Літературно-музична композиція "З Україною в серці"

Літературно – музична композиція на тему:

„З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ”

Все на світі можна вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко

Мета заходу: сформувати в учнів знання про діаспору, причини її виникнення; показати особливості східної та західної діаспори. Розвивати пізнавальний інтерес учнів, установлення причинно-наслідкових зв’язків. Виховувати патріотизм, почуття національної свідомості.

Оформлення зали:

Звучить пісня „Моя Україна” (кліп)

Ведучий 1. Ми вітаємо всіх учасників обласної методичної секції викладачів української мови і літератури та світової літератури.

                     Хай знає весь світ про казкову країну,

                     Де синєє небо та жовті поля.

                     Хай квітне щаслива моя Україна

                     Найкраща, безцінна, любима замля.

Ведучий 2. Україно моя, Україно! Ти здавна приваблювала до себе митців світового письменства. Нашій Батьківщині присвячували найкращі свої рядки поети різних країн. І всі вони зливаються у дзвінку пісню – пісню любові до нашої землі.

Ведучий 1.Україна з її мелодійною мовою була і буде джерелом натхнення, музою творчості для корифеїв світового письменства.

Ведучий 2. Нею захоплювалися Оноре де Бальзак , Юліуш Словацький, і Райнер Марія Рільке, вона виростила Агнона Шмуеля Йозефа і Шолома Алейхема, Пауля Целана і Анну Ахматову та багатьох, багатьох інших талановитих людей.

Ведучий 1.

Можна все на світі вибирати, сину, 
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ведучий 2.

Ой летів журавлик з дому на чужину ,

І у небі плакав тяжко і ридав,

Покидав тополі, покидав калину

І навіки землю рідну покидав.

 

Ведучий 1. Діаспора (у перекладі з грецької — розсіяння) — перебування частини народу поза межами країни.

    Діаспора — розселення значної частини етносу за межами країни чи

етнічної території. Причина виникнення діаспори — міграції населення.

Ведучий 2. Українська діаспора умовно поділяється на східну ( Росія, Казахстан , у Молдова,  Бєларусь,  Узбекистан ,  Киргизія) та західну

 ( США , Канада,  Бразилія та Аргентина,  Австралії , Франція та Велика Британія, Італія та Греція, Польща та Німеччина , Словаччина та Румунія, де проживає велика кількість людей , що мають українське походження).

Ведучий 1. Перша хвиля: еміграція до 1914 р. (історики називають її трудовою). Українці, які емігрували перед Першою світовою війною до Нового світу, намагалися поліпшити своє незадовільне матеріальне становище. Спочатку планували заробити грошей і повернутись до дому. Але з часом життя на чужині здавалось привабливим і вони залишалися. Виїжджали цілими сім’ями, шукали кращої долі у краях Канади, Бразилії, США.

Виходить В.Стефаник

В.Стефаник. Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Насамперед виділи би-сте сотки синіх, спечених губів, потім кололи би Вас у серце ріжнобірві очі діточі — попідпухали, як коли би синявою водичкою намокли. Далі виділи би-сте тисячі брудних висохлих ярочків по лицях від сліз, а далі чули би-сте захриплий голос бесіди руської… Чули би-сте, як багато маленьких чобіток гримає по камінню,— се перші чобітки у хлопців і дівчаток; йдуть, говорять «очима» і оглядаються все на чобітки, що ніколи не мали.

Потім ще виділи би-сте, як мами бігають з плачем за пропавшими дітьми, як їх пани штурхають, як вони ридають. Виділи би-сте, як вони сідають до вагонів, як силоміць пхають бабів і замикають у возах, сидя під самим верхом, бо насподі пакунки.

Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми відкидають їх, як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ломання рук і прокльони.

Ведучий 2. До Русова, батьківщини Василя Стефаника, як і до інших духовних центрів нашої землі, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефаникового слова і п’ють цілющу воду зі Стефаникової криниці — тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті. Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, всеньке село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест,— той, який дав назву одній із найкращих новел Василя Стефаника.

Інсценування уривків з новели Василя Стефаника „ Камінний хрест”

Автор. Гостей у Івана повна хата, всі односельчани. Іван спродав все, що мав, бо сини з жінкою зібралися до Канади, а старий мусив пізніше податися. Запросив Іван усе село. Стояв перед гостями, видко, кам’янів, бо слова не годен був договорити.

Іван. Дякую вам файно, селяни, за те, що прийшли провести моїх синів та дружину.

Автор. Не договорював слова і лише тупо глядів вперед себе і хитав головою, як би молитву читав, і на кожне її слово головою потакував. Дивився на людей, як на той камінь, що витяг із води і виволік на горб, що стояв серед його поля. Потряс сивим волоссям, як гривою, і договорив.

