Літературно-музична композиція до дня народження О.Богачука
«Він крила пісням дарував…»
Шануймося, єднаймося та будьмо,
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас упало із сідла.
О. Богачук
Ведучий І. Коли люди відходять, залишається пам’ять про них. Коли відходять поети — залишаються їх слова, їх вірші, їх пісні — як заповіт нам усім.
«Живіть радістю, добротою — найвищим людським добром. Не скигліть і не падайте на коліна. Беріть своє. За правду вставайте на повний зріст», — таким було життєве кредо нашого поета-земляка О. Богачука.
Ведучий ІІ. Днями Олександру Теофіловичу Богачуку виповнилося б 85 років з дня його народження. Цьому ювілею ми і присвячуємо наш захід.
Про цю людину волинський поет Василь Гей дуже влучно написав:
А він же був звичайним чоловіком,
Лиш незвичайно сяяло чоло...
Радів і плакав із двадцятим віком,
І не цурався пісні за столом.
Умів із другом хліб і сіль ділити,
Прощати і ненавидіти вмів...
Вдягнулася могила в пишні квіти
І золото каліграфічних слів.
...Якби в житті ми вміли дарувати
хоч половину тої теплоти, -
на душу не лягли б неждані втрати
крижинами могильної плити.
Ведучий І. Від дня смерті поета Олександра Богачука минуло вже й не так багато часу, трохи більше 20 років. Але, на жаль, зараз його ім’я мало кому про щось говорить, є лише одиниці серед сучасної молоді, які знайомі з його життєвим та творчим шляхом.
Ведучий ІІ. Після себе Олександр Теофілович залишив багату літературну спадщину з широким діапазоном: вірші-роздуми та вірші-спогади, філософські мініатюри і вірші-реквієми, публіцистичні поезії й пісні-думи, ніжні ліричні акварелі і бризки-імпровізації, вірші-перестороги і гумористичні вірші, вірші-заповіти і поеми, загалом це десять поетичних книг, музичний збірник “Світи мені, Дніпре”, він автор двох п’єс, які йщли на сценах театрів, і не менше сотні пісень. Особливо припала людям до душі його пісня “Тиша навкруги”. Його рядки поєднали у собі гордий злет думки й почуття з досконалою мовною формою-ритмом, звуковою тональністю, внаслідок чого й стали піснями.
Народився Олександр Богачук 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині у родині сільських ковалів. Сашко часто згадував свого дідуся, дуже любив його.
Ведучий І. Вдень дід працював у кузні, а ввечері брав до рук тонкостанну скрипку і вигравав найніжніші мелодії. Дуже багато часу проводив онук з дідусем, це, мабуть, і дало поштовх для розкриття його таланту, який був закладений у генетичному коді малого Олександра... З часом спогади про найдорожчих йому людей стають поезією…
Учень читає поезію О.Богачука «Вишивала мати»
Вишивала мати
Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий —
Простилавсь барвіночок хрещатий.
Виростав барвінок зелененький,
І дивились з нього очі неньки.
Усміхався цвіт на рушникові
Світом материнської любові.
Вишивала мати вправно, швидко,
Та неждано обірвалась нитка…
Обірвалась. Впала у безсиллі…
… Дороста барвінок на могилі.
Ведучий І. Не оминула стороною Богачукове село й війна. Він на все життя закарбував у своїй пам’яті те лихо, яке згодом описував у віршах.
Ведучий ІІ. Після війни, закінчивши Луцьку середню школу № 2, Сашко вступив до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Саме тут він починає виявляти свої літературні здібності та бере активну участь у літературному житті, починає публікувати вірші. Олександр свідомо обирає для себе долю поета.
Учень читає поезію О.Богачука «Три доленьки»
Три доленьки
Три доленьки — три квітки на столі.
Одна дивилась радістю живою,
А друга —
Синім болем на стеблі,
А третя,
Третя — сивою журбою.
Три доленьки — три квітки на столі.
Три доленьки… Яку ж узять собі?
Чи першу ту? Чи другу?
Чи останню?
Спитаю свого серця, далебі…
Порадь мені,
Дай відповідь питанню!
