Лекторій для батьків: "Роль родини у вихованні дитини"

РОЛЬ РОДИНИ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

(Лекторій для батьків)

  Звичаї життя в родині, стосунки між дорослими, вся обстановка суттєво впливають на дітей. Виховання — це щогодинне і щохвилинне заняття, у якому беруть участь в основному дві особи: батько і мати. Разом вони несуть відповідальність за те, якою виросте їхня дитина. Дві умови вже із самого раннього віку необхідні для того, щоб енергія дитини та її нервова система зміцнювалися: спокійна життєрадісність і почуття впевненості. Ці умови залежать від характеру впливу найближчого оточення і соціального середовища. Виховувати вашу дитину будуть і ваш будинок — нехай скромно обставлений, але акуратний і чистий; і яскрава чашка, з якої маля п'є молоко; і ваше доброзичливе ставлення до його бабусі й дідуся — ваших батьків. Але основою будь-якої системи виховання повинна бути любов. Повага до дитини в родині, батьківське тепло і доброзичливість виховують у неї відвертість, ніжність і вдячність

Роль сім’ї

в процесі формування особистості дитини

 Завдяки своїм особливостям родина як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють почуття його безпеки й спокою, викликають бажання надавати допомогу й підтримку іншим людям.

 Сім’я має свою структуру, певну соціальними ролями її членів: чоловіка й дружини, батька й матері, сина й дочки, сестри й брата, дідусі й бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті родини може бути найрізноманітнішим, і залежно від цього родина може здійснювати на людину більший або менший вплив.

 Сім’я відіграє колосальну роль у житті й діяльності суспільства. Функції сім’ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків стосовно суспільства. Сім’я як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби й виконує важливі соціальні функції.

 Завдяки своїй репродуктивній функції сім’я є джерелом людського життя. Це та соціальна група, що споконвічно формує особистість людини. Сім’я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім’я вводить у суспільство його нових членів, передаючи їм звичаї, основні зразки поведінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину в світ духовних цінностей суспільства, контролює поведінку своїх членів. Соціальні функції сім’ї проявляються не тільки у відношенні до дітей, але й відносно подружжя, тому що життя в шлюбі є процесом, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Одна з найголовніших функцій сім’ї - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Сім’я задовольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спілкування. Народження дітей викличе радість не тільки від усвідомлення продовження свого роду, але й дає можливість більш впевнено дивитися в майбутнє. В сім’ї люди піклуються один про одного. Також у сім’ї задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнім житті людини найбільше яскраво проявляється почуття любові й взаєморозуміння, визнання, поваги, почуття безпеки. Однак задоволення своїх потреб пов'язане з виконанням певних функцій.

 На жаль, сім’ї не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоціальної ролі сім’ї. Не виконують своїх функцій родини, які не в змозі забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту й взаємодопомогу, якщо неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли сім’я виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почуттям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу.

 Розглядаючи роль сім’ї в житті кожної людини, необхідно також відзначити її психологічну функцію, тому що саме в тут формуються всі ті якості особистості, які являють цінність для суспільства.

 Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох сімей: батьківської, з якої вона виходить, і тієї, що створює сама. На життя в сім’ї батьків доводяться періоди приблизно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово знаходить самостійність. Чим далі, тим більше життєвого, професійного й соціального досвіду накопичує людина, і все більшу роль для неї відіграє сім’я.

 Для її розвитку дуже важливим етапом є вступ чоловіка та жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після набуття дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинного подружнього життя. Окремим періодам у житті сім’ї відповідають різні відрізки часу й різних потреб. Визначення тривалості окремих періодів життя родини ускладнюється через різні строки вступу партнерів в шлюб. У зв'язку із цим буває досить складно узгодити розвиток родини з періодами розвитку особистості, однак узгодження необхідно.

