МАН "Літературна Старосинявщина на сучасному етапі"

Про матеріал

Дослідницька робота за творчістю письменників Старосинявщини.Дану розробку можна використовувати під час вивчення уроків літератури рідного краю у 5-9 класах, а також у проведені позакласних заходів.

Перегляд файлу

ТЕЗИ

Науково-дослідницька робота «Літературна Старосинявщина на сучасному етапі» Рибак Ірини Іванівни, учениці 9 класу Адампільської ЗОШ І-ІІІ ст., с.Адампіль.

Педагогічний керівник Дворніцька Л.О., вчитель української мови та літератури спеціаліст другої кваліфікаційної категорії.

Метою дослідження постало завдання вивчити, проаналізувати та узагальнити твори поетів-земляків, показати внесок їх творчості у скарбницю літературної Хмельниччини зокрема та України в цілому.

Актуальність теми дослідження пояснюється інтересом учнів до вивчення літературної скарбниці рідного краю, адже поетична муза і їх творчість близька старшокласникам багатством світовідчуття, могутньою силою духу.

Методологічною основою даного дослідження послужили коментарі літературних побратимів, критиків, відгуки читачів про творчість поетів-земляків.

Завдання полягало в самому процесі дослідження побачити той внесок, який зробили поети та письменники нашого краю в скарбничку літератури Хмельниччини та України в цілому. Більше того – проаналізувати саму палітру їх творчості, яка безпосередньо впливає на духовність читачів, розширює їх кругозір та світогляд.

Отримані результати: дослідивши творчість поетів Старосинявщини на сучасному етапі, можна зробити висновки про те, що вони дійсно знайшли свого вдячного читача і займають чільне місце на поличках бібліотек. До прикладу, на запропонованій презентації (слайд 1-15) можна простежити хронологію літературних творів, їх естетичне та художнє оформлення, чим, на мою думку, ми ще більше зацікавлюємо вас не лише до ознайомлення, сподіваюся і прочитання, але й до продовження даного дослідження, яке слугуватиме духовним дороговказом кожному з нас.

ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ НА СТАРОСИНЯВЩИНІ ТА ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА 6

РОЗДІЛІІ. НЕОЦІНЕННА СПАДЩИНА ЛЮБОВІ СЕРДУНИЧ 8

2.1. Літературні надбання Любові Сердунич 8

2.2. Витоки плідної праці 9

РОЗДІЛ ІІІ. КОЗАЦЬКА ДОЛЯ ТА ЛІРИКА ВОЛОДИМИРА ЯРЧУКА 13

РОЗДІЛ ІV. СЕРГІЙ ЦУШКО – ПОЕТ, ПРОЗАЇК, ПЕРЕКЛАДАЧ 20

ВИСНОВКИ 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

ДОДАТКИ 29

Село моє, для мене ти єдине...

Роман Юзва

ВСТУП

«Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю - і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриваються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, із тієї стежини рушили у життя твої нащадки. І також будеш ти».

Г. Сковорода

Ці слова видатного українського філософа по-особливому актуальні тепер, коли, згідно Концепції нової української школи, чи не найголовнішим завданням постає формування життєвонеобхідних компетентностей учнів. Уроки літератури рідного краю для учнів і вчителів стають не тільки навчальною працею, а й яскравим свідченням величного свята – урочистим прилученням до прекрасного. Саме знання історії та культури сприяють тому, щоб розкрити красу художнього слова, розбудити почуття й розум дитини, збагатити її духовний світ, виховуючи національну свідомість, любов до рідного краю.

Справжнім відкриттям для учнів є твори сучасних поетів Старосинявщини. Актуальність теми дослідження пояснюється інтересом учнів до вивчення літературної скарбниці рідного краю, адже поетична муза і їх творчість близька старшокласникам багатством світовідчуття, могутньою силою духу. Поети захоплюють своєю одержимістю: можуть перемагати страждання і засвічувати на небосхилі творчості свою зорю, можуть зацікавлювати до проб власного пера і популяризації художнього слова серед широкого загалу.

Багаті літературні традиції нашого краю. Ціле сузір”я яскравих імен представила нам Старосинявщина, і ми справедливо пишаємось ними.

Новизна роботи полягає в тому, що чи не вперше вдалося систематизувати творчість сучасних поетів Старосинявщини, проаналізувати їх творчий доробок, і показати роль і значення поетичного слова у формуванні громадянського світогляду, активної життєвої позиції, національної гідності та власної ментальності не тільки жителів нашого краю, а й України та української діаспори.

З гордістю сьогодні ми називаємо імена поетів, яким Старосинявська земля дала натхнення для творчості. Стежкирідного краю дорогі для Сергія Цушко, Любові Сердунич, Володимира Ярчук, Людмили Білань, Тетяни Русої та інших.

Методологічною основою даного дослідження послужили коментарі літературних побратимів, критиків, відгуки читачів про творчість поетів-земляків. На уроках літератури рідного краю вчителі ставлять головні завдання – це повести нас, дітей, у світ літературної історії Старосинявщини, вивчити її минуле та сучасне, виховати почуття патріотизму, любові до рідного краю, працьовитість, чесність, розвивати творчі здібності, багатство мови та логічне мислення.

Отже, дане дослідження може слугувати для розширення бази уроків літератури рідного краю, для опрацювання на заняттях шкільного літературного гуртка, а також для розширення кругозору та світогляду учнівської молоді.

