Розробка виховного заходу для учнів 8-9-их класів. "Його ім’я – то сонячне проміння на небосхилі рідної Вкраїни" (Літературно-музична композиція)

Максімова О.А.,

 

учитель української мови і літератури

Вараської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

 

Розробка виховного заходу для учнів 8-9-их класів

 

Його ім’я – то сонячне проміння на небосхилі рідної Вкраїни

 

(Літературно-музична композиція)

 

Мультимедійний супровід . Слайд 1. «Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий..»

Учень читає поезію «Пророк».

Неначе праведних дітей, 
Господь, любя отих людей, 
Послав на землю їм пророка; 
Свою любов благовістить, 
Святую правду возвістить! 
Неначе наш Дніпро широкий, 
Слова його лились, текли 
І в серце падали глибоко! 
Огнем невидимим пекли 
Замерзлі душі. Полюбили 
Того пророка, скрізь ходили 
За ним і сльози, знай, лили 
Навчені люди. І лукаві! 
Господнюю святую славу 
Розтлили... І чужим богам 
Пожерли жертву! Омерзились! 
І мужа свята... горе вам! 
На стогнах каменем побили. 
І праведно господь великий, 
Мов на звірей тих лютих, диких, 
Кайдани повелів кувать, 
Глибокі тюрми покопать. 
І роде лютий і жестокий! 
Вомісто кроткого пророка... 
Царя вам повелів надать! 

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Чи не найвидатніший за народністю поет нашої планети, а для України він ще й Пророк, Месія, Рятівник нації. Його глибокомудрий «Кобзар» недаремно народ назвав його другим Євангелієм, а його автора – синонімом до слова Україна. Шевченко –- наш всесвіт, наш патент та благородство перед людством.

 

Ведучий 2:   Багато українських письменників, серед них  геніальні Іван Франко та Леся Українка , вважали його своїм учителем, володарем у царстві духа, у царстві людської культури.

 

Мультимедійний супровід . Слайд 2 «Моринці»

Ведучий 1:  9 і 10 березня кожного року – знаменні дати в нашій країні. У ці особливі дні Україна вшановує свого великого сина – Тараса Григоровича Шевченка.

 

Ведучий 2: Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 – у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні, і всього 13 років на волі, але під невсипущим жандармським оком, котре стежило за кожним кроком поета.

 

Ведучий 1: Він був сином кріпака… Так, 9 березня 1814 року у с. Моринці, що на Звенигородщині, коли ще й на світ не благословилося, у хатині Григорія Івановича Шевченка спалахнуло світло. Перед самим світанком у тій хатині народилася для пана ще одна кріпацька душа, а для України – геніальний поет, художник, борець за кращу долю свого народу – Тарас Шевченко.

 

Учениця: Не на шовкових подушках,

                  Не у величному палаці,

                  В хатині бідній він родивсь:

                  Серед неволі, тьми і праці –

                  Нещасна мати сповивала

                  Його малого і журилась

                  І цілу ніченьку вона

                  Над сином-кріпаком молилась.

                  І виріс він, і кобзу взяв,

                  І струн її торкнувсь рукою,

                  І дивна пісня полилась

                  Над Україною сумною.

 

Діти співають пісню «Думи мої»

Мультимедійний супровід . Слайд 3 «Бандурист»

 

Ведучий 2: Недаремно мати молилась над Тарасом, бо розуміла і боялась тієї долі, яка чекала на її сина-кріпака. Та не знала вона, скільки доведеться вистраждати її синові на тому шляху боротьби, який він обрав для себе.

 

Ведучий 1: Ріс Тарасик мовчазним, замисленим і надзвичайно цікавився всім, що його оточувало.

Мультимедійний супровід . Слайд 4 «Мені тринадцятий минало»

Демонстрування інсценізації твору «Як Тарас ходив до залізних стовпів».

Виходять дійові особи: Тарасик та Оксанка.

Оксанка (увечері сама надворі).

