Словник "Словник з біогеографії"

Словник з біогеографії

 

Австралійська фауністична область – включає Австралію та прилеглі о-ви: Тасманію, Нову Гвінею, Соломонові, Молуккські та ін. Розташована головним чином у тропіках та субтропіках. Тваринний світ – найдавніший комплекс фауни суші, що бере початки у мезозої; лише тут зустрічаються однопрохідні тварини (качко ніс, єхидна, про єхидна), ему і казуари із страусоподібних. Характерні сумчасті (біля 150 видів) і плацентарні ссавці (кажани та мишоподібні гризуни). Поділяється на Папуаську та власне Австралійську підобласті.

Австралійське флористичне царство – включає Австралію та о. Тасманії; відрізняється виключною своєрідністю (75% видів – ендеміки). Ендемічні родини рестіонових, цефалотових, годенієвих; ендемічні роди: евкаліпт, казуари на та ін. Характерні протейні, філлодійні акації.

Автотрофи – організми, здатні синтезувати з неорганічної речовини необхідні їм для життя органічні речовини за рахунок сонячної енергії (фотосинтез) або енергії деяких хімічних реакцій (хемосинтез). До А. Належать вищі рослини (крім паразитних та сапрофітних), водорості, деякі бактерії (пурпурові, залізобактерії, сіркобактерії та ін.). Протиставляються гетеротрофам. У харчовому ланцюгу А. є продуцентами.

Автохори – рослини, що поширюються без сприяння зовнішніх факторів (напр., вітру), шляхом розкидання насіння із зрілого плоду, що луснув, або шляхом опадання плодів та насіння лише під дією їхньої ваги (барохори).

Автохтони – види рослин і тварин, що виникають в процесі еволюції у даній місцевості й що живуть у ній зараз, на відміну від алохтонів (напр., качко ніс та евкаліпт в Австралії).

Адаптація – процес пристосування будови та функцій організму до умов середовища.

Аеробні організми – орг-ми, здатні існувати лише за наявності вільного кисню. До них належать майже всі тварини і рослини, а також численні мікроорганізми, які використовують для життєдіяльності енергію, що вивільняється при реакціях окислення, що йдуть з поглинанням вільного кисню.

Азональна рослинність – рослинні угрупування, що не утворюють самостійних зон, але зустрічаються у багатьох зонах, напр. рослинність скель, осипів та ін. Іноді термін А. р. використовується як синонім терміна “інтразональна рослинність”.

Азотфіксуючі організми – ґрунтові бактерії з родів азотобактер, клострідіум, бульбасті бактерії, деякі актиноміцети та синьо-зелені водорості, що здійснюють фіксацію вільного азоту з атмосфери та перетворення його на аміак, а потім і на інші азотисті речовини, які можуть бути засвоєні рослинами.

Алас – плоскодонна котловина від десятків м до кількох км у діаметрі, що утворюється при витаюванні підземних льодів в областях багаторічної мерзлоти. Часто А. зайняті озерами, болотами або луками. Широко розповсюджені у рівнинних частинах Центральної Якутії.

Алохори – рослини, що поширюють плоди, спори, насіння за допомогою якогось зовнішнього фактора: вітру (анемохори), води (гідрохори), тварин (зоохори) та ін.

Алохтони – види рослин і тварин, що виникли в процесі еволюції не в тій місцевості, де вони живуть зараз. Протиставляються автохтонам. Наприклад, алохтоном Пн. Америки є опосум, що емігрував з Пд. Америки.

Альпійська рослинність – поширена у горах в альпійському поясі (2000-3500 м н.р.м.). Представлена низько травними “килимовими” луками (злаки, осоки, примули та ін.) та заростями чагарників (рододендрони, чорниця та ін.).

Альпійські луки – характерні для гірських країн; розвиваються вище пояса субальпійських лук. Короткий вегетаційний період визначив панування низьких багаторічників (біля 10-15 см) з крупними яскравими квітками. Багато подушкоподібних та розеточних рослин. Найпоширеніші луки з Cobresia, Carex curvula, C. trisitis та альпійські “килими”, т. зв. “мати”, з пануванням дводольних. Використовуються як пасовища.

Анаеробні організми – організми, що здатні існувати за відсутності вільного кисню; енергію для життєдіяльності отримують шляхом розщеплення органічних та неорганічних речовин. До А.о. належать багато бактерій, а також деякі найпростіші (інфузорії) та безхребетні тварини (черви, молюски, личинки комах). Поширені у ґрунтах, болотах, донних відкладах і т. ін.

Антарктична фауністична область – 1) область суші, включає узбережжя Антарктиди та острови, що лежать на Пд. від 60° пд. ш. Фауна бідна на наземних хребетних. З хребетних проживають тюлені пінгвіни, буревісник; з безхребетних – декілька видів павуків, комах, гол. чином первиннобезкрилих, та деякі прісноводні форми – коловратки, тихоходки та ін. 2) Область Світового океану, охоплює територію, межа якої проходить по 40° пд. ш., відхиляючись до Пн. Біля зх. берегів континентів. Має багато форм, властивих фауні Арктичної області, тобто біполярних: напр., більшість видів китів, з риб – морський окунь, морська лисичка, колюча акула, бички-підкамінщики, з безхребетних – морські жолуді, численні черви та ракоподібні. Характерні з ссавців південний та карликовий кити, сивуч, південний котик, тюлень Уедделла, морський леопард та ін.; з птахів – пінгвіни; з риб – родина нототенієвих. Виділяють Циркумполярну та Нотально-Антарктичну підобласті.

Антарктичне флористичне царство – охоплює пд. частину Пд. Америки, Вогняну Землю, Антарктиду та Антарктичні о-ви. Флористична область дуже бідна. Загальна кількість видів не більше 2 тис. Характерні південний бук, подушкоподібні Azorella (з род. розоцвітих) та Bolax (з род. сельдерейних).

Ареал – площа поширення (проживання) якогось виду (також роду, родини тощо).

Арктична фауністична область Світового океану – охоплює акваторію, обмежену Беринговою протокою та лінією, що проходить від Кольського пів-ва на Шпіцберген і далі між Гренландією та Ісландією на Ньюфаундленд. Характеризується низькою температурою води, часто нижче 0°С; взимку і частково літом води вкриті льодом, місцями з ополонками. Солоність незначна. Фауна бідна. Літоральна фауна відсутня; між фауною верхніх та глибших шарів океану відмінності незначні. Багате життя біля краю льодів у літній час (чайки та чистикові з птахів); тюлені, нарвали, білухи, білі ведмеді, моржі – з ссавців).

Арктогея – фауністичне царство; поділ суші, що включає Палеарктичну, Індо-Малайську, Ефіопську та Неарктичну фауністичну області. Характерні плацентарні.

Багаторічна рослина – рослина, життєвий цикл якої триває більше 2-х років.

Бентос – сукупність рослинних та тваринних організмів, що живуть на дні і в ґрунті морських та материкових водойм, гол. чином поблизу узбережжя. Поділяється на фіто- та зообентос. До Б. належать бурі та червоні водорості, молюски, ракоподібні, морські зірки тощо.

Біогеографія – наука про закономірності поширення та розподілу біоценозів та тварин, рослин і мікроорганізмів, що до них входять. Включає географію організмів, географію рослинного покриву та тваринного населення. Розвивалась на стику біології та географії. Б. встановлює особливості розміщення окремих видів (та більших систематичних категорій) рослин і тварин, а також особливості флори і фауни окремих областей.

Біогеоценоз – взаємообумовлений комплекс живих та неживих компонентів природного середовища, пов’язаних між собою специфічним обміном речовин та енергії. Термін запроваджений В.Н. Сукачовим у 1940 р.

Біосфера – область активного життя організмів, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери, які взаємопов’язані складними біогеохімічними процесами перерозподілу енергії та речовини. Поняття про Б. запропонував Ж. Ламарк, термін запровадив Е. Зюсс; вчення про Б. розробив В.І. Вернадський.

Біотичні фактори – фактори середовища, обумовлені впливом його живих компонентів.

Біотоп – ділянка середовища проживання з більш-менш однорідним умовами існування, що сформувались в результаті впливу біоценозу на екотоп; ділянка, на якій розвинутий біогеоценоз (напр., пустельні піски, мулисте дно прісної водойми тощо).

Біохор – сукупність близьких біотопів (напр., сукупність біотопів глинистих, піщаних, солончакових та кам’янистих пустинь складають Б. пустинь, сукупність біотопів мулистого, скелястого, піщаного дна прісних водойм – Б. дна прісних водойм тощо).

Біоценоз – сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів, що проживають разом і населяють однорідну ділянку біосфери та характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Термін запроваджений німецьким біологом К. Мьобіусом у 1877 р.

Біполярний ареал – розірваний ареал орг-мів, при якому один і той самий вид (рід, родина) живе у помірних широтах Пн. і Пд. Півкуль, але відсутній у тропічному поясі. Характерний для морських організмів (напр., вухастих тюленів, беззубих китів тощо).

Болото – ділянка суші, для якої характерне постійне та надлишкове зволоження, що спричиняє появу гідрофільної рослинності. Залежно від умов живлення болота поділяються на евтрофні (низовинні), мезотроні (перехідні) та оліготрофні (верхові). Крім того, Б. розрізняють за типом переважаючої рослинності (лісове, чагарникове, трав’яне, мохове), за мікрорельєфом (бугристе, плоске, опукле та ін.), і макрорельєфом (долинне, заплавне, схилове, вододільне тощо).

Бореоатлантична область Світового океану – займає пн. частину Атлантичного океану з помітним коливанням температури води по сезонах. Крім форм, що мають амфібореальне поширення, характерні: гренландський тюлень, тюлень-тевяк, клуша та срібляста чайка, з частикових – кайри, гагарки, чистики, водяться топорки. З риб – пікша, сайда, різні види камбал, південніше – кефалі, султанки.

Бореопацифічна область Світового океану – охоплює пн. частину Світового океану з помітним коливанням температури води по сезонах. Є багато форм з амфібореальним поширенням, звичайних для бореоатлантичної області. Із ссавців характерні морський котик, сивуч, калан, з птахів – різноманітні чистикові, з риб – кета, горбуша, чавича, нерка та ін. далекосхідні лососеві, далекосхідна сардина (івасі), з безхребетних – японський краб.

Верещатник – тип рослинності, представлений вічнозеленими чагарниками та чагарниками, гол. чином родини вересових. Поширений в умовах прохолодного і вологого океанічного клімату, пов’язаний з бідними піщаними або торф’янистими ґрунтами (гол. чином у приатлантичній Європі, на Пд. Африки (Капська обл.). і на Фолклендських о-вах.

