Лінійка-реквієм «Ціна чужої війни» (до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав)

Комунальний заклад «Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінійка-реквієм

«Ціна чужої війни»

(до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав)

 

 

 

Спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист – С.М.Гаврилова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ціна чужої війни»

 

(муз. фон №1)

Викладач 1. Згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року на честь 25-тої річниці виведення колишніх радянських військ з Афганістану                               в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

(гучно)

Викладач 2.  Всё можно сокрушить, предать забвенью,

Заасфальтировать и закатать в бетон,

Взорвать собор, как лишнее строенье,

На месте кладбища построить стадион.

Всё можно растерять, что собрано веками,

Всё можно замолчать, расправами грозя…

И только человеческую память

Забетонировать и истребить нельзя.

(гучно)

Ведучий 1. Грудень 1979 року для нас – це дуже давно, адже нас ще не було на світі.

 

Ведучий 2. Афганський народ скинув монарха й проголосив Афганістан республікою. Новий режим почав почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті.

 

Ведучий 1. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.  

 

Ведучий 2. Між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз забов’язувався переозброїти афганську армію та надати                   їй воєнну підтримку.

(прибрати муз. фон №1)

Ведучий 1. Сонячного зимового 27 грудня 1979 року, о 15.00 десантні частини Радянського Союзу були введені в Баграм і в Кабул, а згодом вони втягнулися у бойові дії по всій території.

(муз. фон №2)

 

Ведучий 3. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправила своїх синів на війну.

 

Ведучий 4. Йдучи у пекло, вони вірили своїй Батьківщині, вірили, що несуть визволення братньому народу.

 

Ведучий 3. Сліпо обдурені, наші солдати «наводили лад» у «чужій країні» «вогнем і мечем». Вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів.

 

Ведучий 4. Та присутність чужоземних військ викликала стихійний опір «маджахетів». Афган плював нашім солдатам кулями в обличчя.

 

Ведучий 3. І полетіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами.                   За майже 10 років бойових дій на кладовищах України з’явилося близько 4000 свіжих могил з фотографіями юнаків.

 

Ведучий 4. На холодних могильних плитах холодний надпис: «Загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок».

 

Ведучий 3. І тільки гарячі сльози матерів і наречених, що недолюбили своїх хлопців.

(гучно)

Читець 1.  Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

Чи ж там він є?!!

Стоять, відводять очі в бік солдати

І щепотить сержантик ледве чуть:

Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…

Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ…

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

(Пісня «Афганський вальс»)

(муз. фон №3)

Ведучий 5. 15 лютого 1989 року закрилося остання сторінка цього драматичного літопису.

Ведучий 6. В цей день останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Перестали в Радянський союз йти похоронки                         з Кандагара, Джелалабада, Кабула.

 

Ведучий 5. А потім… 86 українських юнаків, яких вважають зниклими безвісти, 12 тисяч інвалідів, 100 тисяч, що живуть і будуть жити                                  з невиліковними хворобами.

 

Ведучий 6. І найстрашніше – забуття… Заховані ордена за бойові заслуги                   в афганській війні.

(гучно)

Ведучий 5. Кожна свідома людина тисячоліттями питає себе: чому війни замислюють сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому 18-20?

 

Ведучий 6. Чи має хтось право брати на себе відповідальність за життя                         і смерть людей? Чи є на світі мета, досягнення якої вимагає кровопролиття?

 

Ведучий 5. Заради чого один народ воює проти другого? Чим можна виправдати цей бруд?

 

Ведучий 6. Але нехай не торкнеться цей бруд солдат, які чесно виконують наказ Батьківщини.

 

Ведучий 5. Нехай не торкнеться цей бруд пам’яти людської про афганську війну, написану кров’ю солдатів і слізьми матерів.

(прибрати муз. фон №3)

Ведучий 6.  Поставте скибку хліба на стакан,

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афган,

Чиї він душі зранив і скалічив.

(муз. фон №4 «Хвилина мовчання»)

 

(муз. фон №2)

Викладач 1. Рівно 29 років тому пішли в історію 3338 днів і ночей страждань і потрясінь.

 

Викладач 2. Чи треба взагалі згадувати про війну? Ми думаємо, що треба. Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу                             не зрозуміє, що кожне життя безцінне і вбивство людьми один одного ніколи не може бути виправдане.

 

Викладач 1. Поки людство всього світу не скаже: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробимо все, щоб її не було».

 

 

Викладач 1. О, Україно, ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

Викладач 2.  Нехай поетів родить не війна,

Нехай черпають фарби тільки з миру.

Кохання, барви квітів і весна

Натхненням напувають їхню ліру!

 

Викладач 1. Миру нам усім і сонячного неба!

 

Викладач 2. На цьому лінійка-реквієм, присвячена учасникам бойових                    дій на території інших держав, оголошується закритою.