Лекція

Тема: Соціологія особистості та молоді.

Мета: 

 

Навчальна: ознайомити студентів з основними поняттям; структурою особистості; процесом соціалізації особистості; соціальною і девіантною поведінкою та її видами.

 

Розвивальна: розвивати творчі здібності, логічне мислення. Вдосконалювати навички роботи з підручником.

 

Виховна: сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності.

 

Вид лекції: інформаційна.

 

Обладнання:

1.     Городяненко В. Г. Соціологія [підручник для студентів ВНЗ]/            

В. Г. Городяненко, О. В. Гілюн, А. В. Демічева, С. В. Легеза, Н. А. Липовська, О. В. Ходус, Л. І. Швидка. – К.: «Академія», 2006. – 542 с.

 

2.     Соціологія. [курс лекцій]/за редакцією Старовойта І. С. – Тернопіль: Астон. – 1999. – 176 с.

 

Поняття та терміни: особистість, людина, індивід, індивідуальність, потреби, інтерес, цінність, ціннісні орієнтації особистості, соціальна поведінка, соціальні норми, девіантна поведінка.

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЇ

І. Організаційний момент (5 хв.) ІІ. Вступна частина(5 хв.).

1. Ознайомлення з темою, планом, метою.  

ІІІ. Головна частина (60 хв.)

1.     Соціологія особистості її проблеми

2.     Соціалізація особистості

3.     Структура особистості

4.     Соціальна та девіантна поведінка

ІV. Завершальна частина (10 хв.)

1.     Питання для закріплення матеріалу (рефлексія)

2.     Висновки

3.     Домашнє завдання

 

 

 

Очікувані результати:

-         студенти розрізняють відмінності між поняттями «людина», «індивід», «особистість».

-         дають визначення поняттям з даної теми;

-         характеризують процес соціалізації особистості; - характеризують види девіантної поведінки;

-         називають основні проблеми молоді.

 

 

 

ХІД ЛЕКЦІЇ

І. Організаційний момент 

ІІ. Вступна частина

1.Ознайомлення з темою, планом, метою  ІІІ. Головна частина 

 

1. СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ.

 

Соціологія особистості – розділ соціології, який вивчає особистість в її соціальних відносинах у суспільстві. Це соціологічна теорія, предметом дослідження якої є особа як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин на рівні її зв’язків з соціальними спільнотами. У соціології вирізняють декілька термінів, що стосуються людської особи, але відокремлюють різні її боки, різні характеристики.

 Під терміном «людина» розуміють родове поняття, представника біологічного виду як продукт природи. Терміном «індивід» позначається конкретна людина, представник людського роду, з його індивідуальними характеристиками, отриманими від народження. Кожна окрема людина має певний колір очей, волосся, ті чи інші риси обличчя тощо.

 Тобто все те, що людина отримує від народження й успадковує через генетичний апарат від своїх батьків, складає поняття «індивід». Тому й кажуть, що індивідом народжуються. Термін «особистість» означає соціальне в людині. Все що людина-індивід набуває за свого життя від суспільства, від спілкування з іншими людьми, складає її особистість. Тому й кажуть, що особистість є продуктом суспільства – людина у соціальних відносинах. Особистістю не народжуються, нею стають. Уявіть собі дитину, яка, народившись, була б позбавлених всіляких контактів з іншими людьми, хоча була б забезпечена всім необхідним для біологічного існування. Ким би виросла ця дитина? Вона була б живою істотою, за морфологічними ознаками не відрізнялась би від людини, але не була б особистістю, бо не отримала б певних соціальних рис, що виділяють особистість (не могла б розмовляти і мислити).

 У соціології досліджується людина соціальна – особистість, яка без суспільства не існує. Саме тому, мабуть Е. Дюркгейм вважав суспільство за Бога, бо воно творить людину-особистість. Є ще термін «індивідуальність». Логічним було б вважати, що ним треба позначити всі особливі риси, притаманні окремому індивіду. Але в науці склалося так, що ним позначають те особливе і специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкуваннями і набутими якостями. Це її не повторні, індивідуальні особливості. Індивідуальність більше цікавить психологів та філософів. Соціологів же цікавить не сама неповторність конкретної людини, а її поведінка і місце у суспільному житті, вплив на суспільні процеси.

 

Людина – це родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду, вищого рівня розвитку живої природи на нашій планеті. 

 

Індивід – характеризує окрему людину.

 

Особистість  - стійкий комплекс якостей, властивостей, які здобувають під впливом відповідної культури суспільства й конкретних соціальних груп, до яких належить людина або у життєдіяльність яких вона включена. 

 

Індивідуальність – це те, що відрізняє одну людину від іншої як біологічну і як соціальну істоту. Це її неповторні індивідуальні особливості.