 З погляду соціальної психології шлюб - особлива група, що складається із двох осіб протилежної статі. Це дві особистості, дві індивідуальності, що вирішили разом провести своє подальше життя. Люди взаємно задовольняють емоційні, соціальні, інтимні потреби, допомагають один одному в реалізації особистих цілей, разом прагнуть поліпшити матеріальні умови свого життя, спільно створюють економічну базу сім’ї. Основи формуються соціальними позиціями подружжя по відношенню олин до одного. Провідна роль у звичайно належить ті людині, що має більший вплив, уміє приймати рішення при виникненні проблем у процесі спільного життя. Звичайно це чоловік, але в наші дні спостерігається як зсув верховенства в убік жінки, так і рівноправність подружжя. При визначенні сімейних позицій більшу роль відіграють культурні традиції, а також особистісні риси кожного з подружжя. На формування структури, а отже, і на розподіл ролей серйозний вплив створюють зміни, що відбуваються в соціальній мікроструктурі. Розподіл обов'язків пов'язаний з тими ролями, які взяли на себе чоловік і дружина.

 Після створення сім’ї починається процес взаємного пристосування один до одного. І тут велике значення має вміння людей йти на компроміси, проявляти терпимість і стримувати себе в конфліктних ситуаціях. Труднощі, що виникають у сімейному житті, дуже часто стають причиною кризи шлюбу, і в деяких випадках бажана допомога психолога, але в більшості випадків молоді люди справляються самі.

 Народження дитини - значна подія в житті подружжя, що свідчить про вступ сім’ї в новий період розвитку. Це чергове випробування для подружжя. Вони приступають виконанню нових соціальних ролей - матері й батька; входження в нову соціальну роль завжди буває важким і вимагає підготовки. У цьому випадку такою підготовкою є вагітність. Майбутні батьки поступово в думках і уяві підготовлюються до зміни, що повинна відбутися в їхньому житті; одночасно вони готують і своє оточення. Їм доводиться серйозно міняти налагоджене життя. У період вагітності у подружжя починають формуватися установки на майбутню дитину. Тут мають значення такі фактори, як бажаність або небажаність дитини, а також бажання одного з батьків мати дитину певної статі. Все це надалі може відбитися на вихованні.

 Ролі батьків всеосяжні й багатогранні. Батьки відповідають за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини й необхідність забезпечення їй умов для розвитку спричиняють певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, роль батьків поширюються й на формування особистості дитини, світу його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного “Я”. Гармонічний розвиток особистості дитини зв'язано не тільки з присутністю й активною діяльністю кожного з батьків, але й погодженістю їхніх виховних дій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозуміти й осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між батьками порушується, коли найближчі для дитини люди , що є її опорою, перебувають у сварці, так до того ж вона чує, що це відбувається із причин, що стосується її, тому не може почувати себе впевнено й у безпеці. А звідси й дитяча тривога, страхи й навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами родини. І особливо важливо д розуміти, як дорослі ставляться до дитини.

 Характер емоційного відношення батьків до дитини можна назвати батьківською позицією. Це один з найважливіших факторів, що формують особистість дитини. Існує кілька варіацій цього фактора, від домінування до повної байдужності. І постійне нав'язування контактів, і повна їхня відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт із дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини. До дитини насамперед потрібно підходити без перебільшеної зосередженості уваги, але й без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, якому можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму й серця дитини, орієнтована на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснований на певній незалежності, у міру категоричний і наполегливий, що є для дитини опорою й авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливим, пасивним проханням. Порушення контакту з дитиною проявляються в декількох характерних формах, наприклад, зайвої агресивності або прагненні корегувати поведінку дитини.

 Із самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу завдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти й контролювати свої реакції. Завдяки особистісним зразкам, якими є для нього батьки, він учиться тому, як ставитися до інших членів сім’ї, родичів, знайомих: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш рахуватися, кому виражати свою симпатію або антипатію, коли стримувати свої реакції. Сім’я готує дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поведінки, традиції, культуру свого суспільства. Направлені, погоджені виховні методи батьків учать дитину розкутості, у той же час вона вчиться керувати своїми діями й вчинками відповідно до моральних норм. У дитини формується світ цінностей. У цьому багатобічному розвитку батьки своєю поведінкою і власним прикладом надають дитині більшу допомогу. Однак деякі батьки можуть гальмувати, навіть порушувати поведінку своїх дітей, сприяючи прояву в неї патологічних рис особистості.