Іван. Та дякую вам красно, та хай вам Бог дасть того, чого самі собі бажаєте. Дай вам Боже здоров’я, діду Михайле. (Та й поцілувалися в руки.)

Дід Михайло. Куме Іване, дай вам Боже прожити ще на цьому світі, хай Господь милосердний щасливо доправить вас на місце та й допоможе заново на ноги стати.

Іван. Якби Бог позволив... А ще мріяв я про те, як ви всі прийдете до мене на весілля, як я вас порозсаджую... але інакше зробилося. Та вже таке настало, що наші діди та й тата не знали, то ми мусимо знати. Господа воля. Повечеряйте та й вибачайте за решту. (Потім підійшов до жінок, що сиділи на другому кінці стола.) Тимофіхо, кумо, дивлюсь я на вас та й молоді літа згадую. Ото була гарна дівка й мені подобалась. Та де ж ті роки? Вибачайте, що на старість нагадав. А взагалі... (Глянув на свою стару, що плакала між жінками і вийняв із пазухи хустину.) Стара, на тобі хустину та файно обітриси, аби я тут ніяких плачів не видів. Гостей краще пригощай, а плакати ще часу у тебе вистачить, ще наплачешси, що й очі витечуть. (Підійшов до чоловіків і крутнув головою.)  Щось би й сказав, та не можу. Ось бачите, як плаче, хіба ж я тебе виганяю на старість із хати? Мовчи, не хлипай, підеш у ту Гамерику.

Тимофіха. Куме Іване, а хай жінка остаєтьси вдома, вона ж вам не ворог.

Іван.Тимофіхо, як не знаєте той не говоріть. Хіба я туди з бажанням їду? (Заскреготів зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаками і бився в груди.) Візьміть та вгатіть сокиру отут у печінки. Така печаль, така печаль, що не знаю, що зі мною робиться. Цього б ніколи не було, якби не вона із синами. Сини, бачте, письменні, та як дістали якийсь лист до рук та так умовляли матір, так умовляли, поки й домовились. Два роки тільки про Канаду і говорили. Сини не хочуть бути наймитами

Дід Михайло. То вже не крайте себе, Іване. А може, як нам дорогу покажете, та й усі за вами підемо. За цим краєм, куме, нічого побиватися. Ця земля негодна стільки людей содержати та стільки біди витримати. Мужик не годен, і вона не годна. І саранчі нема, і пшениці нема. Податки сплатиш левову долю, а сам їж бараболю. Ой, ззолили нас!

 (Прийшла Іваниха – старенька, сухенька)

Cусідка. Катерино, що ти в своїй голові надумала? Покладеш себе у могилу.

Іван. Лиш шкіра та кості. Куди їй іти з печі? Була гарна господиня, тяжко працювала, а на старість в далеку дорогу зібралась. А бачиш, де твоя Канада? Отам! (І показав через вікно могилу)

Іваниха. Не хотілося йти до цієї Канади, то підемо світами та й розвіємося на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде... А я хочу з тобою, Іване, перед нашими людьми попрощатися так, як шлюб перед ними брали, та так я хочу перед ними і відпрощатися з тобою на смерть. Може, тебе так кинуть у море, що я не буду відати, а може, мене кинуть, що ти не будеш відати, то прости мені,старий. ( Стара впала Іванові на плече)

Іван. А то, небого, в далеку могилу везу... ( Але тих слів уже ніхто не чув, бо від жіночого стола йшов плач, як вітер.)

Іван. Ви старому не дивуйтеся та не смійтеся з діда. Мені самому сором про це казати. Але я б гріх мав, якби вам цього не сказав. Ви знаєте, що я собі на своїм горбі хрестик камінний поклав. Важко віз і гірко на верх висаджував, але поклав. Такий важкий. Хотів пам’ять про себе лишити. (Очі замиготіли великим жалем, а лице задрижало, як чорна рілля під сонцем дрижить.) Цієї ночі лежу в стодолі та думаю: „ Господи милосердний, чого гониш за світові води? Та й згадав про хрест, мані полегшало. Прошу вас, добрі люди, щоб ви мого хреста на горбі не минали, кропили його свяченою водою, бо я вже туди ніколи не прийду. Буду за вас Бога на тім світі просити, лиш викоайте дідову волю.

Тимофіха. Іване, куме, геть викиньте тугу із серця. Ми вас пам’ятатимемо завжди. Та й хреста вашого на святу неділю не минем.

Хлопчик. Дядьку, чуєте, вже час виходити до колії. (Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів і подався назад. Іван устав із-за столу, підійшов до жінки, узяв її за руку. Вийшли обоє з хати. Вся хата заридала. Як хмара плачу, що нависла над селом, прорвалася, Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою, аби щось із гори не впало і її не роздавило. Всі люди випроваджали Івана. Він Ішов із старою згорблений. Аж раптом усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбі, і показував старій на хрест.)

