класифікації.

Виконання екологічної оцінки може здійснюватися за скороченим та розширеним переліком показників. Скорочений перелік передбачає використання лише обов’язкового мінімуму інформації за показниками, що постійно визначаються на державній мережі моніторингу поверхневих вод України. Використання розширеного переліку показників доцільне за необхідності більш детальної оцінки якості вод, наприклад, при встановленні еталонних створів, проведенні фонового моніторингу, аналізу наслідків надзвичайних ситуацій та ін.

Показники, що включені до розширеного переліку, є найбільш перспективними щодо вдосконалення програми режимних спостережень на водних об’єктах країни, особливо для оцінки стану транскордонних поверхневих вод.

Екологічна оцінка якості води певного водного об’єкта може бути орієнтовною і ґрунтовною. Орієнтовна екологічна оцінка є необхідною з розвідувальною (рекогносцирувальною) метою для формування попередніх, орієнтовних висновків і рішень. Ґрунтовна узагальнююча оцінка необхідна для переконливих, відповідальних висновків і рішень.

Орієнтовна екологічна оцінка виконується на основі разових вимірів окремих показників якості води, котрі найточніше характеризують екологічний стан водного об’єкта (чи його ділянки) і відповідну цьому станові якість води (мінералізація, вміст розчиненого кисню, БСК5, концентрація біогенних елементів, пріоритетних важких металів та органічних забруднюючих речовин тощо). Разові значення окремих показників якості води зіставляються з відповідними критеріями якості води, представленими в таблицях системи екологічної класифікації). На підставі такого зіставлення визначаються категорії і класи якості води за окремими показниками, відібраними для разового виміру. Об’єднання результатів разових вимірів за окремими показниками для узагальненої оцінки якості води не виконується.

Процедура виконання ґрунтовної екологічної оцінки якості поверхневих вод складається з п’ятьох послідовних етапів:

— оброблення і групування вихідних даних;

— визначення класів і категорій якості вод за окремими показниками;

— узагальнення класів і категорій якості вод за окремими групами показників;

— узагальнення оцінок якості вод за показниками (вираженими у класах і категоріях) за окремими блоками з визначенням блокових значень класів і категорій якості вод;

— визначення об'єднаної екологічної оцінки якості вод (з визначенням класів і категорій) для певного водного об’єкта в цілому чи його окремих ділянок за певний період спостережень.[29]

Для забезпечення вірогідної оцінки екологічного стану поверхневих вод найбільш доцільно використовувати результати систематичного контролю за якістю води у водних об’єктах України, зібрані й статистично опрацьовані Держгідрометом, а також Мінприроди, МОЗ і Держводагентством України.

Для збору інформації, яка необхідна для оцінки екологічного стану поверхневих вод за гідроморфологічними показниками, доцільно використовувати «маршрутні» спостереження (експедиційні дослідження), ретроспективні дані, довідкові та картографічні матеріали, результати дистанційного зондування водозбірної території та ін.

Вихідні дані щодо якості вод за окремими її показниками групуються у просторі і часі в певному, чіткому порядку: окремо для різних пунктів спостережень або ж для декількох пунктів спостережень для певних ділянок водного об’єкта чи водного об’єкта в цілому за певний час (місяць, сезон, рік, кілька років тощо) – залежно від мети дослідження.

Вихідні дані щодо якості вод за окремими показниками групуються в межах відповідних блоків. Згруповані за блоками щодо кожного наявного показника якості вод, вихідні дані (вибірки) піддаються обробці: обчислюються середньоарифметичні значення та визначаються найгірші значення, які разом характеризують мінливість величин кожного з показників якості вод у реальних умовах виконання спостережень.

Серед вихідних даних можуть зустрічатися окремі значення, що за своїми екстремальними рівнями виходять за межі окресленого діапазону мінливості величин вибірки далеко від найгірших рівнів. Екстремальні значення окремих показників якості вод підлягають спеціальному аналізу для з’ясування причин, що могли викликати їх появу. Після такого аналізу приймається рішення про використання чи вилучення таких екстремальних значень у процесі оброблення даних.

Етап визначення класів і категорій якості вод для окремих показників полягає у виконанні таких дій:

— значення первинних чи осереднених величин кожного з показників зіставляються з відповідними критеріями якості вод, (якщо величини показників вказані з більшою точністю, ніж у класифікації, їх необхідно округлити);

— найгірші значення якості вод серед показників кожного блоку також зіставляються з відповідними критеріями якості вод;

— на основі проведеного зіставлення середньоарифметичних та найгірших значень для кожного показника окремо визначаються категорії якості вод за середнім і найгіршим значеннями;

— зіставлення середніх і найгірших значень та визначення класів і категорій якості вод за окремими показниками виконується у межах відповідних груп і блоків екологічної класифікації.

За значеннями групових та блокових індексів якості вод визначається їх приналежність до певного класу та категорії.

 Остаточне узагальнення оцінок полягає у визначенні середніх і найгірших значень для двох індексів якості вод, а саме: для біологічного індексу (IБ) та хімічного індексу (IХ).

Етап визначення об’єднаної оцінки якості вод для певного водного об’єкта в цілому або для окремих його ділянок полягає в обчисленні інтегрального (комплексного) екологічного індексу (ІЕ). Використання екологічного індексу якості вод доцільно в тих випадках, коли зручніше користуватися однозначною оцінкою: для планування водоохоронної діяльності, опрацювання водоохоронних заходів, здійснення екологічного і еколого-економічного районування, екологічного картографування тощо.

 Середні значення для групових і блокових індексів якості вод визначаються шляхом обчислення середнього значення категорії за всіма показниками даної групи чи блоку, при цьому категорії 1 відповідає значення 1, категорії 2 — значення 2 і т.д. (див дод 9)

 Середні значення групових та блокових індексів можуть бути як цілими, так і дробовими числами. Це дозволяє диференціювати оцінку якості вод, зробити її більш точною і гнучкою. Для визначення субкатегорій якості вод, відповідних середнім значенням групових та блокових індексів, треба весь діапазон десяткових значень номерів (між цілими числами) розбити на окремі частини і позначити їх (див дод.8)

Всі інші індекси розраховуються як середні арифметичні категорій якості показників, які вимірювалися.[30]

5.2. Регулювання стоку річки Саксагань

Регулювання стоку річок в промислових районах України проводиться в основному для задоволення потреби в питній та господарсько технічній воді.  Природний стік річок в силу значних коливань у часі і за величиною не може бути використаний для зазначених цілей.

  Початок опрацювання питання регулювання стоку річки Саксагань відноситься до 1926 року, коли необхідно було скласти проект водопостачання будувався тоді криворізької районної електростанції (КРЕС).  У 1930-32 рр були здійснені деякі проектно-вишукувальні роботи.  Використання річки Саксагань намічалася головним чином з метою задоволення потреби Криворізького району в питної та господарської технічній воді.  З цією метою в 1930 році була побудована Карачуновське водосховище на річці Інгулець (технічна та питне водопостачання) і в 1932 році Кресовское водосховище на річці Саксагань.

  Питання про відвід або повному зарегулюванні стоку річки Саксагань з метою вивільнення залізорудного цілини був розроблений Укргідепом в стадії робочої гіпотези в 1937 році.

  У 1945 році була розглянута уточнена робоча гіпотеза і до здійснення було рекомендовано триступенева схема з 3-х водосховищ: Макортівське, Кресовского, і Дзержинського і відведення річки Саксагань тунелем в річку Інгулець нижче Дзержинського рудника.

