Лекція "Організація з науково-дослідницької роботи з географії в Україні"

Лекція 1. ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ З ГЕОГРАФІЇ В УКРАЇНІ
1.1. Науковий потенціал Карпатського регіону
1.2. Наукові школи
1.3. Науковий потенціал в Україні
1.4. Форми підготовки наукових кадрів
1.5. Підготовчий та основний періоди
науково-дослідної роботи студентів
на географічних факультетах

1.1. Науковий потенціал Карпатського регіону
Організація науково-дослідної роботи з географії в Україні. Географічна наука, як і наука взагалі, є самостійною галуззю народного господарства, її головна функція спрямована на виробництво нових наукових знань. Тому вона вимагає від працівників, спеціалістів, географів певного комплексу людських якостей насамперед-таланту та здатності до самостійного мислення,знань, умінь сформулювати свій підхід до важливих проблем.
Рівень розвитку науки характеризується її науковим потенціалом під яким розуміють сукупність кадрових, матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів, що об’єднані за певними принципами та структурою управління. Україна має значний науковий потенціал За чисельністю зайнятих працівників, обсягом та кількістю закладів та організацій географічна наука досягла рівня передових галузей народного господарства. Як приклад,наведемо Карпатський регіон, до якого входять Закарпатська,Івано-Франківська, Львівська,Чернівецька області. Деякі кількісні характеристики цієї території
- площа Карпатського регіону – 56,6 тис. км. кв. (9,4 % території України)
- тут проживає 6.4 млн. чоловік (12 %  населення України).
У регіоні діє 18 вищих навчальних закладів, в т.ч. 6 університетів, 110 науко-дослідних, технологічних і проектно-конструкторських інститутів, відділень, бюро, де виконується науко-дослідні ,дослідно-конструкторські ,технологічні і проектні роботи. Тут працює 730 докторів і 6,4 тис. кандидатів наук, що разом  складає 8% від  спеціалістів з науковим ступенем в Україні. Насиченість докторами і кандидатами наук у регіоні значно менша, ніж по Україні на 10 тисяч працюючих тут припадає 24 кваліфікованих спеціалісти проти 34 в цілому по Україні. По багатьох наукових напрямах , зокрема в галузях математики,механіки, статистичної фізики,органічної хімії,наук про Землю,екології,регіональної економіки у регіоні створені потужні наукові колективи і сформувалися відомі в Україні та за її межами наукові школи.

1.2. Наукові школи
Наукова школа – це певний історично сформований ,колектив що займається розробкою перспективних проблем даного наукового напряму. Іншими словами, це ті основні колективи, в яких формується нові сили і відбувається постійна взаємодія між вчителями та їх учнями,між засновниками нових наукових напрямів та їх послідовниками. В межах Карпатського регіону сформувалися знанні як в межах України , так і Європи,географічні школи
1. Львівська географічна школа представлена ландшафтом наукових досліджень. Засновник – К. Геренчук. Слід зазначити, що цей напрям досліджень є міжнародно-визнаним. У Львові проводились ландшафтознавчі конференції. Нові наукові результати
1) встановлена залежність і закономірності розташування певних типів гірських ландшафтів
2) вчення про гірські ландшафти, а саме ландшафтні утвори українських Карпат,знане та відоме в межах Карпатського Єврорегіону. Засновник – Г. Міллер. У вузах м. Львові готують фахівців з охорони природи, зокрема,тут функціонує науково-дослідний інститут екології Карпат, а отже можна виділити другий напрям наукових досліджень – соціоекологічний засновником його є В. Бучинський. А на базі інституту  відбулася перша міжнародна конференція з питань Екології Українських Карпат.
Закладені основи міжнародної школи в галузі неотектоніки( О. Вялов, П. Цись, О. Круглов).
Економічні та соціально-географічні дослідження представлені географічними школами, а саме Школою суспільної регіональної географії, школами-напрямами українознавчої географії та історії української географічної науки( П. Ващенко,О. Шаблій, Ф.Заставний , Л. Долішній).
2. Чернівецька географічна школа характеризується загальновизнаними географічними дослідженнями з економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу (ПРП), основоположниками якого є М. Ігнатенко та В. Руденко. Новий напрямок наукових досліджень що перетворюється в географічну школу заснований Я. Жупанським. Це – соціально-економічне картографування виробничо-територіальних комплексів ВТК.