Вікаруючі види – географічно чи екологічно близькі види рослин, що виникли в результаті ізоляції окремих районів ареалу батьківського виду (види горечавки в Альпах і Карпатах, тюльпанового дерева у Пн. Америці та Китаї тощо). Ізолюючим фактором може бути і різнорідність ґрунтових умов (напр., піщані й чорноземні види чебрецю, типчака).

Галерейний ліс – заплавний ліс по берегах річок у безлісих областях (у саванах Африки та Америки, т. зв. тугаї у Сер. Азії).

Галофіти – рослини, пристосовані до проживання на засолених ґрунтах (напр., види полину, кермек, тамарикс, солерос). Морфологічно часто схожі з сукулентами, але відрізняються від них високим осмотичним тиском. Широко розповсюджені в пустелях і напівпустелях, на деяких океанських узбережжях.

Гамада, хамада – арабська назва кам’янистих пустель, поширена у країнах Близького Сходу та Пн. Африки.

Гаріга, гарріга – угрупування низькорослих розріджених вічнозелених ксерофільних чагарників (гол. чином чагарникового дуба, Quercus coccifera) або карликової пальми (Chamaerops humilis) на кам’янистих та скелястих схилах Середземномор’я. Панівні рослини нижчі, ніж у мак вісі, й зазвичай не змикаються наземними частинами.

Гелофіти – болотні рослини, підтип криптофітів, бруньки відновлення яких знаходяться у ґрунті під водою; життєва форма рослин у системі Раункієра.

Гемігілеї – природні підзони у лісових зонах субтропічних поясів, що характеризуються надлишковим зволоженням протягом усього року )понад 1000 мм опадів). Поширені на Пд.-Зх. США, Пд. Бразильського плоскогір’я, Пд.-Сх Африки, у Новій Зеландії. Переважають вічнозелені ліси, у більш високих широтах – літньо зелені широколистяні ліси на червоно-бурих, жовтоземних та червоноземних ґрунтах. Багато боліт зі специфічною гігрофільною рослинністю.

Гемікріптофіти – рослини з приземними бруньками відновлення, що зимують під захистом брунькових лусок, відмерлих частин рослини і часто снігу; життєва форма рослин у системі Раункієра. До Г. Належить більша частина дворічних та багаторічних трав помірних широт (жовтці, кульбаби, дзвіночки тощо), в ін. поясах поширені рідше.

Геофіти – багаторічні рослини, у яких бруньки відновлення (на кореневищах, цибулинах, бульбах) заховані на певній глибині, що дозволяє їм переживати посушливий або холодний період року.

Гетеротрофи – організми, що використовують для харчування готові органічні речовини, створені автотрофами. До Г. належать більшість бактерій, грибів тощо.

Гігрофіли – тваринні організми, що надають перевагу вологим місцям проживання (вологі береги водойм, нижні яруси вологих лісів, печери тощо). До Г. належать, напр., багато жаб, слимаків, дощові черви тощо.

Гігрофіти – рослини, що живуть в умовах надлишкового зволоження (напр., рослини вологих лук, берегів водойм тощо).

Гідатофіти – водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду. Одні з них не прикріплені корінням до ґрунту (напр., ряска, елодея), інші – прикріплені (напр., латаття).

Гідробіонти – орг-ми, що живуть у водному середовищі.

Гідробіос – сукупність організмів, що живуть у водному середовищі.

Гідрофіти – водні рослини, що прикріплені до ґрунту та занурені у воду лише своїми нижніми частинами (напр., тростина, рис, стрілолист).

Гідрохори – рослини, у яких плоди, насіння або спори переносяться водою. Як правило ці плоди, насіння та спори мають високу плавучість і здатні зберігати схожість після тривалого перебування у воді. До Г. належать переважно водні та узбережні рослини.

Гілея – вологотропічний ліс.

Гіпсофільні рослини – рослини, що живуть переважно на ґрунтах, багатих на гіпс (напр., деякі астрагали, чебреці, гіпсолюбка тощо).

Глиниста пустеля – тип пустель, розвинутих на морських, озерних, річкових, пролювіальних і делювіальних глинистих відкладах азидної зони. На поверхнях, що складені соленосними породами (мергелями і глинами), формуються солончаки з галофітами, на менш засолених ґрунтах і в дельтах стародавніх річок – такири, майже позбавлені рослинності або з розрідженим покривом з водоростей.

Голарктична фауністична область – охоплює пн. Євразію, Пн. Америку та Пн. Африку. Поділяється на дві під області, що рядом вчених розглядаються як самостійні області: Палеоарктичну та Неоарктичну.

Голарктичне фауністичне царство – позатропічна область Пн. півкулі, що охоплює вся Євразію (без пд.-зх. частини Аравійського п-ва, Індо стана та Індокитая), Пн. Америку та Пн. Африку (включно з Сахарою). Характеризується пануванням родин соснових, букових, березових, вербових, жовтецевих, маревних, осокових тощо, та відсутністю тропічних родин. Поділяється на 11 підобластей.

Диз’юнктивний ареал – площа проживання виду, що розпадається на декілька роз’єднаних територій, настільки віддалених одна від одною, що обмін насінням чи спорами між рослинами чи міграції тварин неможливі. Найпоширеніші: аркто-альпійський ареал (площа проживання – райони високогір’я та арктична область), північноатлантичний (Пн. Америка та Євразія) та північно-тихоокеанський (сх. райони Азії та зх. Пн. Америки).

Дрібнолистяний ліс – літньо зелений ліс мезофльного типу з пануванням різних видів берези та осики. Гол. чином вторинний – на місці широколистяних та хвойних лісів.

Еврибіонти – організми з широкою екологічною валентністю, що пристосовуються до різних місцепроживань.

Еврифаги – всеїдні тварини, що поїдають різноманітні види корму рослинного та тваринного походження. Напр., звичайний ховрах, що харчується плодами, насінням, ягодами, зеленими частинами рослин, комахами, дрібним гризунами.

Евтрофні рослини – рослини, що живуть на багатих поживним речовинами ґрунтами (види рослин чорноземних степів, широколистяних лісів, заплавних лук тощо).

Евфотична зона, фотична зона – поверхнева зона океану, у яку проникає достатня кількість сонячного світла для підтримання фотосинтезу. За нижню межу Е.з. прийнята глибина, на якій освітленість дорівнює 1% від освітленості поверхні океану, у середньому біля 80 м. Протиставляється афотичній зоні.

Едифікатори – види рослин, що визначають структуру та специфічні умови життя у рослинному угрупованні. Напр., дерева у лісових біоценозах.

Екологічна ніша – сукупність фізичних, хімічних, фізіологічних та біотичних факторів, необхідних для життя організму, що має певні екологічні особливості. Один і той самий вид може займати Е.н. у різних частинах свого ареалу; одна й та сама Е.н. може бути в різних географічних пунктах зайнята різними видами. Деякі Е.н. (напр., на островах) можуть бути вакантними.

Екологічний оптимум – значення екологічного фактора або їхньої сукупності, найбільш сприятливі для існування даного виду або угруповання.

Екосистема – сукупність живих організмів та їхнього оточуючого середовища у взаємодії. На відміну від біогеоценозу Е. – безрангове поняття, що застосовується до сукупностей різного типу та розміру.

Екотоп – місцепроживання організмів з властивими йому особливостями ґрунтів, підґрунтя, мікроклімату та інших факторів.

Ендеміки – види тварин та рослин, що мають обмежений ареал в межах якоїсь однієї області та в інших місцях не зустрічаються. Обмеженість ареалу може бути результатом скорочення колись великого ареалу (палеоендемізм) або зумовлена недавнім виникненням виду, що не встиг широко розповсюдитись (неоендемізм).

Епіфіти – рослинні організми, що мешкають на інших рослинах та отримують поживні речовини з оточуючого середовища. Не є паразитами. Особливо широко розповсюджені у вологих тропічних лісах (багато орхідних, папоротеподібні).

Ерг – арабська назва піщаних масивів Пн. Африки (напр., Великий ерг, Західний ерг). У Середній Азії подібне утворення називається кум, у Аравії – нефуд, у Китаї – шамо.

Еспіналь – угруповання вічнозелених колючих чагарників в Андах у Чилі та на рівнині Гран-Чако в Аргентині. Для Е. Характерні види родів Prosopis, Croten, Colletia, кактуси, акації та ін. Аналог маквісу, чапаралю, частково монте.

Ефемери – трави з дуже коротким життєвим циклом, що завершується утворенням насінин через 3-4 тижні після початку вегетації. Е. звичайні у степах та пустелях помірних широт, їх масовий розвиток спостерігається навесні та закінчується до початку посухи (крупка весняна, види бурачка тощо).

Ефемероїди – багаторічні трави з коротким періодом вегетації та тривалим періодом спокою, під час якого вони зберігаються у вигляді бульб, кореневищ та цибулин. Широко розповсюджені у степах та пустелях, де навесні спостерігається їх масова вегетація (тюльпани, кактуси).

Ефіопська фауністична область – охоплює Африку на Пд. від Сахари, південь Аравійського п-ва, о-ва Сокора, Святої Єлени, Вознесіння та деякі інші. З ссавців ендемічні златокроти, стрибунці, шипохвості білки, бегемоти, жирафи, трубкозуби; з птахів – цесарки, чаплі-китоголови, птах-секретар, птахи-миші, бананоїди. Спільні з Індо-Малайською областю слони, носороги, людиноподібні мавпи, лемури-лорі, оленьки, панголіни; з птахів – пітти, птахи-носороги. Характерні страус, рябки, турачі, дрофи, трогони, бородастики, папуги. З плазунів ендемічні деякі види хамелеонів; багато варанів, агам, сцинків, геконів, гадюк; зустрічаються пітони. Виділяють Західно-Африканську, Східно-Африканську та Південно-Африканську підобласті Е.ф.о.

Заплавне болото – тип евтрофних (низових) боліт, розташованих у зрілих річкових долинах, гол. чином очеретяні та осокові.

Злаковий степ – посухостійкий степ, у рослинному покриві якого домінують представники родини злаків – ковили (види родів Stipa), типчак (Festuca), тонконіг (Koeleria).

Зоохори – рослини, насіннєві зачатки яких поширюються тваринами (ссавцями, рідше комахами чи птахами).

імаго комах -

Ігапо – ландшафт низьких заплав річок Амазонської низовини, що затоплюються на тривалий час та вкриті вологим тропічним лісом (гілеєю). Порівняно із незатоплюваною гілеєю видовий склад І. бідніший, а висота дерев менша.

