2 березня о 18:00Вебінар: Як казка допомагає навчати образотворчому мистецтву учнів 5-7 класів

Презентація учнівського проекту "Символи Батьківщини"

Про матеріал

Учнівський проект “Символи моєї Батьківщини”

Мета: поглибити і збагатити знання учнів про символи України; вчити самостійно знаходити інформацію з різних джерел та вміло представляти її аудиторії; розвивати пізнавальні здібності учнів, критичне мислення; навички спілкування в соціумі; виховувати повагу до символів української держави, патріотизм, естетичні смаки, творчі та художні навички.

Перегляд файлу

Учнівський проект “Символи моєї Батьківщини”

 

Мета: поглибити і збагатити знання учнів про символи України;  вчити самостійно знаходити інформацію з різних джерел та вміло представляти  її аудиторії; розвивати пізнавальні здібності учнів, критичне мислення; навички спілкування в соціумі; виховувати повагу до символів української держави, патріотизм, естетичні смаки, творчі та художні навички.

Обладнання: державні символи України, аудіо запис Гімну України, рушники, гілочки калини, верби, побутові речі.

Дидактична характеристика проекту: творчий, груповий.

Об’єкт пізнання: символи  Батьківщини.

 Провідна проблема: залучити учнів до пошуку цікавого матеріалу про символи України.

Спосіб розв’язання проблеми: збір інформації.

Освітній продукт: альбом “Символи моєї Батьківщини”.

План виконання проекту:

  1. Обговорити у класі важливі про­блеми.  
  2. Запропонувати ідеї щодо розв’язання проблеми та форми представлення результату.
  1. За допомогою вчителя визначити джерела потрібної інформації.
  2. Розподілити клас на творчі групи, розподілити обов’язки між учасниками.
  3. Збирати матеріали для альбому, відібрати найцікавіше.
  4. Оформити альбом “Символи моєї Батьківщини”.

7. Запросити гостей та  продемонструвати перед ними результати про­екту.

Виконання проекту:

  1. Пошук цікавої інформації про символи з різних джерел.
  2. Проведення уроків та виховних заходів пов’язаних із темою проекту.
  3. Оформлення проекту:
  •    створення альбому “Символи моєї Батьківщини”
  •    підбиття підсумків у формі виховного заходу.

Завдання для груп:

група 1.

Дати відповіді на питання:

Що таке прапор?

Що являє собою Державний Прапор України?

   Як люди виявляють пошану до прапора?

  На яких спорудах ви бачили Державний Прапор?

група 2.

Дати відповіді на питання:

Що означає слово "герб"?

Що являє собою малий Державний Герб України?

Що означає тризуб?

група 3.

Дати відповіді на питання:

Що таке гімн?

Коли звучить Державний Гімн України?

Хто є автором пісні "Ще не вмерла України ..."?

група 4.

Зібрати матеріал про символи нашої місцевості:

Герб, Гімн, прапор Андрушівського району, герб Нехворощі.

 

Вчитель.

Любі діти, у наш клас
Завітали люди щирі.
Привітайте в добрий час
Гостей посмішкою й миром.
Учень. Ми вам раді, люди добрі
І вітаєм щиро вас,

І запрошуєм ласкаво

На свято в четвертий клас.                                                                                              Вчитель. Сьогодні у нас незвичайний урок.
Сьогодні ми зробимо ще один крок

В країну прекрасну, в країну чудову,

Де змалку нам добре відомі:

І мова прекрасна її, і пісні колискові.

Тут дім наш і школа, і друзі чудові.

Країна ця - край наш найкращий у світі,

І люблять його і дорослі і діти.

  • Що це за країна?
  • А що для вас означає Україна?
  • Продовжіть речення: Для мене Україна це……………
  • А як би ви намалювали Украї

  Учні читають вірш «Намалюю Україну»

Що мені намалювати?

Мабуть, сонях біля хати. 

Намалюю ще калину —

І берізку, і вербичку,

Що все дивляться у річку.

Намалюю ліс і гори,

Намалюю Чорне море,

Намалюю лан, пшеницю

Серед степу ту криницю,

 До якої в літню спеку

 Все зліталися лелеки.

Намалюю парубків —

Чорнобривих козаків.

Намалюю у стрічках

Україночок-дівчат.

Над колискою маляти

Лагідна схилилась мати.

Намалюю стежку в полі,

Небо наше синє-синє,

Ясне сонечко, красиві

Айстри, мальви біля тину.  

Намалюю Україну.

 

(Виставка малюнків)

         Учні читають вірш «Україна»

На білому світі є різні країни,                        

А в них — і ліси, і лани...  

