Літературна година художнього слова

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературна  година художнього слова

 

 

 

 

 

«До Лесиного віночка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Підготувала:

          вчитель початкових класів

          Савченко Ніна Павлівна

 

 

 

 

У нашім залі на столі

Портрет стоїть у рамі

Він всім знайомий –

І мені, й татусю, й мамі

З портрета дивиться на нас

Землячка-поетеса.

Це – гордість нашої землі

Нескорена, незламна Леся

Понад 140 років тому, на Волині, у Новоград-Волинському (ниві це Житомирщина) у сім`ї Косачів народилась дівчинка. Батьки дівчинки Петро Антонович та Ольга Петрівна Косачі довго думали, як назвати дівчинку і вирішили нехай вона сама собі вибере ім`я. Нарізали паперових квіточок і на них написали дівчачі імена, які тільки знали, поклали, ці квіточки на велику тарілку, піднесли до колиски, немовля торкнулося пальцем до папірця і Петро Антонович прочитав там було ім`я Лариса. Батьки кажуть наша пташка обрала собі ім`я крилате, бо Лариса в перекладі з грецької мови означає «чайка». І так в сім`ї Косачів народилась донька Лариса, синьоока, білява дівчинка з гордою і ніжною душею, лагідним і чистим серцем.

В сім`ї Косачів було шестеро дітей, Леся була другою дитиною. (Показ сім`ї)

Леся була дуже обдарованою дівчинкою. В 4 роки вона добре читала, мати добирала її книги українською мовою. Вона була привітною, допитливою дівчинкою, знала 8 іноземних мов, грала на фортепіано.

Батьки Лесі переїхали до Луцька на Кафедральну вулицю, де і досі стоїть той будинок, а навпроти збереглося дерево під яким Леся любила відпочивати. Саме в Луцьку коли її виповнилося  9 років вона почала писати вірші, вони були такі гарні, що їх почали друкувати. Перший вірш який вона написала «Надія» , який присвятила своїй тітці Олені, яку було заслано в Сибір.

Дуже любила Леся українську природу. Вона дуже любила ліс і квіти, і закликала не нищити їх. (Читання вірша «Конвалія»)

Зараз прочитають вірш про Ніч і Смуток діти, які сьогодні підготували поезію Лесі Українки. (Читання віршів)

То була тиха ніч чарівниця

Покривалом спокійним, широким

Простелилась вона над селом

Прокидалась край неба зірниця,

Мов над озером тихим, глибоким

Лебідь сплескував білим крилом.

Струмок

З гір на долину

Біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

Всі гатки, всі запуди.

Що загатили люди,

Бо весняна вода,

Як воля молода!

Хто уважно слухав, то зуміє відповісти, що весняна вода – швидка, дзвінка, весела. Леся Українка дуже любила весну – коли тане сніг, дзвенять струмочки все співає, цвіте, і про все це вона писала у своїх віршах. (Читання віршів дітьми)

1. Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

 

2. Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки.

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід – співучії пташки.

 

3. Уже весняне сонце припікає,

Вже й сон-трава перецвітати стала,

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками

Вже плавають на чистім плесі каченята.

На цій фотографії Лесі Українці 7 років, саме так одягалася тоді Леся влітку у народне вбрання з гарно вишитою плахтою. Грабельки вона брала не тільки для фотографування, вона змалку привчалась працювати на своїх грядках. Разом з батьками і сестрами посадили садок: яблуньки, груші, вишеньки.

Мабуть згадкою про той садок і дитячі роки став вірш «Вишеньки», а композитор Яків Степовий написав до нього музику. (Читання вірша «Вишеньки»)

Коли відгомонить літо приходить яка пора? Осінь. Восени часто йде дощик і всім сумно, коли така погода. Ось послухайте вірш «Дощик». (Читання вірша дитиною)

Дощик

Дивлюся ранком –

Вже заволочено серпанком

Сіреньке небо, далі став

Помалу й дощик накрапати,

І вогким холодком до хати

Зайшов притихлий вітерець.

 Гарно пише Леся Українка про рідну українську природу, а як ніжно вона пише про дитину в своєму вірші «На земному горбочку». (Читання вірша дитиною)

На зеленому горбочку

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленька дитинка,

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати?

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

 Про себе Леся казала, що в неї вдача волинська і душа лісова. Леся, як і всі діти дуже любила слухати казки, легенди, перекази. І для дітей писала казки такі: «Біда навчить»

«Кого просив горобчик навчити розум?»

«Яке прислів`я ви запам’ятали з тієї казки?»

«Поки біди не знатимете, то й розуму не матимете»

 На все життя запам`ятала Леся й казку про велета, яку почула в Колодяжному від хлопчика Лавріна.

Ось послухайте: (зачитування з листка)

Ще написала казку:   «Про Оха чародія»

«Казочка про край царя Гороха»

«Казка про Івашка»

«Казка про дивну сопілку».

 В дитинстві особливо вразила її легенда Мавку, казкових лісових істот і русалок, про яких розповідала їй мати. І будучи далеко від Волині в Грузії вона написала чудову драму – казку «Лісова пісня». Про лісову дівчину Мавку,  про хлопця Лукаша, про їх любов, де перемагає добро над злом. Леся Українка дуже любила вишиванки, сама вишивала. Вже в 6 років задумала вишити батькові сорочку.

 Маленькою Леся любила грати в народні ігри забави, вона разом з братами та сестрами брала участь в народних святах. Всі вони вдягалися в українські костюми і грали в народні ігри.

Ось я вам розповім про гру «Мак». (Розповідь про гру)

Також грали і у «Залізного ключа», «Бобра», «Вовка».

 Леся Українка ніколи не вчилась в школі, але була дуже освіченою людиною. Всього її навчила мати.

 Оце портрет матері Ольги Петрівни Косач. Леся її дуже любила і про все її розпитувала, адже мама була відомою письменницею, її звали Олена Пчілка.

 Чому саме Пчілка? Тому, що каже вона: «Я народилась в сім`ї  Гадячі, де була батьківська пасіка, от і позичила своє письменницьке прізвище від тих добре мені знайомих пчілок».

 Мама співала своїм дітям пісні, а маленьким колискові. От і Леся також складала колискові пісні одна з них «Місяць ясненький». (Колискова)

 Леся Українка прожила тяжке життя. В січні 1881 року. На святі «Водохреща» під людським натовпом лід тріснув і ноги Лесі опинились в крижаній воді. Вона дуже замерзла і захворіли в неї ноги – лікарі поставили діагноз – туберкульоз кісток. Дівчинка мучилась, страждала, але нікому не жалілась.

Вона писала так: (Читання вірша дітьми)

Як дитиною бувало

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась.

 Потім прооперували руку на 12 році життя і вона не змогла грати на фортепіано і написала «До мого фортепіано».

 Батьки возили Лесю на море вона там лікувалась. Ось послухайте, як вона писала про море. (Читання вірша дітьми)

1. Тиша в морі … ледве-ледве

Колихає море хвилі.
не колишуть од вітру

На човнах вітрила білі.

2. Вже сонечко в море сіда,

У тихому морі темніє.

Прозора глибока вода.

Немов оксамит, зеленіє.

3. Плине білий човник,

Хвилечка колише, хвилечка гойдає.

Плине білий човник,

Вітер ледве дише, ледве повіває.

 Де б не була Леся вона завжди пам’ятала, що вона українка, сумувала за рідним краєм, за Волинською землею.

 І вірш вона присвятила  своїй любій коханій матері «Вечірня година».

З вдячністю і гордістю називала Леся Українка свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня. (Читання вірша)

Вечірня година

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце,

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок , та погуляю

При місяченьку, та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо!

В таку годину забудеш і лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут на нашій рідній Волині?

Ніч обгорнула біленькі хати.

Вітерець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

 Надзвичайно скромною була Леся Українка. Вміла розрадити себе і інших. Незадовго до смерті, коли ледве могла ходити, потішала себе: «Що і на лежачих світить сонце». Боротьба і праця – такий зміст життя Лесі Українки.

 1 серпня 1913 році в грузинському місті Сурамі померла велика поетеса. Тіло перевезли до Києва і поховали Байковому кладовищі. Устами героїні «Лісової пісні» Леся Українка стверджує:

«Ні я жива. Я вічно буду!

Я в серці маю те, що не вмирає»