Літературний салон "Недоспівана пісня В.Симоненка"

                                                                   Літературні свята у школі

                                                                 Поетичний салон (7 – 8 класи)

Тема. Недоспівана пісня Василя Симоненка

Мета: збагатити уявлення школярів про творчий доробок В.Симоненка;  розвивати естетичні почуття, емоційну сферу дітей, творче мислення, навички художнього читання; виховувати патріотичні та громадянські почуття

Епіграф:

 Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло…

В.Симоненко

Обладнання: портретні зображення В.Симоненка, виставка книг поета, музичне оформлення.

 

Хід заходу

1-ий ведучий (на тлі ліричної мелодії)

Вам доводилося бачити, як падає зірка? Гайне високим небом – і згасне, не долетівши до землі. То – метеор, посланець космосу, що завжди згорає в повітрі, котрим дихаємо, аби на мить нам стало так невимовно гарно і трішечки сумно – лагідної серпневої ночі.

2 –ий ведучий

Ось таким метеором промайнув рідним небосхилом Василь Симоненко.

3-ій ведучий

Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.

 

Моє життя – розтрощене корито,

І світ для мене – каторга і кліть…

Так краще в тридцять повністю згоріти,

, шанобливе ставлення до поетичного слова Василя Симоненка.

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

4-ий ведучий

Двадцять вісім земних його літ – вибух творчого неспокою – вмістили так багато  доброго і щирого…

5-ий ведучий

Люди – прекрасні.

Земля – мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в’язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться

Бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло  ожити

І жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

 – Їх на землі не було.

1-ий ведучий

Як безмежно багато страждань вмістило його коротке, як спалах блискавки, життя! Як тяжко він страждав від тих заздрісно-лютих людців, які повільно вбивали його – морально і навіть фізично, які марно намагалися знищити його розвихрену й вільну, мов вітер, душу.

 

2 –ий ведучий

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

 

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині  знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

 

Як мені даровано багато,

Скільки в мене  щастя, чорт візьми! –

На землі  сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

3-ій ведучий

Як безмежно багато любові до людей, до рідної землі, перелитої в слово, вмістили  двадцять вісім земних його літ.

4-ий ведучий

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

 

Бігла стежка в далеч і губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, навіки  полюбились

Ніжні і замріяні  пісні.

 

В них дзвеніло щастя непочате,

Радість невимовна і жива,

Коли їх виводили дівчата,

Як ішли у поле на жнива.

 

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати  труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона  одна на цілий світ.

 

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

 

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

5-ий  ведучий

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

 

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

 

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад  прийнять на себе всі вогні.

 

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

 

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

1-ий ведучий.

 Він прийшов, щоб стати криком ХХ віку й звістити людям правду, пробудивши їх зі сну сліпучим світлом  свого горіння.

2–ий ведучий

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина, очі твої – одні.

 

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві і злі.   

 3-ій ведучий

Що я можу сказати про себе?

Ще так мало  прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені  вдається рідко, то це не  тому, що я не хочу, а тому, що  мало вмію і мало знаю.

Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя.

Ненавиджу смерть.

Найдужче боюся нещирих друзів.

 4-ий ведучий

Він любив життя. Був жадібний до життя. Поспішав жити й любити, немов  прочуваючи свою скоролетну долю.

 5-ий  ведучий

Немає смерті. І не ждіть – не буде.

Хто хоче жить, ніколи не помре.

І будуть вічно веселитись люди,

І танцювать дівчата в кабаре.

 

І в сіру ніч, коли мене не стане,

Коли востаннє римою зітхну,

Я не помру, лиш серце в грудях стане,

Схолоне кров, а я навік засну.

1-ий ведучий

13 грудня 1963 року його не стало.

2–ий  ведучий

Прощай, мій зошите!

Спасибі тобі, друже,

Що ти думок моїх

Не відцуравсь,

Що ти свої клітини

Тепло мружив,

Коли над римами я потом обливавсь.

 

Ти їх сприйняв

Без жодної огуди,

Єдиний мій читач

І шанувальник мій.

Чи сприймуть їх колись

І прочитають люди –

Побачимо.

Прощай, товариш мій.

3-ій ведучий

 Метеор щирості сліпучо зблиснув – і згаснув за обрієм. Тільки залишив по собі  слід – нетлінну жменьку до болю щирих слів:

 4-ий ведучий

Україно, п’ю твої зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

 

Україно! Ти для мене – диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися  повік.

 

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і  творю –

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

 

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті…

 

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

 

Хай палають хмари бурякові,     

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.