Три доленьки — візьму всі три собі.
Ведучий І. Після закінчення інституту Олександр видає першу збірку “Незабутнє”. Авторові тоді виповнилося 25 років. Його вчителями й порадниками, про яких поет вдячно згадував усе життя, були М. Рильський, А. Малишко, В.Сосюра.
Ведучий ІІ. Творчість О. Богачука цього часу — це пристрасть, лірика, ніжність, розкутість, щирість і відвертість почуттів.
Учень читає поезію О.Богачука «Любов – не квітка»
Любов – не квітка: вирвав – і нема.
А хто вона – не відає й сама.
Вростає в серце ніби мимохіть –
Радіє, плаче, та найбільш болить.
Та якби ти не рвав і не полов –
Не вирвати – любов таки любов…
І тільки той її збагнути зміг,
Хто виривав – і вирвати не зміг.
Звучить пісня «Троянди на пероні» (виконує Коваль Ілля)
(Пісня супроводжується презентацією)
Теми його поезії вічні і незмінні: рідна земля, любов, синівська вірність, повоєнні лихоліття, нескореність народу. Синівська вірність… Її потрібно зрозуміти, прийняти і пройнятися нею.
Учень читає поезію О.Богачук «А час не жде»
Допоки нас чекають наші мами,
І доки виглядають нас батьки,
Провідуймо, та не лише листами,
Хоч дорогі їм і скупі рядки.
Коли неждано вдарять дзвоном далі,
Тоді на все, на все знайдемо час.
Але ні сльози, ні вінок печалі –
Але ніщо не виправдає нас.
Заниє жаль у щедрім слові «мамо»,
І чайкою здригнеться синя вись.
Провідуймо і завжди пам’ятаймо,
Що можем запізнитися колись.
Ведучий І. Кажуть, що справжня поезія народжується тоді, коли боляче. Для Олександра Богачука таким болем є спогади про війну:
Учень читає поезію О.Богачука «Приснилось матері»
Ведучий ІІ. Кожен вірш Олександра Богачука напоєний тонким відчуттям рідного краю. Він, здається, вмів розмовляти з ріками і травами, гаями й озерами, з тишею і громами. А це може лише той, хто, зіп’явшись з колиски, зробивши по ній перші кроки, назавжди зостався з’єднаним із землею вічно живими узами.
Учень читає поезію О.Богачука «Україна»
Ведучий І. Творчість Олександра Богачука звучить поетично-пісенно. Ритміка рядків сама проситься у мелодію і навіть вже відчувається, як звучить у струнах і в голосах:
Ведучий ІІ. Звучить повільно, розлого і справді задумливо, бо є перед чим схилити голову серед озерної тиші, над якою пропливають яскраво виписані малюнки минулого і теперішнього життя. Тут у кожнім рядку – єдність людини з природою, їхнє взаємозбагачення.
Ведучий І. Для кожного Батьківщина починається з батька-матері, з рідного порога, вулиці, села або міста – нема таких, що народжуються над морем, кожному милий свій край, від якого струменіють, пульсують життєві витоки. Однак найзворушливіше вміють зізнаватися в цьому творці, наділені талантом тонко відчувати й любити довколишній світ. Олександрові Богачуку кожного разу вдається говорити про це по-своєму, особливо довірливо.
Ведучий ІІ. Неможливо не згадати про О. Богачука-пісняра. Завдяки винятковій мелодійності його поезії становили вдячний матеріал для композиторів. На вірші поета писали музику такі знакові майстри, як Георгій Майборода («Зацвіли черешні», «Зозуля кує», «Дума про загибле село», славнозвісна «Димить туман»), Климентій Домінчен («Тихо падає цвіт»), Володимир Верменич («Іду я росами»), зажили популярності також «Троянди на пероні» Анатолія Горчинського тощо. За мотивами «Крику попелу» Анатолій Пашкевич створив ораторію (1981). Та й сам Олександр Теофілович був непересічним мелодистом, автором музики до цілого ряду своїх віршів («Тиша навкруги» та ін.). Пісні на слова поета увійшли до збірки «Світи мені, Дніпре» (1984).
