"лекція"Альберт Ейнштейн «Основоположник сучасної фізики»

Альберт Ейнштейн

«Основоположник сучасної фізики»

Основоположник сучасної фізики, автор теорії відносності, лауреат Нобелівської премії у галузі фізики, і у той самий час людина, яку спіткали постійні розчарування: прихована образа на батька, відсутність розуміння і підтримки з боку найближчих людей, і нарешті, хвороба, яка, мов лезо бритви, постійно нагадувала про себе.

Попри свої надзвичайні досягнення, геній змалечку страждав від дислексії, що є специфічним вибірковим порушенням процесу навчання та письма при збереженні загальної здатності до навчання. 

Альберт Ейнштейн – автор понад 300 наукових робіт з фізики, а також близько 150 книг та статей у галузі історії та філософії науки, публіцистики. Він розробив кілька значних фізичних теорій, як-от: загальна та спеціальна теорії відносності, теорія індукованого випромінювання, статистична теорія броунівського руху тощо.

Через вже згаданий недуг дислексії, хлопчик настільки повільно навчався говорити, що мати Ейнштейна схилялася до думки про розумову відсталість сина. Через хворобу Ейнштейн ніколи не був серед перших учнів класу (винятками були лише математика та латина). У дитинстві його майбутня геніальність зовсім не проявлялася: він довго вчився говорити,а у 7 років  міг лише повторювати короткі фрази. Навчаючись у школі, Ейнштейн був абсолютним нездарою у оволодінні не лише базовими предметами, у тому числі і у вивченні грецької мови. Це настільки дратувало викладача, що той вів заняття у класі так, ніби Альберта там взагалі не було. У 10 років, вступивши до гімназії, Ейнштейн без особливих досягнень у навчанні переходив з класу у клас. Викладачі не звертали увагу на точність та глибину відповідей Ейнштейна, адже той говорив занадто повільно. Байдужий до шкільного життя, не маючи друзів, Альберт Ейнштейн мав намір залишити гімназію, отримавши довідку від психіатра про необхідність відпустки за станом здоров’я. Однак керівництво гімназії випередило його, запропонувавши за рік до закінчення гімназії її залишити.

Проблеми Ейнштейна з читанням та письмом, викликані хворобою, однак, не завадили йому написати листа тогочасному Президентові США Франкліну Делано Рузвельту. Лист, написаний напередодні Другої світової війни, звертав увагу Президента на те, що нацистська Німеччина проводить активні дослідження, у результаті яких може застосувати атомну бомбу.

Бажання втекти від гнітючої дійсності, почуття образи на батька, хвороба, навіть попри всесвітнє визнання та захват знайомих та колег, науковців з усього світу, порушували душевний спокій геніального науковця. Попри те, що друзі та колеги цінували виключну обдарованість фізика, Альберт постійно залишався у тіні свого батька. За словами асистента Ейнштейна, він ніколи не розповідав про нього,а душевний відпочинок віднаходив лише у розмовах про музику та парусний спорт.

У свідомості більшості Ейнштейн залишився втіленням ексцентричного генія, котрий  сміливо показує язика фотографам і носить взуття на босу ногу. Проте не менший подив та нерозуміння викликала його зовсім дитяча прив’язаність до дівчини, яку у листах він ніжно називав «своєю Доллі». Так, ця зворушлива історія кохання між сербкою за походженням, маленькою, скромною та трохи замкнутою, до того ж кульгавою Мілевою  Марич та красенем Альбертом, розпочалася з дружби, а закінчилась пройнятими ніжністю та палким коханням листами. Вона ласкаво називала його «мій милий Джонні», а він її своїм маленьким кошенятком, подумки бажаючи її розцілувати.

За зовнішньою безтурботністю Ейнштейна часто приховувалися душевний біль та розчарування, а ключ до розгадки багатьох сімейних таємниць, залишився лежати у нього вдома, у Берклі,  штат Каліфорнія, на кухонній полиці, у коробці з-під взуття. Саме там зберігалася сімейна переписка з кінця минулого століття, у тому числі любовні листи Ейнштейна до коханої Мілеви та синів.

Протягом усього життя Ейнштейн майстерно приховував той відбиток, який накладав на нього тягар вродженої хвороби; зустрівшись з нерозумінням та абсолютною байдужістю викладачів у ранньому віці, геній не зупинився у пошуках свого призначення у житті. Альберт Ейнштейн досягнув колосальних вершин у науці, довівши всім, що навіть попри хворобу можна вибороти собі право називатися людиною з великої літери.