Літературно-музична композиція "Несміле дитя Підгір'я" (присвячено 138-річчю від дня народження Марійки Підгірянки)

 

 

 

Літературно-музична композиція

       «Несміле дитя Підгір'я»

(присвячено 138-річчю від дня народження  Марійки Підгірянки)

 

 

 4 клас

 

 

 

 

 

 Вчитель:

Данилюк Оксана Дмитрівна

 

 

Тема.                         Несміле дитя Підгір’я

Мета.                        ознайомити учнів з життям і творчістю Марійки Підгірянки та кращими творами поетеси, розвивати виразне читання віршів напам’ять; виховувати почуття любові до рідного краю, поваги до старшого покоління.

Оформлення:          святково прибрана зала; портрет Марійки Підгірянки, виставка фотографій життєвого шляху поетеси; дитячі малюнки до творів М. Підгірянки; ТЗН.

Хід свята

Ведучий.  У передгір’ї Карпат, недалеко від річки Прут, розкинулося село Білі Ослави. Наприкінці села, під самим лісом, кидається у вічі чепурна хатинка. Тут живе лісничий Омелян Ленерт. День 29 березня 1881 року був радісним для нього, адже молода дружина Теофіля подарувала йому дівчинку, яку назвали Марійкою.

Учень.                                          Моя хатина

Під горою над рікою,

В нашім милім краю,-

Там село моє рідненьке,

Туди поглядаю.

 

Під горбочком при садочку

Там моя хатина,

А в хатині тато, мама –

Вся моя родина.

 

Чом, ти мені, хатинонько,

В світі така мила?

Щось мене до тебе тягне,

Якась чудна сила!

 

Ой соколе, соколоньку,

Літаєш світами,

Скажи мені яку вістку

Від тата, від мами.

 

Чи здорові, як ся мають

Браття, вся родина?

Чи така, як давно була

Рідная хатина?

 

Чи стоїть ще при  воротах

Явір зелененький?

Чи хороший мені виріс

Сад мій молоденький?

 

Коби мені ще уздріти

Милую родину,

Коби дома звеселитись

Хоч одну годину.

 

Бо нема на світі друга,

Як отець і мати-

Нема в світі милішої

Від рідної хати.

Ведуча. Чи не найголовніша сторінка в біографії письменниці пов’язана з нашим селом. Саме в Уторопах сім’я лісничого Омеляна Ленерт переїхала з Білих Ослав у 1886 році.

 

Ведучий.  Лісництво в нашому селі було там, де тепер знаходиться клуб. Омелян Ленерт залишив собі добру пам'ять.  Він розумів потреби селян, позбавлених прав на ліс, як міг, допомагав їм.

 

Ведуча. В Уторопську двокласну школу Марійка вступила до другого класу, так як самотужки оволоділа програмою першого класу. Школа тоді була на тому місці, де тепер знаходиться церква.

 

Школа

Школа наша, школо,

Приголуб нас, мила,

Пригорни усіх нас,

Як голуб під крила.

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати,

А добро чинити.

Бджілоньки – на квіти,

Дітоньки – дошколи.

Там збирають мудрість,

Як мед в полі бджоли.

Ведучий. Після закінчення школи дівчина знову навчається вдома, так як батько п’яти дітей не мав змоги утримувати їх у школі. Проте Марійка не перестає здобувати знання. Вона екстерном складає іспити за восьмикласну жіночу школу в Коломиї. Тут в сім’ї директора української школи Витвицького вперше прочитала «Кобзар».

 

Ведуча. Вона так любила свій край, що взяла собі прізвище Підгірянка і так підписувалася під своїми віршами, ось послухайте вірш про смерічку:

 

Смерічка

Дзвенить і грає світла річка,

А в крижану воду,

Задивилася смерічка

Та й на свою вроду.

 

Гей виросла та й висока

Та нема їй пари.

Пила воду із потоку,

Із сивої хмари.

 

Брала пахощі з роси,

У весняну пору.

Вибула так на вітрі

Виросла угору.

Ведучий. У Марійки Підгірянки багато віршів, які вона писала для діточок, щоб вони щиро любили нашу природу, рідний край, турбувались про звірят і пташок.

 

Інсценізація вірша «Хлопчик і ластівка»

• Ластівочко мила, де хочеш літати?

                              Чи тобі не шкода гніздечко лишати?

• Шкода, милий хлопче, але що чинити?

Як зима настане, тяжко буде жити.

• Путь тобі щаслива, хоч і далеченька.

Прилітай здорова, навесні, рідненька.

• Прилечу, мій хлопче, із чужого краю,

Під твоїм віконцем пісню заспіваю.

Звучить пісня на слова М. Підгірянки «Повертайся, ластівко!»

Тихий вечір, тихий красний.

Над горами місяць ясний.

Пасе зорі, завертає

На трембіті виграває.

 

Ходить місяць аж до ранку,

Зоря вийшла на полянку.

Ой, місяцю-місяченьку

Зганяй зорі помаленьку.

 

Учень. Ліс

Шумить верхами буйний ліс-

Дуби, берези, буки.

Співає сойка, свище дрізд

І воркотять голубки.

 

Стрибає білка по верхах,

Дітей зозуля кличе.

Вітрець шепоче в галузках,

В ярку потік мугиче.

 

Цілує сонечко листки

У ніжній, теплій ласці,

Гриби наділи шапочки

Так само, як у казці.

 

Учень.         Ліс восени

-Лісе, лісе, ясени,

Чом сумні ви восени?

-Та як же нам, діти, сумними не бути,

Коли тої зозульки не чути?

-Лісе, лісе, ясени,

Чом затихли восени?

-А чим же нам, чим же шуміти,

Коли стали безлистими віти?

 

Ведуча. Люди,  які знали М. Підгірянку згадували, що вона ніколи не співала, але коли писала вірші, то в душі її для кожного з них знаходилась своя мелодія. Послухайте    «Ганусину пісеньку»:

 

Співаночки, мої любі,

Де я вас подію.

Понесу вас в полонину

З вітрами розвію.

 

А там будуть вівчарики

Вівці випасати.

Будуть мої співаночки

У траві збирати.

 

Будуть, будуть вівчарики

Білі вівці пасти,

Будуть мої співаночки

У трембіту класти.

 

Вчитель. А тепер я вам загадаю загадки, які Марійка Підгірянка склала сама для дітей.

 

Має зуби залізні,

Гризе дерево різне.

Гризе, ріже з усіх сил

Аж під нею сипле пил. (Пила)

 

Без дров, без огня,

А світить і гріє щодня. (Сонце)

 

Що то є за гість:

Ніжок має шість.

Аж чотири крильця має

По квітках собі літає.

Ні бджола, ні джмелик

Зветься він … (Метелик).

 

Ведучий. М. Підгірянка дуже любила свого дідуся, який жив у сусідньому селі й був священиком. У нього було багато книжок, і маленька дівчинка любила переглядати кольорові малюнки. Дідусь навчив її читати і коли Марійка стала дорослою, то вільно розмовляла німецькою і польською мовами.

 

Вірш «Мій дідусь»

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький.

По садочку ходить

І мене малого

Онученька свого

За рученьку водить.

По садочку ходить

Яблучка знаходить

Ще й горішків зерна.

Дідусь любий, дідусь милий,

Як голубчик сивий,

Голівка сріблена.

Ведуча. У своїх віршах М. Підгірянка вчила дітей любити і поважати старших, допомагати їм у всьому. А скільки ніжних і щирих почуттів про матусю!

Мати наша мати

Мати наша мати

Як голубка сива.

Любові крильцями

Усіх нас прикрила.

 

Мати наша мати,

Як той янгол з неба.

Вдень і вночі знає

Чого дітям треба.

 

Мати наша мати,

Мати Україна.

Хай в щасті минає

Тобі кожна днина.

 

Ведуча. Крім любові до родини, до рідної оселі, поетеса вчила любити, шанувати і дорожити ще одною матір’ю – Україною.

 

Люблю я маму, люблю вітця,

Люблю ту хатку, де я зросла,

Люблю ту церкву, де я молюся

Люблю ту школу, де я учуся.

 

Люблю ту річку, що вдаль пливе

Нивку, що хлібом годує мене.

Студню, що з неї воду несу,

Груню, де білі вівці пасу.

 

Бо ті груночки, ниви, ліси

Милі для мене, повні краси.

Бо що тут вижу, що люблю я

Се моя красна рідна земля.

 

Звучить пісня «Українка я маленька»

Українка я маленька

Українці батько й ненька.

І сестричка, братик милий

На Вкраїні народились.

 

Не забуду я ніколи

Знак мі – тризуб в синім полі.

Україна – край мій рідний,

Що був славний і свобідний.

 

А як буду вже велика,

Не злякаюсь труду, лиха.

Буду братам помагати

Слави й долі добувати.

 

А тепер я вчитись буду

Тої праці, того труду.

Щоб пішла скрізь добра слава

Що я українка жвава.

 

Ведуча. І наостанок заспіваємо «Марш українських дітей» на сл. М. Підгірянки, де вона закликала українських дітей бути дружніми, згуртованими, і вважала, що нові покоління- це сила нашого народу!!!

 

Гей, гуртуймось та лучімся,

Українські діти!

Зранку, змалку вже учімся

Для Вкраїни жити!

 

Приспів:

Поставаймо пара в пару,

У громаду бучну.

Затягнімо аж під хмару,

Співаночку звучну.

 

Нехай вчує ненька мила,

Й наші рідні поля,

Що росте в них наша сила,

А з силою – доля!