Та тільки одна на землі Україна,    

А ми — її доньки й сини.   

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,   

 І квіти усюди ростуть...      

 Та тільки одну Батьківщину я маю,

  її Україною звуть.

  Моя Україно, тебе я кохаю —     

 Тут дім мій, тут друзі живуть.      

 Тут мовою рідною пісня лунає       

 І мальви по селах цвітуть.

 

Вчитель. У кожного з нас є день народження. День народження є і у нашої країни. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України приймає " Акт проголошення незалежності України". Вчитаймося у зміст цього документа.

А 1 грудня 1991 року в Україні вперше відбувся Всеукраїнський референдум. Більшість громадян, які брали у ньому участь, проголосували за те, щоб Україна стала незалежною. Здійснилась віковічна мрія українського народу, який сказав тверде і остаточне "так" 1 грудня 1991 року.

Результати  референдуму  засвідчили єдність  усіх наших  помислів   і прагнень.  

Ми з гордістю й радістю можемо заявити всьому світові, що засяяло сонце над нашою землею, нашою державою - Україна здобула волю і незалежність.

Перед   світом   постала   держава   з   давньою   історією,   оригінальною духовною культурою, працьовитими, миролюбними людьми.

 

  • Кожна держава має свої символи. А що ж таке символ?

 

Символ - це предмет, який характеризує дер­жаву, відображає її побут, традиції, господарю­вання, історичне минуле, прагнення народу.

Символіка  це своєрідна візитна картка країни, вона ніби презентує її існування.

Символами України є гімн, герб і прапор.

 

З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка і мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і зібралися в далеку дорогу. Мати, проводжаючи синів, давала їм на згадку про себе різні подарунки.

  • На згадку про свою матусю, візьми, сину, ось цю золоту корону з трьома промінцями. Ця корона буде зігрівати людей, вести тебе вперед до перемог. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

А ти , синочку, одягни ось цей жовто-блакитний одяг, нехай нагадує він тобі рідне небо та наші щедрі ниви.                                                                               

Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам'ятали його і назвали Прапором. - Ти ж мій сину, отримав у дарунок від мами соловейків голос. Нехай же повсюди лунає твій голос і величний спів. За його дзвінкі і урочисті пісні люди дали йому ім'я – Гімн.

 

У ст. 20 (1 розділ) Конституції України запи­сано: «Державними символами України є Дер­жавний прапор України, Державний герб Укра­їни, Державний гімн України».

 

Звіт 1 групи.

 

Прапор (знамено) - полотнище певного ко­льору чи поєднання кольорів, часто з певним зо­браженням, прикріплене до держална чи шну­ра. Це - офіційна емблема держави, символ її суверенітету.

Український прапор запровадив Данило Га­лицький. Синь українського неба і золото нео­зорих пшеничних полів переніс наш народ на свій прапор.

Державний прапор України – це національний прапор України; що  являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг:   верхньої  -  синього кольору, нижньої  - жовтого   кольору,   із   співвідношенням  ширини прапора до його довжини 2÷3.

 Жовтий  колір   -  це  колір пшеничної ниви, колір зерна, що дарує життя землі. Жовтий колір - ще й  колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Блакитний колір - це колір ясного, чистого мирного неба. А хіба без  живлющої матері-води визрів би й заколосився хліб?  От вам і ще один блакитний колір – колір цариці-води!

Отже, жовтий колір – колір хліба, життя, а синій - це колір неба, миру. Тому, мабуть, народ України й вибрав поєднання цих кольорів для свого національного прапора.

Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних
установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави.
Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на
п'єдестал пошани підіймаються українські спортсмени. Де б не був наш
прапор - на кормі корабля, на борту літака, на машині українського
дипломата, на будинку Верховної Ради - скрізь і всюди він засвідчує: тут
присутня Україна, тут її громадянин.

Поети оспівують цей державний символ у своїх творах.

 

Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо - синє-синє,

А під небом золотіє нива,

А народ - і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню,

Треба шанувати й боронити.

Прапор - символ нашої держави,

Він для всіх - ознака сили й слави.  

 

                                            Наш прапор

Синій, як море, як день, золотий —

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний свій прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть.

Гляньте, жита в ньому золото ллють.

 З жита, з волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний. (О.Олесь)

 

Прапор нашої Вкраїни

Має колір жовто-синій.

І повинен кожен знати,

Як два кольори єднати:

  Синє небо — верхня смуга,

Жовте поле — нижня смуга.