Добре відомі в Україні і за її межами роботи чернівецьких географів в галузі ландшафтознавства, зокрема картографування ландшафтних комплексів на великомасштабній основі (Л. Воропай, Е. Раковська).
3. В Івано-Франківську відбувається процес формування наукової геоекологічної школи (М. Адаменко, Г. Рудько).
4. На базі Ужгородського університету (наукові дослідження А. Кондуфора, В. Чопика) сформувалася також знана в Україні школа біогеографії, зокрема фітогеографії.
Безпосередньо в Карпатському регіоні науково-технічною діяльністю зайнято 27,9 тис. осіб, або 1 % від працюючих у народному господарстві регіону (по Україні цей показник складає 1,26 %).
На тери¬торії Подільської височинної області дослідження націлені на вивчення антропогенних ландшафтів (Г.І. Денисик), господарсько¬го використання й антропогенного впливу на НПС (О.В. За¬ставецька, Л. Царик), природних заповідних територій (Л.П. Ца¬рик).
Напрями науково-технічної діяльності установ науки і наукового обслуговування, в цілому, досить добре відповідають напрямам розвитку основних галузей промисловості регіону. За обсягом переважають роботи в інтересах машинобудівної галузі, зокрема, приладобудування. Серед науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, які виконувались в 1993 році в організаціях Львівщини, 67,5 % від загального обсягу становили роботи для машинобудування, 6,6 % – для сільського господарства, 6,7 % – для хіміко-лісового комплексу, 2,5 % – паливно-енергетичного.
Інформаційне забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні здійснюють три Центри науково-технічної та економічної інформації, які розташовані в м. Івано-Франківську, Львові, Чернівцях.
Крім державних організацій – інститутів, бюро, університетів, в галузі науково-технічної діяльності розширюється сфера впливу нових організаційних формувань – малих підприємств, приватних фірм тощо. Так, на Львівщині в галузі науки і наукового обслуговування в 1993 році частка робіт, виконана малими підприємствами, становила 24 % від загального обсягу науково-технічних робіт, виконаних звичайними структурами.
Базою географії як науки є науковий потенціал та наукові кадри.
Наукові кадри – одна із головних складових науково-технічного потенціалу. Від їх чисельності, рівня професійної підготовки і творчої віддачі залежить успішне функціонування системи «наука – техніка – виробництво» будь-якого суспільства.
В Україні до наукових і науково-педагогічних кадрів належать такі категорії працівників:
а) академіки і члени-кореспонденти всіх академій;
б) усі працівники, що мають науковий ступінь та вчене звання, незалежно від характеру та місця роботи;
в) працівники, що виконують науково-дослідну роботу в навчальних та наукових закладах, а також науково-педагогічну роботу у вузах;
г) спеціалісти, зайняті науковою роботою безпосередньо на підприємствах і в проектних організаціях.
Згідно існуючої методики статистичного обліку до наукових і науково-педагогічних працівників не належать техніки і лаборанти, співробітники, що проходять науково-дослідну роботу, але не мають вищої освіти, а також ті, хто виконує тільки дослідні та експериментальні роботи за завданням наукового працівника.
Провідне місце в системі наукових кадрів займають працівники вищої кваліфікації, тобто ті, хто має наукову ступінь і звання. В Україні мають місце дві наукові ступені: 1) кандидат наук; 2) доктор наук. Вони присуджуються вченим після успішного захисту дисертації (кандидатської чи докторської), яка має риси (задатки) самостійної науково-дослідної роботи пошукача наукового ступеня.
В Україні прийняті і діють такі вчені звання:
1) академік і члени-кореспондент НАН;
2) дійсний член і член-кореспондент галузевих академій;
3) професор;
4) доцент;
5)старший і молодший науковий співробітник;
6) асистент.
Система наукових ступенів і звань була прийнята в середині 30-х років та існує до сьогоднішнього дня. Більшість наукових працівників складають спеціалісти віком від 30 до 60 років. Інші групи працівників – це науково-технічних персонал.

