Література рідного краю «...У полум’ ї любові я сам себе спалив дотла»

Література рідного краю

Урок № 1

Тема уроку: «...У полум’ ї  любові  я сам себе спалив дотла»  

                           (матеріали про життя і творчість Тараса Нікітіна).

Мета уроку: ознайомити учнів з долею поета, розкрити своєрідність поезії, визначити місце і роль творчості Тараса Нікітіна в контексті літератури свого часу. Розвивати естетичні смаки учнів, вміння виразно читати і сприймати поезію, аналізувати почуте і прочитане, вміння спілкуватися; виховувати любов до рідного краю, вчити дітей співпереживати.

Тип уроку:   урок засвоєння нових знань.

Методи і прийоми: бесіда, моделювання вірша, метод «Намалюй слово», створення асоціативного  куща

Використана література:

1.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська література 5-12 класи. - К. - Ірпінь: Перун, 2005

2.Тарас Нікітін «…І стежки праслов’янська в’язь».Мандрівка по заповідних місцях Полтавщини. – Х.: Прапор, 1989 -165с.: іл.

3.Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

4. Шуляр В. Теоретико-методичні засади уроків літератури рідного краю [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1944.html

 

Хід уроку

Моя Полтаво, ти благословенна!
З твоїх джерел натхнення спраглі п'ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна...
Твоїх дітей у світі впізнають.
Народе мій, ти обирав бентежних,
Серця яких впокорені меті –
І підкорялась обраним безмежність
Та істини – одвічні і прості...
Марія Бойко

 

І. Організаційний момент

 Перевірка кількості учнів і готовності їх до уроку

 

ІІ. Активізація опорних знань. 
 

Учитель:

 Давайте пригадаємо, які роди є  в літературі. 
 

Учень: лірика, епос, драма. 
 

Учитель: Правильно. Сьогодні ми торкнемося саме ліричних творів.А хто скаже, що таке лірика? 
 

Учень: римовані поетичні твори 
 

Учитель: Сьогодні ми з вами познайомимось із поетом  нашого краю Тарасом Григоровичем Нікітіним

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності учнів, оголошення теми, мети уроку.

Мені б хотілося розпочати урок прекрасними і величними словами полтавського поета Тараса Нікітіна, у яких звучить щире захоплення і любов до рідної землі, яка подарувала світові справжніх майстрів слова: «Ми вирушаємо з вами на Полтавщину – край пісень і легенд, край письменників і учених, чиї імена перлами сяють в скарбниці світової мудрості.

Я веду вас у благословенні місця. Тут варто лише прислухатись, і в тиші Іванової гори ви почуєте невмирущий голос Котляревського, веселкові гаї наспівають вам журавлині пісні легендарної Марусі Чурай, а древні стіни дзвіниці відлунять неспішну ходу Панаса Мирного чи тиху говірку Короленка. З-поміж густих верболозів Псел відтворить вам знов у тихоплинних водах своїх іронічно-сумну посмішку Миколи Гоголя, а на вітах струнких тополь сім вітрів зіграють романс Євгена Гребінки.

Справді, чи є ще десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де в один із весняних днів, потемнілий від зимових віхол і морозів ліс раптом спалахує синім пролісковим вогнем, де в привільному степу п’янієш раптом від дивних пахощів різнотрав’я? Чи є ще десь на землі край, де , ніби сестри, обійнялися нерукотворна краса і сива пам'ять історії?»

Полтавщина - край хліборобів і поетів, митців плуга і пера, закоханих в рідну землю, в красу навколишньої природи. Наша земля дала Україні багато видатних письменників, поетів, художників, музикантів, народних майстрів. Жити на Полтавщині і не бути поетом, хоча б в душі, неможливо. Замріяні краєвиди віковічного степу, освоєні людиною лише кілька століть тому, блакитні стрічки тихоплинних, огорнутих вербами річок, напоєне рослинними пахощами та оповите пташиним співом повітря, причарують, закохають в себе з перших хвилин.