Я підношу із любов'ю

Прапор ніжно-кольоровий. (Г. Чубач)

 

Звіт 2 групи.

 

Герб - символічний знак, ключ до історії, роду, міста, держави. Ще герб - це відмітний знак, кар­тинка. Герби бувають різні: на них зображують рослини, звірів, птахів. Знак свідчить про те, чим славна держава, що символізує її могутність.

Зображення тризуба на території нашої держа­ви має дуже давню історію. Наскальні малюнки, гончарні вироби, монети, прикраси, які розкопу­ють археологи, свідчать про те, що тризуб був по­ширений тут ще у ІV-І ст. до нашої ери, тобто 3-6 тисяч років тому...

За часів Київської Русі у Х-ХІ ст. бачимо три­зуб на золотих і срібних монетах князя Володи­мира Великого. Потім він стає ознакою держав­ної влади для нащадків Володимира - князів Святослава і Ярослава Мудрого. Є він і в гербі дочки Ярослава - князівни Анни, яка стала ко­ролевою Франції.

Саме тому, що на землях України тризуб має безперервну тисячолітню традицію, він визнаний символом Української держави. Можна пофанта­зувати з приводу того, що саме символізує тризуб. Число три завжди вважалося числом казковим, чарівним. Пригадаймо лише казки, в яких зібра­но мудрість народу за багато століть існування. Там можна знайти розповідь про трьох богатирів, про три бажання, які виконують чарівники, роз­повіді про три дороги, що лягають перед казкови­ми героями тощо...

Тризуб означає триєдність життя - батько, ма­ти, дитя, які символізують силу, мудрість і лю­бов. Тризуб ще відображає і єднання трьох стихій - землі, води, повітря, без яких неможли­ве життя. Якщо придивитися уважно до герба, то можна ще й скласти слово з його частин - во­ля. Адже до волі завжди прагнув український народ.

У християнській релігії цей знак пояснюють ще й так:

Бог Отець — Бог Дух Святий — Бог Син. Тризуб — тисячолітній священний знак, і ми пишаємося тим, що він став Державним Гербом нашої Батьківщини.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

 

 

Герб

Наш герб - тризуб.

 Це воля, сила й слава.

 Наш герб - тризуб.

Недоля нас косила,

Та ми зросли, ми є,

Ми завжди будем,

Добро і пісню

Несемо ми людям.

 

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

 Він - як сонце в небі синім,

 В ньому слава, в ньому сила.

 В нім священне слово «воля».

 Що рятує від недолі.

Будь же, рідна Україно,

 Під гербом цим вільна й сильна,

Хай про тебе в цілім світі

Знають всі: дорослі й діти.

 

Звіт 3 групи.

 

Гімн - це урочиста головна пісня, яка прославляє Україну, є її символом держав­ності і національної єдності. Слова написав у 1862 році поет Павло Чубинський. Музику до вірша створив композитор Михайло Вербиць-кий. Всі найбільші свята українського народу проходять з урочистим виконанням нашого пре­красного гімну.

Назва   «гімн»   прийшла до  нас  із  грецької мови. Так у Стародавній Греції називали уро­чисту, похвальну пісню на честь богів і героїв.

Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла України» виконувала протягом усього ча­су існування Української держави. Однак держав­не затвердження отримала лише згодом - 15 бе­резня 1939 року - як офіційний гімн Карпатської України, що виникла 1939 року. Цим актом було підкреслено зв'язок традицій державності Ук­раїни. Але, на жаль, Карпатська Україна проісну­вала недовго. Разом з її упадком гімн «Ще не вмерла України» був заборонений. Та настав час відродження, воскресіння. Воскресла Україна, відроджуються національні традиції, її сим­воліка, патріотичні і духовні гімни, а серед них і «Ще не вмерла України». Тисячі і тисячі вірних синів народу з цією піснею на устах боролися за волю України. А сьогодні це символ, який затвер­джений Конституцією України. І, звичайно, найкращі сьогодні слова про її автора Павла Чу­бинського та композитора Михайла Вербицького.

Народився Павло Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту. Своє життя Чубинський пов'язав із вивченням народного побуту, збиранням і дослідженням українського фольклору. За нау­кові праці був удостоєний високих нагород. Ви­знання заслуг Чубинського в галузі народознавства супроводжувалося переслідуванням його як ук­раїнського патріота, який мав сміливість демон­струвати свою любов до України, її мови, культури. Найяскравішим виявом патріотичних почуттів ав­тора було створення вірша «Ще не вмерла Ук­раїна», за що поет поплатився засланням в Архан­гельську губернію. Чубинський сім років був відірваний від України, «карався, мучився, але не каявся». Ні постійні переслідування уряду, ні зас­лання не змогли охолодити його відданості Україні. Помер Чубинський 26 січня 1884 року в Києві, а місцем вічного спочинку став родинний хутір.

