Сценарій позакласного виховного заходу: «Величне слово Кобзаря»

Прізвище, ім’я, по батькові автора: Балан Мар’яна Іллівна
Посада: учитель української мови та літератури
Місце роботи: Нижньопетровецький ліцей №1

 

Сценарій  позакласного  виховного  заходу:

«Величне слово Кобзаря»

Мета.

- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- розкрити глибину поезії Кобзаря;

Обладнання.

Мультимедійний пристрій; ілюстрації картин Тараса Шевченка; виставка творів поета.

Оформлення.
 Оформлення сцени: портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений рушником, виставка творів поета, вислови, ілюстрації. На почесному місці – «Кобзар», квіти, свічка. За столом сидять ведучі. На сцені стоять всі учасники свята, одягнені в українські костюми.

 

1-й учень:

Ось весна вже зовсім близько!
З гір біжить, шумить потік.
Нам в гаю дає берізка
Життєдайний свіжий сік.
А сама берізка біла
Березневі бачить сни.

2-й учень:

Якщо сніг вже скрізь розтанув
І травичка зеленіє,
Ще й пташок співає зграя,
Що це, діти, означає?
Це до нас прийшла...
Учні: Весна!

Учні:

1. Весна - це тепло, блакитне небо, яскраве сонечко.
2. Весна - це перші квіти, зелена травичка, зелені листочки на кущах і деревах.
3. Весна - це теплий дощик, веселі пісні пташок. Це перший грім і пер-ша громовиця.
4. Весна - це мамине свято, це день народження Тараса Шевченка, це Великдень.
5. І навесні завжди радісний настрій!

 

(Відеоматеріал: «Поет народжений в Україні»)

 

Ведуча:

Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ. Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам з покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив в імперії сваволі, насильства й наруги, де на всіх язиках все мовчить, а кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Мордувався в тюрмі народів і був свідком зречення материнської мови, культури й історії, а залишався вірним ідеалам волі й братерства, горів очисним вогнем сумління і вражав своїм запитанням, як полум’ям сорому: хто ж ми, чиїх батьків, ким і за що закуті… Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. І на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово.

 

(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»).

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка!

Учениця:

Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 

Учениця:     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

  Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

  Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учениця:    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

  Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

  У розкриллі земних і заобрійних трас

  Височієш над світом, великий Тарас.

Учениця:     Твій голос – повнить пшеничний колос,

  Бо те, за що ми жили й боролись,

  Твій сон щасливий, зоря твоя,

  Велика, вольна, нова сім’я…

 

Ведучий:  

Він так любив Україну все життя, він линув до неї душею. Їй віддав себе, їй присвячував твори, задля неї пішов у безсмертя.

 

Ведуча: 

А почалось все з того, що 9 березня 1814 року у старій-престарій метричній книзі з’явився запис: «У жителя села Моринці Григорія Шевченка і дружини його Катерини народився син Тарас».

 

 

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка;

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

 

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі.

               «Пророк».

 

Ведучий:  

              Життя нашого поета дивне. Слухаючи про нього, можна подумати,

               що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного,

               незважаючи на кріпацький стан, дитинства.

Учень.       Рано вмерла його мати,

                   Лишивсь сиротою,

                   Не міг раду собі дати

                   З горем і журбою.

Учень.                Були у Шевченка

                            Брати й сестри рідні.

                            Всі кріпаки, всі сироти,

                            Усі дуже бідні.

Учень.        Були сестричка Маруся,

                    Яринка та братик Микита.

                    Малим його забавляла

                   Найстарша Катерина.

Ведучий:  

Шевченкове свято - то кришталево чисте свічадо. 198 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово!

(Виконується пісня "Думи мої, думи мої.")

Ведуча:  

                    У дитинстві Тараса було багато людей світлих, добрих, багатих на

                    добро і тепло. І серед них чи не найдорожчі – дід Іван та Оксана

                    Коваленко. До цієї дівчини він відчував ніжну приязнь, Оксана й

                    Тарас ще маленькими дітьми вкупі гралися, а потім одне одного й

                    покохали.

 

Інсценізація уривка з твору «Тарасові шляхи» О.Іваненко.

 

Тарас.    Мені тринадцятий минало,

                Я пас ягнята за селом.

                Чи то так сонечко сіяло,

                Чи так мені чого було?

                Мені так любо, любо стало,

                Неначе в Бога…

          (Тарас сідає на край імпровізованої сцени.)

Як прийде Оксана, скажу: «Ти моя зіронька».

          (З’являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові стрічка.)

Тарас(радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

Оксана.          Ну, що?

Тарас.             Та йди ближче.

Оксана.          Та я й звідси почую.

Тарас.            Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана.          А чого? Не помирили?

Тарас.            Ні, не те: буду там учитися на маляра.

Оксана.          О? Так уже годі на кобзаря – підеш на маляра?

Тарас.            Років за два буду маляром!

Оксана.          А що це таке – маляр?

Тарас.            Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – ха-

                       ту, а схотів – козака.

Оксана.          Ти бач! Он воно що!

Тарас.           Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці роз-

                       малюю лілеями або барвінками, а на дверях… Ех! Козака зма-

                       люю на стіні! (Пауза.) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

Оксана. (підходить ближче, сідає). Таке вигадуєш! (Підсовується.) Бідний

                       ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.

