Літературно-музична композиція

Літературно-музична композиція

«З Україною в серці»

 

Мета: ознайомлення з творами сучасних поетів про події ООС та Революції гідності;

розвиток навичок виразного читання, творчих здібностей;

виховувати патріотичну свідомість; формувати активну грамадську позицію, бажання жити в мирі і єдності.

Обладнання: міні-виставка літературних та публіцистичних творів про події війни, виставка дитячих малюнків на тему «Війна очима дітей», мультимедійний екран та проектор, фото та відеопрезентації.

 

Вступні слова вчителя: Доброго дня, шановні учасники семінару. Тема, яку ми сьогодні порушимо, хвилює кожного з нас. У заході беруть участь і діти, і вчителі, і батьки. Віднесіться до всьго з розумінням.

 

МОЖЛИВО, ЗНОВУ ЗАГРИМЛЯТЬ ГАРМАТИ

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

      Василь Симоненко – поет-шістдесятник, у три роки почав опановувати грамоту, а у п’ять написав першого вірша.

Учитель: Слова Василя Симоненка стали пророчими. Сьогодні твориться історія, учасниками якої ми є самі. І від кожного з нас залежить доля нашої Батьківщини. Сьогоднішні події в Україні не дають спати. Сьогодні, як ніколи, ми повинні допомагати своїй державі, щоб тоді мати свою Батьківщину: своїм солдатам, які захищають нас і нашу Україну.

 

Ведуча 1. Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України  не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується.

 

Ведуча 2. Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується.

Війна

І зима не зима
і війна не війна
Назбирала смертей
як зерно на жнива
Натрусила нам сліз
мов травневим дощем
Для війни це каприз
І вона хоче ще
І відважні доньки
і найкращі з синів
Від’їжджають на Схід
у обійми війни
У обіймах зими
там де грім канонад
Кожен іншому ворог
кожен кожному брат

І війна не війна
закінчились слова
І країна німа
та жива ще, жива!

Анатолій Хромов – український історик, архівіст, поет; кандитат історичних наук

Ведуча 1. Україна вила і стогнала від болю. Вона захлиналась від крові своїх найкращих синів. Це не час Жовтневої революції, не час Другої світової війни. Це 2014 рік.

 

Ведуча 2. Плаче небо, плачуть матері, дружини, діти, плаче повсюду люд. Цинічно розтрілювали беззбройних людей: студентів, викладачів, художників, фермерів, журналістів…

 

Ведуча 1. Сльози застиляють обличчя кожного свідомого громадянина, невимовна біль розриває груди. Убиті, покалічені, замордовані…

 

Ведуча 2. Душі загиблих завжди будуть над нами армією ангелів. В історії України – це Небесна Сотня. Їх поховали під вигуки українців «Слава героям! Герої не вмирають!»

 

Звучить мелодія « Памяті героїв», а на її фоні учень читає вірш

(відеоряд із фотографіями Небесної Сотні)

 

                   Мамо, не плач

Я повернуся весною.

У шибку пташинкою

Вдарюсь твою

Прийду на світанні

В садок із росою,

А, може, дощем

На поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько.

Вже слово, матусю,

Не буде моїм

Прийду і попрошуся

В сон твій тихенько,

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову

Ангел співає,

І рана смертельна

Уже не болить

Ти знаєш, матусю,

І тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблю Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна.

 

   Оксана Максимишин-Корабель – українська поетеса,  нині живе у Португалії, не змогла стримати біль від подій у рідній їй Україні, і він вилився у сотні рядків. А ще пані Оксана з чоловіком та однодумцями організували автомайдан у Португалії, пікетували посольство Росії у Лісабоні, збирали гроші і пересилали їх на Батьківщину.

Ведуча 1. Здавалося все скінчилося, минуло і більше ніхто не пройде шляхом тих кривавих подій.

Ведуча 2. Та не так склалося, як здавалося. Доля для України підготувала ще одне випробування – війну.

 

Ведуча 1. Навколо вибухи, стогін,  горе. До нас прийшла війна. Справжня кровопролитна війна.

