Курсова роброта на тему:"Педагогічні аспекти формування ключових та предметних компетентностей в інтегрованиму курсі "Я досліджую світ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ 

ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

 

 

 

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ ВИКЛАДАЧІВ ПРИРОДНИЧИХ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З методики навчання предмета «Я досліджую світ»

(назва дисципліни)

на тему:

«Педагогічні аспекти формування ключових та предметних  компетентностей в інтегрованому курсі «Я досліджую світ»»

 

 

 

                                                                           Студентки ІV курсу  42  групи

                                                                    Галузі знань 01 «Освіта/Педагогіка»

                                                                    Спеціальності 013 «Початкова освіта»

                                                                    Чабанюк Ірини Вікторівни

                                                             Керівник: Шмакова Марина Миколаївна

                                                                    Допущено до захисту 16.05.2022

                                                                    Оцінка _________________

 

                                     Члени комісії :       ________________    _________________________

(підпис)                  (прізвище та ініціали)

 

                                                                                                       ________________    ________________________

(підпис)                  (прізвище та ініціали)

 

                                                                                                       ________________    ________________________

(підпис)                  (прізвище та ініціали)

                                                                                                        ________________    ________________________

(підпис)                  (прізвище та ініціали)

 

 

м. Олександрія 2021 рік

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП..............................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ Й МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ЯК ЗАСОБУ ДОСЯГНЕННЯ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ……………….10

1.1Визначення поняття «компетентність ».... 10

1.2. Головні аспекти компетентнісного підходу…………….17

РОЗДІЛ 2.  КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ В ІНТЕГРОВАНОМУ КУРСІ "Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ"

 ..................................24

2.1. Формування у школярів ключових компетентностей на уроках "Я досліджую світ…………24

2.2. Формування предметних компетентностей як сукупності знань,умінь ,навичок з інтегрованого курсу "Я досліджую світ"…….40

 

РОЗДІЛ 3. ПРАКИЧНА ЧАСТИНА

Аналіз програм, підручників та передового педагогічного досвіду щодо  вивчення курсу «Я досліджую світ»…………………….47

3.1. Аналіз програм і підручників з курсу «Я досліджую світ»……47

3.2. Аналіз передового педагогічного досвіду на уроках «Я досліджую світ»………………………………………………………………………….48

ВИСНОВКИ ........................51

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.54

ДОДАТКИ  ……………………………………………………….57

 

                                                

 

 

 

 

 

ВСТУП

Інтегрований курс «Я досліджую світ» має на меті формування в учнів соціального досвіду. Охоплюючи систему знань про природу і суспільство, ціннісні орієнтації в різних сферах життєдіяльності, способи дослідницької діяльності, інтегрований курс сприяє активному розвитку наукової і технологічної грамотності на основі конкретного досвіду вирішення проблем.

        Метою навчальної програми «Я досліджую світ» є ознайомлення молодших школярів з з навколишнім світом у процесі засвоєння різних видів соціального досвіду, що охоплює систему інтегрованих знань про природу і суспільство, ціннісні орієнтації в різних сферах життєдіяльності та соціальної практики, способи дослідницької поведінки, які характеризують здатність учнів розв'язувати практичні задачі.

 Досягнення поставленої мети передбачає досягнення таких завдань:

     ˗ формування доступних способів пізнання себе, предметів і явищ природничого і суспільного життя (спостереження, обстеження, дослід, практична робота, вимірювання, систематизація, класифікація, встановлення логічної та часової послідовності подій, оцінка побаченого (почутого), встановлення зв'язків і залежностей в природі і суспільстві, станом довкілля і діяльністю людини, впливу поведінки на здоров'я та безпеку, аналіз наслідків ризикованої поведінки, залежності результату від докладених зусиль);

˗ формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;

 ˗ формування практичних умінь і навичок поведінки у природі і соціальному середовищі;

 ˗ виховування активної позиції щодо громадянської і соціально-культурної належності себе і своєї родини до України, інтересу до пізнання історії свого краю і країни; пошани до символів держави, ініціативної поведінки у громадських акціях, у відзначенні пам'ятних дат і подій;

 ˗ розвиток ціннісного ставлення до життя інших людей, усвідомлення правової відповідальності у ситуаціях застосування норм і правил життя в суспільстві, інші соціальні навички щодо взаємодії і співпраці в різних видах діяльності;

˗ дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадливого використання природних ресурсів;

˗ розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування.

 Вирішення завдань курсу забезпечується відповідними змістовими лініями побудови навчального матеріалу, як освітнього, так і корекційно-розвивального характеру.

На основі нового Державного стандарту затверджено дві типові освітні програми: НУШ 1 ( під керівництвом О.Савченко) та НУШ 2 ( під керівництвом Р.Шияна). Курс «Я досліджую світ» поєднує навчальний зміст кількох освітніх галузей. За типовою програмою НУШ 1 таких галузей три: природнича, громадянська та історична, соціальна та здоров’язбережувальна. За типовою освітньою програмою НУШ 2 таких галузей сім:  мовно-літературна, математична, природнича, технологічна, соціальна та здоров’язбережувальна, громадянська та історична, інформативна.

Даний курс має на меті формування в учнів соціального досвіду. Охоплюючи систему знань про природу і суспільство, ціннісні орієнтації в різних сферах життєдіяльності,способи дослідницької діяльності, інтегрований курс сприяє активному розвитку наукової і технологічної грамотності на основі конкретного досвіду вирішення проблем.

Зауважимо, що основною освітньою галуззю в інтегрованому курсі « Я досліджую світ» визначено природничу освітню галузь. Природнича освітня галузь гармонійно інтегрується  майже з усіма освітніми галузями, визначеними у Державному стандарті початкової освіти, бо природа є одним із найцінніших чинників розумового, патріотичного, трудового, естетичного розвитку особистості дитини.

        Типова освітня програма з цього предмета в першому класі дає змогу вчителеві самостійно обирати й формувати інтегрований та автономний спосіб подання змісту із освітніх галузей Стандарту, добирати дидактичний інструментарій, орієнтуючись на індивідуальні пізнавальні запити і можливості учнів (рівень навченості, актуальні стани потреб, мотивів, цілей, сенсорного та емоційно-вольового розвитку). Особливого значення в дидактико-методичній організації навчання надається його зв’язку з життям, з практикою застосування здобутих уявлень, знань, навичок поведінки в життєвих ситуаціях. Обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу їхніх вражень, чуттєвої опори на результати дослідження об’єктів і явищ навколишнього світу.

         Педагогічна стратегія, яка спиралась на наслідувальні механізми в розвитку пізнавальних процесів молодших школярів і передбачала пріоритетне використання зразків, алгоритмів, поетапного контролю й корекції, збагачується мультисенсорним підходом, що зумовлює дослідницьку поведінку учнів, сприйняття ними властивостей і якостей предметів, явищ природного та соціального оточення, спрямовуються у сферу пошукової діяльності.

          Можливі засоби інтеграції в процесі реалізації програми «Я досліджую світ» передбачають включення учнів в практику виконання різноманітних завдань дослідницького характеру, як-от:

 дослідження-розпізнавання (Що це? Яке воно? Обстеження за допомогою органів чуття, опис, порівняння з іншими предметами, явищами; спільне – відмінне, до якого цілого воно належить);

дослідження-спостереження (Як воно діє? Що з ним відбувається? Для чого призначене?);

дослідження-пошук (запитування, передбачення, встановлення часової і логічної послідовності явищ, подій;

встановлення причинно – наслідкових зв’язків (Чому? Яким чином? Від чого залежить? З чим пов’язано?), здогадка, висновок-узагальнення.

  При цьому застерігаємо, що   інтегроване навчання при невмілому поєднанні елементів навчальної програми в початковій школі може  негативно позначитися на якості освіти. Зокрема, «радикальна» інтеграція – «усього з усім» (усіх галузей) може призвести до втрати вимог щодо функціональної грамотності учнів (читати, писати, проводити математичні операції). За цієї умови нерідко простежується надлишковість змісту навчання за рахунок залучення інформації з різних галузей. Трапляється випадкове поєднання одиниць змісту без врахування програмових вимог кожної із предметних складових, що інтегруються. Мозаїчний, перелічувальний спосіб реалізації міжпредметного змісту на уроці (читали, писали, розв’язували задачу, грались) без об’єднувальної мети і орієнтації на інтегрований результат теж знецінює ідею системного викладу змісту у взаємозв’язках компонентів. У процесі реалізації завдань інтегрованого курсу «Я досл-д-іджую світ» з метою уникнення проблем необхідно враховувати досвід інтегрованого навчання та розуміння того, що найвищим субмеханізмом інтеграції є інтеграція стратегій пізнання або універсальних дій.

Проблема міжпредметної інтеграції є одним із чинників змін в початковій освіті, що зумовило скорочення переліку предметів, орієнтацію на формування ключових та предметних компетентностей, цінностей, урахування потреб і можливостей учнів.

Тематичну основу курсу складають змістові лінії, які визначені Державним стандартом початкової освіти і охоплюють складники освітніх галузей в їх інтегрованому змісті.

Компетентнісний підхід — ключова ознака презентації змісту, процесу і результатів навчання в інтегрованому курсі. Це передбачає не лише достатній обсяг інформації про об’єкт пізнання, його якість, але й забезпечення дослідницької активності учнів у вияві причиново-наслідкових зв’язків; надання переваги знанням, які можна здобути самостійно, застосовувати набутий досвід у нових ситуаціях.

Чільне місце у реалізації інтегрованого курсу відводиться творчим завданням, які передбачають застосування знань у незнайомій ситуації (включають вправи з елементами пошукової й дослідницької діяльності, з елементами творчості).

Широко мають застосовуватися завдання, спрямовані на формування навиків самостійної роботи учнів з інформацією, засвоєння норм етичного, естетичного, морального ставлення людини до природи.

В основу навчання має бути покладено діяльнісний підхід, який покликаний змістити акценти в освіті на активну діяльність. Діяльнісний підхід  – є цілеспрямованою системою націленою на результат, який може бути досягнутий тільки у тому випадку, коли буде зворотній зв’язок. Тому у навчанні даного курсу перевага надається практичним роботам, демонстраційним і лабораторним дослідам, спостереженням в природі, екологічному моделюванню та прогнозуванню, вирішенню ситуативних завдань, а також практичній діяльності з охорони природи.

Важливе значення у формуванні особистісного ставлення до об’єктів вивчення належить практико-орієнтованим проектам, які передбачають вивчення природи рідного краю, проблем, пов’язаних з навколишньою природою, формують в учнів емоційно-ціннісне ставлення до природи.

Реалізуючи інформаційні проекти – розповіді в самій різноманітній формі – усній, письмовій, вокальної пісні, підготовці презентаційних матеріалів тощо, у школярів формують способи самоорганізації навчальної діяльності, вміння роботи з інформацією (пошук необхідної інформації в довідкових виданнях, в тому числі на електронних носіях, у мережі Internet), комунікативні та комунікаційні уміння та навички.

