Літературний вечір в 4 класі « Поетичний вінок Тараса Шевченка »

 

 

 

 

Літературний вечір

проведений в 4-А класі

 

 

 

« Поетичний вінок    Тараса Шевченка »

 

 

 

 

 

 

                                                                  Підготувала і провела

                                                           вчитель початкових класів

Любімова Ольга Валентинівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературний ранок

«Поетичний вінок Тараса Шевченка»

Мета: закріпити знання учнів про творчість Т.Г. Шевченко. Розвивати мовлення, мислення, увагу, виразне читання віршів Т. Шевченка. Виховувати любов до книги, бажання читати твори Т.Г. Шевченка.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, картки з завданням, книжки з творами Т.Г. Шевченка, аудіо запис пісні.

Хід заходу

І мене в сім'ї великій.

В сім'ї вольній, новій.

Не забудьте...

Т. Шевченко

І. Організація учнів .

II. Оголошення теми та мети.

Мотивація навчальної діяльності.

Хто акровірш прочитає.

Про що піде мова - взнає.

Ти мусиш нам слівце назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати,

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?

(Д. Білоус)

Сьогоднішній захід ми  присвячуємо видатному українському поету та художнику Тарасу Григоровичу Шевченку, вклонімося світлій пам'яті поета. Перегорнемо деякі сторінка життя великого Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки та слова.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка.

Повні сил і живої снаги.

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка

III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

1. Вступна бесіда.

* На Черкащині, в селі Моринці, у родині селянина-кріпака 9 березня 1814 року народився хлопчик - майбутній великий поет та художник, сіяч розумного, доброго, вічного.  Поміркуйте, що означає слово «кріпак»?   Отже, кріпак - це людина, закріплена за паном, яка на нього працює. Пан міг кріпака продати, купити, виміняти, як річ.

* У селі Кирилівка минули дитячі роки Тараса. В селі збереглася могила його матері. яка ще молодою, знесилена тяжкою працею та нуждою, померла, залишивши осиротілих дітей. На кладовищі – могила батька Григорія Івановича, який не витерпів лихої долі і теж пішов із життя, а діти-сироти «розлізлися межи людьми, мов мишенята». Збереглася в селі хата дяка, в якій вчився малий Тарасик.

* Є в селі музей Тараса Григоровича Шевченка, пам'ятник великому поетові. А Черкащину називають ПІевченковим краєм.

2. Ознайомлення з біографією Тараса Григоровича Шевченка

(читають ведучі)

Ведуча 1:Тарас Григорович Шевченко - національний герой України. Не знати його біографію сором для будь-кого, хто вважає себе справжнім українцем. Народився поет 9 березня (25 лютого) 1814. Місцем його появи на світ було село Моринці (Київська губернія на той час). На жаль Тараса, народився він у родині кріпака, поміщиком якого був Енгельгардт. Після 2 років проживання в Моринцях сім"я Тараса Григоровича переїхала в с.Кирилівка, де він і провів все своє важке дитинство. «Важке», тому що його мати померла в 1823р., коли Тарасу Шевченку було всього 9 років. Після її смерті батько одружився вдруге, причому його обраницею була вдова, у якої було троє дітей. Не дивно, що вона недолюблювала Тараса Шевченка і ставилася до нього суворо, а часом і жорстоко. Єдиною людиною, яка ставилась до Тараса з розумінням і співчуттям, була його сестра, Катерина. Але після того як вона вийшла заміж її підтримка закінчилася. У 1825 помирає батько, а Шевченко тільки виповнилося 12 років. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке ...

Ведуча 2: Тарас Шевченко з народження любив писати і малювати. У дитинстві він часто ховався в бур'яни і на маленькому клаптикові паперу складав вірші або малював. Незважаючи на те, що він залишився сиротою, Тарас Григорович намагався знайти собі вчителів. І знаходив. Першим його вчителем був дяк, який любив випити і не раз бив Тараса з-за поганого настрою. Незважаючи на таке навчання, Тарас Шевченко все-таки зміг вивчити грамоту. Другими його вчителями були сусідні маляри, але вони змогли лише навчити Тараса Шевченка елементарним прийомам малювання. Після них Шевченко став пастухом овець, але недовго їм був, бо коли йому стукнуло 16 (у 1829р.) Його забрали в прислуги пана Енгельгардта (спочатку в ролі кухарчука, потім - козачка). Захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалася з кожною хвилиною. За цю пристрасть Шевченко не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна. Втомившись лупити Тараса і помітивши у нього талант до малювання, Енгельгардт віддав його на навчання до майстра живопису Ширяєва. Саме там Шевченку, вдавалося (коли посміхалась вдача) змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу, змальовуючи чергову статую, Тарас Шевченко познайомився з І.М.Сошенко. Це знайомство зіграло величезну роль у біографії Тараса Шевченка. Адже саме завдяки Сошенко він познайомився з Венеціановим, Брюлловим, Жуковським. Ці люди і викупили Шевченка у поміщика Енгельгардта. На ті часи це було ціле багатство. І що б отримати його, Брюллов намалював портрет Жуковського. За допомогою графа Вьельгорского був влаштований приватний аукціон, на якому продали цей портрет за 2500 рублів. Саме за цю ціну був звільнений Тарас Григорович Шевченко 22 квітня 1838р.

Ведуча 3: Не варто й казати, що почуттю вдячності Т.Г. Шевченко не було міри. Він навіть присвятив одне з найзнаменитіших своїх творів, «Катерина», Жуковскому.1840 - 1847 - період розквіту творчості Тараса Шевченко. Саме в цей час вийшли такі великі твори як: «Гайдамаки» (найбільша робота), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Природньо, що всі вони засуджувалися критикою, адже були написані українською мовою. У 1846р. поет приїжджає на Україну до Києва, де зближується з Н.І.Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у Кирило-Мефодіївське товариство. Тарасу Шевченко не пощастило - члени цього товариства були заарештовані і звинувачені у політичній зраді, за що і понесли різного виду покарання. Тарасу Григоровичу дісталося найбільше, із-за його віршів він був відправлений на заслання до Орської фортеці. Найстрашніше в цьому було не те, що він був позбавлений волі, а те, що його позбавили можливості писати й малювати, причому ніякі клопотання його друзів не змогли йому допомогти. Невеличким порятунком для нього стала експедиція по Аральському морю в 1848-1849р. Завдяки нормальному відношенню лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченко було дозволено змальовувати пейзажі узбережжя. Та щастя тривало не довго, незабаром про сприятливе відношення до Тараса Шевченка дізнався уряд, як результат – Шевченко був відправлений в Новопетрівське, а лейтенант отримав догану. Тарас Григорович перебував у Новопетровському з 17жовтня 1850р. по 2 серпня 1857р. Перебування в цьому засланні було дуже важким (особливо перший час). Через неможливість малювати Шевченко почав пробувати себе в фотографії, але це, в той час, було дороге задоволення. Тому він кинув це заняття й знову взявся за перо і написав кілька російських повістей - «Княгиня», «Художник», «Близнюки». У цих творах Тарас Шевченко дуже багато написав автобіографічної інформації.

Ведуча 4: У 1857р. Шевченка з підірваним здоров'ям звільнили. З 1858р. по 1859 р. Тарас Шевченко мешкав у Ф.П. Толстого. В 1859р. Тарас Григорович Шевченко поїхав на батьківщину. У нього відразу ж з”явилася думка придбати будиночок над річклю Дніпро, але, нажаль, не довелося – 26 лютого 1861 р. він помер. Його поховали за його «Заповітом», над Дніпром. Після своєї смерті він залишив скарб для української нації - «Кобзар».

          Ішов кобзар до Києва

Та сів спочивати:

Торбинками обвішаний

Його провожатий.

Мале дитя коло нього

На сонці куняє.

А тим часом кобзар

Ісуса співає.

IV. Сторінками творчості Т.Г. Шевченка.

1. Робота з виставкою книт.

- Діти, у кого дома є «Кобзар»? Не один вірш із цієї збірки знайшов дорогу до вашого серця. Його поетичне слово любить і ненавидить, плаче І сміється, радіє і сумує. Назвавши «Кобзарем» свою першу збірку, Шевченко підкреслив цим народність, волелюбність своєї поезії.

2. Пісенність поезії Т. Шевченка.

Пісенність Шевченкової поезії невичерпна. Багато його віршів покладено на музику.

- Діти, які ви знаєте пісні на вірші Т.Г. Шевченка?

а) Слухання запису пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

б) Виконання учнями пісні «Зацвіла в долині червона калина».

3. Читання віршів Т. Шевченка.

        « Над Дніпровою сагóю»

        «Ой стрічечка до стрічечки»

        «І досі сниться: під горою»

        «Ой маю, маю я оченята»

        «Ой діброво — темний гаю»

        «Тарасова ніч»

         «Тополя»

         «Заповіт»

         «І досі сниться: під горою»

         «І  золотої  й  дорогої» 

         «За сонцем хмаронька пливе»

          

 

 

 

 

         4. Розгляд та обговорення малюнків до прочитаних поезій

 

5. Пам'ять про поета вічна.

* Тяжке життя, переслідування, заслання далися взнаки. Здоров'я його було підірване. Боровся з недугою три роки. Помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Згодом Його тіло перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.

* Із 47 прожитих років йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом поліції. І тільки 9 років вільною людиною.

* У цьому році минає 198 років з дня народження славетного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Народ пам'ятає про свого Кобзаря, вшановує його пам'ять: ім'ям Шевченка названо парки, театри, вулиці. У нашому селищі  також названо його іменем одну із вулиць. Його ім'я у 1939 році присвоєно Київському державному університету. На майданах  міст і сіл споруджено пам'ятники поету.

* Не лише в Україні вшановують його пам'ять. Пам'ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині. Вулиці багатьох міст світу теж названо його іменем.

- Діти, якими словами поет звертався до своїх нащадків, до нас з вами?

Сьогодні , ми зібралися тут, щоб  вшанувати  пам'ять  великого  Кобзаря. Уся  поетична  творчість  Т. Г. Шевченка захоплює  і  вічно  кличе  до  себе  людей  усіх поколінь.

          V. Підсумок .

1. «Шифрувальники».

- Хто такий Т.Г. Шевченко?

Т.р.с Гр.г.р.в.ч Ш.вч.нк. - в.л.к.й.кр.їнськ.й п..т, х.д.жн.к.

2. Із розсипанки скласти строфу вірша.

(Слова записані на картках. Складаємо строфу вірша на магнітній дошці).

Зоре, тихесенько, Зійди , з, вечірняя, Поговорим, моя, горою,В неволі,  над, тобою. (Читання складеного вірша).

          3. Експрес-опитування. Технологія «Незакінчене речення».

* Тарас Григорович дуже часто називав своєю батьківщиною село... (Кирилівку)

* Ще з дитинства були виявлені у Тараса Шевченка здібності до... (малярства)

* У 1840 році Т. Шевченко надрукував поетичну збірку... («Кобзар»)

* Соціальний стан Тараса у дитячі роки... (Кріпак)

        

 

4. Складання букету Кобзареві.

* Над Дніпром височить пам'ятник-велетень. Не заростають стежки до могили великого Кобзаря, все життя і творчість якого є зразком того, як справжній митець повинен своїм талантом служити народу.

(На звороті кожної квіточки записані слова із вірша Т. Шевченка. Назвати назву вірша).

Тече. вода, качаточка, качечка,калина.

Реве, стогне, завива, верби, гне.

Садок, хрущі, гудуть, сім'я, зіронька.

Сонце, гори, чорніють,пташечка, німіє.

* На Тарасовій могилі у будь-яку пору року свіжі квіти. Ми теж сьогодні склали букет - символ нашої пам'яті, нашої любові й шани, нашої безмірної вдячності. (Діти ставлять квіти у вазу до портрета Т. Шевченка).

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани

Тебе пом'янули.

І народи Вкраїни

Заповітів твоїх не забули.

Юні друзі! Дорожіть Шевченком. Хочеться вірити, що, вступаючи в нове тисячоліття, на вашому шляху завжди будуть Тарасова пристрасть, Тарасова мужність, Тарасове невмируще слово!

 

 

 Над Дніпровою сагóю

Над Дніпровою сагóю

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився.

Що без долі, без родини

Та без вірної дружини,

І дружини і надії

В самотині посивіє!

Явор каже: — Похилюся

Та в Дніпрові скупаюся. —

Козак каже: — Погуляю

Та любую пошукаю. —

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка із гаю

Вихожаючи, співають;

Повбирані, заквітчані

Та з таланом заручені,

Думки-гадоньки не мають,

В’ються-гнуться та співають.

 

24 червня 1860 р., С.-Петербург.

* Сага - 1) заболочений вільховий гай

             2) річкова затока

 

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,

Дивуйтеся, дівчаточка,

Дивуйтеся, парубки,

Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

А з іншими вінчайтеся.

Подавані рушники...

Отаке-то козаки!

 

кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця

 

І досі сниться: під горою

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

 

Орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

 

Ой маю, маю я оченята

Ой маю, маю я оченята,

Нікого, матінко, та оглядати,

Нікого, серденько, та оглядати!

Ой маю, маю і рученята...

Нікого, матінко, та обнімати,

Нікого, серденько, та обнімати!

Ой маю, маю і ноженята,

Та ні з ким, матінко, потанцювати,

Та ні з ким, серденько, потанцювати!

 

10 червня 1859 р., Пирятин

 

Ой діброво — темний гаю

Ой діброво — темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом —

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

Білою габою —

Та й спать ляже, втомившися

Турбóю такою.

 

15 січня 1860 р., С.-Петербург. Вірш є вільним переспівом української народної пісні «Ой дуброво, дубровонько!..», яка побутувала в Галичині й увійшла до альманаху «Русалка Дністровая»

 

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить

 Та на кобзі грає;

 Кругом хлопці та дівчата —

 Як мак процвітає.

 Грає кобзар, виспівує,

 Вимовля словами,

 Як москалі, орда, ляхи

 Бились з козаками;

 Як збиралась громадонька

 В неділеньку вранці;

 Як ховали козаченька

 В зеленім байраці.

 Грає кобзар, виспівує —

 Аж лихо сміється...

 «Була колись гетьманщина,

 Та вже не вернеться.

 Було колись — панували,

 Та більше не будем!

 Тії слави козацької

 Повік не забудем!

 

Тополя

По діброві вітер виє,

 Гуляє по полю,

 Край дороги гне тополю

 До самого долу.

 Стан високий, лист широкий —

 Нащо зеленіє?

 Кругом поле, як те море

 Широке, синіє.

 Чумак іде, подивиться

 Та й голову схилить;

 Чабан вранці з сопілкою

 Сяде на могилі,

 Подивиться — серце ниє:

 Кругом ні билини!

 Одна, одна, як сирота

 На чужині, гине!

 

Заповіт

Як умру, то поховайте

 Мене на могилі,

 Серед степу широкого,

 На Вкраїні милій,

 Щоб лани широкополі,

 І Дніпро, і кручі

 Було видно, було чути,

 Як реве ревучий.

 Як понесе з України

 У синєє море

 Кров ворожу... отойді я

 І лани, і гори —

 Все покину і полину

 До самого бога

 Молитися... а до того

 Я не знаю бога.

 Поховайте та вставайте,

 Кайдани порвіте

 І вражою злою кров'ю

 Волю окропіте.

 І мене в сем'ї великій,

 В сем'ї вольній, новій,

 Не забудьте пом'янути

 Незлим тихим словом.

 

25 декабря 1845,  в Переяславі

 

Сонце заходить, гори чорніють,

 Пташечка тихне, поле німіє,

 Радіють люде, що одпочинуть,

 А я дивлюся... і серцем лину

 В темний садочок на Україну.

 Лину я, лину, думу гадаю,

 І ніби серце одпочиває.

 Чорніє поле, і гай, і гори,

 На синє небо виходить зоря.

 Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

 Чи ти зійшла вже і на Украйні?

 Чи очі карі тебе шукають

 На небі синім? Чи забувають?

 Коли забули, бодай заснули,

 Про мою доленьку щоб і не чули.

 

Друга половина 1847, Орська кріпость

 

Не гріє сонце на чужині,

 А дома надто вже пекло.

 Мені невесело було

 Й на нашій славній Україні.

 Ніхто любив мене, вітав,

 І я хилився ні до кого,

 Блукав собі, молився богу

 Та люте панство проклинав.

 І згадував літа лихії,

 Погані, давнії літа,

 Тойді повісили Христа,

 Й тепер не втік би син Марії!

 Нігде не весело мені,

 Та, мабуть, весело й не буде

 І на Украйні, добрі люде;

 Отже таки й на чужині.

 Хотілося б... та й то для того,

 Щоб не робили москалі

 Труни із дерева чужого,

 Або хоч крихотку землі

 Із-за Дніпра мого святого

 Святії вітри принесли,

 Та й більш нічого. Так-то, люде,

 Хотілося б... Та що й гадать...

 Нащо вже й бога турбовать,

 Коли по-нашому не буде.

 

Друга половина 1847,  Орська кріпость

 

 

За сонцем хмаронька пливе,

 Червоні поли розстилає

 І сонце спатоньки зове

 У синє море: покриває

 Рожевою пеленою,

 Мов мати дитину.

 Очам любо. Годиночку,

 Малую годину

 Ніби серце одпочине,

 З богом заговорить...

 А туман, неначе ворог,

 Закриває море

 І хмароньку рожевую,

 І тьму за собою

 Розстилає туман сивий,

 І тьмою німою

 Оповиє тобі душу,

 Й не знаєш, де дітись,

 І ждеш ного, того світу,

 Мов матері діти.

 

Перша половина 1849, Косарал

 

І досі сниться: під горою,

 Меж вербами та над водою,

 Біленька хаточка. Сидить

 Неначе й досі сивий дід

 Коло хатиночки і бавить

 Хорошеє та кучеряве

 Своє маленькеє внуча.

 І досі сниться: вийшла з хати

 Веселая, сміючись, мати,

 Цілує діда і дитя,

 Аж тричі весело цілує,

 Прийма на руки, і годує,

 І спать несе. А дід сидить,

 І усміхається, і стиха

 Промовить нишком: «Де ж те лихо?

 Печалі тії, вороги?»

 І нищечком старий читає,

 Перехрестившись, Отче наш.

 Крізь верби сонечко сіяє

 І тихо гасне. День погас,

 І все почило. Сивий в хату

 Й собі пішов опочивати.

 

Перша половина 1850,  Оренбург

 

І  золотої  й  дорогої 

 Мені,  щоб  знали  ни,  ве  жаль 

 Моєї  долі  молодої: 

 А  іноді  така  печаль 

 Оступить  душу,  аж  заплачу. 

 А  ще  до  того,  як  побачу 

 Малого  хлопчика  в  селі. 

 Мов  одірвалось  од  гіллі, 

 Одно-однісіньке  під  тином 

 Сидить  собі  в  старій  ряднині. 

 Мені  здається,  що  се  я, 

 Що  це  ж  та  молодість  моя. 

 Мені  здається,  що  ніколи 

 Воно  не  бачитиме  волі, 

 Святої  воленьки.  Що  так 

 Даремне,  марне  пролетять 

 Його  найкращії  літа, 

 Що  він  не  знатиме,  де  дітись 

 На  сім  широкім  вольнім  світі, 

 І  піде  в  найми,  і  колись, 

 Щоб  він  не  плакав,  не  журивсь, 

 Щоб  він  де-небудь  прихиливсь, 

 То  оддадуть  у  москалі. 

 

Перша  половина  1849,   Косарал

 

Барвінок  цвів  і  зеленів, 

 Слався,  розстилався; 

 Та  недосвіт  перед  світом 

 В  садочок  укрався. 

Потоптав  веселі  квіти, 

 Побив...  Поморозив... 

 Шкода  того  барвіночка 

 Й  недосвіта  шкода! 

 

14  сентября  1860,   С.-Петербург

 

І  небо  невмите,  і  заспані  хвилі; 

 І  понад  берегом  геть-геть 

 Неначе  п'яний  очерет 

 Без  вітру  гнеться.  Боже  милий! 

 Чи  довго  буде  ще  мені 

 В  оцій  незамкнутій  тюрмі, 

 Понад  оцим  нікчемним  морем 

 Нудити  світом?  Не  говорить, 

 Мовчить  і  гнеться,  мов  жива, 

 В  степу  пожовклая  трава; 

 Не  хоче  правдоньки  сказать, 

 А  більше  ні  в  кого  спитать. 

 

 Друга  половина  1848,  Косарал

 

 

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

 

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

 

З циклу віршів "В казематі". Датовано 30 травня 1847

 

 

 

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

7 листопада 1860 р., С.-Петербург.

 

Світає, край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

 Сонце зустрічає.

 Тихесенько вітер віє.

 Степи, лани мріють;

Між ярами над ставами

 Верби зеленіють.

 Сади рясні похилились;

 Тополі по волі

 Стоять собі, мов сторожа,

 Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

 Споконвіку вмивається,

 Сонце зустрічає…

І нема тому почину,І краю немає!

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою

Поговоримо тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила….

А над самою водою

Верба похилилась…..

 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!