Літературно-музичне свято до 205-річчя від дня народження Кобзаря “На вічнім шляху до Шевченка”

Літературно-музичне свято до 205-річчя від дня народження Кобзаря

“На вічнім шляху до Шевченка”

Мета: розкрити велич українського генія Тараса Шевченка, спонукати школярів замислитися над власним розумінням постаті Шевченка, місцем Кобзаря в нашій сучасності.

Обладнання: портрет Шевченка, репродукції картин поета, ілюстрації учнів до творів Кобзаря, твори поета українською та англійською мовами; добірка ілюстративного матеріалу, що виводиться на екран протягом всього заходу; тематичні відеоролики

 

Ведучий 1: Доброго дня, вельмишановні гості!

Ведучий 2: Ми раді Вас вітати на нашому “Шевченківському святі”!

Ведучий 1: Українська пісня… Її звук заворожує. Слухаєш і не наслухаєшся… Вона лине просто в серце, просто тобі в душу… І бринить там…Виграє на кожній струні, так ніжно і хороше! І разом з нею співає душа

Учень виконує пісню “Реве та стогне Дніпр широкий…”

Ведучий 2: Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Леся Українка, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Борис Грінченко, Григорій Сковорода – гроно українських геніїв пера, на чолі якого стоїть Кобзар!

Ведучий 1: Що ми нині знаємо про нього? Чим він жив?

Ведучий 2: Яким він був?

Ведучий 1: Прошу увагу на екран  (відео про актуальність творів Шевченка, Богдан Ступка)

Ведучий 2: Яким поета бачили сучасники? (автопортрет 24-річного Шевченка на екрані) У молодості Тарас Григорович вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди.

Ведучий 2: Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру.

Ведучий 1: Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього , чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і добротою.

Ведучий 2: Тарас Шевченко! З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, якщо перечитаєш “Кобзаря”, не зможеш уявити своєї долі без полум,яного слова  поета.

Ведучий 1: Тарас Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу. Той, хто крізь Кобзареве слово гляне у світ, вже ніколи не спиниться на шляху до ідеалу.

Ведучий 2: 205 років минуло з того дня, як народився на світ геній-Кобзар!

Ведучий 1: Давайте згадаємо його як  поета, який свої безсмертні, завжди актуальні вірші  писав з надзвичайною легкістю – наче жартома. З-під пера виринали чудові мелодійні рядки, що були перекладені багатьма мовами та полюбилися всьому світу. («Мені однаково...» у виконанні учня)

 Мені однаково, чи буду                   
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Ведучий 2: В цьому чудовому вірші-медитації Тарас Григорович висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, сенсу людського буття.

Ведучий 1: Не менш пронизливо та актуально цей твір звучить у перекладі англійською мовою («Мені однаково...» у виконанні учня англійською мовою)

Ведучий 2:  Слово «мати» для поета особливо дороге, адже він  рано залишився сиротою і не встиг зазнати радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила».

Ведучий 1: Тому дуже реалістично зображує Шевченко  тяжку долю матері-кріпачки, що змушена терпіти злидні, щоденну виснажливу працю на панщині, важку хатню роботу; долю жінки, яка виховує своїх дітей у мирі та любові, а потім  змушена віддавати їх  у рекрути на двадцять п’ять років..

Ведучий 2:  Трагічна доля української матері є одним з провідних мотивів творчості Шевченка.

(Інсценізація уривка з поеми “Катерина” у виконанні учня та учениці)

Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати — чужі люде,
Тяжко з ними жити!....

Ледве встала, поклонилась,
Вийшла мовчки з хати;
Осталися сиротами
Старий батько й мати.
Пішла в садок у вишневий,
Богу помолилась,
Взяла землі під вишнею,
На хрест почепила;
Промовила: "Не вернуся!
В далекому краю,
В чужу землю, чужі люде
Мене заховають;
А своєї ся крихотка
Надо мною ляже
Та про долю, моє горе,
Чужим людям скаже...
Не розказуй, голубонько!
Де б ні заховали,
Щоб грішної на сім світі
Люди не займали.
Ти не скажеш...  ось хто скаже,
Що я його мати!
Боже ти мій!.. лихо моє!
Де мені сховатись?
Заховаюсь, дитя моє,
Сама під водою,
А ти гріх мій спокутуєш
В людях сиротою,
Безбатченком!.."

Ведучий 1:   До 22 квітня 1838 року пан Енґельгард не тільки мав Тараса Шевченка як робочу силу, а й розпоряджався  його особистою свободою:  місцем перебування, одягом, щоденними заняттями.

Ведучий 2:   Через те перед Тарасом був запертий світ широкий, зачинені брами і двері до всіх шкіл і установ, доступ до якого-небудь знання. Громадянином, що має змогу виявити свою особовість і здібности, користуватись законом – Шевченко став вже після викупу з кріпацтва.
А дорогу до свободи проклало йому малярство.

Ведучий 1: Тарас Шевченко став академіком гравюри Петербузької академії мистецтв. Він залишив по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.

Ведучий 2: Перед вами найвідоміші картини митця (на екрані картини «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці», «Циганка-ворожка» - взять у Кристини. )

(учні представляють картини)

Ведучий 1: До речі, рада Академії мистецтв за картину “Циганка-ворожка” втретє нагородила Тараса Шевченка срібною медаллю другого ступеня

Ведучий 2: Але не менш талановито Шевченко створював словесні картини, бо ж недарма в пам,яті народу він живе передусім як поет.

Ведучий 1: Незважаючи на те, що вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати” - надзвичайно простий, без особливих художніх засобів,  він просто чарує своєю поетичністю.

Ведучий 2: Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка?

Ведучий 1: Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї.  (відео пісні ”Садок вишневий коло хати...”)

Ведучий 2: Цей твір, як і багато інших,  полюбився усьому світу — і тому його не тільки покладено на музику, а й перекладено багатьма мовами (вірш ”Садок вишневий коло хати...” у виконанні учениці англійською мовою)

Ведучий 1: Тарас Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком,  істориком,  етнографом, художником, а й запальним театралом.

Ведучий 2:  Впродовж  життя поет цікавився багатьма жанрами літератури, в тому числі драмою, хоча його драматургічна спадщина вичерпується однією завершеною п'єсою „Назар Стодоля"

Ведучий 1: Геніальний поет мав яскраво виражене відчуття драматурга – навіть незначна побутова сценка могла викликати в нього бажан­ня написати драматичний твір.

(Інсценізація уривка з драми “Назар Стодоля” у виконанні учня та учениці)

Хома     Гей. Стехо! Та що се старости до моєї дочки не йдуть  так довго?

Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.

Стеха     Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша.

Хома     Звичайно, звичайно.

Стеха     Іще пак, наречений такий старий... а панночка...

Хома     Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха     Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?

Хома    Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.

Стеха     Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома    А що вона? її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочее... дурниця, нікчемне.

Стеха   Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. "Моли, каже, Стехо, бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара,— половину добра свого віддам!"

Хома    А ти й повірила!

Стеха    А чому ж і ні? Вона така добренька.

Хома    Дурна ти, дурна! А як я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Пестить її.) То-то бо і є, що ти дурна!

Стеха     Що мені робить, коли я дурочка?

Хома    А те, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха   Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви...

(Вдає, що сумує.)

Хома    От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.

Стеха    Чи мало що люди обіщають, коли їм припаде нужда?

Хома    Годі  базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму, і коли вона згодиться,  то завтра і я з тобою одружуся.

Стеха    Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.

Хома    Який тут гріх? Дурниця все те!

Стеха    Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу! Женитесь?

Хома    Еге!

Стеха   На мені?

Хома    Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха    Які тут витребеньки?

Хома    Ну, добре, добре! Тільки слухай. Треба діло сконувати так, щоб вона не знала, від кого старости а то — чого доброго — усе піде шкереберть.

Стеха   Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці — що твій кобзар. Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від молодого. Молодий... та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий — тихий-тихий і покірний.

Хома    Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі, та гляди — гарненько побалакай з нею.

Стеха    А потім чи можна мені буде піти на вечорниіці. Я вже зо всім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.

Хома    Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама готуй рушники.

Стеха   Та вже усе напоготові.

 

Ведучий 1: 2014 рік у нашій країні було проголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка. Це ім’я святе для кожного українця.

Ведучий 2: Відзначаючи 205 річницю від дня народження Великого Кобзаря, ми знову переконуємося у тому, що життя – це диво, дар Божий, який дається кожній людині для того, щоб робити добро, залишити на цій землі свій слід.

Пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні учениці, що супроводжується танцем дівчат із  великими штучними квітками у руках)

(Відео – вшанування пам,яті поета до 205 річниці у Запоріжжі)

Ведучий 1: У поезії українських митців та в серцях кожного з нас образ Тараса Шевченка є символом української державності,  національної єдності українців, символом, що надихає жити, боротися, кохати !

 Ведучий 2: Багато творів сучасних майстрів слова присвячено Кобзареві. В них поети та письменники висловлюють свою вдячність, доводять актуальність Кобзаревого слова. Всім відома велика поетеса Ліна Костенко у власному творі веде діалог із Тарасом Шевченком, проводить паралель між минулим та сьогоденням

(вірш Ліни Костенко «Кобзареві» у виконанні учнів (деякі строфи, важкі для сприйняття, вилучено)

Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон.

Прости, що я дрібницями тривожу

твій вічний і глибокий сон.

 

А, може, це і не дрібниця.

Ти ж бачиш сам, які складні часи:

Великі струси.

Перелом традицій.

Переосмислення краси.

І вічний рух -

у всесвіті, у світі.

Лише могили з місця - ані руш...

0, скільки стало в нашому столітті

скалічених і безнадійних душ!

 

Кобзарю мій!

Поете мій високий!

А як же ти поезії писав?

 

Я не писав.

Я плакав і сміявся.

Благословляв, співав і проклинав.

Сказати правду -

мало турбувався,

як я при цьому збоку виглядав.

 

 Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

цей двадцять перший невгомонний вік.

Завихрень - безліч.

Тиші - анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

 

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

 

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть велич нової краси?..

Тарас гранітний дивиться суворо:

- А ви гартуйте ваші голоси!

 

Не пустослів'ям,

пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте, що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ведучий 1: Для того, щоб кожен з нас пізнав Україну, нам потрібен  саме  «Кобзар»

Ведучий 2: Магія Шевченкового слова незбагненна. Його сила є могутньою, глибинною й надзвичайно актуальною і в наш час.

Ведучий 1: Понад два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає українців на героїчні діяння в ім’я рідної землі, на подвиги задля її блага.

Ведучий 2: Наше свято добігає кінця. Бажаємо всім пізнати таїнства творчості великого поета і бути гідними громадянами своєї держави.