РОЗДІЛ І

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ НА СТАРОСИНЯВЩИНІ ТА ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю. Любов до Батьківщини - це, перш за все, любов до місця, де ти народився, сказав перше слово, зробив перший крок, виріс, знайшов вірних друзів, зустрів перше кохання, ступив у доросле життя.З історичних джерел, розповідей сучасників, бібліотечних фондів відомо, що на Старосинявщині народилися і розпочали свою літературну діяльність цілий ряд талановитих, знаних не лише в нашому краї, на Україні, а й далеко за її межами: Юзва Роман Йосипович, уродженець села Гречана, автор багатьох поетичних творів, серед них по-особливому хвилюючої першої збірки «Береза під вікном». А потім були ще збірки:«З глибин землі» , «Вишивайте веселку», «Надія», «Біль», «Поклик землі», «Світло любові», «Віче правди», «На перехрестях долі». Його вірші увійшли до колективних збірок, у тому числі до другої книги сучасної поезії Хмельниччини – «Осик осінній сон». Стали піснями поезії «Рідне село» у виконанні Дмитра Гнатюка, «Зоря погасла», «Берізонька», «Перехожі», «Журба і радість», «Мамина криниця» і багато інших.

Білань Людмила Григорівна, народилася у селі Паплинці, авторзбірки поезій „Секрет щастя”, а через рік доповнення до неї вірш „Моє село”, присвячений мальовничому куточку Поділля селу Паплинці.

Брила Нінель Олександрівна, жила все життя у Старій Синяві, хоч народилася на далекому Уралі. Автор трьох книг для дітей: «Для малят і про малят», «Картинки-веселинки», «Дитячий дивосвіт» та інших збірок.

Кирилкова Юлія Анатолівна, уродженка села Яблунівка,її вірші побачили світ в антології сучасної подільської поезії „Хмельниччина – поетична - 2000”, „Безсоння вишень”, „Осик осінній сон” та ін.

Ладижець Володимир Іванович народився в селі Харківці.Автор патріотичних віршів: «Бійцю», «Лист», «Розвідник», «Оповідь про бойову сестру».Світ побачили його поетичні збірки: «Славлю труд», «Єдність», «Винобрання», «За нашими Карпатами», «За синіми перевалами», «Лірика», «Між берегами».А також він був талановитим письменником. Його перу належать збірки оповідань: «Ми і діти», «З далеких і близьких доріг», «Ясновид»; нарису «На велику сцену»; повісті «Рабсодія степу»; книжок, віршів та прози для дітей: «Сопілка», «Казки», «Я живу на Закарпатті», «Про хлопчика Прокопчика», «Співаночка Ганночки», «Герої нашого двору», «Ой дударі – дударі», «Ми малята- веселята», «Біг лисок через лісок», «Кришталеві палаци », « Топ,топ топаночки», «Я малий собі гуцулик», «Ой чесало дівча косу», «Маячок», «На високій полонині», «Гей коники, гей, коненята», «Трембіта», «Сонце над Веховиною», «Ластівки з Карпат». Автор романів: «Перехрестя», «Розхитана земля», «За бруствером – світанок». За книги поезії для дітей «Ластівки з Карпат» та «Орлиний дом» удостоєний Республіканської премії ім. Лесі Українки.

Візитівкою нашого краю є книга Володимира Захар'єва Старосинявська громада: минуле і сьогодення: наук.- пізнавальне видання . - Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2016 . - 48с. : іл.[Додаток 1]. Адже в ньому розміщена коротка інформація про Старосинявську об’єднану територіальну громаду, промисловість, сільське господарство краю, шкільну, дошкільну та позашкільну освіту в громаді, охорону здоров’я, культуру, релігійне життя Старосинявщини, історичну довідку з минулого краю та інформація про видатних його уродженців. А також колективна праця авторів: Русого І.П., Козельського Я.Д., Поліщук А.С., Собур О.В. Старосинявщина в історії та документах / автори-упоряд. Байдич В., Олійник Ю., Сологуб Л. - Хмельницький ФОП Мельник А.А., 2016 .- 304 с. У цьому виданні вперше узагальнено історію Старосинявського краю з найдавніших часів до наших днів. Описано історичні віхи, епохи, події і постаті людей, які працювали, боролися й у щоденних буднях творили історію рідного краю і Батьківщини. До другої частини увійшли архівні документи і джерела з фондів Державного архіву Хмельницької області.

РОЗДІЛ ІІ

НЕОЦІНЕННА СПАДЩИНА ЛЮБОВІ СЕРДУНИЧ

2.1. Літературні надбання Любові Сердунич

Чи не найпомітніше місце серед творчості поетів Старосинявщини займають літературні надбання Любові Сердунич, серед них такі літературні збірки: 1.Поетична топоніміка. Поезія та проза про міста і села України: альманах / ред. - упоряд. Л.Сердунич.- Хмельницький : Видавець ФОП Цюпак А.А., 2015 .- 228с.[Додаток 2].2.«Вустами правди і болю»: фольклор періоду голодоморів /ред.- упоряд. Л.Сердунич.- Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009, 2010. - 120 с.[Додаток 3]. 3.Сердунич Л.А. Голосом Майдану. Поезія і проза/ упоряд. Л.Сердунич. - Вінниця: Т.П. Барановська, 2014. - 80с. [Додаток 4].4.Сердунич Л.«Зайдам - зась!»: Поезія , проза.- Хмельницький: Видавництво ФОП Цюпак А. А., 2016. — 80 с.: іл. [Додаток 5]. А також інші твори, які заслуговують на нашу велику увагу, як вдячних читачів: 1. Сердунич Л. «Городище над Іквою»: поема.- Хмельницький: НВП «Евріка» ТОВ, 2000. - 52 с. 2. Сердунич Л. «Столиця твого родоводу» (Історія села Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області). – Хмельницький: ФОП Крисюк, 2015. – 308 с.: іл. 3. «Барва смерті - 33-ій»: статті, спогади, фольклор про голодомор / упоряд. Л.Сердунич. — Хмельницький: міська друкарня, 2004. - 66 с.

