НАРОДНИЙ ФОЛЬКЛОР

(за програмою «Українське дошкілля» (Нова редакція 2022р.) (ранній вік))

 

Віршики-забавлянки, потішки, народні пісеньки

Кую-кую чобіток

Кую-кую чобіток,
Подай, бабо, молоток.
Не подаси молотка -
Не підкую чобітка.

 

 

Печу, печу хлібчик (потішка)

Печу, печу хлібчик Дітям на обідчик. Меншичкому — менший, Більшичкому — більший. Після цього, нахиляючи голівку то наперед, то назад, продовжують: Шусть у піч! Шусть у піч! Сажай — виймай, Сажай — виймай. У Ріжу, ріжу Я, куштую,— Гам!   Печу, печу хлібчик (2) (Забавлянки з ручками та пальчиками дитини. Перекладаємо ручки і кажемо:) Печу, печу хлібчик Дітям на обідчик. Перебираємо пальчики: Цьому дам, цьому дам, цьому дам і цьому дам... Вказуємо на великий пальчик:  А цьому не дам: Він хліба не місить, Він води не носить, Він в печі не палить, То я цьому й не дам...

Іде коза рогатая

(Вказівним пальцем та мізинцем імітуємо ріжки, які спрямовують до животика, шийки дитини, лоскочуємо її)

Іде коза рогатая,
Іде коза вухатая
До діточок маляточок.
Ніженьками "туп-туп",
Віченьками ""луп-луп",
Хто лиш сосочку ссе,
Молочка хто не п"є,
Того буцну прийду,
На ріжки посаджу.

 

Мишечко-шкряботушечко
Мишечко-шкряботушечко,
Не йди в поле -
Ведмідь сколе.
Мишечка не послухала,
Пішла в поле,
Ведмідь сколов:
Кіль, кіль, кіль, кіль. 

 

Ой до Нори Мишко до Нори

(укр. нар. Гра)

Ой до Нори Мишко до Нори

Та до Золотої Комори

Чорний Коточок Мишку не зловить

Мишка в Дірку Золоту Комірку

До Нори до Нори!

 

Вийди, вийди, Сонечко

Вийди, вийди, Сонечко
На дідове полечко
На бабине зіллячко
На наше подвіррячко

Вийди на квіточки
На весняні діточки
Там вони граються
Тебе дожидаються

 

Прилетіла зозуленька

Прилетіла зозуленька
З темного лісочку,
Сіла, сіла — закувала:
— Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

 

 

Пішов котик на торжок

Пішов котик на торжок,
Купив котик пиріжок.
Пішов котик на вуличку,
Купив котик булочку.
Самому чи з'їсти?
Або Марійці знести?
Я і сам вкушу,
Та й Марійці знесу.

 

Скажу вам, діти, казку

Скажу вам, діти, казку:
Приніс зайчик дров в'язку,
Поколов їх дрібненько,
Зварив кашу хутенько.
Кашка була солоденька,
Моя казка коротенька.

 

Ходила квочка

Ходила квочка
Коло кілочка,
Водила діток
Коло кліток.
Квок, квок,
Золотий клубок.

 

Ходила квочка
Ходила квочка
Коло кілочка
Та водила Дітенят-курченят.
— Оце вам, дітки,
По дві квітки,
А мені одна,
Та й та золота.

 

Ой, ти, коте сірий,

Ой, ти, коте сірий,

Вимети нам сіни,

Вимети нам сіни,

Вимети нам сіни...

Ой, ти, коте чорний,

Ой, ти, коте чорний,

Сідай в срібний човен,

Сідай в срібний човен,

Лови рибки повен...

А, ти, коте рудьку,

А, ти, коте рудьку,

Та витопи грубку,

Та витопи грубку,

Та витопи грубку...

Щоб було тепленько,

Щоб було тепленько

Твоєму серденьку,

Твоєму серденьку,

Твоєму серденьку...

 

Котику Сіренький Котику Біленький

Котку Волохатий не ходи по Хаті

Не ходи по Хаті не буди Дитяти

Дитя буде спати Котик воркотати

Ой на Кота на Воркота

На Дитинку Дрімота

(А-а а-а а-а а)              | (2)

Ой ну люлі Котку не йди на Колодку

Не йди на Колодку бо заб'єш Головку

Та буде боліти нічим завертіти

Ой на Кота на Воркота

На Дитинку Дрімота

(А-а а-а а-а а)              | (2)

Ой-люлі-люлі

Люлі-люлі-люлі

Ой на Кота на Воркота

На Дитинку Дрімота

(А-а а-а а-а а)

 

А-а-а, котки два

А-а-а, котки два,

Шарі-бурі обидва.

