Літературно- музична композиція"І на тім рушничкові..."

 

   Тема. І на тім рушничкові…

Мета: сприяти глибокому осмисленню учнями значення рушника в житті рідного народу, виробленню духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як оберіг. Розширити, поповнити знання про традиції використання рушника, його призначення. Виховувати любов до праці, матері – трудівниці, своєї Батьківщини.

Форма проведення: літературно- музична композиція.

    Обладнання: рушники, український одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику.

           ( Сцена гарно вбрана. Виходять ведучі та оповідачка в українських костюмах.)

ВЕДУЧИЙ.

У нас сьогодні наче вечорниці,

Милують око диво - рушники,

Дівочий спів лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Добре збиратися разом, співати, гуляти ,

Про Україну - неньку розмовляти,

Дізнатись про традиції, обряди,

Культуру та історію ми завжди раді.

ВЕДУЧА.

А як же не згадать про пісню,

Сумну й веселу, радісну й тужну,

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце крає від жалю.

Скільки багатства нашого народу

В криниці мудрості не висиха вода,

Свято шанують історію роду,

Душі народної скарбниця не згаса .

(Звучить пісня про Батьківщину.)

ОПОВІДАЧКА.

День добрий, любі друзі!

Я рада вас в цей день вітати,

На світлому і радісному святі,

Що запросили і мене до хати.

ВЕДУЧИЙ.

(З рушником і хлібом звертається до оповідачки.)    

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом віншувати,

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні піде мова.

ВЕДУЧА.

Щоб людей гостинно звідусіль

Стрічали з хлібом в вишиванці,

Щоб цей рушник у день весіль

Кружляв у запальному танці.

(Ведучі вручають хліб оповідачці.)

ОПОВІДАЧКА. Дорогі друзі! Життя підпорядковано неписаним, незримим правилам, яких слід дотримуватися. А цих правил дотримувалися наші бабусі- старожили роду.

Ось, що розповіла моя бабуся. Жінки та дівчата в Україні дуже любили вишивати рушники. Вишиті рушники вважалися священними, їм поклонялися предки. Рушники берегли, передавали з покоління в покоління, як оберіг.

Оберіг- це захист від чогось небезпечного. Я хочу ознайомити вас із диво-рушником «Дерево життя». Це родинний рушник. Придивіться, який він барвистий. Такий рушник-символ радості, довголіття. Бачите, скільки тут гілочок і квіточок. Можуть бути і пташки. Це все в уяві вишивальниці. Давайте згадаємо назву інших рушників.

ВЕДУЧИЙ. Перший витканий рушник, розповідала мені мама (показує), призначався для гостей. Він висів на видному місці. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик із водою і люб’язно пропонувала свої послуги .Він називався утирачем. При зведенні житла рушниками застеляли підвалини,піднімали сволоки, а потім рушники дарували майстрам. Коли вже стіни були зведені,угорі в кутку вішали ікону, а на ній - рушник. Старі бабусі кажуть:

Лиш пам’ятати слід:

Якщо ікони не покрити

Рушником квітчастим,

То не можна нам до неї

Молитву казати.

Такий рушник називався покутним або божником.

ВЕДУЧИЙ.У книзі «Українське народознавство» я прочитав, що на Юрія, 6 травня, господарі йшли в поле з хлібом-сіллю на рушнику. Так робили й у перший день жнив.

А ще, друзі, у народі казали:

*Рушник на кілочку - хата у віночку.

*Хата без рушників – родина без дітей.

*Не лінуйся ,дівонько, рушники вишивати – буде ,чим гостей шанувати.

ОПОВІДАЧКА. Друзі, я принесла ще декілька рушників. Ось цей для посуду, лави, столу називався стирач або стирок. А цим накривали діжу з тістом, з ним ходили доїти корову. Рушники ,відповідно до призначення, виготовляли з різних ниток. Утирачі й стирники ткали з цупких ниток.

Покутники, подарункові – з тонкого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні: середу, п’ятницю або суботу. На вишитий рушник повитуха приймала немовля.

Перше дихання немовляти,

На сніжно-білім полотні,

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

ВЕДУЧИЙ. Гостюючи в тітки в селі, я дізнавсь, що є рушники, які називаються кілкові. Вони висять на кілку. Ними прикрашають картини, дзеркало. Рушники біля вікон і дверей були оберегами. Крім візерунків, тут були вишиті й слова-обереги .Є рушники - росяночки для дівчаток-школярочок,а для хлопчиків матусі вишивали рушнички, які називалися грайликами. А які рушники вишиває дітвора для  матусь?