Серед чарівної полтавської природи є неповторний, з дитинства дорогий кожному з нас куточок –Чутівщина. Славне, інколи велике, а часом і трагічне минуле рідного краю, нерозривно пов`язане з історією України.

Учитель читає  поезію Т. Нікітіна

 На сивім світанку,

               коли ще тумани блукають,

І пізня зоря

           не умилась востаннє у Пслі,

Із теплих країв

            до мого тополиного краю

На зморених крилах

              весну принесли журавлі.

Їх вільне «курли»

              прокотилося весело полем,

Відлунилось чисто

               у сонних прозорих лісах,

І стало так легко,

                так світло і юно довкола,

І скресли, мов річка,

                 похмурі важкі небеса.

Пливли журавлі

                  у рожево-блідому світанні,

Над полем, над ставом,

               Над вранішнім смутком села,

І рідним таким

              і таким довгожданим посланням

Упало мені на долоню

               перо із крила … 

Слово вчителя.

Ці вірші про українську землю, про рідний край належить перу нашого земляка Тараса Нікітіна

 Полтавський письменник і видавець Тарас Нікітін лірично, з великою любов’ю говорив про Полтавщину: «... край пісень і легенд, край письменників і поетів, край мислителів і учених, чиї імена перлами сяють у скарбниці світової мудрості. Краса та історія, історія і краса стрічають тебе на кожному кроці». Полтавщина — унікальна скарбниця української духовності і культури, щедра земля, яка багата на літературні, мистецькі, наукові таланти світового рівня. За дослідженням сучасних літературознавців Полтавщина дала світу близько 1500 відомих постатей красного письменства: від літописця Самійла Величка, поета-філософа Григорія Сковороди, фундатора нової української літератури Івана Котляревського, корифея української прози Панаса Мирного, величного неокласика Миколи Зерова, доброго сміхотворця Остапа Вишні, неперевершеного Олеся Гончара до письменників-істориків Павла Загребельного та Володимира Малика. Полтавська земля надихала на творчість Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Лесю Українку, Володимира Короленка, Миколу Гоголя, Олександра Пушкіна та багатьох інших. Талановиті попередники створили міцне підґрунтя не тільки для сучасних письменників, а і для композиторів, художників, співаків, акторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

Доля Тараса Нікітіна схожа з долею українських письменників, які, нажаль, рано пішли із життя. "Так рано в падінні розсипався журавлиний ключ його надій і мрій, так боляче пронеслося його прощальне ячання. Адже всього сорок шість років!"- такими були перші рядки некролога.

(Оголошується  тема  і мета  уроку)

ІV. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

  Огляд життєвого та творчого шляху Тараса Нікітіна.

Благословенна земля ця

не дісталася нам у спадщину від батьків –

ми взяли її в борг у нащадків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нікітін Тарас Григорович (20.07.1947 р.—14.09.1993 р.)

 

Син росіянина і українки, Тарас Нікітін народився 20 липня 1947 року, в селі Тен-Тек Талди-Курганської області в Казахстані в родині фронтовика і евакуйованої з України вчительки. Через кілька місяців після народження батьки переїхали в Україну. Один рік жили у Зінцях, потім у Чутовому, нарешті осіли в Кочубеївці Чутівського району, де й минуло дитинство і шкільні роки майбутнього поета. Закінчивши екстерном середню школу, намагався вступити до Харківського університету, але не пройшов конкурсу. Працював піонервожатим, вантажником, а приїхавши до Полтави, став учнем друкаря. Тодішній редактор "Комсомольця Полтавщини" П. Клименко запросив його до редакції, і в 1967 році Тарас Нікітін розпочав свій журналістський шлях. Спершу працював з листами, потім завідував відділом фейлетону, гумору і сатири "Вишнева ковінька". Писав вірші і заочно навчався на філологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. З 1971 року — в лавах Радянської Армії, військовий кореспондент солдатської багатотиражки в групі військ у Німеччині. Повернувшись до цивільного життя, деякий час працював завідувачем відділом листів і фейлетонів у газеті "Молодь України", а потім став кореспондентом "Правды Украины" по Полтавській області.

