Літературна композиція "О скільки у природи немудро-мудрих літер!"

Ведучий.

Зі смутком на серці, з вінком на чолі,

Скажу своє слово і зникну з землі.

І буду блукать я світами. Над вами,

І буду століття я думати думу-

Без сміху, без суму.

З плачем на вустах, з жахом смерті і тлі

Зявлюся я знову на бідній землі.

І буду я знову радіти,

Горіти,

Й так буде багато в житті моїм шуму-

І сміху, і суму.

Ведучий

Сьогодні з нагоди дня народження співця «єдиної родини», яблуневоцвітного генія України П.Тичини згадаємо його поезію, над якою час немає ніякої влади.

Виходять 3 учні: дівчинка з камертоном у руці, хлопець з палітрою, дівчинка з листоп паперу і пером.

Д.з камертоном. Цей хлопець незвичайний. На нього рясно впала Божа благодать.

Д. з пером. Що ж йому подарувати у його день народження?

Д. з камертоном. Подарую цьому хлопчикові камертон. Нехай у його руках він стане еталоном високого і чистого звуку, що буде зачаровувати і дивувати всіх, хто слухатиме й чутиме його найтонші вібрації.

Хлопець. Я подарую палітру з найчарівнішими фарбами: синьо-небесними, зеленотравими, сонцезолотими, зоряносяйними – і нехай вони лягатимуть м’якими пастелями на полотно його життя.

Д.з пером. А я думку подарую. Високу, легкокрилу, що летить у Всесвіт до творця, що вражає силою і глибиною, що будить уяву й манить за собою в Храм слова.

Ведучий.

Хрести поетам суджено нести

На всі Голгофи і на всі орбіти,

Приходить таїна й велить іти,

Туди, де сонце і туди, де квіти.

Йде до вершин, пірнає в глибину

Не задля плати і не задля слави.

Із злитків дум висновує струну,

Щоб розбудити дум людських октави.

Ведучий. Час, у якому випадає жити, не обирається. Він дається людині Богом разом з першим подихом. Все інше залежить від нас самих: як зможемо проявити себе в історичних обставинах, що випали на нашу долю. Чи вдасться людині попри всі складності та несправедливості, залишитися собою, чи доведеться стати таким, як усі.

Ведучий. У нелегкі часи довелося жити й творити Тичині, але незважаючи на це, він став поетом, яким Україна може пишатися перед світом. Адже поезія Тичини – краса, якій немає виміру і немає меж. Читаєш його вірші і замислюєшся – хіба ж то здатна людина створити таке, перед чим у шанобі схиляються в усі віки?

Вірш І. Муратов «З мільйонів звучних строф»

Ведучий. П.Тичина, перш за все, митець з глибоким національним корінням, у якого кожен рядок пройнятий чуттям любові до рідної землі, Батьківщини. Він все життя дотримувався власного переконання: «Любити свій край не є злочин, коли це для всіх».

Вірш «Не знаю і сам я…»

Ведучий. Творчість П.Тичини – багатогранна. Провідною її темою є тема людини і природи. Ці поезії вишукані, ніжні й тонкі, барвисті й мелодійні. Слухаючи їх, перед нами відкривається світ у всій незвичайності своєї краси.

Ведучий. Ліричний герой поезії Тичини разом з нами йде по світу, переповненому шепотом трав, музикою, барвами сонця. О безсмертна природа! Вона вічно юна, вона незрівнянна. А людина – її дитя – хоче жити вічно і милуватися красою, хоче принести радість на землі, бо вона – Людина!

Вірш «Я люблю казки чудові»

Ведучий. Закоханий у природу, Тичина присвятив їй багато поезій. Ми з вами перегорнемо сторінки його творів і разом з ліричним героєм потрапимо у величний храм нашої праматері, де звучить нескінченна божественна літургія.

Ведучий. Пісківська земля була життєдайним джерелом творчості Тичини. Адже вона наділена чудовими краєвидами: Це і соснові ліси, і розпрозорені озера, і крислаті дуби… Тож і поет не залишив їх поза увагою. Бо для кожної людини край, де вона народилася, найрідніший і наймиліший серцю. З якою любов’ю пише П.Г. про рідні, дорогі серцю місця.

Вірш «Не бував ти у наших краях»

Ведучий. Піски… Розгойдані вітром гостроверхі тополі колишуть на зелених плечах нев’янучу мелодію:

Гаї шумлять – я слухаю,

Хмарки біжать – милуюся…

Це рядки з вірша Тичини «Гаї шумлять». У ньом гармонійно поєднані музика, звуки природи і сонце. То кому ж не сподобається ця легка й ніжна мініатюра.

