Лекційне заняття на тему: "Поняття страхового ринку"

ВСП «ЧОРТКІВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 4

 

 

Предмет «Страхові послуги»

Тема «Поняття страхового ринку»

Курс ІІІ    

Спеціальність 072 «Фінанси, банківська справа та страхування»

Викладач Пилипів Ольга Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чортків

 

ТЕМА 4. Страховий ринок

Лекція 4. Поняття страхового ринку

Мета вивчення:

•                        знати поняття страхового ринку та його структуру;
•                        засвоїти страхові посередники, їх роль на страховому ринку;
•                        виховувати професійні якості майбутнього фахівця;
•                        розвивати зацікавленість до вивчення дисципліни.

Тип заняття. Лекція

Забезпечення заняття: Наочні посібники, роздатковий матеріал, таблиці.

Міжпредметні зв’язки: «Основи економічної теорії», «Гроші та кредит», «Фінанси».

Предмет: Страхові послуги, які пропонують страхові компанії фізичним та юридичним особам. Система відносин між сторонами страхової угоди з приводу купівлі-продажу страхових послуг.

Знати: терміни та поняття.

Вміти: самостійно, логічно й послідовно висловлювати свої економічні переконання, здійснювати самоконтроль та критично оцінювати власні знання і навички.

Місце проведення: аудиторія.

Хід заняття

 

І. Організаційний момент: Повідомлення теми, мети заняття.

Перевірка готовності студентів до заняття та їх присутність.

ІІ. Актуалізація опорних знань.  Об'єктивними умовами існування страхового ринку є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності студентів.                                                                  

IV. Перевірка домашнього завдання. Використовуючи міжпредметні зв’язки, пригадати поняття та сутність страхування та страхової компанії.                                                                                                                          

V. Засвоєння нових знань.

Питання для вивчення:

1. Поняття страхового ринку та його структура

2. Структура страхового ринку

3. Умови функціонування страхового ринку

Ключові поняття та терміни:

• ризик • страхові • нестрахові • наслідки • управління ризиками •

 

1. Поняття страхового ринку та його структура

 

Розвиток страхового ринку України, можна умовно поділити на кілька етапів. В економічній літературі по-різному виділяють етапи:

Перший етап (1991-1993 рр.) - це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Страхування проводилось відповідно до Закону «Про господарські товариства»

Другий етап (1993-2001 рр.) Страхування проводилось відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10.05.1993 р. та прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону «Про страхування».

Третій етап (2002-2023 рр.) - це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку страхового ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З’явився новий регулятор - створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП), з 2012 р. - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), з 01.07.2020 р. – Національний банк України (НБУ).

Четвертий етап з 2024 року до сьогодні, коли вступив в дію прийнятий в кінці 2021 року новий Закон «Про страхування»

Забезпечення процесу купівлі-продажу страхових послуг потребує формування страхового ринку, який розглядається як сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує зв’язок між страховиками та страхувальниками.

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу

Об'єктивними умовами існування страхового ринку є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

До головних суб'єктів страхового ринку відносять Гаранта (НБУ), страховиків, страхувальників, страхових посередників та інших учасників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страхових послугах, які пропонуються на ньому.

Об'єктом страхового ринку є страхові продукти — специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

 

2. Структура страхового ринку.

 

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби у страхових послугах та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

Загальну структуру страхового ринку України можна відобразити у вигляді схеми.

 

 

Система реально функціонує, отже, відповідно взаємодіють усі складові страхового ринку, які можна розглядати як єдність внутрішньо організованої системи та зовнішнього стосовно до цієї системи оточення. Внутрішня система страхового ринку взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку являє собою сукупність факторів, дія яких не опосередковується безпосередньо впливом страховика (економічна та політична ситуації, податкове законодавство тощо).

Внутрішня система страхового ринку характеризується тим, що страховик спроможний безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються, має реальні можливості для корекції своїх дій і очікує відповідної адекватної зміни у внутрішній системі.

