Урок-інсценізація "Андріївські вечорниці"

Тема уроку-інсценізації: Звичаї та традиції українського народу. Андріївські вечорниці.

Мета: розширити знання учнів про звичаї та обряди українців, прищеплювати любов та повагу до національних традицій, удосконалюати мовну культуру учнів, виховувати почуття патріотизму, шанобливе ставлення до історичного минулого.

Тип уроку: театралізований урок-вистава.

Обладнання: предмети стародавнього українського побуту, національні костюми, страви, музичне оформлення.

 

Основний зміст уроку

Господиня-мати. Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? Господи, Господи! Як подумаєш, коли ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечерниці, так аж тини тріщать; а тепер... От скоро і треті півні заспівають, а вечерниці ще й не зачинались. Ні, що не кажи, а світ перемінився.! Куди то все дівалось?

Виходить донька Марійка

Господиня-мати. А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Марійка. Що це ви, мамо, робите? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?

Господиня-мати. Та ще й які гості! Вечорниці сьогодні в нас будуть. Тебе ж батько не пускає на них, от я й вирішила в нас зробити.

Господар-тато. Батько не пускає. Бо мала ще!

Марійка. А от і не мала!

Господиня-мати. Так, Семенне, не сварися. Краще дров нам принеси. Калиту пекти скоро будемо.(чує стукіт) Прийшли!

Дівчина. (Сміх). Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

Господиня-мати.  Заходьте, дівчата, сідайте. За­раз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості бу­дуть. (Порається).

Дівчина. А може, й хлопці? І Іван, га?

Дівчина. Може! А може, й Роман?

Дівчина. Може!

Дівчина. А може, й Панько? (Сміються).

Марійка. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?

Дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.

Господиня-мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, в яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Попро­сімо Андрія.

Дівчина. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.

Господиня-мати. Ось як скуштуєте цих вареників і дізнаєте­ся, ким буде ваш суджений. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловіка і під будь-яким приводом запи­тати, як його звати. Таке й буде ім'я чоловіка.

Марійка. А спробуймо.

Ворожать

Дівчина. А я чула про ворожбу зі свічкою.

Дівчина. Напишемо імена, поставимо на край великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки  підпливе свічка, такий і буде суджений.

 Господиня-мати. А ще, дівчата, є ворожба із дзеркалом.

Дівчина. А я знаю теж таке ворожіння. Треба темноті сказати:

Ворожу осібне,

На люстерко срібне!

Ворожу на саму себе.

І, хлопче,  на тебе.

Потім, повернувшись, спиною:

—  Покажи, святий Андрію, яка моя доля? Ворожу на свій вік,

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Смерті не знати.

Покажи, Андрію, яка моя доля.

Тоді різко повернутися.

Господиня-мати. А ходімо, дівчата, на вулицю ворожити! (ідуть зі сцени)

Вибігає дівчина

Галя. Хоч би встигнути ще на вечорниці.
Голохвостий. А, на ловця й звір біжить. Ціп-ціп, куріпочко!
Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).
Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!
Галя. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
Голохвостий. Дави луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!
Галя. Хороша пороша, та не для вас!
Голохвостий. Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвостий. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Галя. Та що — що гарні!
Голохвостий (бере її за руки). Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, удушусь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя. Ой, що ви кажете?
Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить...
Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо...
Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обіймає)
Галя. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!
Голохвостий. У-ух! Пропав я! Пожар!

Виходять дівчатат з господинею. Одна дівчина тримаю в руках дрова, кладе іх на підлогу.

Дівчина. Вдівець-малодець. Вдівець-малодець….

Вбігає Галя.

Галя. Хух. Встигла?

Господиня-мати. Звичайно, встигла. Приєднуйся до нас. Дівчата, а затанцюйте-но свого дівочого таночка!

Танець з хустками

Господиня-мати. А зараз, дівчата, поворожімо на хустках. Зав’яжіть кожна свою у вузлик, покладіть сюди в корзинку. Покрутимо корзину- чия хустка першою впаде, тай заміж скоро вийде!

Ворожать

Господиня-мати. Сідайте дівчата. Розкажу вам щось. У давнину брали  борошно, сипали в окрему тарілку кожна, бігли до джерела, набирали повен рот води, прибігали , брали тарілки з борошном і місили паляничку. Кожна свою позначала й випікали.

Дівчина. Тітко Ганно! А для чого оті паляниці позначати?

Господиня-мати. Щоб кожна дівчина свою впізнала…

Дівчина. А що буде як паляниці спечуться?

Господиня.  Їх клали в рядок і приводили собаку. Чию паляницю собака найшвидше з,їсть, та дівчина найшвидше заміж піде. А ми сьогодні  осучаснимо цей звичай. Дівчата, а чи принесли ви пиріжки?

