Літературно-музична композиція "Слова гостріші за багнет..." (для учнів 9-11 класів)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Слова гостріші за багнет…»

 (трагічні сторінки

історії України в поетичних рядках)

 

(Літературно-музична композиція

для учнів 9-11 класів)

 

Підготувала: Мельник Любов Олександрівна,

                                                  вчитель української мови та літератури

                                            Преображенської гімназії «Основа»

                                      Преображенської сільської ради

                                                    Пологівський район,  Запорізька область

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На сцені запис «Україна. 1932-1933, 1939-1945, 2013-2024»

Слайд №1. (На екрані тема позакласного заходу та епіграф)

 

 

Епіграф

… О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

(О. Олесь)

 

(На слайді №1 відео про Україну під музичний супровід. На фоні запису ведучий читає слова)

 

Ведучий 1.

Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку й жалю… Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її…

 

Ведучий 2.

 Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки. Україна – це обшарпані голодні люди, це праця до сьомого поту…

 

Ведучий 1.

 Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі…

 

Ведучий 2.

  Україна – це поема жалю і смутку, краси і недолі.

 

Учень 1. (Євген Гуцало «Україно») 

 

Україно – мамо, сестро, жінко,

В’ється блискавицею твій стан.

Ти ж бо, Україно, українка,

Склала серденьком свої вуста.

 

Ти ж бо українка, Україно,

Стрічкою в косах твоїх Дніпро.

Ти моє безсмертя солов’їне.

Плоть моя калинова і кров.

 

Україно – жінко, мамо, сестро!

Сонце – мов дитя біля грудей –

Ти несеш і завше будеш нести,

Вірячи у свій грядущий день.

Україно – жінко, сестро, мамо,

У блакитному вінку небес,

Так, як доньку, обійми руками,

Так, як матір, обійму тебе.

 

(Пісня «Україно моя, ти найкраща у світі»)

 

Слайд №2. (Загальний слайд «Криваві рани на тлі історії України: 1932-1933р.р., 1939-1945р.р., 2013-2016р.р.)

 

Ведучий 1.

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, містами, над рідними просторами матінки-України.

 

Ведучий 2.

З давніх-давен на світі існують добро і зло, щирість і заздрість, любов і ненависть. Століттями вони супроводжували людство у своєму розвитку. Та в історії світу траплялись моменти, коли зло, заздрість і ненависть об’єднувалися, оберталися трагедіями для людей.

 

Ведучий 1.

 Україна! Одне тільки слово — і ми входимо у світ сивої, мов жито, історії барвінкової юності, в світ трагедійного епосу і героїчних діянь. Скільки

страждань, мук, горя випало на твою долю, рідна земле. І сьогодні ми перегорнемо декілька сторінок нашої історії, страшної історії.

 

Ведучий 2.

 Немає життя без України – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна, - це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.

 

Ведучий 1.

 Доля країни – це доля кожного, хто живе на ній. Це смуток і печаль, радість і перемога всіх, кому небайдужа ця земля, що полита кров’ю її народу,  умита сльозами її дітей.

 

Слайд №3. (Як добре на душі,

коли нема боязні

за слово праведне,

що визріло в тобі.

(Д.Павличко)

 

Ведучий 2.

 «Хто хоче про народ наш дізнатися – нізвідки йому матеріал брати, опріч письменства: до письменства треба вдатися, щоб на його долі за долею народу стежити», - вважав Сергій Єфремов, український громадський діяч, публіцист, літературний критик і літературознавець.

  І це дійсно так. Саме вони, палкі митці пера та слова, завжди були  першими у вирії всіх подій, що відбувалися.

 

Ведучий 1.

 "Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для прекрасного, для правдивого", - писав Улас Самчук.

Література та історія неподільні, бо саме література дає змогу на емоційному, духовному рівні осмислити кожну сторінку історії власної країни.

 

Слайд №4. (Портрет Ліни Костенко)

 

Учень 2. (Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»)

 

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Ведучий 2.

 XX століття – страшне століття, коли на долю країни випали чи не найтрагічніші події в її історії. Коли чорний птах болю і смерті шугав над просторами неньки України. Згадаймо їх і пам’ятаймо заради майбутнього.

 

Слайд №5. («1932-1933р.р. – геноцид проти українського народу», під супровід музики пісні «Свіча»)

 

Ведучий 1.

 У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

       Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.

 

Ведучий 2.

Щороку наприкінці листопада весь народ України низько схиляє голову в знак жалоби перед пам’яттю невинних жертв далеких 1932-1933-х років.

