Література рідного краю (віршовані твори) Наталія Фесенко, Григорій Клименко

Урок № 67

Тема: Література рідного краю (віршовані твори) Наталія Фесенко, Григорій Клименко

ЗАВДАННЯ УРОКУ:

Жанри літератури (гра)

1. Прочитайте, запишіть найголовніше:

• Літературною діяльністю Наталія Федорівна займалась з ранньої молодості.
• Вона - член Всеукраїнського товариства «Просвіта» та обласного літературного об’єднання «Степ».
• Автор поетичних збірок:

- «Причетна до всього» (1997)

- «Жінка при надії» (2003)

- «На святі життя» (2008)

- «Малороска» (2015)

- «Непокір-вода» (2016).

• Поезія Наталії Федорівни відкрита, щира і реальна, і в той же час, вона, як істинна жінка, часто незрозуміла – і цим приваблива.
• Збірка «Непокір-вода» уособлює в собі спротив усьому тому, що заважає людині жити гармонійно, красиво, повноцінно. Вона є відображенням усієї гами почуттів письменниці, яка, як людина мисляча і небайдужа, реагує на все, що відбувається навколо неї, аналізує й обмірковує незворотні процеси і шукає шляхи вирішення.
• Особливу увагу поетеса звертає на значимість жінки, матері, яка охоплює силою серця світ навколо себе, вдосконалює його та підіймає до вершин гідності. Органічним доповненням збірки є графічні доробки Ольги Бичеховської, виконані в стилі ошибана, яка є особливим, незвичайно красивим видом флористики.
• Цикл віршів «Корабель України» присвячений проблемам сьогодення. Зворушує смілива, мужня громадянська лірика поетеси. ЇЇ поезії сповнені любов’ю до людей, тривогою за їхнє майбутнє.

Корабель у морі

Корабель, на якім пасажири – всі ми,

Збився з курсу й пливе вже не рік в чужу гавань.

Заблукав корабель із чужими людьми,

Що стомились від довгих виснажливих плавань.

У порту всі купили для себе квитки

Й піднялися по трапу везти свої мрії

У ту пристань, де вже розпускались квітки

І збувалися там довгождані надії.

Берег десь маячить. Пасажири – пливуть.

На глибокій воді ті довірливі люди …

Припасли собі харч на відмірену путь,

Ніхто й гадки не мав, що пливтиме в нікуди.

Капітан, наче, дивиться й справді вперед,

Машиністи слухняно мазут підливають:

Судно в дрейфі стоїть, ще й дає добрий крен…

Пацюки – ті завбачливі. В воду плигають.

Пасажири гадають: «Туди чи сюди?»

Хтось за компас згадав, за книжки … Все – позаду…

Як нам випливти, разом, з цієї води?

Може, в трюмі хто є? Може, дасть нам пораду?

Добро – вічне!

Схиляю голову – не спину – в непокорі!

Хоч як скриплять часу міцні лещата –

Безликість не справля ні свят, ні оргій,

Бо гуманізму нива не почата…

Новий світанок нам розкриє очі,

Бо на зорі ще розповзлося гаддя,

Щоб довгождану воленьку зурочить…

Перевертнів намножить на безладдя.

Клубок часу тугий … І прийде досвід.

(Невже я марно билася об скелі?!)

Щоб до глибин дійти – лишайся в морі,

У шторм, звичайно, а не так… в постелі…

О людоньки! Не спіте – день на світі!

Хто б ти не був – за себе сам розкажеш.

Учора награбастав – завтра ж діти

Тебе засудять. Смерті – не підмажеш.

То ж храм – душею будувати буду,

Щоб і онукам глянуть чесно в вічі.

Спішіть творить добро для ближніх, люди:

Ніхто не прийде на цю землю – двічі…

Закликаю совість

Я закликаю:совісте моя,

Не спи, прошу, не можна зараз спати!

Я громадянка… хто й коли стояв

От горя збоку, од своєї хати?

Не спи, прошу, громадо честі й справ!

Найнеспокійніше хай серце б’ється,

Поки Безчесний землю не продав

Навік… Такий ні з чим не розминеться!

…Вивозить з хати найцінніший крам,

Який служив би й дітям ще довічно,

Може, бездітний. Що ж сказати нам

Після усього?! Правди крити нічим!

Ще не народжені… Звідкіля знать,

Яка в них буде мати і сорочка,

А ми вже встигли все у них забрать –

Від неба й до кленового листочка…

…Блакитні очі в цього ручая

Віками берегла Дбайлива Мати,

А ми за день чорнобильським ім’ям

Все нарекли – від камінця й до хати!

Все розграбовано … Лиш руки чорні

У мозолях – тому, хто наживав,

Хто пережив і Сталіна, і реформи,

І жалюгідну пенсію діждав…

По доброті вже їздили не раз

Всілякі люди. Їм від нас презирство!

Та рученьки викручувать в цей час

Дасть згоду найганебніше блюзнірство…

Земля зосталась … Я на ній стою…

Не дам – і все. Хай четвертують крила…

На Україні, дома, я в Раю,

Що для дітей невтомно так творила.

Складіть паспорт одного вірша:

• Письменниця зібрала oригінальну кoлекцію капелюхів

"Серйозно колекціонувати капелюхи почала у 40 років. Тоді мала додаткові кошти. Плюс донька Аня допомагала. Тепер маю їх до півсотні", – говорить Наталія Фесенко.

"Їх купую не для колекції, а як атрибут до свого гардеробу. Маю парадні й робочі для виходів у місто, і двору. Усі — атрибути до костюму"

Мала персональні виставки в місцевих бібліотеках.

Капелюхами Наталя Фесенко почала цікавитися ще студенткою. Перші купувала у комісійних магазинах по 10 грн. Каже, подобалися однокурсницям. Тому, по закінченню навчання, усі роздарувала.

40% її капелюхів привезено з-за кордону — куплені у вишуканих магазинах Англії, Німеччини, Франції, Бельгії, Шотландії, Австрії, решта — українського виробництва.

До капелюхів Наталя має також пару десятків шарфів, з десяток рукавичок, клатчі, а також шість ексклюзивних віял. Свій образ доповнює прикрасами із натуральних каменів — сережками, каблучками, намистом.

Ознайомтеся:

• Наталія Фесенко: «Поезія – це спалах, а проза – це праця»

http://ot.kr.ua/nataliya-fesenko-poeziya-tse-spalah-a-proza-tse-pratsya.html

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Григорій Клименко (Заповнити форму нижче)

2. Література рідного краю для мене – це…