(Звучить пісня «Вишиванка» і вірш «Вишиванка».)

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитку клала.

 

А то чорна нитка– то страждання,

А червона нитка– то кохання.

А та чорна нитка часто рвалась,

А червона нитка легко слалась.

 

Ой, піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її коло серця.

Вишиванка

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
-На, вдягайся, дочко,
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обійму
Я свою матусю.

                         (В.Крищенко)

(Виходить оповідачка і 2 ведучих.)

ОПОВІДАЧКА. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше-обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки та які були рушники, створювалася думка про жінку та її дочок. Ось погляньте, скільки рушників! А ви знаєте, скільки потрібно рушників вишити, «щоб до весілля встигнути і до заміжжя приготувати».

ВЕДУЧА. Я чула таку пісню:

У коморі сволок,

На ньому рушників сорок.

Біжіте, принесіте,

Боярів прикрасіте.

ВЕДУЧИЙ. Сорок? Та невже? І всі вишиті?

ОПОВІДАЧКА. Та ні, не бійтеся. Були вишиті й не вишиті. Одні, як ми казали, були для роботи, а другі – для врочистостей.

А цікаво дізнатися про весільний обряд, пов’язаний з рушником.

ОПОВІДАЧКА. Цікаво, тож послухайте. Довгими зимовими вечорами особливо любовно вишивала дівчина сватальні або плечеві рушники, які сватам треба буде подавати. Ось вони з тонкого полотна ( показує.)

ВЕДУЧА. Весільний рушник…Вишитий рушник на весіллі символізував чистоту й доброчесність нареченої, нареченого. Давайте ближче придивимося до цього обряду. У ньому є такі слова: «На рушник стати-вірного друга мати».Рушник молодим повинна вишивати мати. Він обов’язково має бути вишитий хрестиком, бо це символ довголіття. На ньому мати вишивала повні чаші, налиті вином, щоб легким було життя молодих. Тому по-особливому сприймаються і слова з весільної пісні:

Не впади, горошино,

На весільну стежину,                                                                                                                              Де зійшлися дві долі в житті.

В ці хвилини святкові

На яснім рушникові

Вам єднатись навік, молоді .

Іншим рушником мати пов’язує руки молодим. На ньому вишивалися голуби, щоб життя наречених було, як у голуба з голубкою, щоб рід свій продовжували:

Ваші руки мати з΄єднала ясним рушником,

Щоб не знали ви горя-розлуки

І весь вік воркували рядком.

ОВІДАЧКА. Я хочу вам показати один з епізодів весільного обряду. (Інсценізація весільного обряду)

Молоді (звертаються до батьків.)

Дозвольте, батьку, дозвольте, мати ,

На рушник вишиваний перед вами стати.

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату ,

На щасливу долю, на життя багате!                             

 БАТЬКИ.

Бог благословляє і ми благословляємо,

Жити аж до віку в парі вам бажаємо. 

Хай буде, як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі на цім рушникові.

(Батьки під мелодію беруть за кінці рушника, яким зв’язали руки, і виводять дітей-молодят.)                                                          

ВЕДУЧИЙ.А я чув, що під такий рушник ще й монети підкладають срібні, щоб пара заможно жила.

ВЕДУЧА. Мені казали, що є рушники тематичні, на яких вишиті сценки із народного життя.

Я бачила в тітки в селі такий рушник ,на якому з одного кінця вишито напис «Несе Галя воду, коромисло гнеться», а на другому кінці: «А за нею Йванко, як барвінок в’ється».

ВЕДУЧИЙ. Я вже давно мрію вишити рушничок з таким написом: «Та куди їдеш, Явтуше!»

ВЕДУЧА.А я знаю, що є така пісня «Та куди їдеш, Явтуше ».(Інсценізація пісні.)

Дівчина:Да куди їдеш, Явтуше,
                 Да куди їдеш, мій друже?

Явтух:     Не скажу!

Дівчина:Да коли ж твоя та добрая ласка, то й скажеш.

Явтух:      На базар.
Дівчина:  Підвези ж мене, Явтуше,
                  Підвези ж мене, мій друже.

Явтух:      Не хочу!

Дівчина: Да коли ж твоя та добрая ласка, то й схочеш.

Явтух:     Сідай, та скраєчку.

Дівчина:  Ой що везеш, Явтуше,
                  Ой що везеш, мій друже?

Явтух:      Не скажу!

Дівчина:  Да коли ж твоя та добрая ласка, то й скажеш.

Явтух:      Груші.

Дівчина:   Ой дай мені, Явтуше,
                   Ой дай мені, мій друже!

Явтух:      Не дам!

Дівчина:   Да коли ж твоя та добрая ласка, то й даси.

Явтух:       Візьми, та гниленьку.

Дівчина:    Обніму ж тебе, Явтуше,
                    Обніму ж тебе, мій друже.

Явтух:       Не хочу!

Дівчина:    Да коли ж твоя та добрая ласка, то й схочеш.

Явтух:        Обніми, та не задуши!

Дівчина:     Поцілую тебе, Явтуше,
                     Поцілую тебе, мій друже.

Явтух:         Не хочу!

Дівчина:    Да коли ж твоя та добрая ласка, то й схочеш.

Явтух:         Цілуй, та не вкуси!

 

ОПОВІДАЧКА. Здавна відома традиція проводжати до армії сина й вишивати йому рушник –оберіг. І, перебуваючи далеко від дому, юнак згадує рідну домівку, батьків, рушник, який вишила йому на дорогу мати.

(Звучить пісня «Два кольори».)

ВЕДУЧА. Багато тематичних рушників вишивають. Я б назвала ці рушники ювілейними .І навіть такі віршовані рядки присвятила б Чернігівщині:

Твоя краса, твоя зоря,

В душі моїй, з моїми мріями.

Навік з тобою серцем я,

Моя любов-моя земля.

(Танок «Рушники».)

(Виходять 2 ведучих і оповідачка.)

ОПОВІДАЧКА. З давніх-давен полтавські рушники, зазвичай, вишивали червоними нитками. Бо червоний колір-символ кохання, сонця, життя. А також були рушники, вишиті синіми та білими нитками. Ось подивіться (показує), типовий орнамент полтавського рушника. Це казкові квіти у вигляді вазончика-дерева життя, серед яких можна побачити щедру рослинність України, оспівану в піснях. А сила рушника в його візерунках.

ВЕДУЧА.Я бачу якісь вишиті кривульки.

ОПОВІДАЧКА. То є знак води. А де вода, там життя.

ВЕДУЧА. А ось ламана лінія – безкінечник .

ОПОВІДАЧКА. Вона розповідає про те, що життя продовжується, бо воно вічне. А чотирикутники-то символ сонця. Щоправда, квадратики можуть означати й поле, а «кривульки»-насіння. Коли, дівчата, вишиваєте, ваші думки повинні бути чистими, добрими .

ВЕДУЧА.Я бачила рушники, на яких вишито калину - символ дівочої вроди. Буває, що біля  калини вишивали  листя дуба. Мені мама казала, що це поєднання краси й сили.

ВЕДУЧА. Я прочитала, що на Київщині властиві такі кольори вишивок як білий, коралово – червоний, відтінений чорним. А для Поділля в орнаментах поєднані чорний із вкрапленням червоного, жовтого чи зеленого. Але найбільш поширені одноколірні.

ВЕДУЧА. На Буковині характерні різноманітні геометричні та рослинні візерунки Красиво вплітаються в малюнок червоний, жовтий та зелений кольори. А що символізують кольори на рушниках.

ОПОВІДАЧКА. Червона смуга - нехай подорожньому світить сонечко. Зелена барва - зустріч із добрими людьми, добрі покупки. Коричнева - щаслива дорога з чистим небом і ясним сонцем. Синя, жовта - символ здоров’я, удачі. Чорна та червона- це журба і любов.

ВЕДУЧА.

Вишиваю рушничка

Різними нитками.

Там калина молода

Й ружі з солов’ями.

І барвінку синій цвіт,

Кущ рясного глоду.

Український рушничок -

Символ мого роду.

ВЕДУЧА.

Край, де ми народились,

Де ростемо-живемо,

Батьківщиною ніжно

І з любов’ю звемо.

Рідний край

Ти - Вкраїна наша.

Різні в світі землі є,

Але ти - найкраща!

(Звучить «Пісня про рушник» та вірші про українські рушники.)

1 учень.

На рушнику, який бабуся вишивала,

Хлібину запашну я покладу.

На вишиванці квітка вже прив’яла,

А хліб- живий, його безсмертний дух,

Узор я перейму, й на чистій полотнині

Знов птахи оживуть і квіти розцвітуть.

Рушник я збережу.

Наступні покоління

Хлібину хай на ньому покладуть.

2 учень.

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

 

Покрутиться так і сяк —

Зацвіте червоний мак.

Зазирне .І там, і тут

Волошечки зацвітуть.

 

Застрибає навпрошки—

Зажовтіють колоски.

А як пройдеться поволі—

Миготять листочки в полі.

Біле поле полотняне

Рушником барвистим стане.

Оповідачка. А послухайте легенду про рушник, яку мені розказала моя мама.

Легенда

       Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в нашому народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

       Жила тоді в одному селі мати, і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони, і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати ,як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як днина, швидко минає. Померла старенька мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.

Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

ВЕДУЧИЙ.  Часто вишивка поєднується з поезією. Тарас Григорович Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, його оздобленням, деталями вишивок.

Це знайшло своє відображення в поезії Т. Г. Шевченка “У неділю не гуляла“:

 

У неділю не гуляла,

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи ,співала:

Отак вона вишивала,

У віконце поглядала…

 

Ушановуючи память Великого Кобзаря, його щиру любов до народного мистецтва, Леся Українка, уперше відвідавши могилу в місті Каневі, принесла в дарунок рушник, що вишила власноручно. Зараз його відновлено майстринями Черкащини, і він зберігається в музеї Т. Г. Шевченка на Тарасовій горі.

Народна поетеса з Печеніжина на Коломийщині Параска Шовкова, вишивала рушники і так уміла про це казати :

Хрестик до хрестика,

Нитка до ниточки–

Роза червона,

Мов справжня, жива.

 

Скільки ще в пам’яті

Співанок витече

Доки в узорі

Заквітнуть слова.

 

Ведуча.У своєму вірші “ Пісня про рушник “ Борис Олійник говорить про рушник, як про життя, сповідь, історію своєї сім’ї, своєї “красивої і сивої, як доля ,“ матусі:

 

Змахнула рукою –

Злетіли у вись рушники.

–Лишайтесь щасливі,

– і стала замисленим полем

На цілу планету,

На всі покоління й віки …

 Наш український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не чорствіє душею.  Про нього писали видатні поети, такі як: Андрій Малишко, Людмила Стрільчук, Іван Цюпа, Олесь Гончар та  інші.

(Виходять учні та розказують вірші.)

1 учень.

Коли мені тяжко буде,

Коли буде душа страждать,

Згадай матусеньку любу,

Що вчила мене вишивать.

Як згляну на той рушничок,

Що з нею ми вдвох вишивали,

Червоний із чорним стібок

Висвітлює образ твій, мамо…

Згадаю дитинства роки,

Усмішку твою світанкову,

Ніжний дотик твоєї руки,

Твоє тихе і лагідне слово.

2 учень. 

Заходжу у світлицю,

Дивлюся в куток червоний,

Там– в рушникові ряснім

Бабусині ікони .

Ще від своєї мами

Бабуся вспадкувала

Цей рушничок барвистий

В куточку з образами.

Моя родина вірить

В щасливу мою долю,.

Тому хотів би мати

Той рушничок з собою.

Щоб у житті веселім

І у тяжкі часи

Мені допомагали

Рушник і образи.

3 учень. 

Навчи вишивати мене, мамо!
І навчи мене, рідна, отак,

Щоб шиття лебеділо словами,

Промовляли волошки і мак.

Щоб у серці моєму розквітлому

Стали піснею ситець і шовк,

Щоб я вишила милому, рідному

Подарунок з вкраїнських квіток. 

4 учень.

Розвісила дружина рушники.

Хоч каже дехто: “Вже виходять з моди”.

Та чую я, як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить–

Розказує про України долю.

Розвісила дружина рушники,

Запахли в хаті трави, сонце, квіти,

І почали поля, ліси, струмки

Та вся земля зі мною говорити.  

(До учнів на сцену виходять ведучі, оповідачка та  всі учасники.)

ОПОВІДАЧКА .

Ну що ж, за празник цей чудовий

Спасибі вам і щирий всім уклін.

Спасибі на добрі, на гарнім слові,

Живіть багато, будьте всі здорові !

ВЕДУЧИЙ.      

А на прощання хочеться сказати:

Цінуйте, друзі, рушники.

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди!

ОПОВІДАЧКА.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи

Шануйте, друзі, рушники!

ВЕДУЧИЙ  .

Хай здоров’я ніколи не зраджує вам!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником!                                       

 

 

 

 

 

 

.

 

Використана література :

1. Жива вода.– 2001.– № 6.

2. Ластовенятко: Вірші, оповідання, казки/ Упор.: Н. Кир’ян.– К.: Веселка, 1995.– 79с.

3. Самоцвіти: Вірші педагогів України. У 2–х кн. Кн.1. –К. :Молодь, 1996.– 225 с.

4. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.– 2001.– № 5

5. Цюпа І.. Вибрані твори. У 2– х Т. Т.1.–К.: Дніпро, 1991.–574 с.

6. Шкільний світ. –2000.–№ 4.