Тема уроку: Література рідного краю. Гумористичний живопис Івана Дубініна

за поезією письменників рідного краю

Епіграфи до уроку:

Життя нічого не дає безкоштовно, і всьому, що підноситься долею, таємно визначена своя ціна…

С. Цвейг Поки людина не здається, вона сильніша своєї долі…

Е. Марія Ремарк

    Прагни не до того, щоб домогтися успіху,   а щоб твоє життя мало сенс…

Альберт Ейнштейн Словничок:

Ерудиція– глибокі різнобічні знання.

Духовність – риси людської сутності, які характеризують смисл поведінки людини, вияв людського в людині; потяг до добра, справедливості.

Мораль  ‒  погляди, уявлення, норми оцінок, що регулюють поведінку людини.  

Сенс ‒ ідеальний вміст, ідея, цінність чого-небудь.

Художній образ− це словесне відображення подій, явищ, почуттів, людей, предметів.

Ліричний герой‒ особа, думки і почуття якої виражаються у ліриці.

Мета: ознайомити учнів із творчістю Катерини Вербівської, Івана Дубініна, допомогти зрозуміти своєрідність їх

поезії, заглибитися у зміст творів, відчути їх своєю душею; розвивати мовленнєву компетентність, навички      аналітичної роботи,       вдосконалювати   навички виразного   читання      текстів        творів, розвивати інтерес до літератури рідного краю, розвивати естетичні смаки, творче мислення     та      мовлення,   активізувати пізнавальну діяльність учнів; засобами художнього читання та музики передати

чарівність поетичного слова, викликати в учнів насолоду від поезії; навчати учнів працювати з додатковими джерелами, виділяти головне; сприяти розвитку логічного мислення учнів, розвивати уміння чітко й відверто висловлювати свої думки; виховувати в учнів почуття прекрасного, утверджувати в їхніх душах доброту, милосердя, красу й щирість почуттів, духовність, людяність, почуття національної гордості й гідності, любов до рідного краю, до свого народу, до рідного слова.

Тип уроку: комбінований урок; урок духовності; літературний усний журнал.

КМЗ: «Кобзар» Т. Г. Шевченка; збірки віршів Катерини Вербівської; відеоматеріали, презентація.  

Методи, прийоми, форми роботи: сенкан, «Асоціативне гроно», робота зі словником, «Хвилинка асоціацій», «Рефлексія», «Лексична хвилинка»,

«Синтаксична хвилинка», «Ниточка душі», асоціативне       мислення,   метод          «Прес», «Фольклорна павутинка», «Народознавча хвилинка»,       «Українознавча          хвилинка», «Лінгвістична       хвилинка», «Мікрофон», «Кольоровий     портрет»          вірша,         вправа «Малюю думку словами», цитата для роздумів «Мудра павутинка».

Міжпредметні зв'язки: українська мова, зарубіжна література, музика.

Хід уроку

Звучить музика

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності 

Вступне слово вчителя

Сторінка 1

Доленосна

«Кожен – коваль своєї долі…»

 Доля — поняття, яке позначає наперед визначений перебіг подій в житті людини або розвитку суспільства. 

 В українській мові слово доля використовується також для опису історії життя людини, того, що їй судилося пережити.

Кажуть, що доля людини в руках самої людини. Ніхто не зможе змінити її життя, окрім неї самої. Та чи дійсно це так, чи достатньо одного лише бажання? Кожна людина справді може власноруч змінювати свою долю. Кожна людина має працювати, насамперед над собою. Бо ледарювання та слабодухість призводить до занепаду, до духовної деградації особистості. Праця ж тільки вдосконалює людину, робить її кращою. Також варто пам’ятати й про те, що людина — творець свого щастя. Тільки дуже вольова й сильна особистість може кардинально змінити власне життя раз і назавжди.  

