ЛЕКЦІЯ № 3 «Основи профілактики хірургічної інфекції та організація хірургічної роботи»

ЛЕКЦІЯ № 3

«Основи профілактики хірургічної інфекції та організація хірургічної роботи»

Мета заняття: Ознайомитися з методами та правилами асептики і антисептики. Вивчити і розглянути хімічні речовини для знезараження, сформувати любов до майбутньої професії.

План заняття

1.                     Асептика і антисептика та її види.
2.                     Організація хірургічної роботи.   Будова та обладнання операційної,  перев’язної, стаціонару.
3.                     Утримання і годівля тварин до і після операції.
4.                     Організація хірургічної роботи в господарствах промислового типу,  фермерських та індивідуальних селянських господарствах.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич   В.Б.,   Tepeс   M.O.,   Салістий   В.Т.   Хірургія,   офтальмологія   і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.

1.                     Асептика і антисептика та її види.

Асептика (а — без, septicus — гниття, тобто «безгнильний») — це комплекс методів і прийомів роботи, спрямованих на запобігання потраплянню збудників інфекції в організм тварини. Бона досяга­ється створенням безмікробних, стерильних умов для всієї хірургічної роботи за допомогою використання організаційних заходів, ак­тивних знезаражувальних хімічних речовин, фізичних факторів та технічних засобів. Основним постулатом асептики є такий: усе, що контактує з поверхнею рани, має бути знезаражене.

Антисептика (anti — проти, septicus — гниття, тобто «проти­гнильний») — це лікувально-профілактичний комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з інфекцією безпосередньо в рані та в організмі тварини, на запобігання або ліквідацію інфекційного запального процесу. Вона досягається використанням механічних і фізичних методів впливу, активних хімічних речовин та біологічних факторів.

Термін «антисептика» ввів у 1750 р. англійський хірург Дж. Прингл, описавши антисептичну дію хініну.

Історична довідка. Хірургічна наука, як й інші прикладні науки, пройшла певні етапи розвитку. Фундаментальні її досягнення припадають на період великих відкриттів кінця XIX — початку XX ст. У хірургічній практиці корінний переворот настав з упровадженням асептики і антисептики, знеболення, відкриття груп крові та можливості переливання крові.

Хірурги XVIII ст. пов'язували гнійні ускладнення ран (флегмона, гарячка, правець та ін.) з гниттям, яке спричинювалося дією повітря як чинника, що охолоджує й висушує рану. Тому вони рекомендували накладати оклюзивні повітронепроникні пов'язки. Також було встановлено, що ранові виділення від одного хворого (через перев'язний матеріал, інструменти) при потраплянні до рани іншо­го спричинювали в останнього гнійне запалення. Ранова інфекція була справленім лихом тогочасної хірургії. Від операційних і випадкових ран гинула велика кількість хворих.

Передбачення М.І. Пирогова про роль зарази («міазми») у розвитку ранової інфекції дало йому змогу сформулювати перші основні положення контактного інфікування. Для боротьби з «міазмами» при лікуванні ран він широко використовував хлорне вапно, спирт, йод, нітрат аргентуму (срібла).

У середині XIX ст. хірурги почали використовувати методи боротьби з інфекцією. Пріоритет у системному застосуванні антисептики належить угорському лікарю-акушеру І. Земмельвейсу (1847). Для дезінфекції інструментів, рук, родових шляхів він запропону­вав використовувати розчин хлорного вапна. І. Земмельвейс експе риментально довів наявність інфекції у виділеннях із матки породіль, хворих на родову пропасницю (сепсис): кролики, у кров яких вводили виділення, гинули. Використання розчину хлорного вапна в акушерській практиці на третину зменшило смертність у її клініці. На жаль, ця методика не набула значного поширення, оскільки більшість хірургів вважали причиною гнійного ускладнення повітряну інфекцію.

Важливу роль у розробленні антисептичних методик відіграло відкриття Л. Пастером (1863) причини бродіння й гниття. Він уста­новив, що в основі цих процесів лежать проникнення в середовища і життєдіяльність специфічних мікроорганізмів, і розробив методи профілактики їх.

Світове відкриття Л. Пастера дало можливість англійському хірургу Дж. Лістеру в 1867 р. провести паралелі між гниттям і нагноєн­ням ран та обґрунтувати методи боротьби із септичними ускладненнями. Він запропонував протигнильний метод боротьби з рановою інфекцією, який дістав назву антисептики.