Один пішов на миші,

Другий дитя колише.

Спи дитино, я колишу,

Як ти заснеш, я тя лишу.

Сама піду на роботу,

Тоді прийду аж в суботу.

Спи, дитино, і вдень, й вночі,

Висипляй си карі очі.

Очі карі, як тернячко,

Личко біле, як сонечко.

Люлі-люлі, люлесеньки,

Зимна роса на пташеньки.

Ще зимніша на діточки,

Що не мають матіночки.

Гойда-гойда, гойдалини,

Підем в гори на малини.

Малинок тих назбираєм,

Зозульок тих послухаєм.

 

Водичко, водичко,
Умий мені личко,
Щоб сяяли окуляри
Червоніли щічки,
Щоб ротик сміявся,
Щоб зубчик кусався.

 

Водичко, водичко,
Помий Галі ручки,
Біленькі, маленькі,
Щоб були чистенькі.
Водичко, водичко,
Умий Галі личко,
Рум’яне та біле,
Як яблучко спіле.

 

Люлі, люлі, люлі,

Налетіли гулі,

Налетіли гулі,

Та й сіли на люлі.

Стали думать і гадать,

Чим дитятко годувать:

Чи кашкою, чи медком,

Чи солодким молочком.

Колисочка не скрипить,

А дитинка спить, спить,

Колисочка люлі-люля,

А дитиночка заснула.

Вітер в пічці не гуде,

Бо дитинка спать буде,

Пташка в саду не співає,

Бо дитинка спать лягає...

Голубочка не воркує,

Бо дитиночка почує,

Голубочок не воркоче,

Бо дитинка спати хоче...

Котик спить на пічці,

А дитинка - в колисці,

Пташка - в саді у кубельці,

А дитинка - на постельці.

Коник - в стайні на сінці,

А дитинка - в колисці,

Песик - в будці на мотузці,

А дитинка - на подушці.

Жабка спить біля водички,

Лисеня - біля лисички,

Кошенятко - біля киці,

А дитинка - біля циці.

Люлі, люлі, люлечки,

Налетіли гулечки,

Налетіли гулечки,

Та й сіли на люлечки...

 

Спи, дитино, спи

Очка зажмури –

Над тобою рідна ненька

Шепче молитви

Спи, дитино спи... | (2)

Спи, дитино, спи

Очка зажмури –

Над тобою рідний тато

Шепче молитви

Спи, дитино спи... | (2)

Спи, дитино, спи

Очка зажмури –

Над тобою мама й тато

Шепчуть молитви

Спи, дитино спи... | (2)

Спи, дитинко, спи,

Очка зажмури.

Будеш ти тихенько спати,

Над тобою твоя мати

Шепче молитви.

Спи, дитинко, спи...

 

Півник

Хто це пісеньку таку

Нам співа: "Ку-ку-рі-ку"?

Це наш півник-співунець,

Золотий гребінець.

Це він будить так діток,

Щоб вставали,

Не проспали,

Не спізнились в дитсадок.

 

Колядки, віншування

 

Маленький Ісусик не спить, не дрімає,

Своїми руками усіх обіймає —

І нашу хатину, і нашу родину,

І всю Україну.

Христос ся рождає!

 

Коляду для вас співаю,

Дай вам боже урожаю,

Щедрих нив, садів квітучих,

Зірку в небі на Святвечір

Для дорослих і малечі.

Коляда моя лунає,

Увесь світ з Різдвом вітає.

 

 

 

НАРОДНІ КАЗКИ

(за програмою «Українське дошкілля» (Нова редакція 2022р.) (ранній вік))

 

Курочка Ряба

Були собі дід і баба, була в них курочка Ряба. Знесла курочка яєчко. Дід бив, не розбив, баба била, не розбила.

Бігла мишка, хвостиком зачепила і яєчко розбила. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:

— Не плач, діду, не плач, бабо, я знесу ще вам яєчко, не просте, а золоте.

Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

 

Рукавичка

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, залізла в ту рукавичку та й каже:

— Тут я буду жити!

Коли це жабка плигає та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

— Та йди!

От уже їх троє.

Коли це біжить лисичка — та до рукавички:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

— Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

— Та вже йди!