Не можна залишити поза нашою увагою збірку «Загублений перстень», яка була написана у 2003 році. Саме про цю книгу сама авторка з величезним хвилюванням повідомляла: «Вона присвячена світлій пам’яті Людини з великої букви, другові, батькові моїх дітей Володимиру Миколайовичу Сердуничу. Історії створення цієї збірки як такої немає, а є перстень… Точніше – вже немає: загублений у медовий місяць. Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку. Я не забобонна, але так і сталося... Книжка має дві частини: «до» і «після», де «щаслива й навпаки»…»

До збірок Любові Сердунич увійшли художні твори про села й селище Старосинявщини. Де у власних художніх творах і краєзнавчих доповненнях поетесі вдалося розкрити сторінки історії наших земляків, показати їх мрії, сподівання, радісні та трагічні події, а також сучасні злети. Не можна без хвилювання читати поетичні рядки, де відчувається її власне ставлення до подій голодомору в Україні, а особливо в нашому краї у 1932-1933 рр.. Трагічні сторінки життя земляків, які кинули виклик існуючій системі влади і піднялися на боротьбу за власну гідність, описані у збірнику поетичних та прозових творів «Голосом Майдану».

На протязі багатьох років Л.Сердунич виносила задум дослідити і написати книгу про своїх земляків, про рідне село. І їй це вдалося. Багаторічна праця увінчалася успіхом - фундаментальне дослідження історії села Теліженці «Столиця твого родоводу» доповнило краєзнавчі полиці шкільних, районних, обласних бібліотек, а також стало настільною книгою уродженців та мешканців цього села.

Нещодавно, у 2016 році, світ побачила нова книга місцевої поетеси і громадської активістки Любові Сердунич «Зайдам - зась!», куди увійшли твори на громадянську тематику, в яких в черговий раз доведено, що Україна є територією гідності й свободи, що ніколи і нікому не вдавалося і не вдасться поставити наш народ на коліна. У цьому невеликому за обсягом доробкові – великий біль за долю України, її сучасне і майбутнє.

2.2. Витоки плідної праці

«Пасивна людина не може називатися патріотом», - таку думку висловлює Любов Сердуничпро тих, хто не бере активної участі у розвитку рідного краю. І вона завжди була активною діячкою свого району та своєї мови. За заслуги у літературі та пропагуванні української мови відзначена Хмельницькою літературною премією ім. М.Годованця (2009), а за дослідження голодоморів – орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2007) .Вона також є учасницею Помаранчевої революції (листопад – грудень 2004 р., м. Київ, м.Хмельницький, смт. Стара Синява), Всесвітнього форуму українців (серпень 2006 р., м. Київ). Нагороджена пам’ятним знаком «Гвардія Революції» (номерний, серпень 2005р.). Долаючи усі життєві й матеріальні негаразди, Любов Андріївна примудряється суттєво облагороджувати й урізноманітнювати життя і своє, і, насамперед, своїх краян. У різних виданнях опублікувала понад 200 історичних розвідок, досліджень, краєзнавчих і публіцистичних статей. Близько 30 її віршів покладені на музику, а пісня «Старосинявщина» стала візитівкою району. Вона є редактором, співредактором і співавтором багатьох літературних альманахів. Друкувалась у часописах «Українська культура», «Дивослово», «Радосинь», «Педагогічний вісник», «Заповіт батьків», у газетах «Проскурів», «Голос громади», «Подільські вісті», «Літературна громада», «Високий замок», «Народне слово», «Демократична Рівненщина», «Порадниця», «Жива вода», «Хмельниччина», «Подільський кур’єр», «Майбуття», «Колос», «Подільські новини», «Крок», «Пульсуючі джерела», «Скрижалі», «Я та місто»... Перекладає українською вірші Г.Ахматової, прозу М.Пришвина, А.Зимина й інших москвомовних авторів. Добірки її віршів представлені на мистецьких інтернет-сайтах як переможниці всеукраїнських конкурсів у номінаціях «Поезія», «Проза», «Переклади». Відзначена Почесними грамотами обласної та районної влади за громадську, просвітницьку, волонтерську і депутатську діяльність. А ще – активне членство у Всеукраїнській спілці краєзнавців, Асоціації дослідників голодоморів в Україні та у Товаристві «Просвіта» ім. Т.Шевченка. Крім того, Любов Сердунич є автором 14 власних збірок.

У одному із інтерв”ю її запитали: «А коли і з чого почалась ваша поетична діяльність? І що надихає на творчу працю та громадську діяльність, адже все це – за власні кошти? І таке широке коло Вашої діяльності…». І ось як вона відповідає: «Віршувати почала ще школяркою, коли «мені тринадцятий минало»… А 1996 р. побачили світ мої перші три збірки. Майже щороку видавала нові. Зараз у моєму доробку 14 власних збірок, які вийшли протягом 16 років, і 5 колективних, які мені випала честь упорядковувати і редагувати… Треба лише відроджувати те, що віками приховувалося від нас імперськими системами, перекручувалося, привласнювалось іншими народами, треба міркувати, вивчати рідне, пишатися тим, що маємо, і поширювати, аби викорінити почуття меншовартості, посіяне в наших душах протягом віків нашої залежности від різних імперій і систем. Адже багато хто з нас просто захоплюється чужими легендами і міфами, а нічого не знає про рідну мітологію, легенди, народну творчість і культуру, на якій витворилась наша нація.» І яскравим прикладом цього є збірник сценаріїв державних і народних свят «Із народної криниці»[Додаток 6], в якому поетеса описала краєзнавчі і етнографічні дослідження, бо ця тема невичерпна, як невичерпна і народна криниця знань і мудрості. Книжка має майже 300 сторінок, це 37 сценаріїв.

Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик,заклик-боротьба,боротьба-світло…
«…Здіймисьу пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).

Отже, Любов Сердунич своїми напутніми поетичними рядками закликає нас:

Хай цей путівник поетичний
Дослідників краю гука,
Наснажить нових літописців,
Відродить забуте в віках!

Тому є надія, що її твори роблять і в майбутньому засвідчать достойний внесок поетеси, жінки-просвітянки у виховання любові до України та інтересу до малих і великих населених пунктів нашої держави.

Відомо, що у дитинстві та юності кожної людини на її формування впливають місце, де вона народилась і виросла, рельєф, місцеві погодні умови, наявність або відсутність водойм, довколишній рослинний і тваринний світ і навіть звучання топонімів: назв довколишніх річок і озер, верхів’їв і долин, урочищ і кутків…. Проте визначальним у вихованні є слово, прочитане або почуте. І це приємно, бо тримаємо у своїх руках саме таке слово, яке після прочитання зробить нас більш закоханими у свій край і рідну Україну, а отже — сильнішими у теперішніх чи майбутніх сутичках із ворогами нашої Вітчизни!

РОЗДІЛ ІІІ

КОЗАЦЬКА ДОЛЯ ТА ЛІРИКА ВОЛОДИМИРА ЯРЧУКА

Поет, член Хмельницької літературної спілки „Поділля”, член Всеукраїнської творчої спілки „Конгрес літераторів України”, член Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, полковник Окремого Подільського козацького полку «Молода Січ» імені Устима Кармелюка, дипломант міжнародного конкурсу Співдружність сучасних літераторів.

Володимир Ярчук – уродженець села Мшанець – автор шести поетичних збірок : „Відлуння літ” , „Вустами серця” та „На крилах мрії” , „У купелі суцвіття”, „Цвіт незабудок”, „На семи вітрах” та інші.Проживши сорок років у м.Хмельницькому, В.Ярчук так і залишився поетом села, хоча і перебував в ньому 17 дитячо – юначих років. Поет стверджує: „Верта додому батьківська любов, як повертають в рідний край лелеки.”[Додаток 7]

Своїм творчим доробком Володимир Ярчук витворив нетлінний

пам’ятник подільському краю, рідному селу Мшанець, коханій дружині, своїм батькам та батьківській хаті.

Вхоплюся за гриву стрімкого Пегаса.
Силкуюся плаєм нестись у літах,
Щоб зірка фортуни ніколи негасла,
Кружляла по світу, як сонячний птах…

Проста, тиха, спокійна поезія ввійшла до збірочки «Відлуння літ»[Додаток 8]. Володимир Ярчук висіяв добірні зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; вони щедро проросли на благодатному ґрунті.

Про найпрекрасніше із почуттів – кохання – говорили, говорять і будуть говорити багато митців. Всі по-різному. Та Володимир Ярчук зумів віднайти свою особливу огранку вираженню цього почуття – це вірші. Саме вони підкреслюють неймовірну силу кохання. Закохана людина почувається щасливою і має горде відчуття своєї вагомості в суспільстві.

Наступна лірична збірка «У купелі суцвіття» [Додаток 9] – четверта книга Володимира Миколайовича. Уже з початкових рядочків перших віршів відчуваємо знайоме навіювання. Тут йдеться про єдність та гармонію людини з природою. Небо в системі образів завжди пов'язане із чимось духовно високим, небуденним, святковим.

Лугів звабливість заглядає в сни,
Струмочок-змійка в спеленалих травах –
Бджолине царство… Прошу, не вини,
Що слід журби прослався аж в отавах.

За допомогою різноманітних художніх засобів поет з надзвичайною майстерністю змальовує природу та природні явища, надає їм чарівливої образності. Під його пером природа оживає, живе своїм повним таємниць життям.

По ходу сонця, вздовж ставка,
На воду верби задивились
По плесах біглі до містка.
Гниле там озеро ютилось.

У ліричній збірці поезій «У шатах перелесника» [Додаток 10]- нові поетичні фарби, глибоке проникнення та злиття автора з оточуючою природою інтригують найвибагливішого читача. Несподівані рядки захоплюють, дивують, полонять і занурюють у невимовно чарівний світ поезії. Своїм гострим зором митець художнього слова помічає найтонші порухи природи і відтворює їх у своєму поетичному слові.Тему дитинства та спогади про матір можемо спостерігати у кожній збірочці віршів автора.

У виданні «Цвіт незабудок»[Додаток 11] автор лірично веде розповідь про свою кохану, про батьків-селян і жахливе голодне дитинство, а також про місто, яке стало дуже рідним.Поет щиро захоплюється красою своєї коханої, порівнює її з квіткою.

Лірична збірка «На семи вітрах» [Додаток 12]– вибране з шести поетичних книг митця, починаючи з першої «Відлуння літ». Кожна з них – це знакова віха в неухильному леті поетичних дум.До складу збірки вміщено просту, тиху, спокійну, але надзвичайно мелодійну поезію. Це своєрідний логічний підсумок творчого поступу, прожитих, пережитих і вистражданих літ. У них виписана його доля.

Навіщо, доле, ти наворожила:
Натомість смутку, сподівань і мрій,
В стрімкому леті дружні дала крила
Й лебідку в небі, як рятунок мій?..