Мільйони українців померли від голоду. Десятки мільйонів не народилися. Покалічені людські долі. Сироти. Каліки. Пригнічена воля, виснажена душа українського народу. Немислимий масштаб цієї трагедії.

Ця трагедія українського народу називається Голодомор.

 

Ведучий 1.

  Це був справжній голодокіс, мор, що забрав життя мільйонів українців (учені ще досі не визначили число його жертв). А скільки дітей не народилося в Україні? Вони ж могли побачити світ, коли б не голод…

  Нова влада з її класовою ненавистю, богохульством, безкультур’ям порушила усталений сільський уклад з його християнськими заповітами. Людям здавалося, що прийшов страшний звір, антихрист — Ящур, і все руйнує, знищує, випалює, виморює. 

 

Слайд №6 (Портрет Вадима Крищенка)

 

Учень 3. Вадим Крищенко «Голод»                                         

 

Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот,

Немов прокляття, ожива

Рік 33-ій... Голод...Голод...

У люті сталінській, страшній

Тінь смерті постала по стінах.

Семи мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

В руках, що виростили хліб,

Не залишилось і зернини.

Ні! Рід наш в горі не осліп —

Ти все згадаєш, Україно.

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам'ятать,

Та треба пам'ятать і горе.

 

Слайд №7. (Презентація із світлин на тему голодомору)

 

Ведучий 2.

 Але годі було говорити це вголос, серед чужих. Страх, який принесла більшовицька влада, скував усім уста, наклав на них печать мовчазних мук… Ще й досі офіційно не осуджено тоталітарний сталінський режим з його голодоморами та Гулагами. 
 

Ведучий 1.

 Історія втілення теми голодомору 1932 - 1933 років в українській літературі стала часткою загальної української історії, в якій питання історичної правди у радянські часи перебували під пильним оком держави.

 

Ведучий 2.

Перед випуском у світ твори радянської доби про село, яке перед війною зазнало мільйонних людських втрат і увійшло у війну спустошене, особливо пильно перевірялися цензурою. Однак творча думка митців поверталася в те минуле долями своїх персонажів. І якщо не можна було писати об'єктивно, то закладалася інформація про певні труднощі, які нині розшифровуються як своєрідно закодоване свідчення правди.

 

Слайд №8. (Портрет Уласа Самчука)

 

Ведучий 1.

 Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману “Марія” Улас Самчук. Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі. 

Роман “Марія” — роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат. Надрукований 1934 р. у Львові, він дуже довго ішов до своїх читачів.

 

Слайд №9. (Образ Марії, що молиться із свічкою) під муз. супровід пісні «Свіча»

 

Учень 4.(Уривок з роману Уласа Самчука «Марія»)

 

26258-й день… день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія — покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч… Ніч вічності. Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого на ліжнику лахміття і впалими, широко відкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно.

Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті з розчепіреними пальцями ноги… З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються у чорну пляму, без початку і кінця… Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар…

Марії не стало…

Слайд №10 ( (Повтор слайда №5 – загальний)

 

Ведучий 2.

 Стоячи біля джерел теми голодомору 1933 р., твір Самчука як би окреслив проблематику повістей Тодося Осьмачки “План до двору” (1951), “Ротонда душогубців” (1956); йому співзвучні п’єса “Чий злочин” (1952) Василя Чапленка, повість “Їм дзвони не дзвонили” (1987) Олекси Гай-Головка, твори Олекси Веретниченка та Ігоря Качуровського, романи Василя Барки «Жовтий князь» та Михайла Стельмаха «Чотири броди».

 

Ведучий 1.

До теми голодомору зверталися і українські поети Павло Тичина «Загупали в двері прикладом», «Чистила мати картоплю», Євген Маланюк «Року Божого 1933”, Микола Руденко поема «Хрест», наш земляк Іван Сухар та інші. Всі вони з суворою правдивістю розповідають про геноцид та етноцид проти українського народу.

 

Слайд №11 (портрет Івана Сухара)

 

 Учень 5. (Іван Сухар «Було спочатку слово і кресало…»

                                         

                                          Було спочатку слово і … кресало,

А потім хліб для щастя і судьби.

Кажуть: земля вироджуватись стала

Відтоді, як Каїн Авеля убив.

Багато мудрого нам сталінці давали,

Щоб на землі створити раю кшталт

Але селян, що з голоду вмирали,

Без трун ховали під собачий ґвалт.

О земле, земле! Всіх ти породила,

Усіх і приймеш під своє крило…

Безсмертний труд і сонця вічна сила

І вічнеє селянське ремесло.

Щоб іти до правди без упину,

Щоб все святе довірити вікам –

Поставте пам’ятник найкращий селянину,

А потім полководцям і вождям.