Пішли... Смеркає... Пізній час...

Та де ж це справді той Тарас?.,

Іще хвилинку почекаю,

А потім... спать?.. Сама не знаю.

Угледівши Тараса ще за ворітьми, лювить придушеним голосом.

Тарасе, гей! Іди сюди!

Та швидше ж, швидше-но іди!

Тарас перескакує через пліт і біжить до неї.

Тарас.

Оксанко, ти? Мене чекаєш?

Оксанка.

Ну, й наробив же ти біди!

Кажи хутенько, де блукаєш?

Тарас.

Біди? Якої?

Сідає на перелазі коло Оксанки.

Оксанка.

Де ти був?

Гармидеру було багато:

Тарас (сміється,).

А я приїхав

Оце що тільки...

Оксанка (здивовано).

Звідкіля?

Ти дуриш? Га?

Тарас (хреститься).

Бодай так дихав, коли дурю!..

Махає рукою на захід.

Ген звідтіля!,.

Ходив побачити край світа.

Оксанка.

А де ж той край? Далеко?

Тарас.

Так.

Пройти тра лан великий жита,

А потім гай, а там - байрак,

А далі поле до могили.

А там уже і світа край.

Оксанка.

А ти дійшов?

Тарас (зам'явшись).

Н... ні... через гай

Вже перейшов був і щосили

Шляхом був далі припустив,

Та пострічався з чумаками...

Оксанка.

Чумак пустив тебе, чи ні?

Тарас.

«Ходить так пізно необачно, -

Він каже. - Хлопче, ти звідкіль?»

- «З Кирилівки», - кажу. - «Ну маєш!

він знов, - та це ж за двоє миль назад.

Ти, - каже, - тут блукаєш?»

«Ні, йду туди, де світа край»...

А ось село городи, хати...

«А онде й наша! - я кажу, -

Уже тут сам я добіжу».

«Ну, що ж... як ваша - час вставати

Сказав чумак, спинив волів,

Мене погладив по голівці

ї потім з воза ізсадив.

«Ходи здоров по цій мандрівці», -

гукнув мені і засміявсь.

А я подякував чемненько

Та через вулицю швиденько

До хати нашої подавсь.

Оксанка.

Який ти сміливий!

Оксанка.

А мандрувать то штука ловка!

Хотілося б хоч раз мені

Піти з тобою...

Тарас.

То ходімо...

Лиш треба встати на зорі. 

Та вийдемо на ту могилу...

Оксанка.

Там світа край? Ну, розкажи ж!

Тарас (замислюється і фантазує).

Та що ж казати?.. Над землею

Схилилось низько небо там..

Оксанка.

Та де ж?.. Там є хіба домівка?

Тарас.

Ну, глянь! Така велика дівка,

Того ж не знає, що стоять

Стовпи залізні там, де треба...

А на залізних тих стовпах

Обперто міцно стріху з неба...

Ти розумієш?.. Синій дах...

Оксанка (в захваті).

Ой, красно як!.. Та де про те

Довідавсь ти?

Тарас (поважно).

Ніде... Сам знаю!..

Оксанка.

Звідки?

Тарас.

З раю,

В раї ж скрізь злото і срібло!

Оксанка.

А де ж той рай?.. Чи ти не знаєш?

Тарас (піднімає голівку до неба).

Чому ти так собі гадаєш?

Про теє знає все село,

Що рай на небі...

Зітхає.

там, де... мати...

Я чув, - коли ховали їх,

То люди почали казати,

Що підуть в небо до святих,

Бо мук зазнали за життя...

По паузі.

Немає мами... Потім тато...

Лихую мачуху... Пуття...

Відтоді... маєм... небагато...

Шепче крізь сльози.

Чи бачить мама... чи й не зна?..

Любила дуже нас вона...

Невже, мамунцю, ти не бачиш,

Що мачуха... нас... лає й б'є...

Тихо плаче.

Оксанка (крізь сльози).

