Лицарський кодекс честі

Лицарський кодекс честі

Лицарство — це кодекс поведінки і честі , яких офіційно дотримувалися середньовічні лицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту у XI та XIII століттях. Кодекс лицарської честі припускав в якості непорушного правила поведінки членів цього стану їх вірність слову. Ця ціннісна установка лицарського світу знаходила різного роду вираження в самих різних звичаях і ритуалах. Лицарі з цього приводу давали обітниці, підтверджувані особливими актами; виконання цих обітниць наказувалося релігією і честю. Вони зобов'язані були не щадити ні своїх сил, ні навіть самого життя, якщо тільки справа йшла про інтереси Батьківщини. Крім кодексу поведінки існували ще розмаїті версії переліку лицарських чеснот. Їх дуже легко сплутати з кодексом лицарства. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.

Під впливом церкви та поезії, що фактично мала осмілювати лицаря як ідеал воїна, сформувалася характеристика, притаманна лише справжньому лицарю (шляхетній людині): Живіть, щоб служити Королю і Країні. Проживіть життя гідно поваги й шани. Живіть заради свободи, справедливості і всього, що є добром. Ніколи не нападайте на беззбройного ворога. Ніколи не використовуйте зброю проти нерівного собі. Ніколи не нападайте ззаду. Не брешіть іншим людям. Не катуйте. Сприяйте справедливості. Володійте собою. Виявляйте повагу до влади. Шануйте жінок. Виявляйте відвагу словом і ділом. Захищайте слабких. Долайте зло у всіх його потворних формах. У битві зберігайте честь. Мстіться за скривджених. Ніколи не кидайте друга, союзника або шляхетну справу. Умріть звитяжно. Завжди дотримуйтесь своїх принципів. Ніколи не зраджуйте таємницю або товариша. Не хитруйте. Шануйте життя і свободу. Умріть з честю. Майте добрі манери. Шануйте господаря, жінок і честь. Будьте відданими своїм друзям і тим, хто виявив до вас довіру.

Лицарем довгий час міг стати кожен. Спочатку лицарство давалося, за німецькою традицією, в 12, 15, 19 років, але в XIII столітті помітне прагнення відсунути його до повноліття, тобто до 21-го року. Кожен лицар міг посвячувати в лицарі, але найчастіше це робили родичі посвячуваного, сеньйори, королі і імператори прагнули затвердити це право винятково за собою. Крім церемонії посвяти в лицарі, існувала також і процедура позбавлення лицарської гідності, звичайно (але не обов'язково) завершується передачею колишнього лицаря в руки ката. У ході церемонії з лицаря в повному обладунку після кожного проспіваного псалма знімали будь-яку частину лицарського облачення. Потім розбивали на три частини особистий герб лицаря (разом з щитом, на якому він зображений).

- віра- добродійність- справедливість- далекоглядність- розсудливість- помірність- рішучість,- правдивість,- щедрість,- ретельність,- надія,- звитяга. За Середніх віків не було такої речі, як загальноприйнятий кодекс лицарства. Багато людей — від звитяжних рицарів до споглядальних філософів — укладали переліки доброчесних якостей, званих лицарськими чеснотами, які, на їхню думку, визначали суть лицарства. Серед цих переліків теж не було двох однакових.«Є більш ніж один вид лицарства, і удари списом — це ще не все! За браком меча ми маємо перо, якщо заведе перо — мовлення, а як забракне мови — є ще й честь у наших життях»

Однією із найпрекрасніших сторін Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням «прекрасній дамі», поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. Багаті бенкети, розкішний одяг, дорога зброя, подарунки - публічні знаки могутності та успішності лицаря. Разом з тим багатство мало не тільки психолого-символічний і знаковий зміст. Воно було і засобом залучення васалів. Безумовно, що дари, які отримували лицарі за свою службу, були різними. Лицарі більш знатні і могутні отримували від тих, хто стояв вище їх на ієрархічній драбині і був багатшим, відповідні численні володіння.

Лицарі виходили на бій (під час турніру або війни), закуті в лати та інші обладунки, і їх практично не можна було впізнати. Розпізнавальними знаками лицарів були яскраві герби. Кожен герб являв собою «візитівку», своєрідне «обличчя» роду. Із часом зображення набули символічного значення. Лицарі були озброєні мечем метрової довжини, трикутним щитом, списом і тонким кинджалом. Для захисту від ударів вони одягали кольчугу та пластинчату броню, голову захищав великий металевий шолом. Кольчугу виготовляли з тисяч залізних кілець, поєднання яких створювало малюнок, що трохи нагадував в’язальний. Поверх білизни лицар одягав кольчужну сорочку, кольчужні штани, рукавиці й кольчужний шолом з коміром.

Герб - символічний знак, що виражає коло ідей політичного та історичного характеру, природні особливості роду тощо. Середньовічні герби «розповідали» не тільки про подвиги, а й про безслав’я, промахи та вади їхніх власників. У такому разі лева, наприклад, зображували без кігтів та висолопленого язика, укорочена нижня частина щита вказувала на вбивство полоненого, зрізаний кут герба свідчив про боягузтво його власника. Ніхто самовільно не міг змінити герб без покарання.

Одним з показників достатку і впливовості лицаря були його обладунки. Чим краще вони були, тим вище був статус лицаря. Крім того, будь-яка зброю робилася індивідуально під кожного воїна. Обладунки лицаря були символом його гідності. Згідно збережених історичних свідчень, повна вартість екіпіровки лицаря дорівнювала в різні століття вартості приблизно 50-100 биків. Тому тільки багаті лицарі могли дозволити собі повні лати, а ті, що бідніші, обходилися більш доступними кольчужними обладунками. Бути лицарем в Середньовіччі було досить дорогим заняттям. Тому монархами була придумана схема, яка дозволяла лицарям забезпечувати себе. Правитель давав лицарю ділянку землі, яку той міг здати в оренду. За таку послугу лицар повинен був бути готовим брати участь у військових походах в будь-який час. Самостійно надіти і зняти обладунки лицар не міг – в цьому йому допомагали пажі і зброєносці. А сама процедура одягання броні могла займати до 1 години часу.

Образ середньовічного лицаря незмінно овіяний романтичним ореолом, але насправді реальність була далеко не такою яскравою і позитивною. Колись лицарі були просто воїнами, більш або менш знатними, але розквіту лицарства припав на досить темні часи. Згодом письменники і поети неабияк романтизували їх образ, створивши таких літературних поборників справедливості, захисників слабких і пригноблених, що насправді у багатьох випадках була досить далеко від істини.

Д/З- читати пар. 9-10 (стор. 51-55)- виписати 20 цікавих фактів про середньовічних лицарів