Ведучий 2.

Вшановуючи пам'ять померлих та усіх, хто зазнав голодомору, українська література художнім словом підтверджує свідчення очевидців, що зафіксовані в документах, показує, якими були ці жахливі роки. Це як контрольне нагадування про осмислення майбутнього України.

 

Слайд №12 (На екрані горить свіча, дівчина  зі свічкою у руці читає вірш)

 

Учень 5. (Ольга Стасюк «Свічка голодомору»)

                                               

Запалила свічку, запалила,

Щоби більше лихо не ходило,

Хай палає свічка світлом білим,

Щоб в бабусі серце не боліло…

Щоби більше не прийшло те горе,

Хай горять свічки Голодомору.

Чуєш – душі аж до неба кличуть!

Хай горять вогненні білі свічі!

Пам’ятники болю – з колосками.

Нехай світить кожен дім свічками,

Хай в цей вечір в кожному віконці

Буде крапля вогняного сонця…

Щоб в бабусі серце не боліло,

Свічку запалила білу-білу,

Аби смерть важка вже не ходила,

Запалила свічку, запалила…

 

Слайд №13. ( «Україна 1939-1945р.р.») муз. супровід

 

Ведучий 2.

 … Темрява. Туман. Тиша. Але тиша тривожна. Прикордонники сторожко прислухаються. На протилежному березі Бугу гітлерівські війська закінчують останні приготування. Гуркіт. Вибухи. Дим пожеж. Все . Мирне життя закінчилося. Чорний морок війни розпростер свої крила над просторами нашої держави. Це Друга світова війна на теренах нашої країни, страшна пекуча рана.

 

 (Олекса Роздольський «Все починалось з грому небесного»)

 

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного,

Із ненависного злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому.

 

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І мама мовчазно-бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

 

Ведучий 1.

 Разом з усім народом на захист рідної землі стали понад 500 літераторів України – і тих, хто до початку війни вже був автором відомих книжок, і тих, хто почав писати в грізні дні війни. На передову лінію вогню вже в перші дні пішло 160 письменників – дві третини тодішнього складу Спілки письменників України. Вони стали артилеристами, автоматниками, співробітниками фронтових, дивізійних, армійських газет.

 

Ведучий 2.

 Протягом усіх чотирьох років війни, сповнених небувалого героїзму і величезних труднощів, майстри слова від першого до останнього дня були зі своїм народом наближали світлий День Перемоги.

 

Ведучий 1.

 «Коли говорять гармати, музи мовчать». Цей крилатий вислів заперечують тисячі віршів, пісень, прозових творів, картин, світлин, зроблених у часи воєнного лихоліття. Талановиті твори, написані свідками і учасниками бойових дій, не можуть залишати байдужими слухачів, глядачів, читачів.

 

Я звертаюсь до вас, дорогі земляки-побратими,

Крізь пожарів злий гук, крізь удари невпинні гармат,

Щоб велику любов передати рядками малими

До усіх, що в цей час захищають наш зоряний сад.

 

Слайд №14. (Фото поетів-фронтовиків)

 

Писав фронтовик Володимир Сосюра. А поруч з ним своє палке слово несли у народ і інші поети-фронтовики: Андрій Малишко, Максим Рильський, Дмитро Білоус, Павло Тичина, Микола Бажан та інші.

 

Ведучий 2.

 Вірші, пісні допомагали вижити у пекельному мороці війни, піднімали бойовий дух солдат. Слово вело у бій за рідних, за свою землю. Воно творило неможливе тоді, коли ,здавалось, втрачалась надія, віра.

 

Слайд №15 (Фото Миколи Бажана)

 

Учень 6. (Микола Бажан «Клятва»)

                                                                                         

В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів!

           Ми сталлю з гармати, вогнем з карабіна
           Розтрощимо впень ворогів.
           Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
           Рабою німецьких катів!

 

Вкладає меча в руки вірного сина
           Наш край, щоб цей меч пломенів.
           Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
           Рабою німецьких катів!

 

Чекає на ката ганьба й домовина,
Де б чоботом він не ступив.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів!

 

Слайд №16 (Повтор слайда №13)

 

Ведучий 1.

 Доля багатьох віршів, написаних у роки війни, дивна і хвилююча. Слова, що виражали душевні переживання, втілювали великі почуття, відображали час, ставали піснями.

Їх співали на концертах, у години затишшя, в землянках, у перервах між боями.

 

Ведучий 2.

 У Києві біля могили Невідомого солдата видзвонюють куранти мелодію «Пісні про Дніпро». З цією піснею у листопаді 1943 року наші солдати форсували Дніпро,  з нею визволяли нашу столицю.