Тарасику, ти той... ти плачеш?

Хоче відняти його руку від очей.

Відкрий же личенько своє...

Не плач, Тарасику, не треба!

Своїм фартухом витирає йому сльози, потім однією рукою обнімає, а другою гладить його по голівці й цілує.

Казали ненечка мені,

Що бачить мама все це з неба –

І те, що ходиш ти в рядні,

Як те старча чуже під тином,

Що кривдить мачуха й Степан,

І побивається за сином,

І Бог пошле тобі талан...

Побачиш, любий... Витри сльози,

А то іще побачить хтось...

Ти нe зважай на їх погрози...

Стривай, скажу на ухо щось, -

Журитись зразу перестанеш.

На мене веселіше глянеш...

Нахиляється йому до вуха.

Як виростеш, поберемось

І будемо вже вкупі жити

І день, і два і ... цілий рік...

Тарас.

Не день, не рік, а цілий вік.

Оксанка.

І разом будемо ходити

До тих залізних до стовпів,

Де ляже сонце на спочин...

Тарас (захоплюється).

А я збудую гарну хату,…

Ми заживем тоді на славу...

Оксанка (прихилившись до нього голівкою).

Посію гарні я квітки...

Та посаджу ще і тополю...

Тарас.

І вже не будем кріпаки:

Ми викупим себе на волю!..

Оксанка (мрійно).

Неначе сниться... Красні сни:

Тополя... хата... вишні, квіти.

Тарас.

І ми - самі собі пани, -

Як схочемо, так будем жити...

Впадають у мрійну задуму.

Мультимедійний супровід . Слайд 5 «Картини».

Ведучий2: Рідна  українська природа була його першим учителем, формувала найперші кроки мистецького смаку. У незвичайно допитливого малюка все побачене викликало негайну реакцію.

 

Учні: І досі сниться: під горою
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Ведучий 1: На десятому році життя на Тараса звалилося страшне горе: передчасно помирає його мама. Приголомшений страшним горем, не в силі збагнути чорну несправедливість, що перетворила його неньку з ласкавої, метушливої в непорушно-застиглу, він  кинувши на матір прощальний погляд, пішов з двору геть і безутішний до пізньої ночі блукав полями… він не зронив і сльози у цей день, але вщерть наповнені зажурою очі говорили, як беззвучно ридав він.

 

Ведучий 2: Так близько смерть  торкнула його своїм чорним крилом уперше. Не минуло й двох  років, як вона прийшла до їх двору вдруге. І от не стало і останньої підпори сиріт – помер їх батько.

 

Уривок із фільму «Заповіт». Мультимедійний супровід . Слайд 6

Ведучий 1: Біль сирітства, біль самотності, біль незвіданого щастя переслідуватиме поета все життя. І виливатиме поет і свій біль, і чужий рядочками на папір.

Мультимедійний супровід . Слайд 7 «Селянська родина»

Учень 1: За що, не знаю, називають

                 Хатину в гаї тихим раєм.

                Я в хаті мучився колись,

                Мої там сльози пролились

                Найперші сльози. Я не знаю,

                Чи єсть у Бога люте зло,

                Щоб у тій хаті не жило?

                А хату раєм називають!

 

 

Учень 2: Не називаю її раєм

                Тії хатиночки у гаю

                Над чистим ставом край села.

                Мене там мати повила

                І, повиваючи, співала,

                Свою нудьгу переливала

                В свою дитину… В тім гаю,

                У тій хатині, у раю,

                Я бачив пекло… Там неволя,

                Робота тяжкая, ніколи

                І помолитись не дають.

 

Учень 3: Там матір добрую мою

                 Ще молодую – у могилу

                 Нужда та праця положила.

                 Там батько, плачучи з дітьми

                 (а ми малі були і голі),

                 Не витерпів лихої долі,

                 Умер на панщині! А ми

                 Розлізлися межи людьми,

                 Мов мишенята. Я до школи –

                 Носити воду школярам.

                 Брати на панщину ходили,

                 Поки лоби їм поголили!

                 А сестри! Сестри! Горе вам,

                 Мої голубки молодії,

                 Для кого в світі живете?

                 Ви в наймах виросли чужії,

                 У наймах коси побіліють,

                 У наймах, сестри, й умрете!

 

Учень 4:  Мені аж страшно, як згадаю

                 Оту хатину край села!

 

Діти виконують пісню «Якби мені черевики…»

 

Ведучий 2: Залишившись сиротою, Тарас відчув нестерпність свого становища, коли на його плечі лягла  важка праця.

 

Ведучий 1: Одна розрада Тарасові: книжки, пісні та розмови про гайдамаків, про козаків, що колись карали панів, а тепер сплять в отих могилах, що їх він бачив, як їздив з батьком до Києва та Одеси.

 

Ведучий 2: Дуже рано прокинулись у Тараса здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглик були для нього найбільшою радістю. Все ними змалює: долівку, стіни, лави, стіл.

 

Ведучий 1: Побачивши захоплення і здібності свого кріпака до малювання, Енгельгардт вирішив зробити його персональним художником. І ось молодий Шевченко учень  вільнюського художника Яна Рустема.

 

Ведучий 2:  Петербург… Маляр у майстерні Ширяєва…

Інсценівка уривку із «Художник» Мультимедійний супровід . Слайд 8. «Літній сад».

На сцені декорація - збільшена фотографія Літнього саду у Петербурзі. На перевернутому догори дном відрі сидить хлопчик років п'ятнадцяти (Шевченко) в халаті, на якому сліди від олійної фарби, хлопець дивиться вглиб сцени і малює.
Сошенко (підходячи ближче). А що це ти, молодий чоловіче, тут робиш?
Шевченко (зніяковіло ховаючи за пазуху папірець). Нічого недозволеного. Іду на роботу і по дорозі в Літній сад зайшов (через паузу). Я малював.
Сошенко (лагідно). Покажи, що ти малював.
Шевченко (несміливо подає папір, виймаючи його з-за пазухи). Тільки де смійтеся.
Сошенко. Чому ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?
Шевченко. Щонеділі. А якщо близько працюємо, то і в будень заходжу.
Сошенко. Ти вчишся малярній справі?
Шевченко. І живопису.
Сошенко. В кого ж ти знаходишся в науці?
Шевченко. У кімнатного живописця Ширяєва. Чули, може, про такого (збирається йти)!
Сошенко. Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?
Шевченко. Хазяїн прийде, перепаде мені.
Сошенко. Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?
Шевченко (стрепенувся). Із Звенигородщини. Чули про таку? З Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.
Сошенко. А я з Корсуня, земляче. Значить, сусіди? Зайди до мене Б неділю за цією адресою. Та прихопи з собою які-небудь свої малюнки. Поговоримо.
 

Ведучий 1: Академія мистецтв… Викуп з кріпацтва… Викуплений з неволі , Шевченко щасливий і одночасно нещасний, він почуває безмежну радість і таке ж безмежне горе.

 

Ведучий 2: Щасливий, бо став  незалежною людиною, але він завжди почував себе вірним сином і рідним братом покріпаченого українського народу. Ні, він не міг бути повністю щасливим!

Мультимедійний супровід . Слайд 9,10

Ведучий 1: Крім малювання, Тараса вабило поетичне слово. Там, у Петербурзі, було видано першу збірку «Кобзар», куди ввійшло 8 творів поета. І автор відразу став відомим українським поетом.

 

Ведучий 2: У 1845 році Т. Шевченко, закінчивши Академію художеств, вирушає в рідний край – на Україну – і працює у Київській археографічній комісії. Об’їздив чимало міст і сіл,  змальовуючи історичні пам’ятки та пейзажі.

 

Ведучий 1: Восени 1845 року, перебуваючи у Переяславі, тяжко захворів. Довгий час трималася висока температура, сили танули, і Тарас подумав, що наближається смерть.

Учень читає «Заповіт»

Ведучий 2: Але молодий міцний організм Тараса Шевченка здолав недугу. За три роки (1845-1847 рр.) поет написав чимало творів, які згрупував у нову збірку – «Три літа». Проте видати її за своє життя не зміг.

 

Ведучий 1: Перебуваючи на Україні, поет вступає до таємного Кирило-Мефодіївського братства, яке об’єднувало борців проти кріпосного права. Але за чиїмось доносом учасників товариства арештовують, проте найжорстокіше царизм розправився з Шевченком.

 

Ведучий 2: Поета за бунтарську поезію кинуто до страшних казематів Петропавловської фортеці у Петербурзі. Кількаметрові стіни камери заховали Тараса від усього світу. Та ніщо не могло вбити Божої іскри митця: поет після огидних допитів пише вірші, що складуть цикл «У казематі».

 

Діти виконують пісню  «Садок вишневий коло хати». Мультимедійний супровід . Слайд 12

 

Ведучий 1: Боячись сили полум’яного слова поета, царизм заслав його у далекі казахські етапи, в Орську фортецю, яку кочівники-казахи назвали «ялман-кала», що означає «страшне місто».

У вироку не був зазначений термін покарання – цар  власною рукою дописав у вироку: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».

 

Ведучий 2: У випаленому сонцем Оренбурзькому степу, на похмурих берегах Аральського моря, на пустельному Кос-Аралі Тарас линув думками до милої його серцю України:

Я так її, я так люблю

  Мою Україну убогу…

 

Ведучий 1: У фортеці, яка здавалася йому «раскрытой могилой, готовой схоронить его живым», поет звертався до своїх дум:

Думи мої, думи мої,

                                                    Ви мої єдині.

       Не кидайте хоч ви мене

                                                    При лихій годині.

     Прилітайте, сизокрилі

                                                    Мої голуб’ята,

     Із-за Дніпра широкого

                                                    У степ погуляти…

 

Ведучий 2: Безмірна туга за волею тяжко краяла серце Шевченкові. Полум’яний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і водночас таким знедоленим:

О доле моя! Моя Україно!

Коли я вирвусь з цієї пустині?

 

Ведучий 1: Поет почувався на засланні як ота оспівана ним тополя, котру вітер «гне… до самого долу», і вона «край дороги» - «як сирота на чужині, гине!»

 

Діти виконують пісню «По діброві вітре виє».Мультимедійний супровід . Слайд 13

 

Ведучий 2: Син країни зневажив царську заборону писати й малювати. Він писав вірші у невеличких саморобних книжечках, що їх називав «захалявними», бо ховав їх за халяви чобіт. І залишався незламаним.  «Караюсь, мучуся… але не каюсь»

 

Ведучий 1: Поет сподівається: «Може, тихо за літами» його вірші, «мережані сльозами», і «долетять коли-небудь на Україну…» Тоді йому на чужині і мертвому «…лежать легше буде, як іноді в Україні згадувати будуть»…

 

Ведучий 2: Зазнавши сирітства змалечку, боляче переживаючи нестерпну самотність на засланні, Кобзар часто звертається до теми безрадісного життя дітей-сиріт. На чужині Шевченко-художник створює ряд художніх полотен, на яких відтворює таке ж безрадісне дитинство казахських дітей.

Учень і учениця читають вірш «І золотої, і дорогої…»

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

 

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

 

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодость моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки.

 

Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі

Мультимедійний супровід . Слайд14. «Фотографії»

Ведучий 1: Друзі поета не полишали намірів визволити Кобзаря з неволі і, нарешті, домоглися свого. Т. Шевченка було звільнено у 1857 році. Заслання і солдатчина не зломили ні його волі, ні його переконань, але  по краплині день за днем відбирав поетове здоров’я.