1.3. Науковий потенціал в Україні
Науковий потенціал України сконцентрований в трьох основних секторах:
 академічному;
 галузевому;
 вузівському.
Найбільша частина наукових кадрів України на початок 90-х років (близько 55 % від загальної їх чисельності) була прийнята в галузевому секторі. На другому місці за показниками зайнятості знаходиться вузівський сектор (36 %), а решта (9 %) зайнятих працівників припадає на академічний сектор.
Академічний сектор – це основний сектор науки в Україні. До нього належать заклади та організації НАН України, а також галузеві академії (медичних наук, педагогічних наук). В Україні нараховується до 20 громадських галузевих академій (АН Вищої школи України, Українська екологічна АН, Економічна АН та ін.).
Основним завданням академічної науки є розвиток фундаментальних досліджень.
Головною науковою організацією є Національна Академія наук (НАН). Вона є керівником усіх досліджень, що проводяться природничими та суспільними науками у вузах та інших науково-дослідних закладах. Стосовно до підвідомчих академічних інститутів НАН є установою державного керівництва, координаційним центром.
Основною ланкою НДР є інститут, який поряд із проведенням наукових досліджень координує свою роботу із дослідженнями інших закладів; готує наукових спеціалістів, організовує конференції, наради. Структурними підрозділами інститутів є відділи, лабораторії, сектори, експериментальні бази, стаціонари тощо.
Галузевий (відомчий) сектор базується на наукових закладах ряду міністерств, що виконують, головним чином, прикладні дослідження, і є зв’язуючою ланкою між наукою і виробництвом.
В будь-якій галузі виділяють головний інститут, який виконує роботу за основною тематикою певного напряму чи проблеми та координує діяльність інших закладів у цій же галузі. На даний момент найбільш характерними науковими і суспільними процесами є зв'язок науки із виробництвом, що знайшло своє відображення у вигляді науково-виробничих об’єднань (НВО). Вони створюються як при великих підприємствах, так і при провідних науково-дослідних інститутах (наприклад, при НДІ електрозварювання ім. Є.Ю. Патона НАН України). Досвід роботи таких НВО свідчить, що час, затрачений від створення наукової ідеї до практичного застосування її зменшується в 1,5-2 рази.
Вузівський сектор виконує різноманітні фундаментальні та прикладні дослідження. Тут зібрана висока частка докторів і кандидатів наук – близько 50 % від їх загальної кількості. Наукові дослідження проводяться паралельно із підготовкою спеціалістів.
Серед вузів виділяються університети, політехнічні інститути, спеціалізовані (галузеві) інститути.
Університети готують спеціалістів та проводять наукові дослідження в галузі природничих та гуманітарних наук.
Політехнічні інститути (університети) спеціалізуються за різними галузями техніки.
Галузеві інститути готують спеціалістів для окремих галузей господарства та культури.
Більшість вузів входять до складу Міністерства освіти. Великою перевагою вузів, при виконанні наукової роботи, є наявність групи спеціалістів, які проводять великі наукові дослідження на стику наукових дисциплін (міжкафедральні, міжфакультативні теми).
Прослідкуємо деякі особливості формування вузівської науки в Україні. Найстарішим вищим учбовим закладом в Україні є Львівський університет, який був заснований в 1784 р. До речі, кафедра географії в цьому університеті була відкрита майже через 100 років – в 1882 році. У 1805 р. був відкритий Харківський університет та кафедра географії, перші дослідження якої були спрямовані на вивчення кліматичних умов України. Пізніше були створені Київський (1834 р.), Одеський (1865 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети.
Основним структурно-функціональним підрозділом вузу є кафедра, яка виконує навчальну наукову роботу. Крім цього, при вузах можуть бути організовані науково-дослідні заклади: інститути, проблемні та галузеві лабораторії, учбово-дослідні та експериментальні установи, обчислювальні центри тощо.
Проблемні науково-дослідні лабораторії (ПНДЛ) створюються при вузах з метою вирішення актуальних проблем науки і техніки. Галузеві лабораторії, виконують конкретні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, основними замовниками яких є міністерства та відомства. Одним із способів практичного використання результатів наукових робіт є господарські договірні роботи. При Чернівецькому університеті працює ПНДЛ по вивченню природних умов та охороні природи Українських Карпат і Прикарпаття, в т. ч. й лабораторія по оцінці природно-ресурсного потенціалу (ПРП) (на географічному факультеті).
