Літературне кафе «Легенда кохання»

Літературне кафе          10-11 клас

Тема:  « Любов – найвища цінність…»

Мета: виховувати повагу до протилежної статi; розвивати духовнiсть у пiдлiткiв, естетичний смак; формувати поняття кохання та його особливостi у юнацькому вiцi; коригувати любов до себе, до близьких; мислити і самостiйно приймати рiшення у рiзних життевих ситуацiях. 
Обладнання: надрукованi   публiкацiїї; на дошцi записанi вислови про кохання.

«Кохання ─ найсуровіший екзамен у житті» (В.Сухомлинський).

« Любов ─ то відповідальність за ту людину, яку ти полюбив, за її долю, за

 її майбутнє» (В. Сухомлинський).

 «Кохання ─ воно від Бога». ( В. Сухомлинський.)

 «Любити ─ це означає насамперед віддавати коханій людині сили своєї

 душі, творити для неї щастя». ( В. Сухомлинський.)

 «Любов ─ ніжне, крихке, капризне дитя мужності». ( В. Сухомлинський.)

«За любов любов’ю платять.»

«Любов усе здолає».

Учитель. Любов — одне з найпрекраснiших почуттiв людини. Найрозумнiше, чого досягла людина — це умiння любити, поклонятися красi людини, яку кохаєш. Вiд любовi народжується все прекрасне на свiтi. Живе лише той, хто вмiє кохати. Любов вiчна... Любов унiкальна. Скiльки iснує людство, стiльки iснує і любов. Про любов складали вiршi, поеми. Легенди про любов передаються iз поколiння в поколiння. Знайти своє кохання — значить знайти свою половину. Чому так говорять?

   Колись давним давно жили люди, якi були безполi. Цi древнi люди були сильнiшi i мудрiшi за богiв. 
   Вони могли робити все i вони були дуже щасливi. Богам  це не  подобалось. Вони вирiшили пiдкорити людей  своїй  волi. Але як це зробити? Довго думали боги i нарештi вирiшили роздiлити кожну особу на двi частинки — на чоловiка i на жiнку — і перемiшати цi половинки по усьому свiтi. Вирiшили і зробили так. 
З тих пiр люди стали слабкими. Кожний намагався знайти свою загублену половинку. Тi, хто знаходили один одного, закохувались і ставали знову сильними, як боги. І  коли всi люди знайдуть один одного, вони стануть знову сильними. Такими  сильними, як боги. Адже вони будуть кохати. 
Кохання  сповнює людину щастям, робить її життя змiстовним i свiтлим. Людина, яка любить i яку люблять, лагiднiша, доброзичливiша — такi вже якостi цього благородного почуття. Справжньому коханню не страшнi  нiякi випробування. Але кохати треба вмiти. А щоб щось умiти, треба вчитися. Отже, виходить, що любити також треба вчитися. Iснує теорiя Платона, за якою кохання — це сходинки, що ведуть людину до сенсу життя, до безсмертя. 

2.  Асоціації до слова кохання
   Кохання базується на взаємнiй повазi, моральнiй чистотi i правдивостi, вiрностi i щиростi. І таких принципiв у стосунках мiж людьми необхiдно дотримуватись все життя. Кохання — це джерело життя, це те, що заставляє свiт обертатися, це двигун життя. 
   В. О. Сухомлинський говорив, що кохання — це найчистiше i найдорожче, найсильнiше побудження до того, щоб стати хорошою, розумною людиною, вiдмiнно працювати і вчитися. 
   Кохання — це найперше надбання людства. Жити, розмножуватися i продовжувати свiй рiд можуть тисячi живих істот, а кохає лише Людина.

    Що ж таке кохання..

