Літературний журнал Життєві стежки Миколи Гоголя

ТЕМА Життєві стежки Миколи Гоголя

Мета: залучати школярів до скарбниці світової літератури, знайомити з духовними здобутками і художніми відкриттями М. В. Гоголя, сприяти перетворенню духовних цінностей, закарбованих у літературних творах,  індивідуальний досвід учнів, розвивати читацьку культуру та творчі здібності школярів, виховувати високі моральні якості.

Тип: літературний журнал

Обладнання: портретна галерея письменника, книжкова виставка творів М. В. Гоголя, відеофільм.

Вступне слово вчителя…

Минає 215 років від дня народження М. В. Гоголя, всесвітньовідомого майстра художнього слова, великого мислителя, нашого уславленого земляка.               Микола Васильович Гоголь…  Ці слова поєднують у собі цілий світ.

Він не тільки письменник своєї епохи, а й наш сучасник. Його творчість дає змогу глибше оцінити нашу дійсність, зрозуміти незвичайну красу і силу народного характеру, які розкриваються тільки у вільному житті, без гноблення і приниження.

Все частіше М. Гоголя порівнюють із великим українським Кобзарем –     Т. Г. Шевченком. І хоч за життя Шевченку та Гоголю так і не довелося зустрітися, але доля їх поєднала на шляхах вічності – на сторінках світової літератури.

«… Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.

В кайданах … байдуже … .

Ти смієшся, а я плачу,

Великий між друже, » - писав Т Шевченко.

Сьогодні ми перегорнемо сторінки життя геніального митця.

 

Біографія Гоголя

 

Народився 19 березня 1809 року (по старому стилю) і 1 квітня (по новому) в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в сім’ї небагатого поміщика. Дитячі роки пройшли в маєтку батьків у селі Василівка, поряд з селом Диканька, краєм легенд  та історичних переказів. У вихованні майбутнього письменника певну роль зіграв батько, Василь Опанасович, пристрасний любитель театру, автор віршів і дотепних комедій.

Після домашньої освіти Гоголь провів 2 роки у Полтавському повітовому училищі, потім вступив до Ніжинської гімназії вищих наук. Тут вчиться грати на скрипці, займається живописом, бере участь у спектаклях, виконуючи комічні ролі. Думаючи про своє майбутнє , зупиняється на юстиції.

Гоголь писав: «Після закінчення Ніжинської гімназії в грудні 1828 року я поїхав до Петербурга з надією почати широку діяльність. Службу одержати не вдалося, перші літературні проби виявилися невдалими. У листопаді 1829-го одержав місце дрібного чиновника.

Літературну популярність Гоголю принесли «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831 – 1832). У 1833-му дійшов рішення присвятити себе науковій і педагогічній роботі і в 1834-му був призначений професором на кафедрі загальної історії при Санкт-Петербурзькому університеті. Вивчення праць з історії України лягло в основу задуму «Тараса Бульби». У 1835-му залишив університет і цілком віддався літературній творчості.

Живучи в Петербурзі, Одесі, Москві, він продовжував роботу над творами. Ним усе сильніше опановували релігійно-містичні настрої, стан здоров’я погіршувався…

11 лютого 1852-го знаходився у важкому душевному стані… 21 лютого 1852 року вранці Гоголь помер.

 

Тема України в творчості М. В. Гоголя

 

Починав Гоголь як письменник, котрий глибоко ввібрав український фольклор. Надзвичайно цікавою були «Вечори на хуторі біля Диканьки». У повістях збірки є і народна пісня, і українські легенди, і прислів’я, і весільні пісні.

Українські сюжети Гоголю постачала його мати через фольклор та казки. Письменник добре володів знаннями духовного світу українського народу з його багатою уявою.

У книзі «Вечори на хуторі біля Диканьки» вперше був зображений український народ, його радощі та біди, передана чаруюча краса української пісні, природи, своєрідність народного гумору. Носіями доброго, люблячого начала є прості люди: селяни – коваль Вакула, мрійник Левко, красуня Оксана, хоробрий Грицько. Відчувається зв’язок з героями українського народу. Є в Гоголя і чаклуни: Басаврюк, чорт, що вкрав місяць, відьма Солоха. Фантастика Гоголя особлива.