Збірка пронизана любов'ю до рідної України, до рідної землі, до природи… Як швидко мчать роки, але щоразу так хочеться повернутися у дитинство, до батьківського порогу...В єдине ціле усі збірки зв'язує витончене художницьке світобачення автора, розлоге словесне змалювання розкішної подільської природи, доповнене власними графічними ілюстраціями в кожній книзі – батьківська хата, став тощо.

Дорога знову кличе у село.
Звідтіль струмить дитинства джерело.
І все ще ніжить батьківське тепло,
Хоча в самого внуки вже давно.

Справжнім майстром пейзажного малюнка поет проявив себе у збірці «Люстерко долі» [Додаток 13]. Це вагомий поетичний доробок автора – чарівний і напрочуд ліричний, оздоблений піснями, бо він іще і композитор.

Кожен рядочок його поезій пронизаний і сповитий не розпачем і журбою, а життєстверджуючою, світлою вірою і надією у день прийдешній. Автор залюблений у життя, у навколишній світ, а понад усе – у рідну землю та мову. Моя ти мово, – пісне загадкова,
Із вуст стікаєш музикою слів.
Розчинених у барвах веселкових,
Які ввібрали предки із полів.

Велично перед нами постають мальовничі рідні краєвиди, так вдало оспівані у віршах. Коли читаєш таку поезію, то відчуваєш найтонші порухи душі митця, його біль і радощі, тугу і надії.

Кутаюсь у тишу плесів ставу,
Переймаюся плачем верби:
– Завжди дуб до мене був ласкавий,
Нині ж лину у полон журби.

Не оминув поет і теми війни, оскільки і сам пережив ті буремні роки. Він пам'ятає вибухи, як від них стугоніло небо, як душі людські були понівечені та переповнені горем…

Війна сховала сонце в темну ніч.
– О, скільки літ у ній стогнало небо.
Усе живе ненатла жерла піч,
А недоїдки кидала повз себе.

«У самозабутті я розчиняюсь в мінорнім і мажорнім світлі нот», – струмить весняним струмочком поетова душа. Від юних літ і упродовж життя його музою є музика. З-під його пера вийшло чимало чудових пісень, які стали творчими шедеврами. І всі вони про рідний край, рідну домівку, про матір і ще багато-багато про що, рідне та близьке українцям.

Лірична збірка «Наперсток духмяного літа» [Додаток 14]– вагомий поетичний доробок, кожний рядок якого наскрізь пронизаний і сповитий життєстверджуючою, світлою вірою і надією у день прийдешній. Надзвичайно різноманітна палітра глибинних почуттів автора. Він закоханий у навколишній світ, у рідний край.

До тебе, краю, може б я не линув,
Щоднини, щохвилини залюбки,
Якби не поклик рідної хатини,
Звідкіль у рай давно пішли батьки.

У світі немає більш прекрасного, ніжнішого і ріднішого слова, ніж мати. Образ матері підноситься у поезіях Володимира Миколайовича до символічного значення. Мати є для нього носієм зразкової народної моралі. Її образ тисячами природних зв'язків пов'язаний із народом, його історією, піснею, рідним словом…

О, матусе, життя джерело,
Що струміє із чуйного серця,
Ти вертаєш і нині в село,
Як журавка – піснями відерця!

Поет досконало володіє засобами художнього слова. За допомогою них він тонко передає страждання власної душі, журбу, гордість, любов до матері, до батьківщини. З надзвичайною теплотою відгукується про дитячі роки.

Через близькість до фольклору авторові вдалося створити чимало чудових пісень, що стали неабияким здобутком у його літературній творчості.Зворушливо зображена навколишня природа. Ця надзвичайна краса не залишилася непоміченою митцем.

Одна з найсучасніших збірок поезій Володимира Ярчука «Цвіт благодаті» » [Додаток 15] різниться від попередніх присвятою Тарасові Шевченку з нагоди 200-річчя Генія людства. Її тема відкривається портретом Т. Шевченка та епіграфом, особисто виконаними В. Ярчуком.

Таким чином, можна прийти до висновку, що в літературі кожного народу є багато поетів, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Володимир Миколайович по-своєму ввійшов в українську літературу, змалював красу людей праці, рідної природи, а ще показав Шевченка світові, як велетня духу, митця могутньої творчої сили, невмирущого борця проти будь-якого гноблення людини людиною. Ще на зорі своєї поетичної творчості автор зізнається, що його ще юначу душу заполонив «Кобзар», а сам Шевченко був йому взірцем.

Простим та поетично-чистим словом,
Немов джерельце чистої води,
Із вуст Шевченка лине ніжна мова
Народу свого квітом молодим.

Згадуючи своє сільське дитинство, Ярчук описує, як Шевченків «Кобзар» «…збирав сусідів вечір у хатині, як на молебень…». Ще й сьогодні авторові вчувається, як «…з-під стріхи літ доноситься і нині невтомний спів вустами Кобзаря». «А серце так і навпіл рветься-крає», коли читав «Наймичку», не міг слухати без болю «...про ревну долю, немов калини, діви Катерини».

Автор залюблений у рідну мову, яка ввібрала у себе гомін дібров і луків, полів і лісів, запах рідної землі. Саме рідна мова допомагає нам пізнати світ у ранньому дитинстві. Вона таїть в собі силу звичаїв і традицій, духовної могутності та краси… Як ода мові звучать рядочки вірша «Мови рідної акварелі».

Як рідній мові не надати слова,
Що надзвичайно милої краси.
В ній, наче у закоханих вимова,
Із грою світанкової роси.