До факторів, що визначають вплив страховика на внутрішній стан страхового ринку, належать:

- страхові продукти, що їх пропонує страховик;

- умови, на яких укладаються страхові договори;

 - системи просування страхових продуктів на ринок;

- тарифна політика страховика;

- механізми вивчення попиту та його зміни.

До елементів внутрішньої системи страхового ринку можна віднести:

- фінансовий та кадровий потенціал страхової компанії;

- наявність та міра довіри страхувальника до страховика;

- уміння страховика співпрацювати з фінансовими інститутами;

- якість маркетингової діяльності страховика;

- ефективність стратегічних рішень менеджменту страховика.

Діяльність страховика саме у внутрішній системі страхового ринку спонукає формування попиту на страхові послуги, сприяє зростанню обсягу та асортименту пропозиції страхових продуктів і таким чином створює належні умови для управління та контролю з боку страховика ситуації у внутрішній системі.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань.

У територіальному аспекті виділяють страхові ринки: 

1) Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; 

2) Національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави),

3) Світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України.

3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства,крім випадків, передбачених законодавством України. Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином

- консультування;

- експертно-інформаційні послуги;

- підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхувальником або перестрахувальником;

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших — тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування").

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) — організації,які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію(Передача перестраховиком частини взятого на себе ризику іншим перестраховикам, подальше дрібнення ризиків).

6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників

7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

Оцінювачі ризиків

Андеррайтер має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності.

Сюрвеєр - інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку.

Актуарій  — спеціаліст з оцінки ризиків, фінансовий аналітик і консультант у сфері страхування, людина, яка застосовує на практиці  актуарну математику. Офіційно вповноважена особа, яка має відповідну фахову підготовку та обчислює страхові тарифи.

Оцінювачі збитків

Аварійний комісар встановлює причини, характер і розмір збитку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП.

Диспашер - спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем, фрахтом.

 

3. Умови функціонування страхового ринку

 

Подальший інтенсивний розвиток ринку страхових послуг в Україні можливий за таких умов:

1. Підвищення страхової культури серед громадян - ключову роль у розвитку ринку страхових послуг посідають дієздатні громадяни та юридичні особи. Ефективна реклама та роз'яснювальна робота страховиків має сприяти зростанню страхового інтересу серед потенційних страхувальників.

2. Використання страхування як дієвого інструменту мінімізації ризиків в усіх сферах суспільного життя - з поглибленням трансформаційних перетворень національної економіки страхового захисту потребуватимуть все більше коло страхувальників. Страховий поліс стане невід'ємним атрибутом соціально-економічного життя громадян.

3. Залучення довгострокових фінансових ресурсів, що формуються у сфері страхування та їх трансформацію в реальний сектор економіки - страхові фонди з довгострокових видів страхування являються інвестиційним джерелом у національну економіку. Розширення ринку страхових послуг з страхування життя сприятиме капіталізації вітчизняних підприємств та соціальному захисту громадян, які уклали договір довгострокового страхування життя.

4. Прискорення мобілізації капіталу страхової компанії - одним з визначальних умов конкурентоспроможності страхової компанії на ринку страхових послуг є обсяг сформованого статутного фонду та величини вільних та страхових резервів страховика. Капіталізація страхової компанії є необхідним кроком на шляху до забезпечення платоспроможності та ліквідності страховика.

5. Формування кадрового потенціалу для страхової діяльності - перспективи розвитку вітчизняного страхового ринку потребують підготовки висококваліфікованих спеціалістів зі страхової справи. З кожним роком у вищих навчальних закладах економічного спрямування збільшується кількість годин, присвячених викладанню таких дисциплін, як: "страхова справа"; "страхові послуги"; "страховий менеджмент"; "страховий маркетинг" та ін. Постає питання про розширення освітянських програм орієнтованих на широке коло громадян з метою підготовки та перепідготовки кадрів для страхової індустрії

Способи виходу страховика з ринку

1. Вихід страховика з ринку (далі - вихід з ринку) - це припинення страховиком здійснення діяльності із страхування.

2. Вихід з ринку здійснюється за рішенням:

1) страховика (добровільний вихід з ринку);

2) Регулятора (примусовий вихід з ринку).