Автори – поет Євген Долматовський та композитор Марк Фрадкін – зустрілись у листопаді 1941 року на дорогах війни. Долматовський згадував: «Гіркі слова «Ой, Дніпро, Дніпро»- жили тут біля берегів великої річки в голосах жінок, у коротких переговорах партизан. Я вже не міг розлучитися з цими словами, більше схожими на стогін».

Марк Фрадкін, прочитавши рядки вірша, на одному диханні  за декілька годин написав пісню.

 

 (Звучить пісня «Пісня про Дніпро» у виконанні Миколи Герасименка)

 

Слайд №17 (Фото Друга Світова війна)

 

 

 

Ведучий 1.

 Війна, що розлучила мільйони солдатів з їх  дружинами та коханими, рідними та друзями, перевіряла міцність їх почуттів. Солдатське серце чекало теплих, душевних слів. Саме тому такою популярністю користувалися в той час ліричні вірші Суркова, Симонова, Ісаковського, Щипачова та інших поетів.

 

 Живе людська пам’ять, не старіє вона з роками, не тьмяніє. Вона стукає в наші серця дзвоном, обелісками в полі. І поки існує наш рід, існуватиме й пам’ять, бо без неї немає майбутнього. Уклонімося низько до землі тим, хто в серці вічно буде жити!

 

Слайд №18                 (І, якщо ти не можеш змиритись,
                                      Україна в тобі повстала.
                                      Я за тебе буду молитись!
                                      Українським героям слава! )

Ведучий 2.

 Війна - це жахлива трагедія в житті кожного народу. Болісною раною в історії нашого народу залишилася Друга світова війна. Йшли роки, гоїлися рани, зростали повоєнні покоління.

 

Ведучий 1.

 24 лютого 2022 року це   страшне слово війна  знову стало реальністю. Україна  переживає, можливо, найтяжчий час за всю свою історію.  Зруйновані міста і села, зриті «Градами» квітучі сади і лани, сльози матерів і дітей. За свободу і незалежність Вітчизни  гинуть кращі її сини.

 

Ведучий 2.

 Ще зовсім недавно ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною. Тепер же кожну родину так чи інакше опалило полум’я війни ненажерливої росії проти нашої країни – України-неньки. Ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

 

Ведучий 1.

 Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і взяли в руки зброю заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

 

Слайд №19 (Фото героїв Оріхівщини)

 

Небесне воїнство поповнилося. Для нас це велика трагедія. Для України – загибель патріотів, найкращих її синів. Голос дзвонів – символ мужності і козацької звитяги. Ось вона – справжня музика воїнів: «Сон козака», написана воїном АТО, запорізьким козаком Віктором Кривоносом, позивний якого «Звонарь». З 2011 року б’є в дзвони в історико-культурному комплексі “Хортиця».

 

(Відео «Музика воїнів «Сон козака»)

 

Слайд № 20 (Світлини із зони АТО)

 

Ведучий 2.

Заплакані блакитні очі, які своєю глибиною примушують жити і боротися. Жовтогарячі коси ланів з криваво – маковими плямами, стоптані як споришеві стежки, груди, але невмируще серце. Поламані руки і ноги, та незламний дух. Обпльована лицемірами душа, та бездоганне терпіння. Обірвані струни в рідній пісні, але нестерпна жага до Життя і Волі – це моя Україна!!!

 

Учень 7. (Юлія Миргородська «Україна моя»)

Україна моя, ти вся в ранах.
Кровоточать святі місця,
Над могилою Нігояна,
Веремія, Сольчаника.

Тільки вулиці кров’ю вмились,
Попід кулями ворогів.
Тихо плаче моя країна
Хриплим голосом матерів.

Не вбивайте! Не треба воєн!
Сотні душ. Хіба мало вам?
Ще багато ЖИВИХ ГЕРОЇВ
Вдячні мертвим своїм життям.

І, якщо ти не можеш змиритись,
Україна в тобі повстала.
Я за тебе буду молитись!
Українським героям слава!

Ведучий 1.

Крім точного пострілу, відбиття ворога, наші солдати знаходять хвилини для поезії. Ці рядки пахнуть потом і кров’ю, пилом і димом передової. Вони написані під обстрілами ворожих «Градів», між передсмертними хрипами і стогоном поранених.

 

Ведучий 2.

