Ліквідація Кримського Ханства. Освоєння Півдня України.

Підкорення Кримського ханства. Колонізація Півдня України

Активний наступ на українську автономію, ліквідація полково-сотенного устрою Слобожанщини (коли це сталося?), ліквідація демократичної козацькою республіки Запорозької Січі та інкорпорація переважної більшості українських земель у складі Російської імперії- це лише окремі ланки у ланцюгу експансіонізм політики росії. Наприкінці 17-18 століття росія наполегливо спрямовує свої зусилля на відвоювання в Османської імперії південно-українських земель і Криму, на вихід до Чорного моря.

По-перше, політичних: інтереси Російської держави вимагали безпеки її кордонів та припинення постійних нападів збоку турків і татар,що розоряли південноукраїнські землі, перешкоджали економічному і культурному розвитку. Відвоювання Північного Причорномор’я означало приєднання родючих і багатих земель, що перебували під владою Османської імперіїПо-друге, економічних: розвиток економіки та потреби торгівлі з іншими державами вимагали заселення цього краю, створення нових міст, які б стали центрами промисловості і торгівлі , будівництва портів, а цьому перешкоджали постійні та спустошливі набіги турків і татар. Загроза ворожих нападів і закриття виходу до Чорного моря призводили до значних економічних втрат-товари з України доводилося возити аж до Архангельська і Риги. А без постійного виходу на європейські ринки важко було досягти сталого економічного зростання. По-третє, міжнародних: бажання царського уряду поширюватись вплив на Балкани, країни Близького і Середнього Ссходу. Перемога над Туреччиною сприяла б піднесенню визвольної боротьби поневолених слов'янських народів, особливо на Балканах, які стали б орієнтуватися на Росію. Закріплення в басейні Чорного та Азовського, Середземного морів означало посилення міжнародного авторитету Росії та її вплив на європейській справи. А тому в планах Росії було перш за все відвоювання південноукраїнських земель і Криму. Наступним кроком мало бути завоювання території Османської імперії аж до Середземного моря і на уламках створення грецької православної держави- так званою другої Візантії, на чолі якої стояв бо російський правитель або ставленик РосіїЦе диктувалося цілим рядом причин:

Початок реалізації цих грандіозних планів покладено ще наприкінці 17 століття в ході Кримських (1687 і 1689 р) та Азовського-Дніпровських походів (1695 і 1696) російсько-український військ.

Перший удар Росія спрямувала проти союзника Туреччини - Кримського ханства. У травні 1687 року 150 000 російська армія під командуванням боярина Василя Голіцина, до якої поблизу Самари приєдналася 50 000 військо українських козаків на чолі з гетьманом Самойловичем, рушили на південь. Проте цей наступ з самого початку зазнав невдачі: за Великим Лугом татари підпалили степ і зробили неможливим подальше просування військ. Через нестачу якісної води серед солдати козаків почалася хвороби і епідемії і військо вимушене було в липні припинити похід і повернутися назад. Незважаючи на невдачу, перший Кримський похід мав велике значення в боротьбі союзників Антитурецької «священної ліги». Скувавши сили Кримського ханства і білгородської орди україно-російські війська дали можливість Австрії та Венеції здобути ряд перемогу над турками у Греції Словенії та Сербії.

Не зовсім вдалим виявився і другий похід на Крим 1689 хоч до нього активно велася підготовка протягом 1688: удосконалювалося озброєння російської армії, заготовлялася зброя і боєприпаси, продовольство і фураж. У гирлі р. Самари було збудовано Новобогородицьку фортецю.

У квітні 1689 року 112тис російська армія та майже 50 тис українських козаків під командуванням Голіцина і Мазепи рушили у Другий Кримський похід. Вигравши битви з татарами ногайської орди в урочищі Зелена Долина та біля Каланчака, російсько-українське військо підійшло де Перекопа за яким зосередилися основні сили татар - 150000 готових до бою кіннотників. Враховуючи чисельність ворога, відірваність армії від основних баз постачання ,нестачу продовольства і фуражу, знесилення війська під час виснажливого походу та відсутність підтримки з боку союзників, 21 травня Голіцин прийняв рішення не розпочинати штурму Перекопа, а відступити вглиб своєї територіїОтже, і Другий Кримський похід закінчився невдачею, ця історична подія прискорила падіння Голіцина і його покровительки Софії та прихід у вересні 1689 році до влади Петра 1.

