Люби і знай свій рідний край

Сценарій свята: «Люби і знай свій рідний край»

Мета: виховання любові до України, звичаїв, традицій, обрядів наших предків, любові та поваги до батьків, до планети Земля, усвідомлення того, що діти є нащадками нашого культурного надбання.

Вед. І   Добрий день Вам, люди добрі!

 Щиро просим до господи!

 Раді Вас у нас вітати,

 Щастя і добра бажати!

Вед. ІІ  Хлібом – сіллю Вас вітаєм,

 І здоров’я Вам бажаєм,

 Під веселий рідний спів,

 Посилаєм Вам уклін!

Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене»

_______________________________________________________________

Вед. І. Нашій славній Україні, її працелюбному народові, споконвічним українським традиціям, народним пісням і звичаям присвячуємо наше свято.

Вед. II. Україна - славна і чудова земля з широкими і чистими річками, мережаними нивами. А височенні гори від Півдня стоять, немов сторожі. А здалеку синє море грає, мов запрошує до себе: '"Ходіть мої рідні, ходіть. Колись наші предки, запорожці, гуляли по моїх хвилях, погуляйте і ви. Сумно мені за вами, за вашою милозвучною мовою". А до моря вливається Дніпро - найбільша річка на Україні. Над Дніпром на горах блищить золотоверхий Київ. А там міста і села по ярах і балках, а там степи шумлять, хвилюються, колихаються, пахнуть...

 

Дівч.   Різні в світі є країни,

            Різні люди є на світі,

             Різні гори, полонини,

             Різні трави, різні квіти,

             А у нас, в усіх одна країна,

    Найрідніша нам усім

             То – прекрасна Україна,

             Нашого народу дім.

Хлоп.   А наш дім - то славне Запоріжжя

   Козацький край - славетний край.

Хлоп.   Мати – Хортиця, Великий Луг - батько Дніпро

 

Пісня «Гей, шуми, Великий луже!»

 

Дівч. Українка я маленька,

          Укаїнці батько й ненька

          Українкою я звуся

           І тим іменем горджуся

Хлоп. А по чім тебе впізнаю?

Дівч. По вкраїнському звичаю:

В мене вдача щира, сміла,

 Є відвага духа й тіла

І душа в мене здорова,

Українська в мене мова!

Хлоп. А скажи, де край твій рідний?

Дівч.  Там, де неба круг погідний

 Там, де сонце сяє ясно,

На Вкраїні діти красні

Де степи, лани безкраї,

Де орел буйний літає,

Де Дністер і хвилі Прута,

Де Дніпро - старий Славута,

Де високії могили,

 Що в них голови зложили

 Мої предки в лютім бою

За Вкраїну - матір свою.

Хлоп. Як поможеш свому люду?

Дівч. Пильно все учити буду,

 Щоб свої мене любили,

Щоб про мій народ питали,

Україну шанували.

Пісня « Маленька українка»

______________________________________________________

Дівч. Україно! Краю милий,

Краю золотавий,

Поля твої широкополі,

Пісні дзвінкоголосі,

Міста наші рідні,

 Сади пишноцвітні,

 Городи багаті.

• Любіть Україну у сні й наяву,

 Вишневу свою Україну, Красу її вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

- Надворі зима, а в нас панує святковий настрій. Дорогі друзі! Всі ми бачимо, що нас оточує все рідне, українське. Ось подивіться, які чудові рушники прикрашають наш кабінет. Витреш лице рушником, що вишила мати, і ніби нап'єшся цілющої води.

Висить рушник на стіні

В нашій тихій привітній оселі Тільки квіти чомусь

Вже поблідлі й не дуже веселі, Вишивала його ще моя прабабуся, І висить рушник цей, як згадка жива,

     Про маму моєї бабусі.

     А що є ріднішого в світі від мами? –

     Дозвольте усіх запитати.

     Через те-то внуки, діти й правнуки

     Повинні про  рід свій завжди пам’ятати.

 

 

Сценка "Дідова погроза" П. Ребро.

      На черені, пригрівшись дід,

      На бабу йде в атаку:

 - Ну що це в тебе за обід?

Годуєш, мов собаку.

Твій борщ - солоний на біду.

 А хліб глевкий, мов глина.

 Візьму й до іншої піду

Дограєшся, Килино.

Лице в старенької сумне,

А на устах усмішка:

 - Гадаєш, ти злякав мене,

Та скатертю доріжка.

Іди, шукай нову любов

Ще й підіпхну у плечі

Зітхає дід:

 - Та я б пішов, але не злізу з печі.

Гумореска "Секрет довголіття". П. Глазовий

98 років дідові Панасу,

 Але він іще нівроку

Не хворів ні разу. Лікарі очам не вірять

 Жодної хвороби:

"Як Вас, діду, обминали віруси, мікроби?"

Дід хитає головою,

Сумно хмурить брови:

 - Були в юності у мене

Нелегкі умови.

Знав я голод, знав і холод,

 То й загартувався.

 Всі мікроби поздихали,

 А я живий зостався.

 

Мені розповідала моя бабуся,

Що колись вишивали рушники:

Одні для хлопчиків, другі для дівчаток.

Для хлопчиків на рушниках вишивали

Чорнобривці, волошки, я для дівчаток – цвіт полину, незабудки.

- А я ще знаю, що були родинні рушники. На них вишивали котиків. Це означало, що в цій родині в пошані батьки.

•         Отже, від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник - невід'ємна частина нашого побуту. Ми можемо признатися, що рушники на Україні здавна в пошані.
• Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, неможливе народження, одруження, зустріч гостей. Мати дарувала рушник синові, який вирушав з дому в далеку дорогу, як оберіг від нещасть.

 

 

"Пісня про рушник" сл. А. Малишка

Весільний рушник кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Вишивати рушники, як і сорочки, мати навчала дочок ще змалку. Багато вишивали дівчата на вечорницях довгими зимовими вечорами.

•       А які ж то вечорниці, без щирого українського гумору?

 

Сценка П. Ребро "Хто кого перебреше"

Діють: Свербигуз, Індик і Чобіт.

Свербигуз: Здоров, Індиче!

Здоров, Чоботе!

Індик і Чобіт: Привіт, Свербигузе!

Свербигуз: Хлопці!

Індик і Чобіт: Га?

Свербигуз: Давайте влаштуємо змагання!

Індик: Яке? Хто далі стрибне?

Свербигуз: Ні.

Чобіт: Хто більше з'їсть вареників?

Свербигуз: Ні. Давайте змагатися хто кого пере...

Індик: Переплюне?

Свербигуз: Ні. Хто кого пере...

Чобіт: Переп'є?

Свербигуз: Ні.

Індик: Хто кого переспіває?

Свербигуз: Ні.

Чобіт: Хто кого перетанцює?

Свербигуз: Ні. Давайте змагатися, хто кого перебреше!

Індик і Чобіт: Давайте!

Свербигуз: Тільки для початку скажіть мені, чи бачите ви на вершечку он того дерева комаря?

Індик: Бачу! Він ще сліпий на ліве око.

Чобіт: Ага, з чорною пов'язкою. Як Кутузов.

Свербигуз: Молодці, добре бачите! Мабуть, і розумні, як мій пес Рябко? Індик: Бачив я недавно твого Рябка, постарів пес! Ледве ноги волочить і хвоста опустив.

Свербигуз: Е, Миколо, де там він постарів! Коли б ще ти отак, як він, гавкав та хвоста задирав!

Чобіт: До речі, про собак. Мого Шарика знаєте? От розумака! Читати навчився!

Індик: Невже?

Свербигуз: Ага, збере всіх собак, а сам саде на пеньку і читає вголос газету "Запорізька Січ"

Чобіт: Вірно! А ти звідки про це знаєш?

 Свербигуз: Мені мій Тузик розказував.

Індик: А не розказував він тобі, яке диво зі мною трапилося на Зеленому Яру?

Свербигуз: Яке?

Індик: Їду я першою маркою трамваю, бачу у вагоні сидить... Хто б ви думали?

Свербигуз і Чобіт: Хто?

Індик: Гоголь!

Свербигуз: Брехня!

Індик: Чому - брехня?

Свербигуз. Бо перша марка на Зеленому Яру не ходить.

Чобіт: Гоголь! Чи й не дива! А чули ви, що зі мною на полюванні трапилося?

Свербигуз: Ні!

Індик: І що трапилося?

Чобіт: Що? Напав на мене дикий кабан! Вепр!

Свербигуз: Здоровий?

Чобіт: Як КАМАЗ завбільшки.

Індик: А ти що?

Чобіт: Що? Кинув рушницю і на дерево.

Свербигуз: І вся пригода?

Чобіт: Якби ж то вся.  Дерево виявилося гниле, гілка трісь...

 Індик: Ну і що?

Чобіт: Та що - розірвав мене кабан на малюсінькі шматочки...

Свербигуз: І вірно зробив. Щоб ти не дурив людей.

Чобіт: А кого я дурив?

Свербигуз: Та хоча б і мене. Корівку ти мені продав?

Чобіт: Продав.

Свербигуз: Казав, що вона хороша, по відру дає?

Чобіт: Казав. Тільки не по відру, а три рази по відру - вранці, вдень і ввечері.

 Свербигуз: А що насправді вийшло?

 Чобіт: Що?

Свербигуз: Твоя корова не дає молока ні краплі, бо ялова, та ще й брикається, як жеребець. Уже всі відра побила.

Чобіт: Вірно! Ото ж я тобі й казав, що вона три рази по відру дає - вранці, вдень і ввечері. Як бачиш, я нікого не обдурював.

Свербигуз: Ну що хлопці, гайда в корчму? (Виходячи співають)

Ну і мама! Ну і тато! Наче справжні дошкільнята! Нічогісінько не знають Смішно і сказать комусь! Бо щодня мене питають лиш одне: "Чому й чому?"

•       Ти чому образив Настю?
•       А чому отримав двійку?
•      І чому прийшов так пізно?
•       Ти чому в шкарпетках різних?
•       Ти чому такий непослух?
•       А чому не стелиш постіль?
•       Ти чому це вірш не учиш?
•       А чому портфель без ручки?

 - І чому такий синець?

- Ох! Настане мій кінець!

- Не поясниш їм ніколи –

 - Хоч би дуже захотів...

- Треба їх віддать до школи –

- Хай питають вчителів!

_______________________________________________________________

Сценка « Домашній твір»

Авт. Вітько – бідак страждає, так,

Аж здригує ногами!

Він – за столом,

Він пише твір:

« Я помагаю мамі»

Старанно олівець гризе,

Та супить брови грізно,

Але нічого - хоч умри -

До голови не лізе...

Та ось тихесенько зайшла

В його кімнату мама.

Мама:- Вітюнь, будь ласка, в магазин

Сходи за сірниками.

Син:  Ідея!

Авт. Вигукнув синок, а мамі:

Син: Ну й морока! Сама іди! Я твір пишу -

        роблю важкі уроки.

Авт. І мама вийшла... А Вітько швиденько пише в зошит:

 Син: Я в магазин завжди ходжу,

         коли мене попросять...

 Авт. Хвилин за десять мама знов

          з'являється у дверях.

 Мама: - Вітюнь, картопельки начисть,

              а я зварю вечерю.

Син: - Сама начисть!—

Авт.  кричить Вітько.

         Та так, що ледь не лопне.

Син:  - Я твір пишу! Я - зайнятий!

 Сама вари картоплю!

Авт. Виходить мама, а синок

писати знов сідає:

 Син  - "Я мамі сам варю обід,

 Вечерю та сніданок..."

 Авт. Радіє син...

Син - Не твір, а люкс! Оцінка буде гарна!

Авт. І геть не думає про те,

  Що він радіє марно!..

 

Хлоп.  Коли б начальником я став, хоч на одну годину,

                    То я б одразу наказав ,

        Закон ввести єдиний: У дні святкові й      вихідні батьків не допускати без нас у парк, на  стадіон, до цирку й до театру. Ще й всюди входи б спорядив словами охоронними: "Вхід без дітей - суворо заборонено!"

• Коли співала мати навесні –

Летять, мов гуси - лебеді пісні –

Без слів тоді пробуджуються трави

І проліски виходять на галяви.

Пісня « Ой летіли гуси»

__________________________________________

Звучить народна пісня «При долині кущ калини»

(у виконанні батьків)

 

Вчитель. Дорогі гості, друзі. Підходить до кінця наше свято, але ми повинні пам’ятати, хто ми і чийого роду. Ми з вами переступили поріг 21 – го століття, 3 – го тисячоліття. І все, що отримали у спадок, ви діти, повинні пронести у своїх серцях і душах і передати майбутнім поколінням. Всі традиції, звичаї, мову, історію нашої України не повинні забути.

 На світі можна втратити багато. Найбільша втрата -  пам'ять поколінь. Це для народу рівнозначно страті. Минуле - невіддільне, наче тінь.

 Вам творити майбутнє. І яким воно буде залежить від вас. Ви повинні пройти через усі тернисті стежки, але зберегти і передати всі знання.  Не забувайте, що ми  з вами люди, а людям притаманна людяність, адже ми живемо на планеті Земля. І прожити потрібно так, щоб потім ми не розкаювались за наші вчинки, коли буде занадто пізно.

  У вас, і в нас хай буде гаразд,

  Щоб Ви і ми щасливі були!

Магнітофонний запис пісні « Горнусь до тебе, Україно» у виконанні П. Дворського