Рекомендовано залучати учнів другого класу і до участі у творчих проектах, що створює умови для потенціалу молодших школярів. Кінцевим продуктом творчого проекту можуть бути малюнок, журнал, альманах, газета, екологічний знак, плакат, постер, збірка, колективний колаж, відеофільм,  вечір, свято, вистава, сценка, годівниця, тощо.

Проектну діяльність необхідно спрямовувати не стільки на поглиблення знань учнів з певного питання, скільки на набуття досвіду самостійного виконання завдань, уміння формулювати задачі і ставити запитання,  працювати в команді, знаходити нестандартні і оригінальні рішення проблеми, розкрити свій індивідуальний потенціал, проявити творчість.

 

Мета полягає у вивченні особливостей формування ключових компетентностей учнів початкових класів в умовах Нової української школи.

Об’єкт дослідження: здійснення компетентністного підходу в початковій школі.

Предмет: особливості формування ключових компетентностей учнів початкових класів в умовах Нової української школи.

Завдання:

1.          Проаналізувати психолого - педагогічні особливості молодшого школяра
2.          Визначити особливості компетентністного підходу
3.          Проаналізувати особливості формування ключових компетентностей учнів початкових класів в умовах Нової української школи.
4.          Вивчити особливості формування ключових компетентностей учнів початкових класів в умовах Нової української школи з досвіду роботи Озерської філії КЗ «Павлівський ліцей «Гранд»». Розробити рекомендації для вчителів початкової школи, батьків, асистентів учителя щодо роботи з учнями з індивідуальними освітніми потребами.

Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:

– теоретичні: аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення теоретичних та статистичних дослідницьких даних, які представлені у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі.

– емпіричні: спостереження, опитування, інтервью, узагальнення досвіду роботи вчителів школи.

Практична значущість дослідження полягає в узагальненні досвіду,  розробці та впровадженні в освітній процес методики спрямованої на формування дослідницьких умінь  в учнів 1-3 класів. Запропонована система роботи та методичні матеріали можуть бути використані вчителями початкових класів під час вивченні інтегрованого курсу «Я досліджую світ»; при викладанні навчальних дисциплін «Методика навчання природознавства» та «Інноваційні підходи у вивченні дисциплін природничого циклу».

Експериментальна база дослідження. Дослідна робота проводилася на базі Озерської філії КЗ «Павлівський ліцей «Гранд»». В дослідженні взяли участь учні 3 класу (5 осіб).

Апробація результатів. Узагальнено у вигляді матеріалів курсової роботи.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ Й МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ЯК ЗАСОБУ ДОСЯГНЕННЯ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1 Визначення поняття «компетентність »

В умовах сьогодення ми повинні впроваджувати в освітній процес інноваційні системи навчання, технології на засадах компетентнісного та діяльнісного підходів, які передбачають його переосмислення з метою формування ключових компетентностей та наскрізних умінь. Особливість даних підходів зумовлена формуванням у здобувачів освіти не знання як кінцевого результату, а уміння перетворювати та застосовувати отримані знання в практичній сфері.

Компетентна людина демонструє не лише обсяг знань й особистісні якості, але й може адекватно діяти в різних життєвих ситуаціях, творчо застосовувати отримані знання й відчувати власну відповідальність за власні дії та їх наслідки.

У широкому розумінні компетентність – це готовність людини до ви-

конання певних функцій, а компетентнісний підхід в освіті – це цільова

орієнтація навчального процесу на формування в учнів групи компетен-

цій: предметних, міжпредметних і ключових.

 «Компетентнісний  підхід  передбачає  суттєве  посилення  практичної  направленості освіти»[3]. Практична спрямованість компетентнісного підходу була визначена матеріалами Симпозіуму Ради Європи, де під креслювалося, що для результатів освіти важливо знати не лише ЩО, а і ЯК робити, діяти [4].

Компетентнісний  підхід  можна  віднести  до  одного  із  способів  досяг-

нення нової якості освіти. Компетентність можна розуміти як здібність

результативно діяти; здатність досягати результату – ефективно вирішу-

вати проблему. Такий підхід визначає пріоритети, напрямки зміни освіт-

нього процесу.

Протягом останніх десятиліть суспільна парадигма трансформувалася

від технократичної до індустріальної, далі – до інформатичної. Ці процеси  суттєво вплинули на концептуальні засади освіти. Саме зі зміною суспільної парадигми і пов’язана необхідність впровадження компетентнісно та діяльнісно спрямованої освіти.

Метою сучасного навчання є не озброєння учнів знаннями, не накопичення їх, а формування вміння діяти зі знанням справи. Необхідно навчити  учнів  різним  видам  діяльності,  створити  умови  для розумового розвитку школярів, у ході чого зберігається психічне і фізичне здоров’я кожного учня, а також істотно підвищується якість навченості.

       П.Я.Гальперін [5] у своїх дослідженнях поставив запитання: для чого

людина вчиться? І відповів: для того, щоб навчитися щось робити, а для

цього – дізнатися, як це треба робити. Тобто мета – навчити людину діяти, а знання повинні стати засобом такого навчання.

Для вчителя це означає, що він має формувати в учнів уміння практичного застосування знань (або – діяти). Систему операцій, яка забезпечує вирішення завдань певного типу, називають способом дій. Таким чином, кінцевою метою навчання є формування способу дій.

Підхід до процесу навчання як до діяльності вимагає також принципово іншого розгляду співвідношення знань і умінь. Знання повинні не

протиставлятися вмінням, а розглядатися як їх складова частина. Знання

не можуть бути ні засвоєні, ні збережені поза діями учня.

Знати  –  це  завжди  виконувати  якусь  діяльність  або  дії,  пов’язані  з

даними  знаннями.  Знання  –  поняття  відносне.  Якість  засвоєння  знань

визначається різноманіттям і характером видів діяльності, у яких знання

можуть функціонувати.

Таким чином, замість двох проблем – передати знання та сформувати

вміння щодо їх застосування – перед навчанням стоїть одна: сформувати

такі види діяльності, які від самого початку включають в себе задану систему знань і забезпечують їх застосування в заздалегідь передбачених межах.

Сучасні освітні методики допомагають реалізувати формування ключових

компетенцій учнів через використання різноманітних технологій навчання.

Важлива роль відводиться особистісно орієнтованим технологіям, які

ставлять у центр усієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечують комфортні, безконфліктні й безпечні умови її розвитку та реалізації її природного потенціалу.

Застосування в навчальній діяльності проблемних ситуацій та організація активної самостійної діяльності учнів щодо їх вирішення сприяють

творчому оволодінню знаннями, вміннями, навичками, розвитку розумових здібностей.

Упроваджуючи технологію диференційованого навчання, створюють різнорівневі  завдання,  дидактичні  матеріали,  що  відрізняються  за  змістом, обсягом, складністю, методами і прийомами виконання, а також використовуються для діагностики результатів навчання. У вчителя з’являється можливість допомагати слабкому, приділяти увагу сильному, реалізується бажання сильних учнів швидше і глибше просуватися в освіті. Сильні учні стверджуються у своїх здібностях, слабкі отримують можливість відчувати навчальний успіх, підвищується рівень мотивації навчання.

Використання проектних методів навчання дає можливість розвивати

індивідуальні творчі здібності учнів, більш усвідомлено підходити до професійного і соціального самовизначення. Проектна діяльність учнів серед сучасних  педагогічних  технологій  є  найбільш  адекватною  поставленим цілям освіти – формуванню ключових компетенцій.

Широкого використання набувають дослідницькі методи навчання, що

дає можливість учням самостійно поповнювати свої знання, глибоко вни-

кати в досліджувану проблему і шукати шляхи її вирішення. Це важливо

для  визначення  індивідуальної  траєкторії  розвитку  кожного  школяра.

Формування творчої особистості, яка має креативне мислення, у сучасних

умовах є актуальним завданням. У зв’язку із цим дедалі кращими стають

пошукові методи: дослідницький і евристичний (частково-пошуковий), в

основі яких лежить проблемне навчання. Ці методи найбільшою мірою

задовольняють вимоги компетентнісного підходу, спрямованого на розвиток активності, відповідальності і самостійності у прийнятті рішень.

У зв’язку з постійним збільшенням обсягу досліджуваного у школі на-

вчального  матеріалу  розвиваються  технології  інтеграції  в  навчанні,  зокрема розробка та впровадження у практику інтегрованих уроків.

Важлива роль належить технології використання ігрових методів: рольових, ділових та інших видів навчальних ігор. Гра – вид діяльності,

який притаманний і дітям, і дорослим, він використовується в освітньому

процесі давно, однак важливим є застосування такого аспекту цієї діяльності, який сприяє появі мимовільного інтересу до пізнання основ наук. В освітньому процесі педагог використовує також можливості інформаційних технологій, що дозволяє підняти процес навчання на якісно новий рівень та підвищує ефективність засвоєння матеріалу. Комп’ютерні технології  підвищують  мотивацію  навчання,  дозволяють  індивідуалізувати, інтенсифікувати  навчання,  створюють  умови  для  самостійної  роботи, сприяють виробленню самооцінки в учнів, служать довідником, навчальним пристроєм і тренажером.

Дедалі більшого застосування набуває кейс-метод – техніка навчання,

що  використовує  опис  реальних  економічних,  соціальних,  побутових  чи інших проблемних ситуацій (від англ. сase – «випадок»). Працюючи з кейсом, учні навчаються шукати та аналізувати додаткову інформацію з різних галузей знань, у тому числі пов’язаних з майбутньою професією. Суть його полягає в тому, що школярам пропонують осмислити реальну життєву ситуацію, опис якої не лише відображає якусь практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні даної проблеми. При цьому сама проблема не має однозначних рішень.Компетентнісний підхід змінює уявлення і про оцінювання навчальних досягнень учнів. Важливою стає не наявність в учнів внутрішньої органі-зації знань, особистих якостей і здібностей, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні. Деякі вчені стверджують, що людина стає компетентною тоді, коли у неї формується вміння самостійно оцінювати свою діяльність і її результати. Наприклад, організовуючи практичну роботу в умовах компетентнісного підходу, вчитель повинен попередньо ознайомити учнів з критеріями її оцінки. Виконуючи практичну роботу, учень повинен мати можливість вибирати рівень складності, використовувати  додаткові  джерела  інформації,  апелювати  виставлену  вчителем оцінку. За результатами роботи вчитель повинен пояснити своє оціночне

судження про якість роботи учня. При цьому акцент необхідно зробити на успішно виконаних завданнях (створити ситуацію успіху).

Усна відповідь учня на уроці розглядається як публічний виступ. В

умовах компетентнісного підходу вчитель повинен звертати увагу дітей на практичну або теоретичну значущість матеріалу, який учень подає у своєму виступі. Засобом оцінювання навчальних досягнень учнів, що найбільше відповідає компетентнісному підходу, є портфоліо – папка-скарбничка навчальних досягнень учнів. Вона демонструє просування учня у розвитку ключових  компетенцій.  Портфоліо  виступає  не  тільки  засобом  оцінювання, але і своєрідним інструментом, довідником, складеним учителем і учнем. Це форма, що об’єднує в собі всі можливі варіанти оцінювання.Іноді використання тих чи інших форм і методів навчання може призвести до формування псевдокомпетенцій. Наприклад, не секрет, що вчителі нерідко використовують таку форму завдань, як реферат. У цьому випадку формується псевдокомпетенція – уміння представити «фіктивно демонстративний» продукт. Компетентнісним є те завдання, яке має не тільки навчальне, а й життєве обґрунтування і не викликає в учнів запитання «Для чого це потрібно робити?» (див. табл. 1).