  В 1946- 47 роках було розроблено і затверджено проектне завдання і в 1948 році українським відділенням інституту "Гідроенергопроект" розроблений технічний проект "Зарегулювання стоку річки Саксагані".

  Створення каскаду водосховищ на річці Саксагань має основним завданням захист залізорудного цілини під річковою долиною в межах міста Кривого Рогу.

  Це завдання вирішується шляхом акумулювання стоку річки Саксагань.  При цьому кожна з трьох водосховищ каскаду (Макортівське, Кресовское і Дзержинське) запроектовано з розрахунком можливості акумулювання весняного стоку з власної водозбірної площі при найнижчій забезпеченості (₽ = 0,01%).

  Будівельні роботи проводились протягом 1952-55 р

  Дати початку наповнення водосховищ і досягнення нормального підпірного рівня:

 Макортівське - 1958-59 року;

 Кресовское - 1957-58 року;

 Дзержинське - 1957-57 року. [38]

5.3. Класифікація і особливості річки Саксагань

Саксагань – річка, яка протікає в межах південних схилів Придніпровської височини, ліва притока Інгульця, відноситься до категорії малих річок, є притокою Дніпра II-го порядку.

Саксагань протікає по території Верхньодніпровського, Криничанського, П’ятихатського, Софіївського і Криворізького районів Дніпропетровської області. За виток ріки прийнята точка земної поверхні з координатами 48º 27,0' ПнШ і 32º 02,3' СхД, розташована біля села Адалимівка, Малоолександрівської сільської ради, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області. Відмітка витоку 153 м над рівнем моря. Гирло ріки знаходиться в межах м. Кривий Ріг на відмітці 32,1 м, на 322 км від гирла р. Інгулець. Координати гирла 47º 53,9' ПнШ і 33º 20,1' СхД. З урахуванням змін, які відбулися в басейні останнім часом, довжина річки дорівнює 140 км, площа басейну 1970 км2.

За останній період гідрологічна характеристика р. Саксагань зазнала значних змін. До 1953 р. площа басейну р. Саксагань становила 2025 км2, її довжина – 144 км. У цей час почала активно розвиватися гірничовидобувна промисловість в басейні річки, в районі міста Кривий Ріг. Почали діяти Центральний ГЗК, Південний ГЗК. Кар’єр ЦГЗК розрізав її на дві нерівні частини. Стік основної ріки Саксагань направлений зараз по підземному тунелю діаметром 3,5 м, довжиною 5,32 км і впадає в р. Інгулець на 1,43 км нижче свого природного гирла. Низова частина Саксагані довжиною 5,8 км разом б. Карнаватка, що впадає в неї, і нагірним каналом кар’єру ЦГЗК повністю відокремлена від основної течії річки і носить назву Стара Саксагань. Довжина р. Стара Саксагань 15,7 км, площа її басейну 39,8 км2.

Значні зміни відбулися також в результаті розташування в басейні інших залізорудних кар’єрів та великих хвостосховищ в районі м. Кривий Ріг, особливо на правобережних притоках – ряд балок-приток Саксагані пересипані насипами дамб і їх поверхневий стік відводиться штучним шляхом. Має місце міжбасейнове перекидання стоку. Загалом площа басейну р. Саксагань зменшилась з 2025 км2до 1970 км2, з розряду «середніх річок» вона перейшла в категорію «мала річка». По сучасним вимірам з урахуванням всіх змін її русла в межах м. Кривий Ріг довжина річки становить 140 км. [37]

Гідрографічна мережа. Ріка Саксагань має розгалужену гідрографічну мережу. В неї впадає 15 приток I-го порядку (>10 км), а також 6 приток II-го і III-го порядків. Таким чином у басейні нараховується 22 річки (разом з р. Саксагань), загальна довжина річкової мережі складає 472 км, густота річкової мережі – 0,25 км/км2. Найбільша притока Саксагані р. Лозоватка має довжину русла 28,8 км, площу басейну 436 км2 і 5 власних приток.(див. дод.10)

Басейн р. Саксагань розташований в межах Верхньодніпровського, Криничанського, П’ятихатського, Софіївського і Криворізького районів Дніпропетровської області а також по території м. Кривий Ріг. Басейн має в плані видовжену з північного сходу на південний захід форму. Довжина басейну 90 км, середня ширина 22 км, найбільша – 43 км. Рельєф басейну горбистий, глибина ерозійного розчленовування рельєфу річками і балками складає 50-80 м. Найбільші відмітки земної поверхні в басейні спостерігаються у витоках р. Лозоватка та її притоки р. Комісарівка 180-198 м, у витоках Саксагані відмітки – 172-178 м від рівня моря, найменша відмітка в гирлі річки становить 32,1 м. Загальний ухил басейну спрямований з північного сходу на південний захід. [38]

Басейн річки межує з заходу з басейном р. Інгулець і її притоки р. Жовта, з півночі – з басейнами рік Омельник-II, Домоткань і Самоткань, зі сходу – рік Мокра Сура і Базавлук і з південного сходу – з басейном р. Кам’янка (притока р. Базавлук). (див дод 12,13)

Площа лісів та лісосмуг в басейні річки становить 86,6 км2, лісистість басейну 4,4 %, практично всі ліси штучного походження, більшою мірою листяні. Боліт в басейні 18,5 км2, заболоченість басейну 0,9 %. Болота виключно низові, очеретяно-рогозові, розташовані в руслах і заплавах річки та її приток, у верхів’ях замулених ставків і водосховищ.

На території басейну р. Саксагань розташовано 108 населених пунктів з населенням 500 тис. чол., в тому числі міста Кривий Ріг, П’ятихатки, Верховцево, Вільногірськ, а також селища міського типу Вишневе і Щорськ. Густота населення в басейні 250 чол./км2.

Зарегульованість стоку басейну р. Саксагань ставками і водосховищами надмірна. В басейні нараховується 203 ставки з сумарною площею водного дзеркала 10,2 км2і об’ємом 34,2 млн. м3і 6 водосховищ з площею водного дзеркала 21,7 км2і об’ємом 75,8 млн. м3. Загальна площа водного дзеркала ставків і водосховищ 31,9 км2, їх об’єм 110 млн. м3. Два водосховища – Макортівське і Кресовське відносяться до розряду «середнє водосховище» (об’єм водосховищ більше 10 млн. м3) і мають найбільшу долю зарегулювання в басейні – їх сумарний об’єм 68,1 млн. м3(62 % всього об’єму зарегулювання). Технічна характеристика водосховищ басейну р. Саксагань приведена в додатку 11.[37]

Ґрунти басейну р. Саксагань і її приток по вододілах і схилах річкових долин в північній, верхній частині басейну переважно чорноземи звичайні малогумусні малопотужні; в середній і нижній частинах басейну – чорноземи південні малогумусні і слабогумусні; у заплавах вздовж русел рік поширені лучночорноземні ґрунти на лесових породах і алювіально-делювіальних відкладах, атакож болотні гігроморфні та напівгідроморфні ґрунти. Розораність басейну перевищує 75 %.

Долина річки Саксагань добре розроблена, з ясно вираженою асиметрією схилів, правостороння. Схили, особливо праві, розчленовані численними ярами і балками. Ширина долини у верхів’ї 1-3 км, в середній течії 3-4 км, в пониззі 4-5 км. Глибина ерозійного врізу долини 40-118 м. Крутизна правобережних схилів 3-10º, лівобережних – 1-6º.

Заплава ріки Саксагань неширока, переважно двостороння. На деяких ділянках, де р. Саксагань проклала своє русло в скельних породах, заплава відсутня. Рельєф заплави плоский. Ширина заплави у верхів’ї річки 30-70 м, у середній течії розширюється до 150-200 м, іноді – до 400 м. У нижній течії, нижче греблі Макортівського водосховища, ширина заплави звужується до 30-50 м –це просто замулене русло, без заплави. Нижче, в межах м. Кривий Ріг, заплава розширюється місцями до 1,5-2 км, місцями звужується до 70-100 м. У верхній частині басейну заплава суха, використовуються під сільгоспугіддя, випаси, у середній і нижній частині – часто заболочена, заросла очеретяною рослинністю.

Надзаплавні тераси р. Саксагань морфологічно виражена досить ясно і спостерігаються під обома схилами долини.[37]

Русло ріки. Загальна довжина русла р. Саксагань по сучасним вимірам становить 140 км, з яких 6,2 км прокладені у двох тунелях.

Падіння русла 120,9 м, середній уклін річки 0,86 ‰, середньозважений 0,18 ‰. Від витоку б. Соловки довжина русла р. Саксагань найбільша і стано-вить 142 км. Цей виток знаходиться на висоті 163,3 м, загальне падіння русла131,2 м, середній уклін 0,92 ‰. В розрахунковому створі перед входом в тунель падіння русла 123,7 м, середній уклін 0,90 ‰, середньозважений 0,17 ‰.У нижній ділянці русла в межах м. Кривий Ріг уклін русла найменший – в середньому 0,34 ‰. Найбільший уклін русла у верхній ділянці в межах б. Соловки становить 5,42 ‰.

В межах м. Кривий Ріг багато ділянок русла розчищено. Ґрунти русла – суглинковий мул, жорства, валуни, іноді – скельні породи – вапняк, граніти. У верхів’ї русло ріки випрямлене, в середній і нижній течії – помірно звивисте. Коефіцієнт звивистості в середньому становить 1,27.

В низовій частині в межах м. Кривий Ріг ширина русла р. Саксагань 40- 60 м, місцями воно сильно замулене, заболочене. Зустрічаються ділянки, зарослі очеретяною рослинністю на 80 %, а іноді – на 100 %.

Середня ділянка русла р. Саксагань від м. Кривий Ріг до греблі Макортівського водосховища і вище водосховища, до впадіння б. Довга, замулена, більшою частиною повністю заросла водяною рослинністю. Ширина замуленого русла 15-40 м.

У верхів’ї, вище впадіння б. Довга, русло сухе більшу частину року. Тут течія з’являється тільки весною, після танення снігу. Глибина русла у незамулених ділянках – до 3,5 м, у замулених – 0,5-0,8 м.[37](див.дод. 13)

Водний режим.

 Живлення р. Саксагань формується зі стоку поверхневих вод від дощів і сніготанення, джерельного живлення, в межах м. Кривий Ріг в русло річки здійснюється скидання промислових стоків.

Природний стік у розрахункових створах р. Саксагань розрахований за даними спостережень водпоста-аналога Катерино-Наталівка на р. Базавлук за період 1951-86 рр. Водомірний пост Катерино-Наталівка був розташований на 84,5 км від гирла р. Базавлук, площа басейну складає 1050 км3.

Оброблені дані спостережень за стоком р. Базавлук по в/п Катерино-Наталівка і в розрахункових створах по р. Саксагань, з урахуванням скиду про-мислових стічних вод приведені в (додатку 14)[37]

Максимальний стік

Весняні повені. Розрахунок максимальних витрат і об’ємів стоку весняних повінь виконано по способу аналогій, використовуючи формулу 18 видання «Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 2. Среднее и нижнее Поднепровье» (Л. Гидрометеоиздат. 1971. 655 с.). За аналог тут прийняті оброблені дані водомірного посту Весела Федорівка на р. Томаківка за період спостережень у 2017 році. Ряд спостережень по р. Томаківка доповнений з використанням даних спостережень по в/п Катерино-Наталівка на р. Базавлук за 2016 - 2017 рік. з допомогою графіків зв’язку. Параметри водпосту Весела Федорівка: Fбас.=739 км2; довжина водотоку 59,6 км; сумарний шар сто-‘ку весняної повені 1 % забезпеченості hр 1%=88 мм; коефіцієнт варіації стоку весняних повінь Cv=1,4; коефіцієнт асиметрії Cs=2,5Cv=3,5. При обробці даних водпосту Весела Федорівка і розрахунках максимального стоку врахований регулюючий вплив водосховищ, розташованих вище розрахункових створів.[37]

Дощові паводки.

За аналогыэю для розрахунків прийнято водомірний пост Весела Федорівка на р. Томаківка. Ряд спостережень по р. Томаківка доповнений з використанням даних спостережень по в/п Катерино-Наталівка на р. Базавлук за період 2016 - 2017 рр. з допомогою графіків зв’язку. Середня багаторічна з максимальних витрата води дощових паводків по водомірному посту Весела Федорівка на р. Томаківка складає 5,50 м3/с.

Підсумкова відомість розрахунків максимальних витрат в створі впадіння р. Саксагань в тунель приведена в додатку 15.[37]

5.4. Аналіз  поверхневих вод малої річки Саксагань 2020 року

Водні ресурси басейну річок Саксагань є важливим джерелом для забезпечення сталого розвитку підприємств різних галузей промисловості, комунального, сільського господарства і взагалі багатьох видів життєдіяльності людини на території Криворізького залізорудного басейну та за його межами. Майже по всій довжині річки знаходяться під сильним антропогенним навантаженням, особливо в районі міста Кривий Ріг, де сконцентрована велика кількість промислових підприємств. Інтенсивне промислове освоєння Кривбасу, багаторічна розробка залізорудних родовищ, значне зростання водокористування і водовідведення, великі об’єми гідротехнічного, промислового та міського будівництва, зміни природних річкових річищ, створення каскадів водосховищ – все це призвело до значного забруднення природних вод .

З метою оцінки техногенного впливу на довкілля, починаючи з 2016 року, в регіоні була створена система еколого-гідрологічного моніторингу, метою якого були дослідження рівнів та режимів поверхневих та підземних вод, які формуються в умовах докорінних змін гірничовидобувного виробництва, створення  автоматизованої бази даних та гідрогеологічних  моделей  південної і центральної   частини Кривбасу і на їх основі - загальної геоінформаційної системи “Гідрорежим Кривбасу”(див.дод 16) [40]

Попередні дослідження не давали можливості визначити головні причини і джерела забруднення поверхневих вод у регіоні, встановити розміри впливу  забруднювачів та приймати відповідні управлінські рішення. Враховуючи вищевикладені проблеми, виникла необхідність здійснення комплексного моніторингу річного стоку, вивчення гідрологічного і гідрохімічного режимів річок Інгулець та Саксагань в межах Криворізької промислово-міської агломерації ( далі ПМА), а також встановити взаємозв'язок джерел забруднення з відповідним антропогенним навантаженням.

З цією метою у 2017 році в межах Криворізької ПМА була науково обґрунтована і впроваджена система гідрологічних спостережень, яка включала мережу з 7 гідрологічних постів, в тому числі 4 на річці Саксагань і 3 на річці Інгулець. (див дод 17)

Метою моніторингу поверхневих вод була оцінка в просторі і часі екологічного стану водотоків і водних об’єктів, виявлення та ідентифікація джерел негативного впливу на ці об’єкти; розробка рекомендацій та підтримка рішень щодо водо- і природоохоронної діяльності.

Спостереження та оцінка впливу здійснювалась на всіх етапах технологічного циклу скидання зворотних вод, до початку їх впливу на гідроекосистему річок Інгулець і Саксагань (так званий фоновий стан), а також в період реабілітації під час проведення промивки русел річок Інгулець і Саксагань (стан відновлення).(див дод 16)

 Так в 2020 році Криворізькою ПМА для потреб питного і господарьско-побутового водопостачання та зрошення з річки Саксагань відібрано - 2,7 млн.м³, а з річки Інгулець - 42,6 млн.м³ річної води. Тоді як на протязі цього ж року Криворізькою ПМА до цих річок відведено –  175,7 млн.м³ стічних та зворотних вод, серед яких значна міра відноситься до недостатньо очищених та забруднених. Крім того, значна зарегульованість природного стоку (р. Інгулець-80%, р. Саксагань –100%) і відсутність необхідних санітарних попусків з Макортівського водосховища на річці Саксагань та Карачунівського водосховища на річці Інгулець, значно погіршують гідроекологічну ситуацію. [38]

 В результаті проведених системних досліджень була створена інформаційна база даних щодо гідрохімічного стану поверхневих вод річок Інгулець і Саксагань в певні часові періоди, уточнені фонові концентрації забруднюючих речовин цих річок на дослідній ділянці, систематизовані дані щодо концентрації забруднюючих речовин, які надходять з конкретних водовипусків, згідно “Методики екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями”, затверджену наказом Мінприроди від 31.08.98 р. №44, охарактеризована якість поверхневих вод і виконана екологічна оцінка поверхневих вод річок Саксагань та Інгулець в межах Криворізької ПМА в меженний період до , коли скиди не відбуваються, і зимовий період, коли для недопущення виникнення техногенних катастроф або аварій на небезпечних об’єктах гірничорудних підприємств Кривбасу, проводяться скиди надлишків зворотних вод.

1 квітня 2020 року, перед початком регламенту промивання (18.04.2020)  річки  Інгулець розпочато проведення моніторингових досліджень річки Інгулець . Відбір проб води здійснювався ВСП "Криворізький міський відділ лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України» в присутності представників виконкомів районних у місті рад та громадськості у Центрально-Міському (в районі понтонного моста на вул. Шокальського,1, вулиць Машинобудівна, Весела Дача,36, Ентузіастів,6 та селища Рудничне), Інгулецьому (на вул. Переяславській та біля автомобільного мосту на ж/м Інгулець (Р74) районах міста. (див.дод.17) [38]

В цей же час, спільно з громадськістю проведено відбір проб води річки Саксагань у Тернівському (на вул. Енергетиків,23 та в районі мкр. Даманський (межа міста), Покровському (в районі біля мостів сел. Божедарівка, вул. Митрофанова,1, 129 квартал, вул.Гранітна,70) та Саксаганському (в районі вхідного порталу І та ІІ Сакса-ганського тунелю, поблизу КНС-32). (див.дод17)[38].

Результати проб внесені до бази ВСП "Криворізький міський відділ лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України» (див.дод19)

  Слід зазначити, що за результатами минулорічних моніторингових досліджень вода в річці Саксагань вже на вході в місто не відповідає нормативним показникам по сульфатам, хлоридам та сухому залишку, що свідчить про підвищену мінералізацію річки вище за течією. (див.дод.18)[38]

За інформацією Управління каналів річки Інгулець 10.08.2020 о 6год.55хв припинено подачу води каналом «Дніпро-Інгулець» згідно «Регламенту  промивання русла та екологічного оздоровлення р. Інгулець у 2020 році» (далі - Регламент), розробленого та затвердженого Державним агентством водних ресурсів України.[39]

 Відповідно ДПП "Кривбаспромводопостачання" о 8-00 год. припинено скид води з Карачунівського  водосховища. 

За інформацією ДПП "Кривбаспромводопостачання" згідно листа Державного агентства водних ресурсів України з 1.08.2020  розпочато попуски води з Саксаганського водосховища витратою 1,0-3,0 м3/сек. для зниження рівня води, який за період дії Регламенту перевищив нормальний підпірний рівень (НПР) водосховища. Цей захід сприяв стабілізації та зниженню рівня води у Саксаганському водосховищі.[38]

23 липня активісти громадського об'єднання «Екологічний союз Криворіжжя» спільно з фахівцями міського управління екології відібрали проби з річки Інгулець.  Вони відзначили, що, судячи із зовнішнього вигляду, промивка русла дає свій результат і очищає воду після скидання шахтних вод.(телебачення)

Тоді ж  проби відібрали і з Саксагані. Екологи зазначили, що закриття річки Саксагань на час промивки Інгульця погіршило еколого-санітарний стан першої, бо рівень води підіймався, а проточності не було.  Дослідження відібраних  проб показало високий вміст коліфагів і лактозо-позитивних кишкових паличок, що може бути наслідком несанкціонованих скидів каналізаційних вод.  Особливе занепокоєння у фахівця викликає той факт, що перевищення мікробіологічних показників зафіксували в зразках з Саксагані на місці входу річки на територію міста, в районі мікрорайону Даманського.  Вище за течією знаходяться населені пункти Криворізького і Софіївського району, де, ймовірно, і відбувається забруднення. (інтернет ресурс)

Для запобігання забруднення поверхневих водних об’єктів несанкціонованими скидами стічних вод від приватних домоволодінь в усіх районах міста створені робочі групи, що працюють в даному напрямі та звітують про проведену роботу на засіданнях постійної комісії з питань екології.

Протягом 2020 року проведено 48 комісійних обстежень берегової території річок Інгулець та Саксагань, виявлено та ліквідовано несанкціоновані витоки на вул. Колонківській в Покровському районі, на вул. Каракозова в Центрально-Міському районі, на вулиці Адмірала Головка (2 витоки) та біля станції технічної води ПРАТ "ПІВНГЗК" в Тернівському районі. КП "Кривбасводоканал" замінено 279,0 п.м. аварійної ділянки трубопроводу мережі шахтних вод по вул. Конституційній.[37]

Моніторингове дослідження річки Саксагань ВСП «Криворізьким міським відділом лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України» після промивки відбулося 23 вересня 2020 року в чотирьох точках: (див.дод. 17, 20)

•                   В районі мкр. Даманський (межа міста, правий берег);
•                   Вул. Гранітна 70 (Покровський район, лівий берег);
•                   Вул  Марійська (вхідний портал 2 Саксаганського тунелю, лівий берег);
•                   Вхідний портал 1 Саксаганського тунелю (західний берег Саксаганського вводосховища.

За результатами проб води перед промивкою русла річки Саксагань (стан відновлення) 1.03.2020р. після промивки 23.08. 2020р. відібрали ВСП «Криворізьким міським відділом лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровській ОЛЦ МОЗ України» видно що забруднюючи показники значно зменшилися.