Дівчата. Так.

 Господиня. Наміти ли кожна свій? Зараз ми ці пиріжки покладемо в миску й дами скуштувати гостеві в залі. Чий пиріжок  візьмуть, та й першою заміж вийде! (ворожать)

Дівчина.  Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй нам надієнку,

Хто з нас із дівчат

Перша заміж вийде.

Іде в зал, підходить до одного з глядачів, пригощає.

Дівчина. А що, дівчата, кинемо по чобітку? 

Господиня-мати. Чий чобіт подалі закинеться, та й заміж першою вийде.

Дівчина.

Святий Андрію, святий Андрію,

На тебе єдиного маю надію.

Скажи мені нині, дорогий Андрію,

Звідки я маю чекати надію.

Кидають, раптом чути: «ааааай, яяяй!»

Дівчина. Так це ж хлопці! От кляті! (біжить і приводить). Ось, дивіться, підглядав під вікном!

Хлопець. Пустіть на вечорнці.

Дівчина. Не пустимо! Ці вечорниці для дівчат.

Хлопець. Та пустіть.

Господиня. Добре, залишайся.

Хлопець. Та я не один.

Господиня. Та зови вже всіх!

Заходять хлопці.

Хлопець. Добрий вечір вашій хаті!

Хлопець. А що це у вас так смачно пахне? (Лізе до горщика)

Марійка. Еге, Стицьку, куди лізеш? Ти ще не заслужив, а вже їсти просиш. Добре, покажу, що там смачненьке є в макітрі, але повиння  приказки сказати, загадку загадати або пісню заспівати. Домовились?

Хлопець. Добре, добре, Одарко! Показуй уже!

Усі. О! Ковбаса!

Хлопець. А щоб тобі та ковбаса та й до носа приросла!

Дівчина. Не мели язиком, як лисиця хвостом.

Хлопець. Дівчата, а ви вже ворожили? Ми такі гарні парубки, то може виберете серед нас собі чоловіків. Оксано, вибирай серед нас собі нареченого.

Хлопець. Оксано, може мене вибереш? Мене звати Степан,хазяйський син. Багатий, маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і мухи, і гусінь, а що вже комарів – світу білого не видно!

Оксана. Не хочу тебе, парубче. Ти багатий, а я хочу роботящого.

Хлопець. Оксано! Чим я тобі не жених? Може й не зовсім гарний. Та роботящий. Уже як за щось візьмусь, то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду. А що вже обідати люблю! Обідав би до самого сніданку. Вибереш мене – горя не знатимеш.

Оксана. Не хочу я такого. Хочу роботящого, розумного і гарного!

Хлопець. Оксано, то може за мене підеш заміж. Мама каже, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів укупі. Мені б ще таку жінку, як я.  А то візьму гіршу, люди сміятимуться. Ти не дивися, що я такий замурзаний. Ти мене вимий, причеши і можна під вінець шкандибати. А цілуватись…то я готов і зараз.

Оксана. Ні, не хочу тебе! 

Господиня-мати. А хто з вас   смішне нам щось розкаже?

Дівчина.  Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,

Сидить сова на воротях, крутить головою

Він, сердяга, як побачив,  та через городи,

Заплутався в бур’яні та й наробив шкоди.

Хлопець: У Варварівці густо хати,

Вітер не провіє,

Сама мати ложки миє,

Бо дочка не вміє.

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

Сидить гуска над водою, вирячила очі,

Він до неї: гиля, гиля – вона й полетіла,

Коли б не втік осокою, була б Гриця з’їла..

 Хлопець. Це було позаторік

Та на нашім ринку-

Хотів купити чоловік

Кабанця чи свинку.

Гаманець мерщій дістав,

Став платити гроші:

-А з якого ви села?-спитав молодиці.

Та йому відповіла:

- Я з села Мельниці.

-Забирайте їх назад!-

буркнув незабаром,-

я мельницьких поросят

не візьму й задаром!

Тітка ближче підійшла:

-Тож назвіть причину!

- Я із вашого села

маю вже дружину!

Стукіт у двері

Господиня-мати. Хто ще там?

Голохвостий. Впустіть на вечорниці!

Галя. А ти не будеш до дівчат чіплятись?

Голохвостий. Ні! Не буду!

Господиня-мати. Тоді заходь!

Господиня-мати. Час нам калиту випікати. Замісимо тісто швиденько. Ти, Оксанко, тісто міси. А ти, Марійко, колосочками, зубчиками, промінчиками калиту прикрашай. А ти , Катрусю, в печі дрова розкладай навхрест, бо навкісний хрест у нашого народу є символом сонця і вогню.