 

 Отже, соціальне, що є в людині і робить її особистістю, є саме тим чинником, який відрізняє цю істоту від тварини, піднімає її на вищий щабель у тваринному світі. Але кожна людина має як соціальні, так і біологічні характеристики. Людина – біосоціальна істота, і це завжди ускладнювало процес вивчення й поведінки, ставило і ставить безліч проблем, які не так вже й просто вирішити. Перерахуємо деякі, основні проблеми соціології особистості.

1.     Що є визначальним для особистості її біологічні чи соціальні чинники? Звідки у людини звідки у людини з’являються добрі і злі якості? Одні стверджують, що людина отримує їх від природи, інші – що на це впливає соціальне оточення. Починаючи з ХVІІ ст. думка про визначну роль соціального чинника стає переважаючою.  Теза, подана англійським філософом Д. Локком «людина формується у суспільстві» панує у світі. Поступово з’являються все нові теорії, в яких все більше місця відводиться соціальним чинникам. Це поступово привело до абсолютизації ролі культури і суспільного у житті людини і до нехтування біологічними складовими людського єства. Так К. Маркс інтерпретував людську природу як виключно продукт зовнішніх соціальних сил. Недарма у критиці марксизму можна зустріти думку про те, що марксизм – це соціологія без біології. Сьогодні коли ми маємо великі досягнення досліджень у генетиці, не можна відкидати або надавати перевагу одному з чинників: обидва вони важливі й обидва впливають на формування особистості. Але, якщо природний чинник закладає потенційні можливості індивіду то соціальний, скориговуючи ці потенційні можливості, вже формує остаточно ту чи іншу особистість. Людина як біологічна істота генетично запрограмована, але в її історичному розвитку відбувається взаємодія специфічних людських генів з виникаючими культурними формами. Отже, формування особистості з індивіду відбувається за допомогою взаємодії цих обох чинників.

2.     Що  найкраще репрезентує особистість: її свідомість чи поведінка? В ідеальному варіанті свідомості кожного повинна відповідати певна  поведінка. Але ми часто маємо випадки, коли людина, усвідомлюючи згубність своєї поведінки, все таки її не змінює. Одна справа, що думає людина сама про себе, а інша, що про неї думають люди, дивлячись на її поведінку.

 

Всі проблеми пов’язані з процесом становлення особистості, який у соціології називається соціалізацією. Народившись людина вже є індивідом, але особистістю вона стає лише завдяки соціалізації. 

 

 

2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ.

 

Можна сказати, що соціалізація полягає у сходженні людини від природного до соціального, від індивіду до особистості. Це є процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей людства. Можна сказати ще коротше: соціалізація - це процес засвоєння індивідом культури. І зовсім коротко: соціалізація - це окультурення людини. Причому цей процес не тимчасовий, не разовий, він триває все життя людини. Скільки років живе людина, стільки вона й соціалізується.

У зв'язку з цим виділяють три етапи соціалізації: 

Ø до-трудовий;  Ø трудовий;   Øпісля трудовий. 

Це дещо умовний поділ, бо не кожен індивід проходить усі ці три стадії соціалізації, але, як правило, вони характерні для більшості.

Під до-трудовою соціалізацією розуміють становлення особистості, яке триває з народження дитини і до її повноліття. Але часом цей період закінчується раніше або пізніше: іноді діти в неповнолітньому віці вже починають самостійне життя, а інші, навпаки, минаючи своє повноліття, ще певний час повністю залежать від своїх батьків і по суті не починають етапу трудової соціалізації.

Трудова соціалізація має на увазі можливість індивіду вести самостійний спосіб життя та передбачає можливість заводити свою сім'ю і бути відповідальним не тільки за себе особисто, а й за своїх дітей. Як правило, ця соціалізація триває найдовше у житті кожного індивіда. Вона може іноді тривати до самої смерті людини. Цей період є найпродуктивнішим у житті людини, бо на нього припадають як найбільша частина років її життя, так і найпрацездатніший її вік.

Післятрудова соціалізація настає з моменту виходу людини на пенсію, коли вона припиняє свою трудову діяльність. Для декого цей перехід є дуже різким і тому болючим процесом. Людина часто за короткий проміжок часу вилучається зі звичного ритму життя, що вимагає іншої поведінки. Не кожному вдається вдало пристосуватися до цього, і часто такий різкий перехід закінчується трагічно. Отже, вихід з цього положення полягає у тому, щоб  кожен   індивід  міг  заздалегідь  приготуватися  до післятрудової соціалізації. Добре, якщо у нього є певна кількість занять відповідно до його віку, стану здоров'я, бажань. Багато пенсіонерів на Заході, залишивши свою попередню трудову діяльність, починають нове життя, займаючись або благодійною діяльністю, або певним хобі, або просто подорожуючи по світу і милуючись природними та історичними пам'ятками, прилучаючись до спостереження творінь світового мистецтва, на що їм у більш молодому віці не вистачало часу. Є певні верстви населення, для яких  проблеми  переходу до  післятрудової соціалізації зовсім не існує, оскільки з віком у них не відчувається зміни діяльності. Вони, будучи на пенсії, продовжують ту ж   діяльність,   якою   займалися   все   своє   життя.   Це   в основному  люди творчих  професій:  письменники,  художники, актори тощо.