Уліз і той. Уже їх п’ятеро.

Де не взявся — біжить кабан.

— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

— Та вже влізу, — пустіть!

— Та що вже з тобою робити, — йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, — семеро стало.

Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.

 

Колобок

Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них не було. Одного разу дід і каже:

– Бабусю! Піди у хижку та назмітай у засіці борошна, та спечи мені колобок.

Баба так і зробила. Спекла колобок і залишила на вікні, щоб простиг. А він з вікна та на призьбу, а з призьби та на землю, та й покотився дорогою.

Котиться, котиться, а назустріч йому зайчик-побігайчик:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений, На яйцях спечений, Я від баби втік, я від діда втік, І від тебе втечу!

Та й покотився. Котиться, котиться, зустрічає його вовк:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений, На яйцях спечений, Я від баби втік, я від діда втік, І від тебе втечу!

Та й побіг. Знову біжить та й біжить, зустрічає його ведмідь:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану!

Я по коробу метений, На яйцях спечений, Я від баби втік, я від діда втік, І від тебе втечу!

Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений, На яйцях спечений, Я від баби втік, я від діда втік, І від тебе втечу!

– Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.

От він і сів та й давай співати:

Я по коробу метений, На яйцях спечений...

А лисичка його гам! Та й проковтнула.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ АВТОРІВ

(за програмою «Українське дошкілля» (Нова редакція 2022р.) (ранній вік))

 

 «Я вже вдома» (В. Багірова. Золотинки)

А я дівчина-золотинка,

Я маленька українка,

Я вже вдома прибираю,

Скатертину вишиваю.

А я хлопчик-золотинка,

Батька й матері зернинка,

Я вже грядочку скопаю

І Букварика читаю.

А ми діти-золотинки,

Верховинці й верховинки,

Вмієм вчитись і співати,

Батьківщину поважити.

Лист до Чудотворця (В. Багірова)

Святий отче, Миколаю!
Мою хату не минай!
Подаруй мені потіху
І торбину, повну сміху,
І здоров'я для батьківщини,
Червону частку для України!

 

 «Гребінці» (О. Богемський)

У курчат сьогодні свято
Гребінці дарує тато.
Кожному одненький,
Зате червоненький.
І тепер малі курчата
Ку-ку-рі-кають, як тато.

 

Цуценятко ще малятко (О. Богемський)

Цуценятко
Ще малятко,
Але схоже вже
На татка:
Кого добре знає —
Хвостиком вітає.

 

Козуля (Грицько Бойко)

Кізонька-козуля
Маленька,
Кізонька-козуля
Гарненька.
Підійшла козуля
До річки
Чистої попити
Водички.

 

 

Ведмедик (Грицько Бойко)

Ведмедик товстун
У своєму ліску
За літо з’їдав
Десять бочок медку.
Та стали в ласунчика
Зуби боліть.
Реве наш ведмедик,
Ночами не спить.
Не всидить на місці,
Не їсть і не п’є…
Тут з дерева дятел
Пораду дає:
— Щоб зуби боліть
Перестали у тебе,
Щодня полоскать
Шавлією їх треба…
Одужав ведмедик.
Для хворих зубів
В городі своїм
Шавлію посадив.

Качечка (Грицько Бойко)

Качечка кряче —
Каченят не баче.
Кличе качечка курчат:
Чи не бачили качат?

 

 Синичка (В. Бойко)

Пташечка мене гука,

Вийду — зразу ж утіка.

Тільки до хати я зайду,

Вже виспівує у саду.

Винесу їй хлібця, сала,

Щоб і завтра заспівала.

Сонечко (Василь Верховинець)

Сонечко, сонечко,

Виглянь у віконечко,

Усміхнись,

До діток малесеньких

Своїм ясним личеньком

Посміхнись.

Їжачок-хитрячок (Платон Воронько)

Їжачок-хитрячок
Із голок та шпичок
Пошив собі піджачок.
І у тому піджачку
Він гуляє по садку.
Натикає на голки
Груші, яблука, сливки.
І до себе на обід
Він скликає цілий рід.

 

День Матері (Гаєцька Ольга)

Мамо найдорожча,
Мамочко єдина,
Щирі побажання –
Від доні, від сина.
Квіточок пахучих
Принесли багато
В цей травневий ранок,
У велике свято!

 

Мама (Гринько Варвара)

Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати,
Матінка,
Матуся,
Мама,
Мамонька,
Мамуся!
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!