Наша рідна земля          багата неповторними особистостями, які віддають їй свою душу й талант. Саме такі люди завітали    до      нас    сьогодні      на      урок:  черкаська поетеса Катерина Вербівська та

                                                                                                        черкаський       письменник,      «вишневий»

лауреат Іван Дубінін, які у своїй творчості  оспівують          красу          рідного         краю,          красу людських почуттів, продовжуючи традиції багатьох поетів минулого й сучасного. 

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Ваше домашнє завдання: скласти «сенкани» до слів: поет, життя, щастя, кохання.

Структура сенкану:

Тема – одне слово – іменник.

Опис теми – два слова – прикметники.

Опис дії у межах заданої теми – три слова – дієслова.

Фраза з чотирьох слів, що виражає ставлення автора до цієї теми.

ІV. Активізація навчальної діяльності

«Синтаксична хвилинка» 

• Знайдіть у поезії складнопідрядне речення

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

                                                                                                                    а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,           

щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.  

«Хвилинка асоціацій»   

•      Які асоціації у вас виникають, почувши слово «життя»? 

«Асоціативне гроно»

•      Створіть асоціативне гроно до цього поняття.

Робота зі словником

Коли ми звернемося до академічного тлумачного словника, то прочитаємо значення цього слова: існування всього живого.

Життя... Кожна людина розуміє життя по-своєму. 

Найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній своє. Довге чи коротке, воно триває лише від народження і до смерті, його не можна прожити двічі.  

V. Повідомлення теми, мети, завдань уроку (словничок до уроку)

Сьогодні на уроці ми спробуємо намалювати життєві портрети митців рідного краю та намагатимемося розглянути їх долю зблизька. Сторінка 2

Біографічна

 «Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там…»  Зі спогадів Івана Дубініна: «Бути письменником, та ще й гумористом, мені було уготовано самою Долею. Бо прийшов я у цей світ 9-го числа 9-го місяця, тобто в один день зі своїм славетним тезкою Іваном Котляревським. І саме у 1952 році, коли виповнилося рівно 100 років від того часу, як пішов у Вічність наш не менш славетний веселий дотепник Микола Васильович Гоголь. 

 А в дитинстві чи приверзлося мені, чи наснилося, чи, може, спливло в ще не замуленій пам’яті, як стояв я боязко і нерішуче перед якимось рішенням, а позаду мене стояли мої духовні батьки й ніби підштовхували:

–                   Іди, синку, іди. Бо плачуть люди. А це – недобре. Хай посміються. Хай згадають це радісне почуття. А сміх відкриває очі. І тоді стане видно безглуздість, потворність, протиприродність всього злого. І висміють свою лиху Долю і стануть нарешті собою – веселими радісними людьми.

          Уміння     складати    вірші    не    раз

виручало мене в житті. Особливо в школі. Я любив літературу, тому вивчити вірша для мене зовсім не було проблемою. Та іноді з        моєю пам’яттю,   мабуть,       від хвилювання         чи      сором’язливості, траплялися, як кажуть в медицині, проляпсуси. І тоді я на ходу доримовував вірша своїми рядками. На що моя вчителька з російської літератури Ніна Миколаївна Гончарова казала: 

–                   Ваню! Я тобі поставлю п’ятірку, тільки ти більше не перекривляй класиків. 

Та, мабуть, оця здібність говорити від імені других поетів,

перекручуючи їх, була вкладена в мене родовими генами. Я вважаю, що, як поет, як гуморист, як пародист (і як людина, безумовно!), я пішов від свого батька. За своє життя він склав два вірша. Перший присвятив своїй майбутній дружині. На той час, в повоєнні роки, вони жили і працювали у Підмосков’ї, тому вірш був написаний «городською» мовою, мовляв, знай наших!

 Отож, бути творцем мені на роду було написано: і духовними, і земними батьками. Що я з великим задоволенням і роблю. А чи вдається це мені? Це вже вам судити, шановні мої читачі. Тож читайте мої книжки та робіть висновки».