Володимир Ярчук займає чільне місце серед плеяди талановитих поетів сучасності. Кожний рядок його творів наскрізь пронизаний і сповитий життєстверджуючою, світлою вірою і надією у день прийдешній, любов'ю до рідної України, до рідної землі, до природи. В єдине ціле поет зв'язує витончене художницьке світобачення, розлоге словесне змалювання розкішної подільської природи, яке доповнює власними графічними ілюстраціями. В кожній книзі – місцевий храм і дитяча колиска, квіти і дерева, батьківська хата і ставок, розлогі ниви і мирне небо. Всі твори поета пронизані єдністю та гармонією людини з природою.

РОЗДІЛ ІV

СЕРГІЙ ЦУШКО – ПОЕТ, ПРОЗАЇК, ПЕРЕКЛАДАЧ

Поза нашою увагою не може залишитися творчість ще одного талановитого письменника Старосинявщини Цушка Сергія Вікторовича, який народився на Миколаївщині, але дитячі та юнацькі роки пройшли у смт. Старій Синяві. Він є авторомбагатьохзбірок: «Внутрішні монологи»(1993), «Слово» (1994 ), «Данилкова абетка» (2000), «Ганусина книжка» (2000), «Хор» (2004), упорядник книги «Вічний бій» (доля і творчість Володимира Чубинського). Постійний учасник свят поезії «Старосинявська весна». Друкувався у другій книзі з серії «Хмельниччина поетична – 2000 », «Осик осінній сон» (2001).

В даний час проживає у м. Києві . Він журналіст,поет, прозаїк, перекладач, член Національної Спілки письменників України, працює редактором видавництва «Пульсари» .

Він також написав чимало поетичних творів для дітей: «На кого я схожий», «Вухолапохвіст», «Улюблена абетка» та ін..

Разом з тим Сергій Цушко автор пісень на власні слова та на вірші інших поетів. Нині з'являються пісні інших авторів на поезії Сергія Цушка.

Варто наголосити, що поезія С. Цушка часто постає відповіддю на соціально-політичні тенденції нашого часу, порою звільняється від життєвої конкретики, показуючи маятник часу, який коливається між проминальним і вічним. Минуле, яким дорожить і над яким розмірковує поет, влучно переплітається з сучасним, і незримим польотом думки сягає майбутнього. Крім того, поезія Сергія Цушка “діалогічна”. Вона не містить універсальних готових істин, а прагне запропонувати на розсуд читача проблемні теми і сюжети, або ж власні переживання та боріння ліричного суб’єкта. Певною мірою ця поезія сентиментальна: ліричний герой існує у площині етичних, естетичних, моральних координат, і коли хтось переходить межу, поетична душа відгукується на це антигармонійне зрушення. Відгукується, бо їй болить те, що існує в сучасному світі: занепад таких базових концептів, як поняття “Любові”, “Милосердя”, “Розуміння”. Ці концепти, деміфологізувавшись у наш прагматичний час, утратили разом із тим й ореол достеменності. Актуальні в наш непростий, суперечливий час, коли триває військове протистояння на Сході України, і болем та смутком увійшла в наше життя АТО, - філософські речі поета дуже дорогі для пересічної української душі, читачів та шанувальників його творів. Руйнація світу починається саме із занепаду моральних площин, коли людина більше не відображається у дзеркалі Добра. Це дзеркало розпадається на безліч дрібних скелець, які може зібрати воєдино хіба що Поезія. Художньому світу С. Цушка властива поміркована мінорність і життєствердність, що його слово буде почуто. Зрештою, він належить до поетів, які не творять поезію, але відображають те, що вдається почути на вищих емпіреях буття. Можливо, в наш прагматичний час, така поезія промовлятиме до небагатьох. Але це наша провина, що ми розучилися чути тонкі вібрації художньої матерії, а не провина самого поета.
Можливо, що не всі вірші у збірці, опублікованій цього року в Університетському видавництві “Пульсари”, рівні, деякі мають більш оприявнену образність. Проте перегорнувши останню сторінку, в серці й свідомості залишається якийсь особливий щем і сум від прочитаного. Ця поезія зовсім не архаїчна, навпаки, маємо й численні приклади неримованої, верлібрової поезії. Хоч, як на мене, авторська свідомість сповна реалізується в поезії, написаній у “класичній пластиці”.
Сергій Цушко — поет, який стверджує і вдало продовжує в українській літературі традиції шістдесятництва. Проте він, відчуваючи час, прагне бути також “модерним”. Ця модерність виявляється і на рівні форми, і на рівні змісту. Вірші зі збірки “Сонце осені” [Додаток 16]— це вірші-відгуки на кризу духовності сучасної людини, це вірші-медитації, пам’ятні вірші, вірші-переклади. Саме переклади показують потенційну спроможність поета грати на різних поетичних інструментах. Цікаво, що збірка складається з трьох визначальних частин, кожна з яких має промовисту назву: “Майстер”, “Перевізник”, “Бурштинове світіння”. В цих масках-іпостасях ліричний суб’єкт постає як творець, який здатен протинати небесні кордони і, немов Прометей, дарувати людям вогонь поезії. Разом із тим “майстер” — це той, хто навчився досконало виготовляти певну річ. Ця іпостась відсилає нас до середньовічних уявлень про природу літературної творчості. Вже в ХХІ сторіччі це поняття знову набуло актуальності у зв’язку з поезією неокласиків, які є майстрами найвищого ґатунку. З природного матеріалу вони можуть створити художній витвір найсильнішої краси.
“Перевізник” — також доволі складна функція. Як відомо, найпотужніший інструмент поета — метафора. З давньогрецької мови це слово означає “перенесення”, позаяк метафора переносить значення з одного феномену реальності на інший у поетичній площині. Перевізник — той, хто перевозить нам значення світу, які втратили сенс у нашому повсякденні, оскільки ми розучилися їх чути. Перевізник — це сивий Харон, який має зв’язок зі світом мертвих. Але також це і той, хто може оновити наш світ шляхом втілення в нього чогось потойбічного.
“Бурштинове світіння” — сакральний образ. З одного боку, бурштин (янтар)— викопна скам’яніла смола жовтасто-золотого відтінку, природний матеріал, витворений силами природи на значній глибині якнайдалі від людського ока. З другого — світіння від бурштину, наприклад, на сонці — щось сакральне, в чому віддзеркалюються небесні сили, це християнське світло життєствердження та любові.
Сама назва збірки — “Сонце осені” — доволі промовиста. Здається, що сонце в нас переважно асоціюється або з весною (коли воно нарешті починає відігрівати душу після зимового холоду), або з літом (коли віддає землі повноту своєї енергії). Сонце осені — ніби оксиморонна реальність: осінь як початок кінця всеодно утримує скарб попереднього природного часу, нібито переконуючи нас, що і восени може бути сонячно-літнє тепло, яке зігріватиме душі. Так і творчість С. Цушка зігріває наші душі, під час перечитування поезії, яка здатна промовляти до нашого читацького серця. До прикладу, поет до власних роздумів додає буденні риси і впевненість у завтрашньому дню:

Ще все можливо. Учорашні рани
затягнуться, зашерхнуть на ходу.
Останній сон ще додивляється кохана,
а я на першу електричку йду.

Більш того поезія С.Цушка містить авторські риси і актуальне часові суперечливе проникнення загальнолюдської моралі в найновіші традиції буття. Попри те, що його типові ліричні суб’єкти ніби прагнуть сховатися за грандіозністю поетичної матерії, все одно їхній голос відчутний. Це голос-пересторога, голос-провіщення, голос, який застерігає нас, що цей світ завжди існує на перетині добра і зла, що на людську душу «полюють», але залежить від людини, який життєвий шлях вона обере, чи утвердиться у ньому як неповторна особистість.

Не задля слів, не задля рим,
а квіткою посеред бруду.
Поезія — всього лиш грим
в театрі вічного абсурду.

Книга «Сонце осені» містить нові поезії, а також переклади з білоруської, грузинської, литовської та польських мов, а окремі з них увійшли до збірок «Мій майдан» і «Закоханий мандрівець».

Засіб для людського порятунку — поезія. Зрештою, в чому полягає наше життя? Певно, що не в осмисленні кожного прожитого кроку, а радше навпаки: у проживанні кожної миті в максимальній наближеності до повноти життя. Ця поезія також розкриває перед нами світ повноти життя, в якому людина здатна любити і співіснувати зі світом. У цьому просторі немає підлості й підступу, а є лише християнська любов.

С. Цушко — поет тихої “суспільної ходи” і делікатної поезії, яка тримається етичної рівноваги. Його поезія говорить сама за себе, тихо і гранично влучно. І в цьому її сила, значно могутніша від сили тих, хто вряди-годи з’являється на екранах і починає розповідати про те, в якому пеклі ми існуємо. Поет ніколи не пише для всіх; існуючи в художніх образах, він завжди переплавляє їх на особистісне, що має здатність увійти в простір кожного читача.

У книзі «Граматика життя: поезії, замальовки»[Додаток 17]автор виступає не лише як поет-лірик – у ній вміщено й гумористичні вірші, а також притчі, короткі замальовки і роздуми. І як продовження, наступний доробок поета книга «Один із вас» [Додаток 18], депоєднуються поезія і філософія, закоханість у світ, хвилювання за його долю і кожного з нас.

Аналізуючи творчість Сергія Цушка, мимоволі приходимо до думки про велич і красу його таланту, адже у віршах, прозових творах і навіть у перекладах він на повний голос возвеличує людину, з притаманними їй злетами і падіннями, але і з непоборною силою утверджуватись як сильна особистість. В кожному рядку своїх творів він оспівує український народ, звертається до його минулого, роздумує над сучасним та пророкує щасливе майбутнє.

ВИСНОВКИ

Старосинявщина – це наша земля, рідний край з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і, зрозуміло, мудрими, талановитими людьми. На нашій землі в пам’яті народній навічно переплелись героїчне минуле і сучасне, оспіване, звеличане, в усній народній творчості та в поетичних, прозових рядках.

Аналізуючи літературну творчість поетів та письменників-земляків, ми однозначно приходимо до думки, що рідна земля - це колиска, яка колихає нас на хвилях життя. Вона підхоплює, коли ми падаємо, захищає від усіляких негараздів і життєвих колотнеч, вчить нас людській доброті, взаємодопомозі, відданій дружбі і вірному коханню. А любити землю своїх батьків неможливо, коли не знаєш її історії, духовних витоків. Протягом усього свого життя людина зберігає у своєму серці любов до землі, де вона народилася і людей, що її заселяють. А земля Старосинявська славиться родючими чорноземами, смарагдовими лісами, золотистими ланами, щедрими вишневими та яблуневими садами, які є справжнім багатством нашого краю.

Куди б не закинула нас доля, священним буде це місце, в яке завжди хочеться повертатися. Зветься воно малою батьківщиною, в якій, як у краплині чистої джерельної води, відбилися загальні закономірності ментальності української народу, його прагнення до волі, миру та справедливості.

