Літературна гра в 10 класі «За сторінками прочитаних творів»

Літературна гра в 10 класі

 «За сторінками прочитаних творів»

Мета:   перевірити опанування  навчального  матеріалу;

             розвивати  логічне  мислення  та  усне мовлення;

              прищеплювати  любов  до  української  літератури.

Знання тільки  тоді знання,

коли  воно   здобуте  зусиллям

своєї  думки,  а не  самою  пам’яттю

Л.Толстой

Хід  заняття

І.   Повідомлення теми, мети заняття

ІІ. Організаційний момент:

 а) знайомство з капітанами команд та командами (заздалегідь клас об’єднується у 4 команди);

б) з'ясування правил гри;

в)  розігрування черговості виступів;

ІІІ.  Проведення гри.

ЦИТАТА - ТВІР

Кожна команда отримує по 6 цитат.

1 завдання: назвати твір, з якого взято цю цитату, та його автора. (1 бал за кожну правильну відповідь).

Варіант І   У гурті   каша їсться, а гуща дітей не розгонить».

(І. Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім'я»)

 Всім серцем любіть Україну свою, — і вічні ми будемо з нею!»

(В. Сосюра. «Любіть Україну»)

 „От здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не  кров, а так... немов якась іржа”.             

(Леся Українка. «Бояриня»)

 „Дурно ніхто нічого не робе: ви для ме­не—я для вас”.

(І. Карпенко-Карий. –„Хазяїн”)

«Народ наш, мов дитя сліпеє зроду, Ніколи світла— сонця не видав, За ворогів іде в вогонь і в воду, Катам своїх поводирів віддав».

(Леся  Українка. –„Товаришці на спомин”)

„О  принесіть як не надію, то крихту  рідної землі.”

(Олександр Олесь. „О, принесіть як не надію”)

Варіант ІІ

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград. Красиве і корисне».

(М. Рильський. «Троянди й виноград»)

Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі». (І. Карпенко-Карий. «Хазяїн») «Дурний ти, хлопче! Чоловік на те й уро­дився, щоб робити, а не лежати».

(Панас Мирний. «Хіба ревуть воли ...») «...Я буду вічно жити; я в серці маю те, що не вмирає».

(Леся Українка. «Лісова пісня») «Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його пра­вами, боротися з його кривдниками».

(І. Франко. «Перехресні стежки») «Тепер маєм живий вогонь, а доки він горітиме, ні звір, ні сила нечиста не озьмеся маржини».

(М. Коцюбинський. «Тіні забутих предків»)

Варіант III

«Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян».

(М. Рильський. «Мова») «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною зем­лею, і розвіє, не проливши і краплі цілю­щої води на рідні ниви, де при таких ха­зяїнах засохне наука, поезія і благо народа!!!»     (І. Карпенко-Карий. «Хазяїн») «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема».

(В. Сосюра. «Юнакові») «Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде».

(Леся Українка. «Лісова пісня»)

«Це непорядок. Хоч ви й начальство, а безневинно людей нема чого бить... Що ж то за суд такий? Це не суд, а розбій!..»

(В. Винниченко. «Суд»)

«Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись, Буду жити: — Геть думи сумні».

(Леся Українка. «Contra  spem spero»)

Варіант IV

 «Ти тільки гість в житті моїм, сонце, ба­жаний гість, — і коли ти виходиш, я ха­паюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої».

(М. Коцюбинський. «Іпtermezzо»)

«Добраніч, сонечко! Ідеш на захід. Ти ба­чиш Україну — привітай!»

(Леся Українка. «Бояриня»)

«Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кільки біді витримати».

(В. Стефаник. «Кам'яний хрест»)

«Вміє    розставатись   той,   хто   вмів любить».

(М. Рильський. «Яблука доспіли, яблука червоні»)

«Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, на­дув — нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклубочались вони; насупилося небо... заховалося сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпенило шляхом...» (Панас Мирний. «Хіба ревуть воли...»)

«О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання». (І. Франко. «Мойсей»)

 КОНКУРС ДЕТЕКТИВІВ

Кожен учасник гри за поданим портре­том повинен назвати літературного персо­нажа. (2 бали за правильну відповідь).

1.«Його молоде довгасте лице було ру­м'яне. Веселі сині, як небо очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні  кучері  на  голові,  тонкий  ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з ви­ду на матір».

(Лаврін. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Лєвицького)

2. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались».

(Карпо. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

3. «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повно­вида, з тонким носиком. Щоки черво­ніли, як червоні яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, ніби шовк».

(Мелашка. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

4. «Борода йому була гладенько виголена; як та сокирка, видалась вона уперед, хо­ваючи у прогалині між довгим носом і со­бою запалий рот з сухими тоненькими гу­бами; голова трохи подалася назад; дов­га шия вип'ялася так, як у вола, коли його у ярмо запрягають; на грудях одтопирилися верхні краї форменного сюртука, застебнутого унизу за два ґудзики...»