 

Михайло Вербицький - талановитий композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч,   один   з   організаторів   духовного   і культурного життя на Західній Україні. Він - ав­тор багатьох музичних творів. Та найбільшу по­пулярність принесла Вербицькому героїко-патріотична музика до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Коли звучить гімн твоєї держа­ви потрібно стояти струнко, і тоді будеш назива­тися справжнім її сином.

 

Слова палкі, мелодія врочиста...

Державний гімн ми знаємо усі.

Для кожного села, містечка, міста -

Це клич один з мільйонів голосів.

Це наша клятва, заповідь священна,

Хай чують друзі й вороги,

Що Україна вічна, незнищенна,

Від неї ясне світло навкруги.                    (Наталя Поклад)

 

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній - надія на майбутнє,

України слава.

Нею сонце зустрічає

Нашу Батьківщину,

День новий розпочинає -

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном. Під час виконання і слухання гімну всі повинні підвестися, співаючи разом.

(Виконання гімну «Ще не вмерла України...» ).

 

Звіт 4 групи.

Слався, земле моя, Андрушівщино,

День новий мирним небом стрічай.

Запашними хлібами пшеничними

Свій улюблений край прославляй.                                                                                                   Хай минають роки і століття,

Ти у праці живи й процвітай.

Хай обходять тебе лихоліття,

Андрушівщино, рідний наш край!

Прапор Андрушівського  району є символом, який відбиває історію, традиції, географічно-природні особливості краю.

Прапор Андрушівського  району являє собою прямокутне полотнище (співвідношення ширини до довжини 2:3). Прапор складається із трьох рівновеликих частин з'єднаних по горизонталі. Дві частини (верхня і нижня) зеленого кольору. Середня частина білого кольору, обрамлена лініями 1/12 ширини кожна. Верхня з них жовтого, нижня чорного кольору.

У лівій верхній частині прапора розміщений герб Андрушівщини.

Герб Андрушівського району складається з щита прямокутної форми,  заокругленого донизу.    На зеленому фоні щита розміщені два лелеки, повернуті головами до сонця. Підніжжя гербового щита чорного кольору. На його фоні зображено буряк, з обох боків якого розміщено два кусочки цукру-рафінаду.

У верхній частині герба — малий герб України. Герб знаходиться в обрамленні колосків   пшениці   з   блакитно-жовтою стрічкою та написом на ній „Андрушівський район".

Поєднання фігур та предметів на даному гербі символізують:

Лелека — символ Полісся, зокрема Андрушівщини, досить добре облюбованої цими птахами.

Сонце — символ нового, світлого і кращого життя,  до якого прагне,  на  яке і надіється український народ.

Буряк   і   цукор-рафінад   — безпосередньо символізують поширене в районі вже близько двох століть вирощування буряків і виробництво цукру.

Зелений колір — символізує розвинуте сільське та лісове господарство. Чорний колір— символ чорноземів, якими славиться Андрушівщини.

Історична дата утворення містечка Нехворощ 1590 рік. Вважається, що воно існувало ще у ХІІІ-ХІV століттях, але було знищене після ворожих нападів. У XVI ст. пустища знову заселяються і вже на початку XVII ст. фігурує як містечко з невеликим оборонним замком.

На кінець XVIII ст. Нехвороща залишається королівським містечком, тому й підтримує підтверджувальні привілеї, які мали сприяти їх подальшому зростанню та розвитку. Містечко мало Магдебурзьке право, дозволялись ярмаркові торги, розвивались ремесла, хліборобство. Містечко мало свій суд, свою владу, для винесення рішень йому потрібно було мати свою печать на якій зображувався  герб.

В книзі «Диплому» подано опис та малюнок герба. Це кольоровий малюнок округлої форми: на синьому фоні осідланий коричневий кінь, який стоїть на зеленій траві.

             Кросворди.

Вчитель. Кожен народ із повагою ставить­ся до своїх символів.

Завдання кожного справжнього грома­дянина України — знати, поважати символи своєї держави, не дозволяти глумитися над ними, гор­дитися тим, що ми живемо у вільній державі, маємо свої символи, закони, свою мову і культуру. Про це записано у ст.65 Конституції України «Шанування державних символів України є обов’язком громадян України».