                                     Легенда про кохання
   Давно це було. Створив Бог свiт, навчив усiх живих iстот продовжувати свiй рiд. Поселив Бог чоловiка i жiнку в полi, навчив їх будувати курiнь, дав чоловiковi в руки лопату, а жiнцi — пригоршню зерна. Живiть i продовжуйте рiд людський, а я пiду по господарству своєму, прийду через рiк, подивлюсь, як тут у вас справи. 
   Приходить з архангелом Гаврилом рiвно через рiк. Приходить рано вранцi, на сходi сонця. Бачить, сидять чоловiк i жiнка в куренi, перед ними достигає хлiб на нивi, поряд iз ними колисочка, а в колисочцi дитинка спить. А чоловiк i жiнка дивляться то на багряне небо, то в очi один одному. В тi хвилини, коли їхнi очi зустрiчалися, Бог бачив в них якусь невiдому силу, незбагненну для нього красу. Ця краса була прекраснiшою за сонце i небо, за землю i пшеничне поле — красивiшою за все те, що створив Бог, красивiшою за самого Бога. Ця краса так вразила Бога, здивувала його, спантеличила, що його душа затремтiла вiд заздростi i страху; як же так, я створив Землю, чоловiка i жiнку, дав їм життя, а створити таку красу не змiг, навiть не пiдозрював, де вона взялася i що воно таке — ця краса? 
— Це любов! — сказав архангел Гавриїл. 
— Що це таке, любов? — запитав Бог. 
Архангел стиснув плечима. 
   Бог пiдiйшов до людини, доторкнувся до нього рукою i став прохати: навчи мене любити. Спочатку чоловiк навiть не почув його прохання. Бог повторив його i благав чоловiка. Нарештi чоловiк сказав: 
— Любов — це не для Бога. Ти можеш спалити Землю i небо, можеш кинути свiт у вогонь, i твоя душа не стрепенеться. Тiльки той, у кого є серце, кому дорога кожна травинка, кожний промiнчик сонця, кожна краплинка роси, — тiльки тому доступна любов. Ти жорстокий i безсердечний, а любов лагiдна, добра, сердечна. Ти можеш навчитися любити, але тодi ти перестанеш бути Богом. 
   Бог розсердився i закричав: «А, так ти не хочеш навчити мене любити? Будеш ти пам’ятати мене! З цiєї хвилини — старiй. Кожний день життя нехай забирає по крупинцi твою молодiсть i силу. Перетворюйся в розвалину. А я прийду через 50 рокiв i подивлюся, що залишиться в твоїх очах, Людино. Ти побачиш, що сильнiше — Любов чи Бога.» 
   Прийшов Бог з архангелом через 50 рокiв. Бачить замiсть куреня чорна хата стоїть, на пустирi сад вирiс, на нивi хлiб достигає, сини землю орють, дочки пшеницю жнуть, а внуки на лужку граються. Пiд хатою сидять старий чоловiк i стара жiнка, дивляться то на багряну ранкову зорю, то один одному в очi. І боязко стало Боговi, коли вiн побачив, що очi людини зовсiм не постарiли. Побачив вiн у тих очах красу ще могутнiшу i вiчну. Побачив не лише Любов, а й Вiрнiсть. Зрозумiв, що перед людською Вiрнiстю вся його могутнiсть безсила. Розгнiвався Бог. 
— Мало тобi старостi, Людино? Так помирай же в муках, йди в землю, перетворюйся в прах. Помирай слабким, немiчним, а я прийду подивлюсь, що станеться з твоєю Любов’ю. 
   Прийшов Бог i архангел через З роки. Бачить, сидить чоловiк над маленьким горбочком, очi в нього стуленi, але в них ще бiльш жагуча, незрозумiла i страшна для Бога краса. Вже не лише Любов, не лише Вiрнiсть, а й Пам’ять серця бачив Бог. Впав вiн перед чоловiком на колiна i заблагав: 
— Дай менi, Людино, цю красу. Що хочеш проси в мене, тiльки дай її. 
— Не можу, — сказан чоловiк, — бо її цiна — смерть, а ти безсмертний. 
— Вiзьми безсмертя, вiчну молодiсть, тiльки вiддай Любов. 
— Нi, не треба. Нi вiчна молодiсть, нi безсмертя не можуть порiвнятися з Любов’ю. 
   I в очах чоловiка вiдбилась така могутня думка, що Богу стало страшно. Вiн вiдiйшов вiд чоловiка, повернувся до пшенично ниви i побачив у золотих колосках стоять молодий чоловiк i жiнка, дивляться то на багряне небо, то один одному в очi... 
   Схватився Бог за голову, застогнав вiд безсилля i пiшов iз землi на небо. З тих пiр на землi Богом стала Людина і її Любов.

Ось що таке Любов, мої друзi! Це вiчна краса i безсмертя людства.      

«Любити може лише людина, i лише якщо людина любить

по-людяному, вона залишається людиною. Не вмiє любити, не

змогла возвиситись до цєїi вершини людської красоти — значить

вона лише iстота, народжена людиною, але не стала людиною.» 
                                                                     В. О. Сухомлинський

3.Гімн коханню

Кому належать слова
   Гiмн коханню складали вiками. Спробуємо підібрати авторів висловів.

Блок писав, що тiльки закоханий має право на життя, а Сельвiнський — що закоханi не помирають! Кохати i бути коханим — це щастя. Не можна уявити себе щасливим без кохання. А щастя — це те, що хвилює людину впродовж його життя. Усi  ми прагнемо любовi.

.. В. Белiнський писав: «Кохання має свої закони розвитку, свiй вiк, як людське життя. У нього своя розкiшна весна, своє спекотне лiто, нарештi осiнь, яка для одних буває теплою, свiтлою  й  родючою, для iнших — холодною, гнилою, неродючою. У кожному вiцi людина переживє любов по-рiзному. 
   Чарiвна пора юностi, пора пiзнання самих себе i довкiлля, час, коли майже до кожного приходить перше кохання. i з ним пов’язанi не тiльки першi щасливi неповторнi переживання, а й гiркi та болючi розчарування. 
   Здається, все просто. Кохання облагороджує нас, приносить щастя. Але... якби було тiльки так! Якби не iснувала, не завдавала нам мук нероздiлена любов. Що ж, кохання за грошi не купиш. Отже, тут повинне вступити в силу правило перше з численних неписаних правил кохання: якщо вже не поталанило на взаємини, зумiти вийти зi складної ситуацiї з гiднiстю. Потрiбно зумiти зробити так, щоб людину не образити, не поставити в двозначне становище перед рiдними i друзями. Тут потрiбна твердiсть i правдивiсть, але не зайвi ще й душевна доброта, такт, розумiння. 
 