Індикатори, індикаторні рослини – види рослин, характерні для певних ґрунтових, геологічних, гідрологічних, кліматичних та ін. умов проживання. За І. можна міркувати про глибину залягання та міру солоності ґрунтових вод, не проводячи спеціальних досліджень.

Індо-Малайська фауністична область, Східна фауністична область – охоплює тропічну Азію з прилеглими островами до Філіппінських та Сулавесі включно. Фауна досить різноманітна. З копитних зустрічаються індійський буйвол, гаял, декілька видів оленів, опеньків, носорогів, тапіри, індійський слон. З хижаків характерні тигр і леопард, серед гризунів – різноманітні білки, летяги та дикобрази. Мавпи представлені макаками, гібонами, орангутангом. З птахів характерні: павичі, фазани, кури, зимородки, шурки. З плазунів ендемічний крокодил гавіал, характерні кобра, сітчастий пітон. Численні агами, сцинки. Виділяють Малайську та Індійську підобласті.

Інтразональна рослинність – рослинні угруповання, що зустрічаються у всіх або декількох зонах, але не в зональних (не в плакорних) умовах (напр., лучна рослинність заплав, рослинність сфагнових боліт, осипів тощо).

Інтродукція – 1) успішне впровадження якогось чужого виду у місцеві природні комплекси; 2) навмисний або випадковий перенос якогось виду організмів за межі його природного ареалу.

Йорники – приполярні або високогірні рослинні угрупування з пануванням карликових берізок (Betula nana, B. rotundifolia та ін.). Характерні для пд. частини тундрової зони, а також для верхньої частини лісового та нижньої частини високогірного поясів Сибіру.

Каатинга – тропічне листопадне рідколісся з низькорослих ксерофільних дерев та чагарників у пн.-сх. районах Бразилії. У К. Багато сукулентів, багато колючих рослин (гол. чином кактусових та молочайних), є пляшкові дерева (родина Bombacaceae).

Кальцефіли, кальцефіти – види рослин, що живуть на лужних, багатих на вапно ґрунтах. Добре розвиваються на вапняках та виходах чистої крейди (напр., виноград, льонянка крейдяна, кунжу).

Кальцефоби – рослини, що уникають карбонатних ґрунтів та води, насичені карбонатами (напр., рослини сфагнових боліт).

Кампос, кампус – місцева назва савани на Бразильському нагір’ї. Розрізняють кампос-серрадос з розріджених низькорослих (2-3 м) дерев, чагарників та жорстких дерновиннях злаків, і кампос-лімпос – злаковий кампос, позбавлений деревно-чагарникової рослинності.

Ковиловий степ – різновид злакового степу, у трав’яному покриві роду Stipa. Розташований на пд. від різнотравних степів, утворюючи пд. підзону степів.

Комахи (Insecta) – клас широко розповсюджених членистоногих тварин. Біля 1 млн. Видів (найбільший клас). Трахейно дихаючі форми з трьома парами ніг. Більшість має здатність до польоту. Відіграють особливо велику роли у наземних біоценозах.

Коменсалізм – рід симбіозу, при якому один з організмів користується за рахунок іншого якимись перевагами, не завдаючи своєму співмешканцю шкоди (напр., взаємовідносини епіфіта і дерева, на якому він живе; риби-прилипали з великими морськими тваринами, що переносять їх з місця на місце).

Конкуренція – вид взаємовідносин між видами організмів, при якому вони є антагоністами у боротьбі за їжу, місця проживання та інші необхідні для життя умови.

Консументи – організми, що споживають органічну речовину, накопичену продуцентами – автотрофами, та перетворюють її на інші органічні речовини. До К. Належать тварини. А також сапрофітні і паразитні рослини. К. є гетеротрофами.

Копрофаги – тварини, що харчуються екскрементами, гол. чином ссавців. Напр., жуки-гнойовики, личинки ряду мух тощо.

Космополіти – види, роди, родини або більші групи рослин і тварин, широко розповсюджені на всіх континентах (крім Антарктиди). Напр., родина злаків, загін горобиних птахів. Абсолютних К. не існує. Протиставляються ендемічним видам.

Криволісся – зарості низькорослих (до 10 м), з викривленими унизу стовбурами і гілками дерев. Характерні для лісотундри, гол. чином поблизу морських узбереж і в умовах гірських лісотундр (ялина, береза, модрина), а також по верхній межі лісу (субальпійські березняки).

Криптофіти – рослини, у яких бруньки відновлення знаходяться під землею (цибулинні, бульбові, кореневищні трави) або під водою; життєва форма рослин за системою Раункієра.

Кріофіли – організми, що живуть в талих водах на поверхні льоду чи снігу, а також у воді, що пронизує морський лід; при зниженні температури вони виявляються вмерзлими у лід. До К. належать одноклітинні водорості, що складають основну масу кріопланктону, деякі черви і комахи. Масовий розвиток подорослій викликає забарвлення снігу чи льоду.

Кріофіти – рослини, що пристосовані до існування у холодних та сухих місце проживаннях. Разом з психрофітами утворюють основу рослинного покриву тундр, альпійських лук, осипів і скель у високогір’ях (напр., подушкоподібні рослини високогір’їв Паміру, Тянь-Шаню, Тібету).

Ксерофіли – тварини, що проживають в азидних районах та пристосовані до існування в умовах дефіциту вологи (напр., байбаки, що впадають у сплячку на сухий період, багато гризунів і комах, що вдовольняються вологою, отриманою з їжею, верблюди, що отримують воду в результаті метаболічного розкладу жирів).

Ксерофіти – рослини, що живуть в умовах недостатнього зволоження, стійкі до атмосферної та ґрунтової посухи (залишаються фізіологічно активними). Мають ряд пристосувань, що зменшують транспірацію (вузьке жорстке листя, товста кутикула, опушення, редукція листя тощо). Рослини степів, напівпустель, пустель (ковили, типчак, напівчагарникові полини тощо).

Ланди – дюнні простори приморської низовини вздовж Біскайської затоки у Франції, що поросли невисокими ксерофільними чагарниками. У ширшому розумінні – вторинні пустки в областях Зх. Європи з вологим атлантичним кліматом (зазвичай на кислих ґрунтах) з вічнозеленими чагарниками і травами.

Лишайники – відділ рослин, що складаються з грибів та водоростей. Біля 20 тис. видів. Розрізняють лишайники накипні (коркові), листуваті та кущисті.

Лишайникова тундра – суха та кам’яниста тундра з наземним рослинним покривом, в якому переважають лишайники (види Cladonia, Cetraria тощо).

Ліани – рослини, з швидко зростаючими тонкими стеблами, що використовують оточуючі рослини як опору. Розрізняють: виткі навкруги рослини-опори (тропічні Л., хміль-в’юнок), лазячі за допомогою вусиків (виноград, огірок) та що чіпляються за допомогою зачіпок і гачків (ротанг, ожина, підмаренник). Одна з життєвих форм у морфологічній класифікації рослин.

Ліс – тип рослинності, що об’єднує рослинні угруповання, в яких панівні яруси складені деревними рослинами з більш-менш зімкнутими кронами. Для Л. Характерна наявність декількох ярусів: верхні яруси дерев, чагарниковий підлісок, трав’янистий покрив, ярус мохів і лишайників. Іноді проростають поза ярусні рослини – виткі та лазаючі, а також епіфіти. Основні типи Л.: хвойний, листяний, вічнозелений, листопадний, шорстколистий, дрібнолистяний, широколистяний, тропічний, субтропічний, вологотропічний тощо.

Лісові зони помірних поясів – тайгова, мішаних лісів, широколистяних лісів. Характеризуються сезонністю природних процесів, поширенням хвойних та листопадних лісів, відносно простою структурою та невеликим різноманіттям рослинного покриву.

Лісові субтропічні зон – гемігілеї, мусонних мішаних лісів, середземноморські. Характеризуються м’якою зимою, цілорічною вегетацією рослин, істотними відмінностями у ландшафтах на схилах різних експозицій.

Лісостеп – тип рослинності, що характеризується чергуванням на вододілах лісових та степових ділянок.

Лісостепові зони помірного поясу – природні зони помірного поясу Пн. півкулі, з чергуванням лісових і степових ландшафтів. Розвинуті у внутрішньоматерикових районах (в Євразії простягаються від Придунайської низовини до Алтаю; окремими ділянками зустрічаються на Пд. Сибіру, у Монголії та на Далекому Сході; у Пн. Америці – на Пн. Великих рівнин та на Зх. Центральних рівнин). Клімат помірно континентальний. Зима сніжна, холодна (-5-20°С), літо відносно вологе, тепле (18-25°С), опадів 400-1000 мм/ рік. Поєднання лісової (широколистяні і дрібно листяні, рідше хвойні ліси) та степової (лучні степи, прерії) рослинності.

Лісостепові субтропічні зони – природні зони субтропічних поясів, з чергуванням лісових і степових ландшафтів. Розташовані у Пн. Америці (на Зх. Центральних рівнин та у При мексиканській низовині), у Пд. Америці (на Пд. Бразильського плоскогір’я, Сх., Пампи, у Межиріччі), на на Пд.-Сх. Африки, в Австралії (у бас. Р. Мур рей). Клімат субтропічний мусонний (температури 4-24°С, опадів 600-1200 мм/рік). Ґрунти червонувато-чорні. Рослинність – переважно високотравні злаково-різнотравні степові угруповання, що поєднуються з чагарниками та рідколіссям. Включають підзони субтропічних саван і прерій.

Лісотундрова зона – природна зона субактричного поясу; простягається на Пн. Євразії та Пн. Америки південніше тундрової зони смугою від 30-50 до 300-400 км. Середні температури липня від 10 до 14°С, січня від –10 до –40°С, опадів до 400 мм/рік (їхня кількість переважає випаровування). Поширені багаторічно мерзлі ґрунти. Багато озер та боліт. Переважають торф’яно-підзолисто-глеєві та торф’яно-болотні ґрунти. Рослинний покрив представлений складним комплексом з тундрових угруповань, рідколісь, чагарникових та сфагнових боліт і лук.

Літораль – екологічна зона морського дна, що затоплюється під час припливу та осушується при відпливі.

Луг – тип зімкнутої трав’яної рослинності, що складається з мезофільних видів як однодольних (переважно злаків), так дводольних (різнотрав’я). Л. Поширені у заплавах річок (заплавні) та на межиріччях чи вододілах (суходільні або материкові) у лісовій зоні. У горах вище границі лісу розвинуті субальпійські та альпійські луки.

