Література рідного краю (7 кл.) Душа художнього слова Олени Іванівни Костюк за збіркою «О доленько, доле»

 

Українська література

Література рідного краю (7 кл.)

Душа художнього слова Олени Іванівни Костюк

за збіркою «О доленько, доле»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала вчитель української мови та літератури Сичівської філії ОЗО «Христинівський ліцей» Ірина Дрозденко

 

 

Мета: ознайомити і зацікавити учнів із творчістю рідного краю, зокрема з життям і творчістю письменниці Христинівщини  О.Костюк , розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезію, аналізувати її, формувати  вміння виховувати почуття поваги  до митців рідного краю, виховувати кращі моральні якості, розуміння істинної вартості патріотичних цінностей.

Обладнання: виставка книг та ілюстрацій до творів.

Тип уроку: засвоєння нових знань, урок- дослідження.

 Хід уроку

1 Організаційний момент.

2 Актуалізація опорних знань.

   -Як ви розумієте вислів «література рідного краю»

   -Кого із письменників Христинівщини ви знаєте?

3 Оголошення теми, мети уроку

4 Засвоєння нового матеріалу

  1 Слово вчителя

Доля України залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільними партами, саме тому , я хочу бачити своїх учнів чесними, вихованими, добрими людьми, які поважають старше покоління, пам'ятають своє коріння й шанують пам'ять предків.

   2  Виступ істориків про життя О.І.Костюк.

       О.І.Костюк (1942 р.н.)

Народилась в с.Рож-Поле, Снятинського району,   Івано-Франківської області. Росла поетеса допитливою , цікавою дівчинкою. В школі навчалася на відмінно. Любила предмети природничого циклу.

У 1972 році переїжджає разом із чоловіком і маленькою донечкою  до                с. Сичівка. Закінчила Уманський с/г інститут, факультет плодоовочівництва. З того часу живе і працює в с.Сичівка  Христинівського району, Черкаської області.

На даний час очолює фермерське господарство «Урожайне»

Краєзнавець ,поетеса,  громадська діячка, авторка книг: «Пам'янімо і  пам'ятаймо», «Історія села Сичівки», збірник віршів «О доленько, доле»

3  Дослідження  тематики творів письменниці.

4   Виразне читання творів

5 Сьогодні я пропоную зупинитися на патріотичній поезії нашої землячки. Збірка творів «О доленько, доле»- це роздуми авторки про суть людського життя.

«Хвилини затишшя»

Пролітають роки, як той ключ журавлів.

У високому , синьому небі,

Наче вчора було…

Нас хлоп'яток малих.

Пригортала матуся до себе.

Спи,синочку мій, спи, не тривожся у сні.

Твоя мама завжди із тобою.

І не думалось їй у той час золотий,

Що ростить вона сина для бою.

Пролетіли роки, проводжають вже нас

Матері у далеку дорогу, і наказують нам

Щоб пильні були

Не віддали Україну нікому.

На Донбасі тепер воюємо ми,

Українці – козацького роду.

Клянемось Матерям, щоб із честю всі ми

Зберегли Незалежність й Свободу.

 

«Нескорені»

В Незалежній Україні народились ми

Ми всі дочки України, українські ми сини

Несподівано « путяра » захотів війни,

Не дозволимо Україну

Топтать чобітьми,

Україна- це Європа, Європейці – ми.

ЇЇ Славу, Незалежність збережемо ми.

Спіть спокійно, наші мами,

На границі ми,

І готові за Україну стояти грудьми.

Бо ми дочки України, українські ми сини.

А ви скоро нас чекайте

Повернемось ми,

Доб'єм клятих «московитів»

І настане мир.

 

                              «Якщо ти українець»

Ми всі добре знаємо,

 що москаль напав на Україну,

загарбав Крим, поліз на Схід,

перетворивши все в руїну.

А в цих руїнах жили люди

І ще дехто тепер живе,

Незважаючи на міни

Садить город, корів пасе.

А ті, що війна залишила

Купу цегли замість хати,

Голі, босі розбіглися

Притулку шукати.

Куди розбіглись в Харків, в Київ

В Полтаву, до Львова,

Проте скрізь звучить

По Україні кацапська мова.