Дитина, що виховується в родині, де особистісними зразками для неї є батьки, одержує підготовку до наступних соціальних ролей: жінки або чоловіка, дружини або чоловіка, матері або батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей звичайно хвалять за поведінку, що відповідає їхній статі, і критикують дії, властиві протилежній статі. Правильне статеве виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї статі становлять одну з основ подальшого розвитку її особистості.

 У результаті правильного застосування заохочень розвиток людини як особистості можна прискорити, зробити більше успішним, ніж використовуючи покарання й заборони. Якщо все-таки виникає нестача у покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективне в тому випадку, якщо провина, за яку дитина покарана, доступно йому пояснена. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити її. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що вона теж зможе діяти силою, коли її щось не влаштує.

 Поведінка дитини багато в чому залежить від виховання . Дошкільнята, наприклад, часто бачать себе очами дорослих. Позитивне або негативне відношення з боку дорослих формує самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім’ях, де батьки часто лають дитину або ставлять перед нею завищені завдання. Крім того, дитина,яка бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в родинах, де дитину заохочують в дріб'язках, а система покарань дуже м'яка.

   Діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається замилування й похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки.

 Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй діяльності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі можуть одержати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко змиряються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються.

 У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і те, що можна й чого не можна допустити відносно дитини Можуть бути виділені 4 тактики виховання в родині й відповідні їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво.

 Диктат проявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи й почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які воліють всім видам впливу наказ і насильство, стикаються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір зломати, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості.

 Опіка в сім’ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьківськів з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.

Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою “невтручання”. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

 Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім’я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

 Багато батьків із завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає “колючою”, роздратованою, вона раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони намагаються підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає розвиток, роблячи її нещирою пристосованкою або як і раніше слухняним аж до втрати свого“Я”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В РОДИНІ

(Лекторій для батьків)

 

Однією з головних функцій родини є виховання дітей.

 

Родина — це перший суспільний ступінь у житті людини. Вона з раннього віку направляє свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свого першого життєвого досвіду, елементарних знань про навколишню дійсність, умінь і навичок життя в суспільстві. Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на всю подальшу роботу людини, хоча часто вони й залишаються в області підсвідомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки.

 

 У родині, у спілкуванні з батьками діти одержують перші уроки громадянськості. Ці уроки — початок довгого шляху дорослішання, який повинна пройти зростаюча людина, перш ніж стане справжнім громадянином, для якого невіддільні особисте і суспільне, права й обов’язки, що гаряче любить свою Батьківщину, готовий трудитися на її благо і захищати її.

 

 У родині закладаються основи моральності. Поступово, у процесі спілкування з близькими, дитина починає розуміти, який учинок можна вважати гарним, а який — поганим, що таке діяльне добро, повага до людей, відповідальність за свої вчинки і справи, за загальну роботу колективу.

 

 Правильно поставлене виховання в родині закладає в людині основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві, зокрема такі, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива, доброзичливість і чуйність.

 

 Розумове виховання дитини багато в чому визначається повсякденним впливом батьків, власне атмосферою інтелектуального життя родини, а також цілеспрямованою діяльністю дорослих членів родини щодо задоволення пізнавальних інтересів дітей, формування нових, розширення їхнього кругозору. У родині дитина одержує першу інформацію, вчиться спостерігати і порівнювати явища навколишнього життя, ставить і розв’язує численні питання, що її цікавлять. Розумовий розвиток дитини залежить від того, як задовольняються в родині її духовні потреби, як організується її діяльність, яке мовне середовище в родині й ін.

 

 (Діалог за кулісами)

 

 — Вітаю з перемогою у грі «Що? Де? Коли?»

 

 Але як тобі вдалося відповідати на ці важкі запитання, адже в школі такого не вчать?

 

 — А ми вдома з батьками разом розгадуємо ребуси, кросворди, шаради, дивимося інтелектуальні ігри по телевізору. Так що мені ці питання видалися легкими.