Які елементи складають зміст соціалізації? Це, перш за все, засвоєння індивідом мови соціальної спільності, відповідних засобів мислення, форм раціональності та чуттєвості, прийняття певних норм поведінки, традицій, звичаїв тощо. Зрозуміло, що більшу їх частину кожен індивід засвоює у першій частині свого життя на етапі до-трудової соціалізації. Тому до-трудову соціалізацію можна вважати однією з найважливіших у житті людей, від того, як вона буде відбуватися, може залежати все наступне життя індивіда. У подальшому процес соціалізації може вдосконалювати особистість, розвиваючи засвоєне раніше, але може бути спрямованим і у протилежний бік, що веде до руйнування засвоєного індивідом, до переоцінки цінностей. Це явище прийнято називати ресоціалізацісю. Таке часто відбувається в разі різкої зміни соціального середовища під час революцій, міграцій тощо. Людина змушена  змінювати   всю  систему  поглядів  на  життя, починати  жити  «по-новому»,  і  це  часто  дуже  важко робити.  Тому  процеси  ресоціалізації для багатьох,  як правило, сприймаються досить боляче. У нашій країні після розпаду СРСР все ще можна спостерігати дію цих процесів ресоціалізації. Ми бачимо, що є досить велика верства населення, яка не хоче, а де в чому й не може перебудуватися, ресоціалізуватися.    Тому    і   розвиток подібного суспільства уповільнюється, бо є протистояння різних верств населення, що ніяк не сприяє просуванню суспільства вперед. До тих пір, доки такий розділ суспільства не закінчиться перемогою однієї з сторін або консенсусом чи компромісом між ними, не може бути стабільного життя у суспільстві, не може відбуватися планомірний і поступовий його прогресивний розвиток.

Існують дві моделі соціалізації індивідів: підкорення й інтерес. Модель підкорення припускає нав'язування людині тієї чи іншої діяльності, позбавляючи її вільного вибору. Як правило, це відбувається в регламентованих суспільствах. Найчіткіше це можна показати на прикладі рабовласницького суспільства. Раб не має свободи вибору і змушений виконувати ту роботу, яку захоче його господар. Дещо подібне відбувалось у кріпацькій Росії, коли кріпаки не могли навіть вільно одружитися, їх одружував господар за власним бажанням.

Модель інтересу передбачає можливість кожному індивіду обирати собі ту діяльність, яку він сам забажає. Ця модель притаманна демократичним суспільствам. Історичний процес у суспільстві іде у напрямі від моделі підкорення до моделі інтересу. На зорі існування суспільства, люди були змушені виживати, тому вся їх основна діяльність полягала у забезпеченні себе необхідними продуктами споживання. Поступово певні верстви населення з ростом продуктивності праці могли бути звільненими від таких обов'язків, за них це робили інші, спочатку завдяки розподілу праці, а пізніше і завдяки розподілу влади. Суспільство ділиться на дві верстви населення: ті, що мають владу, і підвладні, залежні від перших. Для останніх, а їх була більшість, і властива модель підкорення.

У сучасному світі все менше залишається місця для моделі підкорення, вільний вибір свого життєвого шляху все більше стає надбанням членів сучасних суспільств з демократичним устроєм. Але, навіть у демократичному суспільстві подекуди залишаються рудименти моделі підкорення.

Без цього, до речі, поки що не можливе забезпечення порядку у суспільстві. Будь-який примус до певної діяльності є рудиментом моделі підкорення. Так, наприклад, у нашому суспільстві переважає модель інтересу. Кожен юнак чи дівчина, закінчивши школу, вільно обирає собі майбутній шлях у житті. Вступ до вищого навчального закладу є цілком добровільним. Але під час навчання у цьому закладі студент повинен підкорятися певним встановленим правилам: кожного дня вчасно відвідувати лекційні та практичні заняття, слухати лекції з тих предметів, які передбачені програмою, встановленою незалежно від їх бажань тощо. Щоправда, вже існують навчальні заклади, у яких практикується вільне відвідування лекцій, вибір тематик і програм з певних курсів і т.д. Все це зародки трансформації моделі підкорення у навчанні у модель інтересу. Чи може настати такий час, коли у суспільстві модель підкорення зовсім зникне? Мабуть ні, бо завжди буде необхідність примусу в тій чи іншій формі до певної діяльності, необхідної для блага суспільства. Завжди будуть досить різні умови, в яких проходитиме соціалізація індивідів.