Іван. Бачиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. І моє, і твоє...

Ведучий 1. Не менш глибоко та лірично звучать ностальгічні мотиви у віршах українських поетів діаспори. Серед них, мабуть, найперше варто назвати ім’я відомого прозаїка, поета, публіциста Богдана Лепкого. У вірші „Заспів” він писав про свій рідний край.

                       Колисав мою колиску
                       Вітер рідного Поділля
                       І зливав на сонні вії
                       Степового запах зілля.
                        
                       Колисав мою колиску
                       Звук підгірської трембіти,
                       Що від неї зорі меркнуть
                       І росою плачуть квіти.
                        
                       Колисав мою колиску
                       Голос недалеких дзвонів,
                       І веселий спів весільний,
                       І сумний плач похоронів.
                       Колисав мою колиску
                       Крик неволеного люду
                       І - так в серце вколисався,
                       Що до смерті не забуду.

Ведучий 2. У 1911 році поет пише вірш „Видиш, брате мій...”, сповнений ностальгії за рідним краєм. Цей вірш одразу вподобали українці діаспори, і з часом він був покладений на музику та став своєрідним гімном емігрантів.

Ведучий 1. Однією з виконавиць цього твору була донька українських емігрантів Володимира та Іванни Цісиків американська співачка українського походження, популярна оперна і блюзова співачка Квітка Цісик.

Кліп пісні „Журавлі” у виконанні Квітки Цісик.

Ведучий 2. Друга хвиля: еміграція в міжвоєнний період (інтелектуальна).

Еміграція на Захід у міжвоєнний період була меншою, виїжджали в основному до США й Канади. Усе частішою стає політична причина еміграції.

    Емігрантами були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли горнило боротьби і належали до інтелігенції.

Ведучий 1. Одним із представників другої хвилі еміграції є Євген Маланюк, яскравий представник Празької школи. Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року на Кіровоградщині в сім’ї просвітянського діяча, хоча коріння його було чумацьке. 1914 р. закінчив Єлисаветградську реальну гімназію й подався до Петрограда, де навчався в Політехнічному інституті. Але воєнна завірюха покликала його до Київської військової школи, звідки він і потрапив на фронт. Невдовзі старшина російської армії став вояком української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917—1920 рр. Однак після падіння УНР разом з іншими емігрував. Перебував спочатку в Польщі, друкувався в численних журналах.

Яким тинам життя притулиться?

Яка ще стріне чужина?

Ось — тиша. Ніч. Порожня вулиця.

В чужих сузір’ях вишина.

Ведучий 2. Нелегко склалося життя Євгена Маланюка в еміграції. Хоча поет змушений жити на чужині, думки і серце линуть до рідної землі.

Вірш

Кожен день тут проходить пустельний і легкий,

А Ти — там, за горами і ярами гориш.

Не поможуть ні подорожі далекі,

Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.

Що мені телефони, версалі, експреси?

Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?

Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.

Сниться гомін дубів прадідівських та річка,

Бідна хата та тепла долоня сестри...

Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!

Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

Ведучий 1. У 1944 році Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем, брав участь у літературному процесі. У 1949 р. виїхав до США.

16 лютого 1968 року Є. Маланюк помер від серцевого нападу у своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку.

В останні десятиліття свого життя все частіше поет підсумовує

пережите та зроблене. Автор не зраджує сформованим ще в молодості ідеалам, його критика спрямована на себе:

      Купив цей час фальшивою ціною:

      І сходом, втечею, роками болю й зла,

     А треба було впасти серед бою

     На тій землі, де молодість цвіла.

Ведучий 2. Третя хвиля: Друга світова війна й «переміщені особи» (політична).

Після Другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало багато іноземних робітників, в’язнів, біженців. Серед них було багато українців. Частина з них повернулась на батьківщину, але багато залишилося. У 1945 році при ООН було створено агентство допомоги та реабілітації, що займалося долею цих людей. Дану категорію людей називали «переміщеними особами». Було здійснено переселення переміщених осіб на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Латинської Америки. До їх числа входять Улас Самчук, Василь Барка, Іван Багряний, Олег Ольжич, Олена Теліга…

Ведучий 1. Багато українських діячів діаспори стали відомими людьми в культурі та освіті. Вони відкривали українські й двомовні школи, піклувалися про освіту дітей українських емігрантів. Одним із таких меценатів став Петро Яцик.

Ведучий 2. Рідкісна, блискуча життєва кар'єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та благополуччя, здолавши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних рук та світлої голови.