Вчитель. Діти, пам'ятайте, що вчителі і батьки люблять вас і думають про те, якими ви вирости­те, ким станете. Ви - наша надія, майбутнє Ук­раїни. Ми прикладемо багато зусиль для того, щоб майбутнє це було добрим і щасливим, щоб росли ви справжніми українцями із гарячими серцями, розумними головами, чистими помисла­ми.

              (На закінчення діти читають обіцянку).

 1-й учень

Щоб цвіла Україна моя,

Ми даємо обіцянку нині,

Вчитись так, щоб набуті знання

Пригодились моїй Батьківщині.

2-й учень

Присягаєм наш край рідний

Над усе любити,

Рідний народ шанувати

І для нього жити.

3-й учень

Присягаєм українське

Завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити,

Молитись, співати.

4-й учень

Як завтра день угледять люди,

Як зійде сонце золоте,

Так Україна жити буде!

Так наша доля процвіте!

Пам'ятаймо і шануймо наші святині. Бо, не шануючи їх, ми не шануємо самі себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИХОВНИЙ ЗАХІД  НАРОДНІІ СИМВОЛИ  МОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ

 Мета: ознайомити учнів з  народними символами України; формувати національну свідомість школярів; виховувати любов до рідного краю, повагу до його символів, любов до рідної української мови.

Клас оформлено в українському стилі.  Стіні прикрашены вишитими рушниками. На столі — хліб, букет з барвінку, калини, колосся, вербових гілок. Всі присутні — в національному вбранні.

 

Вчитель. Україна – рідний край, золота чарівна сторона, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих  слів придумали люди, щоб висловити свою любов до України.

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини...

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди - Батьківщина.

Є багато квіток на землі,

Кожна квітка красу свою має,

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краї.

Є багато пташок голосних,

Любі, милі нам співи пташині,

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідній країні.

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна –

Дорога нам усім - Україна.

         Крім державних символів, Україна має ще й народні символи. І сьогодні ми зібралися у цій світлиці, щоб про них поговорити.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок, чорнобривці, мальви, — все це наші символи.

В українського народу символом добра і надії споконвіку була рідна хата.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

                                        Учні виконують пісню «Хата моя, біла хата».

1-й учень.   Я люблю свою хату

              І подвір'я, й садок,

             Де і сонця багато,

             І в жару - холодок.

                    Тихо й затишно

                    Квіти коло хати цвітуть.

                    І невтомно все літо

                    Бджоли в цвіті гудуть.

2-й учень.    Все для мене тут рідне:

                 Стіни - білі, як сніг,

                 І віконце привітне,

                 І дубовий поріг.

                       Рідна казка про гнома,

                       Рідна стежка і сад...

                       Всюди добре, а вдома

                       Краще, кажуть, стократ.

3-й учень.   Хата моя, біла хата,

     Рідна моя сторона.

     Пахне любисток і м'ята,

     Мальви цвітуть край вікна.

                   Хата моя, біла хата,

                   Казко тепла й доброти.

                   Стежка від тебе хрещата

                   В'ється в далекі світи.

 

Вчитель

Хліб і рушник - одвічні поліські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику - здав­на висока ознака гостинності українців.

Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську свя­тиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб - сим­волізувало духовну єдність, злагоду, глибоку ша­ну одне до одного.

Цей звичай пройшов крізь століття, є доброю традицією і в наш час.

Прийміть і Ви цей хліб-сіль як символ нашої гостинності.

              Учениця тримає хліб на рушнику і говорить слова:

Гостей годиться хлiбом-сiллю зустрiчати,

Привiтним гожим словом шанувати.

Приймiть же хлiб на мальовничому рушниковi,

Про цей рушник сьогоднi йтиме мова.

 

Вчитель. Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промов­ляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник - невід'ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою нитками на полотні.

Рушник на стіні... Давній звичай. Не було в Україні жодної оселі, якої б не прикраша­ли рушниками. Хата без рушників, казали в на­роді, що родина без дітей. Рушники виконували охоронну функцію. У хаті рушник є ознакою ве­ликої любові і незрадливості оселі, родині.

Рушники — це своєрідна візитка, обличчя оселі, а відтак і господині.

Без рушника, як і без пісні, не обхо­дилося народження, одруження, життя і смерть людини. Недарма казали: «Рушник - як доля», на ньому люди вишивали своє життя.