Де ж розміщується науковий потенціал? Найхарактернішою рисою розміщення наукового потенціалу є його концентрація в обласних центрах та великих містах (Київ 65 – %, наукових кадрів України; Харків, Львів, Одеса).
Територіальна система вузівської науки включає її регіональні системи, вузівські центри та окремі вузи.
Одним із головних закладів в галузі географії в Україні є науково-дослідний інститут географії НАН.
Вузівська географічна наука розвивається на географічних, геолого-географічних та біолого-географічних факультетах університетів і педагогічних інститутів, а також їх учбово-наукових стаціонарах. В науково-дослідних інститутах та вузах система підготовки наукових кадрів виглядає таким чином: студент – стажер – дослідник – аспірант.
Значний внесок у розвиток багатьох проблем науки вносять наукові і технічні товариства, які об’єднують на добровільних засадах наукових працівників одної або споріднених спеціальностей незалежно від місця роботи.
Одним із таких товариств в Україні є Українське Географічне товариство – це науково-громадська організація при НАН України. Головним його завданням є всебічне сприяння розвиткові географічної науки, проведення географічних досліджень оточуючого середовища і природних ресурсів, вивчення народного господарства і населення України та охорона оточуючого довкілля.
Важливим напрямом роботи географічного товариства є сприяння координації науково-дослідних робіт у галузі географії та підготовці географічних кадрів, поліпшенню географічної освіти в середніх і вищих навчальних закладах, а також пропаганда географічних знань. Засноване в 1872 р. в Києві, а в 1958 року функціонує як товариство при Академії Наук України.
Українське географічне товариство об’єднує понад 8 тис. членів, які входять до 33 відділів. У товаристві працюють секції фізичної географії, економічної географії, картографії, палеогеографії, геоморфології, метеорології і кліматології, медичної географії, шкільної географії, туризму тощо.
Найвищим органом товариства є з’їзд. У період між з’їздами роботою керує Вчена Рада і Президія. Товариство видає збірники наукових праць, організовує географічні олімпіади школярів, виставки географічної літератури.
Найвищим органом Українського географічного товариства є з’їзд географічного товариства. Відповідно до статуту на з’їздах розглядають науково-організаційні питання звіти про діяльність; вибори керівних органів; обговорення основних науково-географічних проблем.
До роботи з’їзду видають звіти про роботу, друкують матеріали або тези наукових доповідей, організовують виставки географічної літератури.
З’їзди відбуваються регулярно, через кожні 5-6 років. І-й з’їзд відбувся в 1964 р. у Києві. Потім вони відбувалися у Львові (1970 р.), Харкові (1975 р.), Луганську (1980 р.), Сімферополі (1985 р.), Одесі (1990 р.), Києві (1995 р.). Можна виділити групу основних питань, які обговорювалися на з’їздах:
1. Стан і завдання географічної науки.
2. Проблеми комплексного картографування території України.
3. Географічні проблеми Українських Карпат.
4. Нові методи географічних досліджень.
5. Еколого-географічне виховання тощо.



1.4. Форми підготовки наукових кадрів
Основною формою підготовки наукових кадрів є аспірантура. Навчання в аспірантурі проводиться стаціонарне (3 роки) та заочне (4 роки).
Аспірантура – організовуються при наукових закладах, вузах, науково-дослідних інститутах та інших закладах, в яких працюють висококваліфіковані наукові керівники.
Аспіранти працюють за планом вибраної теми, яка є складовою частиною робіт, що виконуються у науковому закладі. До сфери науки залучаються пересічно 10 % випускників вузів. В останні роки молоді спеціалісти можуть працювати в науково-дослідних інститутах як стажери-дослідники, які на протязі 1-2 років знайомляться із методикою дослідження, освоюють методику експериментів, вивчають нові дослідження науки і техніки з певної спеціальності.
До стаціонарної аспірантури приймаються спеціалісти, що мають вищу освіту, віком до 35 років, які проводять науково-дослідну роботу.
В останні роки велику роль відіграють нові форми підготовки висококваліфікованих кадрів – пошукачі – спеціалісти, що самостійно працюють над дисертацією.
Докторантура. Існує дві форми роботи докторантури: 1-а з відривом від наукової і учбової роботи; 2-а – без відриву від основної роботи. До докторантури можуть поступати наукові спеціалісти – кандидати наук до 45 років, що проводять наукові дослідження теоретичного чи прикладного характеру.

1.5. Підготовчий та основний періоди науково-дослідної роботи студентів на географічних факультетах
Система науково-дослідної роботи студентів (НДРС) на географічних факультетах складається із двох основних періодів:
1 – підготовчого;
2 – основного – навчально-дослідницького.
Розглянемо їх детальніше.
1. Підготовчий період включає елементи наукової роботи, яку виконують студенти 1-2 курсів (І-ІVсеместри). Це, насамперед, написання рефератів, участь у факультативах, оглядові географічні практики. На географічному факультеті Чернівецького університету ім. Ю.Федьковича довгий час проводились міжзональні учбові практики, основною метою яких було:
- знайомство і широтною та довготною зміною природних умов, як у межах однієї, так і в межах декількох природних зон;
- визначення особливостей населених пунктів рівня «велика агломерація – обласний центр – населений пункт»;
- знайомство з архітектурними та культурними особливостями окремих регіонів.
Практика проводилась в різних регіонах – на Кавказі, Кольському півострові, в Карелії, на Шацьких озерах, в Українських Карпатах. На перспективу планується розробити маршрут оглядової географічної практики, метою якої буде знайомство із природоохоронними територіями України (Канівський заповідник, заповідник Асканія Нова, Медобори, Лебедині острови та ін.), які сформувалися в різних природних зонах України.
Підготовчий період включає знайомство (на кафедрі, у гуртожитку, у повсякденних розмовах) з викладачами, напрямами їх роботи тощо.
На протязі І-ІV семестрів відбувається процес вибору спеціалізації (відповідно до кафедри), а також і наукової проблеми, яка з часом переростає в конкретну наукову тему під керівництвом викладача. На цьому етапі наукової роботи переважає описово-порівняльний вид НДРС.
2. Основний або навчально-дослідницький період. Створює умови для індивідуального виявлення і виділення основної теми, за якою працює кафедра. Це період V-Х семестрів, тобто час, який охоплює навчання, починаючи з третього по п’ятий курси.
Основними формами навчально-дослідницької роботи на кожній кафедрі є:
1) наукові семінари;
2) організація лабораторних і практичних занять з елементами наукових досліджень;
3) написання курсових і дипломних робіт на підставі матеріалів виробничої практики та експедиційних досліджень.
Зупинимось на важливій та найефективнішій формі навчально-дослідницької роботи, а саме – наукові семінари, розкриємо їх суть і значення. По-перше, наукові студентські семінари дозволяють активно знайомитись із теоретичними доробками стосовно конкретної теми, науково викладати та захищати результати самостійних досліджень. По-друге, кожен студент – учасник семінару – має можливість виступати із науковою доповіддю, оцінити (позитивно, критично чи негативно) дослідницьку роботу своїх товаришів, приймати участь у дискусіях. По-третє, наукові семінари доповнюють знання, перевищуючи навчальну програму. По-четверте, один раз на рік, переважно весною, проводяться студентські наукові конференції (міжкафедральні), на яких заслуховуються найкращі доповіді, що базуються на експедиційних чи стаціонарних польових дослідженнях, аналізі фондових матеріалів тощо.
До участі у конференції запрошуються відомі вчені-географи із наукових і планових установ. Вони обмінюються досвідом роботи, результатами наукових доробок.
Наукові студентські семінари організовуються однією чи кількома кафедрами. Вони проводяться 2 рази на місяць на протязі V- VІІ семестрів. Слухаються доповіді з методологічних проблем географії, про нові і новітні методи географічних і міждисциплінарних досліджень, звіти про виробничу практику.
Важливою формою вузівської навчально-дослідної роботи є курсові та дипломні роботи, які свідчать про рівень підготовки географа. Відповідно до навчального плану вони виконуються студентами всіх форм навчання.
Курсові роботи. Основна вимога до них – це сумлінна праця на протязі навчального року чи семестру.
Курсові роботи мають різну спрямованість. На третьому курсі вони носять реферативний характер, оскільки відбувається знайомство із питанням (наприклад, „водні ресурси”, „охорона природи та раціональне використання природних умов і ресурсів”, „природно-ресурсний потенціал”), яким планується займатися на наступних курсах. Часто курсова робота присвячена аналізу наукових доробок стосовно обраного питання. Цей процес знайомства із авторами-географами та їх публікаціями. Отже, можна виділити таку особливість курсової роботи, як спроба студента теоретично обґрунтувати важливість обраного напряму дослідження та проаналізувати існуючі доробки.
Головним завданням курсової роботи четвертого року навчання є узагальнення питань про об’єкт дослідження. Особливо цінною тут виступає робота над основними та допоміжними літературними, картографічними та статистичними джерелами, яка допомагає сформувати нові наукові погляди.
Тематика цих робіт різноманітна: це комплексне вивчення природи і господарства певної території; природно-ресурсна оцінка певної території; комплексна географічна характеристика окремих районів чи зарубіжних країн; історія розвитку географічних досліджень і т. ін.
Курсова робота виконується на підставі матеріалів виробничої практики, експедиційних досліджень, статистико-економічних даних і власних спостережень. У більшості випадків така робота є основою для написання дипломної роботи.
Як правило, тематика курсових робіт відповідає науковій темі, по якій працює кафедра.
Висновок: курсові роботи є, як правило, окремими розділами (чи параграфами) майбутньої дипломної чи магістерської роботи.
Дипломної робота виконується на останньому курсі навчання у вищому учбовому закладі. Вона є самостійним і завершеним дослідженням, яке відповідає науковій тематиці кафедри та має співпадати із напрямами роботи професорсько-викладацького та наукового складу кафедри.
Магістерська і дипломна робота є підсумком конкретного дослідження певної проблеми чи питання як в теоретичному, так і в практичному відношенні. Зміст магістерської і дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією (ДЕК) демонструють рівень підготовки спеціаліста, здатність його проводити самостійні польові дослідження, опрацьовувати та аналізувати зібрані матеріали.
Перед магістерськими і дипломними роботами ставиться ряд вимог. Насамперед, вони повинні бути реальними. А реальними вони можуть бути тільки тоді, коли відповідають таким основним вимогам:
1. робота є частиною планових наукових досліджень кафедри;
2. виконується за завданням кафедри і буде використана у навчальному процесі у вигляді лабораторної роботи, частини наукового звіту;
3. робота може бути виконана на замовлення організацій чи установ, яким вона буде передана після захисту для практичного використання;
4. За матеріалами роботи може бути підготовлена наукова стаття (самостійно чи у співавторстві з науковим керівником);
5. робота виконана ЕОМ;
6. і, насамкінець, вона може рекомендуватися ДЕК для практичного використання.
Реальність курсових, магістерських і дипломних робіт є одним із показників ефективності студентської наукової роботи та навчально-методичної роботи кафедри в цілому.
Основним джерелом для збирання нової інформації про функціонування географічних об’єктів при написанні курсових, магістерських і дипломних робіт є виробничі практики (курсова і переддипломна), які проводяться як експедиційні дослідження.
Дещо про першу виробничу практику, яка проводиться після третього курсу. Студенти опрацьовують методичні прийоми, прийоми збору і первісного аналізу географічної інформації із використанням чорнових географічних і картографічних матеріалів на заготовлених картографічних основах досліджуваної території. Звіт про цю практику має важливе значення в системі навчально-дослідної роботи. Він має переважно методичний, історико-літературний та аналітичний характер.
Переддипломна виробнича практична на ІV- V курсах проводиться в науково-дослідних, проектних, планових і виробничих організаціях та установах. Головною особливістю даної практики є те, що студенти збирають та опрацьовують матеріали, які увійдуть до майбутньої дипломної роботи. Отож, необхідно мати уяву про: 1) тему майбутньої дипломної роботи; 2) структуру та методику дослідження. І ще одна особливість даної виробничої практики – студенти працюють за індивідуальними програмами, що розроблені науковими керівниками і є ніби стислим планом майбутнього збору фактичного матеріалу.