              «Любить — значит жить жизнью того, кого любишь. 
                                                                               Л.Н. Толстой 
   В коханнi потрiбнi i вмiння володiти собою, i вмiння жертвувати. 
Не дорiкати, не калiчити власне життя, а спробувати перемогти почуття,  яке  чомусь виявилось непотрiбним. 
   Життя — гарний лiкар. І це дуже  добре. Не треба втрачати нi  гiдностi нi надi. Щастя не любить тих, хто пiддається вiдчаю, отруює життя собi й  iншим у помсту за кохання, яке не вдалося. 
   Справжнє кохання  починається  тодi, коли людина зрозумiє, що насолода давати вища, нiж насолода брати. Отже, потрiбно бути доброзичливим до людини, яку кохав, незважаючи нi на що!          «Любити — це єдиний смисл життя. I смисл смислiв, смисл щастя. 
                                                                                       П. Елюар 
4. Справжнє кохання здолає всi перешкоди.

   Давним-давно бiля одного iз озер Нової Зеландi жило плем’я. У вождя цього племенi була красуня-дочка Хiнемоа. Прийшов час вiддавати дочку замiж i вождь влаштував розкiшне свято, на яке запросив всiх молодих людей iз ближнiх племен. Серед воїнiв Маорi був i Тутанекай, красивий i вiдважний воїн племенi, яке жило на островi посерединi озера. Вiн спiвав i грав на флейтi так гарно, що Хiнемоа закохалась в нього, а вiн закохався в неї. Та коли Хiнемоа розповiла батьковi про свою любов i бажання стати дружиною Тутанекая, вождь дуже розгнiвався i сказан, що вона дочка вождя i має стати дружиною вождя, а не простого воїна.

— Забудь цього чоловiка. Якщо ти намагатимешся зустрiтися з ним, я замкну тебе в будинку. А якщо вiн тут з’явиться, я накажу вбити його - сказав вождь. 
   Хiнемоа була дуже нещаслива. Друзi попередили Тутанекая про погрожування вождя, і вiн не з’являвся в селi. Кожного вечора Хiнемоа приходила до озера i слухала чарiвну флейту, на якiй юнак розповiдав   їй  про своє кохання, i мрiяла про зустрiч iз ним. 
   Вождь дiзнався про це i ще бiльше розгнiвався. Вiн наказав заховати всi човни, щоб його донька не змогла попливти до свого коханого. Деякий час Хiнемоа ходила до озера, намагаючись знайти човна, який би допомiг їй попливти до Тутанекая. Та все марно. 
   Але нiщо не може перешкодити об’еднатися двом люблячим серцям. У Хiнемоа визрiв план. Вона з’єднала 6 пустих гарбузiв i зробила з них пліт. Темної-темної ночi, коли на небi не було жодної зiрочки, а мiсяць закрили густi хмари, Хiнемоа тихенько зайшла у воду i попливла до острова. В селi  було тихо. Нiхто не бачив. Але якою холодною була вода! Щось торкнулось її ноги у водi, i вона страшенно злякалась. Але нiщо не могло зупинити її. Вона пливла i пливла, аж поки не вибилася iз сил i вже не могла пливти. Вона закричала в темноту. Але нiхто не мiг допомогти iй. I раптом сама природа вирiшила допомогти об’єднатися двом люблячим серцям. 
   Вийшов мiсяць із-за хмар, і Хiнемоа побачила, що берег близько. Вона допливла до нього та стала на ноги. Раптом вона вiдчула, що вода тепла — це було гаряче джерело. Хiнемоа зiгрiлася, знайшла Тутанекая, вони одружилися i жили довго-довго в любовi та злагодi. 
   Батько Хiнемоа не змiг довго гнiватись на єдину доньку. дуже скоро вiн її вибачив і привiз на острiв багато подарункiв. А гаряче джерело,  яке  повернуло Хiнемоа до життя і надало їй сил, вiдоме в народi як джерело Хiнемоа. 
   Завдяки справжньому коханню кожна людина може витримати всi  життєвi негаразди, здолати будь-якi перешкоди. Любов — це джерело енергiї та моральної сили. Отож нехай невичерпним буде ваше джерело. даруйте свою любов людям і повернеться воно вам сторицею. Знайдiть у цьому непростому свiтi свою половину i будьте щасливими. 
                  Минуще все, любов лиш вiчна. 
                  Мiлiють рiки, душi i слова. 
                  І лиш вона пронизує сторiччя, 
                 Перецвiтає й знову ожива.