 

Ведуча 2. Тисячі знедолених сімей, розбитих сердець, посивілих материнських голів.

 

Лист до солдата !

Мій любий солдате, пишу я до тебе

З подякою від щирого серця,

Що маю сьогодні я мирнеє небо,

Й надію, що лихо минеться.

Ти зараз на сході – мене захищаєш,

Щоб мирним у мене був сон,

І те, що молюся за тебе – не знаєш.

На це не потрібно ікон.

Я просто у небо звертаюсь до Бога,

 Щоб він тебе скрізь боронив.

 Безпечною  всюди щоб була дорога

І стало на все тобі сил.

Щоб ти повернувся вцілілим, благаю,

Молюся за тебе щодня,

 І хоч особисто тебе я не знаю,

Мені тепер ти – рідня.

 

З проекту «Отправь письмо солдату» Катя Афанасенкова, село Казначеївка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область.

 

Ведуча 1. Звичайні люди, не солдати, пішли боронити крихкі кордони Східної України.

 

Ведуча 2. Кожен українець мав зробити вибір: або стати рабом, або жити у вільній державі.

 

Ведуча 1.  Але, не дивлячись на страшні обставини, діти, матері, кохані чекають з фронту повернення живих своїх дітей.

 

Танок «Повертайся живим»

 

   «Повертайся живим» - вірш, що став піснею. Автор Світлана Александрова, криворожанка. Вірш зі збірки «Плачуть янголи через мене». Любов до творчості привила мати. Писала вірші російською, а з  2013 року пише і розмовляє українською.

 

Ведуча 2. Ніхто не очікував, що за півроку український народ так зміцніє духом. Тисячі добровольців та воїнів запасу ідуть на війну обороняти Україну.

 

Ведуча 1. Ніхто не забуває про лікарів, які в мирний час рятували життя захисників; волонтерів, які тримають на своїх плечах армію.

 

Ведуча 2. Важка праця захищати мир! Наші земляки є також учасниками АТО, волонтерами. Вони залишили свої домівки, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність.

 

Ведуча 1.  В прагненні підтримати наших відважних земляків єднаються і дорослі, і діти. Тому сьогодні у цьому затишному залі ми раді теплій зустрічі із своїми героями – земляками.

 

Ведуча 2.       Як страшно, коли усе горить,

                       Коли руїни, смерть перед очима,

                       І як в бою важлива кожна мить,

                       Які в них білі крила за плечима.

 

Ведуча 1.       Із року в рік часопис віддаляє

                        Від тих страшних подій.

                        Павло Андрійович війну знає.

                        Ми горді: у нас герой свій.

Запрошуємо до слова батька, бійця АТО Рудюка Павла Андрійовича.

Ведуча 2.      Сказано, мабуть, доволі

                       Про людей небайдужих, доброї волі.

                       Це волонтери! Як х не згадати?

                       Їх чекають з подякою наші солдати

                       Туди, де порушила спокій війна,

                       Віддають волонтери душу сповна!

 

 

 

 

Ведуча 1.    Допомогу невтомно несуть знов і знов

                     І свою безкорислову щиру любов.

                     Сіють в кожному серці вони надію,

                     Що час чорні хмари колись розвіє,

                     І принесе світле нове майбуття,

                     Віру в мирну Вкраїну, в щасливе життя.

  До нас сьогодні завітала така людина – волонтер Крячек Світлана Миколаївна. Надаємо їй слово.

 

Ведуча 2.  Колони військових їхали і нашим селищем, то одні військові їхали стривожено в зону війни, а інші  поверталися… Цей трагізм війни торкнувся й душі нашого вчителя.

 

Мені наснилася війна

Мені наснилася війна,

Не та, в якій мій дід загинув

За нас, за неньку Україну,

А та, що зараз йде на сході,

Та ще подейкують в народі:

«Що не закінчиться вона».

Мені наснилася війна.

 

Та я не вірю в ті слова,

Що не закінчиться війна,

А прийде знов до нас весна –

Розтане сніг, заквітнуть квіти,

І скаже ротний: «Треба жити!»

Зазеленіє скрізь трава,

Так, я не вірю в ті слова

 

Мені наснилися солдати

Ті, що в окопах, в бліндажах

Ні це не сон – це просто жах

Вони Вітчизну захищають,

До смерті й відчаю звикають,

А вдома жде їх рідна мати –

Мені наснилися солдати.

 

Мені наснилася війна –

Розриви мін, розбиті хати,

І ті поранені солдати, -

За що? – За неньку Україну,

За рідну матір, доньку, сина,

Мені вже зараз не до сна,

Боюсь, насниться знов війна.

 

   Клименко Василь Васильович – учитель математики, трудового навчання Чаплинської середньої загальноосвітньої опорної школи. Сергій Васильович віре в те, що на нашу країну чекає розквіт, світле майбутнє, де не буде місця війні.

 

Ведичий 1.  З давніх-давен могутній Дніпро ділить Україну на правобережну і лівобережну. Ці дві частини між собою завжди сваряться як дві сестри, ніби хто саме з них більше подобається Ненькі-Україні.

Ведучий 2. Але ми впевнені в тому, що у них багато спільного… Не так важливо те, які у нас доходи, які у нас дороги… Важливо те, що ми з вами є синами і доньками Неньки-України.

Сценка

Лівобережна.   Мамулічка, а що таке зрада.

Мама. А зрада – це таке слово, яке вживають ті, які у чому самі винні.

Правобережна. Мамо, а ти нас любиш?

Мама.  Ви обидві сестрички. Лівобережна(показує), правобережна(показує). Ви іноді сваритесь, але я вас все одно люблю.

Правобережна. А кого більше? Мене?

Лівобережна. Или меня.

Мати. Однаково дурненькі. Твої гори(показує на Правобережну), твої лани(показує на Лівобережну), твої пісні(на Правобережну), твоє море(на Лівобережну), діти для матері однакові. Ви для мене, як для пташки два крила. Якщо одне поранене, то пташка не злетить.

Лівобережна. Ну если мы сестри, то почему такие разные.

Правобережна. Так, чому?

Мама. Так це сосіди так говорять і політики. Ви у мене ж красиві. ( Відповідають сестри), працьовиті (відповідають), обидві мамку любете( Лівобережна – очень, Правобережна – дуже). Так які ви тоді різні?

Лівобережна. Так почему она мне запрещает говорить по-русски.

Правобережна.  Я нічого тобі не забороняю, я просто хочу, щоб ти вивчила українську мову.

Мама. (Повернута до Лівобережної). Доню, коли я з тобою розмовляю, то ти мене розумієш.

Лівобережна. (Погоджується з посмішкою). Розумію.

Мама. Значить все добре.

Правобережна. Так що нам тоді робить?

Мама. Не їдьте з України ні в Росію, ні в Європи. На нас там ніхто не чекає. Дітей народжуйте, виховуйте  їх; вчіть любити Україну так, як я люблю Вас; тому що Україну потрібно любити не язиком, навіть не мовою, а серцем і душею.

 

На сцену виходять всі учасники

 

1-ий.  Не розчаровуйся в Україні,

           А розумій її печаль.

2-ий.  Що робиш ти для неї нині –

         У себе спершу запитай.

3-ий. Не розчаровуйся в Україні,

         Вона свята, а грішні – ми.

4-ий. В її недолі часто винні

         Її ж бо дочки і сини.

5-ий. Не розчаровуйсь в Україні,

        Ідеї волі певним будь

6-ий. Бо тільки той є справжнім сином

        Хто вміє неньку захистить.

7-ий. Не розчаровуйсь в Україні,

         Вір, що мине важка пора,

8-ий. Розквітне пишний цвіт калини

         В садах достатку і добра.

 

Ведучі: Живи Україно! Слава Україні.

 

Всі учасники: Героям слава!

 

 

Фінальна пісня Тіни Кароль «Україна – це ти»  у виконанні усіх учасників