Почалась ця війна із мови

Руськомовних ми не утискали

І тепер не утискаємо…

Настала пора це коріння рубати.

Викоренити слово москальське

Геть з України!!!

Котре сотні літ заповзало до нас.

І в серцях залишало руїни.

Якщо ти Українець

Не гнівайся за науку, Сину,

Не корись, бий ще ворога словом

Захисти УКРАЇНУ!

 

5 Словникова робота

6 Виступ учнів літературознавців (Учні шукають  , художні засоби в поезіях

7 Гра «Промінчик» Визначити громадянські цінності О.І.Костюк.

8 Читання поезій із збірки «О доленько, о доле»

Вчитель .

-Діти, я тримаю в руках книгу О.Костюк «420 душ». Над цією книгою письменниця працювала більш як 30 років. Це події в Україні про Голод 1932-1933 років. Це жахлива історія , яка викликана штучним голодом, бо вимерло багато люду.

(вчитель зачитує із книги страшні факти Голодомору)

« Золото»

Поїла- позбирай крихти , що упали.

Так колись і мене батьки научали.

Це казала мати доні, колись заставляла,

Щоб ті крихти, що упали геть всі позбирала.

-А чого це їх , матусю, руками збирати?

-Чи не краще віничком в совок позмітати.

Мати ніжно посміхнулась,

-О, ні, каже, доню,

-Це не крихти – це золото в тебе на долоні.

-Золото, ось побіжу, спитаю в бабусі:

-Чому воно не блищить, як у неї в вусі.

Почувши запитання, бабуся сказала:

-Золото, лише блищить та користі мало.

-Але хлібчик із золотом потрібно рівняти,

Щоб цінили його люди й вміли шанувати.

­­­­­-Без хліба- життя немає ні в селі, ні в місті.

Хоч в золоті чи в брильянтах, кожен хоче їсти.

А для того , щоб хліб був на столі  в господі

Треба цілий рік трудитись в коморі й на полі.

Орать, сіять і збирати, віяти, молотити

Пекти смачні хлібенятка, багато робити.

Ще довго говорилось про хлібчик Ганнусі,

Аж заснуло внученятко на руках в бабусі.

 

Приснився їй колосок, падають зернятка,

А з них ростуть, виростають пишні хлібенятка 

 

Робота над текстом твору

1 Які думки та почуття навіяла вам поезія «Золото?»

2 Відшукайте у творі ключові слова  та фрази.

3Яка тема твору?

4 Чому вірш має назву «Золото»

« Повертайтесь частіше додому»

В моїй душі оселилася туга навіки

Стискає серце, очі туманить сльозами…

Я стою на подвір’ї, біля повітки, де вже давно немає мами.

Я добре пам’ятаю цей батьківський дім,

куди  ми дітьми завжди повертались.

Як було затишно і радісно у нім,

Що вічно так буде , здавалось.

Не вірилось, що мами не стане, що може піти із життя.
Що наша рідна, добра хата пусткою стане і вже немає цьому вороття…

Стою на порозі і плачу, згадую всіх нас в дитинстві,

І маму веселу, усміхнену бачу у білій простенькій хустинці.

Дорослі ми всі давно стали, все знаєм, все вмієм робити…

Але так хочеться пригорнутись до мами, поділитись всім пережитим.

Поскаржитись на життя, обійняти, попросити поради,

Лиш тепер всім серцем зрозуміла  я,

Як мама була б цьому рада.

Тож не жалійте для батьків, добрих , лагідних слів,

Не скупіться на поцілунки і ласку, провідуйте, приїжджайте частіше в свій дім,

Щоб не мучила совість і не було на серці так важко.

Пам’ятайте: вони без вас , як маленькі діти, і не потрібні нікому чужому,

Тільки вам і тільки вам треба їх глядіти, тож повертайтесь частіше додому.

    

9 Пропоную скласти літературний паспорт твору:

Назва:

Автор:

Жанр:

Тема:

Основна думка:

Композиція:

Герої:

Слово вчителя.

Війна- це страшне лихо в нашій Україні. Вона змінила життя кожного українця. Олена Іванівна написала багато поезій присвячених визвольній війні нашого народу. Саме цю поезію вона присвятила матерям наших захисників.