Таблиця 1

Компетентнісно орієнтоване навчання спрямовано на комплексне ово-

лодіння  знаннями  і  способами  практичної  діяльності,  що  забезпечує

успішне функціонування людини у ключових сферах життєдіяльності в

інтересах як її самої, так і суспільства (держави) в цілому.

У результаті здобуте знання характеризується не стільки кількістю ві-

домих фактів, скільки вмінням застосовувати їх у професійній та суміж-

них сферах. Тому сучасний освітній процес повинен полягати не лише в

передачі учням предметних знань, що мають віддалену перспективу їх

використання, а в демонстрації застосування цього знання для вирішення
24 актуальних професійних проблем, а також створенні умов для самостійного вирішення учнями таких проблем у процесі навчання.

То що повинен уміти вчитель, щоб успішно реалізувати компетент-

нісний підхід? Спробуємо назвати найважливіші умови:

• успішно розв’язувати власні життєві проблеми, виявляти ініціативу,

самостійність і відповідальність;

• показувати зв’язок між матеріалом, який вивчається, з повсякденним життям та інтересами учнів;

• планувати урок з використанням різноманітних форм і методів навчання;

• використовувати під час обговорення питань набутий досвід учнів;

• запрошувати експертів і спеціалістів для обговорення з учнями тих

питань, у яких він сам недостатньо компетентний;

• демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей (діячів, фактів, ситуацій тощо);

• оцінювати досягнення учнів не лише оцінкою, а й змістовною харак-

теристикою.

Щоб реалізований педагогом підхід у навчанні був насправді компе-

тентнісний, педагог має остерігатися:

• за звичкою вважати себе головним і єдиним джерелом знань для своїх

учнів;

• передавати учням свій досвід життя і виховувати їх, виходячи з того,

як був вихований він сам;

• уявлень про те, що є раз і назавжди задані способи «правильного» і

«неправильного» вирішення життєвих і професійних проблем;

• дріб’язкових правил та інструкцій;

• виявляти неповагу до своїх учнів, до їхніх суджень і запитань, навіть

якщо вони здаються провокативними;

• планувати урок без використання усього різноманіття форм і методів

навчальної роботи;

• бездоказово-нормативних висловлювань на кшталт «треба», «повинен»,

«так прийнято», які не супроводжуються подальшими поясненнями.

В  основу  уроку  слід  закладати  соціально  сконструйовані  педагогічні

ситуації, діяльність учнів у яких сприятиме вихованню таких особистісних якостей: брати відповідальність на себе, приймати рішення, діяти і працювати  в  колективі,  висувати  гіпотези,  надавати  допомогу  іншим, уміння навчатися та багато іншого.

Сучасні учні – це школярі нового покоління, нового інформаційного

суспільства, а отже, вони потребують нових навичок та вмінь, які перед-

бачають роботу з інформацією. Ми спостерігаємо, як поступово ключові

освітні компетенції перетворюються на засіб розвитку особистих якостей

учнів.  Освіта  виходить  на  новий,  значно  вищий  ступінь  розвитку.  Чи

здатні сучасні вчителі вивести своїх учнів на цей рівень? Нині кожен має

задуматися над тим, що однією з умов є компетентність не лише учня, а

й учителя, а провідною ідеєю – підвищення якості освіти.

        Разом з тим діє формула:

компетенція – діяльність – компетентність.

Компетенція як об’єктивна характеристика реальності має пройти через  діяльність,  щоб  стати  компетентністю  як  характеристикою  особиcтості.  Ця  формула  допомагає  зрозуміти,  що  таке компетентність.  Це знання в дії. І компетентнісний підхід не суперечить діяльнісному. Стандарт освіти фіксує не сам зміст освіти, хоча з ним пов’язаний, а результати освіти, результати діяльності і вимоги до цих результатів.

1.2 Відмінності традиційного та компетентнісного підходів до процесу навчання.

Звертаючись до витоків компетентнісного підходу, розглянемо ідеї ефективності знань, ціннісного ставлення особистості до набутих знань як основи самореалізації. У цьому сенсі широко відомий науковий доробок В. Сухомлинського, який дослідив і реалізував у педагогічному досвіді можливість поєднання навчання, праці, практичної повсякденної діяльності школярів. Б. Дьяченко визначив перспективні напрями осмислення комптентністного підходу до якості освіти на засадах ідей В. Сухомлинського [1]. Науковець зазначає, що спадщина В. Сухомлинського дає можливість визначити дидактичний регламент формування та розвитку загальнонавчальних умінь, основних позицій змісту, форм, методів та організації діяльності педагогів школи щодо вдосконалення загальнонавчальних умінь школярів.

Активне включення учнів у виробничу діяльність з метою застосування шкільних знань та виховання ціннісного ставлення до людської праці є засадничою ідеєю педагогічного досвіду А. Макаренка. Т. Дмитренко, О. Крамарева [2] вважають, що вирішуючи проблему масової педагогічної практики, яка гарантувала б формування соціальної компетентності молоді, варто повернутися до спадщини А. Макаренка, та визначають чинники, які забезпечили успішність соціального компетентнісного становлення вихованців, функціонування кожного з макаренківських закладів як цілісної соціальної системи, у якій чільне місце відводилося таким інтегрованим характеристикам, як спосіб життя і психологічний клімат колективу (за А.С. Макаренком – «стиль і тон колективу»).

Отже, сьогодні відбувається активне переосмислення педагогічних ідей видатних педагогів з точки зору компетентнісного підходу в освіті.

Компетентнісний підхід як напрям модернізації освіти обґрунтував В. Сєріков [3], на думку якого саме в компетентнісному підході відображено зміст освіти, що не зводиться до знаннєво-орієнтованого компонента, а передбачає набуття цілісного досвіду вирішення життєвих проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей, вияв компетенцій. Компетентнісний підхід зумовлює не інформованість студента, а розвиток умінь вирішувати проблеми, які виникають у життєвих ситуаціях.

На думку Г.Селевка [4], компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію провідної освітньої парадигми з переважаючою трансляцією знань і формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, які означають потенціал, здатність випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного багаточинникового соціально-політичного, ринково-економічного, інформаційно-комунікаційно насиченого простору.

Подібними є твердження В. Химинець [5], яка вважає, що компетентнісний підхід переміщує акценти із процесу накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок у площину формування й розвитку в учнів здатності практично діяти і творчо застосовувати здобуті знання й набутий досвід у різних ситуаціях.

О. Глузмананом [6] виокремлено та узагальнено основні ідеї компетентнісного підходу:

• компетентнісний підхід не є принципово новим для вищої освіти, оскільки вона завжди орієнтувалася на набуття узагальнених способів діяльності;
• компетентність не протиставляється знанням, умінням, навичкам, вона їх вміщує, хоча не є їхньою простою сумою; 
• компетентність охоплює не тільки когнітивну та операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову, містить результати навчання, систему ціннісних орієнтацій, тому компетентності формуються не тільки під час навчання, а й під впливом родини, друзів, роботи, політики, релігії тощо.

Висловлена вченим позиція важлива для нашого дослідження, оскільки йдеться про дорослу аудиторію, яка повною мірою знаходиться під впливом зазначених чинників.

Сучасні тенденції розвитку змісту освіти в зарубіжних країнах аналізувалися вітчизняними вченими. О. Овчарук [7]  зазначає, що європейські країни сьогодні розпочали ґрунтовну дискусію щодо того, як розвинути в  людини необхідні знання та вміння для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається. Динамічні зміни життя, оновлення інформації та колосальні темпи її нагромадження, розвиток технологій та організаційні зміни зумовлюють потребу в особистості, здатній гнучко й оперативно адаптуватися до нових вимог, адекватно реагувати на нові виклики, навчатися впродовж усього життя, розвиватися та творити. Учена стверджує, що в сучасному світі формування освітніх цілей відбувається не на рівні держав, а на міждержавному, міжнаціональному рівнях, коли основні пріоритети й цілі освіти проголошуються в міжнародних конвенціях та документах і є стратегічними орієнтирами міжнародної спільноти. Держави формують освітню політику, спрямовану безпосередньо на її інтеграцію в міжнародні співтовариства.

Дж. Равеном [9] досить повно розкрито особливості реалізації компетентнісного підходу в освіті: по-перше, щодо можливостей педагогів керувати індивідуалізованими навчальними програмами, орієнтованими на розвиток основних компетентностей учнів; по-друге, стосовно учнів: виявляти свої здібності, спостерігати за їх становленням у процесі розвитку і здобувати визнання власних досягнень; по-третє, щодо забезпечення спроможностей педагогів визнання своїх досягнень у вивченні та оцінюванні їхньої педагогічної діяльності; по-четверте, щодо організації педагогічної діагностики з метою вдосконалення освітніх програм та освітньої політики загалом; по-п’яте, для здійснення ефективної політики в галузі трудових ресурсів, заснованої на більш ефективних процедурах професійного навчання, працевлаштування і подальшого професійного зростання фахівців, а також здійснення такої політики в доборі кадрів, яка сприяє залученню гідних кандидатів на впливові посади в суспільстві й відхиленню непридатних

І. Родигіна [13] зауважує, що для якісної практичної реалізації компетентнісного підходу необхідна екстраполяція його ідей на педагогічний процес. Оскільки особливістю компетентнісного підходу є нова мета навчання, необхідною є  адаптація до неї всіх компонентів навчального процесу: лише за умови охоплення всього педагогічного процесу можна досягти формування компетентності учнів як інтегрованого результату навчання. Розглядаючи цей аспект проблеми, В. Луговий [11] відзначає системоутворювальну роль компетентностей у проектуванні освітніх програм та організації навчального процесу. Тобто акцент у навчанні зміщується з того, що знає, хоче і може викладач, на те, що потрібно тому, хто навчається. За компетентнісного підходу увага зосереджується на результаті освіти, а не на процесі. Інакше кажучи, первинною й системоутворювальною стає не процесуальна (навчально-викладацько-оцінювальна) складова, що разом з тим не принижує її важливості, а результативна, виражена в термінах компетентностей.

О. Жуком [10] визначено функції компетентнісного підходу в освіті:

• операціональну, що передбачає виявлення (операціоналізація) системи знань, умінь і навичок, видів готовності студента, які визначають його компетентність і гарантують результативність вирішення професійних, соціальних та особистісних завдань;
• діяльнісно-технологічну, що забезпечує конструювання змісту навчання діяльнісного типу, максимальне наближення до майбутньої сфери діяльності студента, розроблення й упровадження в навчальний процес завдань, способи вирішення яких відповідають технологіям професійної діяльності;
• виховну, що означає посилення виховної складової освітнього процесу, формування у студентів організаторського та управлінського досвіду, культури особистісного та професійного спілкування;
• діагностичну, що передбачає розроблення більш ефективної системи моніторингу якості освітньо-професійного процесу, зокрема, діагностики досягнутих рівнів сформованості компетенцій.