Сучасна антисептика і асептика мають у своєму арсеналі широкий спектр засобів стерилізації (ультразвук, ультрафіолетове і рентгенівське випромінювання), різних хімічних антисептиків, антибіотиків кількох поколінь, а також велику кількість інших методів боротьби з інфекцією.

Механічна антисептика — це знешкодження мікроорганіз­мів механічними методами. Основою механічної антисептики є ви­далення з інфікованої, гнійної рани, гнійного осередку змертвілих та інфікованих тканин, гною, фібрину, згустків крові, сторонніх тіл, які є середовищем існування, розмноження й живлення мікробної флори.

Варіанти механічної антисептики передбачають первинну хірур­гічну обробку інфікованої рани, метою якої є висікання країв, стінок і дна рани у межах здорових тканин.

За умов, коли в інфікованій рані починає розвиватися мікробна флора (несвоєчасна, неповна хірургічна обробка), або рана з самого початку має гнійний характер (абсцес, флегмона, гнійні запливи), проводять вторинну хірургічну обробку. Висікання країв рани не проводять, а механічним шляхом розкривають гнійні кишені, за­пливи і евакуюють рановий вміст.

Фізична антисептика — це знешкодження мікроорганізмів за допомогою фізичних методів на інструментах, руках хірурга, опе­раційному полі та в самій рані. Вона ґрунтується на використанні законів капілярності, гігроскопічності, дифузії, осмосу, принципу сифона, впливу лазера, ультразвуку (УЗ), ультрафіолетового (УФ) та рентгенівського випромінювання.

Хімічна антисептика — це знешкодження мікроорганізмів у рані, патологічному осередку або в організмі тварини та в середо вищі навколо нього за допомогою хімічних засобів. Вона полягає в застосуванні хімічних речовин, які діють бактерицидно (вбивають збудників) або бактеріостатично (затримують їхній розвиток і розмноження).

Біологічна антисептика передбачає використання широкого спектра методів знешкодження мікроорганізмів в організмі тварин засобами біологічного походження (бактеріофаги, фітонциди, антибіотики, специфічні сироватки, вакцини тощо).

Комплексне застосування асептики й антисептики

Методи асептики й антисептики є єдиним цілим у профілактиці хірургічної інфекції. Розглядати їх потрібно з погляду взаємозв'язку джерела інфекції, шляхів її передавання та сприйнятливості до неї організму тварин. Загальні асептико-антисептичні заходи під час проведення хірургічних операцій включають профілактику повітряно-краплинної інфекції. Мікроорганізми потрапляють у рану з нав­колишнього повітря, де вони перебувають у часточках пилу або в краплях виділень із верхніх дихальних шляхів. У профілактиці повітряно-краллинної інфекції головна роль відводиться організацій­ним заходам, пов'язаним з особливістю роботи хірургічних відділень і стаціонару загалом.

Основними структурними підрозділами хірургічного стаціонару є приймальне відділення, лікувально-діагностичне відділення і one- і раційний блок. Основою асептичного режиму зазначених відділень є чистота і порядок. Для цього проводять попереднє, поточне, після­операційне, заключне щодобове в кінці робочого дня і щотижневе генеральні прибирання.

2.                     Організація хірургічної роботи.   Будова та обладнання операційної,  перев’язної, стаціонару.

Для виконання хірургічної роботи у лікарнях ветеринарної медицини, клініках навчальних закладів обладнують операційну, пе­рев'язочну, стаціонар для післяопераційного утримання тварин. У клініці ветеринарної медицини Національного аграрного універси­тету, крім цього, обладнано готель для тварин.

У тих господарствах і установах, що не мають обладнаних операційних, хірургічну роботу організовують в окремій кімнаті (манеж, тамбур тощо).

Операційна та її обладнання. Операційна має бути світлою. Стіни її викладають кахлями або фарбують олійною фарбою в бі­ті й, голубий чи зеленувато-сірий колір.

В окремих випадках стіни й стелю можна побілити вапном. Підлогу краще робити асфальтованою або цементною з люком для стікання рідини, що полегшує прибирання, а за потреби — дезінфекцію.

В операційній мають бути операційні столи для великих і дрібних тварин, окремі столики для інструментів, лікарських засобів, б іксів з перев'язним матеріалом. Крім того, потрібно мати дезінфекційні розчини, відро чи таз для використаного перев'язного матері­алу, збирання ексудату тощо.