Лучний степ – різновид степової рослинності, перехідний до лучної. Характерна наявність поряд з ксерофільними степовими злаками значної кількості дводольних (різнотрав’я), суцільне або майже суцільне задернування ґрунту.

Льодяна пустеля – різновид холодної пустелі, у якій відсутність рослинного покриву визначається низькими температурами повітря й нестачею фізіологічно доступної вологи. Характерне широке розповсюдження льодовиків. Ландшафти Л.п. відомі у Антарктиді, Гренландії, а також у гляціально-нівальному поясі високих гір.

Льяноси – тип високо травних саван на Пн.-Сх. південної Америки (на лівобережжі р. Оріноко) з густим, гол. чином злаковим, покривом та окремими екземплярами або групами дерев; вздовж річок – галерейні ліси

Мадагаскарська фауністична область – охоплює о. Мадагаскар та прилеглі о-ви. Характерні лемури (36 видів). Ендемічна родина тенреків (щетинисті їжаки), з птахів – родина вангових (з горобиних), частушкових куріпок, кірумбо. З ссавців є землерийки, вівери, річкові свині; з птахів – папуги, райські мухоловки т стрижі-салангани; з плазунів – хамелеони, гекони, черепахи, ігуани, дві родини змій, що відсутні в Африці – боа і коралу (південноамериканського походження). Іноді розглядається як під область Ефіопської фауністичної області.

Маквіс – угруповання вічнозелених шорстколистих, іноді колючих чагарників та невисоких дерев у країнах Середземномор’я. Виникає гол. чином на місці зрубаних лісів. Аналог М. У Пн. Америці – чапараль, в Австралії – скреб, у Пд. Америці – еспіналь.

Мангри – тропічний тип низькостовбурових вічнозелених лісів та чагарникових угрупувань, розвинутих на низовинних намулистих морських узбережжях у смузі припливу та відпливу, на захищених від прибою ділянках (затоки, лагуни тощо).

Марші – смуга низовинних узбереж морів, що затоплюється, на відміну від ватів, лише в періоди найвищих припливів та нагонів води. Вкриті луками та болотами. У Нідерландах, ФРН та деяких інших країнах лежать нижче рівня моря і забезпечені від затоплення дамбами. Окрім північних країн Зх. Європи зустрічаються на Атлантичному узбережжі США.

Марь – заболочений (гол. чином на сфагнових болотах) рідкостійний ліс у Сх. Сибіру та на Далекому Сході, що перемежовується з ділянками безлісних боліт та єрникових заростей. На Пд. М. поступово переходять у заболочені луки, а на Пн. – у тундри.

Мато – угрупування чагарників, гол. чином ксерофільних, у перемінно вологих та посушливих районах Пд. Америки.

Мегатермні рослини – властиві переважно тропічній зоні з середніми річними температурами не нижче 20°С та гумідним кліматом.

Мезотермні рослини – поширені в областях з середньою річною температурою 15-20°С (напр., області Середземномор’я). Приклад М.Р. – цитрусові, кипарис та ін.

Мезотрофні рослини – рослини, що ростуть на субстратах з середнім вмістом поживних речовин (напр., рослини тайги, види, що живуть на материкових луках тощо).

Мезофіли – організми, що нормально існують та розмножуються при середніх температурах (20-40°С). Переважають у помірних поясах.

Мезофіти – наземні рослини, що живуть в умовах достатнього зволоження (напр., більшість рослин лук та лісів помірних широт).

Мігранти – всі тварини, що переміщуються з однієї місцевості в іншу; у вузькому розумінні – синонім алохтонів.

Міграція тварин і рослин – переміщення тварин і рослин у просторі, спричинене змінами умов існування у місцях проживання або пов’язане з циклом їх розвитку. Розрізняють періодичні (добові, сезонні), неперіодичні (посуха, пожежі, повені тощо), пасивні (за допомогою морських течій, вітру тощо) і активні М. М. рослин (напр., фітопланктону) завжди пасивна.

Мікроорганізми – велика група гол. чином одноклітинних рослинних і тваринних організмів, що можуть бути виявлені лише під мікроскопом (напр., бактерії, актиноміцети, гриби, водорості, найпростіші тощо). Живуть у природних водах, ґрунті, на зволожуваних поверхнях гірських порід. Беруть активну участь у ґрунтоутворенні, вивітрюванні гірських порід тощо.

Мірмекохори – рослини, насіннєві зачатки яких переносяться мурахами.

Місцепроживання – ділянка суші або водойми, зайнята організмом, групою особин одного виду, біоценозом або синузією, що має всі необхідні для їхнього існування умови життя (клімат, рельєф, ґрунти тощо).

Мішаний ліс – ліс, деревостій якого утворений деревами різних порід. Виділяють: хвойно-широколистяний М. л. та вторинний дрібно листяний з домішкою хвойних або широколистяних дерев М.л. у помірних поясах; тропічний М. л., утворений вічнозеленими та листопадними видами дерев; субтропічний М.л, сформований лавролистими та хвойними деревами.

Мішаних лісів зони – природні зони помірних поясів в Пн. та Пд. півкулях з переважанням ландшафтів мішаних лісів. Іноді розглядаються як окремі підзони єдиної лісової зони. Розташовані переважно у при океанічних та перехідних секторах материків. Найбільше розвинуті у Європі, Пн. та Пд. Америці, зустрічаються у новій Зеландії, Тасманії. У Пн. півкулі клімат з холодною сніговою зимою (сер. температури січня від –5 до –14°С), теплим літом (сер. темп-ри липня до 20°С). кількість опадів (400-1000 мм/ рік) ненабагато переважає випаровуваність. Ліси гол. чином хвойно-широколистяні надер ново-підзолистих ґрунтах, у більш континентальних районах – хвойно-дрібнолистяні.

Мозаїчність – горизонтальне розчленування фітоценозу, обумовлене нерівномірністю умов існування, спричинене життєдіяльністю тих чи інших рослин (відмінності у затіненні, хімічних процесах, опаді тощо). Однією з причин М. є також діяльність тварин – землериїв.

Молюски – тип безхребетних тварин. Біля 150 тис. видів. Більшість має мушлю. Тіло не сегментовано, складається з голови з очима, ротовим отвором та щупальцями, тулуба і ноги – органу руху. Переважають мешканці моря, хоча досить багато наземних і прісноводних представників. Найпоширеніші класи черевоногих двостулкових та головоногих молюсків.

Монофаги – тварини, що харчуються одним видом корма (гол. чином комахи, а також деякі черви, ракоподібні та молюски; зрідка хребетні). Монофагами є напр., гусінь олеандрового бражника, що харчується виключно листям олеандра.

Монте – рослинна формація ксерофільно-сукулентних чагарників на сухих підвищених рівнинах у Венесуелі та Аргентині. Представлена ендемічними видами акації, паркінсонії, кротона та ін., а також кактусами.

Морська фауна – сукупність тварин, що населяють моря і океани. Біля 160 тис. видів: найпростіші, губки, кишковопорожнинні, багатощетинкові та ін. черви, плечоногі та мшанки, молюски, ракоподібні, голкошкірі, оболочники, риби та незначна кількість видів ссавців та плазунів. Найрізноманітніша М. ф. тропічних мілководь, особливо коралових рифів, з глибиною М.ф. збіднюється (на глибині понад 9-10 км живуть лише декілька десятків видів безхребетних). Розрізняють М.ф. пелагіалі – зоопланктон і нектон і М.ф. дна – бентос. Тварини, що живуть на поверхні моря, складають плейстон. Серед донної М.ф. розрізняють фауну літоралі, субліторалі (до 200 м), батіалі (2-3 км), абісалі (до 6-7 км) та ультра абісалі (7-11 км). За розподілом пелагічних тварин поділяють поверхневу (до 200 м), проміжну (200-1000 м) та глибоководну зони.

Морська флора – сукупність рослин, що мешкають у морях і океанах: водоростей, трав, бактерій, меншою мірою грибів. Біля 4000 видів. Найпоширеніші водорості, що населяють води до нижньої межі проникнення світла (100-400 м). деякі водорості (зазвичай мікроскопічні форми) живуть у поверхневих шарах води – фітопланктон, інші (переважно великі форми з максимальними розмірами до декількох десятків метрів) живуть на дні – бентос. З вищих рослин для М.ф. характерні трави, що утворюють великі підводні луки (гол. чином до глиб. 100 м). За географічним розподілом донних водоростей і трав океан поділяється на п’ять біогеографічних областей: арктичну і антарктичну з досить бідною рослинністю у субліторалі; дві помірні – бореальну і нотальну з багатими угрупованнями бурих водоростей і трав; тропічну з найбільшою кількістю видів водоростей (зелених та червоних) і трав; у затоках часті мангрові ліси. Продукція м.ф. у світовому океані досягає 550 млрд. т.

Мохове болото – найпоширеніший тип боліт. Займає величезні площі у лісових зонах Євразії і Пн. Америки. Їхній розвиток пов’язаний з рясним зволоженням та застоєм вод (вологість зазвичай понад 92-94%). Є трав’яний та чагарниковий яруси, а часто і розріджений покрив пригнічених дерев. Найбільші болотисті масиви складають сфагнові верхові мохові болота. На низових М.б. переважають гіпнові мохи; рідше зустрічаються сфагнові низові болота.

Моховий ярус – наґрунтовий ярус у вигляді рослинних угруповань, утворений мохами.

Мохово-лишайникова тундра – один з типів тундри, у рослинному покриві якого мохова дернина складається з гіпсових мохів, печіночників та лишайників; у розрідженому верхньому ярусі – осока, тонконіг, верба тощо.

Мочажина – пониження у верхових болотах між горбами і грядами, зазвичай поросле рідкими низькими травами (пухівка, шейхцерія тощо).

Мусонний ліс – вологий листопадний тропічний ліс з переважанням тику (Tectona grandis), сала (Shorea robusta) та деяких ін. видів. Видовий склад бідний, нерідко дерево стан одно видовий. Численні ліани та епіфіти; іноді у підліску зустрічаються вічнозелені види. Трав’яний покрив зімкнутий. Поширений у Пд.-Сх. Азії (на деяких Зондських о-вах, Індо стані та Індокитаї та ін.).