Одним з головних завдань навчального процесу є проведення асистентської практики для магістрантів. Практична підготовка майбутніх фахівців є невід’ємною складовою навчального процесу, основним блоком котрого слугує практична реалізація отриманих наукових досягнень у навчальному процесі. Практична підготовка магістрантів започатковується засобами теоретичного навчання, практичної реалізації отриманих результатів, формуванням умінь і навичок, які націлені на формування здатності студента відповідати освітньо-кваліфікаційному рівню за обраною спеціальністю.
Асистентська практика проходить у 10-му семестрі, за часовим відтинком займає 8 тижнів, відповідає робочій програмі наукового керівника.
Основним завданням асистентської практики слугує набуття навичок викладання окремих навчальних дисциплін на І-ІУ курсах відповідної спеціалізації.
Під час проведення практики магістрант зобов’язаний бути присутнім на всіх заняттях, які проводить науковий керівник і його колеги, проводити пробні лекції та практичні заняття та провести залікові (2 лекційних та 2 практичних) заняття. У випадку, якщо керівник практики є наставником групи, магістрант повинен виконувати функцію наставника. Рівнобіжно магістрант повинен відвідувати заняття викладачів кафедри, на якій спеціалізується, відвідувати заняття однокурсників-магістрантів, вести необхідну документацію (щоденник практики, особисті записи), своєчасно підготувати звіт про проходження практики, бути прикладом у роботі та поведінці.
Індивідуальні завдання для магістрантів мають конкретне формулювання відповідно до специфіки практики і її проведення. Зазвичай індивідуальні завдання відповідають тематиці дипломних робіт практикантів.



Основні етапи асистентської практики

№ пп. Етапи асистентської практики Характеристика етапів
Мета етапу Завдання етапу
1 2 3 4
1. Підготовчий Всебічна навчально-мето¬дична, організаційна і техніч¬на підготовка до проведення практики Відвідування лекцій викладача; вивчення процесу спілкування з аудиторією, враховуючи індивідуальні особливості студентів, встановлення контакту з слухацькою аудиторією; відвідування лекцій та практичних занять колег-студентів, для того щоб побачити як проводять лекції та семінари колеги та зробити необхідні висновки для подальшої роботи. Викладачі надають консультації щодо організаційного періоду, методики лекційних та семінарських занять, ознайомлюють з процесом викладання та особливостями курсу, на якому магістрант проводить заняття.
Магістрант записує нотатки в щоденнику практики (виконана роботу, власні спостереження, припущення, висновки.
Щоденник є звітним документом і по закінченні практики здається на кафедру
2. Проведення занять Основним завданням асистентської практики є проведення студентами-магістрантами пробних та залікових лекційних, семінарських і практичних занять, які відповідають стандартам вищої школи. Рівнобіжно проводиться технічна робота з оформлення необхідної документації (складання плану занять, плану-конспекту семінарських та лекційних занять тощо)

3. Камеральний Опрацювання та систематизація матеріалів практики, що слугують основою до формування звіту та підготовка до захисту основних видів діяльності під час асистентської практики Впорядкування і редагування документації практики (індивідуальні щоденники, оформлення протоколів обговорення пробних і залікових занять, що проводили однокурсники, перегляд конспектів лекцій, та конспектів практичних занять, журналів реєстрації поточної інформації, іншого роду документації. Підготовка та написання тексту звіту.
Поряд з навчально-науковими цілями асистентська практика використовується для підвищення культурного й ідейно-політичного рівня магістранта, розширення його загального кругозору

Щоденник практики  містить основні документи, що стосуються практики:
• розпорядження про скерування студента на практику;
• календарний графік проходження практики;
• відгук про роботу студента на практиці;
• висновок керівника практики від кафедри;
Основні положення практики та правила ведення щоденника.
1. Розпорядження про скерування студента на практику, підписане і скріплене печаткою, що є посвідченням про відрядження студента на практику на зазначений термін.
2. Календарний графік проходження практики складається відповідно до завдань практики та тематики наукової роботи керівника практики від кафедри та установи спільно з практикантом у перший день проходження практики.
3. Відгук про роботу студента на практиці заповнює керівник практики.
