Літературно-краєзнавчий захід (усний журнал) "Моя душа до тебе лине моє село моя ти рідна Україна"

  Літературно — краєзнавчий захід (усний журнал)

 

ТЕМА: Моя душа до тебе лине -моє село моя ти рідна Україна.

 

Мета заходу :   виховувати почуття гордості , поваги і любові до рідного села, до того святого місця , де ти народився і живеш. Формувати розуміння того , що  історія твого краю є часточкою історії твоєї рідної неньки України. Розширити знання учнів про історичне минуле  рідного краю, виробляти інтерес до краєзнавчо - пошукової роботи в ході зустрічі з цікавими людьми та представниками трудових колективів селища  ( склозавод, лікарня, школа, будинок культури, агрофірма та інші установи і організації). Формувати  в учнів патріотичні почуття та ростити справжніх патріотів України, які люблять і цінують свою землю.

 

Вступ: (ведучий)

 

Моя Батьківщина — це вишеньки цвіт і верба над ставком і  калина.

 Моя Батьківщина — це мрії політ , це рідна моя Україна!

Моя Батьківщина — це наша сім я, затишний куточок і хата.

Це мама, татусь , бабця дідо і , всі рідні і друзів  багато.

Моя Батьківщина — ліси і поля , від них у нас радість і сила.

Це та найрідніша святая земля , що кожного з нас народила.

Моя Батьківщина — це злагода й мир, та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір, й дитинство моє світанкове.

 

Пісня про Україну Музика і слова  О. Пономарьова (Заспіваймо пісню  про Україну).

 

Ведуча:

Добрий день вам люди добрі

Хай завжди вам щастя буде.

Не на день і не на рік .

А на довгий довгий вік.

 

Ми раді вітати вас в цьому залі і запрошуємо помандрувати  разом із нами  сторінками нашого усного журналу: “ Моя душа до тебе лине — моя ти рідна Україна”.

 

Ведуча:

Перша сторінка нашого журналу: Україна  - рідна ненька.

Людина народжується і отримує в спадщину саме дороге, що в неї є — Батьківщину.

Її не обирають,вона як мати дається людині від народження.

 

На сцену виходить хлопчик і дівчинка в національних костюмах.

 

Ведуча: Хто ти хлопчику маленький

Хлопчик: Син я України — неньки!    

                 Українцем я зовуся.

                  Й тою назвою горджуся.

Ведуча: А який твій знак рідненький

-             тризуб золотенький.

              Жовті ниви , сині гори

               жовто — сині прапори !

               Всім  нам  будуть помагати

               Господь Бог і Божа мати.

Ведуча: Як ти любиш Україну мій маленький друже?

-Нашу рідну Україну, люблю дуже, дуже!

 З Україною нікого в світі не боюся,

 І щоранку я до Бога за неї молюся .

 Щоб була щаслива, щоб була багата.

 Я люблю її так дуже як маму і тата.

- Ведучий: Хто ти дівчинко така ?                            

Дівчинка: 

Я маленька українка — треба всім це знати ,

українець є мій тато, українка мати.

Українкою вродилась , українка буду.

Та про рідну Україну повік не забуду.

Ведучий: А по чім тебе впізнаю?

Дівчинка:

По вкраїнському звичаю,

в мене вдача щира ,сміла,

і відвага духу й тіла.

І душа моя здорова

українська в мене мова.

Тут живемо ми дружно з батьками

Берем все найкраще від рідної мами.

Від рідного краю що кас звеселяє

Від рідного дому, що нас захищає.

 

У виконанні танцювального ансамблю “Шкелко”   український танець

 

Легенда про Україну (учениця 7 класу)

 

Коли це було ніхто не знає, але легенда так розповідає.

Надумав Бог про всіх подбати , талантами людей обдарувати.

Французам дав красу та елегантність, а німцям дисципліну і педантність.

Любов до моря дарував англійцям. Росії — владність, а голланцям квіти .

Ну як таким дарункам не радіти! 

Підвівся Бог зі свого трону, вдоволено поправив він корону.

І тут побачив дівчину в куточку , одягнену у вишиту сорочку.

Чом плачеш ти, як звуть тебе дитино?

Вона відповіла — я Україна. Я плачу Боже бо не бачу меж

від пролитої крові  і пожеж. Чому скажи така зла доля.

В своїй землі немає правди й волі.

Так он яка історія твоя! Та тільки всі роздав таланти я.

Скоріше треба було підійти...І тут дівчина вже хотіла йти,

Та бог підняв правицю , зупинив  і з дівчиною знов заговорив:

Неоціненний скарб один я маю, уславить він тебе у світі , знаю .

Бери його та бережи. Це пісня , нею дорожи.