Мусонних мішаних лісів зони – природні підзони східних районів субтропічних поясів у Азії (Сх. Китай, Японські о-ви), Пн. Америці (на сх. Берегових низовин, у передгір’ях Аппалачів, на пд. Центральних рівнин), Пд. Америці (Пд.-Сх. Бразилії), у пд.-сх. районах Австралії та Африки. Іноді розглядаються як окремі зони. Клімат мусонний з різкими коливаннями зволоження за сезонами; середні місячні температури від 2 до 27°С; опадів 800-1200 мм/рік. Грунти червоноземи та жовтоземи, часто опідзолені. Ліси мезофільні вічнозелені з домішкою листопадних дерев; характерна видова різноманітність.

Мутуалізм – рід взаємовідносин між видами, при якому обидва види отримують користь від спільного існування, а іноді не можуть жити самостійно (напр., терміти та джгутикові, що живуть у їхньому кишечнику).

Найпростіші – тип тварин. Біля 30 тис. видів. У П. Тіло складається з однієї клітини, яка є цілісним організмом, здатним до самостійного способу життя. Існують колоніальні форми. Виділяють класи: саркодові, джгутикові, споровики, інфузорії. Деякі мають кременевий скелет або вапнякову раковину (форамініфери), які утворюють донні відклади океанів. Вільноживучі форми широко розповсюджені у морях, внутрішніх водоймах і ґрунті.

Напівчагарник – багаторічна рослина, у якої тільки нижні частини пагонів дерев’яніють та перезимовують (верхні залишаються трав’янистими і восени щорічно відмирають). Одна із життєвих форм у морфологічній класифікації рослин.

Нейстон – сукупність організмів, що живуть у поверхневій плівці водного середовища якої-небудь водойми. Н. складають: найпростіші, клопи-водомірки, жуки-вертячки тощо. До морського Н. належать також мешканців верхнього шару (до 5см) води.

Нейтралізм – рід взаємовідносин між видами, за якого вони у процесі спільного існування не справляють впливу один на одного. Напр., взаємовідносини між рослиноїдними та хижими комахами, що мешкають в одному біоценозі та не пов’язані між собою відносинами конкуренції або харчування.

Некрофаги – тварини, що харчують решками відмерлих тваринних організмів, гол. чином хребетних. Такими є, напр., з комах – жуки-могильники та мертвоїди, з птахів – грифи, марабу, із ссавців – шакали, гієни тощо.

Неоарктична фауністична область – охоплює Пн. Америку, Мексиканське нагір’я, о-ви Канадського арх., Гренландію, Ньюфаундленд, Алеутські о-ви і о-ви Прибило ва у Беринговому морі. Ендемічні ондатра, вилоріг, гофери. Характерні вівцебик, снігова коза, бізон, єнот, скунс, койот, північноамериканський дикобраз (голкошерст), північний опосум (із сумчастих), з птахів – дика індичка, лучний тетерів. Поділяють АН Арктичну, Канадську та Сонорську підобласті. Н.ф. о. Іноді розглядається як частина Голарктичної фауністичної області.

Неогея – фауністичне царство, підрозділ суші, що вміщує Неотропічну фауністичну область. Переважають плацентарні ссавці, відсутні однопрохідні, є невелика кількість сумчастих.

Неотропічна фауністична область – охоплює Пд. і Центр. Америку, о-ви Вест-Індії, Фолклендські й Галапагосові о-ви. Фауна виключно різноманітна. Представлена сумчастими (опосум і ценолестові), загоном неповнозубих (броненосці, лінивці, мурахоїди), різними видами кажанів, гризунами (деревні дикобрази, морські свинки, агуті, нутрія, шин шила тощо), широконосими мавпами. З хижаків є ягуар, оцелот, пума, посуха та ін. З копитних ендемічні лами, є тапіри. З птахів – нанду, тінаму, кондори, гоацин, тукан та ін. Серед рептилій – анаконда, боа, каймани. Дуже багата фауна безхребетних, гол. чином мурах і метеликів. Виділяють 4 підобасті: Центрально-Американську, Антильські, Гвіано-Бразильську та Чилійсько-Патагонську.

Неотропічне флористичне царство – обіймає Центр. та Пд. Америку (за виключенням крайньої пд. частини континенту), п-ів Флориду, Антильські о-ви. Панують ті ж тропічні родини, що і в Палеотропічному флористичному царстві, але представлені іншими родами і видами. Ендемічними є родини кактусових, бромелієвих, каніових, настурцієвих та ін.

Неритична фауна – морські тваринні організми, що вільно плавають у товщі води та живуть у прибережних водах, гол. чином над шельфом (на відміну від організмів, що мешкають у відкритому океані). До Н.ф. належать різні представники зоопланктону та нектону, нерідко пов’язані з дном у який-небудь період свого життя (в т.ч. личинки багатьох донних безхребетних, що розмножуються на дні або харчуються донними організмами).

Низькотравна прерія – трав’янисті рослинні угруповання степового типу, що охоплюють Великі Рівнини Пн. Америки. Представлені дерновинними ксерофільними злаками, гол. чином бізоновою травою (Bucloö dactyloides) і грама (Buteloua gracilis).

Нітрифікуючі бактерії – аеробні бактерії, що перетворюють аміак і амонійні солі на нітрати (види родів нітрозомонас, нітробактер та ін.). Мешкають у ґрунті та водоймах.

Нітрофіли – рослини, що живуть на ґрунтах, багатих азотом (напр., кропива, блекота, пшениця, льон, гриби тощо).

Новозеландська фауністична область – охоплює Нову Зеландію та прилеглі до неї о-ви. Характерна відсутність наземних ссавців (за виключенням завезених людиною), різноманіття птахів, в т.ч. ківі, пастушок уека, султанська курочка, совиний папуга та деякі інші; з плазунів ендемічна гатерія (єдиний представник загону дзьобоголових).

Нотогея – фауністичне царство; підрозділ суші, що включає Австралію, нову Гвінею, нову Зеландію, о-ви Мікронезії, Меланезії та Полінезії. Із ссавців характерні однопрохідні та сумчасті, плацентарні майже відсутні.

Оазис – ділянка з деревною, а також чагарниковою і трав’яною рослинністю у пустелях і напівпустелях. Формується завдяки більш рясному порівняно з сусідніми районами зволоженню (що пов’язано з високим розташуванням рівня прісних підземних вод, виходами джерел або зрошенням з найближчих річок, озер, каналів та колодязів).

Однорічна рослина – рослина, розвиток якого від проростання до дозрівання насіння відбувається протягом одного року, а іноді лише одного вегетаційного періоду.

Океанічних лук зони – природні зони суші у при океанічних частинах материків і на о-вах помірних, субарктичних і субантарктичних поясів. Клімат прохолодний океанічний, що характеризується інтенсивною циклонічною діяльністю та рясними опадами, що значно перевищують випаровуваність. Середні місячні температури від –10 до +10°С. Переважають злаково-різнотравні луки на дерново-глейових ґрунтах. У горах океанічні луки змінюються гірською тундрою.

Оліготрофне болото – верхове болото, тип болота з бідним мінеральним живленням. Формується в умовах застою поверхневих вод на плоских пониженнях вододілів, що підстелюються водонепроникними породами. Зазвичай не пов’язане з ґрунтовими водами та існує за рахунок атмосферних опадів. Характерне панування мохів, гол. чином сфагнових, широке розповсюдження чагарників: вереску, багна (багульника), касандри, лохини (голубіка), журавлини та ін. Зустрічаються болотні форми сосни та модрини, карликові берізки. Завдяки накопиченню торфу поверхня болота з часом нерідко стає опуклою.

Оліготрофні рослини – рослини мало вимогливі до вмісту живильних речовин у гумусі. Мешкають на верхових болотах та малогумусованих підзолах – біловус, вереск, росянка та ін.

Омброфіти – рослини, водне живлення яких здійснюється за рахунок атмосферних опадів, без зв’язку з ґрунтовими водами.

Остепнені луки – тип зімкнутої трав’яної рослинності, у якій поряд з панівними мезофільними злаками та різнотрав’ям істотну роль відіграють степові дерновинні злаки (напр., типчак), дрібні степові чагарники, напівчагарничики і трави (полин австрійський, молочай Сегієра тощо).

Павукоподібні – клас тварин типа членистоногих. Понад 36 тис. видів. Тіло складається з головогрудей та животика; 6 пар головгрудних кінцівок. Дихають легенями або трахеями; органи виділення – коксальні залози та мальпігієви судини. Включають загони скорпіонів, соль пуг (фаланг), павуків, кліщів та ін. Мешкають переважно на суші. Є паразити рослин і тварин.

Палеарктична фауністична область – охоплює Європу, Африку, Аравійський п-ів (без пд. частини), Азію (на пн. від Інду, Гімалаїв та р. Янцзи) і ряд островів (Командорські, Курильські, Сахалін, Японські, Ісландію, Зеленого Мису, Канарські, Мадейру, Азорські). За фауною близька до Неоарктичної області. Із ссавців ендемічні роди: яки, сайга, серни, косуля, кабарга, лань, верблюд, вихухоль, борсук, єнотоподібні собаки, панди, звичайні ховрахи, мишовки тощо; з птахів: родина вусатих синиць та роди – горіхівки, голубі сороки, пустельні сойки, улари, турухтани, чорні грифи, справні славки, малинівки та ін.; з плазунів – круглоголовки; з риб – голом’янки. Широко розповсюджені буро зубки і кутори, зайці, миші і полівки, козли і барани, численні горобині, гусеподібні птахи і кулики. Виділяють Середземноморську, Центральноазійську, Маньчжуро-Китайську та Європейсько-Сибірську підобласті.

Палеотропічне флористичне царство – охоплює усю Африку на пд. від Сахари (виключаючи пд.-зх. частину материка), пд.-зх. Аравійського п-ова, Індо стан, Індокитай, Філіппіни, Малайський арх., Полінезію, Меланезію, Нову Зеландію, нову Гвінею і о-ви Тихого океану. Характеризується пануванням специфічних тропічних родин (пальм, геснерієвих, бегонієвих тощо) з рядом ендемічних родів і наявністю власне палеотропічних родин (непентесові, диптерокарпові, панданові, раффлезієві тощо).

Пампа, пампаси – субтропічна степова рослинність, що займає рівнини на пд. Пд. Америки. Представлена злаками та різнотрав’ям.

Пантропічне поширення – поширення організмів, при якому вид або інший таксон поширений в усіх областях суші або океану тропічного поясу (напр., родини бегонієвих, пальм, підродина бамбуків – на суші; акули, морські черепахи та ін. – в океані).

Паразити – організми, що живуть за рахунок живих істот, завдаючи їм шкоди а іноді спричиняючи їхню загибель. Розрізняють ендопаразитів, що живуть всередині клітин, тканин та органів, і ектопаразитів, що живуть на поверхні тіла господаря.

Паразитизм – вид взаємовідносин між видами організмів, за якого представники одного виду існують за рахунок поживних речовин організмів іншого виду (напр., взаємовідносини паразитичних червів та їхніх господарів – тварин або паразитичних грибів – з враженими ними рослинами).

Парамо, парамос – тип високогірної рослинності, розвинутий на висотах 3,2-4,5 км в Андах та горах Сх. Африки між поясом криволісся та сніговою лінією. Характеризується рідкими деревами (2-5 м заввишки) з родини складноцвітих, трав’яним покривом з дерновиннях ксерофільних злаків з домішкою подушкоподібних та розет очних рослин.

Пелагічні організми – тваринні та рослинні організми, що мешкають у товщі водної маси океанів, морів, озер, не пов’язані з дном водного басейну або його узбережжями. Протиставляється бентосу.

Первинна продукція – в екології, органічна речовина, що утворюється автотрофами.

Підлісок – сукупність чагарників або невисоких дерев, що розвиваються під покривом більш високих дерев у лісовому угрупованні.

Піонерна рослинність – рослинність, що заселяє оголену територію. Характеризується прямим впливом середовища, випадковим складом рослин. Є початковою стадією розвитку біоценозу.

Піщана пустеля – тип пустель з піщаною поверхнею. Завдяки високій вологопроникності пісків та відсутності суцільної капілярної системи, що сприяє випаровуванню, для цього типу пустель властиві значні запаси води (лінзи прісних вод) і менша у порівнянні з іншими пустелями розрідженість рослинності.

Планктон – сукупність рослинних і тваринних організмів, що замешкують товщу води прісних і солоних водойм і пасивно переносяться водою. За розмірами розрізняють макро- і мікропланктон, за систематичним складом – зоопланктон і фітопланктон. До П. належать різні водорості, найпростіші тварини, деякі ракоподібні, медузи, молюски та ін. П. є їжею для багатьох промислових тварин, в т.ч. риб і китоподібних.

Покритонасінні, квіткові рослини – відділ рослин, для яких характерна наявність квітки та подвійне запліднення, в результаті якого утворюються насінини, вміщені у плід, що розвивається із зав’язку. Включає більше половини усіх відомих видів рослин. Наймолодші з вищих рослин (з’явились у середині мезозойської ери).

Полинова пустеля – напівпустеля з переважанням у рослинному покриві полину (Artemisia tridentata) у поєднанні з іншими напівчагарниками. Розвинуті, напр., у Пн. Америці.

Полінезійська фауністична область – охоплює о-ви тропічної і субтропічної частини Тихого океану (від Марсіанських до Маркізьких). Переважають види т.зв. бродячої фауни, гол. чином новогвінейського походження, із значною домішкою індо-малайських та із значною участю широко розповсюджених форм. З птахів – види, пов’язані з морем, а також голуби, папуги, сміттєві кури, білоочки. Ссавці – завезений полінезійський щур, із плазунів – агами, сцинки, ігуани. Зустрічаються ендемічні форми, напр., птах кагу (у Новій Каледонії). Виділяють Гавайську та власне Полінезійську підобласті.

Поліфаги – тварини, харчування яких включає широке коло кормів рослинного або тваринного походження. Напр., хижі ссавці, що поїдають різноманітних тварин, травоїдні копитні, що поїдають численні види трав, та ін.

Прерія – група формацій трав’янистої (гол. ч. високотравної) рослинності внутрішніх частин Пн. Америки (США і Канади) степового (або рідше лісостепового) типу з переважанням дерновиннях злаків: ковили (Stipa), тонконога (Koeleria), бородача (Andropogon), Bouteloua, бізонова трава (Buchloö dactyloides) та ін.

Продуценти – організми, що здатні до фото- і хемосинтезу і є у харчовому ланцюгу творцями органічної речовини, тобто автотрофами.

Псамофіти – рослини, що ростуть пісках. Здатні утворювати бруньки відновлення, придаткові корені та пагони на засипаних пагонах (напр., полин піщаний, волоснець піщаний, саксаул, джузгун).

Психрофіти – рослини вологих і холодних місце проживань (тундри, високогір’я). П. Зазвичай низькорослі, дрібно листяні, ростуть повільно. До числа П. належать вічнозелені та літньо зелені чагарники, густорозеточні та подушкоподібні рослини.

Пуна – 1) високогірний тип рослинності, розвинутий в однойменному ландшафтному поясі. Представлений подушкоподібними чагарниками, дерновинними злаками та низькорослими деревами, що не утворюють зімкнутого покриву. Різновиди – тола і халка. 2) Високогірний ландшафтний пояс напівпустельних та пустельних внутрішніх плоскогір’їв Центральних Анд між 14-28° пд.ш. на висоті 3500-4600 м. Клімат тропічний високогірний, різко континентальний (середні місячні температури 3-10°С, опадів на пн. до 1000 мм/рік, на пд. – менше 200 мм). Характерні різкі добові коливання температури (до 20-25°С), сильні вітри.

Пушта – злакові степи Середньо дунайської низовини, пов’язані з піщанистими чорноземами. Переважають формації ковили та волосатику, злаку поллінії.

Ракоподібні – клас членистоногих тварин. Біля 20000 видів. Від інших членистоногих відрізняються наявністю двох пар вусиків та зябровим диханням. Мешкають гол. чином у морях, а також у внутрішніх водоймах, в т.ч. у печерних.

Рег – арабська назва рівнинної кам’янистої пустелі в Алжирській Сахарі. Кам’янистий (гальковий) покрив пустель цього типу становлять собою розвіяний піщано-галечниковий алювій або розвіяний продукт вивітрювання конгломератів і пісковиків з про верстками конгломератів. Деякі автори вважають Р. синонімом терміна “серір” Лівійської пустелі.

Редуценти – організми, що розкладають органічні речовини з утворенням у кінцевому підсумку мінеральних речовин. До них належать гол. чином бактерії, зокрема ті, що викликають гниття та бродіння. Є гетеротрофами.

Реліктова флора – сукупність видів стародавньої флори, що збереглась у вигляді фрагментів у особливо сприятливих для її збереження ділянках (т.зв. “сховища”).

Реліктовий ендемізм – збереження видів, що залишились від колишніх геологічних епох на обмеженій території. Реліктові види можуть бути поширені як на дуже обмеженій площі (саговники, гінкго, секвоя тощо), тобто бути окремою формою ендемічних видів, так і на досить значній території (напр., третинні релікти – азалія, андромеда та ін. види родини вересових).

Рефугії (рефугіуми) – “сховища”, райони, в яких завдяки наявності сприятливих умов змогли зберегтися види тварин або рослин, раніше широко розповсюджених, але потім вимерлих в тому чи іншому геологічному періоді на більшій площі свого ареалу через зміни екологічних умов.

Рідколісся, рідкостійний ліс – розвивається в умовах недостатнього для густої деревної рослинності зволоження (деревна саванна, паркові гірські ліси).

Різнотрав’я – трави, за виключенням злаків, осокових та бобових.

Різнотравно-лучний степ – характеризується значною участю у рослинному покриві степових форм, залісеністю території (20-45%) та значним проективним покриттям (80-90%). У Зх. Сибіру утворює підзону, що розташована між дерноподібно-лучними степами на Пн. та ковилово-типчаковими на Пд.

Рослинне угруповання (рос. сообщество) – поєднання рослин на певній території, що склалось історично. Має певний видовий склад, структуру та місцепроживання, створює своє фітосередовище. Термін вживається як для позначення конкретних ділянок, так і для таксономічних одиниць різних рангів. Розрізняють відкриті, закриті та стійкі Р.у.

Саванна – тропічна ксерофільна рослинність з незімкнутим трав’яним ярусом та одиночним або такими що утворюють групи деревами. У трав’яному покриві переважають ксеноморфні злаки висотою біля 1 м (іноді до 3 м). Ксеноморфні дерева та чагарники часто мають зонтикоподібні крони. С. широко розповсюджені у Африці, Пд. Америці, Австралії та Індії.

Саванний ліс – рідкі групи дерев, розкидані у вигляді острівців серед трав’янистих просторів савани. Для африканських С. л. характерні баобаб і акації зі зонтикоподібною кроною, для південноамериканських – пальми (коперніція). У суху пору року багато дерев цілком втрачають листя.

Сапрофаги – тварини, які харчуються органічними рештками, що розкладаються. Включають детриофагів, що харчуються детритом, некрофагів і копрофагів. Напр., деякі личинки двокрилих, гамазові кліщі тощо.

Сапрофіти – рослини, що живляться органічним речовинами відмерлих організмів або виділеннями живих. Належать до гетеротрофів.

Сахелю зона – природна область вздовж окраїни пустель Пн. Африки, перехідна від ландшафтів пустель до ландшафтів саван. Рослинність розріджена – злаки, чагарники, іноді рідколісся, невеликі пальмові гаї та ін. Ґрунти червоно-бурі опіщанені.

Світлохвойний ліс – тайга з пануванням сосни та модрини. Поширений у помірному кліматі Пн. півкулі на бідних ґрунтах.

Себха – замкнуте безстічне пониження рельєфу з плоским глинистим днищем, зайнятим солончаками у пустелях Пн. Африки; утворення, схоже з такирами пустель Середньої Азії та плайами Великого Басейну Пн. Америки.

Сезонні аспекти рослинності – особливості вигляду фітоценозу, зумовлені зміною фаз вегетації окремих видів і особливо масовим цвітінням тієї чи іншої рослини, що визначає часто характерне забарвлення рослинного покриву.

Сельва – бразильська назва вологого тропічного лісу у басейні р. Амазонки, що періодично затоплюється.

Серір – просторі кам’янисто-щебенисті плоскі рівнинні пустелі у Лівії (різновид гамади). Результат розвіювання палеогенових алювіально-дельтових глин, пісків і галечників.

Симбіоз – різновид взаємовідносин видів, за якого обидва види не зазнають шкоди і один з них або обидва отримують переваги від спільного проживання. Включає мутуалізм і коменсалізм. Напр., С. рака-самітника й актинії.

Синьо-зелені водорості – відділ рослин; прісноводні, рідше морські та ґрунтові водорості. Найдревніші з відомих організмів. В їхніх клітинах відсутнє оформлене ядро, хроматофор, вакуолі з клітковим соком. Поряд з фотосинтезом здатні використовувати готові органічні речовини. Біля 2000 видів. Нерухомі одноклітинні, колоніальні та нитчасті форми. Масовий розвиток деяких видів викликає “цвітіння” води, замор риби; інші – сприяють самоочищенню водойм.

Скельні рослини, хасмофіти – рослини кам’янистих місце проживань, що ростуть у розщілинах скель; вкорінюються у тріщинах, у яких накопичуються дрібноземні продукти вивітрювання. Переважаюча життєва форма – подушки, нерідко дернини.

Скреб, скраб – угруповання низькорослих ксерофільних чагарників до 2 м заввишки (гол. ч. вічнозелених) у посушливих р-нах Австралії. У С. панують чагарникові евкаліпти й акації.

Солончакова рослинність – росте на територіях із засоленими ґрунтами; утворена галофітами, що належать до родини лободових, франкенієвих, свинчаткових та ін. Для С. р. характерне м’ясисте листя та стебла, високий осмотичний тиск (особливо у період посухи). С.р. розвинута гол. ч. У пониженнях рельєфу азидних областей, а також вздовж морських узбереж.

Сосновий ліс, бір, сосняк – чистий сосновий ліс на бідних сухих піщаних та супіщаних ґрунтах.

Ссавці – клас найбільш високоорганізованих хребетних тварин. Біля 3,5 тис. видів. Тіло більшості вкрите волосяним покривом, є грудобрюшна перегородка – діафрагма, чотирьохкамерне серце. Характерна наявність у самок молочних залоз. За виключенням декількох примітивних яйцекладучих форм (клоачні або однопрохідні), С. – живородні (сумчасті та плацентарні). Поширені майже повсюдно. Викопні рештки перших М. виявлені в породах тріасового віку.

Стенобіонти – організми з вузькою екологічною валентністю і тому зустрічаються лише у суто обмежених місце проживаннях.

Стеногалинність – здатність водних організмів жити лише в середовищі, що має вузький діапазон змін солоності води.

Степ – трав’янистий тип рослинності більш0менш ксерофільного характеру зі зімкнутим або майже зімкнутим травостоєм, відсутністю дерев. Ґрунти чорноземні і каштанові. Характерне переважання дерновинних злаків (напр., ковили) та посухостійкого різнотрав’я. Широко розповсюджені у районах з помірним та субтропічним кліматом та невеликою кількістю літніх опадів: Євразія (до р. Обі), Китай, Угорщина; Пн. Америка (прерії), Пд. Америка (пампа), Африка, Австралія. В наш час значна частина території, зайнятої степами розорана.

Субальпійська рослинність – поширена у субальпійському поясі (гірських країн. Гол. чином помірних широт). Представлена угрупованнями низькорослих чагарників та чагарничків (верби, карликові берези, ялівці), субальпійським криволіссям та рідколіссям (сосни, кедровий сланець та ін.), трав’янистими пустками та пустковими луками, субальпійським високотрав’ям.

Субантарктичний пояс – географічний пояс Пд. півкулі, що охоплює акваторію та нечисленні о-ви Тихого, Атлантичного та Індійського океанів між 58-60° та 65-67° пд. ш. Клімат холодний (сер. темп. повітря взимку від –5°С на Пн. до –15°С на Пд., влітку 0-2°С), з сильними вітрами і туманами; опадів (гол. ч. снігу) біля 500 мм/рік. Океани взимку вкриті суцільними плавучими льодами. Вегетаційний період 1,5-2 міс. Біогеохімічні процеси уповільнені. Води мають знижену солоність, багаті на планктон, рибу, є китоподібні. Острови можуть бути віднесені до зони океанічних лук.

Субарктичний пояс – географічний пояс Пн. півкулі, розташований від 60-65° пн. ш. на Пд. до 67-73° пн. ш. на Пн. Клімат холодний (сер. темп. січня на материках і островах від –5 до –40°С, липня від +5 до +12°С); опадів 300-500 мм/рік, що перевищує випаровування. Характерна багаторічна мерзлота. Вегетаційний період 1,5-2 міс. Біогеохімічні процеси протікають повільно. У межах поясу виділяють тундрову зону та лісотундрову підзону. Океанічна вода має низьку солоність та багата на кисень, що сприяє розвитку планктону, який визначає багатство на рибу та ін. тварин.

Субдомінантний вид – види рослин, що є найчисленнішими не у головних, а в інших ярусах угруповання, або види, переважання яких носить сезонний характер, а також види, що переважають в окремих групах рослин в угрупованні.

Субір – сосновий ліс зі значною участю інших деревних порід (зазвичай дуба). Розвивається на відносно багатих ґрунтах.

Сублітораль – екологічна зона морського дна, розташована між літораллю і батіалью. Зазвичай глибина до 200 м.

Субтропічна рослинність – поширена у субтропічних поясах. Розрізняють рослинність сухих, напівсухих та вологих субтропіків. У субтропічних пустелях С.р. представлена ефемерами; в областях середземноморського та мусонного клімату розвинуті вічнозелені (гол. чином шорстколисті) ліси (види родин букових, лаврових, магнолієвих, хвойних тощо) та угруповання вічнозелених (маквіс, гарига, псевдомаквіс) або з опадаючим листям чагарників (шибляк); у вологих субтропіках – вічнозелені широколистяні ліси з домішкою листопадних порід (каштан та ін.).

Субтропічний ліс – густий широколистяний ліс з участю вічнозелених деревних та чагарникових порід, поширений у субтропічних поясах (гол. ч. у Середземномор’ї) та у горах тропіків та субтропіків (напр., у Гімалаях). Від вологотропічних лісів відрізняється меншою різноманітністю, зменшенням кількості епіфітів та ліан, появою у дерево стані хвойних, деревоподібних папоротей.

Сукуленти – рослини, що живуть в умовах недостатнього зволоження та переживають несприятливий для життєдіяльності сухий період за рахунок накопичених запасів вологи. Різновид ксерофітів. Мають високу водовтримуючу здатність, уповільненим випаровуванням. Розрізняють листяні сукуленти та стеблові сукуленти.

Сукцесія – направлені незворотні зміни рослинного покриву (у широкому розумінні – біоценозів), за яких одні угруповання змінюються іншими. С. включає зміни починаючи із заселення оголеної території (піонерна рослинність) або зі зміни напряму розвитку рослинності й закінчуючи угрупованнями, що знаходяться у відповідності з умовами місцезростання (клімакс). Прикладом С. є, зокрема, утворення боліт при заболочуванні лісів або заростання водойм.

Суходільний луг, материковий луг – розвивається на межиріччях (вододілах) у лісовій зоні на місці зведених лісів (тобто є вторинними). Різноманіття С.л. залежить від ґрунтів, зволоження, віку і характеру використання. С. л. є сінокісними та пасовищними угіддями.

Сухотропічний напівлистопадний ліс – розвивається у тропічних та субекваторіальних районах з посушливим періодом 1-2,5 місяці. Листопадні породи утворюють верхній ярус, у нижніх ярусах зберігаються вічнозелені види. Від вологотропічних лісів відрізняються меншим видовим різноманіттям, одночасністю скидання листя та появи нового листя, припиненням у посушливий період життєдіяльності деяких видів (напр., епіфіт них орхідей).

Сухотропічний листопадний ліс – розвивається у тих районах тропічних та субекваторіальних поясів, де клімат характеризується наявністю більш-менш тривалого сухого періоду. Переважають листопадні породи дерев, флористичний склад різноманітний. Підлісок розвинутий, трав’яний покрив майже не виражений.

Сфагнове болото – мохове болото з переважанням сфагнових мохів. Найбільш поширені безлісні, іноді з пригніченою сосною або модриною сфагнові верхові болота. Їхній трав’яно-чагарничковий ярус представлений водяникою, морошкою, вереском, карликовою берізкою тощо. Сфагнові низинні болота пов’язані з виходами ґрунтових вод.

Тайга – ліси північного помірного поясу, складені кореальними видами ялини, ялиці, модрини, сосни з невеликою домішкою листяних порід. Охоплює величезні простори Пн. Євразії, Пн. Америки, гірські райони Пн. Європи, тихоокеанського узбережжя Пн. Америки тощо. Т. властивий однорідний склад з небагатьох видів дерев, бідність або відсутність підліску, одноманітність видового складу трав’янисто-чагарникового та мохового ярусів. За складом дерево стану розрізняють світлохвойний ліс та темнохвойний ліс.

Такир – тюркська назва плоских позбавлених рослинності глинисто-солонцових розтрісканих на дрібні багатокутники поверхонь у пониженнях рельєфу піщаних, глинистих та каменистих пустель.

Темнохвойний ліс – тайга з панування ялини, ялиці, сосни сибірської (“кедр”); розвинутий у помірних широтах Пн. півкулі на підзолистих, часто заболочених ґрунтах. Переважають вічнозелені та зимовозелені чагарнички і трави (брусниця, грушанки тощо), майже відсутні ефемери. Поширені види з переважанням вегетативного розмноження. Підлісок майже не розвинутий, трав’янистий покрив бідний.

Термітник – збудоване з глини гніздо термітів (або білих мурах). Має вигляд вузької крутосхилої конічної споруди висотою до 5-7 м. Т. зустрічаються поодиноко або групами. Особливо характерні для ландшафтів тропіків з сухим періодом року (у Африці і Австралії).

Терофіти – однорічні рослини, що переживають несприятливий час року (сухий або холодний) у вигляді насіння; життєва форма рослин у системі Раункієра.

Тип рослинності – таксономічна категорія рослинного покриву, що об’єднує формації з певною єдністю умов середовища, складені домінантними видами, що належать до однієї еколого-морфологічної форми – екоморфі (напр., степ, луг тощо). Кількість Т.р. встановлюється різним авторами від 4 до 22.

Тіневитривалі рослини – рослини, що зростають на світлі, але здатні переживати і затіненя (напр., основні лісоутворюючі породи помірних широт).

Тіньові рослини, сциофіти – рослини, що не витримують повного освітлення; нормально розвиваються лише при розсіяному світлі в умовах затінення (напр., рослини нижніх ярусів лісу.

Тола – високогірна тропічна рослинність, різновид пуни. Пов’язана з найбільш сухими районами поширення останньої (пд.-зх. частина Центральних Анд). Переважає низький вічнозелений смолистий чагарничок з місцевою назвою тола, подушкоподібні рослини, низькорослі вічнозелені дерева.

Томілляри – угруповання шорстколистих чагарників та чагарників з переважанням вічнозелених ароматичних сильно опушених рослин – чебрецю, лаванди та інших ясноткових (губоцвітих). Властиві для Середземномор’я.

Трав’яне болото, лучне болото – тип евтрофного (низового) болота з переважанням трав’янистого просланого покриву (тростина, осоки). Протиставляється моховому болоту.

Трав’яний ярус – один з нижніх ярусів, що складається з трав у складно побудованих лісових та чагарникових фітоценозах; у трав’янистих угрупованнях – верхній ярус.

Трав’янисті рослини – рослини, надземні пагони яких не дерев’яніють і на зиму відмирають. Розрізняють однорічні та багаторічні Т.р. Одна з життєвих форм у морфологічні й класифікації.

Травоїдні тварини – тварини, що харчуються переважно зеленими частинами трав’янистих рослин. Напр., численні копитні та деякі гризуни.

Тропікоатлантична фауністична область Світового океану – охоплює тропічну частину Атлантичного океану. Населена багатьма тваринами, спільними з фауною Тропікоіндопацифічної області. Численні планктонні форамініфери, крилоногі молюски, сифонофори, з риб – акули, скати, різноманітні коралові рибки, риба-їжак, риба-місяць, кузовок. Є морські черепахи та морські змії. Із ссавців – кашалот, білопузий тюлень. З птахів – фаетони, фрегати. Специфічні ламантин та риба-меч.

Тропікоіндопацифічна фауністична область Світового океану – обіймає тропічну частину Індійського та Тихого океанів. Має багато форм, спільних з Тропікоатлантичною областю. Специфічні дюгонь, карликовий кашалот (когія); багато морських змій, з риб ендемічний вітрильник. Є багато ендемічних безхребетних (напр., сухопутний рак – пальмовий злодій).

Тропічна рослинність – рослинність тропічних поясів. Представлена тропічними лісами та рідколіссям, саванами, заростями вічнозелених та листопадних чагарників, рослинністю тропічних степів та пустель; у високогір’ях тропіків спостерігаються своєрідні рослинні формації неферогілей (туманний ліс), парамосів, пуни.

Тропічний ліс – поширений у тропічних, екваторіальному та субекваторіальних поясах між 25° пн. ш. та 30° пд. ш. У залежності від міри зволоження, вираженості та тривалості сухого сезону розрізняють: вологотропічний ліс, сухотропічний листопадний ліс, сухотропічний напівлистопадний ліс, мусонний ліс, мангри. Своєрідними є туманні ліси.

Тугайний ландшафт – ландшафт заплавних лісів річкових долин Середньої та Центральної Азії. У дерево стані гол. чином тополя, лох; з чагарників – гребіньщик та верби. У широкому розумінні – будь-який заплавний ландшафт долин пустельних районів з деревами, чагарниками та луками.

Туманний ліс, моховий ліс, нефелогілея – тропічний вічнозелений ліс, розташований на схилах гір у смузі конденсації туманів (напр., у Андах). Утворений невисокими деревами з численними ліанами, густим покривом епіфітних мохів та добре розвинутим травостоєм. На відміну від гілей вміщує позатропічну рослинність (вічнозелені дуби, подокарпуси тощо). Характерні деревоподібні папороті, магнолієві, камелієві.

Тундра – тип рослинності, поширений у субарктичній зоні, що характеризується безліссям, широким розвитком мохово-лишайникових та чагарникових угруповань, що проростають на багаторічномерзлих ґрунтах. Переважають психромезофільні низькорослі, такі що стеляться або подушечні багаторічні рослини, лишайники, мохи. Розрізняють мохові, лишайникові та чагарникові, а також коч карні та полігональні Т.

Убіквісти – види рослин та тварин з дуже широкою екологічною валентністю; часто мають величезні площі поширення. Напр., тростина звичайна росте від тропіків до Арктики, у водоймах і на суші, на глинистому і на піщаному ґрунті.

Урема – вологолюбна, переважно лісова рослинність, розвинута на річкових заплавах у степовій та лісостеповій зонах. Характерні тополі, зарості верб, чагарники.

Урман – назва густих тайгових лісів з переважанням ялиці, ялини та кедра сибірського, що вживається у Зх. та Середньому Сибіру.

Фанерофіти – рослини, у яких бруньки відновлення знаходяться високо над поверхнею ґрунту (гол. чином дерева та чагарники); життєва форма рослин у системі Раункієра.

Фауна – сукупність видів тварин, властивих якій-небудь місцевості або якійсь геологічній епосі. Складається у процесі еволюції з тварин різного походження: автохтонів, алохтонів, іммігрантів. Термін “Ф.” застосовується також до сукупності видів, що належать до того чи іншого таксона, напр. Ф. птахів, Ф. риб тощо.

Фенологія – наука про сезонні ритми розвитку рослин і тварин, досліджує періодичні явища у розвитку органічного світу у їхній залежності від пір року, від погодних умов у різних кліматичних зонах.

Фітобентос – сукупність рослинних організмів, що мешкають на дні водойм.

Флора – сукупність видів рослин (або інших систематичних таксонів), властивих якій-небудь місцевості, країні або певному відрізку геологічного часу. Термін “Ф.” застосовується також по відношенню до якого-небудь таксону, напр. Ф. водоростей.

Фригана – чагарникові угрупування на сухих пд. схилах у Середземномор’ї (Балканський п-ів, Кіпр, Мала Азія, Крим, Закавказзя). Переважають ксерофільні вічнозелені колючі та подушкові напівчагарники за участю низьких чагарників і трав.

Хамефіти – дрібні чагарнички та напівчагарники, у яких бруньки відновлення знаходяться порівняно невисоко над поверхнею землі, захищені бруньковими лусками і часто снігом; життєві форми рослин у системі Раункієра. Характерні для холодних поясів та пустельних зон (напр., брусниця, чорниця, верески тощо).

Хіонофіли – організми, здатні існувати в умовах снігового покриву взимку. Напр., полівки та лемінги, що ведуть підсніговий спосіб життя; кріт, що перезимовує в умовах глибокого снігового покриву у підсніжних ходах; джгутова водорість Chlamydomonas nivalis, що зумовлює своїм масовим розвитком явище “червоного снігу”.

Хіонофоби – організми, що уникають місцевостей з глибоким сніговим покривом (напр., деякі копитні).

Холодна пустеля – арктичні чи високогірні області, в яких бідність рослинного покриву визначається в першу чергу низькими температурами, а не сухістю клімату. Серед Х.п. виділяють льодяні пустелі, високогірні пустелі. Протиставляється азидній пустелі.

“Цвітіння води” – спричиняється масовим розвитком водоростей у верхньому шарі води водойм. Зелені водорості спричиняють “Ц”.в., діатомові – жовто-буре, червоні (багрянки) – червоне.

Центр утворення, центр поширення – площа, яку займає який-небудь вид при його виникненні, звідки він потім поширюється.

Чапараль – субтропічні чагарникові угрупування (гол. чином вторинні), поширені у Пн. Америці (Каліфорнія, Мексика). Утворені шорстколистими вічнозеленими чагарниками: деякі види дубів, толокнянки тощо. Аналог маквісу, еспиналі, почасти монте.

Чагарникова тундра – угруповання тундрової рослинності з переважанням чагарників, гол. чином карликових беріз та верб з нижнім мохово-лишайниковим ярусом. Найхарактерніша для підзони типових тундр.

Членистоногі – тип багатоклітинних тварин. Найчисленніший – налічує понад 1 млн. Видів. Тіло, розчленоване на голову, груди та животик, вкрите хітиновим панциром, кінцівки також членисті. Добре розвинуті системи: органів травлення, нервова, органів дихання, кровоносна, видільна. Очі прості та складні; розвинуті органи слуху, дотику, у водних форм – органи рівноваги. Мешкають на суші, в морях та внутрішніх водоймах. Найпоширеніші класи: павукоподібні, ракоподібні, багатоніжки, комахи. Викопні форми – трилобіти, ракоскорпіони.

Шибляк – угруповання листопадних чагарників у Середземномор’ї (гол. чином східному), зазвичай вторинні. Утворені пухнастим та густим дубами, держидеревом, грабняком, сумахом, глодом, шипшиною тощо.

Широколистяний ліс – складається з мезофільних деревних порід з широкими листяними пластинками (дуб, бук, клен, липа, граб, ільм тощо). Поширений переважно у помірному кліматичному поясі Пн. півкулі.

Шорстколистий ліс – розвинутий у субтропічних районах зі середземноморським типом клімату. Для рослин характерні ксеноморфна структура (жорстке листя, прутоподібні стебла), склерофільність, слабка асиміляція під час літньої спеки. Поширений у Середземномор’ї, де утворюється кам’яним, корковим дубом, суничним деревом, вереском, миртом тощо; у Америці (США, Чилі), де панують вічнозелений дуб та суничне дерево; у Австралії – де переважають евкаліпти, а також акації та казуарини.

Яйла – платоподібні безлісні вапнякові вершинні поверхні південної гряди Кримських гір, ускладнені карстовими формами.

Ярусність – розміщення органів рослин на різних висотах над поверхнею ґрунту (надземна ярусність) та на різних глибинах у грунті (підземна ярусність), що забезпечує можливість спільного проживання видів з різною екологією; одна із структурних ознак фітоценозів що склалися.

 

 

 

1. Автотрофи
2. Автохори
3. Автохтони
4. Алохоли
5. Алохтони
6. Анаеробні організми
7. Ареал
8. Бентос
9. Біохор
10. Біоценоз
11. Біоценоз
12. Галофіти
13. Гамада
14. Гаріга
15. Гемігілеї
16. Гемікріптофіти
17. Геофіти
18. Гетеротрофи
19. Гігрофіти
20. Гідро біонти
21. Гілея
22. Гіпсофільні рослини
23. Еврибіонти
24. Еврифаги
25. Евтрофні рослини
26. Ендемік
27. Ендеміки
28. Епіфіти
29. Еспіналь
30. Ефемери
31. Ефемероїди
32. Ігапо
33. Каатинга
34. Кальцефіли, кальцефоби
35. Кампос
36. Коменсалізм
37. Конкуренція
38. Консументи
39. Копрофаги

 

 

40. Космополіти
41. Космополітичні організми
42. Криптофіти
43. Кріофіти
44. Ксерофіти
45. Ліани
46. Літораль
47. Льяноси
48. Маквіс
49. Мангри
50. Мутуалізм
51. Нейтралізм
52. Пампа
53. Прерія
54. Продуценти і консументи
55. Псамофіти
56. Пуна
57. Пушта
58. Рег
59. Редуценти
60. Релікт
61. Рефугії
62. Сапрофіти
63. Сельва
64. Симбіоз
65. Скреб
66. Стенобіонти
67. Сукуленти
68. Сукцесія
69. Терофіти
70. Томілляри
71. Фанерофіти
72. Хаме фіти
73. Хіонофіли, Хіонофоби
74. Чапараль
75. Шибляк