 

 

3. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ.

 

Кожна     особистість          має    сукупність внутрішніх якостей,      які складають її структуру. 

У структурі особистості можна виділити біогенні, психогенні і соціогенні компоненти.

Біогенні компонент враховується соціологами лише в разі каліцтва або хвороби людини, що заважає виконанню ним соціальних функцій.

Психогенний   компонент складається          з        емоцій,       переживань, вольових устремлінь, пам’яті, здібностей і т.д. Тут для дослідника важливі не тільки не тільки різного роду відхилення, але і нормальне психічне поле діяльності індивіда.

Соціогенний компонент складається з наступних елементів: 1. Потреби

Потреби – внутрішні стимули активності особистості, які забезпечують її самозбереження.

Потреби відображають      об’єктивну залежність людини       від зовнішнього світу, соціального середовища. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908-1970) виокремив серед них базові (постійні) і похідні (змінювані):

Ø фізіологічні, сексуальні (продовження роду, угамування голоду, потреби у диханні, русі, в одязі тощо);

Ø екзистенційні (безпеки існування, впевненості у майбутньому, стабільності тощо);

Øсоціальні (належність до групи чи спільноти, спілкування, увага до себе, участь у суспільній діяльності);

Ø престижні (повага інших, визнання і висока оцінка особистісних якостей, високий статус у суспільстві тощо); Øдуховні (самовираження через творчість).

Фізіологічні й екзистенційні потреби Амаслоу вважав первинними і вродженими (природними), інші – набутими (соціальними). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту, соціальні – як продукт суспільного життя. З розвитком суспільства природні потреби людини соціологізуються, з часом вона потребує певного типу житла, одягу, певної якості їжі, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільства, національними традиціями, релігією, моральними нормами тощо.

2. Інтерес.

З потребами тісно пов’язаний інтерес – усвідомлення особистістю власних потреб. Потреби й інтерес є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу, регуляторами її соціальної поведінки.

Узгодження соціальної поведінки особистості із соціальними нормами груп, спільнот, суспільства відбувається завдяки цінностям. 3. Цінність

Цінність – суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних ознак.

Індивід оцінює явища крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і загальних, особистих, групових цінностей формує систему ціннісних орієнтацій особистості, якими вона керується у житті.

Ціннісні орієнтації особистості – соціальні цінності, які спрямовують діяльність і соціальну поведінку особистості.

4.     Здібності до творчості, знання, навички;

5.     Моральні норми, принципи, якими керується особистість.

Всі вище зазначені  елементи реалізуються  та проявляються в сімейному житті, праці, суспільно-політичній, культурній діяльності, дозвіллі – словом, в способі життя.

 Соціальна структура особистості непостійна, мінлива, тому що протягом усього життя особистість отримує нову інформацію, знання, змінює свою поведінку, мотивацію вчинків. Ось чому соціогенний компонент особистості викликає найбільший інтерес у соціологів.

 

4. СОЦІАЛЬНА ТА ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА

Соціальна поведінка – це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей.

Діяльність і поведінка особистості обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку впливають існуючі у суспільстві норми.

Соціальні норми – це типовий зразок дій, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку     людини,           вона визначає     спрямованість    своїх дій,    свою активність.

За   своїм характером соціальна    поведінка    може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою та ін.

Альтруїзм (франц. altuisme, лат. alter — інший) — безкорисливе прагнення до

діяльності на благо інших; протилежність егоїзму  

Унаслідок         різноманітних      причин        духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка – поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Основні види девіантної поведінки (за Робертом Мертоном):

ØКОНФОРМІЗМ – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення 

Конформíзм — (від пізньо лат. conformis — «подібний», «схожий») — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами,ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція).

Конформізм, як один із основних видів девіантної поведінки виділив Роберт Мертон.

 

ØІННОВАЦІЙНА -  людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

ØРИТУАЛІЗМ – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих «правил гри», діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

ØЕСКЕЙПІЗМ  (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.);

ØБУНТ, ЗАКОЛОТ – відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.).

 

Поняття девіації у соціологічну систему знань ввів французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм тощо. 

Розрізняють позитивну і негативну девіацію. Позитивна:

Ø самопожертвування;

Ø надпрацездатність;

Ø героїзм; Негативна:

Ø тероризм;

Ø крадіжка; Ø суїцид;

Ø цинізм.

 

 

ІV. Завершальна частина 

 

1. Питання для закріплення матеріалу (рефлексія)

1)    Дати      визначення поняттям    «людина»,   «індивід»,

«особистість», «індивідуальність».

2)    Назвати види потреб

3)    Дати визначення «соціальна поведінка», «соціальні норми», «девіантна поведінка»

4)    Назвіть класифікацію девіантної поведінки за Робертом Мертоном.