1-а дівчина.. В Україні у кожній сім'ї був свій сімейний, родинний, надзвичайно барвистий руш­ник. У ньому поєднувалися жовті, оранжеві, ро­жеві, світло-темно-зелені, чорні, голубі кольори. Візерунок своєрідний - це горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки і троянди, чорнобривці і мальву, калину і майори, лілеї, лісові дзвіночки, барвінок та інші. На гілочках сидять двоє пташок - голубків, див­ляться одне одному у вічі. Це символ сімейної злагоди.

2-а дівчина.. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленим рушни­ком накривають кошики з паскою та яблуками, коли несуть святити в церкву.

3-а дівчина.  Перший витканий рушник призна­чався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи на руку, брала кухлик з водою і люб'язно пропонувала свої послуги:

Вода у відеречку; братику, вмивайся,

Рушник на кілочку, братику, втирайся.

4-а дівчина.  Коли син вирушав з дому у далеку дорогу, мати давала йому рушник, як оберіг від лиха.

5-а дівчина.  Використовували рушники і в обря­дах будівництва хати і в хліборобських обрядах.

6-а дівчина.  По всій Україні поширений звичай перев'язувати рушниками сватів в разі згоди дівчини на одруження. Весільний рушник, як і посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Вишивати рушники, сорочки мати навчала дочку ще змалку.

7-а дівчина. Утирачі і рушники для посуду та столу ткали із цупких ниток, а обрядові - з кра­щих сортів льону. Виготовлене полотно вимочува­ли у воді, збивали прачами і вибілювали на сонці. Роботу супроводжували обрядовими піснями та примовляннями.

1-а дівчина. Для українських рушників харак­терні спільні ознаки - вони вишивалися гладдю або хрестиком. Найпопулярніші в Україні рушни­ки вишиті червоним і чорним кольором. Це національний звичай. Старі люди кажуть, що то горе з радістю переплітається.

Рушники, рушники...

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне

І належить тобі те зболіле, святе каяття.

                           (Танець з рушниками)

Дівчина. Ми бачимо, і калиною у вас хата прикрашена.
Вчитель.  Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців,
наприклад, клен, у росіян — берізка, а в нас — верба і  калина. Правду каже українське прислів'я: «Без верби, та  калини — нема України». З давніх-давен наш народ опоетизував ці символи, оспівав у піснях, легендах.
Дівчина. Легенда про вербу та калину.                                                                                                                    

         Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка-мало хто вже таких діток пам'ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити. День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці...» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла - і навік деревом - калиною над водою зросла... Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих  чарів.

Не ламай калину –   образиш дівчину.                                                                                                                   Не рубай вербу –    накличеш біду.

                Учень тримає гроно калини і говорить слова:

 Калина - символ щастя та краси

Кохання вірного, що вічне на землі.

Весільний коровай нею квітчають,

Оселю в свята завжди прикрашають.

Калина і годує, і лікує,

Тож кожен нею з задоволенням  смакує.

 

1-й учень. Калина — це символ кохання, краси і щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні. Дівчата весною прикрашали коси її квітами. А восени, коли кетяги калини достигали, їх чіпляли попід стріхою.

2-й учень. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали під час кашлю та серцевих захворювань, а дівчата соком калини очищали обличчя, щоб шкіра була гладенькою та рум'яною. Калину використовували у численних обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його гілочками калини.

3-й учень. А чи знаєте ви, діти, звідки з'явилась в Україні ця чудова рослина?

Було це тоді, коли на нашу землю напали татари. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налетіли чужинці. Красуні-українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, почали тікати на болото, де й загинули... А на тому місці згодом  виросло дуже багато кущiв калини.

I з того часу дiвочу вроду порiвнюють з калиною.

  1. Пишна та красна, мов червона калина.
  2. Щоки червоні, як кетяги калинові.
  3. Гарна, як калина.
  4. Стоїть у дворі дівонька, як над ставом червона калинонька.

4-й учень. Існувало цікаве повір'я: якщо зробити з калинового дерева сопілку, то неодмінно в сім'ї з'явиться продовжувач роду — син. І тоді сопілка співатиме йому колискових пісень.

                       Хоровод «Ой є в лісі калина»

Вчитель. Поруч із калиною в народній символиці стоїть верба.

Верба - то найбільш благосло­венне Господом дерево: прихід Христа в Єрусалим вітали пальмовим віттям, а у нас те все замінила верба.

«І дав Христос вербі велику мудрість, і дав Христос вербі глибокий спокій, гідність, ніжність, красу та й на поміч людям послав».

1-й учень. Верба - живуча, всюди проростає

 Про те, що життя вічне, сповіщає

 Красу символізує, є святою

І той здоровий, кого «б"ють» вербою.

 На Вербний тиждень, перед Великоднем

 Говорять, силу нам дає Господь.