Взяла дарунок до грудей притисла. І понесла ту пісню  по межі.

НАМ , БОЖЕ , УКРАЇНУ ЗБЕРЕЖИ!

Виходять діти і разом кажуть:

Світле сонце над нами встає ,

червоніє у лузі калина ,

Ми щасливі, що ти у нас є  -

Наша вільна свята Україна.

Україно рідна Україно — мати .

Ми про тебе пісню хочемо співати.

Пісня:  Боже, Україну збережи. (автор музики Микола Лисенко)

Ведуча: Найщасливішою є та людина , яка має Батьківщину.

Для нас - це наша рідна Україна. Сьогодні наша держава переживає страшне горе і трагедію. Наш народ захищає  свою землю від рашистської нечисті, яка напала на нашу країну . Та якби важко не було всі ми віримо і чекаємо на перемогу. 

СЛАВА УКРАЇНІ!-ГЕРОЯМ СЛАВА!

СЛАВА НАЦІЇ!- СМЕРТЬ ВОРОГАМ!
УКРАЇНА -ПОНАД УСЕ !

Ведучий:

Де б ми не були, скільки б не пройшли шляхів, ми завжди повертаємось до рідного порогу , до рідної оселі. Кожному з нас особливо дорогий той куточок, де народилися ми,   наші батьки, дідусі і бабусі. 

Ведуча:

Тож запрошуємо  вас до цікавої подорожі наступною сторінкою усного журналу:

“Моє село ти серце України над сивиною зоряних років”

Сьогодні ми поговоримо про наше рідне селище де ми живемо, де живуть наші батьки, наші дідусі і бабусі адже кожен з нас є представником трьох великих родів — своєї родини, свого села та свого народу. Зараз ми з вами  повернемося в ті часи, коли розпочалася історія нашого селища.

Ведучий:

До нас на свято завітала дівчинка Мар’яна, яка познайомить вас з історією нашого селища яке має таку чарівну назву Мар’янівка.

 

Мар`янівка  - це селище, яке виникло в кінці ХVI    на початку  XVII  століття.  На місці села в давнину були густі ліси та болота. Землі села належали польським магнатам Ільїнським. Населення села займалося лісовими промислами. У 1700 році панами Ільїнськими  було побудовано склогуту, яка з часом розвивалась і стала склозаводом. На заводі працювали як місцеві жителі , так і приїжджі майстри з Чехії, Польщі , Франції. Пани Ільїнські назвали село на честь своєї доньки Мар’яни  - Мар’янівка. На початку ХІХ століття родина Ільїнських продала завод  та землі  між річками Дороганкою і Нивенкою до річки Случ поміщику  Ф. Савицькому. за 35 тисяч карбованців. Згідно царського указу 1839 року поміщики мали право виділяти землі селянам за плату.  Землі були виділені 45 господарствам, які сплачували  податки поміщику. Лише в 1903 році господарства звільнилися від поміщицької залежності  . Серед робітників починалися страйки. Перша школа в селі почала працювати у 1913 році в найманому будинку. В ній навчалося 75 хлопчиків , а згодом на навчання стали брати і дівчаток. Нині мар’янівчани вважають склозавод серцем селища. Йому вже понад 300 років . Пролетять роки, але Мар’янівка, яку колись заснували наші пращури ,завжди матиме життєдайне джерело для свого розвитку. Адже доки працює завод, доти і живе наше селище.

Ведуча :

Поети наділені особливим талантом висловлювати свої почуття словами. Наші учні  також висловили свої почуття до рідного села  у віршах. Вони продекламують власні вірші .

 

Моє рідне село, яке гарне воно! В нім зелені ліси і діброва.

Гарна школа в селі  та великий завод, дім культури працює і школа.

Краю милий , отчий дім!Гарно нам живеться  в нім.

Щедрі та привітні люди ,прославляють його всюди.

Селище Мар’янівка, серцю дороге.

Селище Мар’янівка, я люблю тебе.( автор : Ж. Фудзіцька)

 

Село моє люблю тебе у всяку пору року.

В зимовий день , коли сніги глибокі.

І восени, коли жовтаві шати ти вдягнеш ,

щоб усіх людей зачарувати.

Твої ліси, твої поля ясні ,

Біло — рожеві барви саду  на весні.

Мар’янівка — це мила , рідна сторона.

Для мене є найкращою вона.

Я люблю ходити до лісу і слухати цю неймовірну тишу.

Дивитися, як хитаються віти .

А внизу під гіллям розквітають квіти.

Ліс — це годувальник наших трударів .

Тут гриби і ягоди різних сортів.

Ягоди чорниці, ягоди бруслини,

Багато ожини і стиглої малини.

Як же не любити всю оцю красу ,

Як же не радіти , що я тут живу.  (автор:  Х.. Назаревич)

 

Про село.