Отже, необхідність модернізації сучасної освіти спонукає вчених до обґрунтування та пошуку способів реалізації компетентнісного підходу в освіті. І змістовна, і процесуальна складові компетентнісного підходу спрямовані на досягнення нового цілісного освітнього результату, який віддзеркалює підсумок одночасного засвоєння змісту освіти й розвитку особистості, що опанувала значущий для неї зміст. В умовах компетентнісного підходу здебільшого акцентують увагу на результаті навчання; при цьому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях, застосовувати досвід успішної діяльності в певній сфері.

Із цих позицій українські вчені Л. Сохань, І. Єрмаков [15] запропонували концепцію педагогіки життєтворчості й визначили життєву компетентність як знання, уміння, життєвий досвід особистості, необхідні для розв’язання життєвих завдань і проблем, продуктивного здійснення життя як індивідуального проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме ставлення до виконання різних життєвих і соціальних ролей

Серед міжнародних експертів з питань реформування освіти та науковців поширеною є думка щодо потреби визначення, відбору та ґрунтовної ідентифікації обмеженого набору компетентностей, які є найбільш важливими, інтегрованими, ключовими. Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку ключовими компетентностями [16] визнають такі, що є важливими для багатьох сфер життя та забезпечують успішне життя особистості й ефективне функціонування суспільства. О. Савченко [17] зазначає, що ключові компетентності мають рухливу структуру, залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, особливостей і можливостей самовизначення особистості в соціумі. Це може конкретизуватися як підготовка учнів до життя, розвиток їхніх інтелектуальних і творчих здібностей, опанування знань, актуалізація вмінь щодо практичного застосування знань.

Л. Хоружа [14] наголошує, що нині сутність поняття «лючові компетентності» стосується не тільки змісту освіти, а передбачає формування в молоді певних навичок для життя й діяльності в соціальній сфері суспільства.

За своїми базовими характеристиками: універсальність, відкритість, відповідність потребам простору і часу, – компетентнісний підхід дає змогу здійснювати навчання людини на всіх рівнях освіти протягом життя. Реалізація ключових компетентностей у змісті освіти, здійснення відповідного моніторингу якості освіти в європейських країнах відбувається поступово, науково обґрунтовується, супроводжується широким обговоренням фахівців і педагогічної громадськості.

Українські вчені зробили значний внесок у розроблення проблеми компетентнісного підходу в освіті. За результатами діяльності робочої групи українських науковців і практиків (О. Савченко – керівник, Н. Бібік, Л. Ващенко, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, С. Трубачова) досліджено теоретичні й прикладні питання реалізації компетентнісного підходу в освіті України. У результаті запропоновано такий перелік ключових компетнтностей: навчальна (уміння вчитися), громадянська, загальнокультурна, інформаційна, соціальна, здоров’язберігаюча, які деталізуються в комплексі знань, умінь, навичок, цінностей. ставлень, здатностей за навчальними галузями й життєвими сферами учнів [16].

На думку О. Савченко [17], вибір найважливіших загальних компетентностей (ключових) має відбуватися на фундаментальному рівні, з урахуванням актуальних світоглядних ідей щодо суспільства й індивідуума та їх взаємодії. Також має бути врахований вплив культурного та інших контекстів того чи іншого суспільства і країни.

Отже, у сучасній науці спостерігаємо стійку тенденцію утвердження не лише поняття «компетентнісний підхід», а й осмислення його сутності, адже реалізація цього підходу ґрунтується на розумінні, що прогрес людства залежить не стільки від економічного зростання, скільки від рівня розвитку особистості. Сучасні концепції педагогічної освіти базуються на ідеях розвитку людських ресурсів та саморозвитку освітніх інституцій і суб’єктів педагогічного процесу. Так, серед принципів професійного розвитку педагогів та управлінських кадрів освіти провідним визначено реалізацію компетентнісного підходу до розвитку фахової кваліфікації педагогів і керівників навчальних закладів, що передбачає необхідність переходу від кваліфікації, яку спеціаліст здобуває один раз і назавжди, до компетентності, яка дозволяє мобільно змінювати професійну діяльність, зумовлену соціально-економічними змінами, динамікою ринку праці, концепцію Болонського процесу.

 

 

РОЗДІЛ 2

  КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ В ІНТЕГРОВАНОМУ КУРСІ "Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ"

2.1. Формування у школярів ключових компетентностей на уроках "Я досліджую світ"

Компетентності визначаються як комбінація знань, навичок та ставлень, де:

• знання складається з фактів і цифр, концепцій, ідей та теорій, які

вже встановлені та підтримують розуміння певної сфери або предмета;

• навички визначаються як здатність та спроможність виконувати процеси та використовувати наявні знання для досягнення результатів;

• ставлення описують диспозиції сприйняття і налаштованості щодо

ідей, людини або ситуації й спонукають до відповідних реакцій або дій.

Ключовими компетентностями є ті, яких потребують усі люди для підвищення  особистого  потенціалу  і  розвитку,  розширення  можливостей працевлаштування, соціальної інтеграції та активного громадянства. Такі компетентності розвиваються у процесі навчання протягом усього життя, починаючи з раннього дитинства, шляхом формального, неформального та інформального навчання.

Усі  ключові  компетентності  однаково  важливі:  кожна  з  них  сприяє

успішному життю в суспільстві. Компетенції переплітаються та поєднуються: розвиваючи компетентності, важливі для однієї життєвої сфери, ми одночасно розвиваємо й пріоритетні – для іншої.

Оновлено  перелік  і  назви  ключових  компетентностей,  визначених

 Європейським Союзом, порівняно з попередньою редакцією (див. табл.2,

джерело: dystosvita.blogspot.com/2018/01/2018.html?m=1).
Таблиця 2

«Компетенція», «компетентність» – актуальні й часто обговорювані в педагогіці поняття. Під компетенцією, за словником, слід розуміти певний перелік питань, у яких людина володіє великими,  порівняно  з  іншими,  знаннями,  уміннями,  типом дій, авторитетністю.

КОМПЕТЕНТНИЙ,

1. Який має достатні знання в якій-небудь галузі; який із чим-небудь

добре обізнаний; тямущий. Який ґрунтується на знанні; кваліфікований.

2. Який має певні повноваження; повноправний, повновладний.

У вітчизняній педагогіці поняття компетентності як терміну, що описує кінцевий результат навчання, почали використовувати тільки з кінця

20 століття. Радянська енциклопедія (1960 р.) цього поняття взагалі не

містила. Лише в наступному виданні з’являється поняття «компетенція».

Енциклопедичний словник (1983 р.) поняття «компетенція» й «компетентність» ототожнював.

Словник іншомовних слів (1985 р.) відокремлював ці поняття. «Компе-

тентний» – досвідчений у певній галузі чи якомусь питанні; «компетенція» – сукупність повноважень органу, повноважень особи, що встановлюються законом, нормативним актом тощо.

Словник сучасної англійської мови пояснював: competens – «компетенція» – 1) здатність і вміння здійснювати потрібну діяльність;

2) володіння спеціальною сферою знань;

 3) спеціальні вміння для виконання певних професійних обов’язків.

Компетентність (від лат. competens – належний, відповідний) означає сукупність необхідних щодо ефективної професійної діяльності (ВНЗ,

студента, викладача) систематичних функціональних знань і вмінь (науково-виробничих, суспільно-політичних, психолого-педагогічних, економічних, предметних) і відповідних особистісних якостей.

А термін «компетенція», на думку багатьох дослідників, у тому числі

й  І.  М.  Кубенка,  є  похідним  від  поняття  «компетентність»  і  визначає

сферу застосування знань, умінь і навичок людини, тоді як «компетентність» є семантично первинною категорією й являє собою їх сукупність, систему, певні знання.

В українській педагогіці щодо адекватного розуміння термінів «компетенція й компетентність» дискусії тривають і дотепер. Академік НАПН України Н. М. Бібік вважає однією з причин неточний переклад з іноземної мови: «запозичення термінології із зарубіжних видань через неточність перекладу внесло безліч непорозумінь у з’ясуванні явищ, які… не є новими ні для української терміно-лексичної традиції, ні для педагогічної дійсності». І з’ясовує сутність цього поняття таким чином: «компетентність  стосовно  структури  змісту  освіти,  що  побудована  в  сучасних стандартах за галузевим принципом і у програмах, виводить універсальний метарівень, що в інтегрованому вигляді представляє освітні результати».На думку українських педагогів, ключова компетентність є суб’єктивною категорією, що фіксує суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень тощо, що можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини. Основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій зазначено так:

• поліфункціональність:  дають  змогу  вирішувати  різноманітні  проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;

• надпредметність і міждисциплінарність: застосовані не лише у школі,

а й на роботі, у сім’ї, політичній сфері тощо;

• багатовимірність:  охоплюють  знання,  розумові  процеси,  інтелектуальні, навчальні й практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінку тощо;

• забезпечують  широку  сферу  розвитку  особистості  та  її  логічного,

творчого й критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо.

Поняття «компетентність» ширше від понять «знання, уміння і навички», воно включає їх у себе. Компетенції належать до діяльності, компетентність характеризує суб’єкта діяльності. Компетенція та компетентність відображають цілісність та інтегральну сутність результату освіти на будь-якому рівні і в будь-якому аспекті. Таким чином, компетентність – інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатності вирішувати проблеми й типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, різних сферах діяльності, на основі використання знань, навчального й життєвого  досвіду і відповідно до засвоєних програмою цінностей.

Компетентність можна розглядати як досвід різної діяльності, результатом якої стають уміння, здібності, особистісні орієнтації.

Пунктом 15 статті 1 «Основні терміни та їх визначення» розділу І «Загальні положення» «Закону про освіту» (2017) компетентність визна-

чено як «динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів,  цінностей,  інших  особистих  якостей,  що  визначає  здатність особи  успішно  соціалізуватися,  проводити   професійну  та/або  подальшу навчаль ну діяльність».

Чинний  «Закон  про  освіту»  (2017,  поточна  редакція  від

16.07.2019) дек ларує досягнення мети повної  загальної середньої освіти через формування ключових компетентн остей, необхідних кожній сучасній людині дл я успішної життєдіяльності:

• вільне володіння державною мовою;

• здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та

іноземними мовами;

• математична компетентність;

• компетент ності в галузі природничих  наук, техніки та технологій;

• інноваційні сть;

• екологічна компетентність;

• інформаційно-комунікаційна компетентність;

• навчання впродовж життя;

• громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демо-

кратії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового спо-

собу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
29

• культурна компетентність;

• підприємливість та фінансова грамотність;

• інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей  здобувачів  освіти  початкової  ланки  визначає  чинний ДСПО,  затверджений  постановою  Кабінету  Міністрів  України від 21 лютого 2018 р. № 87.Мета початкової освіти, що зазначена в ДСПО, серед інших компонентів наголошує на розвитку «компетентностей та наскрізних умінь відповідно  до  вікових  та  індивідуальних  психофізіологічних  особливостей  і потреб» дитини.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначаються з урахуванням компетентнісного підходу до навчання, в основу якого покладено ключові компетентності.Саме досвід здобувачів освіти, їхні потреби, які мотивують до навчання, знання та вміння, які формуються в різному освітньому середовищі (школі, родині), різноманітних соціальних ситуаціях і зумовлюють формування ставлення до них, закладено в основу формування ключових компетентностей.