 Це поезія, кожна літера якої наповнена справжньою любов’ю до України, налита бажанням віддати себе до останньої краплинки своїй Вітчизні. Вони - гімн військовому побратимству, гімн кожному справжньому українцеві, який нині творить історію…

 

Слайд №21 (Фото Бориса Гуменюка)

 

Учень 8. (Вірш учасника АТО Бориса Гуменюка)

                                                        

Зона АТО

Літо, спека і «бронік» четвертого класу,

Піт їдучий по шкірі у зоні АТО.

Захищаємо ми територію нашу

І окроплене кров’ю святе полотно.

Жовто-сині стяги: в них - пшениця і небо,

Україна і символи понад усе!

Тут АТО, чи війна, але в бій іти треба,

Східний вітер нещастя по світу несе.

Буде тиша і мир, але ще не сьогодні,

Вміло снайпер працює, доповнює «Град»,

Згасне свічка, тоді до «Небесної сотні»,

Там уже у строю генерал і солдат.

Не жалійте, не плачте, усе ж не даремно,

Хай вертаються швидше в міста голуби.

Як не ми, тоді хто?

Захищатиме землі,

Чоловіча робота, було так завжди.

 

Учень 9. (Ліна Костенко «І жах, і кров, і смерть, і відчай»)

 

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

 

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра - ви.

 

Попурі пісень про війну в Україні

 

Слайд №22 (Повтор слайда №20)

 

Ведучий 1.

Заплющуємо очі і бачимо чисте, бездонне небо. Родючі поля, застелені пшеницею кольору сонця.  Безкрайні ріки та чисті, мов сльоза, джерела. Все  це наша Батьківщина. До болю знайомий запах цієї беззахисної, але в той же час сильної та терплячої країни, де кожен знає ціну свободи, а національна свідомість зашкалює навіть у 15.

 

Учень 10. (Вірш учня 9 класу Антона Карнауха із Гуляй-Пілля)                                                                                     

                                                                                

Україно моя, душ роз’ятрена рана.

Знівечене тіло знов нестерпно болить.

Ще учора стояла, як величная панна,

А сьогодні вже кат тебе хоче зганьбить.

 

Розтоптати вінок твій з волошок і маків

І за вітром пустить різнобарвні стрічки,

Залишити на тілі травмовані знаки

Й запалить по тобі поминальні свічки.

 

Твою косу обрізать, як знеславленій дівці,

Вишивані бруднити багном рушники,

Стерти пам’ять твою, як ті кадри на плівці,

На коліна поставить тебе на віки.

 

На хресті розіп’ять за єдинство і віру,

Уярмити козацький нескорений рід,

На поталу віддать ненаситному звіру,

Щоб лишив після себе скривавлений слід.

 

Піднімайся, народе, бо свободи ми гідні

І пліч-о-пліч шикуйся в єдинім строю,

Сестри й браття на сході, згадайте – ми рідні!

Народились й зростали в єдинім краю!

 

Поєднаємо руки в нерозривному колі

І звернемо до Бога молитви святі:

- Не лишай нас єдинства, соборності, волі

І збери схід і захід у спільнім гурті.

 

Дай напитись води із єдиної чаші

І вкусити шматочок одного хлібця,

Відпусти і прости гріхи усі наші,

Милосердя й любов знов засій у серця.

 

Дай можливість, нарешті, усім схаменутись,

Роззирнутись при тямі на різні боки,

Увесь жах і трагізм своїх дій осягнути

І покінчить з розбратом й війной навіки!

 

(Пісня «Заспіваймо пісню за Україну»)

 

Слайд №23                        

Віримо в Україну!

Любимо Україну!

Ми – українці!

 

Ведучий 2.

Немає в світі такого краю, де б жив такий волелюбний народ. Багато виросло бур’янів у Твоєму саду, Україно, та завдяки працелюбності із тернин проростають райські квіти. Ти плекала і плекаєш, як мати, кожну дитину, але «в сім'ї не без виродків», та відчаєм Тебе не скорити, Україно!

 

Ведучий 1.

Вірю, сонце зійде на новому небосхилі, і висушить Твої сльози. Загояться рани, а шрами обростуть любов’ю твоїх дітей до Тебе, Ненько. І підуть в небуття чорні мережки на рушнику долі, залишаючи тільки яскраві барви щасливого майбуття! Вишиванкою стане Твій дім, моя Україно!.....

 

Ведучий 2.

 Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розп’ята на хресті історії, але жива.

 

Ведучий 1.

 Воскреснемо! Бо ми живемо на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо усміхається нам з своєї високості.

 

Ведучий 2.

 Воскреснемо! Бо світить нам у вікно пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

 

 

Ведучий 1.

 Подивимось на своє небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і глянемо на трепетну Землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце, - Україна!

 

Пісня. Атрем Пивоваров «Маніфест».