Ведучий 1. Та Петро Яцик розумів, що неодмінна передумова руху вгору — тверезий, нещадно самокритичний погляд на себе, скрупульозне дослідження всіх больових точок державного організму і наука, наука, наука (як Наполеон казав: "гроші, гроші, гроші"). Бо наука теж, за Яциковою класифікацією, є силою, що ту силу породжує. Наука, освіта, культура — ось що щедро підтримував Яцик-меценат. З ними він пов'язує сподівання на піднесення ролі України у світі й добробуту в усьому вкраїнському домі. Колись це звучало авторитетно і вражало своїм масштабом.

Ведучий 2. Українським меценатом Петром Яциком у травні 2000 року було засновано конкурс, який мав на меті утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу. За ухвалою Ліги українських меценатів, конкурсу надано ім'я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

За останні роки кількість учасників конкурсу сягала 5 млн людей з-понад 20 країн світу. Переможцем конкурсу серед учнів ПТНЗ у 2017 році стала учениця нашого училища Шульган Галина.

Ведучий 1.  Четверта хвиля: заробітчанська. Останнім часом до численних рядів «українського зарубіжжя» невпинно додаються «свіжі»  заробітчани. Явище зовнішньої трудової міграції набуло таких великих масштабів, що вже отримало назву «четвертої хвилі еміграції».

Учениця. Важкі економічні умови погнали наших співвітчизників геть з рідної землі на заробітки, щоб хоч якось могли вижити їх сім'ї. Разом з іншими людьми на заробітки поїхала і моя мама. ( Учениця читає вірш матері):

Залишаю усе, повертаюсь до отчої хати.

Рідна земле моя, ти прости, що лишила тебе.

Не сумуй, бо таких, як і я, є багато.

Ми повернемось всі. Ти лиш трошки іще почекай.

Скільки раз уві сні, мов лелека, верталась додому.

Скільки сліз пролила я отут. У далекім краю,

Щоби раз і назавжди сказати собі і другому,

Як тебе, Україно, я щиро і палко люблю!

Там рідня вся моя. Там сини вже дорослими стали.

І матуся старенька виходить щодня за поріг,

Виглядає мене і молиться щиро до Бога,

Щоб вернулась щасливо я із далеких доріг.

Буде радість і сміх. Буде щастям наповнена хата.

Я вертаюсь туди, де своє залишила життя.

Повертайтеся всі, бо Україна-мати

З нетерпінням чекає синів і дочок вороття.

Кліп Ірини Лончиної „Мати-емігрантка”

Учениця

Українці мої

Який же ми народ талановитий.
Куди не кинь — все вміємо створить.
Співати, вишити, сплести, пошити...
Але чого ж не вміємо ми жить,
Як нам належить, гордо, незалежно,
А не схиляти голову свою...
Любити край свій батьківський безмежно
І рідну мову в рідному краю.
Ведемось так, як ніби в чомусь винні,
Своє коріння забуваємо нараз.
Чому ми так вести себе повинні,
Виконуючи зверху чийсь наказ?
Ми вільні! Підніміться, люди!
Усе в нас є: талант і вільний край!
Звільніться від твердої груди,
Що душить вас. Летіть за небокрай
У ніжній пісні, у танку легкому,
І мову веселкову оживіть.
Ніколи не наслідуйте чужому,
По-доброму, по-світлому живіть.
Бо ми народ прадавній — українці!
То ж не цураймось коренів своїх.
На рушникові хліб в нас для гостинця
Хто йде з добром у гості — для усіх!

Надія Красоткіна

 

Учні зі свічками виходять на сцену.

Звучить молитва „Боже великий, єдиний ”( відеокліп).

 

Література

1. Література рідного краю, Хрестоматія.5-11 кл. Упорядники: Н.Ю.Біловус, Л.С.Боруцька, М.М.Кондирєва. Тернопіль. «Мандрівець» 2011.
2. Петро Яцик та українська духовність. Н.М. Юніцька. Тернопіль. Навчальна книга— Богдан .с.—45.
3. Українська мова: підручник для 11 кл.загальноосвіт. навч.закл.: рівень стандарту/ Єрмоленко С.Я., Сичова В.Т. .—К.: « Грамота» 2011.—334с.
4. Українська мова: підручник для 11 кл.загальноосвіт. навч.закл.: рівень стандарту/ М.І. Пентилюк, О.М. Горошкіна, Л.О. Панова.— К.: «Освіта» 2011.—207с.
5. Українська література: 10 кл. Профільний  рівень: Хрестоматія – довідник/ Упоряднк О.І.Борзенко.— Харків.: Вид-во «Ранок»,

2013.- 96с.

6. УСЕ. Українська література.11 клас.Випуск 10. Євген Маланюк.—К.: 

АртЕк» 2001.—62с.

7.О.С.Фененко.Українці у світі: інтегрована ж-лт Українці у світі: інтегровані уроки» . Журнал « Вивчаємо українську мову та літературу».

№ 2, 2009, « Основа». ст. 24- 30.