А спільними для всіх ключових компетентностей у ДСПО зазначено

такі вміння, як читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку

усно  й  письмово,  критично  та  системно  мислити,  творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, співпрацювати з іншими особами (див. табл. 3).

Таблиця 3

Ефективне формування кожної з компетенцій неможливе без її всебічного опису, осмислення, визначення особливостей її утворення, а також

конкретних методів та умов організації навчального процесу.

1.  Вільне  володіння  державною  мовою,  що  передбачає  вміння  усно

й письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано

пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення  ролі  мови  для  ефективного  спілкування  та  культурного

самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних

життєвих ситуаціях.

Найпотрібніша для людини компетентність визначається такими критеріями володіння мовою:

• дотримання  норм  сучасної  української  мови,  сучасного  правопису,

створеного на фундаменті української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя;

• уміння  правильно,  точно,  виразно  передавати  свої  думки  засобами

мови та мовлення;

• володіння культурним науковим та професійним мовленням з метою

дії на розум та почуття;

• удосконалення своєї мовленнєвої культури як гуманітарної складової

особистості;

• володіння  мовленням  як  зброєю  думки,  володіння  етикетом  мовлення;

• поважне ставлення до мови та мовлення – колисок української духовної культури та національної ментальності;

• толерантне мовлення.

У результаті опанування цією компетентністю в учнів формується «поцінування української мови як державної – чинника національної ідентичності, готовність активно послуговуватися українською мовою в усіх царинах життя».

2. Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та

іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в

різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі,

культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання

іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння

навичками міжкультурного спілкування.

Здатність  спілкуватися  рідною  (у  разі  відмінності  від  державної)  та

іноземними мовами означає спроможність висловлювати свої думки іноземною мовою і розуміти інших; усвідомлювати й приймати культурні

відмінності та різноманіття; прагнення до міжмовного і міжкультурного

спілкування.

Ця  компетентність  ґрунтується  на  нерозривній  єдності  мови  й  мислення,  яку  втілено  в  афористичній  мудрості  «Скільки  ти  знаєш  мов, стільки  разів  ти  людина».  Становленню  аналізованої компетентності сприятиме застосування сучасних педагогічних технологій, складником яких є тексти підручників інтегрованого курсу «Я досліджую світ» відповідної  тематики:  «Ми  європейці»,  «Україна  –  європейська  держава», «Україна та її сусіди».

3. Математична компетентність передбачає виявлення простих математичних  залежностей  у  навколишньому  світі,  моделювання  процесів  та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь вособистому і суспільному житті людини.
Математична  предметна  компетентність  визначається  як  особистісне

утворення, що характеризує здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього середовища, застосовувати досвід математичної  діяльності  під  час  розв’язування  навчально-пізнавальних  та практично  зорієнтованих  задач,  необхідних  для  самореалізації учнів  у швидкозмінному світі.

Компетентність передбачає формування різнобічної особистості, яка мислить, аналізує і синтезує вихідні дані, що описують певну ситуацію, знаходить правильні, об’єктивні, практичні, раціональні шляхи її розв’язання;

уміє оцінити і зробити висновки щодо певних фактів та явищ математичного  змісту,  що  передбачає  перенесення  цих  навичок  на  події  і  ситуації об’єктивного навколишнього світу. Очікуваний результат опанування математичної компетентності кожній дитині має принести інтелектуальне задоволення від причетності до пізнання науки, котра описує реалії довкілля в різних сферах діяльності, науки, навички якої потрібні всім людям.

4. Компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій передбачають формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених дослідів, пізнавати себе і навколишній світ шляхом спостереження та дослідження.

Діяльнісна складова компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій базується на пізнавальній і творчій активності учнів і

включає ведення спостережень за об’єктами природи зі з’ясуванням причинно-наслідкових  зв’язків  між  явищами  природи  і життєдіяльністю  людини, умінням здійснювати пошуково-дослідницьку, практичну і природоохоронну  діяльність,  робити  висновки  і  узагальнення,  створювати проекти для стимулювання пізнавального інтересу, розвитку спостережливості.  Це  здатність  учнів  вирішувати  пізнавальні,  проблемні  і  практичні задачі у сфері відносин «людина – природа».Компетентність у галузі техніки і технологій передбачає формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі виготовляти різноманітні об’єкти праці, формулювати припущення і робити висновки на основі виконаної роботи, пізнавати себе і навколишній світ шляхом предметно-перетворювальної діяльності. У процесі формування технологічної компетентності у школярів формуються наступні уміння та ставлення:

• розумно та раціонально користуватися природними ресурсами, економно використовувати матеріали;

• порівнювати фізико-хімічні властивості конструкційних матеріалів;

• обґрунтовувати технології проектування та виготовлення виробу;

• намагатися організовувати безвідходне виробництво, вторинну переробку матеріалів;

• аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати та узагальнювати результати;

• усвідомлювати роль навколишнього середовища для життя і здоров’я

людини;

• розуміти важливість грамотної утилізації відходів виробництва;

• шанобливо ставитися до природи, праці.

Молодші школярі у процесі трудового навчання вчаться визначати у

співпраці з учителем та іншими учнями алгоритм взаємодії для розв’язання практичних соціально значимих завдань чи проектів; раціонально використовувати різноманітні матеріали, обґрунтовувати власну позицію щодо розвитку новітніх ресурсозбережувальних та екологічно чистих технологій обробки матеріалів; уміння оцінювати результати власної діяльності та усвідомлення важливості дотримуватися етикету для створення власного позитивного іміджу.

5. Інноваційність означає відкритість до нових ідей, ініціювання змін

у близькому середовищі (клас, школа, громада тощо), формування знань,

умінь, ставлень, що є основою компетентнісного підходу, забезпечують

подальшу здатність успішно навчатися, провадити професійну діяльність,

відчувати себе частиною спільноти і брати участь у справах громади.

Спроможність до інноваційної діяльності, або інноваційність, передбачає здатність генерувати нові ідеї та втілювати їх у життя, нетрадиційно

розв’язувати проблеми із застосуванням нестандартних форм мислення, а

також  творчих  здібностей,  діяти  в  нетипових  ситуаціях,  спроможність планувати,  організовувати  проєкти,  аналізувати,  спілкуватися,  опитувати, оцінювати, працювати самостійно і в групі (команді).

Формування мотивації на інноваційну діяльність і формування здатності  до  інноваційної  діяльності  в  якості  обов’язкових  результатів  навчального процесу створили нову освітню реальність, системоутворюючим початком якої стає виконання кожним інноваційного проєкту.

Важко було ввести у ДСПО інноваційний зміст, але ще важче довести

на практиці освітню значущість цього виду навчальної діяльності та отримання заданих особистісних і предметних результатів.

Виникає проблема готовності вчителів до цього виду педагогічної діяльності.  Ми  рекомендуємо  всім  учителям  передусім  освоїти  методику організації навчальної діяльності школярів з виконання індивідуальних навчальних  інноваційних  проєктів.  Важливо  освоювати  основи  інноватики, науки про сутність, створення та життєвий цикл інноваційних продуктів.

У змісті кожного навчального предмета є можливість для інноваційної

проєктної діяльності, у тому числі предметів інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

Саме інноваційна компетентність зароджує:

• уміння висувати гіпотези, засновані на емпіричному досвіді, що визначають проєктування інноваційного продукту;

• уміння використовувати надбаний на інших заняттях досвід дослідницької, проєктної, конструкторської, експериментальної діяльності учнів як  основу  науково-дослідної  та  дослідно-конструкторської  роботи  як обов’язкового компонента проєктування життєвого циклу інноваційного продукту для перевірки висунутої гіпотези;

• уміння презентувати та впроваджувати власні розробки;

• уміння моніторити ринок товарів для встановлення споживчої вартості продукту тощо.

6. Екологічна компетентність передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки,  ощадного  використання  природних ресурсів,  розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.

Екологічна  грамотність  відображається  в  усвідомленні  людини  себе

частиною природи й ролі довкілля для життя і здоров’я; відповідальності

за природу як національне багатство; спроможності раціонально користуватися природними ресурсами, дотримуватися здорового способу життя; нетерпимості до всього, що завдає шкоди довкіллю.

Діяльнісний компонент екологічної компетентності передбачає: уміння

практично застосовувати екологічні знання при з’ясуванні, вирішенні і

попередженні  екологічних  проблем,  покращення  стану  навколишнього

середовища, наявність практичного досвіду екологічної діяльності.

Екологічна діяльність включає участь школярів у розробці і реалізації

навчальних проектів, спрямованих на покращення стану навколишнього

середовища, виявлення і вирішення проблем місцевого (шкільного) співтовариства.

7. Інформаційно-комунікаційна компетентність полягає в опануванні

основами цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатності до

безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності в навчанні та інших життєвих ситуаціях.

Формування  інформаційно-комунікаційної  компетентності  розглядається як формування не тільки технологічних навичок, а й здатності використовувати сучасні ІКТ для роботи з інформацією. Учні мають уміти шукати потрібні дані, організовувати, обробляти, аналізувати та оцінювати їх, а також продукувати і поширювати інформацію відповідно до своїх цілей. Ця здатність забезпечує школярам і вчителям можливість успішно продовжувати освіту впродовж усього життя, жити і працювати в інформаційному суспільстві.

Уведене поняття ІКТ-грамотності визначає, якими навичками і вміннями має володіти людина, щоб її можна було назвати грамотною в цьому

сенсі. Перелік цих навичок і умінь наведено в порядку підвищення складності пізнавальних (когнітивних) дій для їх виконання:

• визначення інформації – здатність використовувати інструменти ІКТ

для ідентифікації та відповідного подання необхідної інформації;

• доступ до інформації – уміння збирати і / або витягувати інформацію;

• управління інформацією – уміння застосовувати існуючу схему організації або класифікації;

• інтегрування інформації – уміння інтерпретувати і представляти ін-

формацію.  Сюди  входить  узагальнення,  порівняння  та  протиставлення

даних;

• оцінювання інформації – уміння виносити судження про якість, важ-

ливість, корисність або ефективність інформації;

• створення інформації – уміння генерувати інформацію, адаптуючи,

застосовуючи, проектуючи, винаходячи або розробляючи її;

• повідомлення інформації – здатність належним чином передавати ін-

формацію в середовищі ІКТ. Сюди належить здатність направляти елек-

тронну інформацію певній аудиторії і передавати знання у відповідному

напрямку.