2-й учень. Кажуть, саме сонце п'є воду з вербових листочків, тому подібні вони до сонячних промінців.

1-й учень. У народі говорять: «Верба край городу - відверне шкоду,

верба біля брами - сам Господь з нами».

2-й учень. Вербовими гілками городили тин, із них робили різні побутові речі.

1-й учень. Верба дуже любить воду, тому росте на берегах водойм, або біля криниці. З Давніх-давен люди помічали, що там, де росте верба, вода чиста, прозора і смачна. Про цю властивість верби навіть прислів'я склали:

Де сріблиться вербиця, там холодна водиця.

Де вода — там верба, де верба — там вода.

Там криниця, де вербиця.

  1. -й учень. А ще українці вважали вербу святим деревом і вірили в її магічну силу. Остання неділя перед Велико­днем називається Вербною. На Вербну неділю святили вербу в церквах, ці гілочки слугували оберегами, їх збері­гали за образами. Коли йшов сильний дощ або град, люди кидали ці гілочки на вулицю, щоб зупинити негоду.
  2. -й учень. Свяченою вербою окурювали хату, щоб її меш­канці не хворіли. Свяченою гілочкою верби підганяли худобу, коли перший раз весною гнали на пасовисько. Свячену вербу садили на городі, щоб вона рятувала людей від різної напасті.
  3. -й учень. Свяченими вербовими прутиками діти хльос­кали один одного, приказуючи:

Не я б'ю, верба б'є.

За тиждень — Великдень.

Недалечко - червоне яєчко.

Будь великий, як верба,

здоровий, як вода,

багатий, як земля.

На це хльоскання не можна було ображатись, оскільки верба давала силу і здоров'я.

Верба є символом смутної, зажуреної жінки.

                                          Танець «Вербонька»

Вчитель. Ще одним символом-оберегом українських дівчат був віночок з квітів.

Дуже багато звичаїв, обрядів, повір'їв зв'язано з вінком. Він не тільки прикраса в національному одязі, а й оберіг, таємничий зна­хар душі, бо біль знімає, волосся береже. Віночок оберігає людину від усього злого. Він і лікар для тіла. Одягали його в Україні тільки дівчата на свята. Всі квіти у віночку мають своє значення. Головні квіти у віночку - безсмертник і деревій. Щоб квіти зберігали свій колір, їх вимочували у соку рослин і висушували.

Сьогодні і ми заплетемо чудовий українській віночок, дізнаємося про значення кожної квітки і стрічки в ньому.

Учениця тримає український віночок і говорить слова:

Вінок український - це символ надії,

Кохання і молодості, світлої мрії.

12 квіточок до нього вплітають,

І всі вони певне призначення мають.

1-а дівчина. Я хочу вплести до віночка деревій. Він посяде в ньому найпочесніше місце. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалека* нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насіння дале­ко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, во­на завжди цвіте. Тому люди вплели її до віночка як символ нескореності.

2-а дівчина. А я вплету до віночка ромашку. За віком вона наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров'я, а й доброту та ніжність.

3-а дівчина. Поряд з ромашкою вплету гроно ка­лини - символ краси та дівочої вроди, символ України.

4-а дівчина. А я вплету до віночка барвінок. Це дивна квітка. Вона зберігає свій колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його символом життя.

5-а дівчина. Я вплету до віночка любисток і васильки. За народним повір'ям, колись вони були птахами, які вчили людей любити одне одного, бути щирими в розмовах. Коли ж померли, то проросли двома пахучими рослинками - любист­ком і васильками. Люди люблять їх не лише за па­хощі, а й за лікарські властивості, їх використо­вують миючи волосся, купаючи діток. Тому у віночку це символ людської відданості, вміння бу­ти корисним.

6-а дівчина. А я вплету чорнобривця.. У віночку - це сим­вол вроди.

7-а дівчина. Я вплету безсмертник, бо він дарує нам здоров'я. Через те і славлять цю квітку в піснях. У віночку - це символ довголіття.

8-а дівчина. Я вплету цвіт вишні та яблуні - символ материнської любові.

9-а дівчина. Я вплету до віночка ружу. У народі кажуть, що колись Ружа була дуже вродливою, дівчиною. Як і сестри її - Мальва і Півонія, ліку­вала людей від сердечних хвороб. І якось прийшов до них Вітер-Зимовій. Постукав у двері і питає:

- Чи тут живуть дівчата-красуні, що людей лікують, здоров'я дають?

  • Тут. - відповіла Ружа.
  • То впустіть до хати.
  • А хто ти будеш?
  • Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.
  • А чи не завдаси ти нам шкоди?
  • Ні.