Весною 1695 року розпочалася Азовсько-Дніпровські походи російської армії , в яких активну участь брали українські козаки. Цього разу Російський уряд вирішив піти в похід проти Туреччини і Кримського ханства за вихід до Чорного моря 2 колонами:головними силами штурмувати фортецю Азов, а другою колоною, в якій брали участь козаки Лівобережжі запорожці йти в наступ у пониззя Дніпра і на Крим. 30 липня козаки взяли штурмом найбільшу Дніпровських турецьких фортець Кизикермен, а згодом вибили турецькі гарнізони і сусідніх фортець Таванської, Асламкермен тощо.

Здобуття чотирьох турецько-татарських фортець у пониззі Дніпра відкривало водний шлях до Чорного моря. Однак невдачі на головному театрі війни - під Азовом- змусило російське командування припинити воєнні дії. Восени 1695 року розпочалася підготовка до другого походу на Азов. Головна увага приділялася будівництву морського флоту, адже без блокування Азова з моря взяти його було нереально. Впродовж зими 1696 року було побудовано два великі кораблі, 23 галери та понад 1000 дрібних суден.

У квітні 1696 році флот командуванням Петра 1 вирушили в похід на Азов. Вирішальною стала боротьба за Азов, до облоги Азова, що розпочався наприкінці травня 1696 року цього разу було залучено 15 тис укр.козаків під командуванням Лизогуба. Йому вдалося 17 липня піднятися на Фортечний мур і проникнути в місто, щоправда штурм козаків не був підтриманий вчасно рос. Військами, тому козаки змушені були відступити. Але Лизогуб утримав за собою один з наріжних бастіоні, звідки віддав наказ обстрілювати внутрішню частину фортеці. Це викликало паніку серед турецького гарнізону, який 19 липня 1696 року капітулював

За виявлену військову доблесть і вміння Петро 1 назвав чернігівського полковника Лизогубу «благодійником і майстром військового мистецтва».

У результаті Азовсько-Дніпровських походів зросла безпека південних рубежів Російської держави. Під кінець 17 століття змінилася міжнародна обстановка: Австрія і Річ Посполита погодилася на сепаратний мир із Туреччиною. Тому Росія в січні 1699 року уклала Карловицьке перемир'я з Туреччиною на 2 роки, 3 липня 1700 року Константинопольський мирний договір. За умовами : Азов переходить до Росії і вона припиняла виплату данини Кримському ханстві. Водночас уряд Петра 1 на вимогу Туреччини погодився зруйнувати Дніпровський фортеці,відбудовані в попередні роки. Територія від Запорізької Січі до Очакова і в районі Азова залишалася незаселеною. Росія позбавлялися права на вільне судноплавство в Чорному морі

Здобути вихід до Чорного моря не вдалося. Росія змушена була деякий час припинити воєнні дії в боротьбі проти Османської імперії. Це було зумовлено початком Північної війни за вихід до Балтійського моря.

У XVIII ст. росія істотно укріпила свою могутність, тоді як Кримське ханство не могло вже самостійно дати відсіч ворогові. На руку росіянам грало посилення проросійських настроїв (симпатії до Росії) серед верхівки суспільства Кримського ханства. Багато хто навіть вбачав в імперії нового союзника Криму. До всіх проблем додавалася слабкість правителів держави — ханів. Російські дипломати також умовляли й кримського хана Каплана ІІ Гірея проголосити незалежність Кримського ханства та відірватися від Туреччини. Дізнавшись про ці перемовини, турецький султан швидко змінив хана. Селім ІІІ Гірей відкинув пропозиції Росії.

У відповідь у 1771 р. Катерина ІІ віддала наказ про окупацію Криму. Скориставшись внутрішніми суперечностями в правлячих колах Кримського ханства та присутністю російських військ, ханський престол посів ставленик Росії Сагіб II Гірей. Саме з ним вдалося домовитися, і Кримське ханство було проголошено незалежною державою 1774.

Останній хан Шагін Гірей (1777–1783 рр.) був маріонеткою в руках Росії і виявився ворогом власного народу.

Із книжки «Історія Криму та кримськотатарського народу»Шагін Гірей… впровадив низку реформ за російським і європейським зразками. Однак через місцеві менталітет і культуру вони виявилися провальними… Більше того, щоб утримувати ханський палац, Шагін Гірей наказав підвищити податки, що викликало обурення мешканців ханства. Усі ці дії кримського хана вилилися в масові заворушення і загальну непокору народу. Дайте оцінку діяльності Шагін Гірея. Чи міг він уникнути своєї долі в тих історичних обставинах?