8. Навчання впродовж життя передбачає опанування вміннями і нави-

чками  для  подальшої  освіти,  організацію  власного  навчального  середо-

вища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання

навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх

досягнення, навчання працювати самостійно й у групі.

Здатність навчатися впродовж життя означає спроможність знаходити

і засвоювати нові необхідні знання, прирощувати вміння й навички. Вона

закладається  ще  з  дошкілля,  стимулюється,  усвідомлюється,  розвивається й удосконалюється необмежено в часі.

Важлива  роль  належить  мотивації  в  системі  навчальної  діяльності,

уміння пробудити і закріпити в учнів стійке позитивне відношення до

навчальної діяльності.

9. Громадянські та соціальні компетентності пов’язані з ідеями демо-

кратії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового спо-

собу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають

співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність у

житті класу і школи, повагу до прав інших осіб, уміння діяти в конфлік-

тних ситуаціях, пов’язаних з різними проявами дискримінації, цінувати

культурне розмаїття різних народів та ідентифікацію себе як громадянина

України, дбайливе ставлення до власного здоров’я і збереження здоров’я

інших людей, дотримання здорового способу життя.

Громадянська та соціальна компетентності проявляються у формах по-

ведінки, спрямованих на ефективну та конструктивну участь у суспіль-

ному і громадському житті.

Педагогічні  завдання  формування  громадянської  ідентичності  нероз-

ривно пов’язані з формуванням громадянської компетентності учнів.

Громадянська компетентність – це сукупність здібностей, що дозволя-

ють індивіду активно, відповідально й ефективно реалізовувати комплекс

громадянських прав і обов’язків у демократичному суспільстві.

Громадянська компетентність не може бути сформована без опори на

громадянські цінності і не може реалізовуватися поза системою ціннісних

орієнтирів. Вона передбачає наявність певної життєвої позиції і внутріш-

ньої готовності до її реалізації і може в повній мірі проявитися тільки в

реальній життєвій ситуації.

Громадянська освіта – це система виховання і навчання особистості,

яка передбачає створення умов для становлення моральної громадянської

позиції, громадянської компетентності та набуття досвіду суспільно ко-

рисної громадської діяльності в контексті безперервної освіти.

Однак громадянську освіту неможливо реалізувати через окремий інте-

грований курс чи предмет. Це цілісна система. Цілі й завдання громадян-

ської освіти реалізуються на інтегративній основі в межах усіх предметів,

у позаурочній діяльності учнів. Урок може і має стати тим місцем, на

якому відбувається або запуск процесів демократизації в освітній уста-

нові, або аналіз досвіду громадянської дії та поведінки.

Громадянська компетентність тісно пов’язана з універсальними вмін-

нями і здібностями, які проявляються в різних сферах життя. Освоєння

учнями способів та прийомів дослідницької діяльності, пошуку та аналізу

інформації, вирішення конфліктів, спілкування, прийняття рішень, ово-

лодіння навчальними навичками – усе це сприяє розвитку громадянських

компетентностей. Розуміння цього дозволить педагогам наповнити новим

змістом звичні заняття, використовувати повною мірою багатющі можли-

вості учительської кооперації та міжпредметних зв’язків.

Інтерактивні методи навчання дозволяють дитині на уроці відчути себе

не пасивним об’єктом педагогічного впливу, а повноправним учасником

проектування пізнавальної діяльності. До найбільш успішних інтерактив-

них методів у сфері громадянської освіти належать, зокрема, соціальне

проєктування, різні форми дискусійного обговорення соціально значущих

проблем  (у  форматі  дебатів,  круглого  столу),  рольових  та  ділових  ігор

тощо. У Додатку до цього розділу ви можете познайомитися з техноло гією використання деяких із цих методів.

Проблемні методи дозволяють зробити пізнавальну задачу актуальною

для кожного учня в класі. Рішення пізнавальних продуктивних завдань,

пов’язаних з необхідністю дати оцінку сучасним історичним подіям і персоналіям, соціальним явищам і фактам, буде сприяти формуванню емоційного ставлення до них.

Для розвитку сфери саморегуляції дитину важливо ставити в умови

аналізу життєвих ситуацій. Наприклад, розглядаючи будь-яку історичну

чи сучасну ситуацію, можна попросити дитину уявити себе на місці того

чи  іншого  персонажа,  припустити,  які  почуття  він  повинен  відчувати, оцінити його дії, а потім попросити змоделювати свою поведінку в цій або подібній ситуації. Учитель не тільки занурює учня в будь-який історичний або соціальний сюжет, що сприяє досягненню навчальних цілей. Педагог викликає емоційну реакцію, пропонує ситуацію, що сприяє розвитку

вмінь адекватно оцінювати і коригувати свої думки і дії, співвідносити

свою поведінку з поведінкою інших людей, вибирати цілі і засоби їх досягнення. Одним із засобів досягнення цих цілей у навчальному процесі

та позаурочній діяльності може виступати метод моральних дилем (див.

Додаток Табл.4.).

Формуванню  активної  громадянської  позиції  сприяє  демократичний

устрій життя в школі, визначення цілей і мотивів громадянської діяль-

ності. Для цього необхідно зовнішню імітацію демократії в школі пере-

творити в реальну сферу проявів самостійності і громадянської позиції.

Значно розширює демократичний устрій життя привнесення в нього

досвіду участі дитини в соціальних проектах поза навчальним закладом.

Це вимагає тісного зв’язку шкіл з установами додаткової освіти, культури, різного роду громадськими організаціями.

Психолого-педагогічні дослідження разом з реальною практикою ро-

боти освітніх установ указують на те, що досить широкий потенціал у

даному плані має грамотно організована діяльність шкільного самовряду-

вання.

10. Культурна компетентність передбачає залучення до різних видів

мистецької творчості (образотворче, музичне та інші види мистецтв) шляхом розкриття і розвитку природних здібностей, творчого вираження особистості.

Закономірність  формування  культурної  компетентності  –  обізнаності

та самовираження у сфері культури – засобами інтегрованого курсу «Я

досліджую світ» зумовлена органічною єдністю мови і представленої нею

культури. Мова є культуротворчим началом, матеріалом та інструментаріум,  складником,  продуктом,  вмістилищем  і  виразником  національної культури.

Концентроване ознайомлення з культурними здобутками українства й

інших народів, розвиток духовної сфери учнів відбуваються під час ро-

боти з текстами підручника. Освіта має базуватись на культурних тради-

ціях  за  посередництва  розуму  й  тіла,  а  також  бути  включеною  до

контексту мистецтв і ремесел, мови та літератури, театру, пісні, танцю,

заняття спортом.
11. Підприємливість та фінансова грамотність знаходять відображення

в ініціативності, готовності відповідати за власні рішення, умінні організовувати  свою  діяльність  для  досягнення  цілей,  усвідомленні  етичних цінностей ефективної співпраці, готовності до втілення в життя ініційованих ідей, прийнятті власних рішень.

Підприємливість – це здатність утілювати задуми в життя. Вона охо-

плює такі аспекти, як креативність, потяг до інновацій і вміння ризику-

вати, а також здатність планувати заходи і реалізовувати їх. Підприємливість також повинна стосуватися етичних цінностей і сприяти доброму управ-лінню.

Підприємливість і фінансова грамотність означають спроможність здобувачів освіти генерувати нові ідеї, приймати свідомі рішення і здійснювати ефективні дії з метою управління коштами на даний час і в майбутньому.

Усі ключові компетенції в рівній мірі істотні. Деякі з них є пересічними і пов’язаними між собою. Наприклад, здатність критично мислити, здатність до творчості, ініціативність, уміння вирішувати проблеми й оцінювати ризик тощо є істотними для всіх 11 ключових компетентностей.

 

2.2. Формування предметних компетентностей як сукупності знань,умінь ,навичок з інтегрованого курсу "Я досліджую світ"

Окрім ключових компетенцій, загальних для всіх предметних галузей,

важливими є предметні компетенції як специфічні здібності, потрібні для

ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній галузі,

що включають вузькоспеціальні знання, особливі предметні вміння, навички, способи мислення.

Ключові  та  предметні  компетентності  є  базовими  поняттями  компетентнісного підходу. У науковій літературі побутують різні погляди на визначення поняття «предметна компетентність».

Виділяють ієрархію компетентностей:

• ключові  компетентності  –  належать  до  загального  (метапредмет-

ного) змісту освіти;

• загальнопредметні компетентності – належать до певного кола на-

вчальних предметів і освітніх галузей;

• спеціальнопредметні  (предметні)  компетентності  –  компетент-

ності, яких набуває людина при вивченні певного предмета упродовж конкретного навчального року або ступеня навчання.

Предметна компетентність – набутий учнями у процесі навчання до-

свід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань.

Предметна компетенція – це сукупність знань, умінь і характерних рис у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення.

Предметні компетентності забезпечуються засобами одного предмету,

їхні зміст і структура чітко відповідають певним елементам навчального

змісту.  Вони  визначаються  на  основі  вимог  до  навчальних  досягнень

учнів, які вказано у програмі кожної освітньої галузі, а також як здатність учня успішно застосовувати сукупність знань і способів дій з певного

предмета під час уроку або відповідно до життєвої ситуації.

Щоб учні ефективно застосовували предметні компетентності у процесі

навчання, вчителю треба звернутися до активних методів навчання, зокрема дослідницького, експериментального. Оволодіння учнями початковими  навичками  експериментальної  діяльності  в  молодшій  школі спрямоване на використання набутих знань у практичній діяльності, формування пізнавальних інтересів, розвиток творчих здібностей.

Незважаючи  на  різноманітність  підходів  до  змісту  поняття  «компетентності», усі вони відображають перехід освіти від змістово предметної орієнтації до ефективної особистісно орієнтованої життєдіяльності кожної людини, чого не могла забезпечити традиційна система освіти. Завдання особистості – бути компетентною, конкурентоспроможною.

Уведення поняття «предметна компетентність» до нормативної і практичної  складової  освіти  дозволяє  вирішувати  проблему,  яка  полягає  в тому, що учні можуть добре опанувати теоретичні знання, але відчувають труднощі  в  діяльності,  що  вимагає  використання  цих  знань  для  вирішення конкретних життєвих завдань або проблемних ситуацій.Предметна компетентність передбачає не лише засвоєння учнями не пов’язаних між собою знань і вмінь, а оволодіння ними в єдиному комплексі.

Перед початком формування предметної компетентності доцільно визначити її структуру та зміст. А тому варто звернутися до трактування

складових компетентності вченими, що досліджували це питання.

Думки вчених щодо визначення внутрішньої структури компетентності

неоднозначні,  але  вони  єдині  в  тому,  що  здатність  досягати  значущих результатів у діяльності визначається наявністю знань і вмінь, мотивів ціннісних орієнтацій у галузі предметів, а також сформованістю рефлексивно-оцінних умінь.

Кількість  складових  компонентів  предметної  компетентності  варіюється. Проте спільними для багатьох підходів є такі структурні елементи:

мотиваційний, когнітивний, діяльнісний та особистісний, який включає

емоційно-вольовий,  ціннісний,  рефлексивний  компоненти.  Така  структура відображає основні компоненти навчальної діяльності учнів (мотиваційний, змістовий та процесуальний).

Мотиваційний компонент предметної компетентності включає: усвідомлення значущості і цінності предмету в сучасному суспільстві; мотивацію до навчання й орієнтацію на використання цих дисциплін в діяльності, ціннісне відношення до вивчення.

Когнітивний компонент предметної компетентності можемо аргументувати рівнем знань школярів з предмета, які вони використовують для вивчення інших предметів, набуття умінь та навичок оперувати різними моделями в навчальній діяльності.

Використання набутих знань у практичній діяльності як умінь, навичок, досвіду визначає діяльнісний компонент цього виду компетентності.

Діяльнісний  компонент  містить  володіння  навичками  використання

алгоритмів, методів, способів, моделей у дослідницькій діяльності.

Особистісний компонент полягає у формуванні Я-концепції, ціннісних орієнтацій, усвідомленості, послідовності, раціональності, узагальненості  прийняття  рішень,  здатності  учня  до  вольових  напружень,наполегливості, витривалості, стриманості тощо (див. сх. 1).

Ціннісна  складова  предметної  компетентності  учнів  курсу  «Я  досліджую світ» – це система цінностей молодших школярів у сфері відносин «людина-природа», «людина-людина» і природоохоронної практики. Когнітивну (знаннєву) складову предметної компетентності учнів з курсу «Я досліджую  світ»  становлять  предметні  знання.  Знання  з  навчального курсу є міцними і функціональними, якщо вони приведені у відповідну систему  і  характеризуються  цілісністю.  Формування  в  учнів  системи знань – основа формування їх цілісності. Знаннєва складова предметної компетентності курсу «Я досліджую світ» повинна відповідати Державному стандарту початкової школи, сучасному розвитку наук, інтеграції знань з різних предметів, можливостям реалізації міжпредметних зв’язків у початковій школі.

Процес  формування  будь-чого  здійснюється  у  діяльності.  Діяльнісну

складову предметної компетентності учнів становлять уміння, навички і

оволодіння різними способами діяльності. Учень у процесі навчання постійно  здійснює  велику  кількість  дій:  слухає,  записує,  розглядає,  порівнює,  тому  важливо  створювати  умови  для  максимально  самостійної діяльності школярів через різні форми, методи і засоби навчання.

Діяльнісна складова предметної компетентності учнів базується на пізнавальній і творчій активності учнів і включає ведення спостережень за об’єктами природи з виявленням причинно-наслідкових зв’язків між явищами природи і життєдіяльністю людини, уміння здійснювати пошуково-дослідницьку діяльність, практичну і природоохоронну діяльність, робити висновки й узагальнення, створювати проєкти для стимулювання пізнавального інтересу, розвиток спостережливості, мовної діяльності.

Етапи  та  способи  формування  предметної  компетентності  учнів  відображають  певні  категорії  навчальних  цілей.  Відповідно  до таксономії Б. Блума  категоріями  навчальних  цілей  є:  знання,розуміння,  застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Кожна з категорій розкривається через систему дій учня (сх. 2).

Набуваючи  предметної  компетентності,  учні  оволодівають

умінням самостійного перенесення знань у нову ситуацію, умінням  комбінувати  вже  відомі  та  нові  способи  вирішення  проблеми, умінням відстоювати свою думку, набувають прагнення пояснити  незрозумілі  явища  тощо.  Важливим  етапом  формування предметної компетентності учнів є перетворення знань на переконання. Це має свідчити про те, що набуті знання забезпечують постійну спрямованість мислення, оцінок, дій учня відповідно до його потреб та інтересів.

Чим же має послуговуватися педагог для досягнення такого результату навчання, як компетентність? Передусім, незалежно від технологій, які використовуєте, важливо пам’ятати такі правила:

1. Головним є не предмет, якого навчаєте, а особистість, яку формуєте. Особистість формує саме вчитель – своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета, а не предмет.

2. На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогодні

активний учень, а завтра – активний член суспільства.

3. Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами

навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх учитися.

4. Варто частіше використовувати питання «чому?». Навчити мислити, розуміти причинно-наслідкові зв’язки є обов’язковою умовою розвивального навчання.

5. Пам’ятайте, що знає не той, хто переказує, а той, хто використовує

на практиці.

6. Привчайте учнів думати і діяти самостійно.

7. Розвивайте творче мислення за допомогою всебічного аналізу проблем; частіше практикуйте творчі завдання.

8. Пізнавальні завдання вирішуйте кількома способами: пам’ятайте,

що в кожного учня має бути свій зручний спосіб розв’язання проблеми.

9. Потрібно постійно та систематично демонструвати учням перспективи навчання.

10. Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

11. У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об’єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем знань.

12. Вивчайте і враховуйте життєвий досвід кожного учня, його інтереси, особливості розвитку.

13. Будьте поінформовані щодо останніх освітніх і наукових досягнень у своїй галузі.

14. Заохочуйте дослідницьку роботу учнів. Знайдіть можливість ознайомити їх з технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв’язання завдань, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів.

15. Навчайте так, щоб учень розумів, що знання є для нього життєвою потребою.

16. Пояснюйте учням, що кожна людина знайде своє місце в житті,

якщо навчиться всього, що потрібно для реалізації життєвих планів.

Таким чином, предметна компетентність молодшого школяра з інтегрованого курсу «Я досліджую світ» – це його особистісна якість, яка характеризується  сукупністю  мотивів,  ціннісних  орієнтацій,  знань,  умінь, навичок  і  формує  здібності  учня  вирішувати  пізнавальні,  проблемні  і практичні  завдання  у  сфері  відносин  «людина-природа»  і  «людина-людина». Набуття учнями системи знань, умінь і навичок спрямовано на формування їхньої компетентності, тому предметну компетентність зазначеного курсу і шляхи її формування потрібно розглядати як результат інтегрованого курсу «Я досліджую світ» молодших школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 Аналіз програм, підручників та передового педагогічного досвіду щодо вивчення курму «Я досліджую світ»

3.1. Аналіз програм і підручників з курсу «Я досліджую світ»

Формування допитливості, прагнення шукати і генерувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених практичних робіт, пізнавати себе і навколишній світ шляхом спостереження та дослідження - усе це вимагає методологічно правильної організації дослідницької діяльності учнів. Задля досягнення ефективного результату у формуванні дослідницької компетентності, було проаналізовано основні нормативні документи: Концепцію Нової Української Школи [61], Державний Стандарт початкової освіти (2018) [58], Типову освітню програму під керівництвом Р. Б. Шияна [67]. Встановили відповідність на основі представленості змістових ліній, згрупованості очікуваних результатів у підручнику «Я досліджую світ» для 2-го класу (О.І. Большакова, М.С. Пристінська) [4, 5], які є показовими у контексті дослідження.

У Концепції Нової Української школи зазначається, що основу компетентностей у природничих науках і технологіях становлять: наукове розуміння природи і сучасних технологій, а також здатність застосовувати його в практичній діяльності, уміння застосовувати науковий метод, спостерігати, аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати результати [61, с. 11].

У контексті дослідження виокремленні загальні та обов’язкові результати навчання, які необхідно сформування в учнів 2-го класу відповідно до Державного стандарту:

- виявляє і формулює дослідницькі проблеми: обирає для дослідження такі проблеми довкілля, що його цікавлять;

- визначає мету і висуває гіпотезу: пропонує/обирає із запропонованих доцільні для дослідження, здійсненні та безпечні дії з об’єктами довкілля; передбачає результати спостережень природничих явищ і процесів;

- планує дослідження: пропонує/обирає із запропонованих послідовність кроків у спостереженні/експерименті;

- спостерігає, експериментує, моделює: спостерігає за обраними з цікавості природними явищами та об’єктами, досліджує їх;

- аналізує й обґрунтовує результати дослідження, формулює висновки: описує, що нового дізнався, спостерігаючи та експериментуючи;

- проводить самоаналіз дослідницької діяльності: описує та пояснює те, про що дізнався; радіючи пізнанню нового, розуміє, що помилки є невід’ємною частиною пізнання [58, с. 8-9].

Підручник інтегрованого курсу «Я досліджую світ» для 2 класу є основним засобом формування у молодших школярів вищеперерахованих умінь та навичок природничого змісту. Його аналіз був здійснений за параметрами науково-методичної експертизи МОН України, відповідно до проблематики наукового дослідження [64] .

Отже, зміст підручника щодо проблематики нашого дослідження, відповідає Державному стандарту початкової освіти, але встановлено, що його змістове наповнення не в повній мірі відповідає Типовій освітній програмі, розробленій колективом авторів під керівництвом Р.Б. Шияна. У підручнику майже не представлені завдання на формування дослідницької компетентності та уміння здобувати знання протягом життя з використанням системи міні- та експрес-досліджень природничих об’єктів, явищ та процесів

3.2. Аналіз передового педагогічного досвіду на уроках «Я досліджую світ»

Формування природничих понять в учнів. З досвіду роботи

Вчителя Озерської філії КЗ «Павлівський ліцей «Гранд».

Вчитель Подвиженко Людмила Миколаївна має великий досвід роботи  у 30 років, високу фахову й методичну підготовку. Вона є вчителем вищої категорії.

За роки своєї робти з дітьми зробила висновок, що процес сприйняття учнями інформації підвищується, коли перед ними ставиться спеціальні звдання, коли учні є зацікавленні роботою.  Для цього необхідно використовувати різні методи та форми навчання, наприклад:

• пояснювально-ілюстративний: педагог організовує сприймання та усвідомлення інформації, а учні її сприймають, осмислюють і запам’ятовують
•  репродуктивний: педагог дає завдання, учні вчаться застосовувати знання за зразком
• проблемного виконання: вчитель формулює проблему і сам її

 вирішує, а учні уважно стежать за ходом його творчого пошуку

• частково-пошуковий (евристичний): педагог формулює проблему, а учні поетапно вирішують її під його керівництвом (при цьому поєднується репродуктивна й творча діяльність учнів)
• дослідницький: вчитель ставить перед учнями проблему, а вони самостійно вирішують її (висувають ідеї, перевіряють їх, підбирають необхідні для цього джерела інформації, матеріали прилади, тощо. (А також табл. 5. Додаток 1).

Сучасні діти чудово сприймають матеріал тоді коли він є для них цікавим для цього часто використовуються такі види занять як:

• уроки-мандрівки;
•  віршовані (римовані);
•  уроки інтегровані ;
• уроки уроки-теле- та радіопередачі;
•  уроки-дискусії ;
• уроки-змагання ;
• уроки-дослідження ;
• уроки-сюжетні замальовки.

(Дивитися фото Додаток 2).

 

Жоден урок не може бути цікавим та ефективним без застосування цих методів. Важливе значення в методиці початкового навчання  надається оволодіння учнями дослідницькими і практичними вміннями, потрібними для вивчення курсу «Я досліджую світ». На цих уроках учні ознайомлюються з обєктами  та явищами природи на основі дослідницьких методів.Інтегрований курс «Я досліджую світ» передбачає організацію дослідницької діяльності учнів. Наприклад ,проведення досліду «Як перетворити яйце на гумовий м’ячик». ( Мал.1.Додаток 3).

Подвиженко Людмила  Миколаївна планує свої уроки звертаючи враховуючи їх вікові категорії. Психологи відзначають, що діти на різних етапах свого життя по різному сприймають та усвідомлюють інформацію. При тому кожен школяр володіє певним темпераментом,поведінкою та особливостями пізнавальної діяльності. А саме тому кожен потребує індивідуального підходу на основі врахування  психологічних особливостей формування його особистості.

Саме з цього випливає що для досягнення успіху у вивченні курсу «Я досліджую світ» та вихованні учнів важливо брати до уваги як вікові так і індивідуальні особливості учнів, риси характеру, ставлення до навчання ,потреби і здібності кожного школяра.  Тільки за цієї умови вчитель зможе забезпечити  повноцінне і свідоме сприйняття дитиною навчального матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Нові стандарти освіти передбачають внесення значних змін в структуру, зміст і цілі освіти, зміщення акцентів з одного завдання - озброїти учня знаннями, на інше - формувати у нього загальнонавчальні вміння та навички, як основу навчальної діяльності. Навчальна діяльність школяра повинна бути опанована ним в повній мірі, враховуючи усі її компоненти: учень повинен бути орієнтований на знаходження спільного способу розв’язання задач (виділення навчального завдання), добре володіти системою дій, що дозволяють вирішувати ці завдання (навчальні дії); вміти самостійно контролювати процес своєї навчальної роботи (контроль) і адекватно оцінювати якість його виконання (оцінка), тільки тоді учень стає суб’єктом навчальної діяльності. Одним із способів перетворення учня на суб’єкт навчальної діяльності є його участь у дослідницькій діяльності, яка є базовою складовою дослідницької компетентності.

На сьогодні існують різноманітні підходи щодо тлумачення поняття «дослідницька компетентність». Узагальнюючи існуючі дослідження окресленої проблематики, спираючись на визначення О.А. Ушакова, нами дослідницька компетентність тлумачиться як інтегральна якість особистості, що виражається в здатності й готовності до самостійного пошуку розв’язання нових проблем й творчого перетворення дійсності на основі сукупності особистісно-осмислених знань, умінь, навичок, способів діяльності та ціннісних установок.

Одним із ключових методичних інструментів організації й реалізації дослідницької діяльності молодших школярів є експрес-дослідження, мета яких - набуття учнями початкових умінь дослідження, як універсального способу опанування дійсності, розвиток здатності до дослідного типу мислення, активізації особистісної позиції в освітньому процесі на основі набуття суб’єктивно нових знань.

Науковцями виокремлено основні категорії, які характеризують компоненти дослідницької компетентності учня: дослідницька поведінка, дослідницька активність, дослідницька позиція. Інтегративність даного поняття розкривається й через його компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, процесуальний, оцінний. Означені компоненти покладені в основу виділення рівнів сформованості дослідницької компетентності учнів початкових класів: вихідний, початковий, продуктивний та креативний.

Використання системи експрес-досліджень в практиці викладання, в організації процесу пізнання має велике значення. Воно дозволяє забезпечити пошукову орієнтацію учнів, спрямовану на творчий розвиток особистості, накопичення в учнів достовірних конкретно-образних уявлень про навколишню дійсність фактичних знань, які є основою для подальшого їх усвідомлення, збагачення, розкриття причин і взаємозв’язків, що існують в навколишньому світі. В ході реалізації такого дослідницького методу на уроках «Я досліджую світ» молодші школярі опановують низкою практичних умінь і навичок, виявляють характер і особливості об’єктів навколишнього середовища за їх ознаками і властивостями.

Зміст підручника щодо проблематики нашого дослідження, відповідає Державному стандарту початкової освіти, але встановлено, що його змістове наповнення не в повній мірі відповідає Типовій освітній програмі, розробленій колективом авторів під керівництвом Р.Б. Шияна. У підручнику майже не представлені завдання на формування дослідницької компетентності та уміння здобувати знання протягом життя з використанням системи міні- та експрес-досліджень природничих об’єктів, явищ та процесів.

з проведеного аналізу програм, підручників та передового педагогічного досвіду вчителів України щодо можливостей використання експрес-досліджень на уроках «Я досліджую світ» у 2 класі можемо зробити висновок про недостатність уваги проблемі становлення «дитини-дослідника».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бібік Н. М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосу-

вання / Н. М. Бібік // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світо-

вий  досвід  та  українські  перспективи  :  Бібліотека  з  освітньої

політики. – Київ : «К.І.С.», 2004. – С. 47–52.

2. Боголюбов Л. Н. Базовые социальные компетенции в курсе об-

ществоведения//Преподавание  истории  и  обществознания  в  школе.  №  9. 2002. – С. 24.

 3. Гальперин П. Я. Основные результаты исследований по проблеме «формирование умственных действий и понятий»: Доклад на соискание учен. степени д-ра пед. наук (по психологии) по совокупности работ. – М.: Б. и., 1965. – 51 с.

 4. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : Світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. – Київ : «К.І.С.», 2004. – 115 с.

 5. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті/ О. В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи; за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. 2004. – 111 с.

6. Компетентнісно орієнтована освіта в дії: уроки для стійкого розвитку / О. Онопрієнко, А. Цимбалару // Початкова школа. – 2011. – № 1. – С.53–59.

  7. Локшина О. І. Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія і практика (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) / О. І. Локшина. – К.: Богданова А. М., 2009. – 404 с.

  8. Савченко О. Я. Уміння вчитися – ключова компетентність молодшого школяра: посібник / О. Я. Савченко. – К.: Педагогічна думка, 2014. – 176 с.

  9. HutmacherWalo.KeycompetenciesforEurope//ReportoftheSymposiumBerne,

Switzerland 27-30 March, 1996. CouncilforCulturalCo-operation (CDCC) //SecondaryEducationforEuropeStrasburg, –1997.

10.Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний  ресурс]. –  Режим  доступу:

http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ ua-sch 2016/konczepcziya.html.
11. Бондаренко Н. В. Соціальний аспект формування українськомов-

ної компетентності старшокласників / Н. В. Бондаренко, С. В. Косянчук //Гума-нітарний  вісник  Полтавського  національного  технічного  університету  імені Юрія Кондратюка: зб. наук. праць [ред. кол.; гол.

  12. Компетентнісно орієнтована освіта в дії: уроки для стійкого розвитку / О. Оно-прієнко, А. Цимбалару // Початкова школа. – 2011. – № 1. – С. 53–59.

  13. Кубенко І. М. Що таке компетентність і як її розуміють в освіті/додаток до елек-тронного журналу «Теорія та методика управління освітою», вип. № 1, 2010 р.

  14. Локшина О. І. Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія і практика (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) / О. І. Локшина. – К.: Богданова А. М., 2009. – 404 с.

  15. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний  ресурс].   –  Режим  доступу:  http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ ua-sch-2016/konczepcziya.html

  16. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : Світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. – Київ : «К.І.С.», 2004. – 115 с.

  17. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / О. В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. 2004. – 111 с.

  18. Савченко О. Я. Уміння вчитися – ключова компетентність молодшого школяра: посібник / О. Я. Савченко. – К.: Педагогічна думка, 2014. – 176 с.

19. ANNEX to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong  Learning  [Electronic  resource].  –  Available  at:  https://ec.europa.eu/education/sites/education/fi les/annex-recommendation-key-competences-lifelong-learning.pdf.

20. Державний стандарт  початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2018 р. № 87. (у ред. постанови Кабінету Міністрів України  від  24  липня  2019  р.  №  688).  –  Hежим  доступу:  https://zakon.rada/gov.ua/Laws/show/87-2018
21.  Зайцева  Н.  Ю.,  Захарова  Т.  В.,  Качурина  Т.  В.  Формирование

пред метных компетенций у младших школьников на уроках матема-

тики // Научное обозрение. Педагогические науки. – 2017. – № 6–2. –

С.  237–245;  URL:  https://science-pedagogy.ru/ru/article/view?id=1720

(дата обращения: 29.08.2019)

  22. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / За ред. О. В. Овчарук. – К.: « К.І.С.», 2004.

  23. Кремень В. Г. Система освіти в Україні: Сучасні тенденції і перспективи // Професійна освіта: педагогіка і психологія / За ред. Т. Левовицького, І. Вілш, І. Зязюна, Н. Ничкало. – К.: Ченстохова, 2000. – С.11–31.

  24. Смородинова М. В. Технология формирования предметной компетенции учащихся основного звена общеобразовательной школы [Текст] // Теория и практика образования в современном мире: материалы II Междунар. науч. конф. (г. Санкт-Петербург, ноябрь 2012 г.). – СПб.: Реноме, 2012. – С. 93–94. – URL https://moluch.ru/conf/ped/archive/64/2837/ (дата обращения: 29.08.2019).

  25. http://ipvid.org.ua/upload/iblock/d89/d89dabff a0224fcf8e34e84fbd65ae09.pdf

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 1

 

Таблиця 4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 5.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Фото з уроків «Я досліджую світ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

ДОСЛІДИ

Як перетворити яйце на гумовий м’ячик   

Що знадобиться:

•   Свіже куряче яйце
•   Баночка чи інша прозора місткість
•   Оцет харчовий 9 %
•   Ліхтарик

Попросіть дитину помістити яйце в невелику місткість. Нехай дослідник заллє його оцтом аж до самого вершечка. Тепер треба буде почекати дві доби, щоб дізнатися, що трапиться з нашим яйцем. Можна кілька разів на день перевіряти, що відбувається з «піддослідним».

Яйце практично відразу покриється бульбашками, тому дитина буде з цікавістю спостерігати за його трансформацією.

Через дві доби яєчна шкаралупа повністю розчиниться і наше яйце перетвориться на… гумовий м’ячик. Принаймні так здаватиметься під час першого огляду. Попросіть дитину промити «піддослідного» у проточній воді та потримати в руках. На що схожі відчуття під час дотику. Зараз яйце більше схоже на пружне желе чи на гуму? Чи збільшилось воно в розмірі? (Відповідь — так, бо всотало в себе трохи оцту).

Коли звечоріє, попросіть дитину вимкнути світло в кімнаті й провести для яйця… рентген. Просвітити яйце наскрізь можна за допомогою звичайного ліхтарика. Ви побачите жовток.

Потім увімкніть світло і скажіть, що настав час розрізати наш м’ячик-яйце чи натиснути на нього сильніше (бажано над столом чи раковиною). Як і на початку експерименту, серединка яйця буде рідкою. PS. Поясніть дитині, що вживати таке яйце в їжу категоричного заборонено.

Розгадка:Розкажіть дитині про властивості оцту. Саме під його впливом кальцій, який міститься в шкаралупі, розчиняється. Ось чому ми бачимо величезну кількість бульбашок на яйці.