ВЕДМІДЬ (Гринько Варвара)

Буркотливий, вайлуватий
Ходить лісом дід кудлатий.
Одягнеться в кожушину,
Мед шукає і ожину.
Літом любить полювати.
Взимку – у барлозі спати.
Як зачує він весну,
Прокидається від сну.

Миколаю (Наталя Гуркіна) 

(для хлопчика)

Миколайчику прийди,
Подарунка поклади!
Бо я був слухняним,
Чемним і старанним.

(для дівчинки)

Миколайчику прийди,
Подарунка поклади!
Я була слухняна,
Чемна і старанна.

Різдвяна зірочка (Наталя Гуркіна) 

Зірочка на небі
Ясно засіяла,
Із Різдвом Христовим
Людство привітала.

Віра і надія
В серці оселились,
Пастухи Ісусу
Щиро помолились.

Хоч віки минули –
Зірочка ця сяє!
Із Різдвом Христовим
Нас щорік вітає!

КАЛАЧІ (Г. Демченко) Пісня-гра

Я печу, печу, печу 
Діткам всім по калачу. 
Зверху маком потрушу, 
В піч гарячу посаджу.

Випікайтесь, калачі 
У натопленій печі! 
Буду Васю, буду Нату 
Калачами частувати!

ЯЛИНКА (Г. Демченко)

Що за гостя в нас така:
І зелена, і струнка,
Сяє зірка угорі,
На гіллячках ліхтарі,
І ростуть на ній не шишки, 
А цукерки та горішки?

 

ВОДИЧКА (Г. Демченко)

Наберу з криниці

Свіжої водиці,

Буду умивати,

Буду промовляти:

— Водичко, водичко,

Умий Олі личко,

Рожеве та біле,

Як яблучко спіле!

КУРОЧКИ (Н. Забіла)

На подвір'ї курочки —

Ціпу, ціпу, ціп!

Ось Маринка й Юрочка

Кришать ціпкам хліб.

Ціпки бачать кришечки,

Дзьобики — тук-тук!

Весь шматок — ой лишенько! —

Вихопили з рук!

 

 

СОРОКА-БІЛОБОКА (Н. Забіла)

У сороки-

Білобоки

П'ять малят-сороченят.

Усі чисто

Хочуть їсти.

Треба всім їм дати лад.

От сорока-

Білобока

Поскакала на поріг

І до хати

Працювати

Поскликала діток всіх.

Цей, здоровий,

Носить дрова,

Той, швидкий, пшоно товче...

Третій в чашку

Цідить бражку 1,

А малий млинці пече.

Тільки п'ятий

Хоче спати,

Помагати не біжить,—

У садочку

В холодочку

Ліг на травці та й лежить.

У сороки-

Білобоки

Все вже зроблено як слід.

Вся родина

Й господиня

Посідали за обід.

Ті — до кашки,

Ці — до бражки,

Ще й млинців

по п'ять, по шість.

А ледаче

Хай поплаче! —

Хто не робить, той не їсть.

Як почув це братик п'ятий,—

Не схотів на травці спати,

Аж підскочив:

— Як це так?!

Ви — в господі,

Я — в городі,

До роботи я мастак!

Ось він в полі

Бараболю

Обгортає залюбки,

До городу

Носить воду,

Поливає огірки,

Ще й на вишню

На найвищу

Лізе ягідок нарвать.

Вже й приносить

Вишень досить,

Щоб усіх почастувать.

І сорока-

Білобока

Не нахвалиться сама:

— В мене діти

Працьовиті,

Зовсім ледарів нема!

Вмиєм, діти, личка! (Р. Завадович)

У зеленім лузі

Там блищить криничка

— Вмиєм, вмиєм, друзі,

Оченята й личка!

Вмиєм чисто ручки,

Вмиєм чисто ніжки,

Щоб здоров’я мати,

Наче ті горішки.

Котик волохатий,

Білий і вусатий,

Миється лапками,

Поки ляже спати.

На бистренькій річці,

Поміж осокою,

Стадо гусеняток

Миється водою.

Навіть ніжні квіти

Мають гарну звичку:

Рано-вранці влітку

Миють в росах личко.

Хлюп, хлюп, хлюп, водичка,

Вмиєм, друзі, личка,

Вмиєм ручки, діти,

Щоб цвісти, мов квіти!

 

 

 

 

 

 

 

 

 Няв-няв  (Іваненко Оксана)

 Якось уранці забула маленька дівчинка налити молока в миску своєму котеняті. Котенятко було голодне. Воно хотіло попросити молока у дівчинки. І раптом забуло, як треба просити. Вибігло воно на подвір’я і гірко заплакало.

На подвір’ї  зустріло корову.

–       Чого ти плачеш, бідне котенятко? – питає корова.

–       Ну, як же мені не плакати, – каже котенятко, – я таке голодне, а не знаю, як попросити їсти.

–       Та це дуже просто, – каже корова, – я тебе навчу. Ти скажи: му-у-у, тебе й нагодують.

–       Ні, каже котенятко, – це корови так просять. І побігло далі.

Коло воріт стояло лоша.

–       Чого ти плачеш, бідне котенятко?

–       Як же мені не плакати? – каже котенятко. – Я голодне, а не знаю, як просити їсти.

–       Це дуже просто, – каже лоша, – скажи: гі-гі-гі, тебе й нагодують. Я завжди так прошу.

–       Ні, – каже котенятко, – це коні так просять, котенятка інакше повинні просити. І побігло далі.

А назустріч йому півень.

–    Котятко, котятко, чого ти плачеш?

–       Та як же мені не плакати, – каже котеня, – я їсти хочу дуже, а не знаю, як треба попросити.

–       Ну, я тебе навчу, – каже півник, – ти закричи: ку-ку-рі-ку – ось і все. Я завжди так прошу.

–       Ні, – каже котенятко, – це тільки так півники співають. І побігло далі.
Прибігло до комори. А звідти назустріч йому виходить великий чорний старий кіт.

–    Чого ти, котенятко, плачеш?

–       Як же мені не плакати – їсти дуже хочеться, а я забуло, як попросити їсти.

–       Та ти скажи: няв-няв, – відповідає чорний кіт.

Згадало котенятко, зраділо і побігло просити до дівчинки.

–       Няв-няв, – занявчало воно так голосно, ніби старий чорний кіт.

–       Що я наробила? – схопилася дівчинка. – Я ж забула молока котеняті дати. Взяла мисочку і аж по самі вінця молоком налита.

А котенятко все вилизало. 

Котики вербові (А. Камінчук)

Сонце по діброві
Ходить, як лисичка.
Котики вербові
Жмурять жовті вічка.

Вже не хочуть спати,
Хоч і трішки сонні.
Гріють лапенята
На яснім осонні.

 

 

 

 

 

ЛАСТІВКА (А. Камінчук)

— Ластівочко сизокрила,
Звідкіля ти прилетіла?
— Прилетіла я порану
Із-за моря-океану.
— Що ти діткам принесла?
— Сонця, ласки і тепла!

Їжаки (Тамара Коломієць)

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І сказали:
— Ми — пеньки,
Наросли у нас грибки,
Як горбки.

Два веселі їжаки
Позгортались у клубки
Під голки
І сказали:
— Ми — грудки…
Ну, а може,— будяки…
Ну, а може,— їжаки
Все-таки?..

Прислухайтеся, хто як кричить (М. Пономаренко)

"Няв-няв-няв!" - муркоче киця.

"Гав-гав-гав!" - завів Сірко.

А яка домашня птиця промовляє

"Ко-ко-ко"?

Хто на лузі "Му-у-у!" гукає?

Хто "Тьох-тьох" співа в садку?

Хто так сонце зустрічає:

"Ку-ку-рік! Ку-ку-рі-ку"?

ПІВНИК-ДУДАР (П. Король)

Півник грає на дуду
В черешневому саду.
Я до півника іду
Разом грати на дуду.

 

 

ПРОСТУДИЛАСЯ ВЕСНА (П. Король)

Простудилася весна,
Громом кашляє вона.
Прийде сонечко ясне
І простуду прожене.

ТРИ ЛИСИЧКИ (П. Король)

Три лисички, три сестрички
Миють лапки, миють личка.
Не виводить тато-лис
Їх невмитими у ліс.

ВИВІРКА (Світлана КУЗЬМЕНКО)

З гілки на гілку вивірка скаче.
Скочить на землю неначе м'ячик:
Хвостик пухнастий та бистрі ніжки.
Вивірка дуже любить горішки.

Грушка (М. Луговик)

У садку –

Рясні калюжі:

тут недавно дощ

пройшов.

Придивився –

хвостик груші

вигляда,

щоб я знайшов.