Відчинила Мальва двері і влетів до хати Вітер-Зимовій.

  • На що скаржишся? - запитала Півонія.
  • На безсилля з морозом боротися.
  • А чи добре щось ти зробив людям?
  • Ні!
  • То чому ж тобі співчувати?
  • Тому що я хворий.
  • Але ж ми тільки добрим людям допомагаємо, - відповіли дівчата.

Тоді дмухнув Вітер-Зимовій на сес­тер і перетворив їх у квіти. А люди навесні виса­дили їх у квітник: мальву - біля вікна, півонію - до води, ружу - до сонця. Відтоді це символи віри, надії і любові.

10-а дівчина. Вплету до віночка волошку. Про неї існує багато легенд. Одна з них: кохали колись од­не одного селянський син Василь і русалка. І все було б добре в них. Але не дійшли згоди, де жи­ти. Василь умовляв її залишитися на землі, а ру­салка кликала його на дно озера. А коли зро­зуміла, що не зможе умовити, перетворила коха­ного на скромну квітку, що кольором нагадує го­лубе плесо води. Волошка - символ кохання.

11-а дівчина. А я вплету до віночка незабудку - символ хорошої пам'яті.

12-а дівчина. А я вплету мак. Він дає дитині сон.

1-й учень. Крім квітів, у вінок вплітають стрічки. Люди вірили у їх магічну силу. Стрічки оберігають волосся від поганих очей. Вимірюва­лись вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її.

2-й учень. Першою у віночок я зав'яжу світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці.

3-й учень. Поряд з коричневою зав'яжу жовту стрічку - символ Сонця.

4-й учень. За ними зав'яжу світло-зелену - символ краси і молодості.

5-й учень. А я пов'яжу блакитну і синю - сим­вол неба і води.

6-й учень. Далі я пов'яжу жовтогарячу стрічку - символ хліба.

7-й учень. Я фіолетову - символ людської мудрості.

8-й учень. Я малинову - символ душевності.

9-й учень. А я зав'яжу  рожеву — символ достат­ку. А також білу - символ пам'яті про померлих.

Вчитель. Перший для трирічної дівчинки віно­чок плела мама. Намочувала його в росах при сході сонця. Сім днів купала в росах, а тоді клала до скрині.   У   віночок   вплітала  незабудки,   чорноб­ривці, барвінок, ромашки. Кожна квіточка, вважа­лося, лікувала дитину або в чомусь їй допомагала. У чотири роки плівся інший віночок. Кінчики всіх пелюсток розсікали. Доплітали безсмертник, листочки яблуні. У шість років у віночок впліта­ли ще й мак. У сім віночок плели із семи квітів та цвіту яблуні.

Коли дівчина росла сиротою, то у косу вплітала голубі стрічки, і люди при зустрічі обдаровували дівчину хлібом, грішми, одягом. Бажали їй стати щасливою та багатою.

Віночки в Україні були обов'язковим атрибутом всіх свят. А тому і говорять:

Хто вміє віночок плести –

Той вміє життя любити.

 Який віночок - такий і голосочок.

Гарний віночок - окраса дівчини.

Учениця Мені все говорить щовечора ненька:

 Що я українка, мов квітка пишненька!

І ось я віночок сплела в цю хвилину,

Щоб ним уквітчати матір Вкраїну.

                   Пісня «Віночок», слова і музика народні.

1- й  учень. Мені Україна за все наймиліша –

Це рідна Вітчизна, як мати - одна.

Для кожного мила, ясна, найсвітліша,

Найкраща у цілому світі вона!

2-й  учень.  . Верба тут над річкою й диво-калина,

У луках волошки... Пшеничні поля...

Найкраща у світі моя Україна,

Моя найсвітліша, чудова земля!

3- й  учень.  Для мене усе тут - найкраще, єдине

І серденьку миле, чарівне, своє.

І думкою кожен в куточок свій лине,

Дорожче за край свій, ну що в світі є?

4-- й  учень. Тут навіть повітря найкраще у світі,

 На квітах настояне і на меду.

І по-особливому сонечко світить,

Ну де я у світі щось краще знайду?

  1. –й  учень. Єднаймося ж, люди, у дружній родині,

Бо ж ми - українського роду,

Хай злагода буде у нашій країні,

Добробут і щастя народу!

 

Звучить пісня "Це моя Україна" (музика М. Ведмедері, слова А.Камінчука).

 

1

 

doc
Додано
26 січня 2018
Переглядів
1397
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку