Літературно-музична композиція «Як вогонь у серці я несу в майбутнє Шевченкову мову, слово незабутнє»

Міністерство освіти і науки України

Волинська обласна державна адміністрація

Маневицький професійний ліцей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературно-музична композиція

 «Як вогонь у серці я несу в майбутнє Шевченкову мову, слово незабутнє»

 

 

 

 

 

                                                Підготувала вихователь гуртожитку

                                                Турик Ганна Романівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                2018 рік

 

Літературно-музична композиція  «Як вогонь у серці, я несу в майбутнє Шевченкову мову, слово незабутнє»

Мета. Сприяти вихованню національної самосвідомості учнів, виховувати любов до національної культури, почуття гордості за Україну та  її національного героя Т. Г. Шевченка, прагнення бути справжніми українцями.

Обладнання: відеозаписи пісень «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий» , «Така її доля», «Шлях до Тараса», «Боже, Україну збережи», презентація «Мистецька спадщина Тараса Шевченка», відеопрезентація «Умер поет».

Святково прибрана сцена. Портрет Шевченка. На столі – вишивана скатертина, на ній – рушник, хліб, «Кобзар», підсвічник з свічками.

 

Звучить пісня на слова Т. Шевченка „Думи мої” у виконанні

Д. Солов’яненка. На екрані демонструються фотографії пам’ятників

 Т. Шевченку у різних країнах світу.

Вихователь

Ти слухав Кобзаря?

Ти чув його печаль,

Що піснею лилась

З-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,

Висока пісня кобзаревих дум.

Дзвенить вона і досі у серцях,

Відлунюється в співі журавлів –

Великим Кобзарем оспівана в віках

Чарівна мова рідної землі.

Вихователь. Доброго дня, дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб вшанувати пам’ять великого сина українського народу, славного Кобзаря

Т. Г. Шевченка.  І не просто вшанувати, а відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними людьми.

 Багато років минуло з того часу, коли народився він на „українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими людству і що знаходять безсмертя.”

Це ім’я стало символом нашого народу. Його портрети – в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а його пісні вишиті на рушниках. Про поета ми знаємо, здається, все: від його босоногого дитинства – до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку знаємо напам’ять його вірші. Тарас був одним із народних пророків, титаном духу, першим, хто закликав:

…вставайте,

Кайдани порвіте.

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

 Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив увесь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти.

І сьогодні нашу літературно-музичну композицію «Як вогонь у серці, я несу в майбутнє Шевченкову мову, слово незабутнє»  ми присвячуємо

Т. Г. Шевченку, щоб згадати його пророцтва-настанови. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

 

Слухайте, слухайте слово,

Слово живе Кобзаря!

Лине воно над світом

За океани й моря.

Він заповів нам жити

У вільній новій Україні,

Він заповів любити

Ниви свої і гаї.

Він заповів не забути

У вільній сім’ї співця

Голос поета віщий

В наші ввійшов серця.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Звучить  пісня  «Шлях до Тараса» у виконанні В. Зінкевича

На сцену виходять двоє ведучих.

1 ведучий

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуємо свято Шевченка.

ІІ ведучий

Ти, Тарасе, сьогодні          

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 І ведучий

 Хліб і сіль тобі, Тарасе

Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрета)

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

ІІ ведучий            

 Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

І ведучий.

 Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я.

ІІ ведучий. Тарас Шевченко... Геній, мислитель, пророк.  Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

І ведучий. Мужицький син, кріпак, школяр Марійського дяка, самоук, професор графіки Петербурзької Академії мистецтв, геніальний поет, мислитель, патріот-інтернаціоналіст, інтелігент із душею вселюдського милосердя... І все це він – Т.Г. Шевченко.

ІІ ведучий. Це був велет духу і душі народної, що вивів себе самого на вершину всесвітньої культури щоденною каторжною працею, назавжди зрікшись світських благ, що манили поета в свої „обивательські” тенета..

І ведучий. Сьогодні, у буремний, неспокійний вік, можливо, як ніколи, потрібна сила духу Шевченка, його незламна віра в те, „що буде правда між людьми”, потрібне його віще слово.

ІІ ведучий

Слухайте, слухайте голос,

Голос безсмертний Тараса,

Він наша гордість і слава,

Рідного слова окраса.

Пісня його невмируща,

Рідного слова окраса,

Слухайте, слухайте голос

Голос безсмертний Тараса.

На сцену виходять читці. Звучить тиха мелодія

І читець

…Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні

Один, чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

   Бере і забиває дих,

Щоб ти скорився і притих.

Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!

 

ІІ читець   

Схаменіться,…

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте  щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

 

ІІІ читець

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

 

ІV  читець  

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

 

ІІ Ведучий  “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. Дивна дія того Кобзаревого слова: історичні обставини склалися так, що по-різному моляться українці, належать до різних партій і навіть держав, часто піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що вони однієї матері діти і що ворогам цього тільки й треба, але коли звучить слово Шевченка – всі замовкають, бо то говорить сама правда, сам Бог вустами нашого пророка. І лише тоді почнеться справжнє відродження добра й справедливості, коли ми всі почуємо те слово і засвоїмо Шевченкові уроки.

 

1-й ведучий

З дитячих літ живе у серці він,

Як материнське слово незабутнє,

І тихо каже: знай, ти не один,

З тобою друг у дні щасливі й скрутні.

Його слова – мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає:

В своїх обіймах правда світова

Його, як сина, радісно приймає.

Коли в важких ти стомишся трудах

Чи закрадеться в душу сумнів чорний,

Згадай лише, який пройшов він шлях,

Який він був у бурях непоборний.

Він голос мав. Як кари правий гнів,

Він голос мав, як пісня колискова.

Із муки він народної розцвів,

Щоб людям радість розцвіла чудова.

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

І ведучий. Все йде, все минає... Але він буде так довго безсмертний, як довго існуватиме Україна. Він не лише нагадав, чиїх батьків ми діти, а й усім подвижницьким життям і творчістю узаконив свій народ як рівню серед рівних у світовому співтоваристві.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу...

Що прокляну святого Бога

За неї душу погублю.

ІІ ведучий. Так, за неї, за Україну, поклав свою душу славний син українського народу Тарас Григорович Шевченко, який прожив коротке і тяжке життя. Він помер у  47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 – на заслання. І лише 13 років був порівняно вільною людиною, якщо не вважати чотирьох, прожитих під невпинним наглядом царських жандармів.

І ведучий. Тернистим був життєвий шлях Тараса Шевченка, важким було його особисте життя. Але на першому місці для поета завжди були турботи про рідну Україну, про рідний народ.

Куди б не закидала його доля, він помислами був із своїм народом, його прославляв у своїх безсмертних поезіях. У поета відняли все. Він любив Батьківщину і опинився на чужині, куди листи друзів доходили не завжди. І йшли дуже довго. Поет тяжко проніс свій хрест мученика за Україну. Тарас Шевченко молився неложними устами до Всевишнього, щоб Україну хранив, дав їй волю. Туга за Україною тяжко краяла Шевченкове серце, тому що прийшлось на десятки років розстатися з нею.

Вірш „Мені однаково, чи буду...”

1-й ведучий. На жаль, так і сталося… Україну збудили вже в пеклі глухого рабства, коли більшість людей навіть забули, хто вони є, хто для них Шевченко й Україна, якими були їхні предки – і тому зараз чути стільки нарікань на оте святе слово «незалежність», хоч про його вільне звучання мріяло не одне покоління…

 Шевченко міг бути багатим і уславленим, якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим викривальним словом. Але він вибрав правду і волю і нас теж хотів бачити вільними людьми в незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

ІІ-й ведучий. Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей. Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив. Тому з-під його пера все з’являється таке зриме, одухотворене, тому в його творах гомонить байрак, стогнуть гори-хвилі, видно всю Україну, її людей, у степу високі могили, «і Дніпро, і кручі».

Відеозапис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»

1-й ведучий. Муза Шевченкова – в кріпацькій одежі, волаючи до людського сумління, до почуття справедливості, вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих покриток, сиріт, вдів, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі, малює мовби пензлем великих майстрів Відродження. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність.

ІІ ведучий

Іде по розбитім шляху

З нещасним байстрям Катерина

Де доля її? Мрія де?

Де юність її голубина?

І тягнеться шлях без кінця

І пада на груди обочин,

Коли ж буде Катрі моїй,

Нарешті сподіваний спочин?

Де щастя, де долю знайде?

Чи їй ще далеко до цілі?

Невже у снігах пропаде

У білій безодні-могилі.

Відеозапис пісні «Така її доля”

Вірш „Тримаю „Кобзар” у руках”

1-й ведучий. Муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди! Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у  своїй творчості жінку – Матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду

ІІ ведучий. Вдивляючись в портрет Шевченка, вчитуючись в рядки його творів, мимоволі задумаєшся: звідки в невільника стільки лицарства і незламності? Звідки в мужицького сина сократівське чоло, очі мудреця? Як цей сирота з нужденного села, де чи не єдиним вчителем був п’яний дячок, піднявся до вершин  людської мислі? Звідки ота шляхетність, гідність у житті і творчості?

1-й ведучий. Все дав йому народ, що понад усе цінував слово і волю, народ, котрий мав бібліотеку Ярослава Мудрого і Києво-Могилянську академію, поета-філософа Г.Сковороду й полководця Б.Хмельницького. Народ, в історії якого шабля і пісня завжди були поряд. Запорожці, серед яких немало було випускників європейських університетів, не мислили свого існування без кобзи, без пісні. Знали про це і вороги наші, а тому намагалися знищити пісню і слово. Народ народив Шевченка, а Шевченко дав народу самоусвідомлення.

ІІ ведучий

Почитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова;

Не минайте ані титли,

Ані тії коми.

Все розберіть… Та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

І ведучий. Поезія Шевченка промовляє до нас, кличе до активного життя,  заставляє згадати свою історію, послідовно відстоює ідею державної самостійності України. Його славний „Кобзар” пронизаний вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не стане для неї нормою існування.

   Вірш „ Покладу „Кобзар” на скатертину”

І ведучий. Не менш багата і цікава творчість Шевченка-художника. Природа щедро наділила поета великим талантом. І коли дивишся на мистецькі твори Шевченка, викликає подив його здатність навіть у невеликий малюнок вкласти незгасний жар своєї душі, свою любов до рідного народу. Образ Кобзаря, його твори – джерело натхнення великих митців.

Мистецька спадщина  Т.Г. Шевченка (показ відеослайдів на фоні музики)

ІІ ведучий. Він жив болями свого народу, але для власного життя, особистого щастя часу у нього не вистачало.

І ведучий. Холодної зими, в тріскучі лютневі морози помирав у Петербурзі великий син України і мережив на своєму портреті списаним олівцем останнього вірша – прощання зі світом. А в тому прощанні знову дума про Україну і надія на її воскресіння. І з цією вірою, надією і любов’ю відійшов Шевченко у вічність.

     Звучить вірш „Умер поет” ( на фоні відеослайдів)

ІІ ведучий. Шевченко іде по світу. На всіх континентах звучить його слово, на всіх континентах зведено пам’ятники йому. І ніколи не зміліє повноводна ріка шани і любові до поета. Ніколи не згасне Прометеїв вогонь «Кобзаря», котрий підхоплюють все нові і нові молоді руки і серця, щоб передати наступним поколінням.

1-й ведучий. Естафета триває… Ось у чому невмирущість, вічність Шевченкового слова. Бути йому завжди з нами, бути йому завжди сучасним – і вчора, і сьогодні, і завтра.

ІІ ведучий

Провіснику волі, великий титане!

Справдились думи пророчі твої!

Приймай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї..

І ведучий

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

         Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

ІІ ведучий

Величні Дніпрові хвилі

Крізь щедрий вкраїнський лан

Долають щоденні милі

Із серця моїх краян.

Джерелицею-водою

Полуду з своїх очей

Знімаємо ми з тобою

І сповнюємось ідей.

І ведучий

Отих, за які Тарасу

Прийшлося тримать  отвіт

За свята і будні наші,

За здравницю многих літ.

За мислі свого пророка,

 Що свідком у кожну мить

Всевидящим мудрим оком

Зорею до нас горить.

ІІ ведучий

Ідемо, немов на сповідь,

До свого Дніпра-ріки,

Де ласку й добро, мов повінь,

Несе нам через віки.

Притоками та річками

Вливаємось в мудрий  плин,

Бо вірними все ж шляхами

Веде нас Вкраїни син.

І ведучий

Дорогі друзі! Сьогодні у нас в гостях сучасні творці слова, люди, які, працюючи творчо і натхненно, бережуть і леліють рідну мову. Вони живуть у нашому селищі, ходять тими ж вулицями, що й ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії.

ІІ ведучий

Ми раді вітати на нашому святі  наших місцевих поетес, людей, які закохані у свій рідний край, природу, животворне слово.  Це Шевчук Лариса Олександрівна, старший науковий співробітник Черемського заповідника та  Миткалик Тетяна Василівна, викладач української мови і літератури Маневицької середньої школи №1. Запрошуємо їх на сцену.

І ведучий

Шановна Ларисо Олександрівно! Запрошуємо Вас до слова. (виступ).

ІІ ведучий

А зараз слово надаємо Тетяні Василівні (виступ).

І ведучий

Дякуємо Вам, шановні наші гості, за щирі слова, за чудові поезії. Ми вдячні Вам за те, що розділили з нами радість свята. Дозвольте побажати Вам міцного здоров’я, натхнення , творчої наснаги, щастя, добра, нових творчих звершень. Нехай у ваших душах не перестає палати вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України.  (Вручення квітів гостям).

ІІ ведучий. Будьмо ж гідними слова Тарасового,  долучімо до його любові до України свої серця, не даремно ж він стукає  в  них  і змушує нас пам’ятати, «хто ми і чиї ми діти».

І ведучий . Молімося денно і нощно за наш тихий вишневий рай рідним материнським словом, Тарасовим словом. І хай сяйво наших слів проб’є  товщу небес і благодатною рукою Всевишній  хай торкнеться  високого чола України. І наша молитва буде прийнята, бо промовлятиме сама наша душа.                                

Відеозапис пісні «Боже, Україну збережи»