Долю поетів можна побачити через їх вірші, бо поезія ‒ це їх доля.  Володимир Даник написав про Івана Дубініна такі рядки: Мелодія 

Ну, а життя – така мелодія…

Як вам література вироком,

Знайдеться місце для пародії,

Ну та і, певна річ, для лірики!  

Хоч будні вам важкими грозами  І зорями мрійливо-ранніми,

Та потім черга вже за прозою, За детективними романами!

А потім… так, хвилею щирою…

(Що ж зробиш, як така мелодія!) Сяйливим цвітом… звісно ж… лірика!

Хоч не забута і… пародія.

«Ниточка душі»

• Які думки виникають у вас, слухаючи цю поезію?

Сторінка 3

Народна 

«Ми живемо під одним небом, але горизонт у кожного свій…»

 За релігійним календарем 9 вересня відзначають день Преподобного Пімена Великого, який  народився близько 340 року в Єгипті. З двома своїми братами Анувіем і Паїсієм він пішов в один з єгипетських монастирів, де всі троє взяли чернечий постриг. Брати настільки бли строгими подвижниками, що, коли їх мати прийшла в монастир, щоб побачити дітей, вони не вийшли до неї зі своїх келій.   Мати довго стояла і плакала. Тоді преподобний Пімен сказав їй через закриті двері келії: «Якщо ти перенесеш тимчасову розлуку з нами, то в майбутньому житті будеш бачити нас, так ми сподіваємося на людинолюбство Боже!»

          Мати змирилася і повернулася додому.

Сторінка 4

Географічна 

«Ніщо так не розвиває розум людський, як географія»      Народився майбутній поет, прозаїк гуморист в селі Оріхове Первомайського (зараз Попасняського району) Луганської області. Село розташоване за 36 км від районного центру міста Попасна.  Найближча залізнична станція — Шипилове, за 1,5 км. У селі бере початок річка Горіхова.

                                                                                                         Сторінка 5                               

Історична 

Історія – життя пам’яті

                                                                                                                   У 30-х                  роках                  XX

століття у Слов’яносербському

повіті налічувалось 34 поміщицьких сади.

                                                                                                          В     Оріховому     був     садок     поміщика

Ніколаєва. Село постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 років.

Сторінка 6

Літературна

«Щастя — це не життя без турбот і печалей, щастя — це стан душі…»

 Іван Дубінін, як і кожен майстер слова, впевнений в мудрості слів: «З висоти свого досвіду я вважаю, що майже кожний поет (а взагалі-то і кожний митець) на своєму творчому шляху проходить три етапи. Перший – я не вмію так писати. Другий – я вмію писати так, як всі. І, нарешті, третій – я вмію писати не так, як всі!»

 Літературна справа була і є покликанням Івана Дубініна. Про його вроджений талант дотепно відгукався Григорій Білоус, сподіваючись, що «пройшов» письменник-гуморист школу наших знаних метрів гумору, зокрема –

Остапа        Вишні,        Василя        Чечвянського, Степана Руданського,        Олеся          Жолдака, Євгена Дударя, Олега Чорногуза, Василя Довжика та інших. Літературні пародії Дубініна не      виглядають           «прилюдною екзекуцією», а є турботою про чистоту мови й її художню досконалість, робить він це так, що й сам автор спародійованого твору весело сміється над своїми мовними недоречностями.

         Іван Дубінін – автор збірки віршів російською мовою «Пламя свечи», а також літературних пародій «Туди чи не туди» (2002), «Я    колись         народився   дощем» (2007),       книги          гумору        і         сатири

«Бюстгальтер на зарплату» (2002).   Цілком оригінальне дотепне бачення

дитячого світу Іван Іванович явив у двомовній поетичній збірочці «День народження зуба» (2007).

Сторінка 7

Поетична

 «Якщо жарт ховається за серйозне – це іронія, якщо ж серйозне ховається за жарт – це гумор…» 

Катерина Вербівська  

У листопаді трусить сивина У листопаді трусить сивина, у позаліто все відлопотіло.

Тримаю келих білого вина, А чи його я прагнула, хотіла? Хлюпнула нишком в кущик хризантем, Бо вже вже хмелію не вином, словом.

Хай буде тісно від цікавих тем, Нечуваному ‒ влюблено, бузково.

«Лексична хвилинка»

• Знайдіть у поезії слова з переносним значенням

Іван Дубінін  У листопаді сталась дивина

У листопаді сталась дивина, Душа, мабуть, давно цього хотіла: Хильнула келих білого вина, 

Аж в голові – фур-фур – залопотіло.

Відразу – рій таких цікавих тем

Я, влюблена, із радістю відчула. Дивлюсь, похнюпивсь кущик хризантем, Тож я йому півкелиха хлюпнула. І квіти розпустили пелюстки, Підскакують, як цуценя зраділе. Отак, єдиним порухом руки, Я квіти напівмертві оживила. І все навкруг роззявило роти, Очікує мого п’янкого слова.

Хлюпнула всім своєї доброти, Ну тобто, по півчарочки спиртного. Он яблуня і вишня обнялись, Шепочуть про своє сором’язливо. А щоб плоди їх соком налились, Поллю коріння пляшечкою пива.

Співа, буяє захмелілий сад.

І це мене, як поетесу, тішить.

Я наливаю в келих листопад  Й пишу свої солодко-п’яні вірші.

Вправа «Малюю думку словами»

•                                 На які думки наштовхують прослухані рядки?

Катерина Вербівська 

А у жоржини пальчики замерзли

А у жоржини пальчики замерзли.

Запізніла бджілка на льоту

Хоботок від холоду ховає

Он мишеня на припічку сидить І перемерзлі зігріває плечі.

Сад боки закушкав у кожусі.

А берет з деревію сповз.  

 А з червнів чепчиком махає деревій.

«Лінгвістична хвилинка»

• Знайдіть іменники зі зменшено-пестливими суфіксами

Іван Дубінін  Замерзання та поетичне рятування Дивлюся на природу і страждаю,

Промерзле все, беззахисне таке,

Та я їх хоч у віршах повдягаю Й зігрію серцем, а воно – палке. Поначіпляю чепчики ромашкам, Щоб сонце їм голівки не пекло.

І повзуваю чоботи мурашкам:

І тепло, і не вріжуться об скло.

А як-от взуть мені сороконіжку?

Бо кількість ніжок вже мене ляка.

Одна туфля, і та на третю ніжку.

А решта чимчикує босяка. Щоб з білкою не грівся змій зелений, Засуну теплу ковдру у дупло. Кашне на шию намотаю клену…

«Українознавчахвилинка»

• Знайдіть у вірші назву лікувальної трави, яка росте в нас, але її батьківщиною є Африка, Азія

(чепчик − інші назви рослини — чабрець, богородична (богородська) трава, чабер, чабрик, чепчик, чебер, чебрик, лимонний душок, боровий перець, мацержанка,

жадобнік, мухопал, а батьківщиною ромашки є Європа) Таміла Чупак

Коли річ стає непотрібною  

Коли річ стає непотрібною,  Її викидають на смітник.

Коли приходить нове кохання,

А старе стає непотрібним, Його теж викидають на смітник?

«Мікрофон»

• На вашу думку, що таке кохання?

Іван Дубінін На смітнику любові

Іду собі – по смітнику гуляю.

Як розлюблю, мене одразу пре. Коли дивлюся, коло купи, скраю, сидить кохання й видно, що старе. Зарюмсане змарніле, безпорадне, і дивиться побитим цуценям.

Оце любов! Та будь вона неладна!

Нікому свого серця не віддам.

Та зарікався вовк не їсти м’яса.

А що робить, як хочеться кохать?

Любов така принадлива і ласа.

Та де нову любов собі шукать? На смітнику – старих кохань зібрання, Які чуттів збагнули справжню суть.

Візьму собі чиєсь чуже кохання.

За битого – небитих двох дають!

Юлія Гончар  

Безкінечність буденних проблем Безкінечність буденних проблем Відпускати ніяк не хоче.  Відчуваю себе нулем І тікаю під захист ночі. Свіжим подихом спілих суниць Пригощає мене світання.

Дні! Який це музей дрібниць!

Зате ночі ‒ музей кохання!

Іван Дубінін  

Рятунок від буденності Ця рутина, мабуть, не мине.

Остогидли її гримаси. Та останнім часом мене  від буденщини щось ковбасить.

То роздує мене, то зігне.

Тіло стало таким задублим. І не я це, а щось страшне –

Здоровенний з діркою бублик!

Відчуваю себе нулем.

Нуль без палички – не годиться.

Розливається в серці щем. Де ти, де, моя одинице?!  

Раптом бачу: якийсь юнак Ходить колами коло мене,  якось дихає він не так…

Олекса Озірний

Бо так тебе любить ніхто не буде Бо так тебе любить ніхто не буде На нашій недолюбленій землі.

Коли мене впізнаєш в стоголоссі,  З червоних яблук постіль простелю. Тоді і я, кохана, в свою осінь

Тебе покличу ‒ палко долюблю.

«Народознавча хвилинка»

• Назвіть обряди, пов’язані з весіллям

(традиціійне українське весілля — весільний обряд у системі сімейної обрядовості, як складової духовної культури українців, є одним із найбільш давніх та складних^.

Весілля, як указує назва, це радісний та веселий обряд подружнього єднання

.

молодих Традиційне українське весілля включає в себе три обов'язкових цикли: передвесільний, весілля і післявесільний, кожен із яких складається із окремих обрядів, зокрема передвесільний — із сватання, умовин, оглядин і заручин; весільний — із дівич-вечора, випікання шишок, короваю, посаду молодих, дарування, розплітання коси та покривання молодої, перевезення приданого (посагу); а післявесільний — із гостин

Іван Дубінін  

Любов на яблуках Оту весну я пам’ятаю досі.

Не вмів тебе торкнути до пуття. Поклич мене, кохана, в свою осінь, Де яблуками визріли чуття.

Ти не якась принцеса на горосі, Тож з яблук я тобі постіль простелю.

Розчахнеться твій крик на стоголосся.

Я так його боюся і люблю.

Він пропікає пеком мої груди.

Тріпочуться в серці болі і жалі,

Бо так любить тебе ніхто не буде На яблуках, в садочку, на землі.

Такого не чекала ти, зізнайся!

Щоб яблука – і в спину, і в боки. Хоч випинайся, хоч не випинайся, Я долюблю тебе за всі мої роки. 

«Фольклорна павутинка»

• Хто автор казки «Принцеса на горошині»? (автор − Ганс Крістіан Андерсен, але є й українська казка Подніпров’я про принцесу на горошині)

Олекса Озірний

В душі несу любов немов свічу В душі несу любов, немов свічу, Я нею твої плечі обпечу.

Вуста зітханням обпечу весною.

Наповнюсь силою якоюсь навісною. І затамую подих, промовчу…

Іван Дубінін  Моя любов гаряча як свіча

Моя любов гаряча як свіча, Аж полум’я палає у очах. І де торкнуся, притулю свічу – То припечу, то дірку пропечу.

На тебе подивився і закляк – В дірках спідниця, наче той друшляк.

А блузка – пояснити не берусь – Лиш спереду попечена чомусь… Ти вирвала й пожбурила свічу.

Я затамую подих. Промовчу.

А подумки від радості тремчу:

«В дірки хоч надивився досхочу!»

Сторінка 8

Лінгвістична

«Краса – і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно…»

     Ім’я Івана Івановича Дубініна – лікаря за фахом і літератора за покликанням – сяйнуло наприкінці минулого століття дотепними пародіями на колег по перу – отому невтомному й нещадному перу, котре зрідні поетичному скальпелю, спрямованому на «оздоровлення» мови авторів численних книг, які потрапили в поле зору гумориста. Але починав він свою творчу діяльність як лірик, слову якого підвладні найтонші почуття. Все ж Іван Дубінін має вроджений талант дотепника. І про шлях свого становлення  

Григорій     Білоус    у    статті    про    Івана

Дубініна, погоджуючись з думкою Альбера Моруа, застерігає: «У

дотепності, як і в грі, треба вміти вчасно зупинитися». 

     Далі Григорій Білоус продовжує: «Хочеться вірити, що Іван Дубінін ніколи не зупиниться в своєму вмінні бачити          смішне        у        серйозному          і

серйозне в смішному, невтомно продовжуватиме традиції вітчизняних гумористів та сатириків у благородній справі очищення людських душ від обростання словесним брудом…»

     «Не встиг відкрити вашу книгу, як розреготався. Колись я її неодмінно відкрию», – лукаво писав Івану Дубініну американський комедійний актор Грауча Маркс. Ми ж приєднаємося до слів письменника Григорія Білоуса і побажаємо йому «небайдужих читачів з незгасним не тільки почуттям гумору, а й з почуттям власної відповідальності за рідну мову».

 Треба писати так, – говорить Григорій Білоус, – щоб читач після прочитання книги міг сказати: «Як у храмі побував».

VІ. Закріплення вивченого матеріалу

Компетентнісне завдання

•      Назвіть основні теми лірики Катерини Вербівської, та Івана Дубініна.

«Кольоровий портрет» вірша» 

•      Слухаючи поезії, які кольори, на вашу думку, переважають у віршах?

«Асоціативне мислення»

• Які поезії вам найбільше сподобалися та викликали певні асоціації?

«Рефлексія»

• Які моральні настанови, закладені в поезіях, ви взяли б з собою у життя?

VІІ. Підсумок уроку 

Слово вчителя

 Людина з’явилася на світ, щоб жити, діяти, творить; радіти і сумувати, з усмішкою на вустах зустрічати своє щастя.

                                                                                                                               Вона    повинна    вірити    у    своє

радісне, тепле і сонцесяйне майбутнє,

боротися за нього, вболівати за своє щастя. І неодмінно воно, це жадане щастя, прийде до неї. Воно увійде в душу тоді, коли цього і не чекаєш,  розмалює життя яскравими фарбами, від чого людина засяє і полетить на крилах щастя далеко-далеко, туди, де існуватиме тільки вона і казковий щасливий Світ. Світ щастя...

Звичайно, у кожного він свій. У всіх ‒ своя щаслива мить.

Тому я пропоную вам послухати мудру павутинку і взяти їх з собою в життя.

Цитата для роздумів «Мудра павутинка»

Уявіть «золоте дерево», яке має незвичайні плоди та зелені листочки з прекрасними афоризмами відомих людей про справжні людські цінності:

Життя як п’єса в театрі: важливо не те, скільки вона триває, а наскільки добре зіграна (Сенека).

Три речі ніколи не повертаються назад ‒ час, слово, можливість. Тому не втрачай часу, вибирай слова, не прогав можливість (Конфуцій).

День ‒ це маленьке життя, і прожити його треба так, ніби ти маєш померти зараз, а тобі зненацька подарували ще добу (Горький).  

У людини два життя: друге починається, коли розумієш, що життя тільки одне (Конфуцій).

Три шляхи у людини, щоб розумно чинити: перший, найблагородніший, ‒ роздуми; другий, найлегший, ‒ наслідування; третій, найгіркіший, ‒ досвід (Конфуцій).

Мета        життя          ‒        самовираження. Проявити у всій повноті свою сутність ‒ ось для чого ми живемо (Оскар Вайльд). VІІІ. Оцінювання учнівських відповідей

Домашнє завдання: напишіть есе на тему: «Прекрасна мить життя» (за поезіями Катерини Вербівської та Івана Дубініна).