Лекція 10. Теоретико-методичні основи оздоровчої фізичної культури

Лекція 9. Теоретико-методичні основи оздоровчої фізичної культури

План:

1. Реалізація принципу оздоровчої спрямованості у практиці фізичного виховання.

2. Зміст оздоровчо-реабілітаційної фізичної культури.

3. Зміст оздоровчо-рекреативної фізичної культури.

1.                     Реалізація принципу оздоровчої спрямованості у практиці фізичного виховання

Принцип оздоровчої фізичної культури полягає у тому, що фізична культура повинна сприяти зміцненню здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла визначення, що таке здоров'я. «Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад». Здатність організму адекватно змінювати свої функціональні показники і зберігати оптимальність в різних умовах - найбільш характерний критерій норми здоров'я.

В сучасних умовах розвитку нашого суспільства спостерігається різке зниження стану здоров'я населення і довголіття. За даними різних дослідів, лиш біля 10% молоді мають нормальний рівень фізичного стану і здоров'я, тривалість життя скоротилась на 7-9 років, в результаті знижується і виробничий потенціал суспільства. Тільки оптимальне, фізичне навантаження в поєднанні з раціональним харчуванням і способом життя є найбільш ефективним попередженням багатьох захворювань і збільшення тривалості життя.

Щоб фізична культура давала позитивний вплив на здоров'я людини, необхідно дотримуватись певних правил:

• засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;
• фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями студентів;
• в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну і розвиваючу функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання необхідно:

• удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність до негативних впливів;

- компенсувати недостаток рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.

    На сьогоднішній день розроблені і практично випробувані авторські комплекси і програми фізичних вправ оздоровчої спрямованості для масового використання. Основні їх переваги—доступність, простота реалізації і ефективність. Насамперед це:

1.контрольовані бігові навантаження (система Купера);

2.                режим 1000 рухів (система Амосова);
3.                10000 кроків кожний день (система Міхао Інаі);
4.                біг заради життя (система Лід'ярда);
5.                абетка оздоровчого бігу (система Мільнера).

     В наш час з'явились нові течії оздоровчої фізичної культури, які дають оздоровчий ефект. До них можна додати оздоровчу аеробіку і її різновиди: степ, слайд, джаз, аква- або гідраеробіку, танцювальну аеробіку (фанк-еробіку, сіт- джем, хіп-хоп), велоаеробіку, аеробіку з навантаженням (невеликою штангою), акваджогінг, шейпінг, фітнес, стретчінг.

    Вибір тої чи іншої методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю є співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою індивідуального смаку і інтересу. Оздоровчий ефект фізичних вправ спостерігається лиш тільки в тих випадках, коли вони раціонально збалансовані по спрямованості до індивідуальних можливостей тих, що займаються.

    Заняття фізичними вправами активізують і удосконалюють обмін речовин, покращують діяльність центральної нервової системи, забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної і інших систем до умов м'язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу, функціонування систем кровообігу і дихання, а також скорочують довжину функціонального відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження. Крім оздоровчого ефекту, фізичні вправи діють тренувально на організм людини, (збільшують розумову і фізичну працездатність), дозволяють збільшити рівень фізичних якостей, впливають на

формування і подальше удосконалення життєво важливих рухових умінь і навичок (плавання, ходьба на лижах і т.д.).

    Оздоровчий, лікувальний і тренувальний вплив фізичних вправ на організм стає більш ефективним, якщо вони правильно поєднуються із загартуванням у вигляді водяних процедур, сонячних і повітряних ванн, а також масажу.

Таким чином, регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем, працездатність і попереджує передчасне старіння.

     2. Зміст оздоровчо-реабілітаційної фізичної культури

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура - це спеціально спрямоване використання фізичних вправ у якості засобів лікування і відновлення функцій організму, порушених або втрачених внаслідок захворювання, травм, перевтоми і інших причин. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з цією ціллю почалось, судячи з історичних довідок, ще в давній медицині і до нашого часу міцно ввійшло в систему охорони здоров'я, переважно у вигляді лікувальної фізичної культури.

В оздоровчо-реабілітаційній фізичній культурі значно зростає роль таких методичних принципів, як принцип індивідуалізації і поступового підвищення навантаження.

Оздоровчо-реабілітаційний напрямок представлено в основному трьома формами:

1.     групи ЛФК при диспансерах, лікарнях;
2.     групи здоров'я у колективах фізичної культури, на фізкультурно- спортивних базах і т.д.;
3.     самостійні заняття.

Специфіка роботи в групах ЛФК розглядається у відповідних розділах предмету «Лікувальна фізична культура». У рамках ЛФК широко використовується лікувальна гімнастика, дозована ходьба, біг, прогулянки на

лижах і т.д. Деякі рухові режими (тонізуючий, тренувальний), розроблені організаційно-методичні форми занять (урочні, індивідуальні, групові).

Заняття у групах здоров'я носять, як загальнооздоровчий характер для людей, які не мають серйозних відхилень за станом здоров'я, а також спеціально спрямований характер з урахуванням специфіки хвороби.

Основними засобами занять є легко дозуючі по навантаженню вправи основної гімнастики, плавання, легкої атлетки. Кращий оздоровчий і тонізуючий ефект досягається при комплексному використанні вправ, бажано різноманітних. Заняття проводяться за спеціально розробленими програмами під керівництвом методиста і наглядом лікаря.

Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть також носити, як загальнооздоровчий, так і спеціально-спрямований характер. Наприклад, під час функціональних порушень серцево-судинної і дихальної систем, потрібно широко використовувати фізичні вправи аеробного характеру.

Під час самостійних занять, без медичного контролю, максимальна ЧСС під час навантажень не повинна перевищувати ІЗО уд./хв. для людей молодших 50 років і людей старших 50 років 120уд./хв.

Оздоровчо-реабілітаційна культура відіграє важливу роль і в системі наукової організації праці. Проведення профілактичних заходів у фізкультурно- оздоровчих центрах дозволяє зняти стресові явища і негативні наслідки, які виникають внаслідок фізичного і психологічного перенапруження на виробництві і сучасних умов життя. У комплекс профілактичних заходів входять різні відновлювальні вправи, які застосовують в режимі і після робочого дня, масаж, баня, психорегулюючі та інші засоби.

Велику роль у системі підготовки спортсмена відіграє спортивно- реабілітаційна фізична культура. Вона спрямована на відновлення функціональних і пристосувальних (адаптаційних) можливостей організму після довгих періодів напружених тренувальних і змагальних навантажень, особливо під час перетренування і ліквідації наслідків спортивних травм.

3. Зміст оздоровчо-рекреативної фізичної культури

       У системі оздоровчої фізичної культури виділяють основні напрямки: оздоровчо-рекреативне, оздоровчо-реабілітаційне (спортивно-реабілітаційне, гігієнічне).

      Оздоровчо-рекреативна фізична культура - це відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання (заняття фізичними вправами, рухливі і спортивні ігри, туризм, полювання, фізкультурно-оздоровчі розваги). Термін рекреація (від латинського - recreatio) означає відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці, тренувальних занять або змагань. Щоб відтінити специфіку цього терміну у сфері фізичної культури, часто говорять “фізична рекреація”.

В сучасному суспільстві основні функції фізичної рекреації зводяться до наступного:

•                    соціально-генетична (механізм засвоєння соціально-історичного досвіду);
•                    творчо-атрибутивна (дозволяє її розглядати в розвитку і удосконаленні);
•                    системно-функціональна (яка розкриває фізичну, як функцію конкретної соціальної системи);
•                    аксіологічна (ціннісно-орієнтувальна);
•                    комунікативна (важливий засіб неформального спілкування людей).

     Одним із об’єктивних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров’я. Висока фізична працездатність, як правило, пов’язана з більш високою руховою активністю і меншою захворюваністю.

В останні десятиріччя у більшості розвинутих країн світу широко розгорнулась компанія “фізична культура на виробництві”, її першопричина має, безперечно, економічний характер. Вкладати гроші у зміцнення здоров’я виявилось набагато вигідніше, ніж у лікування захворювань. І ще, наприкінці 70-х років фахівцями з ФРН було встановлено, що збитки народного господарства, пов’язані з різними формами непрацездатності, складають щорічно 10% всього

     валового національного продукту. Збереження і зміцнення здоров’я працюючих підприємці і державні органи країн заходу розглядають як виробничу необхідність. Нині тут робиться все можливе для залучення працюючих до оздоровчих занять фізичними вправами.

     У теперішній час фахівці різних країн велику увагу приділяють розробці різних форм оздоровчо-рекреативної фізичної культури на підприємствах. Основними видами фізичної рекреації є виробнича гімнастика, ввідна гімнастика, фізкультурні паузи (протягом робочого дня), заняття фізичними вправами у неробочий час - туризм (пішохідний, водяний, велосипедний), пішохідні і лижні прогулянки, полювання, масові ігри: волейбол, теніс, городки, бадмінтон.

     По кількості людей, які займаються, рекреаційні заняття можуть бути індивідуальні (за програмами) і групові (сім’я, група за інтересами).

Контрольні питання:

Принцип оздоровчої спрямованості.

Форми оздоровчо-реабілітаційного напряму.

Оздоровчо-рекреативна фізична культура.

Функції фізичної рекреації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Костенко А.В. Адаптаційно-резервні можливості здорових дітей молодшого шкільного віку та метаболічна корекція їх порушень: Автореф. дис. канд. мед. наук: 14.01.10. — Київ, 2008. - 40 с.
2. Лучишин Н.Ю. Адаптація і здоров’я організованих дітей дошкільного віку. // Современная педиатрия. - 2009. - № 6(28). - С. 91-94.
3. Богдановська Н. Про інформативність деяких методичних підходів до оцінки адаптивних можливостей сердцево-судинної системи організму дітей молодшого шкільного віку// Вісник Львів, ун-ту. Серія біологічна. - 2002. - Вип. 31.-С. 249-255.
4. Пат. 26173 Україна. Спосіб оцінки адаптаційних можливостей у дітей 6-17 років / Костенко А.В., Квашніна Л.В., Маковкіна Ю.А., Кузюк Л.Г / № U200703861; Заявл. 06.04.07; Опубл. 10.09.2007; Бюл. № 14.
5. Осколкова М.К. Функциональные методы исследования системы кровообращения у детей. - М.: Медицина, 1988. - 272 с.
6. Боровиков В.В. Statistica. Искусство анализа данных на компьютере: Для профессионалов / В.В. Боровиков. - М., 2003. - 688 с.