У всій творчості письменника велику роль відіграє український пейзаж. Уже перші рядки «Сорочинського ярмарку» зачаровують нас. «Який чарівний, який розкішний день у Малоросії! Які томливо гарячі ті години, коли полудень виблискує крізь тишу і голубий безбережний океан, що пристрасним куполом нахилився над землею, здається, заснув, увесь потонувши у млості... На ньому ні хмаринки… усе ніби вмерло, угорі тільки, у небесній глибині, дрижить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю…»

А як натхненно і урочисто він описує українську ніч!

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дише воно. Земля вже в срібному світлі; і дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою і кинули велетенську тінь від себе. Тихі та спокійні ставки, холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черемухи і черешень боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник – нічний вітер, закрившись, зненацька цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише; все чудове, все урочисте. А на душі і безмежно, і дивно і рої срібних видінь заграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівна ніч.»

 

Гоголь – професор

 

Микола Гоголь – явище унікальне для всього світу. Геній  письменника постав на українському ґрунті, і хоч би де був він, проте ніколи не втрачав духовних зв’язків зі своєю батьківщиною.

Україна була для нього не лише місцем, де він народився, а і його мрією, джерелом натхнення, втіленням природного і вільного життя. І це привело Гоголя до великих художніх відкриттів.

Працюючи за кордоном багато років, він незмінно у всіх анкетах в графі національність писав – «українець». Слід зазначити, що в сім’ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою!

Якийсь час він бажав поселитися в Києві, найдавнішій столиці. У грудні 1833 року Гоголь писав своєму другові Михайлу Максимовичеві: «Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини та інше. Уяви, я теж думав. Туди, туди! В Київ! У старовинний чудовий Київ! Він наш, він не їхній, чи ж не так? Там і довкола нього чинилися справи старовини нашої!».

Максимович пропонував Гоголеві добиватися кафедри загальної історії в Київському університеті Святого Володимира. «Говорять, – зазначив Гоголь в тому ж листі до Максимовича, - вже дуже багато призначено туди якихось німців, це теж не так приємно. Хоч би для Святого Володимира більше слов’ян, добрих душею, як ми з тобою».

Але письменника не прийняли на роботу у Київський університет тому, що в його роду було польське коріння.

Пізніше письменнику запропонували місце професора на кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті, де він певний час працював. Гоголь був дослідником, ученим, він мав свій погляд на історію. Його лекції відзначались оригінальністю думок, в них поєднувалася науковість із захопливістю.

М. В. Гоголь – географ і історик

 

Микола Васильович Гоголь, як ніхто інший, може вважатися також істориком, знавцем народної культури та фольклору, і що важливо - педагогом географії та істориком, про що свідчать його освіта, творчість, висловлені ідеї і, до деякої міри, професійна діяльність як викладача і як літератора. А його праця «Думки про географію» перетворилась у хрестоматійну настанову, що не втратила актуальності і в наш час.

Завдяки клопотанню В. Жуковського М. Гоголь влаштувався молодим учителем історії в Патріотичному жіночому інституті в 1831 році з виконанням обов’язків викладача географії.

Під час викладання виношував ідею видати навчальний посібник з географії.

Готуючись до викладання, Микола Гоголь пише свої «Думки про географію», де викладає свої методичні міркування щодо значення географії: «Велика і вражаюча галузь географії… Чи знайдуться предмети що сильніше вражають юні уявлення? Яка інша наука може стати кращою для дітей, може швидше піднести поезію душі!».

Про успіхи М. Гоголя у викладанні географії та історії свідчить той факт, що через рік йому було підвищено платню (з 400 до 1200 рублів) та дозволено влаштувати в інститут двох сестер.

За досягнення  у викладанні Гоголя було нагороджено також у 1834 році діамантовим перстнем.

Водночас М. Гоголь займається географією не тільки як педагог, а й як популяризатор. Він уважно слідкував за новинками географічної літератури, постійно вдосконалював свої знання, підбирав видання для друку в журналі «Сучасник» переважно історичного та географічного характеру.

 

Мандрівний період життя письменника

 

Постановка п’єс Гоголя «Ревізор» спричинила хвилю невдоволення з боку дворян і чиновників , які звинувачували його в тому, що він обмовив їх в комедії. Ці звинувачування і загальне нерозуміння спонукали Гоголя виїхати за кордон.

З болем він писав:«Письменник сучасний, письменник комічний повинен подалі бути від своєї батьківщини. Пророку немає слави у вітчизні».

У червні 1836 року М. Гоголь їде за кордон, де перебував з перервами до 1848 року. За цей час Микола Васильович побував в Італії, Швейцарії, Німеччині, Франції, Нідерландах, ніде не затримуючись на довгий час, крім Риму.

Гоголь в Римі був щасливий, він провів у Італії майже 10 років. Він писав із Риму: «Ніколи я  не відчував себе понуреним у таке спокійне блаженство. Що за небо! Що за дні! Літо – не літо, весна – не весна, але краще за весну і літо, які бувають в інших куточках світу. Що за повітря! П’ю – не нап’юся, дивлюся – не надивлюся. У душі небо і рай! Ніколи я не був такий веселий, такий задоволений життям».

Виникає запитання: «За які кошти подорожував письменник, не маючи особливих статків?». Гоголь подорожував за чужий рахунок. Напрошувався до когось із заможних і багатих людей, що їхали за кордон, у компанію, і йому часто не відмовляли, адже Гоголь був гострословом, чудовим компаньйоном у мандрівці.

 

Подорож до Єрусалиму

 

У квітні 1848 року М. Гоголь вирушає у подорож до Єрусалиму.

Він обрав чи не найкращу пору для паломництва у  Святу Землю, хоч тоді це була гола пустеля.

Це тепер Ізраїль можна назвати країною «млека і меду», як сказано у Святому Письмі, - пальми, пляжі, великі плантації бананів, де кожне гроно достигає у спеціальному містечку, що оберігає плоди від сонця і пилу.

Але основною метою подорожі були відвідини Гробу Господнього.

«Я не пам’ятаю, чи молився, - згадував письменник. Мені здається, я лише радів тому, що розташувався у місці, зручному для моління і такому, що сприяє молитися. Я не встиг опам’ятатися, як опинився перед чашею, винесеною священиком з вертепу, для причастя мене».

Не міг не вразити його вид на Єрусалим з Ельонської гори, - унизу навесні зеленіє Кедронська долина, біля підніжжя гори – Гетсимонський сад із предковічними оливами і рожеві мури прекрасного міста. Можна згадати Гоголівський опис відбитку правої ступні Ісуса Хреста у храмі Вознесіння: «Бачив я слід ноги Того, хто вознісся, дивним чином вдавлений у твердому камені, неначе у м’якому воску, таким чином, що видно найменшу опуклість і впадину неймовірно правильної п’яти».

Це був момент вищого підйому релігійного відчуття Гоголя у Святій Землі. Поїздки Гоголя по святих місцях можна з повним  правом назвати паломництвом – вони завжди були для нього необхідні як і літературному, так і в духовному сенсі. І те, і інше зливалося у Гоголя, особливо в останнє десятиліття його життя, воєдино.

При цьому духовне все більше починало переважати над літературним.

Це була остання подорож у далекі світи Миколи Гоголя.

 

Пророк православної культури

 

Великою живильною силою геніальності Гоголя було християнство. Сучасні дослідження відзначають, що на нього мали великий вплив православ’я, католицтва, протестантства. Втім, християнська (Православна) складова була найпотужнішою у його творчості.

Відомо, що М. Гоголь виховувався в релігійній атмосфері. У сім’ї, де народився майбутній письменник, панував культ любові до Бога, церкви, ближнього. Наприклад, прадід по батьковій лінії – священик, дід закінчив Київську Духовну академію, а батько – Полтавську духовну семінарію. Мати Гоголя, Марія Іванівна, не раз їздила до Диканської церкви, просила Бога, щоб він послав їй дитину, і дала обітницю перед чудотворною іконою Святителя Миколи: якщо в неї народиться хлопчик, назве його іменем Чудотворця. Тож не дивно, що Микола Гоголь вважав Миколу Чудотворця своїм покровителем, й ікона з образом святителя часто супроводжувала письменника в його подорожах.

Уся творчість митця насичена духовним змістом, пройнята християнськими мотивами.

З роками питома вага християнських мотивів у творчості Гоголя помітно зростала.

У зрілий період письменник пише не тільки художню прозу, але й твори духовного змісту.

Відомо, що перебуваючи в Ніцці (Німеччина) у 1843-1844рр., Гоголь ретельно працював над творіннями святих отців і вчителів церкви. Робив багато виписок із книжок та журналів духовного характеру.

Середина 1840-их років особливий етап у житті Гоголя. У його душі відбувся справжній переворот, у цей період він усвідомив, що від духовного стану людини залежить стан суспільства взагалі.

Процесу самозаглиблення сприяла страшна хвороба, згадки про яку часто зустрічаються у листах письменника до друзів і знайомих, датованих 1845-1846 роками. Стан його здоров’я настільки погіршився, що він приготувався навіть до смерті, написав духовний заповіт, упорядкував папери.

Проте Бог подарував йому ще кілька років життя. І він усвідомив своє високе призначення – служіння Богові, а через нього і людям.

Саме  в цей період Гоголь починає працювати над книгою «Роздуми над Божественною Летаргією», в якій органічно переплелися богословська та художня сторони.

Про друк цієї книги мало кому було відомо – Гоголь хотів видати її без свого імені, невеликим форматом, пустити до продажу по невисокій ціні, тобто зробити цей твір дійсно народним, доступним для кожного.

З 1920 року ця книга перевидавалась протягом семи десятиліть, проте так і залишилась маловідомою. Про неї знає лише вузьке коло осіб: спеціалісти та біографи письменника.

М. Гоголь піднісся над інтересами реального життя й навіть власної творчості й спрямував усі свої прагнення до Небесної Батьківщини. Тож невипадково його називають пророком православної культури.

 

Книга «Вибрані місця із листування з друзями»

 

Є у Гоголя книга «Вибрані місця із листування з друзями», котра стала важливим кроком у духовній еволюції Гоголя  як людини і митця. В «Авторській сповіді» письменник наголошує на тому, що він не мав на меті підніматися на кафедру й когось повчати чи проповідувати, не виявляв гордості (з якою боровся все життя)чи самозакоханості. За його словами, він прагнув лише найсуворіше розглянути самого себе, а через себе – й людину, і світ загалом. А щодо того, чому він прийшов до Христа, Гоголь пояснював, що в Ньому він знайшов ключ до душі людини. Вивчення ж людською душі, на його думку, є надзвичайно важливою справою, сенс якої у визначенні здатності людини до високого призначення – служіння Государеві Небесному й усьому людству. У «Вибраних місцях із листування з друзями» Гоголь промовляє до читачів як рівний усім людям учень єдиного для всіх Вчителя – Христа. Він виступає тут як апостол, котрий здійснює духовний подвиг в ім’я Бога і заради своєї землі, своїх співвітчизників. Відчувши моральний занепад у суспільстві, письменник намагається знайти шляхи духовного перетворення світу.

Беручи на себе роль апостола, Гоголя відчуває в собі велику силу, дану йому Богом. І він свято вірить у те, що його слово (слово обраної людини, котра могла померти, але не померла задля високого служіння) може виправити світ, що це слово – про любов і добро – великий дар для всіх людей, яких він  сподівається просвітити й допомогти їхньому внутрішньому перетворенню.

Письменник закликає своїх співвітчизників відкрити і своїй душі ту любов, що заповів Господь. Цю любов Гоголь розуміє у біблійному сенсі: як любов до Бога і любов до ближнього свого. Людина, на думку митця, має  бути втіленням любові. Відкриття любові у собі, за словами Гоголя, має стати справою життя кожної людини – від монарха до пересічного обивателя.

Гоголь нагадує сучасникам про те, що потрібно любити свою вітчизну. Кожний мусить служити їй на своєму місці, відкривши Бога в душі. Тільки так – через власне оновлення й духовне єднання – можна, на думку митця, допомогти батьківщині. Він закликає сучасників подолати цей розрив, не боятися важких випробувань. Він звертається до людей, які потерпають від неможливості виявити свої здібності, від брутальності провінції, бездуховного оточення і благає їх не занепадати духом та зібрати всі сили для духовної боротьби. А найбільша битва, на думку Гоголя, триває в людській душі в боротьбі за людське в ній, за воскресіння великої любові.

«Вибрані місця із листування з друзями» завершують роздуми про Світле Воскресіння. Гоголь розкриває високий зміст цього свята, що полягає не в поцілунках, а передусім у тому, щоб побачити в людині найвищу цінність, щоб усе людство обійняти як брата, щоб уся країна постала як одна людина.

Цій високій меті духовного воскресіння суспільства присвятив своє мистецьке служіння Гоголь.

 

Жінки в житті письменника

 

Про Гоголя написано десятки монографій, тисячі статей. Але таємниці Гоголя остаточно й досі не розкриті. Ніхто й досі не знає, в яку жінку закохався молодий Гоголь, приїхавши до Петербурга. Що за небесне створіння, про яке він писав у листах до своєї матері? Ніхто не може дати й достеменної відповіді на те, чому Гоголь не одружився, хоча поряд із ним були такі прекрасні жінки:Анна Вієгорська, Олександра Смирнова-Россет, Зінаїда Волконська та інші.

Ось деякі відомості про цих жінок.

Олександра Осипівна Смирнова-Россет походила зі знатного роду. Її батько, француз Жозеф (Осип) Россет поступив на російську службу і багато зробив для заснування Одеси. Він одружився з вісімнадцятирічною Надією Лорер, яка по материнській лінії походила з сім’ї грузинських князів Цицианових. Під час чуми в Одесі Осип Россет помер, і Олександра виховувалась у бабусі в маленькому селі під Одесою. Спогади про ці «короткі роки щастя» в Україні поєднали її пізніше з Миколою Васильовичем Гоголем.

Вона приїхала до Петербурга, щоб отримати освіту. Вступила в Єкатерининський інститут, де була в числі кращих. Після закінчення інституту юну Сашу прийняли в число фрейлін імператриці Марії Федорівни. Як більшість «наречених  на виданні» тієї пори, вона вийшла заміж не за коханням, хоч чоловік її – Микола Михайлович Смирнов – губернатор Калуги, потім Санк-Петербурга, не був позбавлений мудрості та справедливості. В його особі вона мала не кохану людину, а лише друга і батька її дітей.

Олександра Осипівна була гарною жінкою. «Південна краса тонких, правильних ліній смуглявого обличчя і чорних проникливих очей, допитливий, вільний розум та інтерес до мистецтва, поезії, створили їй при дворі та в світі виняткове походження», - такою побачив її Аксаков. Цією жінкою захоплювались Лєрмонтов, Жуковський, Вяземський, Пушкін.

Але духовну єдність вона відчувала лише з Гоголем. Після прочитання його «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Олександра Осипівна часто співала йому українську народну пісню «Ой не ходи, Грицю, тай на вечорниці». І себе вона називала «хохлачкою», а Гоголя «хохлаком».

Саме Олександрі Осипівні судилося стати хранителькою таємниць письменника. Перед нею Микола Васильович відкривав свою душу і довіряв їй замисли майбутніх творів. Сам Гоголь зізнався Олександрі: «Любов, що виникла між нами, - висока і свята. Вона заснована  на взаємній душевній допомозі, яка в декілька разів суттєвіша всякої зовнішньої допомоги». Своїм друзям він говорив, що одна лише Россет могла його втішити в хвилини повної безпорадності.

У вищому світі ходили плітки про їхні стосунки. Мало хто вірив у платонічну любов. Дійшло до того, що Олександра Осипівна була на 2 місяці була відлучена від імператорського двору. Їх намагались розлучити, посварити. Россет дедалі говорила Гоголю, що відчуває навкруги себе згубну пастку. Чоловік вже не приховував свого невдоволення. Зустрічатись з сердечним другом стало складніше, рятувало лише листування.

Збереглось майже 70 листів «Милої Олександри», але найбільше відомими стали лише 5 з них. Цікаво, що багато сторінок «вибраних місць з листування з друзями» - «Жінка в світі», «Про допомогу бідним», «Що таке губернаторша?» - це і є листи до Олександри Осипівни.

Їхня духовна єдність була такою сильною, що Олександра Осипівна почала бачити пророчі сни стосовно свого друга. Так, в 1845 році їй наснилося спалення другого тому «Мертвих душ», про що вона розповіла Миколі Васильовичу. Олександра  Осипівна пережила друга на 30 років.

Відомий науковцям єдиний факт, коли М. Гоголь пропонував руку і серце Анні Вієльгорській. Анна була сестрою Йосифа Вієльгорського, з яким він подружився в Італії. Цей вісімнадцятирічний юнак був хворий на сухоти. Невдовзі, коли він помер, Гоголь приїхав до батьків Йосифа в Москву, й відомо, що ті вельми холодно поставились до таких відвідин. Але для Гоголя настільки важливою була пам'ять про свого померлого друга, що він попри все намагався бути в домі Вієльгорських. Він уподобав Анну, старшу сестру Йосифа, дівчину на виданні, натури тихої і доброї. І несподівано – на 39-му році життя – запропонував Анні стати дружиною. Але геній отримав відмову.

Потім, у найостанніші роки життя, Микола Васильович зблизився з Марією Синельниковою, дворянкою з Харківщини, яка доводилась йому двоюрідною сестрою.

Під час однієї з гостин у Синельникових Гоголь лишив Марії на згадку пасмо свого волосся. Невдовзі, коли він помер, Синельникова виготовила чорну траурну обручку, під коштовним камінням в якій зберігалося оте дороге пасмо. Ця обручка не  є власністю музею, але зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї. Цю унікальну прикрасу не виставлено у постійну експозицію музею, вона знаходиться у спецсховищі. 

 

«Мертві душі» як історія хвороби тогочасного суспільства

 

Таємниць у Гоголя багато. Розгадати всі загадки митця непросто. Художній світ письменника неосяжний, як Всесвіт. І чи не найбільшою таємницею лишається поема «Мертві душі», яку кожне покоління розуміє по-своєму.

На думку сучасників, книга була його безсмертям і смертю, пам’ятником як письменнику і гробницею як людині.

Особливо напруженою була робота письменника над 2 томом. Літом 1845 року в важкому душевному стані Гоголь спалює рукопис цього тому, пояснюючи своє рішення тим, що «шляхи-дороги» до ідеалу, до відродження людського духу не отримали в  романі достатньо правдивого і переконливого вираження.

На початку 1852 року був написаний новий варіант другого тому, розділи якого Гоголь читав найближчим друзям.

 Негативно відгукнувся про цю книгу Іжевський протоієрей Отець Матвій, думка якого багато значила для письменника і чиї проповіді постійного морального удосконалення визначили настрої і душевний стан Гоголя в останній період життя,

В ніч з 11 на 12 лютого 1852 року в будинку на Нікітинському бульварі, де жив Гоголь у графа А. Толстого, в стані глибокої душевної кризи письменник спалює нову редакцію II тому.

Як відомо, у II томі «Мертвих душ» Микола Васильович хотів показати перевтілення героїв з першого тому та їхнє подальше життя.

Однак, хоч як намагався автор, перетворити Плюшкіна, Ноздрьова, Собакевича, Манилова на позитивних людей,але це  не вдалося. Гоголь, як талановитий реаліст, бачив це. І в цьому був «таємний трагізм» його твору.

Це був вже час, коли Гоголь рушав у свою головну, найважчу подорож, що закінчилась у Москві 21 лютого 1852 року добровільним виснаженням організму. Великим постом, який тихо перейшов у смерть, досі нерозгадану, таємничу.

Із собору труну з тілом Гоголя винесли на руках професори Московського університету, а студенти перебрали її на свої руки, не дали поставити на катафалк - і несли, високо піднявши, до самого кладовища.

Випадковий перехожий, побачивши цей багатолюдний похорон, спитав котрогось із студентів:

-Невже все це родичі та друзі померлого?

-Так, усі ми родичі та друзі його, і з нами-вся країна, -відповів юнак, слова якого назавжди збереже історія.

 

Таємниці М. Гоголя

 

Йдучи з життя, письменник залишив світові велику загадку, яку людство розгадуватиме без нього. Проте ще більше таємниць залишив по собі Микола Гоголь,  215-річницю від дня народження якого ми святкуємо. Його постать і досі стоїть осібно в літературі. Творчість генія приваблює широкі кола читачів і дослідників. Втім він так і залишився нерозгаданим.

Про загадковість Гоголя почали говорити ще його сучасники, тим більше, що сам письменник любив огортати своє життя серпанком таємниць. Хоч скільки б ми не вдивлялися в портрети Гоголя, здається – його очі завжди щось ніби приховують. Таке враження складається, можливо, тому, що багато загадкового і містичного було і у  житті письменника.

Загадки почалися від першого для його життя. Тривалий час вважали, що Гоголь народився у родовому маєтку Василівка. За іншою версією – в дорозі біля мосту через річку Псел. Та невдовзі було з’ясовано, що він з’явився на світ у селі Великі Сорочинці, куди приїхала мати Марія Іванівна, щоб зустрітися з лікарем Трохимовським.

Не одне десятиліття тривали і суперечки щодо дати народження Гоголя. Сам письменник відзначав свій день народження 19 березня (за старим стилем). За твердженням матері, він народився саме у цей день, але запис у метричній книзі Спасо-Преображенської церкви, де хрестили Гоголя, зроблений 20 березня. Тільки через сто років після народження митця офіційно затвердили факт: 20 березня (або 1 квітня за новим стилем) вважати днем народження Гоголя.

Ще за життя письменника ширилися чутки, що він страждав                           « божевіллям». Протягом останніх 29 років життя він страждав, кажучи мовою сучасної медицини, маніакально-депресивним психозом. При цьому жодного разу не оглядався психіатром, і про наявність у нього психічного захворювання лікарі не здогадувалися, хоч близькі знайомі підозрювали це.

Свій перший припадок Гоголь пережив у Римі 1820 року, коли йому виповнився 31 рік. Свій стан він описав так: «Сонце, небо – усе це мені неприємно. Моя бідна душа навіть тут не знайшла собі місця». Проте через деякий час його настрій змінюється на діаметрально протилежний. У нього багато енергії, сил, творчих задумів, які він втілював в життя в своїх яскравих творах.

Часті припадки, втрата свідомості, особливо на тривалий час, викликали в хворобливій уяві Гоголя страх бути прийнятим за покійного і похороненим заживо. Дотепер багато хто думає, що Гоголь помер воістино жахливо. У нього нібито наступив летаргічний сон і він був похований живим.

Вчені вважають, що це не більше, ніж чутки, що спільного не мають з дійсністю. В їх появі часто винен сам Микола Васильович. Дійсно, за життя він страждав страхом поховання живим, оскільки з 1939 року, після перенесеного малярійного енцефаліту, був схильний до непритомності з подальшим тривалим сном, боявся, що під час подібного стану його можуть прийняти за померлого.

Більше 10 років він не лягав в ліжко. По ночах дрімав, сидячи або напівлежачи в кріслі або на дивані. Невипадково у своїй книзі «Вибрані місця з листування з друзями» він написав: «Перебуваючи в повній присутності пам’яті та здорового глузду, я пишу тут свою останню волю. Заповідаю не віддавати моє тіло землі до тих пір, доки не стануть явними ознаки розкладання тіла… Згадую про це тому, що вже під час своєї хвороби у мене трапилися хвилини повного заніміння життя, коли серце і пульс  переставали битись…»

Саме через ці слова на світ народилася легенда, що Гоголь був похоронений живим, що він прокинувся в труні і в паніці, прагнути вибратися, загинув від смертельного страху.

 

Смерть Гоголя

 

Хвороба Миколи Гоголя загострилася після смерті Катерини Михайлівни Хом’якової – близького друга письменника. Смерть Хом’якової 26 січня 1852 року, що сталася після недовгої хвороби, гнітюче вплинула на Гоголя. Наступного ранку після першої панахиди сказав чоловіку померлої: «Для мене все закінчилося!»

Тоді, за свідченням Степана Петровича Шериєва, друга Гоголя, він сказав перед труною покійної: «Ніщо не може бути урочистішим, ніж смерть. Життя не було б таким прекрасним, якби не було смерті».

Навряд, що коли-небуть можна буде до кінця зрозуміти, чого ж смерть Катерини Хом’якової так сильно вразила Гоголя.

Але ні в кого не виникає сумнівів, що це було дуже велике духовне потрясіння. Від чого ж помер Микола Васильович Гоголь? Це питання, не дивлячись на те, що його досліджували багато вчених та біографів, досі не має відповіді. Один із висновків: «Хворий помер від сильного виснаження з порушенням обміну речовин, через самонавіювання, що він грішний і має загинути, через вперту відмову від їжі, що привело до повної рухової та мозкової зупинки».

Всесвітньовідомий професор Дмитро Євгенович Мелехов писав: «Хвороба Гоголя не була розпізнана, в результаті отримував неправильне лікування». Відповідно до поставленого діагнозу, відразу після закінчення консиліуму 20 лютого лікар Кліменков взявся за лікування «менінгіту» тими недосконалими методами, що застосовувалися у XIX столітті. Хворого насильно посадили в гарячу ванну, а голову стали обливати крижаною водою. Після цієї процедури письменника бив озноб, але його тримали без одягу. Виконали кровопускання, до носа хворого приставили 8 п’явок, щоб підсилити носову кровотечу. Поводження з пацієнтом було жорстоким. На нього грубо кричали. Гоголь намагався опиратися процедурам, але його руки з силою заламували, заподіюючи біль…

Стан хворого не тільки не покращав, але став критичним. Уночі він упав у безпам’ятність. І о 8-й годині ранку 21 лютого, уві сні, у письменника зупинилося дихання і кровообіг. Медичних працівників поряд не було. Чергувала доглядальниця.

Лікарі застали вже труп письменника, з лиця якого скульптор Рамазанов зняв посмертну маску. Лікарі явно не чекали такої швидкої смерті.

Гоголь був похований 24 лютого 1852 року на цвинтарі Донського монастиря в Москві, а 31 травня 1931 року прах письменника перенесли на Новодівоче кладовище.

 

 

Музей – садиба в Гоголеві

 

У світі існує 4 музеї Миколи Гоголя – у Гоголевому (в минулому Василівка – родове помістя Гоголів), у Сорочинцях, де він народився, у Москві – в будинку на Нікітінському бульварі, де він помер, приватний музей к Петербурзі – у будинку графа Толстого.

Гоголево – найголовніший музей, це те місце, де Гоголь провів найбільше свого життя. Садиба Гоголів не збереглася, і в 1984 році її відновлювали з голого місця. Її відтворювали з малюнків друзів сім’ї, насамперед за малюнком художника Волкова, завдяки яким було встановлено, як були пофарбовані стіни у кімнатах. Територія музею - садиби в Гоголево – 30 гектарів, тільки ставки займають 10 гектарів. Є сад - парк.

Музей у Сорочинцях був найпершим, створеним ще у 1929 році в будинку лікаря Трохимовського, де начебто перебувала мама письменника після його народження. Під час Другої Світової Війни експонати Сорочинського музею перевезли в Полтавський краєзнавчий музей, а звідти, коли німці підійшли ближче до Полтави, всі предмети, меблі, цінності зібрали в один вагон і відправили в Росію. Дорогою вагон, який не був останнім в потягу, безслідно зник. Пошуки його вже після війни не увінчались успіхом. Безслідно зник, щоправда, значно раніше, на початку XX століття і батьківський будинок Миколи Васильовича. Племінник Гоголя Василь Головня, який успадкував спадщину, вирішив, що будівля старомодна. Вона, напевно, докучала нерозумному нащадкові.

«Чтоб почитатели творчества своего гениального дядюшки не упрекали меня в негодном отношении к дому, в коем он вырос, я решил этот дом снесть»,-  так племінник пояснив в одному з листів свою недбалість до «збереження історичної спадщини». І дім з дерев’яними колонами та ґанками, і всі флігелі було знищено. Залишилися сад і ставок. А поодаль – могила батьків Гоголя.

Заключне слово вчителя

 

Життя М. В. Гоголя – це приклад високого служіння Мистецтву.

У квітні 1976 року у Венеції відбувся міжнародний симпозіум, присвячений М. В. Гоголю на тему: «Гоголь і Європейська культура».

На цьому форумі його проголосили не тільки слов’янським генієм, а й письменником усіх народів на нашій планеті.

2009 рік проголошений ЮНЕСКО роком Гоголя.

Тому всім нам слід намагатися увійти в неповторний світ цього генія, познайомитися з його творами, тому що Гоголь дає нам усвідомлення нас самих, нашого коріння і нашої національної перспективи.