У першій половині 70-х років вірші Т. Нікітіна з’являлися добірками в обласній і республіканській періодиці. 1974 року він стає лауреатом обласної комсомольської премії ім. П. Артеменка. В 1978 році у Харкові виходить перша збірка віршів "Багряные сполохи" — про красу рідної землі і пам’ять про війну, що відгукнулася в серцях дітей фронтовиків. Друга збірка "Обеліски пам’яті" (Харків, 1986) стала вищим щаблем творчої майстерності поета. До книжки увійшли ліричні вірші, балади, поема "Обеліск", присвячена подвигам людей на війні. Вся поема пройнята тривогою за майбутнє людства. Є в збірці гарні пейзажні малюнки, віє смутком від "Спомину", бо цей вірш про матір, яку поет втратив в 15-річному віці. Вірші насичені думкою і болем. Остання книга — "...І стежки праслов’янська в’язь" (Харків, 1989) — це збірка краєзнавчих новел і нарисів, пересипаних віршами і гарно ілюстрованих. Це справжній  гімн рідній землі, її історичним пам’яткам і красі. Збірка віршів "Крик чибіса" готувалася в останні дні життя і вийшла посмертно у видавництві "Криниця" в Полтаві, яке Т. Нікітін і заснував. В 1992 році поет став лауреатом літературної премії ім.А. Малишка за поетичний доробок 1991 року; в 1993 — йому присуджена Міжнародна премія ім.

 Г. Сковороди (посмертно) за філософсько-публіцистичну поему "Діалог мовчання".

Вірші Т. Нікітіна глибоко ліричні, позначені філософськими роздумами про життя. На вірші Т. Нікітіна написано пісні: "Спогад", "Журавель", "Освідчення Полтаві", "Осінь надії" (композитори Г. Непорада, О. Тугарін, П. Бакланов). Вершина поетичної зрілості — остання поема "Діалог мовчання", в якій поет передає біль за долю людини в сучасному світі (опублікована 1993 р. в журналі "Криниця"). Крім поетичних творів Т. Нікітін залишив чимало нарисів про людей праці, репортажів і статей на сторінках періодичних видань. Його приваблювали кращі риси людського єства, і про це він писав як журналіст й оспівував у віршах як поет. В одному з некрологів писалося, що життя Тараса Григоровича "вмістило стільки пристрасті, любові і діяння, зігріло стільки людей, народило багато ідей і здійснило такі задуми, що їх вистачило б для багатьох довголітніх, щоб піти за вічний круг з погордливим непоспіхом".

1988 року Т. Нікітін став членом Спілки письменників України й одразу ж був обраний відповідальним секретарем Полтавської організації СПУ, а потім головою ради цієї організації. З 1991 він головний редактор альманаху (з 1992 — літературно-мистецького журналу) "Криниця", який став популярним і за межами України. Останні роки життя письменника були присвячені становленню видавництва "Криниця" з власною поліграфічною базою, яке почало видавати книжки і журнали, що не поступаються кращим світовим зразкам. Його зусиллями реконструйовано Будинок літераторів у Полтаві, був він і засновником премії ім. Г. Сковороди. У слові до читачів "Криниці" напередодні 1993 року її головний редактор писав: "Нас не злякають труднощі, бо віримо в себе і в читачів, віримо в незалежність, а отже в щастя". Він був борцем за розквіт національної культури і відродження культури свого краю, де йому випало прожити коротке життя. Помер 14.09.1993 р., похований у м. Полтаві. 
V.Закріплення нових знань 

1.Слово вчителя.

Тарас Нікітін був непересічною особистістю, талановитим митцем, гідним пам'яті прийдешніх поколінь. Але, на жаль, мало хто знає у своєму регіоні про цього автора.   Тема рідного краю, Чутівщини, увійшла досить широко у його творчість . Це збігалося з поетичним кредо Нікітіна: милі серцю краєвиди Чапаєвого, давня і недавня історія України стали предметом його поетичної творчості.

Учитель:

А тепер разом розглянемо поетичні твори митця.

     Вже гуси  відлетіли до тепла,

І, як колись, як буде знову й знову,

Лоша згубило золоту підкову,

Промчавши мимо нашого села.

