Літературний вернісаж "До Лесиного віночка"

                      До  Лесиного  віночка

            (літературний вернісаж річниці від  Дня народження

                         Лесі Українки, для учнів 3 -4 класів).

Мета: ввести учнів у світ поезії відомої української поетеси Л. Українки, ознайомити  з її життєвим і творчим шляхом;  вдосконалювати  навички правильного, виразного читання; засобами  образного  слова  виховувати любов  до України, до рідної мови, світу природи.

Обладнання: книжкова виставка « Я горда тим, що Українка», портрет                  Л. Українки, мультимедійна презентація «Вона обрала собі горде ім’я – Українка», ілюстрації до творів поетеси.

                         (Слайд «Вона обрала собі горде ім’я – Українка).

Бібліотекар. Добрий день, шановні наші читачі! І знову у нас зустріч у шкільній бібліотеці. Сьогодні ми проведемо цікавий літературний вернісаж «До Лесиного віночка.   Вже стало доброю традицією, кожного року, у кінці лютого вшановувати  пам'ять видатної української поетеси - Лесі Українки. І розпочати нашу зустріч я хочу словами В. Сухомлинського, який писав:

               «Є люди, як свічки, - згорають,

                Відходять у небуття.

                Є люди, як зірки, - горять

                І світять все життя».

Велика поетеса України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь, як символ незламності і боротьби. Здійснений нею життєвий і творчий подвиг прилучив Лесю Українку до когорти сильних духом. Сьогодні ми запрошуємо вас у світ  її мудрого, красивого і сильного поетичного слова.         

               (Слайд  «Поетеса із мужнім, сильним та ніжним талантом»).

 Учениця. (Голос Лесі).   Вкраїно! Красо моя, туго моя нерозрадна, де ти? Обізвися рідна! Я чую твій голос. Пізнаю його в шепоті вітру, в пахощах чебрецю й материнки. Чуєш, нене? Це я, дочка твоя, Леся, що нареклася твоїм ім’ям священним. Я не забула тебе. І не забуду ніколи.                              

Бібліотекар.  Зима… Ось в таку пору року 25 лютого 1871 року  на Волині в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук, в місті Новоград – Волинському ( нині це Житомирщина), в сім’ї  Косачів народилася донька, яку назвали – Лариса.

                                                    (Звучить сопілка)

 Синьоока, білява дівчинка, з душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, характером сильним, волею незламною. Дівчинка прийшла у світ рівно через 10 років, як погасла свічка  Великого Кобзаря. Лариса Петрівна Косач – майбутня поетеса України, яка в майбутньому візьме собі літературний  псевдонім Леся Українка,  тобто Леся з України.

                        (Слайд  «Будинок в Новограді – Волинському…»).

 Батьки Лесі переїхали до Луцька на Кафедральну вулицю, де й досі стоїть цей будинок, а навпроти збереглося дерево, під розкішними кронами якого любила відпочивати Леся.

Учениця. Леся росла в інтелігентній, освіченій, багатодітній родині. В сім’ї Косачів  було шестеро дітей. Батько, Лесі Українки, - Петро Антонович Косач, за професією був юрист, також громадський діяч. Він дуже любив літературу і живопис. Багато уваги приділяв вихованню дітей, їх гуманітарній освіті. Леся була дуже схожа на свого батька і за характером, і вродою, і звичками.

                                      (Слайд  «Родина Косачів»).

Обоє вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, наділені силою волі. Вони обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство. Була у Лесі з батьком ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.

                  (Слайд «Олена Пчілка – поетеса, мудра мати»).

Бібліотекар.                         « Діти  - се наш дорогий скарб,

                                                 Се наша надія, се молода Україна».

                                                                                                      О. Пчілка

Я хочу розповісти вам про Лесину маму, добру і ніжну жінку. Ольга Петрівна Драгоманова – Косач – відома дитяча письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Її поезію й оповідання  добре знають діти.

          (Слайд «В дітей мені хотілося перелити свою душу й думку».

               Бібліотекар знайомить учнів з творами Олени Пчілки).

Леся  дуже любила свою маму, про все її розпитувала, а мама пояснювала, учила Лесю писати, читати, розповідала їй казки. Всі казки, які слухала Леся в дитинстві, вона пам’ятала. І коли виросла, написала чудову казку «Лісова пісня». Про лісову дівчинку Мавку і хлопця Лукаша, про їх любов, про те, як перемагає добро над злом. Коли ви підростете, то самі прочитаєте цю чудову казку. Мама співала своїй донечці пісні, а маленьким братикам та сестричкам – колискові. Леся теж складала колискові пісні, одна з них – «Місяць яснесенький», а музику до неї написав  композитор Я. Степовий.

 ( Під керівництвом вчителя музики Незвиської Л. В. дівчатка з ляльками в руках виконують  колискову «Місяць яснесенький»).

Бібліотекар.  О. Пчілка разом зі своїм чоловіком сама виховувала своїх дітей свідомими українцями, їхні діти гордилися своїм походженням, своєю історією та мовою, вважаючи її найкращою, бо рідна. І це в час заборони української мови і навіть самої назви Україна.

                                 (Слайд « В моєму серці його струни…).

Учениця. Леся з братом Михайлом, старші діти Косачів. Михайло – улюблений брат Лесі Українки, був старший від неї, всього на півтора року. До 13 років брат з сестрою були нерозлучними, гралися, вчилися, читали — робили разом все. Саме Михайло вмів читати уже в 4 роки і вчив читати Лесю, тому в чотири роки вона вже добре володіла читанням і дуже рано навчилася грамоти. В п’ять років Леся самостійно  писала коротенькі листи до своєї бабусі, та за кордон до дядька – М. Драгоманова.  У сім’ї вони мали навіть спільне ім’я «Мишолосіє». З самого дитинства і все життя вони мали одне до одного не лише братерські почуття, а були найщирішими друзями. Михайло з Лесею разом гралися, читали, любили слухати класичну музику, самі грали на різних класичних інструментах, мали спільні захоплення, проте кожен з них вибрав свій шлях у житті і став непересічною особистістю. Михайла цікавили поточні науки математика, фізика, тож в майбутньому він стане викладачем Харківського університету на кафедрі фізики.

                                      (Слайд «Яскрава особистість»)

Бібліотекар. Великий вплив на духовний розвиток  Лесі Українки мав дядько – М. Драгоманов, відомий учений, громадський і культурний діяч, який співпрацював з І. Франком. Він намагався ввести Лесю в світ культури різних народів, виховувати, як свідому громадянку. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми  ідеалами служіння батьківщині, допомагав її, як літературний критик і фольклорист, консультував з найрізноманітніших питань.

                             (Слайд « Така славная дитина, ся Леся…»).

Вчитель музики.  Дуже рано Леся почала знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми  виробами. Мати возила дітей до різних сіл і містечок. Там Леся зачаровано слухала веснянки, які селяни співали майже всім селом. Діти, особливо Леся, сприймали все це з великим захопленням. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями, це такі, як  «Подоляночка», «Зайчик», «Женчичок – бренчичок».

                        (Під керівництвом вчителя музики учні співають

                            пісеньку «Женчичок – бренчичок»).

Навесні 1882року родина Косачів перебралася на постійне проживання  до села Колодяжного. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. В цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстом кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами  мелодії тієї пісні.

 У дитячому віці  була не одна цікава подорож Лесі до тих джерел, які збагати її чудовим матеріалом, що перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Глибоке знайомство з поліською народною творчістю дало можливість Л. Українці написати  чудовий твір – «Лісову пісню». Все, що там змальовано, їй давно уже знайомо з Полісся, все те вона знала і чула ще в Колодяжному.

              ( Слайд «Я була малою горда – щоб не плакать, я сміялась…»).

Бібліотекар.  Ім’я сонячне і ласкаве – Леся. Читати вона почала в 4 роки, шестирічною навчилася  писати, а в п’ять років добре грала на фортепіано: згодом і сама складала пісні. До десяти років Леся росла і розвивалась, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом «козака». Любила Леся і серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його доглядала й обробляла. Зовсім маленькою – в шість років – навчилася шити і вишивати, а з годом  навіть взялася  мережити батькові сорочку.              

Учениця. Природа щедро обдарувала Лесю -  дала не лише поетичний хист, а й неабиякі  здібності до музики, малювання. І водночас прирекла на постійні муки від тяжкої хвороби. Коли їй було 11 років, вона не могла знати, що за її дитячими плечима вже стоїть біда.  В січні Леся пішла на річку Стер подивитися хрещення води (свято Водохреща) сильно промочила ноги  в крижаній воді і дуже заслабла.  Почала боліти права нога, яка раніше давала про себе знати, потім рука, але ніхто не підозрював, яка страшна хвороба стоїть за цим  – туберкульоз кісток.                                                 

Учень. Хвороба, яка невідступно, рік у рік, день у день, аж 32 роки, до останнього подиху, переслідувала і тихенько мучила її. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Нестерпні муки, роздираючі болі зробити Лесю стійкою, розвили в неї незвичайну силу волі, вміння витерпіти біль і горе. Про це вона напише у вірші «Як дитиною бувало…».

                   (Учениця читає  вірш Л. Українки «Як дитиною бувало»).

                                     (Слайд «Вона була, як і всі діти, тільки талановита…).

Учень. Жодного дня не сиділа  Леся за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Леся Українка дивувала  своїм часто не дитячим  сприйняттям навколишнього, думками про неправду й поневолення, в якому перебував народ. Навіть перший  вірш «Надія», написаний   9  -  літньою дівчинкою, вражає відчуттям туги за рідною країною, за волею. Тож давайте послухаємо вірш «Надія».

                                    (Учениця читає вірш «Надія»). 

                                   (Виходять маленька Леся і мама).

Леся.   Мамо.  Я вірш написала.

Мати.  Про що він, доню?

Леся.   Про квітку конвалію, про її недовгий вік. Як зірвали її в гаї та понесли на бал. Коли ж зів’яла квітка, панночка її кинула додолу.

Мати. А може і не про квітку вірш?

Леся. Може про людину!

Мати. Хотілося б послухати цей вірш.

                   (Учениця читає вірш Л. Українки   «Конвалія»).  

Мати. Ти в мене сильна. А от вірш треба надрукувати. Та гірка доля українського слова. Утискають його, забороняють. У Львові виходить журнал  «Зоря». Туди й відправимо.

Леся. Тільки от псевдоніма в мене нема.

Мати. То не біда. Як би ти хотіла підписатися?

Леся. Звичайно, Леся.

Мати. Ну, то нехай буде Леся. Леся на прізвище Українка.

Леся. І воно означатиме – Леся з України.

Бібліотекар. Це був початок.  Леся стала високоосвіченою людиною завдяки своїй надзвичайній силі волі. Перемагаючи біль, поетеса вчилася, писати свої безсмертні твори. Вперше ім’я Лесі Українки з’явилось у львівському журналі  “Зоря» в 1884році, де були надруковані вірші 13 –річної поетеси – «Конвалія» і  «Сафо».

                           ( Учень читає вірші Л. Українки «Сафо»).                         

Вчитель.  Дівчинка була дуже здібною до музики, старанно вчилася грати на фортепіано, мала добру вчительку, уважного педагога  Ольгу Олександрівну Лисенко, дружину видатного композитора, яка вміло розвивала естетичні смаки учениці. Леся чула в собі покликання музиканта. В листі до свого дядька                          Михайла Драгоманова  в 1890 році писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». Після операції лівої руки в жовтні 1883 року Леся вже не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта, дуже болісно вона прощалась з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, радощі й таємниці.

                         ( Учениця читає  елегію  «До мого фортепіано») 

Учень. Пізніше, у Берліні, Лесі прооперували ногу, але туберкульоз прокинувся у легенях, а потім вразив нирки. Через хворобу вона ніколи не вчилася в школі, однак зуміла стати високоосвіченою людиною. Самостійно вивчила  французьку, англійську, італійську, німецьку. польську, болгарську, старогрецьку, латинську мови. У 13 років була читачем бібліотеки Київського університету. У 19 років для молодшої сестри написала підручник  «Стародавня історія східних народів».

       (Слайд «У дитячому крузі…». Бібліотекар знайомить учнів з книжковою  

                         виставкою « Я горда тим, що Українка»).

Бібліотекар. « У дитячому крузі» таку назву має цикл віршів поетеси. Це такі віршики « На зеленому горбочку», «Вишеньки»,  «Літо краснеє минуло», «Мамо, іде вже зима», «Веснянка». Як ви думаєте для кого вони написані?

                                                 (Бесіда з дітьми).

Коли Леся була маленькою, вона разом з батьками і сестрами  посадила садок: яблуньки, грушки, вишеньки. Мабуть згадкою про той  садочок, про дитячі роки  і став вірш «Вишеньки».

                                    (Учень читає вірш «Вишеньки»).

 Не кожен великий письменник володіє даром писати  для дітей. А Леся зуміла, вона була ніжною в своїх поезіях, казках, поемах. Цього вона вчилася у рідного українського народу – з його казок, пісень, колисанок… Як же гарно пише вона про рідну українську природу. Давайте послухаємо вірш Лесі Українки  « На зеленому горбочку».

                          (Учень читає вірш «На зеленому горбочку»).

Тане сніг і дзвенять струмочки на початку весни. Леся дуже любила весну, коли все співає і цвіте. Про це вона написала у своєму вірші « Стояла я і слухала весну».

              (Учень читає вірш Л. Українки «Стояла я  і слухала весну»). »

                                     ( Слайд «Лесині казки»).

Бібліотекар. Леся Українка для дітей писала не тільки вірші, але й казки. Давайте пригадаємо казку про горобчика, який хотів навчитися розуму. Як вона називається?

                               ( Відповіді дітей «Біда навчить»)

• Хто її написав?
• Кого просив горобчик навчити його розуму?
• Яке прислів’я ви запам’ятали з тієї казки?

                       (поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш).

• Які казки Лесі Українки ви читали?   (Відповіді дітей).

                    (завдання прочитати казку Лесі Українки «Лелія»).

                                  Вікторина до казки  «Лелія».

• Назвіть головних героїв казки?                 (Павлусь, Лелія, Мар’яна).
• Хто такі ельфи?                     (маленькі квіточки, що живуть у квітах).                                     
• Хто така Лелія?                                                        (найстарша ельфа).
• Куди полетіли хлопчик Павлусь та Лелія?            (до панського саду).
• Про що розповіли квіти з панського саду?        (як їм важко живеться).
• Де поділася наймолодша ельфа? (її випросила Мар’яна за щиру свою роботу).
• Як жилося Лелії у Мар’яни?                                 (дуже добре).

                               (Слайд « Вічний живий голос»)

Бібліотекар.  Кажуть, щоб збагнути поета, треба піти у його край. Тож, помандруємо сьогодні у загадкове Волинське Полісся, звідки родом                        Леся Українка. Краса волинської природи та легенди почуті тут, вразили Лесю на все життя. У місячні ночі, коли ліс, що підходив до саду в Колодязному, сповнювався солов’їними співами, Леся не могла заснути. Тихо викрадалася з дому і йшла шукати мавку. Дівчинці хотілося написати про неї казку. І написала… Її дитячі мрії, спогади про мавок, лісовиків пізніше вилились у прекрасну казку волинської землі драму – феєрію «Лісова пісня».                    

              ( Учні читають уривок з драми - феєрії  «Лісова пісня»).

Бібліотекар. Ми перегортаємо останню сторінку життя видатної української поетеси - Лесі Українки. Боротьба і праця – таким був зміст її  життя.  1913 рік, Леся Українка жила у маленькому грузинському місті Сурамі. Її ставало все гірше. 1 серпня вона померла, проживши всього 42 роки, залишивши «покинутий  вогонь своїх пісень.  Тіло її було перевезено до Києва і поховано в Києві на Байковому кладовищі. Устами героїні «Лісової пісні» Леся Українка стверджує:

                         «Ні, я жива! Я буду вічно жити!

                          Я в серці маю те, що не вмирає!».

Видатні поети не залишають нас. Будуть відходити віки, будуть приходити віки, пилом розвіється скороминуще, а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи в мармур, як в очі людські, в їхні надії, бо допоки живе надія – живий і народ. Тож, учімося терпінню, вірі, любові та надії в нашої неповторної Лесі!

Використана література:

1. Борис О. Лесиними стежками: виховна година // Початкова школа . – 2019. - №3 . – с. 57.
2. Булиця І. Вивчення життя і творчості Л. Українки // Початкова школа. – 2018. - № 2, лютий. – с. 17
3. Міцкан Т. Прищеплення доброти і милосердя під час вивчення творів Л. Українки: методика навчання  // Початкова школа. – 2017. - №2, лютий. – с. 22.
4. Погребець Н.О. Літературна вітальня «Стояла я і слухала весну…» // Виховна робота в школі. – 2017. - №1, січень. – с. 22.
5. Кшищак І.О. « Довго щирими словами до людей промовлятиму я…» : літературно – музична композиція до Дня народження Лесі Українки // Виховна робота в школі. – 2016. - №1, січень. – с.28.
6. Лесиними стежками : театралізоване дійство // Позакласний час. – 2015. - №1, січень. – с. 79.
7. Безсмертна донька мудрого народу // Позакласний час. – 2016. - №1, січень. – с.10.
8. Українка Л. Лісова пісня : Драматичні поеми. Лірика / Леся Українка . – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 384с.
9. Українка Леся. Вибрані твори / Леся Українка . – К. : Шанс, 2013. – 512 с.