Влада хана Шагін Гірея трималася на російській армії. Розуміючи свою безпорадність, у 1783 р. кримський правитель погодився зректися трону за умови щорічної виплати 200 тис. рублів та обіцянки престолу в Персії, коли Росія її захопить. Треба сказати, що правителем Персії він так і не став. Катерина не мали наміру залишати його в Криму, тому запропонувала поселитися в центральних районах Російської імперії. Спочатку екс-хан погодився, та в 1787 відбув до Османської імперії. Звідти за наказом султана Селіма 3 його було виселено на острів Родос що був місце висилки представників династії Гіреїв. А наприкінці літа 1787 році за наказом султана Шагін Гірея було страчено. Страта кримського хана співпала з ліквідацією самого ханату на місці якого Російський уряд впроваджував загальноімперського владну структуру

19 квітня 1783 р. Катерина ІІ видала маніфест «Про прийняття півострова Кримського, острова Тамані та всієї Кубанської сторони під Російську державу». Пізніше після перемоги Росії в російсько-турецькій війні 1787–1792 рр. за Ясським мирним договором до імперії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, а також підтверджено приєднання Криму та Кубані.

Успішна для Російської імперії боротьба за панування в Північному Причорномор’ї супроводжувалася активним зламом традиційного укладу життя жителів регіону й колонізацією краю. КОЛОНІЗАТОРСЬКА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ на півдні України та в Криму. Військова присутність у регіоні; насадження російської адміністраціїПеретворення давніх поселень на центри російської влади і морської торгівлі (Єлисаветград, Олександрівськ, Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріуполь)Примус кримських татар до еміграції (протягом 1783–1796 рр. виїхали від 90 до 120 тис. кримських татар)Роздавання земель на півдні України і в Криму російським вельможам. Розкол суспільства шляхом надання привілеїв вищим верствам. Колонізація регіону росіянами й іноземними переселенцями

1783 році що сталося пригадайте?, а в 1796 кріпацтво запроваджено і на півдні України. Швидкими темпами йшло заселення і розвиток Південної України. Разом з виникненням багатьох сіл закладалися також і міста. Так одна з фортець півдня стала містом Єлисаветград, нині Кіровоград, на запорізьких землях виросли міста Олександрівськ нині Запоріжжя 1770 і Катеринослав Дніпропетровськ 1776. Трохи вище від гирла Дніпра закладено перший порт Росії на Чорному морі - Херсон який згодом став великим центром суднобудування. На Азовському морі з'явився Маріуполь 1779, у гирлі Інгулу розпочалося будівництво Миколаєва 1789, який з часом перетворився на великий торговий порт і центр будівництво військових кораблів

1783 року після включення Криму до складу Росії засноване місто Севастополь- майбутню базу чорноморського флоту. Через рік місто Сімферополь як адміністративний центр Таврійської області,а потім губерніїу 1794 році на місці старої фортеці Хаджибей з'явилася Одеса, яка з часом стане не тільки великим промисловим і торговим центром, а й відіграли важливу роль у культурному житті України і Росії.у південному регіоні швидко розвивалося промисловість насамперед шкіряна , текстильна, суконна також виноробство і пивоваріння. Зароджувалася металургійна, металообробна, кам'яновугільна галузі. Міста перетворювалися в торгівельні центр, у багатьох з них активно діяли ярмарки. Остаточне розв'язання чорноморської проблеми мало також важливі політичні наслідки: значно зміцнила міжнародні традиції росії, вона стала однією із наймогутніших держав Європи.

Стосовно приєднання до Росії Криму то наслідки трактуються неоднозначно. З одного боку це був позитивний акт у самому Криму не стало рабовласництва, работоргівлі, населення переходило до осілого способу життя, почали енергійніше розвиватися різні галузі господарства. Проте приєднання Криму до Росії мало і негативне значення, зокрема для кримськотатарського народу. Так на підставі указу Катерини 2 9-го березня 1778 році про «переселення всі християни» на південноросійські території , Суворов за кілька днів веселив з Криму у Приазов‘я 32 тис осіб чоловічої статі- греків та вірмен-найкращий ремісників і купців, що серйозно підірвало ремесла і торгівлю Криму, вдарило по надходженню доходів до ханської казни. Але найпомітнішим наслідком утвердження Росії в Північному Причорномор‘ї та Криму стало різке зменшення кількості місцевого населення 1783-1796

У 1796 році російський імператор Павло 1 видав указ Катеринославське і Вознесенське намісництва разом з Таврійською обл. утворили Новоросійську губернію. Так землі Північного Причорномор'я повністю були інтегровані в склад Російської імперії