(Секретар Чижик. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

5. «У просторій широкій хатній сукні, без кички, голова, зав'язана на український лад шовковою хусткою... Очі позапада­ли, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець».

(Оксана. «Бояриня» Лесі Українки)

6. «Вся її голова аж ніби горіла квітками проти сонця. Павине пір'я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам».

(Мотря. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

7. «Вона стояла по другий бік тину, висока та суха, неначе циганська голка, в за­пасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око білі­ло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч ту­ди нитку затягай».

(Маруся Кайдашиха. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

8. «Чорне кучеряве волосся, заквітчане по­льовими квітами, чудовно вилося коло білого чола; очі оксамитові, чорні, — здається, сам огонь говорив ними... Дві чорні брови, мов дві чорні п'явки, повпи­валися над очима, злегенька прикрити­ми довгими густими віями. Сама неве­личка; метка й жвава, з веселою усміш­кою на виду, вона так і вабила до себе».

(Галя. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

9. «Він був широкий в плечах, з батьківськи­ми карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось нелас­каве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

(Карпо. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

10. «На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовко­вий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялося тонке, як павутиння, очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі ши­рокі та груди високі...»

(Чіпка. «Хіба ревуть воли... Панаса Мирного)

11. «Він був уже немолодий чоловік, корена­стий, з довгими усами, з закрученим за ухо оселедцем».

(Мирін Ґудзь. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

12. «Вона вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками корсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви».

(Мотря. 'Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

13.-Вона розцвіла і стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум'янцем од висків до са­мого підборіддя».

(Мелашка. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

14. «Він собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака».

(Пацюк. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

15. «Чорна здорова хустка чорніла на ній, не­наче горщик, надітий на високий кілок». (Маруся Кайдашиха. «Кайдашева сім'я»

І. Нечуя-Левицького)

16. «На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасу­кувані аж до колін».

(Грицько. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

17. «Вона була вже не молода, але й не ста­ра, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блі­дим лицем».

(Маруся Кайдашиха. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

18. «Він був білявий, але волосся на його го­лові звершечку було трохи рудувате».

(Карпо. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

19.«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з ру­кавами, позакачуваними по лікті, з чор­ними косами, вона була ніби намальова­на на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалося з чорними тонкими бровами, з темними блискучи­ми, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з за-взаттям і трохи з злістю».

(Мотря. «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

20. «Він оступився на два ступені до стола і знов став непорушно, неначе скеля, бі­лий, як крейда. Його темні очі погасли і ні­би померкли, а волосся на голові настов­бурчилось і стирчало, неначе в їжака».

(Карпо. 'Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

21. «На його широкому блідому лобі, на його спущених віках лежала глибока, важка ту­га, лежав сором, перемішаний з жалем».

(Кайдаш. "Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького)

22.«Високого зросту, станкий, бравий, ши­рокоплечий, як з заліза збитий, а до то­го ще меткий, як заєць... Хороше з ли­ця — повновидий, рум'янець на всю що­ку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший кра­сень на селі»

(Максим Ґудзь. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

23. «Він був широкоплечий парнище, висо­кий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими весе­лими очима... Вони так і говорили у його».

(Лушня. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

24. «Висока,   струнка   жіноча   постать   у скромній чорній сукні, в чорнім капе­люшку з простеньким білим пером, з ли­цем, заслоненим чорним, досить густим вельоном».

(Регіна. «Перехресні стежки» І. Франка)

25. «Він одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, та­кий завбільшки; неповороткий, неохай­ний. Голова величезна, обличчя татар­ське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці».

(Матня. «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного)

26. «Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний».

(Іван. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського)

27. «На їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, во­лосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови».

(Мавка. «Лісова пісня» Лесі Українки)

28. «Стрункий і міцний, як сме­річка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну  кресаню».

(Іван. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. РЕКЛАМНА ПАУЗА

Кожна команда рекламує один із вивчених  літературних творів. Найвища оцінка — 6 балів.

КОНКУРС КАПІТАНІВ

Кожен капітан отримує карт­ку з висловами літературознав­ців або сучасників про відомих письменників.

Завдання: встановити, про кого ці слова. (З бали за пра­вильну відповідь).

•  Яка прекрасна мова! Чи­тав — неначе погожу воду у спе­ку пив...

(М. Коцюбинський — про Івана Нечуя-Левицького).

•  Це глибинно-бентежний березень і замріяно-прозорий ве­ресень української поезії.

(Стельмах — про Володимира Сосюру)

•  ...Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри.

(М. Коцюбинський — про Івана Франка)

ІІІ. Підсумки