Звучить пісня «Димить туман». (виконують Седлярук І.А. і Голотюк Г.П. акапельно)
(Пісня супроводжується презентацією)
Ведучий І. Його вірші, які стали піснями, не раз хвилювали і радували серця людей.
Ведучий ІІ. Найвлучніше про поета та його творчість сказав Георгій Майборода: “Поезія Олександра Богачука приваблює композиторів різних поколінь. Кожен знаходить у ній нові смислові й звукові інтонації, теплі барви образної гами. Сила його поетичного слова, насамперед, в емоційній правдивості. Воно природньо пульсує з душі поета, переплітається невидимими стебельцями почуттів із мотивами народної пісні. Ця невимушеність, висока емоційна напруга поетичного вислову ставить Олександра в ряд поетів щасливої долі, його поезія знаходить найкоротші шляхи до людських сердець. Олександр Богачук - поет високого громадянського звучання. То ніжний лірик, то зосереджено суворий оповідач, - він завжди вірний своїй самобутній творчій манері… свіжий голос якої живиться чистими джерелами волинського краю”. Нічого не додаси і нічого не викинеш...
Ведучий І. Багато волинян і гостей нашої області вперше знайомляться з поезією Олександра Богачука не з його книжок, не під час авторських вечорів поета, а з пристрасних рядків, викарбуваних металом на меморіальних плитах, що вросли в землю, яка у страшне лихоліття була зрошена кров’ю людей в селі Кортеліси. Погодьтеся, не кожному поету випадає в житті така честь: говорити з нащадками немеркнучими словами пам’яті від імені нескорених:
Спинись, Людино! Мовчки поклонись.
У тишині задумайся на мить...
І нам життя всміхалося колись,
Дзвонила сонцем сяюча блакить.
Ми мали в серці мужність і любов
І вірили у Перемоги час...
Хоча зотлілий попіл захолов,
Але наш голос досі не погас.
Ведучий ІІ. Тепер у Луцьку його могила, там він знайшов свій спочинок. А пам’ять про нього живе у серцях рідних, близьких, друзів, тисяч людей, які знають, люблять, шанують Богачукову поезію. Пам’ятають його й у рідному селі, жителі якого виступили ініціаторами спорудження і відкриття пам’ятника у Соколі.
Ведучий І. Девізом усього життя Олександра Богачука був заповіт, особливо актуальний і сьогодні:
Шануймося, єднаймося та будьмо,
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас упало із сідла.
Ведучий ІІ. Кожен може себе запитати: чи актуальна його поезія зараз? Чи сучасна вона? Справжня поезія завжди вражає до глибини душі, нею переймаються і з трепетом сприймають. Вона починається від чистих народних джерел, від маминої колискової.
У записі звучить пісня «Тихо падає цвіт».
(Пісня супроводжується презентацією)
Ведучий І. Сьогодні О. Богачука немає серед нас. Але 85 років тому він прийшов в цей світ, щоб залишити по собі добру пам’ять, відверту поезію, талановите слово. А слово і пісня, якщо вони справжні, завжди будуть з нами.
Ведучий ІІ. Чиста, дзвінка, земна поезія О. Богачука, мелодійні, ліричні чуттєві вірші легко лягали на музику — як для величного хору, так і для тихого, проникливого одноголосся. І пісень тих народилося багато. Нині їх знають, співають і люблять не тільки в Україні. Музика, злившись із поетичними словами О. Богачука, надала пісням крилатого розмаху. А добре ім’я, здобуте піснею, — то закоханість автора в музику, у глибини слова, щоденна праця в безмежній царині творчості.
Ведучий І. Минає час... Ідуть за обрій дорогі нам люди. Немає з нами Олександра Богачука, але його вірші досі зігрівають душі, його пісні й донині линуть поміж людей, його кращі твори залишаються серед надбань української літератури.
Ведучий І. Хочеться вірити: доки буде жити Україна, доки співатиме український народ, доти ніжною струною бринітиме й Богачукова пісня.
Тож пам’ятаймо його. Пам’ятаймо, шануймо і шануймося.