 

 Людина живе в родині. Тут вона проводить велику частину свого часу. Удома вона відпочиває і працює, займається улюбленою справою, піклується про своїх близьких і користується їхньою турботою й увагою. Сюди вона йде й у радості, й у горі. Усе це відбувається постійно, багато років, і поступово виробляються правила, що, стаючи традиціями, складають основу життя людини.

 

 Головна особливість сімейного виховання в тому, що воно є емоційним за своїм змістом і передбачає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків. Родина — це колектив, з’єднаний не тільки суспільними, але й родинними узами.

 

 Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до сприйняття існуючих у родині правил, манери поводження, поглядів і устремлінь.

 

 Сила впливу батьків — у вірі в них дитини, у її переконанні, що близькі для неї люди завжди праві, а їхні рішення і вчинки — справедливі.

 

 Діти наслідують батьків у всіх своїх діях і рухах, словах. Перші їхні уявлення про ідеал, про досконалість пов’язані насамперед з образом батьків. Вони пишаються своєю подібністю з матір’ю і батьком, спільністю характерів, схильностей. Це прагнення бути схожими на батьків і зовні, і внутрішньо перетворюється на найпотужнішу рушійну силу сімейного виховання. Ніщо не діє на дітей так разюче, як сила прикладу, а між усіма іншими прикладами жодний інший не має такої сили, як приклад батьків.

 

 Від того, на що і як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання. Щоб родина успішно впоралася з вихованням дітей, батьки повинні знати основні педагогічні вимоги і створювати необхідні умови для виховання дитини в родині.

 

 Що це за умови? Насамперед маємо на увазі ту сімейну атмосферу, коли кожний з батьків і членів родини розуміє свою відповідальність за виховання дітей.

 

 Виховує дитину і весь життєвий повсякденний лад, встановлений у родині, взаємини між її членами, ставлення до праці, відпочинку, подій у країні, обстановка, що оточує дитину, тощо. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя... Те, як ви вдягаєтеся, як розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або засмучуєтеся, як ви спілкуєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету,— усе це має для дитини велике значення... У виховній роботі немає дрібниць... Дрібниці діють регулярно, щодня, щогодини...»,— писав А. С. Макаренко. Учити добру, працьовитості треба не тільки словом, але й самою справою, добрим керівним прикладом життя і поводження.

 

 (Діалог за кулісами)

 

 — Чому ти вчора не прийшла прибирати шкільний спортмайданчик?

 

 — Так... Батьки мені завжди говорять чинити так, як хочеш. Ну, я і подумала, навіщо напружуватися, адже за це не платять.

 

 — Тобі добре. А я вчора в школі прибирала, а зараз треба поспішати на дачу, батьки вже давно на мене там чекають.

 

 — Мої теж із самого ранку на дачі. Говорили, що, якщо я захочу, можу прийти.

 

 — Ну, так пішли разом.

 

 — Ой, ні! Ми з хлопцями намітили на сьогодні пікнік.

 

 — Що ж, тоді я побігла, до зустрічі!

 

 Джерелом благополуччя дитини в родині, умовою її правильного виховання, щасливого дитинства є любов до неї батьків. Діти дуже чуйно реагують на любов і ласку, гостро переживають їхній дефіцит. Любов — творець усього доброго, піднесеного. Це — основа людських відносин. Живучи в родині, дитина, за словами В. А. Сухомлинського, повинна бути упевнена, що її хтось дуже, дуже любить і вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту. При цьому дитина активніше осягає світ, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здібності, вона упевненіше визначає свою дорогу в житті, вибирає друзів.

 

 Справжня батьківська любов учить людину культури почуттів, розуміння добра, формує почуття обов’язку, чуйності.

 

 Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в дитинстві, у подальшому допомагають їй правильно вирішувати складні життєві проблеми.

 

 В. А. Сухомлинський писав: «Людяність, сердечність, чуйність,— цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому дитинстві пройшла школу доброти, школу справді людських стосунків...».