Тарас.            А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя             вечірняя»?

Оксана. (тихенько). Ну, то й що?

Тарас.            Зіронька – то це ти!

Оксана.          Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?

Тарас.             Гарна ти! Немає кращої за тебе. Ти у вінку – найкраща за всіх

                        панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними під-

                        ківками.

Оксана.          Срібними…

Тарас.             І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана.          Ще ні в кого таких не було.

Тарас.            А в тебе будуть.

Оксана.          За що ж справимо?

Тарас.             Одіб’ємось од злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю-

                        ти йдеш.

Оксана.          Я без тебе – нікуди.

Тарас.            А як до пана покличуть?

Оксана.          Не піду, хоч убий, не піду.

Тарас.            І я не віддам тебе нікому.

Оксана.         А коли що – рішу сокирою.

Тарас.            А я втечу до тебе звідки завгодно.

Оксана.         А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе.

Тарас.            Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана.         Докотиться через гори, долини, байраки.

 

 

(Під мелодію пісні учениця декламує поезію «Зацвіла в долині червона калина»).

 

Ведучий:

Чарівна українська природа! Широкі і безмежні лани, степові дороги, що ген повилися від села до села, тихий гай, садок вишневий коло хати. Український вечір.

 

(Під мелодію пісні учень декламує поезію «Садок вишневий коло хати»)

 

Ведуча:

Все цікавило малого Тараса: чому і як ростуть дерева, звідки птахи прилітають, куди сонце ховається ввечері. Обходив він малими босими ніжками навколишні стежки і дороги, яри і степи.

 

(Декламування поезії «По діброві вітер виє»).

 

Ведучий:

Хлопчик йшов шукати тих стовпів, що підпирають небо. Не дійшов, бо сонечко сховалось за обрій. Бо втомленого його посадили на воза чумаки і привезли до рідної домівки. І, мабуть, ще тоді  впала у серце Тарасове зірка, що запалила його любов’ю до поневоленого люду, до України.

 

Ведуча:

І там далеко-далеко Тарас мріяв про своє пристановище, про хатинку на Україні… А ще, молився на чужині, в незамкненій своїй  тюрмі, зорі Вкраїнській.

 

(Декламування поезії «Зоре моя вечірняя»)

 

Ведучий:

Крутою, тернистою була його життєва дорога. Із 47 років життя лише 12 років на волі. До болю мало. Національний геній і в той  же час земна людина, в серці якої жила любов до рідного народу.

 

Учениця 1.                   

Ти, як небо, став широкоплечо,

Над літами, що упали в грузь:

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

 

Ці слова написав Дмитро Павличко, але під ними могли б поставити своє прізвище багато митців.

 

Учень 1. 

З далекої Буковини до Чернечої гори долинають слова Юрія Федьковича:

Спом’янімо ж, пани-браття,

Святого ми нині

Не вмерлого, а живого, -

Бо слово не гине.

 

Учениця 2. 

Леся Українка у своїх поетичних рядках наголошувала на вірності поета батьківській землі і поневоленому люду:

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону їй служив

Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

Його любові сила,

Того великого вогню

І смерть не погасила.

 

(Всі учасники виходять на сцену під звуки пісні «Реве та стогне Дніпр широкий)

 

Народні прислів’я, приказки та частівки про Т. Шевченка:

• Шевченко на Вкраїні – як Пушкін у Росії.
• Шевченко народ захищав, а про себе забував.
• Тараса  димки  будуть  жити  віки.
• Хто Шевченка прочитав, той багатший  серцем  став…
• Шевченко дужий  був не  силою, а словом  мудрим.
• Тарасів  «Заповіт»  облетів  увесь  світ.
• Тарасів  «Кобзар» - народу  великий дар.
• Цар  Шевченка  гноїв, та  душі не зломив.
• Тарасівська  "Катерина" – це  народная  дитина.
• Шевченко  за народ  бідував,  бо  з  народу  сам  походжав.
• Шевченко  панів  викривав,  і  за  це  й  сам  страждав.
• Шевченкові  твори  сяють,  мов  ясні  зорі.
• Хто  читав  "Заповіт"  – рвав  кайдани,  рушив  гніт.
• В наш чудовий  час вічно  житиме  Тарас.

 

(Четверо з учасників свята  виходять під сумну мелодію пісні – з рушниками).

1 учень

Гей, у нашім краї,

Де степи і гори,

Серце Кобзареве

Із людьми говорить.

Пісня соколина

Горда лине в маси,

В рідній Україні

Славимо Тараса.

2 учень

На Дніпрі й Карпатах

Чути величаву

Думу ту крилату,

Що Тараса славить.

Чуєш нас, Тарасе,

Ми – твої онуки,

За твоїм наказом

Волю взяли в руки.

3 учень

Гей на Україні

Сонечко ласкаве.

Ми під небом синім

Всі поета славим.

Працею вшануєм,

Піснею прикрасим.

Рідний дім будуєм

З іменем Тараса.

4 учень

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

 

 

Учениця:

Я, маленька українка,
Вісім років маю.
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він - дитя з-під стріхи,
Він — в подертій свиті,
Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.

(Дорослі і діти виконують "Заповіт").