В операційній необхідно постійно підтримувати чистоту щоденним пологим прибиранням підлоги й миттям панелей, обмиванням дезінфекційними розчинами операційного стола та іншого обладнання. Вікна, особливо за вітряної погоди, мають бути зачинені. Для провітрювання операційну забезпечують вентиляторами, а в разі їх відсутності відкривають вікна в години прибирання.

Оперувати тварин краще в певні дні. Спочатку потрібно робити асептичні операції, а наприкінці роботи — гнійні.

В операційну прийнято входити тільки в спецодязі — халатах. Під час операції не можна допускати ходінь і розмов. Хірург та його помічники безпосередньо перед операцією повинні надягти сте­рильні халати, шапочки й маски. Шапочка запобігає потраплянню в рану крапель поту, волосся й лупи, а маска — крапель із ротової й носової порожнин під час кашлю. Маску розміром 15 х 18 см з двома парами зав'язок завдовжки 40 см виготовляють із кількох шарів гіг­роскопічної марлі.

Поруч з операційною бажано мати одну або дві сполучені з нею кімнати. Одну з них використовують для обробки рук і зберігання інструментів, другу — для стерилізації матеріалів, необхідних під час операції.

Для проведення кваліфікованої лікувально-профілактичної ро­боти при хірургічних та інших незаразних хворобах у кожному господарстві, де є своя служба ветмедицини, необхідно мати ветеринарну лікарню з операційною, манежем для приймання хворих тва­рин, стаціонаром і аптекою, а на тваринницьких фермах — ветери­нарні пункти або амбулаторії.

Масові операції найчастіше доводиться виконувати безпосередньо на тваринницьких фермах. У цьому разі для проведення опера­цій пристосовують окремий станок, тамбур або приміщення. їх по­трібно ретельно очистити, помити й продезінфікувати. У гарну без­вітряну погоду можна оперувати на відкритому повітрі. Для цього потрібно вибирати рівну галявину з густим травостоєм, удалині від скотарень, гнойових куп і доріг. У таких умовах краще оперувати тварин рано вранці, коли немає пилу.

Перев'язочна. Для перев'язки ран і лікування хворих тварин у післяопераційному періоді при лікарнях і клініках обладнують спеціальну кімнату — перев'язочну. Вона має бути світлою, з підлогою й стіна­ми, що легко миються. Обладнання перев'язочної складається з таких предметів: станка для фіксації великих тварин, стола для приймання дрібних тварин, столиків для інструментів, біксів з перев'язним мате­ріалом, педального чи іншого пристосованого вмивальника, таза, відра для використаного матеріалу, шафи для інструментів і лікарських за­собів. У перев'язочній мають бути раковини або педальні вмивальники для миття рук, щітки, мило й рушники. Тут же стерилізують інструменти. У перев'язочній має бути абсолютна чистота.

Стаціонар. У післяопераційному періоді тварин з хірургічними хворобами розміщують у стаціонарі, що зазвичай розташовується  біля операційної, під одним дахом із нею.

3.                     Утримання і годівля тварин до і після операції.

Успішний результат оперативного втручання залежить не тільки під загального стану тварини, характеру (тяжкості) хвороби та якості виконання операції, а й від повноцінності передопераційної під-і пишки тварини.

Комплекс заходів з підготовки тварини до операції охоплює: її всебічне вивчення хворої тварини й ознайомлення з епізоотичною ситуацією господарства, з якого тварину доставлено на лікування; І) усунення супутніх хвороб, що ускладнюють виконання операції, застосування засобів, що підвищують захисні сили організму хворої тварини; 3) призначення дієти, що відповідає режиму утримання й догляду за тваринами (чищення шкірного покриву, мис і нове або повне обмивання тварини, розчищення копит тощо).

Виконують ці заходи з урахуванням загального стану хворої тварини, характеру хвороби та ступеня складності майбутньої операції. Основною умовою правильної підготовки тварини до операції є вивчення її. З цією метою проводять повне клінічне дослідження (аналіз крові, сечі, фекалій). Це дає змогу з’ясувати, чи не уражена тварина заразною хворобою, а також ви­шини можливі порушення роботи серця, легень, кишок тощо. На підставі результатів дослідження встановлюють показання й Протипоказання до операції, визначають допустимість застосування  того чи іншого методу знеболювання, фіксації тварини.