     Упав на стежку червінцевий лист,

І павутина бабиного літа

Дзвенить, таким скупим теплом зігріта,

І горобина – в кращому з намист.

Багрянцем загораються ліси,

Вже пробують закличні сурми лосі

У вічному стремлінні йти крізь осінь

До молодої щедрої краси.

А тихим срібним ранком іздаля,

Як тільки починає ще світати,

Над полем, лугом, над моєю хатою

Озветься сумом пісня журавля.

2. Моделювання вірша

Учитель:

Пропоную вам створити модель цього вірша за емоційним забарвленням. Спочатку потрібно розділити поезію на частини, які відповідатимуть  певній емоції ( радість, печаль, віра, надія, любов, страждання, натхнення, туга, смуток, заклик, обурення, протест)

 

1.Туга.

2.Захоплення

3.Сум

Учитель:

26 липня 1967 року в газеті "Комсомолець Полтавщини" під рубрикою "Знайомтесь: Тарас Нікітін" з’явилась добірка віршів початкуючого поета "Мій краю, щастя джерело", яка й започаткувала на 20-у році життя його літературний шлях.

Учень читає вірш Т.Нікітіна

Лоша рожевого світання,

Що заблукало поміж трав,

В прозорім небі зірка рання,

І тихий став, старезний став,

 

Степів мінлива неозорість,

Сліди звірині на росі,

Шпилі готичні осокорів,

Зелені куполи лісів –

 

Усе мені до болю рідне,

Все відкриваю знов щораз,-

І гаю шепіт заповідний,

І стежки праслов’янську в’язь.

 

Учитель:

“Здрастуй, читачу!, - так розпочинав одну з кращих свої книг – “І стежки праслов’янська в’язь”, - Тарас Нікітін. - Я не знаю, хто ти, котрий розкриває цю книгу .... в мудрій тиші читального залу, - вихрастий школяр з бувалим ранцем за плечима, сивоусий ветеран, чоло якого помережили борозни прожитих літ, чи дівчина-студентка із замріяним поглядом, в якому заблукала споконвічна і незбагненна таємниця першого кохання... Я не знаю, хто ти, але вірю, що невдовзі ми станемо справжніми друзями, і тому обрав саме цю форму звертання, що по праву належить лише однодумцям...” 

      Тематика творів Т.Г.Нікітіна  різноманітна. Він і поет - історик, і поет-громадянин, і поет –патріот.

Учень читає вірш Т.Нікітіна

Дзвінкова вода

Під моїм вікном

В родовій криниці співа.

Журавель стоїть –

Загляда на дно…

Він ще прадіда напував.

Ти приходь сюди

Із важких доріг

Та цілющої спий води,

Щоб в душі своїй

Рідний край беріг,

Де б по світу ти не ходив.

 

Щоб сягнистим був

У своїй ході

Та вертався сюди здаля –

Вірним був землі,

Вірним був воді

Й вічній щедрості журавля.

 

3.Бесіда.

- Чи сподобалась поезія?Чим?

- Які картини постали у вашій уяві? Образи?

 

4.Ідейно-художній аналіз поезії.

 

 

5. «Намалюй слово»

Учні отримують аркуші паперу з поезією Т.Нікітіна «Дзвінкова вода під моїм вікном» та кольоровими олівцями розфарбовують рядочки вірша.

VІ . Підсумок  уроку

Учитель:

Про поета можна говорити безкінечно, але, на жаль, урок закінчується. І наостанок хочеться почути : « Чому ж вчить нас поезія Тараса Григоровича Нікітіна?»

Орієнтовні відповіді учнів:

-вчить шанувати одвічні народні цінності – родину, землю, красу, щирість;

- розкриває моральну красу, душевне багатство земляків, чарівну силу українського слова.

Учитель:

Які асоціації викликала у вас постатьТ.Г.Нікітіна?

Створення асоціативного куща «Постать Т.Г.Нікітіна».

 

VІІ .Домашнє завдання.

Один з віршів поета вивчити напам'ять.