 

 

ДЕ  ТИ , МІЙ  СИНОЧКУ…?

   Полечко-поле, де росла пшеничка, колосилось жито,                                    Мінами зоране кулями засіяне кров’ю полито.                                                                             

Глибокі окопи що хлопці  копали,                                                                         

Їм дуже на довго домівкою стали.  

Бо уже дев’ятий рочок як Путін лютує:                                                                             Вбиває, палить, грабує, руйнує.

Дзвонять  хлопці зрідка до себе додому,                                                                           Та не кажуть правди ні батькам, нікому.

Все добре, Матусю, все прекрасно  мила,                                                                         Я зараз в шпиталі, ледь-ледь  зачепило.       

Вже місяць синочка Матуся шукає,                                                                                  Обійшла всі санчасті, обходить шпиталі.

Де ти, мій синочку, я тебе шукаю?                                                                                           Всі в бинтах лежать тут ніяк не впізнаю.                                                   

Ходить по палатах, заглядає в очі,                                                                                      А син відвернувся, дивитись не хоче.

 Йому страшно стало, як мати впізнає,                                                                Побачить каліку то й сама сконає.                                                          

А мати все ходить, серцем відчуває,    що                                                                       тут  її  синочок   у цьому шпиталі.

Не видержав хлопець, тихенько озвався:                                                                      «Мамо, Матусю, не плач, не лякайся.                                                                                          

Мої ,Мамцю, рани зовсім невеликі,                                                                                    Є  ще тяжчі хворі, а є ще й убиті.

Вертайся ,Матусю, до нашого дому,                                                                                                 Я скоро приїду Тобі на підмогу.

Виорю нивку, посіємо пшеницю,                                                                                         Не плач, рідненька, не плач не журися.

Добудуємо  хату, приведу дружину,                                                                                     Я живучий , Мамо, не плач не загину…»

 Пропоную учням  скласти сенкан до слова «війна»

Слово вчителя

Цю поезію поетеса присвятила дівчатам , які чекають своїх коханих …

                         Л Ю Б О В   Л І К У Є

Літо промайнуло,

Вже й осінь минає,

Від тебе миленький

Вісточки немає.

Чи ти у полоні,

Чи може убитий,

У степу Донецькім

В могилі заритий.

Дівчиноньці  дзвонять

Друзі із шпиталю,

Мабуть твій миленький

Тебе не впізнає.

Не був він в полоні,

Живий не убитий,

Був в глибокім шанці

Землею накритий.

Відкопали скоро

Як усім здається,

Але лікуванню

Він не піддається.

Говорить погано

Слова вимовляє,

Звідки і як звати

Нічого не знає.

Що живий миленький

Дівчина зраділа,

На зустріч з коханим,

Не йшла а летіла.

Лікарі в шпиталі

Стали дивуватись,

Їхній тяжко хворий

Враз став поправлятись.

Це любов дівчини,

Слова зі сльозами,

Повернули хлопця

З забуття до тями.

 

Завдання: скласти асоціативний кущ до слова «любов»

 

5. Закріплення знань, умінь і навичок

Інтерв'ю із поетесою

Олено Іванівно, поділіться Вашими дитячими спогадами. Який найяскравіший спомин дитинства зберігся в пам'яті?

Розкажіть про роки навчання .Чи легко давалася наука?

Як ви розпочали свій поетичний шлях?

«Мікрофон»

Яке зернятко мудрості від Олени Іванівни ви отримали?

Чого навчають твори письменниці?

Які  цінності є для вас найголовнішими?

Яке враження справив на вас урок рідного краю?

6. Підсумок уроку

Слово вчителя

Літературний дар О.Костюк сприяє педагогічнй діяльності. Слово для О.Костюк є синонімом її долі. Із кожною новою поезією пані Олени переконуєшся, що ця невтомна жінка розкошує в Слові, дослухаючись до власних почуттівні .А вони часто переливаються через край душі то гарячою сльозою, то пристрасним шепотом, то небайдужим карбованим рядком. Адже в її творчості давно увиразнилися три струмені –громадянська, інтимна , пейзажна.

7. Завдання додому

Написати  твір-мініатюру «Чого мене навчили твори О.Костюк»