 

Ведучий 2: Усі, хто знав Тараса Шевченка до заслання, не впізнали його після 10 років солдатчини, бо на каторгу поета брали «веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям», а із заслання повернувся він «з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям» .

 

Ведучий 1: Потрапивши у коло друзів, Тарас Григорович ожив душею, хоч на його обличчі «лежала печать глибокого страждання», бо серце поета щодня нагадувало про себе болями.

 

Ведучий 2: 9 березня ,у день народження, до Тараса Григоровича йшли і йшли друзі з привітаннями. Надходили звідусіль телеграми. А він уже був на смертній дорозі.  «Передсмертні муки не вирвали з його грудей жодного стогону… він тамував у самому собі «найтяжчі болі, зціплюючи зуби…».

 

Ведучий 1: Останню свою ніч поет провів зовсім без сну, болі в грудях не дозволили йому навіть лягти. Близько 5-ї години ранку звівся з ліжка, де він просидів усю ніч, запалив свічку, вийшов з кімнати. Йому хотілося побути в майстерні. Він спустився сходами вниз, став у дверях, похитнувся і важко впав на підлогу. Друзі, що чергували в ту ніч в оселі, підбігли, але підняли його вже мертвим. О 5 год. 30 хв. ранку 10 березня зболене серце поета перестало битися. Великий геній України помер.

 

Ведучий 2: Холодного березневого дня ховали Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Похорон був багатолюдний. Пролито багато сліз над труною, сказано багато щирих слів. Прощальні промови лунали українською, російською, польською мовами. Микола Некрасов написав схвильований вірш «На смерть Шевченка».

Учениця: Всё он изведал: тюрьму петербургскую,

                  Справки, доносы, жандармов любезности,

                  Всё – и раздольную степь Оренбургскую,

                  И её крепость… В нужде, в неизвестности

                  Там, оскорбляемый каждым невеждою,

                  Жил он солдатом с солдатами жалкими,

                  Мог умереть он, конечно, под палками,

                  Может, и жил-то он этой надеждою.

Мультимедійний супровід . Слайд 15.

Ведучий 1: Через 40 днів після смерті поета було дано дозвіл на перевезення його тіла на Україну. На тому місці, де Шевченко мріяв оселитися, високо над Дніпром, недалеко від міста Канева, поховали народного співця. І гора, яка раніше називалася Чернечою, стала Тарасовою. Виконано заповіт поета: з високої Тарасової гори видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі», «чути, як реве ревучий».

 

Ведучий 2: Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі у іржу.  Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Мультимедійний супровід . Слайд 16 «Заповіт мовами світу»

І учень (білоруська мова):             

ЗАПАВЕТ

Як памру,дык пахавайце

Мяне на кургане,

Сярод  стэпу шырокаго,

На Украіне слаунай,

Каб бяскрайнія розлогі,

І Дняпро, і кручы

Было  відна,было  чутна,

Як  грыміць  грымучы.

 

ІІ учень (болгарська мова):      

  ЗАВЕТ

Щом умра, ме погребете

нейде на могила,

посред степите широки

на Украйна мила,

та скалите над водата,

Днепър й полята,

да се виждат, да се чува,

как реве реката.

 

ІІІ учень ( польська мова):        

  Тестамент

Кеды умре,то на взгужу

Взнешче мі  могіле,

Пощрут степу шерокего

Украіны мілей.

Абы ланы розложисте

І бжег  Днепру стромы

Можна  было віджечь, слышечь

Его гжменце громы.

 

ІV  учень (російська мова):               

ЗАВЕЩАНИЕ

Как умру,похороните

На Украйне милой

Пусть курган в степи широкой

Будет мне могилой.

Положите так, чтоб видел

Я луга и кручи,

Чтобы слышал ,как волнами

Днепр ревет могучий …

 

Ведучий 1: Читаю Шевченка і … лячно мені:

                     У кожному слові сьогоднішні дні…

Мультимедійний супровід . Слайд 17.

Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий»