Леся Українка в світлі нових прочитань

Стаття до 148 річниці

з дня народження Лесі українки

ЛЕСЯ УКРАЇНКА У СВІТЛІ НОВИХ ПРОЧИТАНЬ

У хворому тілі Лесі Українки пишно цвіла широка душа. З дитинства вона вимріювала казки, на які її спонукав рідний край, Полісся. Свою внутрішню красу вона вклала в драму-феєрію «Лісову пісню».

Тривалий час “Лісову пісню” Лесі Українки розглядали як парадоксальне поєднання світу духів і світу людей. Звертаючись до ірреального буття, вводячи до сюжету феєричних персонажів, авторка відтворила виміри часу. Застосування їх у творі складає тло, що надає іншого розуміння побутово-повсякденним подіям. Ця двомірність зображення подій твору є свідченням відчуття специфіки духовного, нематеріального світу. Через високохудожнє образне мислення, піднесену поетичну мову, незвичайні феєричні персонажі та події, що відбуваються у чаклунському світі лісу, відтворюється така активно діюча, цілісна духовна реальність, що свідчить про себе немовби незалежно від митця, внаслідок чого справляється враження, нібито ця реальність самостійно розкриває саму себе через поезію.

Герої «Лісові пісні» органічно поєднували в своїй душі християнські та язичницькі уявлення про світ. Невипадково такий гармонійно вписаний в природне буття персонаж «Лісової пісні» як дядько Лев, який знає:

як з чим і коло чого обійтися:

де хрест покласти, де осику вбити,

де просто тричі плюнути, та й годі [1, с. 372].

Чотири стихії «земля», «вода», «повітря» та «вогонь» – це поняття-образи, що задають морфологію буття та мають традиційно символічну семантику. В «Лісовій пісні» кожна стихія має своє персоніфіковане уособлення, що формує конкретне метафоричне поле, з якого авторка знімає свій врожай образів та асоціацій.

Мова символів дозволяє читати природу духовно, а духовні явища осмислювати в контексті природи. Мова символів цілком слушно вважається такою своєрідною метамовою, яка служить місцем зустрічі природознавства та поезії, ̶ історично визначених форм людського духу, що нині у своїх відмінностях розійшлися занадто далеко. Голос сопілки став немовби предтечею зустрічі з таємницею, що потряс наше єство. Сама природа сповіщає голосом Мавки про початок пробудження душі.

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди,

серденько виймає [1, с. 380].

Дія у «Лісовій пісні» відбувається на лісовій галявині. Старий дуб постає як символ Дерева Життя, доля якого асоціюється з долею народу. Земля – це здобута працею нивка, де ліс, неокультурена територія, відступає. Проте укорінений в землі ліс – це та ж сама земля, що крізь нього тягнеться вгору.

Окремий вимір займає жіноча, як і земля в традиційному розумінні, водна стихія. Це, перш за все, спокійне, тихе за своєю суттю лісове озеро, що має береги. Воно виходить за свої береги, коли пробуджується від зимового сну та наповнюється енергією. Як художній образ, вода символізує душу, що проходить певні випробування. Вода присутня скрізь, бо насичує землю, даючи життя лісу, напоює людей, тварин, птахів. Вода – це мінлива стихія, що символізує динаміку людської душі, особливо в глибинах підсвідомості. З чотирьох стихій в «Лісовій пісні» вода заявлена найбільше. Вона співвіднесена з іншими стихіями, адже саме з неї починаються всі події. Вона здатна до видозмін, структурування (сніг). Це всюдисуща, життєдайна стихія, яка проникає і до глибин землі і у висоти повітряної стихії.

За українською міфологією, мавки не мають душі, але Мавка Лесі отримала її в стражданнях. Внутрішня краса лісового духу стала красою справжньої дівчини. Кохання зробило Мавку людиною.

Християнська культура чітко виражає ставлення людини до понять серця і душі, які дуже часто ототожнюються. Серце – літературний образ «Лісової пісні», спосіб зображення пробудження людського духу, що становить основу подій твору. Найбільша духовна цінність людського буття – серце та душа. Мавка, феєричний персонаж, має серце, хоча не має душі, пробуджується від голосу сопілки. Звук музики несе життєдайний імпульс зародженню кохання, що прокладає мости між різними світами. Серце як лезо чи ваги для найтонших оцінок?

Мавка:

Чуєш?.. То весна співає?

Лісовик:

Та ні, то хлопець на сопілці грає [1, с. 375].

Кохання починається в сфері стихії, що символізує духовність.

Мавка:

Ох!.. Зірка в серце впала! [1, с. 395].

Сопілка співає про цвіт душі, про те, що Лукаш сам в собі не розуміє, що є кращим, ніж просто його хороша, люба врода.

Мавка:

Той цвіт від папороті чарівніший –

він скарби творить, а не відкриває.

У мене мов зродилось друге серце,

як я його пізнала. В ту хвилину

огнисте диво сталось… [1, с. 413].

Серце як лезо чи ваги для найтонших оцінок?

Лев:

Ну, дівонько, хоч ти душі не маєш,

та серце добре в тебе [1, с. 404].

Мавка (про Лева):

Ой, як же плаче серце по тобі [1, с. 438].

Мавка (про Лукаша):

Я серцем чую –

він вернеться сюди… [1, с. 436].

Серце як критерій щирості та істинної моральності,

оскільки воно сповіщає цінності світу свободи:

Мавка:

Чи ж то ганьба,

що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно

коханого обдарувало ними,

не дожидаючи застави? [1, с. 414].

Серце як осередок вічного життя:

Мавка:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає [1, с. 433].

Серце як джерело народження істинного слова:

Мавка:

В серці

знайшла я теє слово чарівне [1, с.435].

Серце як символ народження душі через жертву:

Постать Мавки:

Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

І далі:

Ні, милий,

Ти душу дав мені, як гострий ніж

дав вербовій тихій гілці голос [1, с. 456].

У «Лісовій пісні» душа – це не щось готове, одвічне, це те, що народжується в серці. Душа головного персонажа має пройти своєрідну ініціацію через спілкування з персонажами, які чи то символізують сили природи, чи то уособлюють світ предків, чи то є двійниками якихось надчуттєвих надсвідомих і підсвідомих вимірів людського буття. Душа опосередковує буття духу, через неї відкривається те, що «по той бік», бо вона здатна відчути чуже як своє. «Не ріж!» [1, с. 376] – то зойк душі, що доторкнулась до чужого болю, усвідомила через співчуття свою спорідненість з іншим життям і через це відкрилась для принципово інших буттєвих вимірів.

Зрада Мавці є зрадою самому собі. Тому і зустріч з тим, що криється у глибині душі, стає нестерпною для Лукаша:

тремтячими руками заслонився,

і кинувся не мовлячи ні слова [1, с. 436].

Радість, мука, насолода, сум, жах, веселість, скрута, журба, скорбота є спільними для серця і душі. Леся Українка показала зраду власній душі та розсудливу поведінку, що полишені сердечності. Це призводить до втрати взаємопорозуміння, символізується сварками, злиднями, втратою майна та руйнацією єдності людей, відсутністю душевного тепла. Відмова від Мавки і одруження з Килиною – це склеп хтонічного в метаморфозах душі, де міряються силою, де серце мовчить.

ЛІТЕРАТУРА

1. Українка Л. Лісова пісня. // Вибрані твори. – К.; Дніпро, 1974.

2. Ярош Л.О. Метамова поезії в темі пробудження душі в «Лісовій пісні» Лесі Українки (філософський аспект)

Викладач БЕГК БДПУ                                                            М.В.Варьєва