Над кущем літає хрущ (Володимир Лучук)

На подвір’ї
зелен
кущ.
Над кущем
літає
хрущ.
Ми прибігли
до куща.
Над кущем
нема хруща.

Соняшник (О. Орач)

На осонні соняшник
підроста,
голову за сонечком
поверта.

Дивиться він сонечку
просто в очі –
щось до мами-сонечка
мовить хоче.

 

 

 

Півник (О. Павленчук)

Любить наш півник

Усім на світанку

Гречно бажати

Доброго ранку:

Курочці й гусочці

Свинці і качці

Котику Мурчику

Та ще й собачці.

МАШИНА (В. Паронова)

„Бі-бі-бі”, вона співає,

хатку на колесах має.

Є у неї фари-очі,

Ними світить серед ночі.

Зайчик (Сергій Павлович)

На землі сніжок лежить,

Зайчик по сніжку біжить.

Мерзнуть вушка,

Мерзнуть лапки,

Бо без валянців

Та шапки. Ой!

ЩО Я ЛЮБЛЮ (МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА)

Люблю матусю, батька люблю,
Люблю хатину рідну свою,
І рідну школу і вчителів,
Село, де вперше сонце зустрів.
Люблю в криничці блакитну глиб,
І лан, що родить для мене хліб,
Садок, з якого грушки несу,
Горбок, де білі вівці пасу.
Бо ті горбочки, лани, ліси —
Для мене повні добра й краси,
Бо все, що бачу навколо я, —
То люба, рідна моя земля!

Котик (МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА)

Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький, —
Гарний Мурчик
мій маленький.

 

 

 

Святий Миколаю (Марійка Підгірянка)

Святий Миколаю,

Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.
Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок багато
Читати у свято.

ГРИБ (К. Перелісна)

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб! 
Отакий товстезний, 
Отакий грубезний, 
Бриль на голові,
А нога в траві. 
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

БІЛКА (К. Перелісна)

Білочка, білочка
В нашім дворі!
“Де твоя хатка?”
— “Там у горі”.
“Білочко, білочко, що ти їси?
Чом ти хоч трішки
Нам не даси?”
Сердиться білочка:
“Їм я горіх.
Та вам не дам я,
Мало на всіх.”

РАВЛИК (К. Перелісна)

Онде равлик повзе,
Свою хатку везе.
Хатка в равлика чудна —
На спині вона.
Коли равлик спочиває,
Ріжки й ніжку в ній ховає.

Чапля (К. Перелісна)

Диба чапля по болоту —
Чапу-чапу! Чап-чалап!
Поглядає, чи немає
Де малих зелених жаб.
Враз пригнулась,
Дзьоб розкрила,
Щоб відразу ухопить,
А з-під ніг у неї жабка –
Стриб! І зникла в одну мить!

Черевички (К. Перелісна)

От, недобрі черевички,
Завжди лізуть до водички!
Неслухняні вони дуже,
Все шукають де калюжі…
Хлюп! Та хлюп! І вже брудні, –
Горе мамі і… мені!

Сміливці (Наталка Поклад)

 Чим горобчики гордяться?

Тим, що кішки не бояться.

 Кішка: — Няв!

Горобчик — пурх!!

От і весь козацький дух.

Літо (Наталка Поклад)

Сонечко пече,
річечка тече,
зайчик скік та скок -
швидше в холодок!
Жабка із води:
- Таж ходи сюди! -
Зайчик вушком — трусь:
- Я води боюсь!..

ЗЛАМАВСЯ КРАНИК (Наталка Поклад)

Що, дитиночко, за диво?
Плачуть очка вередливо.

Плачуть очка усі дні —
І робочі, й вихідні.

Плачуть очка кожен ранок…
Може, в них зламався краник?

Сонечко (Олена Пчілка)

Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти,
Бабуся зіллячко несе...

Веселики-журавлі (Степан Пушик)

Що несете на крилі?

Чи то радість?

Чи то сміх?

Може, снігу повен міх?

Щоб усе цвіло й росло!

Журився їжачок (П. Ребро)

Ой, журився їжачок,
Що багато колючок
На його свитині.
Не було б тих голочок –
Він катав би діточок
День і ніч на спині!

Веселий сніг (Оксана Сенатович)

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки —
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма:
— Ой зима,
зима,
зима!

ПОРОСЯТКО (І. Січовик)

Поросятко хоче їсти,
Не знаходить собі місця.
Каші я йому зварю.
Поросятко скаже:
– Хрю!

ПАВУК (І. Січовик)

Серед ночі чути стук.
- Хто це стукає?
- Павук.
- Що майструє цей дивак
В пізню пору нашвидку?
- Для гостей‚ для мух‚ гамак
Він розвішує в кутку.

ЗОЗУЛЯ (І. Січовик)

Кує зозуля у садку:
– Ку–ку, ку–ку, ку–ку!
Тобі – привіт, мені привіт,
Бажає жити нам сто літ.

 

 

 

ТАЄМНИЦЯ (Р. Скиба)

Мишка мишці розказала,
Де лежить шматочок сала.
Не дістати того сала,
От тому і розказала.

Гарбуз (Михайло Стельмах)

Трипудовий гарбуз
На городі
Загруз.
А на цей гарбуз
Сів з дітьми
Чорногуз.
Каже він до діток:
— Сіли ми
На горбок.—
І не зна чорногуз,
Що він сів
На гарбуз.

Капуста (Михайло Стельмах)

Ми капусту роздягали,

Сто одежинок знімали,

А одежинки оці

Підуть нам на голубці

Кіт (Михайло Стельмах)

Біля річки на пісочку
Кіт зиркує з-за пеньочка,
Кіт у воду заглядає,
Тяжко думає-гадає:
"Як би рибу так зловити,
Щоб і ніг не замочити?".

КОЗЕНЯТА І ВОВК (К. Ушинський)

Була собі коза, зробила вона в лісі хатину і привела діток. Щоденно ходила коза в ліс по траву. Сама піде, а дітям ве лить замкнутися і нікому дверей не відчиняти. Вернеться коза додому, постукає ріжками в двері і заспіває:

Козенята, дітоньки,

Одімкніть хатиноньку!

Ваша мати прийшла,

Молока принесла.

Козенята почують матір і одмикають їй двері. Вона наго дує їх і знову йде пастись. Одного разу підслухав вовк, як коза співала і, коли вона пішла в ліс, підійшов до дверей ха тинки і заспівав грубим-грубим голосом:

Ви дітоньки, козеняточка,

Відімкнітеся, відчинітеся!

Ваша мати прийшла,

Молока принесла.

Козенята послухали і кажуть: «Чуємо, чуємо! Не маминим голосом співаєш: мати співає тонше, вона не так промовляє»,- і не відчинили вовкові дверей.

Так і пішов вовк ні з чим. Прийшла коза і похвалила діток за те, що її слухають: «Розумні ви, дітоньки, що не відчинили вовкові, а то він би вас із'їв».

Ріпка (І. Франко)

Був собі дід Андрушка, а в нього – баба Марушка, а в баби – донечка Мінка, а в дочки – собачка Хвінка, а в собачки – товаришка, киця Варварка, а в киці – вихованка, мишка Сіроманка.

Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку. Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова…Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, – каже, – нашу ріпку рвати!» Пішов він на город – гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, – мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дід бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!»

Пішли вони на город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда – за плече. Тягнуть, аж піт тече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»

Пішли вони на город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда – за сорочку, дочка бабу – за торочку. Тягнуті, руками, упираються ногами.

Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»

Пішли вони на город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда – за сорочку, дочка бабу – за торочку, собачка дочку – за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварочко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!»

Пішли вони на город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда – за сорочку, дочка бабу – за торочку, собачка дочку – за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»

Пішли вони на город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда – за сорочку, дочка бабу – за торочку, собачка дочку – за спідничку, киця собачку – за хвостик, мишка кицю – за лапку.

Як потягли – та й покотилися.

Упала ріпка на діда Андрушку, дід – на бабу Марушку, баба – на дочку Мінку, дочка – на собачку Хвінку, собачка – на кицю Варварку, а мишка – шусть у шпарку!

 

Киця (Іван Франко)

Плакала киця на кухни,

Аж їй очиці попухли.

«Чого ти, киценько, плачеш,

Їсти чи питоньки хочеш?»

«Їсти ні пити не хочу,

З тяжкої жалості плачу.

Сам кухар сметанку злизав,

На мене, кицюню, сказав.

Хтів мені лапки побити,

Чим же я буду ходити?»

«Скажи ж нам, киценько мила,

Як ти ся в нього просила?»

«Я му сказала: Ой пане,

Най тобі жаль мене стане!

Не бий ти кицю мізерну,

Я тобі шкоду поверну,

Настане ранок майовий,

Піду я в поле на лови;

Походжу мало чи много,

Зайчика зловлю малого,

Тобі принесу живого.