 

 Тим часом у практиці сімейного виховання нерідко можна спостерігати випадки, коли батьки дуже люблять дітей, оберігають їх від усяких труднощів, піклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а діти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними, і в першу чергу це виявляється у ставленні до батьків. Як правило, у цих випадках винна не любов сама по собі, а нерозсудливість любові. Батьки самі ставили дітей у такі умови, за яких з них нічого, крім егоїстів, і не могло вирости.

 

 Любов батьків передбачає участь дитини в житті родини. Дитина дуже рано повинна зрозуміти, що вона — такий же член родини, як і всі інші, і вона має піклуватися про інших так само, як і інші піклуються про неї. І батьки, і діти повинні мати в родині свою частку праці і свою частку відпочинку.

 

Важливою умовою успішного виховання в родині є авторитет батьків. Авторитет батьків — це вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, довірі до їхнього життєвого досвіду, слів і вчинків. У вихованні дітей молодшого шкільного віку авторитет батьків ґрунтується на впевненості дітей у правоті батьків, на прагненні наслідувати їх дії і вчинки.

 

 Без авторитету — безсумнівного достоїнства батька, матері — не можна виховувати дитину, формувати в неї якості гарної людини.

 

Найважливіша умова авторитету батьків — їхнє громадянське обличчя, спрямованість їхньої діяльності на роботі,

 у побуті, ступінь участі в суспільному житті країни. Дітей завжди цікавить, чим займаються близькі їм люди, де працюють, яку користь приносять країні. Вони пишаються трудовими успіхами своїх тат і мам. Захоплено відзиваючись про гарні вчинки і справи батьків, діти не тільки пишаються ними, але ніби утверджують для себе їхнє поводження як зразок для наслідування.

 

 Головним тут стає моральний вигляд батьків. Діти завжди хочуть бачити в них високі моральні якості: мужність і скромність, суспільну активність і працьовитість, чесність і справедливість, почуття обов’язку і доброзичливість до людей, багатство знань і культуру поводження, моральну і фізичну охайність. Навіть у малому діти прагнуть копіювати своїх батьків, близьких.

 

Спосіб життя батьків — основа їхнього авторитету у дітей. Вимоги до дітей не повинні розходитися з власним поводженням. Батьки повинні пам’ятати, що всі їхні дії перебувають під постійним, безпосереднім контролем дітей.

 

 Повага до особистості дитини, розуміння її інтересів, прагнення бачити в ній людину — необхідні умови для зміцнення авторитету.

 

 Тільки поважаючи особистість дитини, можна допомогти їй стати людиною в найвищому змісті цього слова. Не можна дивитися на дитину як на власність, з якою що хочеш, те і можеш робити, як на тягар або іграшку. Необхідно навчитися бачити в дитині людину.

 

 — А тепер, шановні батьки, ваші діти виклали свої прохання в письмовому виді. Ми їх дещо відредагували, оформили, щоб легко вам було прочитати.

 

 (Батьки дістають із шухляди листочки і читають написане уголос.)

 

 1.  Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Коли-небудь я залишу рідний дім, але до цього часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.

 

 2.  У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу, поясніть мені, що кожен з нас повинен робити в ньому.

 

 3.  Мої ручки ще маленькі — не чекайте від мене досконалості, коли я застеляю постіль, малюю, пишу або кидаю м’яч.

 

 4.  Мої почуття ще не зрілі, тож прошу: будьте уважнішими до моїх потреб. Не сваріть мене цілими днями.

 

 5.  Щоб розвиватися, мені потрібна ваша підтримка, а не тиск. Ласкаво критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

 

 6.  Давайте мені трішки самостійності, дозволяйте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення в дорослому житті.

 

 7.  Прошу не робити все за мене. Інакше я виросту таким, що не вмітиму виконувати завдання згідно з вашими сподіваннями.

 

 8.  Я учуся у вас усього: слів, рухів, інтонації голосу. Ваші слова, почуття і вчинки повернуться до вас через мене. Так справедливо улаштувала природа зв’язок між поколіннями. Будь ласка, навчіть мене всього найкращого.

 

 9.  Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене за руку, обіймали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася в милість.

 

 10. Дорогі мої, я вас дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене теж.