Щоб уникнути можливих розривів кишок і сечового міхура, тварині перед операцією, що супроводжується поваленням і застосуванням наркозу, призначають голодну дієту тривалістю від 6 до 24 год і дають тільки воду. Безпосередньо перед операцією спорожняють сечовий міхур і пряму кишку. З цією метою роблять 5 - 10-хвилинну проводку тварини або застосовують сечовий катетер і ставлять клізму. Час з моменту закінчення операції до видужання тварини нази­вають післяопераційним періодом. Правильне утримання тварин і належний догляд за ними, особливо в перші 3-5 днів після операції, мають велике значення в профілактиці післяопераційних ускладнень і перебігу захворювання. Недооцінювання важливості проведення післяопераційного лікування тварин і забезпечення їм належного догляду нерідко призводить до тяжких ускладнень і на­віть загибелі тварини.

Після операції тварина має знаходитись у чистому продезінфіко­ваному станку.

Упродовж 2-3 год після операції, проведеної під наркозом, давати корм тварині не рекомендується через можливе закупорю­вання стравоходу кормовими масами. У цей період за тваринами встановлюють постійний догляд (можливі кровотечі, спадання пов'язки, випадання кишок при кастрації та інші ранні усклад­нення). Надалі вживають заходів із запобігання розгризанню й зняттю пов'язки та швів тваринами. Для цього коней і велику рогату худобу коротко прив'язують до годівниці або ставлять на розтяжку. Дрібним тваринам (собакам) надягають намордник, а на кінцівки — панчохи зі щільної тканини. Деякі автори рекоменду­ють надягати на шию собак фанерне кільце або пластмасовий ко­мірець.

Слабких великих тварин (коней, велику рогату худобу), які не можуть тривалий час стояти, забезпечують рясною підстилкою. Та­ких тварин систематично, один-два рази на добу, перевертають з боку на бік, оскільки при тривалому лежанні в одному положенні в них можуть утворитися пролежні. Для запобігання пролежням можна також використати підвісні підтримувальні апарати або станки на зразок паралельних брусів

4.                     Організація хірургічної роботи в господарствах промислового типу,  фермерських та індивідуальних селянських господарствах.

Успішна лікувальна робота на тваринницьких комплексах мож­ні па тільки за наявності спеціально обладнаного місця з необхідними медикаментами й інструментами, засобами для місцевого та цегельного знеболювання, пристосувань для фіксації тварин, стерилізації інструментів, підготовки рук хірурга тощо. Якщо при будівництві комплексу приміщення для ведення лікувальної роботи передбачено не було, його необхідно обладнати у станках і виділити Поруч ізолятор — місце для післяопераційного утримання тварин. За погреби у великих господарствах таких ізоляторів може бути клініка.

Планування заходів щодо профілактики й лікування хірургічних захворювань. План із запобігання хірургічним захворюванням має бути невід'ємною частиною загального плану ветери­нарно-санітарних заходів тваринницького господарства. Залежно від зональних умов і основного напряму господарства до плану профіла­ктики хірургічних захворювань можуть бути включені різні заходи:

1.   регулярний огляд стану свинарника з метою своєчасного виявлення й усунення несправності станків, підлог, годівниць, меха­нізмів для подавання корму, збирання гною тощо;
2.   огляд стану табору для племінних тварин; якщо в господарстві літній табір періодично переміщують на нове місце, то в кожному випадку лікар ветеринарної медицини повинен брати участь у виборі місця для нього;
3.   огляд території для прогулянки, випасання, водопою та купання свиноматок і кнурів навесні й улітку;
4.   клінічний огляд (диспансеризація) свиноматок і кнурів-плідників — не менш одного разу на квартал;
5.   огляд свиноматок у післяопераційний період і поросят-сисунів. Особливу увагу слід звертати на наявність ушкодження молочних залоз у свиноматок і грижі в поросят;
6.   огляд і розчищення копитець у кнурів-плідників і свиноматок — не менш як 2 — 3 рази на рік.

Підведення підсумків :

Усне, фронтальне опитування.

1.                     Що таке асептика і антисептика.
2.                     Види антисептики.
3.                     Шляхи потрапляння МКО в організм.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Постановка завдань для самостійної роботи. Замалювати операційну. В.Б. Борисевич « Хірургія, офтальмологія, ортопедія» ст.10-12