Кожен житель добре знає, як керівництво заводу про наше селище і діток дбає.

Ми це розумієм і хочем сказати, все те , що маємо в селищі будем шанувати.

А зроблено  у нас багато. Про це я хочу всім нагадати.

Є в нас зона відпочинку, гарно оформлена автозупинка.

В центрі знаходиться воїнам стелла.

Тут проходять всі урочистості нашого села.

Будинок культури , лікарня і школа ,

Ці рідні місця не забуду ніколи.
Тут живемо ми дружно з батьками.

Берем все найкраще від рідної мами.

Від рідного краю, що нас звеселяє,

від рідного дому, що нас захищає .

Залишусь назавжди  у цій стороні,

 адже найрідніша вона є мені.

                                    ( К. Холодніцька)

 

Пісня про Мар’янівку.  (слова Свінціцької С.Е.(вчиетельки початкових класів) , музика В.М Грабчака , керівник хору селища).

Ведучий:

Наступна сторінка нашого журналу:  Літературно — музична Мар’янівка.

Ведучий: Про жінку говоримо знову що не підвладна часу !

                 Жінку — володарку слова! Жінку! Життя окрасу!

                 Жінку кохану і матір! Жінку сестру й бабусю!

                 Жінку життєве свято! Жінку. Що вічно в русі!

Ведуча:    Жінку талановиту , зоряну, поетичну!

                 Мрією оповиту! Лагідну й симпатичну!

Ведучий:   Саме такою є наша Станіслава Едуардівна Свінціцька. Вона народилася і виросла в нашому селищі. І куди її не кидала доля, але душа і серце линуло назад сюди, до свого рідного отчого дому, до своєї родини. Більше сорока років свого життя вона віддала професії вчителя початкових класів.

Ведуча: Станіслава Едуардівна випустила не одне покоління випускників, які з щирою вдячністю вони згадують свою першу вчительку. Вона дуже любить поезію і сама пише вірші.

Її вірші щирі і душевні, вони нікого не можуть залишити байдужим. Саме вона написала слова до пісні про Мар’янівку , яка щойно прозвучала, ця пісня  звучить на всіх урочистостях, які відбуваються в селищі.

Ведучий:  Отож запрошуємо до слова нашу шановну Станіславу Едуардівну Свінціцьку і просимо прочитати свої поетичні рядки.

Тане сніг.

Струмок дзюркоче.

Прокидається земля.

Промінь сонця всіх лоскоче,

Це до нас іде весна.

 

Засміялися струмочки

і побігли навздогін.

І в ярочку на узбіччі ,

Чути птаства передзвін.

 

Це шпаки, лелеки , гуси,

Весну красну принесли.

Землю — матінку збудили

 Щебетаннячком вони.

 

Прокидайся, земле рідна!

Одягайся в зелен цвіт.

Флора й фауна  погідна

Весняний всім шле привіт.

 

 

Моє село.

 

Зима убралась в діаманти.

Сріблястим інеєм накрила.

І ліс , і ниви, і долини,

Мар янівські хати й стежини.

 

Всміхнулось ясне зимнє сонце.

Казково світлим село стало.

Проміння золоте в віконця

У кожну хату завітало.

 

Вся дітвора на двір сипнула,

На санках, лижах походити.

Як в воду в сніг вона пірнула,

Щоб всі хвороби з себе змити.

 

Село живе і молодіє

Новими  гарними  хатами.

Морозний , свіжий вітер віє

Поміж  добротними домами.

 

Живи і процвітай на славу,

Мар’янівко, село поліське.

Та прославляй свою державу,

Величний люде український.

 

 

Вірш “ Донечці”

 

Первістка мама колише . Кровиночку рідну, маля.

Співа колискову дитинці. Загадує долю здаля.

Рости виростай, моя доню . Хай щастям простелиться путь.

У Бога проситиму долю найкращу тобі. Не забудь.

 

Коли ти у світ підеш, люба. Про батьківський дім пам ятай.

Де ряст твої ніжки топтали , пташиний наш бір і наш гай.

Стежинку, криницю в садочку. Красолю , нарцис , ружи цвіт.

Хатину батьків у віночку, початок дороги у світ.

 

Хай доля тобі усміхнеться, ой люлі дитиночко  , спи.

Рости виростай мій росточку. Дивись кольоровії сни. 

 

 

 

Ведуча: І знову нас радують своєю творчістю вихованці танцювального колективу “Шкелко”.

Більше 50 років цей колектив очолював Валентин Камільович Ревуцький. Він захоплювався не лише танцями та роботою з дітьми, але  любив поезію, гумор ,сам писав вірші з якими виступав на сцені нашого будинку культури.

Сьогодні його справу продовжує його учениця  Назаревич Ірина Станіславівна  і ми запрошуємо її до слова.

Виступ Назаревич Ірини Станіславівни.

Ведучий: Історія нашого селища пов’язана з ім’ям письменника , лауреата Шевченківської премії Євгеном Володимировичом Пашковським.

 

Повідомлення учениці про творчість Пашковського Є. В.

 

Народився Євген Володимирович Пашковський 19 листопада 1962 року на станції Разіне Романівського району Житомирської  області. Пізніше батьки переїхали в наше селище звідки родом був батько. Закінчив школу , Київський індустріальний технікум,Київському державному педагогічному університеті імені М. Драгоманова. Любив подорожувати , спілкуватись з різними людьми. З1992 року оглядач газети “Так “ університету “Києво — Могилянська академія” , потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної спілки письменників України. Потім голова правління Шевченківського фонду ХХ1 століття. Лауреат багатьох літературних премій Фундації доктора Михайла Дем яніва.

Він автор книг прози :роману в новелах “Вовча зоря”,роману  - есе “Щоденний жезл, романів “Свято” ,Безодня”, “Есеї”,”Слово і самотність “, “Служіння любові, “Одвічна дорога,”

“Крижана правда”, “Душа меча”,”Просте бажання,”  “Пір яні леви,” “Готуватися до безсмерття”, “Без відречення нема відродження”, “ Примирення з майбутнім”, “ Туго правдолюбові”, “Домоклова земля”. Його перу належать і багато есе про художників та письменників: зокрема про Володимира Гарбуза, Василя Портяка, В ячеслава Медведя, Михайла Григорікова, Володимира Цибулька, Віктора Шакулу та інших.

Євген Пашковський — письменник , пам ять якого зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків... І щоб  він не писав, він завжди повертається додому,до себе. Але щоб дістатися - він змушений пройти через суцільні навали образів, звуків, кольорів.Він ніби захлинається від величезної кількості вражень , сказав про нього давно метр української прози  Валерій Шевчук.

Ще точніше висловився П. Загребельний “Пашковський — один із найталановитіших митців не лише в Україні, а й у Європі.  Якби його перекласти на світові мови, світ сильно здивувався б. Так писати здатен тільки він”. “ Щоденний жезл”- це твір,я вважаю потрібний  на щоденний вжиток українцям. По — перше, він демонструє абсолютно неймовірні можливості української мови. Він робить з мовою таке, що не снилося жодному письменникові. Подібного твору з таким багатством мови , з таким неспокоєм не було в українській літературі за століття історії України . Павло Загребельний 

За цей твір Євген Володимирович став лауреатом Шевченківської премії. Він подарував нашій шкільній бібліотеці свої книги і ви маєте можливісь познайомитись з  його творчістю.

 

 

Ведучий : В нашому селищі проживає талановита Жінка Бублик Милослава Владиславівна . Важка хвороба прикувала її до ліжка, але вона  не опустила руки . Мирослава закінчила Київський інститут імені Т. Шевченка за спеціальністю українська філологія. Вона досконало вивчила польську мову і займається перекладом літературних творів з польської мови на українську і навпаки.  Мирослава сама пише вірші, які друкуються в різних газетах і журналах.

Учні зачитують вірші Мирослави Бублик.

 

Космічна симфонія

 

Що оті озера,..

коли твої очі

так схожі на очі космосу.

Глибокі, навіть бездонні -

аж можна загубитися

в них навіки.

Що отой мед...

Коли твої губи так пахнуть

соковитими травами

казкових прерій і ніжністю

трояндових пелюсток.

 

Ознака любові

 

Над берегом моїх мрій

заіскрилося білосніжне крило чайки.

Забавляюся летом стрімких пір’їнок ,

що безліку стеляться на сірому піску-

потопаю у казковому передчутті радості.

Весняна мелодія чарує мій слух ,

під акомпонименти щирого зізнання в любові

безмежними звуками милується серце/

 

 

 

Ведуча:

Мій край чудовий -Україна.

Тут народився ти і я.

Тут над ставком верба й калина .

Чарівна пісня солов’я.

Ведучий:

І найдорожче, рідна мова

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку  в світ дано топтати ,

Поки в нас рідна мова є.

         (Пісня про мову)

Ведуча:

 Розливалися в цій залі поетичні ріки,

Прозвучали гучно вірші малі і великі.

Дуже гарно наші учні всі попрацювали.

Про любов свою велику нам розповідали

Ведучий:

Дякую вам любі друзі за слово гаряче,

І за вашу ніжну душу і любов дитячу.

Нехай ваше щире слово звучить не змовкає.

Рідну нашу Україну в віках прославляє.

 

Пісня :  Побажання.