Література рідного краю. Тетяна Яковенко

Підготувала Людмила Войтюк. Література рідного краю

Тетяна Василівна Яковенко. Народилася 16 травня 1954 року в селі Соболівці Теплицького району Вінницької областіПісля закінчення Соболівської середньої школи працювала робітницею на місцевому цукровому комбінаті, учителювала в школах Теплицького району

Збірки творів

КАЗКА ПРО БДЖІЛКУ ДЖУЛЮЖив собі дідусь Охрім,І бджола жила при нім. Дід - у хаті. А бджола - Мирно в вулику гула. Як виходив дід Охрім. На город садити хрін,Чи картоплю, чи горох,То вони були удвох. Дід у хаті був господар. А бджола собі - в городі. Так жили вони завжди,Не чекаючи біди.

А біду приніс із лісу. Молодий та ранній лисик. Лисик Люсік для початку. Кинув оком на курчатко,Згодом якось у садочку. Він нагледів маму-квочку,А затим - набравсь терпіння –Роздивився й тата-півня.І подумав лисик злющий:“Треба всіх їх перелущить!Ніч прийде, настане темінь,Це якраз пора для мене. Ляже спати дід Охрім. Я тоді їх всіх поїм!”Ніч настала волохата. Люди всі пішли до хати. Бджоли теж, такі ж, як люди,Уночі поспати люблять. Прилетіла й бджілка Джуля. У свою хатинку-вулик,У росі помила ніжки,Розстелила біле ліжко,Отченаша проказалаІ уже й дрімати стала. Тільки чує наша бджілка,Ніби хруснула десь гілка,Садом через бур’янища. Зашелепало вже ближче…От біда та ще й яка!Лізе щось до курника!

Бджілка з хатки вилітає,Крик і галас піднімає:“Пробі! Ой! Хутчіш у двір!У дворі - страшнючий звір!”Тільки що ж, як все дарма - Ні душі в дворі нема. Бджілка - в дім!Закритий дім -Аж хропе старий Охрім…І - кричи чи не кричи -Хто почує уночі?Годі вже репетувати,Треба братись рятувати. Тих, хто спить у курникуІ злодюзі до смаку!Полетіла прудко бджілка,Заховалась за причілком,Та на лиса як майне!Та за носа як утне!Не чекав такого лис,Мало з даху не зваливсь,Та натрапив на драбинуІ натовк добряче спину. Сів на нижньому щаблі,Чуха носа до землі.“Отакої! “ - дума лис, -“Де це я так пожаливсь?Певно, дід десь тут на грушіКропиву на зиму сушить. Добре, хоч не заревів,Та курей не побудив…”

А бджола, набравшись луху,Як кусне його за вухо!“Ой! “ - підскочив лисик. - “Вай!А бодай тобі, бодай!До такого я не звик!Що за бісовий курник!Треба думати-гадати,Як на нього раду дати!”І надумавсь лисик Люсік:“Хай-но добре розізлюся!Наберу добрячий мах!Продеру умить цей дах!”Та як шасне по драбині!Та як гепне межи свині!“Кві-куві! - вищить свиня, -Мало клопотів за дня,То й вночі через тини. Тут літають барани!”“Я . – ошкіривсь лис - баран?!Ти сама - свиня стара!”Тут побігли поросята,Витягли з соломи тата.“Рох! - сказав кнурище. - Рох?!Що тут за переполох?Хто б не був ти, досхочу. Зараз чемності навчу!”Як підкине лиса вгору!Як шпурне через обору!Розчепірив лапи лис – Спершу - в небо, потім - вниз!Гепнув на стару стодолу, Та й посунувся додолу. Ні на що не скалічів,Тільки хвіст поволочив. В остюках та реп’яхах!От пригода! Ще й яка!

А маленька бджілка Джуля. Полетіла знов у вулик. Нічку темну досипати,Бо роботи вдень багато.І ніхто того не бачив. Лиш їжак кудись тюпачив. Мало вгледів - більше чув. Насміявся досхочу,Як попався лис-злодюга!А нехай не лізе вдруге!Хай не ходить до села,Поки там живе бджола!