Якщо до промивки в різних точках забору проб води при нормі хлориди ГДК 350 - були від 144,2 до 1175,0, то після промивки стали від 133,7 до 1126,2; сульфати при ГДК 500 до промивки були від 422, 5 до 1161,5, а після промивки стали від 330 до 785, 98; сухий залишок був від 964, 0 до 3262,0  і після стану відновлення встав від 821, 0 до 2225,5. Значно зменшилась концентрація аміаку від 0,5-3,29 до 0,58-1,7; нітратів від 0,57-25,27 до 0,5-19,56; завислих речовин від 29, 4-68,4 до 12,7-42,6. (див дод 19,20)

Єдине, що не змінилось в процесі промивки, і постійно знаходилось у межах норми - це розчинений кисень, його відносно-добрий показник коливався від 7, 65 до 8,26.

В цілому, після промивки русла річок Інгулець і Саксагань всі показники проб води зменшились, але навіть після «стану відновлення», результати гідрохімічних досліджень поверхневих вод басейну річки Саксагань, на деяких ділянках, значно перевищили норму. Це свідчить про незадовільний екологічний стан значної частини гідроекосистеми, що пов’язано із антропогенним навантаженням, викликаним скиданням забруднених стічних вод підприємств Криворізького залізорудного басейну. (див дод 19,20)

Відбір та обробку проб фіто-, зоопланктону та зообентос у здійснювали традиційними у гідробіології методами.

Фітопланктон річки Саксагань на досліджених ділянках в основному типовий для малих і середніх річок в степової зони України. Фітопланктон річки збіднений, складається із семи систематичних груп водоростей, представлених 85 видами.

Фітопланктон переважають представники зелених водоростей (роди Clorealla, Volvox, Ulotrix), що є характерним для подібних водойм у літній період. Серед діамантових водоростей переважали представники родів (Melosira, Soephanodiscus, Nitzchia, Navicula, Asterionella, Gyrosigma, Cyclotella. Серед синьо-зелених водоростей ( рід Oscilatoria Microcystis) – індикатори помірно забрудненої зони. Загальна чисельність та біомаса невисокі.

Загалом показники якісного та кількісного розвитку фітопланктону річки Саксагань на досліджених ділянках свідчать про накопичення забруднюючих відкладень у руслі річки, про присутність в її водах, окрім органічного, ще й промислового забруднення.

У складі зоопланктону було зафіксовано 47 видів, з них: 28 коловерток, 11 вислоногих, 7 гіллястовусих ракоподібних, а також зустрічалися велігери дрейсени – 1 вид.

Бетафауна досліджених ділянок річки Саксагань характеризується не великим різноманіттям. У її складі виявлено 65 видів безхребетних, які належать до 21 таксономічної групи. Чисельність видів для різних ділянок коливалася від сорока видів до 53 видів. Відносне збіднення видового різноманіття відмічено як наслідок замулення та заростання очеретом деяких ділянок річки. Тут стає помітна тенденція до зменшення чисельності зообентос у за рахунок втрати оксифільних  видів, що свідчить про погіршення стану екосистеми річки. Усереднена кількість безхребетних встановить 4,96 тис. екз/м2 з біомасою 12,34 г/м2.

У межах досліджених станцій сучасний видовий склад риб нарахував 15 видів риб, які відносились до шести родин, що складає 40,5% від загального видового складу риб річки Саксагань за увесь період іхтіологічних  досліджень (починаючи з 30-х років минулого сторіччя).

Біотестуванняпроводи здійснювались за допомогою піддослідних тест об’єктів згідно із КНД 211.1.4.054-97. для перевірки токсичності проб використовували молодь дафній у віці до 24 годин.

Якщо протягом 96 годин загинуло більше ніж 50% тест-організмів, то вважається, що досліджена проба здійснює гостру токсичну дію на дафній, якщо менше 50%, то це вказує на відсутність гострої токсичної дії дослідної проби на тест-організми. Чим менше середнє значення величини летального часу, тим більш токсична дослідна вода. Результати біотестування вважаються достовірними, якщо загибель дафній у контролі не перевищує 10%.

При проведенні біотестування на гостру токсичну дію води, було виявлено, що у контрольних пробах усі дафні були живими, тобто результати є достовірними. Показник смертності у дослідних пробах не перевищував 50%. У жодній проби не зафіксована гостра токсична дія води.

Найбільший відсоток загиблих дафній був у пробах води з точки вище витоку (точка 1) (див дод 17 ) та нижче витоку (точка 3), який склав 20%, але отримані дані не перевищують нормативні показники. [40]

Отже, видовий склад гідробіонтів має закономірно спрощену структуру, що характерно для водойм, які знаходяться під антропогенним навантаженням.

З метою покращення екологічного стану водних ресурсів країни у 2012 році розроблено програму оздоровлення малих річок України на період до 2021 року [41].

В межах реалізації цієї програми проведена низка заходів, в тому числі розчистка русел річок для відновлення природної течії. Донні відклади, що утворились у річках, після днопоглиблювальних робіт заскладовуються у відвали та представляють собою алювій у вигляді піску різного складу та органічної речовини – мулу. Ці відвали зазвичай розташовані на березі річки, велика кількість органічної речовини у донних відкладах може бути приводом для використання їх у якості добрива для потреб сільського господарства. Але ці відклади здатні концентрувати різноманітні забруднюючі речовини, зокрема важкі метали. З часом відбувається міграція забруднювачів з відвалів у ґрунти, а з ґрунту – у рослинність. У зв’язку з цим такі донні відкладення можуть бути вторинним джерелом забруднення навколишнього середовища.

При високих концентраціях цих металів в навколишньому середовищі в рослинах спостерігаються різні порушення в рості і розвитку, викликані отруєнням цими металами. Наприклад, може зменшитись коефіцієнт проростання насіння, відбутися порушення росту органів, синтезу хлорофілів, білків вуглеводів та інших фізіологічних процесів у рослин.

Через замулення річки значно підвищився рівень ґрунтових вод, що завдає шкоди житловим будинкам та промисловим об’єктам міста. Проект розчистки Саксагані передбачав реконструкцію водопропускних споруд, удосконалення дренуючої системи, заходи з розчищення та поглиблення русла, а також укріплення берегової лінії. За підтримки обласного фонду охорони навколишнього середовища в межах Центральноміського району м. Кривого Рогу було розчищено 3 км річки. Основні роботи з розчищення річки виконувались за допомогою екскаваторів з берега з тимчасових технологічних дамб та технологічної дороги. Для спорудження технологічних дамб для роботи екскаваторів використовувалися бульдозери і автомобілі-самоскиди.[43]

 В результаті днопоглиблювальних робіт було сформовано три відвали (див дод 21), з яких відбирались проби, та взято проби ґрунту (див дод 21) для визначення фонових концентрацій хімічних елементів. Відібрані проби представляють собою вологу ґрунтоподібну масу від темно-сірого до чорного кольору.

Вміст хімічних елементів визначався на озолених пробах у наважці за допомогою рентгенофлуоресцентного аналізу на спектрометрі ElvaX в сертифікованій лабораторії одного з підприємств міста. Рентгенофлуоресцентний аналіз (англ.X-rayfluorescencespectroscopy, XRF) – метод аналізу спектрів флюоресценції елементів при адсорбції високоенергетичного випромінювання. Для вимірювання кількості елемента реєструється інтенсивність випромінювання з певною енергією [43].

Усереднені результати хімічного аналізу проб донних відкладів з кожного відвалу наведено в таблиці (див дод 21).

Для аналізу отриманих результатів використовуються європейські методи оцінки рівнів забруднення ґрунтів. Європейське законодавство встановлює рівень концентрації для кожного небезпечного елемента. Встановлено нижчий «Lower guideline value» і вищий «Higher guideline value» рівні концентрації. Високий рівень концентрації визначено для промислових або транспортних майданчиків. Нижчий рівень концентрації використовується для інших видів землекористування [44].

Аналіз даних показує перевищення допустимих концентрацій шкідливих хімічних елементів навіть для земель промислового призначення за Cr, Ni, Cu та граничні значення за Zn (див.дод 22).

Зважаючи на  проведений аналіз річки, можемо стверджувати, що річка Саксагань має V клас з однією категорією (7) — тобто «дуже брудні» річки

Як бачимо, це зумовлене, по-перше, антропогеннім впливом промисловості міста: скидання технічної, забрудненої використаної на підприємствах води у русло р.Саксагань, забруднення підприємствами атмосфери важкими металами. Увесь бруд з атмосфери осідає на водній поверхі річок, утворюючи плівку з небезпечних для життя домішок, тим самим завдаючи ще більшої шкоди.

По друге аварійним станом міського трубопроводу стічних вод,  мережі шахтних трубопроводів. Ще одним фактором забруднення є несанкціоновані скиди стічних вод  приватними домоволодіннями, скиданням сміття до річки тощо.

У рамках моніторингу, за станом поверхневих водойм міста, що здійснюється за кошти міського фонду охорони навколишнього природного середовища у березні 2021 року ВСП «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України» проведено лабораторні дослідження річок Саксагань та Інгулець.

Аналізуючи отримані результати з минулорічними показниками (березень 2020 − березень 2021 рр.) спостерігається зниження вмісту забруднюючих речовин у воді річок Інгулець та Саксагань майже за усіма досліджуваними показниками.

Зокрема у всіх моніторингових точках спостерігалась тенденція до зниження вмісту у воді:

1) по річці Саксагань:

- хлоридів (з 921,7-2173,3 мг/дм3 у 2020 році до 650,3 -1000,4 мг/дм3 у 2021 році);

- сульфатів – (з 890,9-1765,3 мг/дм3 у 2020 році до 538,24 -1412,6 мг/дм3 у 2021 році);

- сухого залишку – (з 3816,5-6301,5 мг/дм3 у 2020 році до 2587,3-4951,2 мг/дм3 у 2021 році).

2) по річці Інгулець:

- хлоридів − (з 120,5-2141,4 мг/дм3 у 2020 році до 120,5 -1418,1 мг/дм3 у 2021 році);

- сульфатів – (з 186,2-1125,7 мг/дм3 у 2020 році до 264-633,7 мг/дм3 у 2021 році);

- сухого залишку – (з 960-5243,0 мг/дм3 у 2020 році до 768-2539,0 мг/дм3 у 2021 році).

Разом з цим, незважаючи на зниження показників забруднення річок Саксагань та Інгулець − гранично допустимі норми перевищенні, в тому числі виявлені перевищення по мікро-біологічним показникам. (див дод. 23,24).

В межах Міської екологічної програми 15 квітня розпочато подачу води з Карачунівського водосховища в русло річки Стара Саксагань, що протікає в Центрально-Міському районі міста. Проєктний об'єм води, що подаватиметься у весняно-літній період для оздоровлення річки - 860 тис. м3 води. Це сприятиме відновленню водності річки, збільшенню проточності, покращанню гідрологічного режиму, санітарно-екологічного стану, поліпшить умови для водних біоресурсів. Роботи виконуються коштом міського фонду охорони навколишнього природного середовища. Виконавець – ДПП «Кривбаспромводопостачання». (Див дод 25)

ВИСНОВКИ

За літературними джерелами і аналізом лабораторних досліджень у ході роботи з’ясували, що екологічний стан малих річок України має проблеми, пов’язані з:

• недосконалість очисних споруд, що скидають стічні води у річки;
• відсутність прибережних захисних смуг та водоохоронних зон річок;
• скидання побутового та іншого сміття населенням в прибережній зоні.

У ході роботи опрацьований  кількісний аналіз з визначення вмісту хлорид-іонів, сульфат-іонів, йонів Феруму (ІІІ), сульфід-іонів, перманганатної окиснюваності, визначення твердості води, сухого залишку та вмісту кисню у річці Саксагань міста Кривий Ріг.

За літературними джерелами і аналізом лабораторних досліджень у ході роботи з’ясували, що:

1.  малі річки - один з важливих компонентів природного середовища. Вони відіграють важливу роль в житті та господарській діяльності людини. На даний час малі річки перебувають в критичному екологічному стані. їх використовують для скидання промислових і господарсько- побутових стічних вод. В річки змиваються нечистоти з промислових майданчиків, вулиць і доріг, змиваються добрива і отрутохімікати з полів. Малі річки є першим і дуже вразливим ланцюгом усієї річкової системи. Найбільше забруднення малих річок спричиняє житлово-комунальне господарство і промислові підприємства. Найбільшого негативного впливу зазнають річкові системи, до яких у великих містах надходять забруднені стоки. Водозбірна площа річкових систем постійно знаходиться під впливом рідких, газоподібних і твердих відходів, тому вони потребують охорони.

2. Річка Саксагань є найголовнішою серед малих річок м. Кривого Рогу. За багатьма показниками ця річка є досить забрудненою. Це пов'язано з тим, що річка зазнає значного антропогенного навантаження.  Вміст важких металів, нафтопродуктів та інших забруднюючих речовин значно перевищує допустиме ГДК.

Аналіз результатів проведених досліджень сучасного екологічного стану річки  Саксагань дозволив зробити наступні висновки:

• забруднення річок Інгулець та Саксагань в межах Криворізької ПМА має багатокомпонентний склад і характеризується значними коливаннями вмісту конкретних полютантів. Це обумовлено складним і різноманітним характером техногенного впливу на довкілля Кривбасу, особливостями функціонування чисельних підприємств і техногенних об’єктів різних галузей виробництва;
•  в межах Криворізької ПМА утворюється значний дисбаланс в формуванні стоку річок Саксагань та Інгулець, обсяги та якість якого в значній мірі формуються за рахунок відведення госппобутових стоків Криворізької ПМА та зворотних вод гірничорудних підприємств Кривбасу;
• ділянка р. Саксагань, яка проходить по території Криворізької ПМА від с. Сергіївна до гирла річки, зазнає досить значного техногенного навантаження. Найбільш значне забруднення поверхневих вод р. Саксагань відбувається під час скиду високомінералізованих вод з хвостосховища Північного гірничо-збагачувального комбінату. При цьому вміст сухого залишку в річковій воді збільшується ддо 2840,0 ГДК, концентрація хлоридів – до 1175,9 ГДК, сульфатів – до 1161,5 ГДК; Водневий показник також не стійкий і коливаеться у кожній дослідній пробі в залежності від сезону від рН-7,65 до рН-8,22 в середньому становить рН-7,9. Електропровідність напряму залежить від вмісту розчинених солей, її максимум спостерігається у притоки р. Саксагань у весняному сезоні (330,0млСм- 1161,5млСм)
• Аналіз розподілу хімічних елементів показує перевищення концентрації металів у відвалах в порівнянні з фоновими концентраціями в ґрунті. Через забруднення донних відкладів важкими металами їх використання в якості добрива є недопустимим. Важкі метали є протоплазматичними отрутами, токсичність яких зростає зі збільшенням атомної маси. Механізм токсичної дії катіонів металів на флору різний і зумовлює: зниження активності ферментів; утворення хелатів зі звичайними метаболітами та порушення обміну речовин; взаємодію з клітинними мембранами і зміну їх проникності та інших властивостей; конкуренцію з хімічними елементами, необхідними для живлення рослин; порушення функціонування ферментних систем та загибель рослин [45]. Таким чином, матеріал відвалів не можна залишати на березі або використовувати для потреб сільського господарства. В подальшому необхідно визначити ступінь екологічної небезпеки донних відкладень та шляхи утилізації тих об’єктів, які представляють екологічну небезпеку.
• Зміна водно-сольового режиму річок Інгулець і Саксагань, внаслідок скидання надлишків зворотних вод гірничорудних підприємств в міжвегетаційний період, та надмірне антропогенне навантаження на ці водні об’єкти  призводять до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок. Таке порушення водної системи регіону призводять до вкрай небезпечних наслідків в соціальній, демографічній та економічній сферах, що диктує необхідність розробки комплексу науково обґрунтованих нормативно-методичних, правових, законодавчих положень і актів з природокористування і природоохоронної діяльності, розробки невідкладних заходів щодо мінімізації негативних впливів господарської діяльності та стабілізації екологічної ситуації.

Загалом результати досліджень свідчать про високу токсичність води у р. Саксагань, тому можна констатувати, що води малої річки Саксагань  - Кривого Рогу перебувають у критичному стані.

Результати на токсичність підтверджує фізико-хімічний аналіз, що показав високу солоність та електропровідність води: найбільшою вона була у водах з гострою летальною токсичністю, що пов'язано з високим надходженням забруднюючих речовин, що також підтверджує повідомлення інших дослідників про надходженням стічних вод, особливо нафтопродуктів та важкких металів.

Тому, згідно поставлених цілей роботи, і зважаючи на  проведений аналіз лабораторних досліджень ВСП «Криворізьким міським відділом лабораторних досліджень ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України» можемо стверджувати, що річка Саксагань має V клас з однією категорією (7) — тобто «дуже брудні» річки.

Як з’ясували в ході роботи, це зумовлене, по-перше, антропогеннім впливом промисловості міста: скидання технічної, забрудненої використаної на підприємствах води у русло р.Саксагань, забруднення підприємствами атмосфери важкими металами. Увесь бруд з атмосфери осідає на водній поверхі річок, утворюючи плівку з небезпечних для життя домішок, тим самим завдаючи ще більшої шкоди.

По друге аварійним станом міського трубопроводу стічних вод,  мережі шахтних трубопроводів. Ще одним фактором забруднення є несанкціоновані скиди стічних вод  приватними домоволодіннями, скиданням сміття до річки тощо…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Боровський А.Л. Екологія поверхневих вод: Підручник для студ. вищ. навч. закладів.-Рівне/ Рівненський ін- т слов'янознавства Київського славістичного ун- ту. - 2005.- 357 с.

2. Величко О.М., Зералов Д.М., Екологічний моніторинг: Навч. Посібник/ Національний транспортний ун-т /.- К.: Науковий світ,2001.-200с.

3. Вишенський В.І. Антропогенний вплив на річки України: Дис. Док-ра географ. наук: 11.00.11/ Укр. науково-дослідн. гідромеорол. Ін.-т - К.,2003.-403с.

4. Вишенський В. Озера і річки Києва // Хрещатик.- [Електроний ресурс]

5. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання. - К.: Віпол, 2000. - 376 с.

6. Вишневський В.І., Косовиць О.О. Гідрологічні характеристики річок України. - К.: Ніка - центр, 2003. - 324 с.

7. Водний Кодекс Укра нова їни. Постанова ВР №214/95 - ВР від 06.06.95

8. Гриб Й.В., Клименко М.О., Сондак В.В., Відновна гідро екологія порушених річкових та озерних систем (гідрохімія, гідробіологія, гідрологія,кправління) том І,- Рівне: ПТІФ «Волинські обереги»,1999.-347с.

9. Джигерей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища- Львів: «Афіша»,2000.-272 с.

10. Дорогунцов С.І. Водні ресурси України (проблеми теорії та методології) / Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України - К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2002. - 227с.

11. Экология малой реки / А.И. Мережко, А.П. Пасичный, К.Б. Якубовский и др. - К., 1988. - 153с.

12. Екологічна газета України «Зелений світ» столичні новини, №70 (233) серпень 2009.-16с. [Електраний ресурс]

13. Юзії13. Зенин А.А., Белоусова Н.В. Гидрохимический словарь.- Л.: Гидрометеоиздат,1988.- 476 с.

14. Зуб Л.М., Карпова Г.О. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження [Електроний ресурс]

15. Iнструкція користувача рН-, ОВП-метр. Кондуктометр. Солемір. Термометер водонепроникний тестер. Модель 7200.

16. Київський Географічний щорічник. Науковий збірник - Вип. 6. - 2006. - К.:КВ УГТ, 2006.-212с.

17. Клименко М.О. Моніторинг довкілля: / М.О. Клименко, А.М. Грищенка, І.М. Вознюк. - К.: Академія, 2006. - 360с.

18. Малірічки України: Довідник /А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Е.О. Богатов та ін. - К.: Урожай, 1991.- 294 с.

19. Малі річки Криворіжжя [Електроний ресурс]

20. Никаноров А.М. Гидрохимия: учеб. пособие - Л.: Гидрометеоиздат,1989.

21. Романенко В.Д. Основи гидроекології. - К.: Генеза, 2004. - 661с.

22. Руководство по химическому анализу поверхностных вод суши./ Под ред. А.Д. Семенова. -- Л.: Гидрометеоиздат, 1988.-548 с.

23. Руководство по определению методом биотестирования токсичности вод, донных отложений, загрязняющих веществ и буровых растворов. М.: РЭФИА, НИА-Природа, 2002.-118 с.

24. Яцик А.В., Шевчук В.Я. Енциклопедія водного господарства, природокористування,природо відведення сталого розвитку.- К.: Генеза, 2006.-1000 с.

25. М.С.,Петренко О.В.,Яновська Е.С., Затовський І.В. Перспективи застосування Сокирницького клиноптилоліту для очищення забрудненої природної та стічної води.Сотрудничество для решения проблем отходов: Матер. IV Междунар. Конф. (31 января, 1 февраля 2007 г., г. Харьков, Украина).-Х., 2007.-336 с.

26. Стан водних ресурсів у м. Києві (регіональна доповідь) (Електроний ресурс)

27.Кислотно-щолочный баланс-рН: электропроводность [Електронийкритерии

28. Единые критерии качества вод. – М.: Изд-во СЭВ, 1982. – 70с.

29. Кленкин А.А., Павленко Л.Ф., Корпакова И.Г., Студеникина Е.И. Современнная характеристика донных отложений Азовского моря по степени загрязненности комплексом наиболее опасных токсикантов // Водные ресурсы. — 2008. — Т. 35. — № 1. — С. 88—92.

30. КНД 211.1.4.010-94. Екологічна оцінка якості поверхневих вод суші та естуаріїв України. Методика. – К.: Мінекобезпеки України, 1994. – 27 с.

31. https:kr.gov.ua/ua/news - Сайт Виконкому Криворізької у місті Ради (екологічний відділ)

32. Вишневський В.І. Про стан малих річок України// Меліорація і водне

господарство.- 1994.- Вип.80.- С.47-58.

33. Вишневський В.І. Про зміни клімату і стоку річок України// Меліорація і водне господарство. - 1996.- Вип.83.- С.72-81.

34. Вишневський В., Ворончук М. Паводки, посухи та інше// Надзвичайна ситуація. - 1999. - №3.- С.40-41.

35. Вишневский В.И., Казимир И.И. Гидрохимические характеристики низовьев крупных рек Украины// Гидрохимические материалы.- 1994.- Т.113.-С.31-43.

36. Георгиевский В.Д., Ежов А.В., Шалыгин А.Л. и др. Оценка влияния возможных изменений климата на гидрологический режим и водные ресурсы рек территории бывшего СССР// Метеорология и гидрология.- 1996.- №11.С.89-99.

37. Звіт з оцінки впливу на довкілля по об’єкту «Поліпшення гідрологічного режиму та екологічного стану р. Саксагань у межах м. Кривого Рогу Дніпропетровської області – капітальний ремонт»   реєстраційний номер справи про оцінку впливу на довкілля планованої діяльності 201810221967, додаток 4). – 2019 р. -  Документ.

38. Предоставлена документація екологічного відділу Криворізької у місті ради.

39. Держводагентство України - https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://www.davr.gov.ua/&ved=2ahUKEwiZ5NjI0bTsAhWrxIsKHWo2BQEQFjAAegQIDhAD&usg=AOvVaw2xdartcYn04TZGpMLj092F.

40.  Багрій І.Д., Білоус А.М., Гожик П.Ф.  та ін. Система геоекологічного моніторингу Криворізького залізорудного басейну: обґрунтування та концепції // Геологический  журнал – 1998. - № 3-4. – С. 139-146].

41. Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року: Закон України від 24.05.2012 № 4836-VI. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/

T124836.html.

42. Інтернет портал GoogleMap. https://www.google.com/maps/@47.9047005,33.3286757,428m/data=!3m1!1e3.

43. Офіційний сайт компанії «ELVATECH». https://www.elvatech.com/en.

44. Government Decree on the Assessment of Soil Contamination and Remediation Needs

(214/2007).

45. Роева Н.Н., Ровинский Ф.Я., Кононов Е.Я. Специфические особенности поведения тяжелых металлов в различных природных средах. Журнал аналитической химии. 1996. №4. С.384-397.

ДОДАТКИ

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 9

Структура побудови екологічної оцінки

ІКР – індекс показників кисневого режиму; ІОР – індекс показників вмісту органічних речовин; ІЗП – індекс загальних показників (рН, завислі речовини та ін.); ІБР – індекс показників вмісту сполук біогенних елементів; ІС – індекс показників сольового складу; ІТС – індекс хімічних трофо-сапробіологічних показників; ІТ – індекс специфічних показників токсичної і радіаційної дії; ІГ – індекс гідробіологічних показників; ІМ – індекс мікробіологічних показників; ІБХ – індекс показників біохімічних процесів у воді та донних відкладах; ІБТ – індекс біотестових показників.

Додаток 8

Субкатегорії якості води

Додаток 10

Додаток 11

Додаток 12

Додаток 13

Додаток 14

Додаток 15

Додаток 5

Додаток16

  Предоставлено криворізьким екологічним відділом

Начальнику

 Дніпропетровського обласного

 управління водних ресурсів

 Добриніну В.Г.

пр-т  Яворницького,39а,

м. Дніпро,49044

2016

 Про оздоровлення річки Саксагань.

Шановний Володимире Григоровичу!

 Річка Саксагань є лівою притокою річки Інгулець. Зміни її екологічного стану та гідрологічного режиму відбулися протягом значного періоду часу під впливом як природних, і антропогенних чинників, насамперед -  зарегулювання русла річки  каскадом водосховищ (  Макортівського, КРЕСівського, Саксаганського ( Дзержинського)).

 Створення каскаду водосховищ на річці Саксагань вирішувало задачі забезпечення потреб Криворізького та П'ятихатського районів в питній та господарського технічній воді, захисту залізорудного цілика під річковою долиною в межах міста Кривого Рогу. Кожне з трьох зазначених водосховищ каскаду запроектовано у розрахунку можливості акумулювації весняного стоку зі свого басейну.

Макортівське водосховище ( начало наповнення водосховища водою -  1958 рік) призначено для водопостачання, зрошення, риборозведення.

 За 57 років експлуатації Макортівського водосховища зафіксовано:

-  замулення, в районі водозбору  замулення висотою до 7 м ( термін замулення водосховища за паспортом експлуатації 50 років);

-  попуски води мінімальні, проточність водойми відсутня, що призводить до застосування води;

-  якість води по показникам сульфати, сухий залишок,  жорсткість  перевищує нормативні значення  і становить відповідно  1162мг/дм3 при нормі 500 мг/дм3, 2890 мг/дм3, 22,5 мг-екв/дм3  при нормі 7 мг-екв/дм3;

-  в літній час, на протязі останніх 20 років, відмічається рясний розвиток синьо-зелених водоростей, що є біологічною перешкодою, наслідком появи різних запахів та збільшення показника марганцю у воді.

 Якість води в річці Саксагань залежить від якості води Макортівського водосховища, тому для оздоровлення річки Саксагань в Тернівському,  Покровському( Жовтневому), Саксаганському та Центральному-Міському районах міста Кривого Рогу надзвичайно важливим є забезпечення проточності водойми.

 В рамках першочергових природоохоронних заходів реалізація заходу " Перекидання води з басейну річки Дніпро в басейн річки Саксагань",  а саме: подача води з Дніпродзержинського водосховища у верхів'ях річки Саксагань дозволить комплексно вирішити ряд нагальних проблем регіонального рівня:

-  покращити якість води Макортівського водосховища, що є джерелом питного водопостачання міста П'ятихатки;

-  покращити гідрологічний та санітарно-гігієнічний стан річки;

-  задовільнити потреби мешканців прирічкових населених пунктів Верхньодніпровського,  Криничанського, П'ятихатського, Криворізького районів та міста Кривого Рогу в створенні рекреаційних зон і зон відпочинку біля річки Саксагань.

 Враховуючи екологічну та соціальну направленість вищезазначених заходів просимо Дніпропетровське обласне управління водних ресурсів у 2016 році  розробити проект " перекидання води з басейну річки Дніпро в басейн річки Саксагань" та у 2017 році приступити до його  реалізації.

 Будемо вдячні за надання інформації за результатами розгляду листа.

ВСП " Криворізький міський відділ лабораторних досліджень ДУ "Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України" разом з  екологічним відділом Криворізької у місті ради.

Додаток 17

Предоставлено Криворізьким екологічним відділом

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 19

Результати відбору у водних об’єктах

ВСП «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень

ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України»

р.Саксагань

Додаток 20

Результати відбору у водних об’єктах

ВСП «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень

ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України»

р.Саксагань

Додаток 18

Результати відбору у водних об’єктах

ВСП «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень

ДУ «Дніпропетровський ОЛЦ МОЗ України»

р.Саксагань

Дод

одаток 21

Додаток 22

Додаток 23

Додаток 24

Додаток 25