Людина в культурі Давньої Греції

ЛЮДИНА В КУЛЬТУРІ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ Презентацію підготувала вчитель зарубіжної літератури школи І-ІІІ ступенів №238 міста Києва Матісько Валентина Миколаївна Дивних багато у світі див, Найдивніше із них – людина ... Софокл “Антігона”

Стародавня Греція займала територію південної частини Балканського півострова, всі острови Егейського моря та західне узбережжя Малої Азії. Вже з початку ІІ тисячоліття до н. е. греки розселяються на всі острови Егейського та Іонічного морів, на західному узбережжі Малої Азії , та такі великі міста, я Фокея, Ефес, Мілет, Галікарнас, Кнід тощо. У VIII столітті до н.е. греки захоплюють і колонізують острів Сицилія, частину Південної Італії. Із І століття до н. е.назва середньої Греції – Еллада – стала назвою країни СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ

АНТИЧНІСТЬ – КОЛИСКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Гомер Античність – сукупність історичних і культурних надбань давніх греків і римлян, яка склала фундамент європейської культури. Античність дала людству багату міфологію, Гомера, визначних трагіків – Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедіографа Аристофана, поетів – Горація, Вергілія, Овідія, літературознавця і філософа Арістотеля, «батька історії» Геродота, високі зразки ораторського мистецтва, започаткувала розвиток декількох літературних жанрів (комедія, трагедія, поема, ода, елегія). Слово “античність” походить від латинського слово “antiquus”, що означає “стародавній”, охоплює період з II тисячоліття до н.е. до кінця V століття н.е.

МІФОЛОГІЯ Міфи відображали уявлення еллінів про добро і зло, про життя і смерть, про природні явища, філософські роздуми про людину, її роль і призначення у світі. Міфи мають досить багатозначну природу. Кожне покоління прочитує їх по-своєму.

Що таке людина? Античні люди поставили себе в центрі світу. Таке сприйняття людини самої себе називається антропоцентризмом. Людина посіла центральне місце у творах давньогрецького мистецтва. Було вперше усвідомлено цінність та красу людської особистості, віру в її безмежні творчі можливості. В античний період існувало поняття «калагатія», тобто «прекрасний і добрий». Фізична краса у Давній Греції тісно пов’язувалася з духовною досконалістю і красою. Таким був ідеал людини-громадянина античності. ЛЮДИНА В КУЛЬТУРІ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

У Давній Елладі сформувалися поняття таких духовних цінностей, як громадянський обов’язок, воля, людяність, гармонійний розвиток особистості.

Людина в уявленні давніх греків нерідко залежала від фатальних обставин, від волі богів. Водночас людина мала певну етичну самостійність, власну моральну позицію по відношенню до ударів долі. Давньогрецький пантеон включав дуже багато богів, напівбогів і героїв, але основними були дванадцять олімпійців.

Провідна тема античної літератури – оспівування людини та її світу. Елліннам була притаманна увага та повага до людини, як до її внутрішнього світу, так і світу, у якому вона живе, що є величезною заслугою античної літератури. Література

Трагічний катарсис, тобто очищення від люті, ненависті, жаху і страху, гірке і важке досягнення гармонії та мудрості – важлива риса для характеристики людини епохи Давньої Греції. Дух гіркого і мужнього просвітлення – становить дух гуманізму античності.

Еллінни боялися смерті. Але ще більше боялися не героїчного, не духовного, не гармонійного буття. «Смерть є зло, помирали б і боги, якби благом для них смерть була» (Сапфо)

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мірон, Поліклет із Аргоса. 

Це куроси— статуї оголених юнаків - атлетів і кори— жіночі фігури в одязі, зображені в урочистій позі, з чітко вираженими пропорціями тіла, старанними зачісками і сяючою усмішкою на обличчях з великими очима. Грецькі скульптори намагалися оволодіти правильною побудовою тіла людини, навчитися передавати рухливість людського тіла, гнучкість, красу пропорцій та одухотвореність обличчя. Найбільш ранні скульптурні твори близько середини VII ст до н.е.