У відгуку відображається:
• місце проходження практики;
• теоретичні знання, уміння та практичні навички магістранта;
• нові знання, уміння та навички, які магістрант здобув за час практики;
• основні завдання, які виконав магістрант під час проходження практики;
• виявлені особисті якості магістрант;
• пропозиції про оцінку за практику в бальній системі тощо.
Керівник практики підписує відгук і скріплює його печаткою організації.
Висновок керівника практики від кафедри з заліковою оцінкою за практику заповнюється після публічного захисту результатів практики.
Вимоги до звіту про практику
Виконання завдань асистентської практики завершується підготовкою та захистом звіту про практику.
Типова структура звіту:
• титульна сторінка;
• звіт;
• плани семінарських занять з дисципліни;
• плани лекційних занять з дисципліни;
• конспекти лекцій;
• конспекти семінарських занять;
• протоколи обговорення практичних та лекційних занять;
• рецензії колег про проведення практичних та лекційних занять;
• звіт про відвідування лекцій та практичних занять з профілюючих дисциплін;
• графік проведення асистентської практики.
Підведення підсумків практики
У папці зшитій або скріпленій скобами звіт та щоденник про практику (з відгуком керівника практики від організації) здають керівникові практики від кафедри, який перевіряє правильність їхнього оформлення, підписує і передає на кафедру.
Підведення підсумків практики здійснюється шляхом індивідуального захисту практики кожним студентом. Під час захисту студент розповідає комісії про проходження практики, формулює завдання практики і пояснює їхнє виконання; інтерпретує отримані результати, відстоює обрану ним методику виконання завдань.
За результатами захисту виставляють диференційовану оцінку, яку заносять у залікову книжку. Критерії оцінювання такі:
- вичерпність і правильність виконання завдань практики,
- якість оформлення звіту, переконливість відповідей студента під час захисту,
- відгук керівника практики від організації.
Студент, який не здав звіт про практику або отримав на захисті незадовільну оцінку, направляється на практику повторно, він здійснює перездачу практики за встановленою процедурою або ж його відраховують.
При остаточному оцінюванні студента і підведенні підсумків керівником практики беруться зазначені критерії в сукупності із: вмінням підпорядковувати свої потреби загальній меті, дотримання правил і норм поведінки у колективі, сумлінність виконання обов’язків, спостережливість, уміння використовувати теоретичні знання на практиці в стандартних і змінених умовах, старанність, вправність, зовнішнє оформлення звіту, культура мови та ін.
Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин, може бути надано право проходження практики повторно при виконанні умов, визнаних вузом. Студент, який востаннє отримав негативну оцінку по практиці відраховується з університету.
Педагогічна практика. На цій практиці студенти набувають реальних практичних навичок навчання та виховання школярів на уроках географії і позакласній роботі. Це вид науково-педагогічної діяльності і він, відповідно, має певну вагу в зв’язку із організацією в університетах педагогічних факультетів.
Важливим принципом організації НДРС виступає строга послідовність в ускладненні та взаємозв’язку всіх її форм і методів, тобто реальна її системність.
Загалом, планування НДРС в географії включає чотири головних розділів:
1. Теоретико-методологічний;
2. Методичний;
3. Експериментально-аналітичний;
4. Синтетичний
Теоретико-методологічний розділ включає всі види робіт по вивченню та засвоєнню основ теорії географічної науки та її основних частин. Іншими словами, вивчаються географічні об’єкти, зв’язки, процеси та явища природи на суспільства.
Методичний розділ забезпечує практичне застосування міждисциплінарних та спеціальних методів наукового дослідження (традиційних і нових).
Експериментально-аналітичний розділ створює умови для використання практичних прийомів географічних досліджень у процесі нагромадження та аналізу зібраної інформації.
Синтетичний (заключний) розділ базується на глибокому синтезі інформації по темі дослідження в комплексі з елементами практичного використання одержаних результатів географічного дослідження
На підставі такого загально кафедрального плану НДР кожен студент на початку 5 семестру складає свій індивідуальний план. Звіт по всіх формах і видах виконаної НДР складається за певною формою Х семестру. Захист цього звіту на засіданні кафедри за часом співпадає із попереднім захистом дипломної роботи. На завершення зазначимо, що вся система НДРС кафедри є складовою частиною роботи географічного факультету.