Любов до Батьківщини є в серці кожного з нас. Просто хтось це відчуває гостріше і глибше. Інші ж у кругообігу повсякденного життя не замислюються про це. Але якщо біда чорним крилом накриє рідну землю, кожен стане патріотом Вітчизни. Коли ціла країна спаплюжена ворогом, горить у вогні, стогне від болю, зяє в німому крику воронками від вибухів снарядів і бомб, тоді всі «я» зливаються в одну потужну силу опору. Кожен патрон дорожче останнього шматка хліба. Кожен літр пального для танка або літака цінується вище останнього ковтка води. А Батьківщини честь дорожче життя. І це дійсно так! На превеликий жаль, в цьому ми можемо переконатися, переглядаючи телевізійні новини, зустрічаючи захисників України, які повертаються з АТО, збираючи речі та продукти харчування волонтерам, що відправлять їх на Донбас. Сьогодні, як ніколи, особливого значення набувають слова «Україна – єдина країна», «Схід і Захід разом», а малі батьківщини зливаються в цілу державу, до якої кожен її громадянин відчуває піднесені почуття — патріотизм, гордість, захоплення. Подорослішають юнаки та дівчатка і розлетяться по світу в пошуках своєї долі. І раптом настане той момент, коли спогади про малу батьківщину щемом прохопляться в серці. У вухах задзвенить дзвін маленької сільської церкви, загомонить налите стиглим зерном колосся на вітрі, заливчасто заспівають солов'ї, заплюскотить прозора сільська річечка. Рідна земля голосом матері покличе додому і буде терпляче чекати повернення під свої шати всіх своїх дітей. І про це ми читаємо у поетичних доробках наших поетів-земляків. Дійсно, неоціненим скарбом Старосинявщини є талановиті, працелюбні, закохані у свій край: Сердунич Любов Андріївна, Ярчук Володимир Миколайович, Цушко Сергій Вікторович, та інші, творчість яких, сподіваюся, нам вдалося дослідити.

Вірші, поеми, оповідання, нариси сучасних поетів, письменників рідного краю - безцінні. Слухаючи їх, ми ще більше розуміємо і відчуємо красу й неповторність рідної землі, її щирих жителів, навчаємось розуміти найголовніше – добро людських сердець, бо їх чесна праця й благородні діяння ніколи не пропадуть даремно.

Таким чином, метадослідження цілковито поєдналася з поставленими завданнями, бо вдалося достеменно вивчити, проаналізувати та узагальнити твори поетів-земляків, показати внесок їх творчості у скарбницю літературної Хмельниччини зокрема та України в цілому.

Підтвердженням цьому є посилений інтерес учнів до вивчення літературної скарбниці рідного краю, бо поетична муза і їх творчість стала близькою моїм ровесникам багатством світовідчуття, могутньою силою духу та прагненням духовно збагачуватися завдяки літературі рідного краю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Володимир Захар'єв Старосинявська громада: минуле і сьогодення: наук.- пізнавальне видання . - Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2016 . - 48с. : іл.
Володимир Ярчук // Хмельницький в іменах. Прозаїки. Поети. Журналісти : довідник / В. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2006. – С. 154.
Володимир Ярчук // Осик осінній сон (Сучасна поезія Хмельниччини) / В. Ярчук. – Хмельницький : Евріка, 2001. – С. 83-84. – (Хмельниччина поетична – 2000 ; кн. друга)
«Вустами правди і болю»: фольклор періоду голодоморів /ред.- упоряд. Л.Сердунич.- Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009, 2010. - 120 с.
Поетична топоніміка. Поезія та проза про міста і села України: альманах / ред. - упоряд. Л.Сердунич.- Хмельницький: Видавець ФОП Цюпак А.А., 2015.- 228с.
Русий І.П., Козельський Я.Д., Поліщук А.С., Собур О.В. Старосинявщина в історії та документах / автори-упоряд. Байдич В., Олійник Ю., Сологуб Л. - Хмельницький ФОП Мельник А.А., 2016 .- 304 с.
Сердунич Л.А. Голосом Майдану. Поезія і проза/ упоряд. Л.Сердунич. - Вінниця: Т.П. Барановська, 2014. - 80с.
Сердунич Л. «Загублений перстень» (інтимна лірика, переклади з московинської), 2003.
Сердунич Л.«Зайдам - зась!»: Поезія , проза.- Хмельницький: Видавництво ФОП Цюпак А. А., 2016. — 80 с.: іл.
Сердунич Л. «Із народної криниці»(Посібник для закладів освіти та культури. Збірник сценаріїв народознавчого характеру (2010,2011).–264с..
Цушко С. «Граматика життя». – К.: Унів. вид-во Пульсари, 2013. – 120 с.
Цушко С. «Один із вас (вибрані поезії)». – К.: Унів. вид-во Пульсари, вид-во "Ярославів вал", 2014.
Цушко С. «Сонце осені». – К.: Унів. вид-во Пульсари, 2010. – 182 с.
Ярчук В. М. Відлуння літ : лірика / В. М. Ярчук. – Сімферополь: Доля, 2003. – 52 с.
Ярчук В. М. Люстерко долі : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2010. – 80 с.
Ярчук В. М. На крилах душі : поезії / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Пантюк С., 2005. – 52 с.
Ярчук В. М. Наперсток духмяного літа : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2010. – 64 с.
Ярчук В. М. На семи вітрах : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2009. – 104 с.
Ярчук В. М. У купелі суцвіття : поезія / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2006. – 60 с.
Ярчук В. М. У шатах перелесника : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2007. – 60 с.
Ярчук В. М. Цвіт благодаті : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2014. – 112 с.
Ярчук В. М. Цвіт незабудок : лірика / В. М. Ярчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2008. – 64 с.