Літературна вітальня "Барви українського слова у творчості поетів Сумщини"

ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯБАРВИ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА У ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ СУМЩИНИ

АНАТОЛІЙ ГРИЗУННародився 28 травня 1948 р. у с. Курилівка Конотопського району Сумської області, в родині репресованих селян. Закінчив школу у с. Карабутові. По закінченні середньої школи працював у районній газеті Липової Долини, за рекомендацією байкаря і педагога Павла Ключини. Закінчив факультет української філології Сумського педінституту (1972), аспірантуру Київського педінституту (1986) та докторантуру Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Певний період працював редактором на Сумській телестудії (1972-1980), потім викладачем у Сумському педагогічному інституті.

Рання осінь. Пахне осінь грушею-лимонкою,Гублячи довкола аромат. Тишею повита старомодноюяблуня, що заквітчала сад. У червоні, у рожеві спалахиІ шепоче осені: «Не йди!»Посестри у неї – ружі-келихи – Кличуть вони сонце на сади. Не минуло літо, не здалося ще-І лоза сріблиться та сурмить. Тільки синій ліс і роги лосячіСповивають в роздуми на мить. Серпнева фреска. Вже літо бабине. Напружує тятиви. На тихенесполохане осоння. Вже хмари –ці байдужі негативи –Потьмарюютьнадчисту лінзу сонця.І вершниками,схиленими до грив, - Буланий дим –По витоптаних стернях. Націлюється осінь,як фотограф,На дивний спокій зеленавих стебел. Анатолій Гризун

Ніна Багата. Народилася 12 квітня 1948 р. в с. Високе Охтирського району Сумської області, у родині простих сільських трудівників. Після війни деякий час з батьками проживала в Молдавії. Через два роки переїхала в місто Охтирка, де закінчила Охтирську середню школу № 2. Працювала бухгалтером в Охтирському нафтогазовидобувному управлінні та навчалася заочно в Івано-Франківському інституті нафти та газу, де здобула диплом інженера-економіста нафтогазової промисловості. Нині живе в Охтирці. З 1968 р. працювала в редакції Охтирської районної газети "Прапор Перемоги" кореспондентом, завідувачкою відділу, потім — заступником редактора, а з 1991 по 2003 рр. була її редактором. Друкувалася під прізвищем "Марущенко". У 1999 — стала першим на Сумщині лауреатом обласної літературної премії імені П. Рудя. Твори"Повінь" — (1997)"1440" — (1998)"Канат життя"— (1999)"Дванадцять місяців" — (1999)"Пік тисячоліття" — (2000)"Гелон" — (2007)"З любов’ю" — (2010)"Наземний космос" — (2017)"Межичасся" — (2018)

Ніна Багата. Калина Шатром високим ясен відшумів. Встелило стежку листя тополине.І раптом серед згаслих кольорів. Налита сонцем, свіжістю – калина!Сховалася за списи лозняка. Од вітру чи від погляду лихого. Медовий жар зібрала в ягідкахІ гіркоту осінньої тривоги. Живий рум'янець дихає теплом. Немов дівчатко молоденьке, гоже. Намисто гарне літо їй дало, А осінь відібрать ніяк не може. Повеселішав поруч з нею гай. Навколо ніби пісня тиха лине. Гори, гори, подовше не згасай,Красо землі вкраїнської, калино!Маленьку річечку - дитину верб. Маленьку річечку – дитину верб Збудив зарано березень-невіглас. І тут, і там підрив її, як вепр. І річечка налякана побігла. Але не так рівненько, як завжди – Не вчула берегів своїх спросоння. Захвилювались верби: «Не туди! Ой, не туди! Не на всі боки, доню!» Вони руками голими – гіллям Ловили бистру воду, переймали. А річка утікала і здаля Верб посмутнілих за собою звала.

ГАЛИНА МАЙОРОВАНародилася в 1954 році в м. Середина-Буда Сумської області. За місцем роботи батьків закінчила 7 класів на Львівщині., а потім – знову м. Середина-Буда . Освіта: конотопський індустріально-педагогічний технікум і загальнотехнічний факультет Глухівського державного педінституту. Працювала завідуючою відділом районної газети «Знамя труда»,10 років – заступником директора, викладачем математики в ЗОШ № 1 міста Середина-Буда. Дипломатка Всеукраїнського фестивалю-конкурсу композиторів пісенного жанру «Журавлиний ключ-2008», автор багатьох поетичних збірок.

Краю мій лелечий. Синьоокий мій краю лелечий!Як мені тут щасливо з тобою: Тут ліси бавлять зорі на плечах, Оповиті, як вічність, Десною. Тут у лузі, ще сонцем не спиті,Оксамитом розсипані роси,І всміхаються радісно діти, цвіт весняний вплітаючи в коси.І куди не поглянеш, без краю. Синє небо, прозоре і чисте,Дивовижний мій край обіймаєВеселковим барвистим намистом. За Десною. За Десною за рікою,де шумить зелен – гай. Світанковою стрічкоюрозквіта рідний край. Посміхається полечко,волошково очам,Ніжно грається сонечко,і зникає печаль.І пісні, наче точаться,з хвиль Деснянських оцих,Моє серце хлюпочетьсяу поезій ріці. Галина Майорова

Дмитро Григорович Білоус. Народився в селі Курмани, що на Сумщині, у селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною). Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували». Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 рокувступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

. Дмитро Білоус Вогнище родинне На світі білому єдине,як і дніпрова течія,домашнє вогнище родинне,оселя наша і сім'я. Ми відтоді початки лічим,як муж з камінням і паліччямза звіром кидався вдогонь,а жінка берегла вогонь,вогонь, що предки розкладали,здобутий ними від тертя;пожитки різні, причандали,що перейшли з первобуття. Й слова житейські необхідні,що проростали, як зерня, вогнем освячені і рідні:горнутись, горниця, горня. Хоч їх походження і різне —немає в цьому дивини. Та дух вітчизни, материзнинесуть і досі нам вони. Слова, що доти їх не знали,первісні трепетні слова,що зігрівали і єднали, —і мова врунилась жива. В щасливі і в тяжкі години —куди б нам не стелився шляхне гасне вогнище родинне,в людських запалене серцях.

.

. Олександр Олесь Живи, Україно, живи для краси,Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси,Як вітер в широкому полі. До суду тебе не скують ланцюги,І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги. З шаблями в руках на сторожі. Стоять, присягають тобі на шабляхІ жити і вмерти з тобою,І прапори рідні в кривавих боях. Ніколи не вкрити ганьбою!

. Людмила Валентинівна Ромен

Мала батьківщино –мій берег Малого Ромену,Тонесенький голос рікиноженятам співа,Кульбабок гарячі голівкиколише трава. Мала батьківщино –о квітко духмяна ромену!Садок біля хати розливпрохолоду зелену,Ще батько гука менеяблука в кошик зривать... Мала батьківщино –мій берег Малого Ромену,Тонесенький голос рікиноженятам співа.. Людмила Ромен