(Літературно-музична композиція) «З його бджолиних пасовиськ». До ювілею М. П. Пасічника.

Позакласний захід

(Літературно-музична композиція)

«З його бджолиних пасовиськ». До ювілею М. П. Пасічника.

Мета. Сприяти ознайомленню учнів з життєвим і творчим шляхом письменника-земляка, зацікавленню його творчістю; спонукати до роздумів про складність людського життя і добробуту;

Формувати умови для розвитку в учнів емоційної чутливості, ціннісного ставлення до своєї малої батьківщини, інтересу до її літератури, гордості за рідний край.

Обладнання. Портрет М. П. Пасічника, виставка його збірок.

Дійові особи: ведучі (хлопець і дівчина – старшокласники), учні-читці.

 

Хід проведення

 

Учень. Таке падіння славлю і приємлю,

Таке падіння варте висоти:

Якщо вже падать –

То зерном у землю,

Щоб навесні

До сонця дорости!

Ведучий. Дорогі друзі! Так каже про себе і свою творчість відомий наш земляк, поет, видавець, прозаїк, гуморист, пісняр, голова Житомирської організації Національної Спілки письменників України Михайло Пасічник, якому цими днями виповнюється шістдесят.

Ведуча. Давайте ж повернемось в не таке далеке ХХ століття і переглянемо сторінки життєвого журналу Михайла Павловича.

Ведучий. За десять кілометрів на північний схід від Бердичева на Житомирщині розкинулось село Половецьке. Гарячі вітри історії прошуміли над ним. Ще у 1650 році в архівних фоліантах віднаходимо згадку про нього з найменням Половецьк. Поблизу села археологи виявили рештки поселення скіфського періоду…

Ведуча. 4 квітня 1963 року тут у простій селянській сім’ї Павла та Надії Пасічників з’явився на світ Михайлик.

Учень. А я народився в селі Половецькому,

З Татарнівки, що під Житомиром, мати,

Й хурдельними зимами, й світлими веснами

Історію назви ці вчать пам’ятати…

Ведучий. Звідси, з цього родинного гніздечка, із древнього роду-племені скіфів-половців, хліборобів-гречкосіїв починає снуватися доля М. Пасічника. Звідси черпав і черпає мудрість і наснагу наш знаний поет-земляк.

Ведуча. Найщирішими словами згадує він у своїх творах домівку, рідну, благословенну Богом землю.

 

Учень. Я виріс на житніх цілушках.

У пам’яті й досі діжа.

Запахнуть солома чи стружки –

Здригаються ніздрі й душа.

Вогонь воскресає пречистий,

В обличчя сія нечужі…

Я виріс на мріях, мов тісто,

В розлогій кленовій діжі.

Замішений круто, піднявся

З муки повоєнної, з мук.

Пругким і високим я вдався,

Що аж не для маминих рук.

Для того замісу замало

Вже сили у неї було,

А хлібна діжа возвишала

Мене вже над хату й село.

Над ближнє й віддалене місто

Я ріс із тієї діжі,

І брали невизріле тісто,

Бувало, що й люди чужі.

У форми його заганяли,

Щипали, пухке, на декор,

І в бублик, було, загинали,

І маслом білили, мов торт.

Та всюди, ламаючи форми,

Я мучився мукою слів:

О доле, ліпи з мене чорний,

Тривкий, нецяцькований хліб.

І зараз при сонці й негоді,

Прошу тебе, як і просив:

Дай бути мені у народі,

Яким він мене замісив.

 

Учень. Знову бачу маму, як голубку,

Знову сняться маки на столі,

Й дрова на ряднині біля грубки

В дерев’яній хаті у селі.

Знову бачу батька із морозом,

Що гостинці з торби дістає

Й розсипає по долівці лозу,

І узвар гарячий спрагло п’є.

Знову бачу братика й сестричку –

Чубчик-кущик, куці кіснички,

І буквар освітлює поличку,

І на шибках розтають казки.

Я вві сні здригаюсь і зітхаю,

В хлопчику себе не впізнаю,

І вогонь із печі пропікає

Пам'ять, підсвідомість, суть мою…

 

Пісня. «Родина»

(слова: Вадим Крищенко,    музика: Олександр Злотник)

Ведуча. У свої п’ять років він уже вмів читати і писати, малював. Батько, торгуючи на ринку своїми виробами з лози, щонеділі приносив йому якусь дитячу книжечку. За допомогою старшої сестрички й мами вивчив азбуку, а в шість років сам попросився до першого класу.

Ведучий. Зважаючи на більш ніж достатню підготовку малюка, його …зарахували, хоч у перший клас діти йшли тоді у сім років. Провчився рівно тиждень. Потім його…вигнали. Так само швидко, як і прийняли.

Ведуча. Справа в тому, що у село переїхав голова колгоспу з іншого села, аби піднімати половецьке господарство, а в його сім’ї був саме семирічний син. У класі парт було мало, бо й сам клас був тісний, отож семирічного Валерика посадили на місце шестирічного Михайлика… Пізніше він напише про це дуже теплий і зворушливий вірш.

Учень. Свій перший клас я закінчив за тиждень.

Зайшов директор строгий. Діти встали.

Мене проткнув він поглядом, як стрижнем:

• Семи ж нема, а парт у класі мало…

Була стежина, мовби смужка болю.

Мене малого зрозуміє хто ще?

Я плакав, озираючись на школу,

Немов і справді втратив найдорожче.

Не втішили й матусині цілунки

І батькове сердите – остолопи…

В той день я перервав усі малюнки

 І не читав сусідам «Дяді Стьопи».

Дідусь всміхався:

• В школу встигнеш, Мишо,

Пий молоко і їж побільше сала…

Всі однокашники мої раніше

На рік середню школу покінчали.

Летять літа…

Давно мені за тридцять,

Але ті дні тримає чіпко пам'ять:

Я вчуся вдома – на печі й на призьбі

Й сестра моя мені оцінки ставить.

Ганяю м’яч, щодня дивлюсь на м’язи,

Тулю до букви букову при свічці,

І тягнеться весь рік в тяжкій образі

До вересня наступного, як вічність…

Ведучий. Просто і зворушливо малює картини своєї малої батьківщини Михайло Пасічник. Вміло вихоплює із самої гущі життя потрібну деталь для створення образу, зображення радості праці та страждань своїх земляків.

Учень. Село, як заповідник, як музей,

Як зоопарк, в якому кози й коні,

Коти й собаки, й сім сімей курей,

Й корівок кілько циркульно-прикольних.

Село себе на трухлю й перегній

Подвійно перетворює спроквола,

Село, як резервація, в котрій

Аборигени доживають долю.

Метелики цвітуть на будяках.

Крамниці, у яких немає краму.

Держава ця настільки вже сільська,

Що всі міста забиті селюками.

По-давньому поля ще золоті,

Та не житами, а сміттям свиріп ним…

Хто повертати буде в села ті,

Коли вони в землі уже по вікна?!

Й ворота повростали у двори,

Й ті села мовчки якось, без претензій

Перетворилися на хутори,

В яких живуть лиш адресати пенсій.

І гірко так, і боляче до сліз:

Коли ж почнеться попри всі прогнози

Велике переселення до сіл,

В оці сади, під ці гаї і лози?!

Пісня. «Моє рідне село»

(слова: Андрій Демиденко    музика: Олександр Зуєв)

Ведуча. Уже в третьому класі хлопчик почав писати вірші, але вперше його промовисте прізвище з’явилося в пресі не як юного поета, а як юного … художника.

Ведучий. Справа в тому, що в 1964 році був ювілей Т. Г. Шевченка і газета «Зірка» оголосила конкурс на кращий літературний твір або малюнок на шевченківську тематику. От він і вирішив намалювати портрет Кобзаря. Невдовзі редакція оголосила переможців, і в їх числі був Міша Пасічник як автор вдалого малюнка…

Ведуча. У 1970 році юнак закінчує середню  школу.

Потім навчається на українському відділенні філологічного факультету Житомирського державного педагогічного інституту імені І. Франка. Після його закінчення для професійної обкатки обрав найвіддаленіший район області – Олевський. Два роки працював учителем Дубрівської середньої школи.

Ведучий. У 1975 році з’явилася перша книжка поета «Робота». Про його творчість позитивно відгукнулися А. Кацнельсон, С. Олійник, П. Воронько, М. Слабошпицький…  А ще через два роки його було прийнято до лав Спілки письменників України та СРСР.

Ведуча. Уже в цій першій поетичній збірочці-крапельці щедро віддзеркалилося чисте променисте світло, з її сторінок війнуло щирістю і закоханістю в природу і людей.

Учень. Вкраїнська мова, повінь золота,

Цвітіння радість, колосків задума…

Я думаю й не можу передумать –

Яка ж вона велика і свята!

Під гнітом-чоботом, що розтоптати грозив,

Зазнала всього, рідна моя мово,

Та все ж твою чарівність барвінкову

Брудні не столочили голоси.

І повна сили, мужності й краси,

Неначе місяць вповні, ти розкішна,

Ти вийшла зі знущань, прекрасна й ніжна,

Як райдуга виходить із грози!

Ведучий. Саме цим віршем у 1971 році поет привернув увагу тодішніх служб безпеки, які змусили М. Пасічника мовчати цілі шість років.

Ведуча. Лише в 1981 році змогла побачити світ друга «обрізана» збірка поета «Право на дорогу». Ті служби давали зрозуміти, що його творчість повністю під їх контролем. Про це, як згадує поет, йому неодноразово говорили у «виховних» бесідах.

Ведучий. Але й з тієї збірки постає все той же колоритний Пасічник. З кожної сторінки аж пахне його густа метафоричність, озонна свіжість слова.

Учень. У світлі ранку і мені світати,

Губами доторкати ніжну синь –

Від осяйного грона відривати

Солодкі виноградини роси…

А потім прихилить високе жито,

Писок на квіти серця обтрусить,

Щоб добрим словом для людей родити,

На повен колос в цьому світі жить!

 

Учень. Ця згадка тепла і свята,

     її в словах не вилить:

 У серці хлюпають жита,

 Пшениця мрійно хвилить…

 О, не забути дні оті,

 Коли не з гуль, не з танців –

 Коли я вперше у житті

 З роботи повертався.

 Коли в крамничці у сільській

 Тремтів од щастя згодом,

 Бо хліб – вже не чужий, а свій –

 Узяв з полиці гордо.

 

Учень. День почнеться – і життя розквітне,

 Обрій оживе для колоска,

 Усміхнеться лагідна й привітно

 Голубінь висока і легка.

 Підніму сипку весняну грудку,

 Спогадаю скибку на столі.

 І, якщо пісні наповнять груди, -

 Припаду піснями до землі.

 В житі вони визріють – крилато

 В жайворину голубінь злетять –

 І благословлять, прославлять свято

 Дня, що розпочався для життя.

 

Ведуча. По-різному складалися шляхи-дороги письменника. Була робота в редакції обласної молодіжної газети «Комсомольська зірка», потім – відповідальна посада голови обласного літературного об’єднання (з 1979 по 1985 рік), затим знову відповідальний секретар, завідуючий відділом, заступник редактора бердичівської міськрайонки…

Ведучий. Ім’я Михайла Пасічника вже в ті роки стає відомим далеко за межами Житомирщини і навіть України, бо його вірші перекладалися на російську, болгарську, туркменську, перську, киргизьку, чеську та інші мови світу. Виходили вони мовою оригіналу і в США.

Учень. Не став ніколи крапки на покосі,

Бо ж без кінця трава твоя росте…

Не говори собі ніколи:

• Досить!

Зробив для Батьківщини я усе.

Розпочинай

Розгонами польоти,

Хай витоки-джерела жебонять,

Й три слова точних –

Треба на роботу –

Хай стануть правилом

Твого життя.

Ведучий. Долею було йому велено стати відомим українським письменником. Автор численних збірок поезії, книжок прози, публіцистики, лауреат кількох престижних літературних премій очолює нині Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України.

Ведуча. Тож у день 60-річчя ми бажаємо нашому земляку, Михайлу Павловичу Пасічнику, успіхів, творчого розвитку та професійного натхнення! Нехай джерело Вашої багатогранної душі ніколи не вичерпується, а наповнює серця людей новими відкриттями, бажаємо ще довго жити і творити. Миру і щастя Вашому дому!

Учень. У спадок не дахи,

не шмотки й хлам, -

Наш час на щастя вам,

нащадки, вам…

Наш час хай вчить вас,

 як на світі жить,

бо ми не всі ним

 вміли дорожить.

Наш час прокручуйте,

немов кіно, -

Вернуть не можна

 в нього все одно…

беріть під мікроскопи

цей наш час,

щоб у своїм

уникнути нещасть.

Пісня. «Це край, де я родилась і живу»

(автор: С. Канюк).