Дівчина.  Гори, вогонь, ясно.

                  Спечи нам калиту красно!

                  Щоб ми її кусали

                  І горя не знали!

Господиня кладе калиту до печі

Сценка «Брати Кайдаші»

Лаврін. Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

Карпо. Посватаю, кого трапиться.

Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо. То сватай, як тобі треба.

Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

Лаврін. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін. То сватай Вівдю. Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Лаврін. Сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо. Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Лаврін. Ну, то сватай Одарку: ця тоненька й гнучка станом, як тополя.

Карпо. Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Лаврін. Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну (засміявся).

Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Карпо. Ну, то бери Ганну.

Карпо.  Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

Лаврін. Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну й тиху.

Карпо. Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

Лаврін. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Сценка «Стецько й Уляна»

Стецько. Та й патлата! А що в вас варили?
Уляна.  Нiчого!
Стецько. Ну!.. ну!.. а тепер... що?

Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нiчого.
Стецько. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.

Уляна. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!

Стецько. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не пiду.
Стецько. А чом не пiдеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. А не хочу — тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
Уляна. Не пiду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде.

Уляна. Та я тобi й без пісеньок скажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
Стецько. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
Уляна. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
Стецько. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
Уляна. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

Господиня. Поки калита печеться, ви б заспівали.

Пісня «Підманула-підвела»

Господиня дістає калиту з печі.

Хлопець. От і калита вже спеклася. Прикрашайте, дівчата, калиту, прикрашайте!

Побажання промовляйте.

Дівчина.

У небо наша калита, у небо,

Ати, сонечко, підіймись

Та на нас подивись.

Ми калиту чіпляємо,

Свою долю-радість закликаємо.

(Чіпляють калиту до сволока на стрічку)

Хлопець

О, нарешті, калита,

Наче сонце, золота!

Хто вкусить калиту хоч раз,

Той буде першим серед нас!

Господиня-мати.  Хто буде писарем? Тато-господар?

Господар-тато. Гаразд!

Хлопець

Нумо, хлопці і дівчата

Хто з нас буде починати?

Хлопець

Ой, громадо, чесні люди,

Я найпершим хочу бути. 

Їду, їду я до річки,

Ой дайте вкусити калити хоч трішки! (Стрибає, не вкусив. Писар маже сажею)

Хлопець

Калито смачна, рум’яна.

Подивлюсь, аж голос в’яне.

Скажи, як тебе дістати?

Як таємницю розгадати? (Підстрибує, кусає, всі  регочуть)

Смачна калита, вкусив.

Аж душа засіяла!

Дівчина.

Ще ні разу не стрибала

Калити не куштувала. (Стрибає, не вкусила)

Хлопець

-Діду, діду! Калиту кусати їду!

-Звідки ти ?

-З калитви.

-Чого хочеш?

-Калити!

-А не боїшся чорноти?

-Ні!

-Тоді присядь. (Присідає, писар маже його сажею)

Дівчина.

-Діду, діду! Калиту кусати їду!

-Звідки ти ?

-З калитви.

-Чого хочеш?

-Калити!

-А не боїшся чорноти?

-Ні! Не боюся!!! (Підстрибує, кусає калиту)

Хлопець

А заграйте-но музики,

У всіх гарні черевики.

Починайте скоріш грати,

Бо всі хочуть танцювати. 

Учні виконуть танець «Гопак»

Хлопець

Що ж, повеселились й досить.

Мій живіт вже їсти просить.

Дівчина. Милі гості, просим сісти,

Варенички будем їсти.

Варенички непогані,

Варенички у сметані.

Дівчина. Вас чекають у макітрі

Варенички дуже ситні.

Білобокі, круглолиці,

З української пшениці.

Дівчина. Їжте, їжте, просим щиро,варенички наші з сиром! 

Хлопець. Було гарно у вас повеселитися. Та вже час прощатися.

Дівчина. Ми гуляли, веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились

І, здається, все пройшло.

Хлопець

Ні! Так просто не проходить,

В серці струночка бринить.

Про Андрія вечір-спогад

В нашім серці буде жить!

Хлопець. Дякуємо господині за теплу хату!

Хлопець. Молодим нашим дівчатам за цей стіл багатий!

Господар-тато. Спасибі щире всім, хто сьогодні, в цьому залі брав участь у нашому святі.

Дівчина.

Все, що в серці мали

Вам подарували

Дівчина.

Світлу мрію й казку,

Нашу пісню й ласку,

Хлопець.

Щебіт солов’їний,

Славу України,

Усі виконують пісню В. Куровського та Р. Квінти «Пісня солов’їна».