Пісня «Гаї шумлять»

Ведучий. Усе життя поет любив природу. Опинившись десь у полі, в лузі, на лісовій галявині, серед хлібів, квітів і трав, залитих світлом, не міг надивитися на ту красу, наслухатися співу пташок, дзюрчання струмка, шепоту вітру. І тоді здавалося йому, що сонце, вітер, дерева, трави, житні колоски – все ніби грає й співає в природі, зливаючись в одну прекрасну мелодію лісів і полів – музику рідної землі.

Пісня «А я у гай ходила»

Ведучий. Вдивляючись у чарівні барви, вслухаючись у гармонійність звуків, поет проймався світлим і радісним настроєм, мовби доторкався до лісової казки, «підслуховував найпотаємнішу пісню» дзвіночків, що погойдувалися від легкого подиху вітру, - і десь у глибині поетового серця народжувалися рядки, прості, легкі, пісенно-переливні. Прислухаймось до цієї звичайної, зовні мовби нехитрої мелодійки – і переконаймось, що в лісових піснярів справді гарний, дружний, злагоджений хор.

Вірш «Хор лісових дзвіночків»

Ведучий. Як і щедрі душею люди. Дзвіночки хочуть, щоб у сонячному світі, на омитій свіжими дощами землі гарно було всім. Так розкривається найсуттєвіший гуманістичний зміст пісні дзвіночків: справжнє щастя – коли воно для всіх. Коли над усіма голубіє високе світле небо, і день починається піснею й працею, і колосяться ниви, квітує земля.

Ведучий. Починається новий день, маленька частинка життя! А хто з вас не був зачарований картиною світанку? Сонце зійшло. Воно торкнулося своїми теплими променями всього, що є на землі: облило землю яскравим сміхом, попестило кожен листочок, кожну травинку. Усе прокинулось. Починається день.

Вірш «Пастелі»

Ведучий. У свою круговерть беруть автора і пори року. Весна, літо, осінь – милують його зір, чарують слух, дають натхнення творити.

Ведучий. Весна… Усміхнулось сонечко, потекли дзвінкоголосі струмочки, співаючи весняну пісеньку. До рідного краю повертаються пташки. Пройде декілька днів – зазеленіє трава, на деревах з’являться бруньки. Прокинуться перші весняні квіти. На душі стане легко і радісно.

Вірш «Весна»

Ведучий. Осінь… Така мила та гарна пора року. Прощання із літом і теплом. Це тиха задума і щемний смуток. Це вогниста краса калини, глоду, шипшини. І золота повінь листопаду. Це шовкове снування тонкої павутини, кучеряві пасма сивого туману, перша паморозь на травах і квітах.

Вірш «Квітчастий луг»

Ведучий. Найрізноманітніші явища природи фіксували поетів слух, зір і серце. Невже буде дощ? Але яка тиша в природі, ви тільки послухайте, яка лунка тиша перед дощем…

Вірші «Дощ», «Іще пташки»

Ведучий. Природа оновилася й забуяла після благодатного дощу, стала ще розкішнішою. Вона у сприйманні поета є джерелом не тільки матеріальних благ, а й духовних, вона – храм краси і збудниця натхнення, вона ж – об’єкт оспівування.

Ведучий. У П.Тичини є твори, де картини природи пов’язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. У поезії «Ви знаєте, як липа шелестить…» духовна єдність ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.

Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…»

Ведучий.Поезія Тичини напрочуд земна і разом з тим космічна. Вона проникнута й осяяна почуттям любові до всього живого. У природі він черпає сили й натхнення, а читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом.

Ведучий. Тичина завжди, де б не був, де б не жив, вслухався в голоси життя живого, бо чув їх там, де інший аж ніяк не міг би вловити. Він прагнув заглибитися у потаємний зміст звуків, які линули до нього звідусюди, коли ж природа мовчала, йому ставало прикро.

Ведучий.

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:

В їх горі щира крутість і саможертви зміст.

Чи нам же розгадати природи риси літер? –

Людина і в стражданні страждаючий артист.

О скільки у природи немудро-мудрих літер!

О скільки у людини невміння прочитать…

Інакше плачуть хмари, інакше стогне вітер:

Їх океани – рани, - мов крапельки, мовчать.

Ведучий. У бурхливому потоці повсякденного життя ми не замислюємося над тим, як віддаляємося від природи, як перестаємо розуміти й цінувати її красу, слухати й чути її голоси.

Тож, щоб не втратити зв'язок з нашою матінкою – Природою, пам’ятаймо й бережімо в серці згадку про дорогоцінний час спілкування з нею, нехай навіть так – читаючи вірші.

Ведучий. Сподіваємося, що поезія П.Тичини допомогла нам сьогодні по-новому подивитися на сонце й небо, квітку й дерево, дощ і вітер… Маємо надію, що ви не раз згадаєте слова цього поета, які звучать як заповіт:

Любіте храм Краси і Слави

Природи співчуття.

Любіте землю, трави –

І все життя.