3. Особливості виходу з ринку, порядок здійснення процедури виходу з ринку встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

Стаття 62. Добровільний вихід з ринку

1. Добровільний вихід з ринку здійснюється шляхом прийняття загальними зборами страховика одного з таких рішень:

1) про реорганізацію страховика відповідно до розділу VIII цього Закону;

2) про ліквідацію страховика;

3) про передачу страхового портфеля;

4) про виконання страхового портфеля.

2. Добровільний вихід з ринку можливий за умови, що стосовно такого страховика Регулятором не прийнято рішення про визнання його неплатоспроможним та/або про анулювання його ліцензії.

3. Процедура виходу з ринку включає такі етапи:

1) затвердження радою страховика проекту плану виходу з ринку;

2) отримання попереднього висновку про погодження Регулятором проекту плану виходу з ринку;

3) затвердження загальними зборами страховика плану виходу з ринку;

4) отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку і погодження плану виходу з ринку;

5) виконання плану виходу з ринку;

6) анулювання ліцензії на здійснення діяльності із страхування та виключення з Реєстру.

4. Проект плану виходу з ринку розробляється страховиком та затверджується радою страховика.

Вихід страховика з ринку шляхом прийняття рішення загальними зборами про ліквідацію страховика здійснюється за умови отримання страховиком дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом ліквідації та затвердження Регулятором порядку ліквідації страховика.

3. Ліквідація страховика розпочинається після отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом ліквідації.

Прийняття Регулятором рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних та про анулювання ліцензії страховика відповідно до частини першої статті 123 цього Закону є підставою для звернення Регулятора до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика.

3. Регулятор, за умови відсутності у страховика зобов’язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини другої статті 123 цього Закону.

Регулятор звертається до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних з підстав, визначених статтею 124 цього Закону, та рішення про анулювання ліцензії такого страховика.

8. Розпочата процедура ліквідації страховика не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Регулятора, що були підставою для її початку.

9. Процедура ліквідації страховика вважається завершеною, а страховик як юридична особа - ліквідованою з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

10. Регулятор вносить запис до Реєстру про ліквідацію страховика на підставі отриманого від суду затвердженого ним звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

 

VI. Узагальнення і систематизація вивченого матеріалу та підведення підсумків: Отже, страхова послуга - товар, який пропонує страхова компанія на страховому ринку страхувальнику за певну плату. Забезпечення процесу купівлі-продажу страхових послуг потребує формування страхового ринку, який розглядається як сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує зв’язок між страховиками та страхувальниками.

 

VII. Домашнє завдання. Опрацювати питання теми, підготувати словник термінів.

 

Самостiйна робота

1. Суть страхування підприємницьких ризиків.

2. Основні умови страхування ризику втрати майна суб’єктами підприємницької діяльності.

3. Оцінка вартості майна підприємства та встановлення страхової суми.

4. Порядок укладання підприємствами договору страхування та припинення його дії.

 

VIII. Список використаної літератури:

1. Аранчій В. І., Остапенко О. М., Остапенко Т. М. Страховий менеджмент : навч. посіб. Полтава: ПДАА, 2018. 252 с.
2. Базилевич В.Д. Страхування: підручник. Київ: Знання, 2018. 1019 с
3. Говорушко Т. А. Страхові послуги: навч. посіб./ 3-є видання. Київ: ЦУЛ, 2019. 376 с
4. Журавка О. С. Бухтіарова А. Г., Пахненко О. М. Страхування : навчальний посібник. Суми : Сумський державний університет, 2020. 350 с.
5. Журавльова, Т. О. Дем'янчук М. А. Страхування : навч. посіб. Одеса : Освіта України, 2017. 319 с.
6. Клапків Л. М., Клапків Ю. М., Свірський В. С. Фінансові ризики в діяльності страхових компаній: теоретичні засади, сучасні реалії та прагматизм управління : монографія. Івано-Франківськ: Видавець Кушнір Г. М., 2020. 171 с
7. Про страхування: Закон України №  1909-IX від 01. 01. 2024 р. з останніми змінами і доп. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1909-20#Text