Найвищого розквіту грецька скульптура, досягла в епоху класики й добу еллінізму. Фідія сучасники називали «творцем богів». Поза верховного бога втілювала велич, гідність і спокій. Для греків це був ідеал людини — гармонійне поєднання зовнішньої і внутрішньої краси, врівноваженість. Фідій. “Зевс Олімпійський”. V ст. до н. е. Малюнок Реконструкція.

Статуя «Дискобол» — перша класична скульптура, що зображувала тіло в русі, що давало можливість передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі. Митець бездоганно передав анатомію тіла, підкреслив духовну і фізичну красу атлета, ім’я якого залишилося невідомим. Мірон. “Дискобол”. V ст. до н. е. Римська копія. Мармур

На відміну від Мірона, його сучасник Поліклет зображував атлетів переважно в стані спокою. Прикладом є статуя «Доріфор», яку вважали еталоном чоловічої краси Поліклет. «Доріфор». V ст. до н.е. Римська копія. Мармур

Одним із найвеличніших шедеврів доби еллінізму є збережена до наших днів мармурова статуя богині перемоги Ніки Самофракійської. Статуя втілює гармонію і досконалість форм, навіть незважаючи на те, що вона досить пошкоджена і в неї немає голови та рук. Особливо приваблює природність рухів фігури та майстерно передане скульптором враження, ніби одяг розвівається під сильними поривами вітру. Нині статуя зберігається в Луврі. Ніка Самофракійська. II cт. до н.е. Мармур

Відома всьому світові статуя Аполлона Бельведерського, котру створив відомий майстер Леохар. Його структура – гімн красі людського тіла, де підкреслюється його природна грація та довершеність ліній Простота для греків була символом рівноваги з навколишнім світом, однією з умов гармонійності.

Афродіта Мілоська II ст. до н. е. Мармур Статуя Афродіти Мілоської (II ст. до н. е.) — ще один шедевр мистецтва елліністичної епохи. Майстер зобразив богиню кохання напівоголеною. М’які складки одягу підкреслюють красу і пружність жіночого тіла. Залежно від того, звідки дивитися на статую, вона здається то гнучкою і рухливою, то спокійною та зосередженою.

Агесандр, Афіндор, Полідор. “Лаокон та його сини”. I cт. до н.е. Римська копія. Мармур. У даній скульптурній групі – три фігури, які відчайдушно намагаються звільнитись від смертельних обіймів змій, надзвичайно ретельно, майже натуралістично передано анатомію людини.

Античне мистецтво залишило нам величезну кількість чудових зразків вазопису. Вазопис можна вважати своєрідною формою давньогрецького живопису. Він дійшов до нас у вигляді намальованих на глечиках та амфорах сюжетних сцен, що стали основним джерелом інформації про спосіб життя стародавніх греків. Червонофігурний вазопис «Юнак із жертовною чашею бл. 480 р. до н.е.» Чорнофігурна амфора «Геракл і Геріон». Бл. 550-540 рр. до н.е.

Шедевром давньогрецької архітектури став головний храм афінського Акрополя – храм Діви –Афіни Парфенос – біломармуровий Парфенон. Храм прикрашений трикутними плитами – фронтонами. До них кріпились групи статуй, що зображали події легендарної історії Афін. Парфенон свідчить про численні винаходи давніх греків. Парфенон – храм Афіни Парфенос. V cт. До н.е.

Храм богині Гери в Пестумі V cт. До н.е.

Храм Ерехтейон V cт. До н.е.

Храм Ніки Аптерос V cт. До н.е.

Античне мистецтво вперше і по-справжньому відкрило і оспівало людину, як прекрасне і досконале створіння природи. Надовго зберегло значення взірця і багато у чому залишилося неперевершеним і недосяжним. Гармонія і пропорція стають ідеалом культури античної Греції і трактуються як краса людського тіла у поєднанні з величчю духу. Шедеври, створені античними письмениками, скульпторами, архітекторами стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки.

Дякую за увагу!