Літературно-музична майстерня «Дивоцвіт кохання»

Тема: Літературно-музична майстерня   «Дивоцвіт кохання»

Мета: познайомити учнів з історіями кохання видатних особистостей, зі зразками інтимної лірики геніїв зарубіжної та української літератури; формувати загальнокультурну компетентність  та компетентність особистісного самовдосконалення; виховувати взаємоповагу, почуття людської гідності, щирість, сердечність, шляхетність у стосунках.

Обладнання: святково прибраний клас, квіти , кольорові кульки, плакати з висловами видатних людей, відеозаписи пісень, виставка книг геніїв зарубіжної та української літератури, ілюстрації до творів, портрети письменників та поетів, їх чарівних муз.

Хід  заходу

І. Звучить фрагмент пісні «Я піду в далекі гори » у виконанні Квітки  Цісик.

ІІ. Заходять двоє ведучих та учень – поет.

Учень - поет. Кохання – то найкраще почуття! Воно не має меж, воно безкрає!

               З любові починається життя, вона усе найкраще  починає!

               Це від любові сонячно стає, душа аж до зірок увись несеться.

               Якщо кохання в серці в тебе є, то все чарівним і легким здається.

               Це ж від любові так цвітуть луги, уся земля з полегкістю зітхає.

                  Закутались в тумани береги…

              Любов магічну чудо – силу має!             

ВЕДУЧИЙ. Ми хочемо розповісти вам історію відносин двох людей, але наша повість буде про кохання великих митців слова.

ВЕДУЧА. Ця повість про кохання, яке було між Трістаном та Ізольдою, Ромео та Джульєттою, яке змушувало Петрарку поклонятися Лаурі, не давало спокою Стендалеві, Байронові, Бальзаку, Пушкіну, Шевченку, Симоненку…

ВЕДУЧИЙ. І тисячам звичайних чоловіків та жінок в усіх країнах, у всі віки, які ні в чому не поступалися великим світу цього. Тому що і для них кохання було не лише втіхою, а й пошуком великої істини в людських відносинах.

ВЕДУЧА. Моя кохана – пишна рожа, краса весняних днів;

Моя кохана – мелодійний, приємно-зграйний спів.

Яка краса твоя безмежна така й любов моя;

Тебе любитиму я, поки всі висохнуть моря. (Р. Бернс)

Пісня « Кохання –це безсмертний дивний дар»

ВЕДУЧИЙ. Протягом віків закохані творили саги, співали серенади, писали елегії та романи. Кохання утверджувало в людях прекрасне.

ВЕДУЧА. Скільки існує світ, мудреці, філософи, поети, звичайні люди прагнуть пояснити, що ж таке кохання. Відповіді на це запитання у всіх різні, оскільки у кожного є своя історія кохання.

ІІІ. Презентація - розповідь про  Франческо Петрарку.

1 – Й УЧЕНЬ. Коли Петрарка –молодий вчений і поет – побачив Лауру в одній авінйонській церкві, йому було 23, а їй – 20. Вона була вже заміжньою. У сорок другу річницю їхньої першої зустрічі, через двадцять один рік, Петрарка, перебираючи архіви, знайшов сонет, який раніше йому не подобався, і дописав до нього нові рядки: « В рік 1327 –й , о першій годині шостого дня, ввійшов я в лабіринт, з якого виходу немає».

2 – Й УЧЕНЬ. А через п’ять років потому він помер, сидячи з пером у руці. Незадовго до цього поет написав: «Уже ні про що не думаю я, окрім неї». Кохання Петрарки до Лаури часто називають « ідеальним»: він кохав її на відстані. Коли Лаура померла, їй було за сорок. Але він продовжував її кохати ще палкіше, ніж у молоді роки.

ІУ. Інсценізація «Розмова закоханих»

ВОНА: І як тепер тебе забути?

             Душа до краю добрела.

             Такої дивної отрути

             Я ще ніколи не пила.

ВІН: Такої чистої печалі,

         Такої спраглої жаги,

         Такого зойку у мовчанні,

         Такого сяйва навкруги.

ВІН : Такої зоряної тиші.

ВОНА : Такого безміру в добі!

ВІН : Це, може, навіть і не вірші,

          А квіти, кинуті тобі.                              ( Ліна Костенко)

Закохані, взявшись за руки, йдуть.

У. Перегляд відеролика «Френк Синатра «Кохання – це коли хочеться співати вдень і вночі».

ВЕДУЧИЙ. За велінням долі зустрілись вони - юна красуня – грузинська княжна, дочка основоположника грузинського романтизму Олександра Чавчавадзе, Ніна та російський поет, автор безсмертної комедії « Горе від розуму», надзвичайно ерудований чоловік, який пройшов через тяжкі випробування, Олександр Сергійович Грибоєдов.

ВЕДУЧА. Вони покохали одне одного, і в серпні 1828 року обвінчалися у Тифлісі. Їй не виповнилося ще й шістнадцяти, а йому було тридцять три роки. Та різниця у віці їм не заважала, адже вони розуміли одне одного з півслова. Об’єднало ж  їх велике кохання, піднесене й романтичне.

ВЕДУЧИЙ. Але невдовзі його вбили в Тегерані. У свої шістнадцять Ніна стала вдовою. Його поховали у Тифлісі, на горі Давида. На надгробній плиті вона наказала викарбувати: « Розум і справи твої безсмертні, але чому пережило тебе моє кохання?...»

ВЕДУЧА. Не зрадила своє перше і єдине кохання Ніна Чавчавадзе. Не проміняла його ні на яке інше.

УІ. Заходять двоє читців.

1 – Й ЧИТЕЦЬ. Одної миті хризантеми раптовість кинула до ніг…

                            І на трампліні вічна тема – згори, мов сальто у мені.

2 – Й ЧИТЕЦЬ. Життя самітне і дозріле, пройшовши заметіль років,

                            Ховало квітку білу – білу під листя затіні легкі.

ВЕДУЧИЙ. Сьогодні хочеться воскресити ті білі – білі квіти кохання, які розквітли у долі Тараса Шевченка.

ВЕДУЧА. Оксана Коваленко – сусідська дівчинка, найтепліший і найсвітліший промінчик його сирітського дитинства.

ВЕДУЧИЙ. Панночка Гусаковська, юна полячка, яка зуміла побачити у чужинцеві – кріпакові неординарну душу.

ВЕДУЧА. Молитви Варвари Рєпніної, мрійливої і мудрої княжни, мабуть, вистеляли поетові стежину у вічність.

ВЕДУЧИЙ. У чудових очах Ганни Закревської зосередився світ Тарасових мрій. Але вона, теж не байдужа до Шевченка, уже дружина іншого.

ВЕДУЧА. Вродлива Ликерія Полусмакова… Навколо неї точиться стільки суперечок, розмов, лунають звинувачення. Саме Ликеріїї судилося стати найбільшим розчаруванням поета. Розкаяна, вона приїжджає із далекої Росії лише до мертвого Тараса. Залишаючись біля його могили до своїх останніх днів свого життя.

Учень читає вірш Т.Г. Шевченка « Я – поет…»

Я – поет

Я – Шевченко.

Є пісня у серці моєму,

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками поеми,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця…

… Покохайте її,

Ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її,

Ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Я совою злечу,

Аби пісню про біль проспівати,

Я не мав того часу, у котрий

Кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами…

І немає коханої –

Десь вона там, межи тьми…

Я не маю дружини…

У мене немає синів…

А нащадки мої –

То пісні мої, тужні та дужі.

Я – поет.

Я – один.

Пісня « Не тополю високую…»

1 –Й ЧИТЕЦЬ. Вона прийшла непрохана й неждана,

                          І я її зустріти не зумів.

                          Вона до мене випливла з туману

                          Моїх юнацьких несміливих снів.

2 – Й ЧИТЕЦЬ. Вона прийшла заквітчана і мила.

                           І руки лагідно до мене простягла,

                           І так чарівно кликала й манила,

                           Такою ніжною і доброю була.

1 – Й ЧИТЕЦЬ. І я не чув, як жайвір в небі тане,

                           Кого остерігає з висоти…

                           Прийшла любов непрохана й неждана –  

                           Ну, як мені за нею не піти?           ( В. Симоненко)

ВЕДУЧИЙ. На весь зимовий сезон 1843 – 1844 року у Петербурзі відкрито Італійську оперу. Серед співачок була Поліна Віардо, у дівоцтві –Поліна Гарсіа. Вона була дружиною директора Італійської опери в Парижі. Цей шлюб влаштувала Жорж Санд, яка дуже любила Поліну і зробила прототипом своєї

«Консуело». 1 листопада 1843 року Віардо познайомили з Іваном Сергійовичем Тургенєвим. Цей день він святкував усе своє життя…

ВЕДУЧА. Взаємини Тургенєва з жінками завжди відзначалися взаємністю. Він пристрасно освідчувався перший. Жінка йому вірила і відповідала на його почуття.

ВЕДУЧА. Коли померла швачка, яка жила у Спаському і народила Тургенєву дочку Пелагею, він забрав її до Парижа і виховував дівчинку у будинку Поліни Віардо. Він постійно подорожував із сім’єю Поліни, був її вірним другом.

ВЕДУЧА. Усі знали, що він кохає цю жінку. Коли ж Іван Сергійович помер, то все своє майно заповів Поліні та своїй дочці Пелагеї. Поліна була єдиною жінкою, яку він кохав усе життя, тому й не одружувався.

Вірш у прозі І.С.Тургенєва « Роза».

1 –Й ЧИТЕЦЬ. Я не помру від розпачі і муки,

                           Лиш в одинокій ночі навесні

                           Все будуть сниться милі, теплі руки

                           І оченята сині і ясні.

2 – Й ЧИТЕЦЬ. І будеш ти у кожному диханні,

                           І будеш ти навіки при мені

                           Гасить зірки очима на світанні,

                           Палить мене в безжальному вогні.

3 – Й ЧИТЕЦЬ. Ти до мене прийшла не із казки чи сну,

                            І здалося мені, що стрічаю весну.

                            Ти явилась мені – і здалося, що світ

                            Помолодшав навколо на тисячу літ.

4 –Й ЧИТЕЦЬ. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

                          Лиш приходить подібне кохання.

                          В день такий розцвітає весна на землі

                          І земля убирається зрання…

ВЕДУЧИЙ. Зв’язок Оноре де Бальзака з Україною встановився за дуже романтичних обставин і тривав до кінця його життя. А почалося все з того, що поміщиця Евеліна Ганська захопилася французькими романами.

ВЕДУЧА. Евеліна Ганська була на 22 роки молодшою за чоловіка. Прочитавши роман Бальзака « Шагренева шкіра», у лютому 1832 року вона написала йому анонімного листа. Зустрітися з чужоземкою стає метою Оноре де Бальзака.

ВЕДУЧИЙ. Зав’язалось романтичне листування, котре тривало вісімнадцять років. З листування помітно, що Бальзак закохався в Евеліну.

ВЕДУЧА. « Не наважуюсь зізнатись моєму лікарю, що мені нічого не хочеться, що тужу,- писав він.- Якби я не любив тебе аж до обожнювання, то вже давно не існував би…Хочу мати Тебе за дружину. Інакше не хочу жити!»

ВЕДУЧИЙ. Наприкінці 1841 року Бальзак дізнався про смерть чоловіка Евеліни. І летять листи в Україну…

ВЕДУЧА. Та недовго тривало його щастя. У липні стан здоров’я Бальзака погіршився. У ніч із 17 на 18 серпня 1850 року він помер. Евеліна Ганська запросила священика.

ВЕДУЧИЙ. « Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті,- писала Евеліна своєму братові,- це очистити його пам’ять, сплатити борги й дбати про його матір».

Романс «Коли розлучаються двоє…»

1 –Й ЧИТЕЦЬ. Усім, хто може зрозуміть поета.

                          В чиїх серцях горить любовний жар,

                          Над ним кохання – вищий володар,

                          Я віддаю на суд цього сонета.

2 –Й ЧИТЕЦЬ. Мов нині бачу все: у залі балевій

                          Веселий гамір слів за шумом шовку в’ється.

                          І мерехтить кругом світил дрімучий рій,

                          І гомін музики меланхолійно ллється…

3 –Й ЧИТЕЦЬ. У вирі ми пливем! Я подих чую твій.

                          І голос твій дзвінкий, і дрож  руки твоєї.

                          Мені в очах погас світил тремтячий рій.

                          Я тихо прошептав: «О будь, ах, будь моєю!...»

ВЕДУЧИЙ. Важко знайти не тільки в російській, але й у всій світовій історії жінку, яка залишила б такий слід у людській пам’яті.

ВЕДУЧА. За свідченням сучасників, вона була божественної краси, як Прекрасна Єлена, через яку почалася Троянська війна. З цією жінкою пов’язане життя і смерть великого генія Росії – Олександра Сергійовича Пушкіна.

ВЕДУЧА. Наталія Гончарова була молодшою за поета на тринадцять років.

Все це почалося з Геккеренів. Адже дуель розпалювалася не через позірну невірність Наталії Миколаївни, а саме через її вірність чоловікові, що й викликало у Геккеренів, батька та сина, бажання помсти.

ВЕДУЧА. Мстилися вони їй і після смерті Пушкіна, продовжуючи розповсюджувати плітки про неї як про жінку, яка спокусила Дантеса. Дорікали їй тим, що нібито вона не любила Пушкіна.

Пісня « Есмеральда»

ВЕДУЧА. Перед смертю Пушкін турбувався про долю дружини та дітей. Він наказав Наталії  Гончаровій носити два роки траур, а потім знайти достойного чоловіка і вийти за нього заміж.

ВЕДУЧИЙ. Воля Пушкіна була для Наталії священною. Вона дотримала слова. Претендентів на її руку було багато. Але вдруге вона  вийшла заміж    аж через  сім років після смерті поета.

ВЕДУЧА. Наталя обрала генерала Петра Ланського. Він був добрим, чуйним, уважним. Прийнявши під свою опіку осиротіле сімейство Пушкіна, Ланський однаково добре ставився до дітей Наталі і своїх трьох дочок.

ВЕДУЧИЙ. Багато листів написала Наталя Ланському, в яких висловлювала вдячність, повагу, довіру. Життя ніби влаштувалось. Але все ж… Кожної  п’ятниці ( день смерті Пушкіна) та в останні дні січня Наталя Миколаївна дотримувалася строгих постів й усамітнювалася, поринаючи у сумні спогади.

ВЕДУЧА. Останні роки життя Наталя Миколаївна багато хворіла. У 1863 році, коли їй виповнилося 51, Наталя Миколаївна померла.

ВЕДУЧИЙ. Ось саме таким чином людина вчилась бачити людину. Саме в любові відкривалося велике « Ти», безмежна цінність людської особистості, радість самозречення, радість милосердя заради того, кого любиш.

ВЕДУЧА. Сьогодні ми  хотіли б подарувати вам щось більше, ніж ці історії великого людського кохання. Хотілося б подарувати весь світ…

ВЕДУЧИЙ. Іноді цей світ дає нам посланців, та ми їх, на жаль, часто не впізнаємо.

Це ті, хто нас кохає…

ВЕДУЧА. Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим.

                  Нехай комусь тепліше стане від зливи наших почуттів.

ВЕДУЧИЙ. Нехай тих слів солодкий мед чиюсь загоїть рану,

                     Чи перший біль, чи то останній – коли б то знати наперед.

ВЕДУЧА. Кажімо більше ніжних слів,

                  Комусь всміхаймось ненароком.

ВЕДУЧИЙ. То не життя наше коротке,

                     Короткі в нас слова черстві,

                     Кажімо більше ніжних слів.

Український романс «Не лишайте кохання на потім» (Олександр Смик).