Воробці в стрісі укриті

І перепілонька в житі,

Все те моя буде здобич,

Сли мені буби не зробиш.

А як полуднє настане,

Пригріє сонце весняне,

Скриються зайчики й птахи,

Я влізу в воду по пахи,

Я всі броди переброджу,

Вже ся на хитрість спроможу,

Вже ся спроможу на шутку,

Наставлю хвостик, як вудку,

Наловлю рибок я много,

А все для тебе, їй-богу!»

ОКРАЙЧИК (М. Чепурна)

Мама з полечка прийшла
І гостинець принесла:
В полі зайчик чеберяв,
Нам окрайчик передав.
Хто до крихти з’їсть окрайчик,
Буде бігать, наче зайчик.

ВЕСНЯНІ ВІРШІ (Галина Чорнобицька)

Хлопчик дощика просив,

Щоб травичку заросив.

Хай росте густа травичка,

Зелененька шовковичка.

Хай цвітуть барвисті квіти,

Щоб весні раділи діти.

М'ячик (Галина Чорнобицька)

Скаче м'ячик

По підлозі.

По підлозі

Й на порозі,

А тоді у двері —

Хвіть!

Ой, ловіть його,

Ловіть!

Доганяйте,

Зупиняйте,

І дитині

В руки дайте!

КУБИКИ (ГАЛИНА ЧОРНОБИЦЬКА)

Гарні кубики я маю,
ТАТО й МАМА
Вже складаю.
Незабаром я навчусь
Скласти з кубиків:
ДІДУСЬ.

Хмарка йшла на іменини (Григорій Чубай)

Хмарка йшла на іменини

До сестрички, до хмаринки

В подарунок дощ несла

Й ненароком розлила.

Курчатко. (Корній Чуковський)

Було собі на світі курчатко. Воно було маленьке. Ось таке.

Але воно думало, що воно дуже велике, і гордовито задирало голову. Ось так.

І була в нього мама. Мама його дуже любила. Мама була ось така.

Мама годувала його черв’яками. І були ці черв’яки ось такі.

Одного разу наскочив на маму Чорний кіт і погнав її геть із двору.

І був Чорний кіт ось такий.

Курчатко залишилось коло паркана само.

Коли це бачить воно: злетів на паркан гарний півень, витягнув шию ось так і щосили загорлав: «Кукуріку!» Ще й поглянув гордовито на всі боки: «Чи я не молодець? Чи я не співець?»

Курчаті це дуже сподобалося. Воно теж витягнуло шию ось так.

І щосили запищало: «Пи-пі-пі-пі! Я також молодець!» Але спіткнулося й гепнулось в калюжу. Ось так.

У калюжі сиділа жаба. Вона побачила його і засміялася:

«Ха-ха-ха! Квак-квак! Ну й співак! Ну й співак!»

А жаба була ось така.

Тут прибігла до курчатка мама. Вона пожаліла й приголубила його. Ось так.

Метелик. (М. Щербак)

Метелик  срібновійний,
Веселий  і  меткий
Квітки  цілує  в  вії
І  в білі  пелюстки.
А  як  вечірня  втома
Огорне  теплим  сном,
Метелик, наче  вдома,
Ночує  під  листком...

Сніг летить (Валентина Юрченко)

Сніг летить, і вітер віє,

сонце світить, а не гріє.

Під дверима кіт сидить

і від холоду тремтить.

Та дарма, що в кожушку,—

лапки мерзнуть на сніжку.

— Ой, няв-няв! — пустіть, змерзаю!..

Та ніхто не відкриває.

А у будці — пес кошлатий,—

там Рябкові, як у хаті.

Хай і вітер завиває,

а Рябко собі дрімає.

Раптом чує — няв-няв-няв!

Голос Мурчика пізнав,—

змерз, дрижить увесь Мурко,

й пожалів його Рябко.

— Гав-гав, Мурку!

Йди сюди, заховайся від біди!

І Рябка послухав кіт,

бо в них дружба з давніх літ,

змалку вкупі виростали,

разом у дворі гуляли,

влітку гралися обоє на траві,

як діток двоє.

Кіт Мурко умить охоче

до Рябка у будку вскочив,

там гарненько обтрусився,

і зігрівся, й обсушився,

муркотів він у подяці

тому другові — собаці,—

пес котячу пісню слухав

і лизав кота у вухо.